Політика регулювання діяльності суб'єктів природних монополій відіграє важливу роль у забезпеченні добробуту населення та функціонування національної економіки.

У різних країнах світу контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюється по-різному. У США, наприклад, такі послуги розглядаються як необхідні. Проте, як правило, найважливішими проблемами є контроль за ціноутворенням і забезпечення доступу до інфраструктури суб'єкта природної монополії. У ФРН та деяких інших країнах Західної Європи проблеми щодо діяльності суб'єктів природних монополій розглядаються дещо інакше. Тут основним завданням є захист від влади суб'єктів природних монополій, тобто держава вирішує, наскільки їх потрібно захищати від конкуренції, щоб не нашкодити загальнодержавним інтересам. Основні підходи, як використовує Єврокомісія, базуються на декількох принципах:

· в економіці немає секторів, які можуть бути захищеними від конкуренції завдяки своїй природі - всі ринки повинні бути лібералізовані;

· кожна держава-член ЄС є вільною у власному визначенні послуг загального використання, що можуть надаватися через механізм обмеження конкуренції;

· обмеження конкуренції повинно бути адекватним, тобто державне регулювання не повинне бути більшим, ніж надання гарантій, необхідних для виконання суб'єктами природних монополій їх завдань;

· законодавство ЄС не передбачає для підприємств, наділених спеціальними правами на ринку для задоволення суспільних потреб, обов'язкової державної чи приватної форми власності. Проте ставлення до такого підприємства має бути таким самим, як і до його конкурентів [7, c. 243].

У країнах Західної Європи держава може обмежувати діяльність суб'єктів природних монополій для забезпечення загальних соціальних потреб. При цьому вона повинна гарантувати забезпечення основних соціальних потреб і не регулювати ту діяльність, де ефективнішою є діяльність приватних підприємств. Так, зокрема, цей принцип відображено у § 65 постанови про Німецький Федеральний бюджет (“German Federal Budget Regulations”): держава повинна організовувати підприємство або допускати свою участь у ньому лише за умови, що:

· держава має особливий інтерес у діяльності цього підприємства, а поставленої мети неможливо ефективно досягти в інший спосіб;

· фінансові зобов'язання держави є обмеженими у визначених обсягах, держава продовжує контролювати підприємства насамперед завдяки введенню своїх представників до наглядової ради;

· бухгалтерські операції проводяться згідно з чинними загальними вимогами, що застосовуються до звітності комерційних корпорацій.

У ФРН та інших країнах-членах ЄС перелічені нижче послуги визнаються такими, що мають загальноекономічне значення: постачання газу та електроенергії, розподіл води та водовідведення, послуги зв'язку, телекомунікації, залізничний транспорт, радіо і телебачення, послуги портів, аеропортів. А місцеві водопостачальні підприємства, місцевий телефонний зв'язок та ін. були захищені від конкуренції на місцевому рівні в інтересах гарантування населенню послуг, що визначаються життєво необхідними суспільними потребами.

Останнім часом у Західній Європі спостерігається тенденція до “відкриття” цих ринків. У зв'язку з тим, що діяльність компаній, які є суб'єктами природних монополій, підлягають регулюванню з боку держави, у Великобританії у 80-х pp. XX ст. для встановлення контролю законодавством було визначено необхідність отримання кожним суб'єктом природної монополії ліцензії, в якій зазначалися певні умови ведення господарської діяльності. Законом також передбачалося призначення спеціального державного представника, до функцій якого входило здійснення регулювання в інтересах споживачів, забезпечення ефективності і нагляд за безпекою поставок та заохочення конкуренції в галузі.

У інших країнах існували зовсім інші підходи. Так, зокрема, у ФРН суб'єкти природних монополій у сфері телекомунікацій, поштових послуг та залізничних перевезень були спочатку комерціалізовані, а вже пізніше відкриті для конкуренції. Проте на сьогодні лише “Deutsche Telecom” є найбільш приватизованим [2, c. 143].

У Великобританії у 1981 році поштову монополію було поділено на дві компанії, одна з яких пізніше стала називатися “British Telecom”. Договором про Енергетичну Хартію від 1994 року та директивами про електроенергетику і газ передбачено основні принципи діяльності енергетичного ринку в Європейському Союзі.

Відповідно до цих принципів країни-члени ЄС відкрили для конкуренції близько 65 % електроенергетичного і 80 % газового ринку. До повного відкриття ринків для конкуренції для суб'єктів, що займаються діяльністю з генерації, передачі та розподілу електроенергії/газу, розроблено певні правила гри, які є обов'язковими для виконання. Зокрема, суб'єкти природних монополій повинні:

· гарантувати належний рівень безпеки та надійності мереж і постачання;

· надавати доступ до мереж енергопостачання;

· захищати соціально вразливих споживачів від відключення;

· підтримувати високі стандарти надання послуг.

Крім цього, передбачається ведення відокремлених рахунків у разі виконання декількох видів ліцензованої діяльності. Пріоритетів залежно від форм власності у законодавстві не передбачено. Вирішення цієї проблеми вкрай актуально і в Україні. На сьогодні практично жоден суб'єкт природної монополії не зацікавлений вести окремий бухгалтерський облік у разі виконання декількох видів ліцензованої діяльності, що призводить до перехресного субсидування діяльності на конкурентних ринках за рахунок діяльності на ринках природних монополій.

У європейських країнах енергетичний сектор сформовано по-різному. У ФРН він має два великих регіональних та вертикально інтегрованих виробників та постачальників електроенергії (“RWE” та “Е.О”), при цьому в країні існують і місцеві постачальники та виробники. Муніципалітети володіють 431 місцевим підприємством електроенергетики, 43% акцій “RWE” та 6 % акцій “Е.О”.

У Франції на ринку електроенергетики діє “Electricite de France” і “Gas de France» на ринку газу, які перебувають у державній власності.

У Великобританії від суб'єктів природних монополій відокремлено підприємства, які можуть здійснювати діяльність в умовах конкуренції. І там існують приватизовані підприємства, основними видами діяльності яких є генерація, передача і розподілення електроенергії.

У країнах-членах ЄС існують різні підходи щодо можливості здійснення діяльності на залізницях. Так, у Франції залізницю поділено на дві компанії - “SNCF” та “Reseau Ferre de France” (оператор колій, що перебувають у державній власності). Тобто суб'єктів природної монополії було відокремлено від діяльності, яку можна здійснювати в умовах конкуренції.

У Великобританії також було вирішено відокремити інфраструктуру, рухомий склад та управління. Однак рухомий склад було продано лізинговим компаніям і не залишено у державній власності. Активи оператора залізничних мереж “Railtrack” викупила державна компанія. У ФРН колишню державну компанію “Deutsche Bundesbahn” комерціалізовано і в 1993 році перетворено на ВАТ.

На ринках водопостачання у країнах ЄС існують різні підходи щодо здійснення регулювання їх діяльності, у ФРН діяльність місцевих водопостачальних підприємств не підпадає під дію загального законодавства про конкуренцію, регулювання у цій сфері є завданням муніципалітетів. Послуга надається певною кількістю місцевих водопостачальних компаній, що перебувають у муніципальній власності у формі ТОВ, ВАТ або державного комунального підприємства (Regiebetrieb). Оскільки ціни на послуги водопостачання у ФРН досить високі, розглядається питання щодо можливості лібералізації ринку водопостачання. Це пов'язано насамперед з тим, що лібералізація активно здійснюється в інших європейських країнах, особливо у Великобританії [6, c. 117].

У Франції проводяться тендери на право надавати послуги з водопостачання у межах муніципалітету, і підприємства передаються у концесію приватним операторам, тоді як мережі водопостачання залишаються у державній власності.

У Великобританії лібералізації ринків у цій галузі не здійснювалося. Підприємства з водопостачання були приватизовані у 1989 році. Діяльність цих суб'єктів господарювання регулюється контролюючим органом, уповноваженим установлювати максимальну ціну, змушуючи таким чином постачальників зменшувати витрати. На цей час робляться перші кроки у напрямі лібералізації через надання споживачам права обирати водопостачальника. У країнах - членах ЄС послуги з передачі теплової енергії надаються на конкурентних засадах, тобто ринок повністю лібералізований. У різних країнах світу закони, що регулюють діяльність місцевого самоврядування, дають змогу муніципалітетам надавати послуги, виходячи із суспільних інтересів. Так, наприклад, у ФРН створено підприємства з постачання теплової енергії, які повністю або частково перебувають у комунальній власності й забезпечують до 67 % поставок теплової енергії. Ці компанії створено переважно у формі ТОВ, а ринки постачання теплової енергії, на яких вони працюють, повністю лібералізовано [6, c. 201].

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновки, що регуляторну політику ЄС спрямовано на лібералізацію ринків і зменшення впливу діяльності суб'єктів природних монополій на доступ до їх мереж створення, а також заохочення конкуренції на потенційно конкурентних ринках. У цих країнах передбачено необхідність публікувати умови доступу до мереж і принципи формування тарифів. Тарифна система базується на прямих витратах, проте передбачає можливість їх збільшення на допустиму величину.

Таким чином, світовий досвід свідчить, що під час створення органів регулювання природних монополій використовуються такі підходи:

· спеціалізація за однією галуззю промисловості, коли для кожної галузі (електроенергетика, газовий сектор, телекомунікації, водопостачання) існує окремий орган регулювання;

· спеціалізація у ширшому секторі (наприклад, енергетика чи транспорт);

· багатосекторний, коли існує один орган регулювання для всіх або більшості інфраструктурних галузей.

У нашій державі у сфері природних монополій існують дві схеми їх регулювання. Найраціональнішою є схема створення Національних комісій регулювання в окремих галузях, в яких підприємства здійснюють діяльність на ринках природних монополій і суміжних ринках.

Друга схема базується на відомчих принципах і має багато недоліків, основним з яких є те, що регулювання здійснюється відомствами, які водночас є суб'єктами регулювання й органами, які керують підприємствами, що діють як у сфері природних монополій, так і на суміжних ринках.

Проблемою залишається питання щодо визначення незалежних регулюючих органів природних монополій у житлово-комунальному господарстві, де найдоцільнішим було б розподілення відповідних повноважень між місцевими органами виконавчої влади та Національною комісією.

Підприємства тепло- та водопостачання створені, як правило, на власності, що належить територіальній громаді відповідного населеного пункту. Умови їх діяльності визначаються особливостями конкретного населеного пункту і можуть суттєво відрізнятися від діяльності аналогічного підприємства в іншому місці. Тому регулюючий орган мав би формуватися міською (селищною) радою відповідного населеного пункту. І лише для населеного пункту, де кількість мешканців, наприклад, менше ніж 10 чи 20 тисяч, такі комісії можна було б формувати районними радами. Крім того, цей підхід вирішував би одну з проблем щодо відсутності чіткого законодавчого розмежування компетенції центральних органів виконавчої влади і місцевих органів влади. Такий підхід існує при формуванні органів регулювання в різних країнах, наприклад у Латвії [6, c.112].

У процесі формування тарифної політики на послуги суб'єктів природних монополій існують проблемні питання, що призводять до низької ефективності здійснення державного регулювання. Для вдосконалення тарифної політики слід сприяти залученню інвестицій (зокрема приватних) у ці галузі. Щоб досягти цього, потрібно включати до тарифів на послуги суб'єктів природних монополій прибуток на інвестований капітал. При цьому норма прибутку має бути достатньою для залучення необхідного для галузі обсягу інвестицій. Вона має відповідати середній для економіки України нормі прибутковості з урахуванням ризиків конкретного сектору.

Крім того, необхідно стимулювати підвищення ефективності відповідних підприємств. З цією метою доцільно впровадити стимулюючі методи регулювання (методи верхньої межі ціни - Price Cap, або верхньої межі доходу - Revenue Cap). Застосування таких методів дасть можливість знизити неефективні витрати регульованих компаній.

Для забезпечення прозорості формування і затвердження тарифів на послуги суб'єктів природних монополій, приведення їх до реальних величин і створення умов для подальшого реформування слід дотримуватися, зокрема, таких принципів: а) забезпечення балансу інтересів усіх учасників відносин у процесі надання житлово-комунальних послуг; б) стимулювання постачальників послуг до зниження витрат і встановлення певних обмежень під час формування витратної частини тарифу.

ВИСНОВКИ

Аналіз матеріалу, викладеного у курсовій роботі, дає змогу зробити наступні висновки. Природна монополія є відособленою структурою ринкового середовища, існування якої економічно доцільне. Вона виникає внаслідок технологічних особливостей виробництва та його матеріальної бази. Природна монополія визначається як стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, які обумовлюють істотне зменшення витрат виробництва на одиницю товару зі збільшенням обсягів виробництва, а товари, що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від змін цін на ці товари, ніж попит на інші товари.

Існує цілий ряд причин виникнення природних монополій, серед яких основними є: володіння рідкісними і важливими ресурсами; високі бар'єри входу на ринок та виходу з нього; державне обмеження входу нових фірм; обмежені географічні межі ринку; економія на масштабах та нееластичний характер кривої попиту на широкому діапазоні продажу. Природні монополії виникають лише в тих галузях економіки, де конкуренція була б економічно неефективним і руйнівним явищем.

Незважаючи на цілий ряд переваг існування природних монополій, вони мають низку недоліків, до яких відносяться: соціальні втрати споживачів; економія за рахунок зниження якості продукції та послуг; блокування об'єктивного розвитку конкуренції та науково-технічного прогресу; визначення рівня ціни продажу та інші.

Для забезпечення позитивного ефекту від діяльності природних монополій необхідно, передусім, правильно визначити критерії віднесення певних видів господарської діяльності у тих чи інших місцях території до природної монополії та сформувати дієву стратегію державного регулювання їхньої діяльності. В Україні природні монополії можуть класифікуватися за наступними ознаками: за територіальними межами ринків, галузевою приналежністю, часовою прив'язкою, ступенем поєднання з іншими монополіями та формами власності.

У зв'язку з цим виникає необхідність спеціального регулювання таких ринків за допомогою поєднання організаційно-правових та економічних методів з виключно адміністративними.

Існуюча в Україні система державного регулювання діяльності природних монополій не приносить очікуваних результатів. Під тиском Антимонопольного комітету центральні та місцеві органи намагаються вдосконалювати механізми реалізації тарифної політики, покращувати правила надання послуг монополістами. Проте таких заходів фактичного ручного управління й адміністративного тиску, за відсутності єдиної спеціалізованої системи регулювання у цій сфері, є вочевидь недостатньо.

Державний контроль за діяльністю природних монополій повинен не зводитись лише до перевірки встановлених державою цін, лімітів і графіків постачання продукції визначеним споживачам, виявлення фіскальних помилок, а має бути спрямованим на виявлення недоліків у нормативно-правовій базі. Також має бути забезпечено дотримання стандартів і показників безпеки та якості послуг, які надають суб'єкти природної монополії, тому виникає потреба у запровадженні громадського контролю за діяльністю природних монополій, зокрема у вигляді залучення громадськості до процесу підготовки рішень з питань формування цін на товари, роботи та послуги. Все це передбачає налагодження співпраці та взаємодії всіх контролюючих органів і розширення практики комплексних перевірок природних монополій.

Для удосконалення контролю та регулювання діяльності суб'єктів природних монополій необхідно створити оптимальні умови на ринках (прозорість діяльності, недискримінаційність на ринках, відокремленість монопольної діяльності, незалежність регулюючого органу, поєднання державного контролю і конкуренції на ринках), які б одночасно відповідали двом протилежним критеріям: обмеження свободи суб'єктів природних монополій та стимулювання їх розвитку.

У ході роботи було визначено, що у процесі формування тарифної політики в Україні на послуги суб'єктів природних монополій існують проблемні питання. Потрібно пам'ятати, що цінова політика державного впливу на суб'єкти природних монополій має стимулювати створення прийнятних економічних умов для їх розвитку та зробити невигідним для отримання надприбутків за рахунок підвищення цін понад реальну вартість товарів і послуг. Тому при розробці напрямків покращення механізму регулювання природних монополій в Україні слід враховувати те, що він має ґрунтуватись на принципах прозорості та відкритості процедур, самоокупності суб'єктів природних монополій, забезпечення захисту прав споживачів, стимулювання підвищення якості продукції та задоволення споживчого попиту на неї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антимонопольний комітет України. Річний звіт. - К., 2012. - 234 с.

2. Базилевич В., Филюк Г. Природні монополії. - К.:Знання, 206 - 367 с.

3. Бара З. Зловживання монопольним становищем - джерела та засоби захисту // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. - 2003. - № 6. - 467 с.

4. Белоусова Н.И., Васильева Е.М., Лившиц В.Н. Реформирование естественных монополий в России: теоретический аспект // Экономика и организация промышленного производства. - 1999. - № 4. - С.85-100.

5. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М.:Дело ЛТД, 1992. - С. №82.

6. Бродский Н.Ю. Естественная монополия и ее экономические границы // Вестник Московского университета. - Сер. 6. Экономика. - 1999. - № 1. - С. 60-76.

7. Вильсон Дж., Цапелик В. Естественные монополии в России: история и перспективы развития системы регулирования // Вопросы экономики. - 1995. - № 11. - С. 80-87.

8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 1998. - 544 с.

9. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. - С.-Пб: АО «Санкт-Петербург оркестр» 1994. - 448 с.

10. Ігнатюк А.І. Формування конкурентного середовища та механізми протидії монополізму в економіці України: Автореф. дис … канд. екон. наук: 08.01.01 / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 1996. - 23 с.

11. Інструкція про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами: Затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 01.12.2001 р. № 298/519 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 51. - Ст. 2324.

12. Клейн Н. Антимонопольное законодательство и законодательство о естественных монополиях: Проблемы применения и дальнейшего совершенствования // Право и экономика. - 1998. - № 1. - С. 44-46.

13. Маліновська В. Монополізм та його різновиди: правові засобі обмеження монополізму в економіці України // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 2. - С.90-92.

14. Мэнкью Н.Г. принципы экономикс. - Спб.: Питер Ком, 1999. - С.319.

15. Офіційний сайт Держкомстату України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:ukrstatgov.ua.

16. Паламарчук В.О., Филюк Г.М. Державне регулювання природних монополій в Україні // Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 5. - С.11-15.

17. Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України: Затверджено Указом Президента України від 21.04.1998 р. № 335/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - №16. - Ст. 588.

18. Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію): Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.02.2002 р. № 33-р // Офіційний вісник України. - 2002. - № 13. - Ст. 679.

19. Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.12.2001 р. № 182-р // Офіційний вісник України. - 2002. - № 7. - Ст. 323.

20. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 15 травня 2003 р. № 762-IV [Про внесення змін до Закону України “Про природні монополії” (п. 69)] // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 30. - Ст. 247.

21. Про електроенергетику: Закон України від 16.10.1997 р. № 575/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 1. - Ст. 1.

22. Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій: Указ Президента України від 19.08.1997 р. № 853/97 // Урядовий кур'єр. - 1997. - 28 серп. (№ 157-158). - Орієнтир.

23. Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій: Указ Президента України від 17.11.1998р. № 1257/98 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 48. - Ст. 2338.

24. Про механізм антимонопольного регулювання діяльності монопольних утворень: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 400 // Зібрання постанов Уряду України. - 1994. - № 10. - Ст. 247.

25. Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики: Указ Президента України від 08.12.1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 14 груд.

26. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 р. 1682-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30. - Ст. 238.

27. Про телекомунікації: Закон України від 18.11.2003 р. № 1280-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 51. - Ст. 2644.

28. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. - 2-е изд., испр. - М.: Инфра-М, 1999. - 479 с.

29. Розанова Н.М. Эволюция взглядов на конкуренцию и практика антимонопольного регулирования: опыт стран с развитой рыночной экономикой // Экономический журнал. - 2001. - № 2. - С. 4-47.

30. Стадницький Ю.І. Причини виникнення та існування природних монополій // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 10. -С. 25-40.

31. Студенцов В. Государство и естественные монополии// МЭи МО.-1995.-№9.-С.87-97.

32. Филюк Г.М. Деякі аспекти вивчення проблеми державного регулювання природних монополій. // Еволюція економічного розвитку та економічної теорії (проблеми дослідження та викладання) / Матеріали міжнародної науково-методичної конференції (26-27.04.2000р.). - Київ, КНЕУ, 2000. с. 184-185

33. Филюк Г. М. Джерела інвестування природних монополій в Україні. // Вісник національного університету ім. Т. Шевченка. Сер. Економіка, № 46., 2000. с. 47- 48.

34. Филюк Г.М. Экономико-правовые начала государственного регулирования естественных монополий в Украине // Экономика Украины. - 2001. - № 8. - С.48-52.

35. Филюк Г.М. Захист прав споживачів та конкурентна політика держави // Товарознавство - наука, практика та перспективи розвитку в умовах ринку. / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (26-27.10.1999р). - К., 1999. с.197-199.

36. Филюк Г. М. Конкуренція та антимонопольні важелі держави. // Банківська справа, 1999. №3. с.68-69.

37. Филюк Г. М. Напрямки підвищення інвестиційної привабливості природних монополій в Україні. // Фінанси України, 2000. №8. с. 56-66

38. Филюк Г. М. Природна монополія: сутність та механізм державного регулювання. // Соціальні пріоритети у транзитивні економіці. Зб. наук праць. - Харків: ХІБМ, 1999 - с. 149-151.

39. Филюк Г.М. Природні монополії та їх регулювання у трансформаційній економіці України: Автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.01.01 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2001. - 20 с.

40. Филюк Г. М. Природна монополія: теоретичний аспект. // Вісник КДТЕУ, 2000. №4. с. 34-43.

41. Филюк Г.М. Проблема забезпечення якості послуг природних монополістичних структур в Україні. // Стратегія розвитку туристичної індустрії та громадського харчування / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (25-26. 10. 2000р. -). - К., 2000. с. 244-246.

42. Филюк Г.М. Принципи державного регулювання суб'єктів природних монополій в Україні // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Економіка. - 2002. - Вип.58-59. - С.88-95.

43. Филюк Г.М. Фінансово-економічні аспекти тарифної політики на ринках природних монополій // Фінанси України. - 2001. - № 2. - С. 55-62.

44. Цапелик В. Проблемы реформирования и регулирования отраслей естественных монополий. - М.: Инфра-М, 2000 - 672 с.

45. Черняк В.К. Природа монополії чи монополія природи, //Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України-2002.-№1.-С.10-12.

46. Marshall A. Principles of Economics. - London: Macmillan,1997; Clark J.M. The Economics of overhead Costs. - Chicago; University of Chicago Press,1923.

47. Sharkey W. The Theory of Natural Monopoly. - Cambridge: Cambr. University Press, 1982. - 446 р.

ДОДАТКИ