Предмет економічної теорії

На початку XIX ст. з'явилася дворянська революційна течія, до якої належали декабристи. їхні економічні погляди в Україні відбито у програмі Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян, які в 1825 р. злилися в єдину організацію. Головну причину відсталості країни вони вбачали у кріпосництві, називали його рабством, вимагали усунення його разом з царизмом і утворення демократичної республіки. Звільнення селян від кріпосної залежності, наділення їх землею для декабристів Південного товариства було справою обов'язковою. Що стосується поміщицьких господарств, то значну частину земель вони залишали за ними, а другу частину хотіли поступово викупити та перерозподілити серед селян. Одночасно декабристи економічний розвиток пов'язували з розвитком промисловості, торгівлі. Однак слід визнати, що їхня програма не була послідовною, а діяльність -- нерішучою, оскільки вони боялися антифеодального визвольного руху.

У середині XIX ст. економічна думка посіла важливе місце в університетах України (Київському, Харківському, Новоросійському). Тут викладали політичну економію і статистику Т. Степанов, І. Вернадський, Г. Цехановецький, Д. Журавський. Вони представляли буржуазно-ліберальний напрям економічної думки. До речі, Т. Степанов видав перший курс політичної економії («Записки о политической зкономии», ч. І--II, 1844--1848 pp.). Його економічні погляди склалися під впливом класичної економії, тому він вважав, що капіталізм може долати внутрішні суперечності без катаклізмів.

У 50--60-х роках XIX ст. виникає і рішуче заявляє про себе революційно-демократична течія економічної думки. Видатним представником її є Т. Шевченко, який у своїх творах різко засудив кріпосництво, панщину, неволю, закликав народ до рішучої боротьби проти феодального рабства, приниження людини, за створення нового суспільства «в сім'ї вольній, новій».

Традиції університетської економічної думки у другій половині XIX ст. продовжили професори Н. Бунге, Д. Піхно, А. Антонович, О. Білімович, які створили київську школу в політичній економії. Вони розглядали приватну власність на засоби виробництва як природну умову економічного прогресу, визнавали позитивну роль ринку і конкуренції, критикували економічне вчення К. Маркса.

У 80-х роках Д. Піхно одним із перших в Україні досліджував проблеми зміни вільної конкуренції на Заході різними формами монополій у промисловості, вивчав економіку залізничного транспорту (тарифи, види і вартість послуг тощо). О. Білімович виступив прихильником психологічної теорії цінностей, займався економічними розробками.

Процес ідейного й теоретичного розмежування у суспільстві у 60--80-х роках XIX ст. знайшов відображення в творчості М. Зібера, доцента, а потім професора Київського університету. Він був першим пропагандистом марксизму в Росії. У 1885 р. вийшла його книга «Давід Рікардо і Карл Маркс у їхніх суспільно-економічних дослідженнях», у якій розкрито внутрішні вади капіталізму, проблеми його розвитку.

Важливою віхою в розвитку суспільно-економічної свідомості українського народу стала діяльність видатного мислителя М. Драгоманова, економічна і політична програма якого була спрямована на утворення і розвиток незалежної України, її економіки, освіти, культури.

Революційно-народницька думка у 70-х -- на початку 80-х років була викладена у творах В. Дебогорія-Мокрієвича, Ф. Фесенка, Я. Стефановича, В. Волховського та ін.

До середини 90-х років XIX ст. поширився революційно-демократичний напрям суспільно-економічної думки. Представниками його були І. Франко, О. Терлецький, М. Павлик та ін. У їхніх працях проаналізовано широке коло питань: розвиток капіталізму, його соціально-економічні наслідки в сільському господарстві та промисловості, становище трудящих мас, шляхи подолання жорстокої експлуатації, зубожіння і поневолення народу, а також засади побудови демократичного, гуманного суспільства.

Ця революційно-демократична течія дістала розвиток у художніх творах, публіцистичних статтях, у всій діяльності П. Грабовського, М. Коцюбинського та ін. Вони виступали за знищення залишків феодально-кріпосницького ладу, утвердження свободи і національної гідності свого народу.

Вагомий внесок у висвітлення історії українського народу, його економіки і культури, його майбутнього зробили М. Грушевський, С. Єфремов, Д. Донцов та ін.

У 90-х роках XIX -- на початку XX ст. значний вплив на розвиток економічної думки справив М. Туган-Барановський -- глибокий і оригінальний учений-економіст, організатор науки, педагог. За його безпосередньою участю було організовано Українську академію наук (1918), у складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. М. Туган-Барановського було обрано академіком за спеціальністю (теоретична економія). В останні роки життя він працював проректором і деканом юридичного факультету Київського університету, головою Центрального кооперативного українського комітету і Українського наукового товариства економістів. Головна тематика досліджень, розробка якої принесла йому світове визнання, -- проблеми теорії ринку, промислових криз і розподілу, розвитку капіталізму, соціалізму і кооперації, історії економічних учень. М. Туган-Барановський намагався поєднати теорію граничної корисності австрійської школи з теорією трудової вартості. Він передбачив ряд складних соціально-економічних проблем будівництва соціалізму в нашій країні.

Після Жовтневої революції та громадянської війни перед економічною наукою постали гострі проблеми відновлення народного господарства, освоєння народногосподарського управління і планування, розміщення продуктивних сил. Вирішення цих проблем пов'язано насамперед з іменами О. Шліхтера, К. Воблого, Л. Яснопольського, М. Птухи, П. Лященка. До речі, у 1919--1938 pp. в Україні існував Інститут демографії, очолюваний М. Птухою, який багато зробив для наукового дослідження проблем руху населення, народжуваності, тривалості життя, смертності тощо. У 20--30-х роках методологічні проблеми розвитку політичної економії (вчення про предмет і метод, економічні закони тощо) успішно розробляли українські вчені Д. Наумов, О. Александров, М. Волобуєв та ін. Значний внесок в економічну науку (насамперед демографію, статистику, конкретну економіку) зробили В. Левицький, П. Фомін, О. Слуцький, І. Дашковський.

У 1936 р. у складі Академії наук України було створено Інститут економіки, який став центром економічної науки в республіці, що входила до складу колишнього СРСР.

У повоєнний період економічна наука дістала подальший розвиток. Поряд з Інститутом економіки розширилася діяльність Ради з вивчення продуктивних сил України, створено Інститут економіки промисловості (1969), Науково-дослідний економічний інститут (1962), Український інститут науково-технічних та техніко-економічних досліджень (1966), УкрНДІ економіки та організації сільського господарства ім. О. Г. Шліхтера, УкрНДІ торгівлі та громадського харчування (1946), Інститут соціальних й економічних проблем зарубіжних країн (1978) та ряд філій союзних інститутів -- з проблем цін, нормативів праці тощо. Діяльність їх пов'язана з іменами академіків І. Лукінова, О. Алімова, М. Чумаченка, А. Чухна, М. Паламарчука, В. Мамутова, А. Шлепакова, С. Ямпольського, Ю. Пахомова.

Економічні дослідження провадяться також в економічних відділах, секторах і лабораторіях галузевих НДІ та установ, на економічних кафедрах вузів України. Координацію наукових досліджень у галузі економічних наук здійснює відділення економіки Національної академії наук України, створене в 1976 р. Розвитку економічної науки в Україні великої шкоди завдали адміністративно-командна система, надмірна ідеологізація економічної науки. Осмислення минулого і визначення перспектив розвитку незалежної України, наповнення реальним змістом її державного суверенітету та економічної незалежності, створення системи ринкових відносин дасть змогу Україні вийти на рубежі розвитку за світовими критеріями.

економічна теорія

3. Економічні закони та категорії

Процес пізнання предмета економічної теорії передбачає розгляд різних законів і категорій. Економічний закон виявляє загальні, об'єктивні, необхідні, сталі причинно-наслідкові зв'язки між економічними категоріями, явищами та процесами. Як і закони природи, економічні закони мають об'єктивний характер. Але вони виникають, розвиваються і діють лише у процесі економічної діяльності людей, тобто мають історичний характер.

В економіці діє низка економічних законів.

Економічний закон виявляє суттєві, стійки і необхідні причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності даного економічного процесу.

Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:

* всезагальні закони, які властиві будь-якому типу економічної системи. Вони виражають напрями поступального розвитку суспільного виробництва, об'єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;

* особливі економічні закони, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного виробництва і ринку;

* специфічні економічні закони, які діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.

У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.

Таким чином, економічні закони є складовою предмета політичної економії. Вивчаючи об'єкт свого дослідження, тобто суспільне виробництво, політична економія стикається з проблемою обмеженості виробничих ресурсів (родючих земель, корисних копалин, паливно-енергетичних ресурсів, робочої сили тощо) та раціонального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють виробництвом, розподілом і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія обґрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх.

Розрізняють економічні закони найзагальніші, загальні та специфічні, які діють разом і створюють цілісну систему економічних законів. Найзагальніші економічні закони діють у всіх економічних системах (закон економії часу, підвищення потреб); загальні закони -- лише у кількох економічних системах (закони товарного виробництва). Специфічні закони є характерними для певної економічної системи та окремої її сфери (закони додаткової вартості, монопольного прибутку).

Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови або сторони економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (товар, гроші, вартість, прибуток, заробітна плата, витрати). Економічні категорії більш мінливі, ніж економічні закони, тобто з розвитком виробничих відносин, продуктивних сил відбувається процес трансформації кожної категорії та всього категоріального апарату економічної теорії.

Економічна категорія -- це наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища.

Сутність економічної категорії визначається такими критеріями:

* відображає не природні властивості речей і предметів, а характерну властивість певної системи (елементу, ланки) економічних відносин людей;

* має об'єктивний характер, оскільки відбиває об'єктивну дійсність;

* має історичний характер, оскільки значна частина категорій політичної економії на певному етапі розвитку суспільного виробництва відмирає.

У курсі політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, заробітна плата та багато інших.

4. Методи дослідження економічної теорії

Щоб економічна теорія повною мірою могла виконувати свої завдання як наукова дисципліна, вона має застосовувати ті методи досліджень, які дають їй можливість розкривати сутність економічних явищ і процесів, поглиблювати розуміння закономірностей розвитку економіки та їх особливостей на певних етапах, історичних періодах. Головною метою політекономічних узагальнень є розкриття основних напрямів розвитку економічної системи на передбачувану перспективу.

Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальні (загальнонаукові) та специфічні для політичної економії методи. Серед загальнонаукових методів пізнання чільне місце у вітчизняній політекономії належить діалектичному і структурно-функціональному методам.

Діалектичний метод пізнання виходить з того, що будь-яке економічне явище:

1) перебуває в русі: воно зароджується, розвивається, занепадає і відмирає;

2) має притаманні йому тотожність, відмінність, протилежність і суперечність, конфліктність;

3) розвивається, що означає відмирання старого і зародження нового, боротьбу між ними, спосіб розв'язання суперечностей та повне утвердження нового.

Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке економічне явище як системне з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Однією з ознак системи є її цілісність. Цей метод зосереджує свою увагу на функціональних зв'язках між структурними елементами системи та кількісних характеристиках їх.

Західними економістами активно використовується емпіричний метод пізнання. За цим методом усі науки -- емпіричні. Це означає, що вони базуються на фактах, тобто на спостереженнях, що піддаються перевірці через відомі факти або певні явища. Так, політекономія як суспільна наука вивчає поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг.

При дослідженні розвитку виробничих відносин застосовується формаційний метод пізнання. Він дозволяє розкрити соціально-економічний характер капіталістичного, соціалістичного та інших суспільств. Існують також інші загальні методи пізнання.

Кожен дослідник використовує той метод пізнання, якому він довіряє. Практика показує, що кожен загальний метод дає досліднику можливість досягти позитивних результатів. Проте жоден з них не захищає дослідника від недоліків, а то й глибоких помилок.

Наука розробила і застосовує різні конкретні способи і прийоми пізнання дійсності. До них належать: метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного й історичного, статистичні спостереження, моделювання процесів, економіко-математичні методи і т. д. Математика потрібна при збиранні та систематизації фактів, для обробки кількісних величин, складання моделей, графіків, числових і алгебраїчних прикладів тощо. Усі вони не протистоять тому чи іншому загальному методу пізнання, а є їх конкретизацією стосовно того чи іншого методу пізнання. Ці способи і прийоми пізнання використовуються як у природничих, так і в суспільних науках.

5. Функції економічної теорії. Економічна теорія і економічна політика

Економічна теорія посідає особливе місце в системі економічних наук. Вона є теоретичною основою галузевих (економіка транспорту, промисловості, сільського господарства та ін.), функціональних (економіка фінансів, статистика, економіка праці тощо) наук, а також наук, що перебувають на межі різних галузей знань (економічна географія, менеджмент, демографія, маркетинг та ін.).

Економічна теорія як наука виконує низку функцій -- пізнавальну, практичну й методологічну, а як навчальна дисципліна -- ще й виховну функцію.

Пізнавальна функція економічної теорії полягає в тому, що вона вивчає і пояснює істотні риси, закономірності та зв'язки господарського життя. Економічна теорія відкриває нові економічні процеси і явища, розвиває свій категоріальний апарат, систематизує економічні знання та узагальнює конкретні факти розвитку економіки.

Крім того, вона опрацьовує науково обґрунтовані рекомендації для ефективної практичної діяльності всіх суб'єктів сфери економіки, тобто виконує практичну функцію.

Методологічна функція економічної теорії полягає в тому, що вона є базою, фундаментальною основою системи конкретних економічних наук.

Реалізація виховної функції економічної теорії ґрунтується на необхідності формування у кожної людини економічного мислення та економічної поведінки. Вивчаючи економічну теорію, людина поліпшує свої досягнення у професійній діяльності, свідоміше реагує на всі вияви господарського життя, стає активним суб'єктом перетворень в економіці суспільства.

Економічна політика -- це система економічних заходів держави, які мають розроблятися на основі врахування досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів та специфічних умов економічного розвитку, кон'юнктури ринку. Вона має сприяти економічному розвиткові країни, підтримувати соціальну справедливість у суспільстві, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.

Економічна політика держави -- це взаємопов'язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких її складових: соціальна, структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін. Вона вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.

Економічна політика виступає сполучною ланкою між економічною теорією і правом, забезпечує їх зв'язок.

6. Сутність і структура економічної системи

Економічна система -- це об'єктивна єдність закономірно пов'язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об'єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв'язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» економіку через формування «стереотипів» господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

Таким чином економічна система -- це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Размещено на Allbest.ru