Населення і трудові ресурси

Побудова в Україні високоефективної конкурентоздатної ринкової економіки пов'язана з особливими труднощами. Вони полягають у тому, що економіка, яка трансформується, позбавлена механізму саморозвитку, стратегічного програмного науково обґрунтованого управління, селективного планування з боку держави, а також можливості вільного сприйняття позитивного світового досвіду. Внаслідок цього вона продовжує «нести свій хрест» неефективності. Продуктивні сили цивільного сектора господарства поки що позбавлені серйозних еволюційних перспектив на майбутнє [6, 279].

Очевидним є той факт, що Україні давно необхідна продумана політика реформ, націлена на створення соціально орієнтованої ринкової економіки. Досвід розвинутих країн свідчить про те, що ліберальна система захисту зайнятості демонструє більш високі адаптаційні можливості.

Застосування цього досвіду дозволить у порівняно стиглі терміни перейти до раціонального використання трудових ресурсів, що притаманно постіндустріальному способу економічного розвитку.

РОЗДІЛ 4. Поняття трудового потенціалу суспільства

Сучасний етап перебудови вітчизняної економіки характеризується поглибленням соціально-економічної кризи, одночасно змінюються умови відтворення та функціонування трудового потенціалу. Трудовий потенціал є невід'ємною частиною економічного потенціалу, ефективність використання якого залежить від оптимального співвідношення трудових, виробничих, природних та інших видів економічних ресурсів. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного та системного підходу до дослідження категорії трудового потенціалу, умов його відтворення, механізмів підвищення ефективності використання. Одним із ключових елементів концепції ефективного використання трудового потенціалу є його економічна оцінка.

Категорія "трудовий потенціал" з'явилася в соціально-економічній літературі порівняно недавно. Раніше в теорії і практиці був розповсюджений термін "трудові ресурси". У ринковій економіці більше використовуються поняття "робоча сила", "людський капітал". Поява категорії трудового потенціалу пов'язана з інтенсифікаційними процесами в економіці, переходом від кількісних факторів росту до якісних. Існує декілька думок учених щодо визначення трудового потенціалу, його взаємозв'язку з іншими трудовими категоріями. При цьому різні автори вкладають у цю категорію різний зміст, однак, практично усі виходять із пропозиції, що кількісною складовою трудового потенціалу є трудові ресурси.

Слід зазначити, що між категоріями трудових ресурсів і робочою силою багато загального, однак є і розходження. Робоча сила -- це сукупна здатність фізичних і інтелектуальних властивостей, якими володіє людина і які використовуються для виробництва життєвих благ. Робоча сила реально існує в особистості робітника і є головною продуктивною силою суспільства, первинним фактором багатства поряд із природою. Відповідно до сучасної економічної теорії термін "робоча сила" сприймається як визначений контингент працездатного населення. При цьому на ринку праці продається і купується не робоча сила, а праця, розглянута як фактор виробництва. За свою працю робітник отримує заробітну плату чи доход поряд з доходами, які отримують власники інших факторів виробництва (відсотки на вкладений капітал, рента за використання природних ресурсів, прибуток за підприємницьку здатність). Праця в даному випадку визначає цілеспрямовану діяльність людей по створенню: матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб суспільства. Відповідно до трудової теорії вартості на ринку праці робітники продають свою здатність до праці, тобто робочу силу, що має вартість, що відповідає вартості життєвих засобів, необхідних для відтворення самого робітника і членів його родини. У процесі використання робочої сили, у процесі праці І тільки працею створюється нова вартість, втілена в товарах. При цьому найманий робітник за свою працю отримує не вартість, створену його працею, а її частину, обумовлену як вартість робочої сили. Частина, що залишилася, знову створеної вартості привласнюється підприємцем. Цим самим заперечується доля в створенні нової вартості інших факторів виробництва, таких як капітал, земля, підприємницька здатність, Відповідно термін "ринок праці" заміняється терміном "ринок робочої сили". Категорію "трудового потенціалу" варто розглядати більш широко, чим категорію "робочої сили" і "трудові ресурси", тому що трудовий потенціал включає сукупність якостей, що визначають працездатність людей, у тому числі їхній фізичний, психологічний і моральний потенціал, обсяг загальних і спеціальних знань і навичок.

Аналогічної думки дотримує В.М. Маслова [18], вважаючи, що трудовий потенціал - це складна соціально-економічна категорія, відмінна по своєму змісту і призначенню від політекономічних категорій, таких як "робоча сила", "сукупний робітник", і від економіко-демографічної категорії "трудові ресурси" С. Кірсанова відзначає, що у взаємозв'язку категорій "робоча сила" і "трудовий потенціал" визначальними є якісні характеристики робочої сили.

Якість робочої сили, на її думку, є самостійною складною і багатоплановою економічною категорією, що втілює в собі рівень кваліфікації, професійної підготовки й утворення, виробничий досвід, стан здоров'я, вік людини. Представник вітчизняної школи -- В. Оникієнко [18] вважає, що трудовий потенціал -- це сукупність працездатного населення, що має відповідну Професійно-кваліфіковану підготовку, використовує працю в народному господарстві з обліком його технологічної і технічної оснащеності. Зміст терміна "потенціал" -- це те, що є, існує незалежно від того, використовується воно в даний момент чи ні. Якщо трудовий потенціал реалізується, це вже не потенціал, а фактор виробництва. Можна уявити собі безліч ситуацій, коли трудовий потенціал існує, але не використовується через відсутність відповідних умов суспільного виробництва. Але в цей же час існують умови виробництва, які впливають на величину трудового потенціалу і є факторами його розвитку і використання.

Систематизуючи різні підходи до визначення категорії трудового потенціалу, можна відзначити, що окремі автори ототожнюють її з поняттями трудових ресурсів і робочої сили, інші розглядають останні дві категорії як складові елементи трудового потенціалу, що характеризують його з кількісної і якісної сторін. У науково-практичній літературі кінця 1980-х років категорія трудового потенціалу розглядається з більш широких позицій, з перевагою якісних її сторін. Розвиток даної категорії пропонується в роботах С Пірожкова [18], де під трудовим потенціалом розуміється розвиток у даному суспільстві сукупності демографічних, соціальних і духовних характеристик і якостей працездатного населення, що реалізовані чи можуть бути реалізовані в границях і через існуючий у суспільної діяльності. У даному визначенні акцент робиться на соціально-культурних і духовних основах формування трудового потенціалу. На початку 1990-х років категорія трудового потенціалу одержала розвиток за допомогою розширення спектра її якісних характеристик. Так, С. Железко пропонує розглядати трудовий потенціал з урахуванням усіх властивостей працівника, що впливають на його виробничу діяльність, такі як здатності і схильності людини, його ціннісні орієнтири, інтереси і споживання в сфері праці, стан здоров'я, працездатність, обсяг загальних і спеціальних значень, трудових навичок і умінь.

Якісні границі трудового потенціалу розширює І. Бушмарин шляхом включення в нього інтелектуальної складової, тобто підвищити трудовий потенціал за допомогою інтелектуалізації праці, під яким розуміється:

-- поступове вивільнення економіки країни від некваліфікованої робочої сили;

-- вирівнювання загального середнього утворення трудових ресурсів і підвищення його рівня коледжу;

-- твердження в системі утворення і підготовки кадрів принципів -індивідуального розвитку особистості;

-- закріплення в народному господарстві концепції першорядної цінності людського творчого потенціалу.

У науковій літературі найменш дослідженим є питання економічної оцінки трудового потенціалу. Основою методичних положень щодо економічної оцінки трудового потенціалу є дослідження його відтворювального циклу, що складається з двох фаз: формування та використання. У фазі формування здійснюється накопичення кількісних та якісних характеристик індивідуальних трудових потенціалів, їх інтегрування у суспільному виробництві, розподілення по галузях та територіальних одиницях регіону.

Узагальнюючи різні методи економічної оцінки трудового потенціалу, можна виділити два альтернативних підходи: витратний та результативний. Автором пропонується метод, який поєднує витратний та результативний підходи. Згідно з цим методом економічна оцінка трудового потенціалу території може бути визначена за формулою:

Q = R + mR - Y

де Q -- економічна оцінка трудового потенціалу території;

R -- сукупні витрати, пов'язані з формуванням, підтриманням та розвитком трудового потенціалу (визначаються як "людський капітал");

m -- середня норма прибутку на вкладений капітал, що визначається на рівні банківської облікової ставки;

Y -- економічний збиток від недовикористання трудового потенціалу у зв'язку з забрудненням навколишнього середовища [4, 68].

Виходячи з цільового призначення, витрати на формування, підтримання та розвиток трудового потенціалу розподілені за напрямами:

-- на формування якісних характеристик робочої сили;

-- на підтримання життєздатності людини, її спроможності до праці;

-- на запобігання та часткове усунення фізичного виснаження робітників;

-- на усунення морального виснаження робочої сили.

Витрати на формування трудового потенціалу проводяться з різних джерел фінансування: державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств та організацій, галузевих профспілок, позабюджетних, благодійних та спеціалізованих фондів, бюджету сімей. Загальний обсяг витрат на формування трудового потенціалу визначається за формулою:

де Сij -- витрати і-го виду, пов'язані з формуванням, відновленням та розвитком трудового потенціалу робітника, які проводяться у j-му році розрахункового періоду;

n -- кількість видів витрат на формування, відновлення та розвиток трудового потенціалу;

t -- тривалість періоду проведення витрат і-го виду [4, 68].

Суб'єктами оцінки трудового потенціалу можуть бути державні та місцеві органи самоврядування, суб'єкти господарювання (підприємства, організації, окремі підприємці), інвестори та населення. Об'єктом економічної оцінки може бути трудовий потенціал регіону, окремої території, галузі економіки, робітника. Залежно від конкретизації суб'єкта та об'єкта визначаються цілі та завдання економічної оцінки трудового потенціалу. На рівні місцевого самоврядування оцінка трудового потенціалу використовується у таких напрямах:

-- розробка стратегії соціального та економічного розвитку території та визначення в ній місця трудових ресурсів;

-- розробка цільової програми забезпечення зайнятості працездатного населення;

-- обгрунтування напрямів інвестування на базі економічних, у тому числі трудових ресурсів;

-- розробка механізму стимулювання раціонального використання трудового потенціалу та підвищення його якісних характеристик;

-- формування регіонального ринку праці.

Проведення економічної оцінки трудового потенціалу на практиці передбачає кілька етапів. На першому етапі визначається склад і потенціально-утворювальних витрат, джерела їх фінансування, період здійснення, механізм індексації та надання порівняльного вигляду. Це дає змогу визначити індивідуальний трудовий потенціал робітника диференційовано за видами здобутої освіти. На другому етапі проводиться вартісна оцінка трудового потенціалу усього економічно-активного населення області методом інтегрування індивідуальних потенціалів. Третій етап передбачає структуризацію економічної оцінки трудового потенціалу в розрізі галузей економіки регіону (за кількістю зайнятих робітників), адміністративних територій (за кількістю економічно-активного населення).

З метою конкретизації об'єкта економічної оцінки та межі п проведення пропонується класифікація трудового потенціалу. Як об'єкт економічної оцінки окремо розглядається трудовий потенціал території, виробничого колективу, окремого робітника. Виходячи з територіальних меж, доцільно виділити трудовий потенціал країни, регіону, адміністративно-територіальної одиниці (міста, області, району). Враховуючи розподілення зайнятої частини населення по галузях та секторах економіки, варто виділити трудовий потенціал тієї чи іншої галузі та сектора економіки [4, 70].

Аналізуючи різні погляди, пропонується розглядати трудовий потенціал території як сукупність демографічного, етнокультурного потенціалів та потенціалу суспільної організації праці. Потенціал суспільної організації праці характеризується формами поєднання індивідуальних потенціалів у суспільному виробництві та забезпечується відповідним рівнем спеціалізації, концентрації, кооперації виробництва та розміщенням продуктивних сил по території регіону.

ВИСНОВКИ

Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Людські ресурси -- специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси -- це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Залежно від мети дослідження людські ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями. Економікою праці найширше використовуються такі з них: населення, економічно активне населення, трудові ресурси. Населення -- це сукупність людей, що проживають на визначеній території. Трудові ресурси -- це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Економічно активне населення, або робоча сила, - це частина трудових ресурсів, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних.

Відтворення населення -- це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. У процесах відтворення населення розрізняють види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний), типи (екстенсивний та інтенсивний) і режими (розширене, просте, звужене відтворення). Відтворення ресурсів для праці -- це процес постійного і безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Природний, міграційний і економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний -- на якісні. Кожен вид руху визначається дією численних різноманітних причин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економічно активного населення, що є фундаментальним показником для будь-якого суспільства або держави.

Існують відмінності у категорійному визначенні найважливішого виробничого ресурсу вітчизняними та зарубіжними вченими. Якщо перші найчастіше оперують поняттям "трудові ресурси", то в дослідженнях зарубіжних авторів найбільш вживаним є термін "праця". В сучасних умовах на шляху до європейської інтеграції українського суспільства очевидною є потреба в термінологічній ідентифікації апарату наукових досліджень, приведення його у відповідність з єдиними стандартами. Відтак доцільним і більш перспективним вбачається використання терміна "праця" для позначення одного з основних виробничих ресурсів. У перехідний період прийнятною може бути альтернатива використання термінів "праця" і "трудові ресурси" як синонімічних.

Термін "трудові ресурси" вітчизняними вченими використовується у вузькому й широкому розумінні. У вузькому розумінні він характеризує переважно склад працездатного населення працездатного віку. Таке його вживання є застарілим, оскільки не відображає реалій функціонування праці в умовах ринкових відносин. Натомість обгрунтованим і методологічно виправданим видається використання терміна у широкому розумінні, за якого "трудові ресурси" відображають наявні на сьогодні і передбачувані в майбутньому ресурси праці суспільства, їх кількісні і якісні характеристики.

Трудові ресурси як динамічна система характеризуються складною структурою єдністю стійких взаємозв'язків і залежностей основних елементів, що, в свою чергу, висуває особливі вимоги до організації державного управління з питань забезпечення належних умов формування і розвитку трудового потенціалу, ефективного і раціонального використання трудових ресурсів, соціального захисту непрацюючих.

Трудовий потенціал -- це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з багатьох компонентів, головними з яких є здоров'я; освіта; професіоналізм; моральність; мотивованість; творчий потенціал; активність; організованість; ресурси робочого часу та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. -- К.: Знання-Прес, 2000. -- 313 с. -- (Вища освіта XXI століття).

2. Большой экономический словарь /А.Б.Борисов. - М.: Книж. мир, 1999. - 895 с.

3. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка: Європейський контекст: Пер. з анга. - К.: Основи, 1998. - 682 с.

4. Гудсков А.К., Левченко А.Н. "Трудовий потенціал регіону" -- зміст і особливості формування в умовах становлення ринкових відношень// Проблеми територіального управління і підтримки у післяприватизаційний період. -- Донецьк, 1996. - С. 68-72.

5. Горелов Н.А. Економіка трудових ресурсів: Учбовий посібник для студентів економ. спец. вузів -- 2 вид. - М. Вища школа, 1989. - С 208.

6. Дмитренко Г.А. Актропосоциальные приоритеты рационального использования трудовых ресурсов в Украине // Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки: Матер, міжнар. наук, практ. конф., м. Київ, 19-20 верес. 2000 р.: У 2т. - Т.1. - К.: Принт-Експрес, 2000. - С. 277 - 286.

7. Економічна енциклопедія: У 3 т. - К.: Вид-во "Центр"; Т.: Акад. народ, госп-ва, 2002.- T. 3. - 952 с.

8. Економічна теорія: Навч. посіб. У 2 кн. / За ред. З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчішина. - Кн. 1: Макроекономіка. - К.: Заповіт, 1997. - 408 с.

9. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини. -К.: Кондор, 2004. - 432 с.

10. Жук М. Комерційні відносини України: розвиток експортного потенціалу. Чернівці: Рута, 2004. - 352 с.

11. Калина А.В. Економіка праці. - К.: МАУП, 2004. - 272 с.

12. Колот A.M. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання: Монографія. - К.: КНЕУ, 2004. - 230 с.

13. Лібанова К, Палій О. Ринок праці та соціальний захист: Навч. посіб. - К.: Вид-во Соломії Павлнчко "Основи", 2004. - 491 с.

14. Майбуров И. Эффективность инвестирования в человеческий капитал в США и России // Междунар. экономика и междунар. отношения. - 2004. - № 4. - С. 3-13.

15. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2 т. / Пер. с англ. - 11-е изд. - М.: Республіка, 1992. - Т. 1. - 399 с.

16. Манків Н.Г. Макроекономіка: Пер. з англ. - К.: Основи, 2000. - 590 с.

17. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец.: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І.Луніна та ін. - Ч. 1. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. - 517 с.

18. Петюх В.М. Ринок праці: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999. - 288 с.

19. Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям". - К.: Секретаріат КМУ, 2005. - 63 с.

Размещено на Allbest.ru