Сутність та економічні закономірності розвитку сучасного світового господарства

Проблемою глобалізації і інтеграції економіки займаються такі науковці, як О.Білорус, В.Сіденко, В.Геєць, О.Барановський, В.Будкіна, І.Бураковський, А.Гальчинський, Б.Губський, В.Зянько, М.Дудченко, Ю.Павленко, С. Кіреєва, А. Кредісова, Д.Лук'яненко, О.Чувардинський та інші [3].

За рейтингами міжнародних економічних організацій Україна за рівнем конкурентоздатності посідає одне з останніх місць. Курс уряду на лібералізацію зовнішніх відносин не виправдав покладених на нього надій і не реалізував конкурентні переваги України. Доцільність лібералізації зовнішньекономічних відносин мала б бути досліджена на перших етапах відкриття кордонів, оскільки далеко не однакові умови та розбіжності обумовлювали суттєву різницю між економічними системами України від високорозвинених країн. Показники розвитку української економіки у порівняні із найбільшими торговельними партнерами свідчать про недоречність беззастережного відкриття кордонів. Так, за даними Світового банку, ВНП на душу населення в Україні є одним з найнижчих у світі (вона посідає 135 місце). Виробничо-промисловий комплекс України нездатний адаптуватися до попиту на світовому ринку, про що говорить досить низький ВНП на душу населення [1].

Через не конкурентоспроможність занепадають цілі галузі, які можуть переробляти сировину, а деякі функціонуючі галузі не повністю використовують свої виробничі потужності.

Для національних виробників немає достатньої внутрішньої мотивації застосування інновацій, що дає можливість іноземним конкурентам використовувати суперечності внутрішнього законодавства для знищення контрагентів на внутрішньому ринку. У такій ситуації інтеграція позначається на руйнації цілих галузей, прикладом чого є тютюнова промисловість. На даний час Україна не використовує всі свої конкурентні переваги (дешева робоча сила, достатня ресурсозабезпеченість деякими видами сировини, використання вигідного геоекономічного розташування тощо), оскільки офіційний сектор економіки неефективний. Натомість конкуренти України широко застосовують високі й запатентовані технології, стимулюють виробництво унікальних товарів, всебічно залучають наукову еліту, зокрема з країн колишнього СРСР, кредитують інновації. Отримані результати дозволяють країнам-конкурентам знижувати собівартість виробництва й оволодівати новими ринками збуту.

Покращити становище України на світовому ринку можливо завдяки застосуванню ефективної інноваційної політики. Для підвищення конкурентоспроможності українських підприємств вони повинні впроваджувати інновації. Але зараз 80-90% пропонованих інноваційних ідей відхиляються (коли у США приймається 52% запропонованих ідей) [2; 5]. Для того, щоб покращити якість та збільшити кількість інноваційних ідей потрібно стимулювати трудові ресурси. Необхідно реформувати систему оплати праці, для того, щоб працівники були зацікавлені у генерації нових ідей. У цьому напрямку потребує докорінного вирішення проблема низької частки заробітної плати у національному доході. Так, з 2000 р. в Україні спостерігається економічне зростання, проте частка заробітної плати у структурі загальних доходів упродовж 2000-2006 рр не змінилась: у січні-листопаді 2004 р. за даними Держкомстату, вона становила 43% від загальних доходів економіки, у січні 2006 р. - 43,5%, тоді як у США вона дорівнює 72%.

Одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України є вступ України до СОТ, що розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і залучення іноземних інвестицій. Це обумовлено також тим, що усі сусіди України (крім Росії та Білорусії) вже є членами СОТ і на країни-члени СОТ припадає близько 70% українського експорту [3]. Після повноправного вступу до СОТ Україна отримає режим найбільшого сприяння з усіма країнами-членами СОТ, а також національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання. Але без раціональної довгострокової стратегії розвитку на 25-30 років вітчизняна економіка може зазнати негативних впливів глобалізації.

При такому низькому рівні економічного розвитку навряд чи можна розраховувати на швидку й ефективну інтеграцію до економічних об'єднань. Науковці стверджують, що наша країна неготова до глобальної інтеграції і конкуренції. Але держава з таким потенціалом не може залишатися в самоізоляції. Тому її пріоритетним завданням має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу, підвищення стимулів до праці, покращення інвестиційного клімату, адаптації законодавства до сучасних умов господарювання, всебічну підтримку підприємництва.

ВИСНОВКИ

На процес відтворення у кожній країні впливають діючі у межах національних господарств закони. Міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграція робочої сили тощо зростаючою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів.

Сучасне світове господарство -- це складна економічна система, що виникає в процесі діалектичної взаємодії національних господарств, інтеграційних економічних угруповань та наднаціональних економічних організацій світу і розвивається на основі зростаючої інтернаціоналізації продуктивних сил у формі міжнародних економічних відносин, цілісність якому (господарству) надає наднаціональний господарський механізм.

Отже, основні закономірності розвитку світового господарства такі:

* підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах світового господарства. Це виявляється у створенні великих господарських одиниць, наприклад, транснаціональних компаній;

* залучення національних економік у світогосподарські зв'язки. Це передбачає насамперед розвиток господарських відносин між різними галузями виробництва країн світу;

* зближення національних господарств, що потребує адаптації, взаємопроникнення їх економічних потенціалів;

* вирівнювання рівнів економічного розвитку національних господарств. Ця закономірність виявляється у процесі зближення кількісних показників, які характеризують економічний розвиток країн світу, зокрема виробництво продукції на душу населення, обсяг експорту, імпорту тощо.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) -- внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству загалом, так і окремим формам міжнародних економічних відносин.

Основними формами міжнародних економічних відносин, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний обмін технологіями, міжнародні валютні та кредитні відносини.

Глобалізація (від фр. global -- всезагальний, такий, що охоплює всю земну кулю) -- складний, багатогранний процес, який поширюється на всі явища суспільного розвитку і пов'язаний з поглибленням інтернаціоналізації світової економіки, зростанням взаємозалежності національних держав, зумовлених прискореним рухом міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, високих технологій тощо.

Негативні сторони глобалізації пов'язані з нерівномірним розподілом зростання світового доходу між різними країнами; економічна, фінансова та політична експансія розвинених країн; поглиблення диференціації між країнами за економічним розвитком; тенденції до зникнення національних особливостей народів та етносів.

Очевидний той факт, що глобалізація зачіпає всі аспекти соціально-економічного життя практично всіх країн світу і що цей процес об'єктивний і незворотний. Все великої актуальності набуває вже не стільки з'ясування можливих наслідків глобалізації для світової спільноти в цілому, не стільки пошук відповіді на питання: «Хто опиняється у виграші від глобалізації», скільки розробка конструктивної економічної політики окремих країн і суб'єктів господарства у відношенні і в рамках активної глобальної економіки, що формується.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка: Європейський контекст. Київ: Основи, 1998, 682 с.

Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. З англ.. В. Мусієнко та В. Овсієнко. - К.: Основи, 1996.

Дунська А. Р., Костюк С. О. Вплив глобалізаційних та інтеграційних процесів на рівень економічного розвитку України: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

Економічна теорія: Політекономія: підручник / За ред. В. Д. Базилевича. -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К.: Знання-Прес, 2004. -- 615 с.

Зянько В. Глобалізація та інноваційний процес: їхній взаємовплив / В. Занько // Економіка України. - 2006. - № 2. - С. 84-89.

Клочко В. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою / В. Клочко // Економіка України. - 2001. - №10. - С. 51-58.

Лозова Г. Вплив глобалізації на формування конкурентного середовища в Україні / Г. Лозова: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua.

Малащук Д. В. Вплив інтеграційних зв'язків на конкурентоспроможність української економіки / Д. В. Малащук // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 3. - С. 32-38.

Мочерний С. В., Довженко М. В. Економічна теорія: Підручник. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2004. -- 856 с.

Мочерний С. В., Політична економія: Навч. Посіб. -- К.: Знання-Прес, 2002. -- 687 с.

Сколотняний Ю. Антикризові стратегії для України: державні фінанси, заощадження, інвестиції / Ю. Сколотняний, Дубинський О. // Дзркало тижня.- 2010.- № 9 (789): [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.dt.ua/2000/2020/68726.

Старостенко Г. Г., Політична економія: Посіб. для дистанц. навчання та індивід. роботи. -- К.: Університет «Україна», 2004. -- 160 с.

Чувардинський О. Г. Зовнішня політика України в умовах Світової Економічної інтеграції й глобалізації / О. Г. Чувардинський // Економіка та держава. - 2006. - № 2. - С. 36-39.

Шевчук В.О. Міжнародна Економіка: теорія і практика.- 2-ге вид.-Львів: Каменяр, 2003. - 719с.

Шумило І. Якою є правда про економічне зростання України? / І. Шумило // Дзеркало тижня.- 2007.- № 19 (648): [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.dt.ua/2000/2020/59278.

Юрчишин В. Економічний огляд для України: російський чинник / В. Юрчишин: [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.razumkov.org.ua.

Размещено на Allbest.ru