Сучасні зовнішньоекономічні відносини та проблеми інтеграції України у світове господарство

В Україні потрібно налагодити виробництво імпортозамінної продукції, такої як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, треба значно поліпшити обробку сировини (титану, рідкоземельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану), сільськогосподарської продукції. Так, рівень переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише 50% від її рівня в розвинутих країнах.

Важливу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє виробнича кооперація з іншими державами. Основою економічної співдружності колишніх республік Союзу та їхньої економічної інтеграції є поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві тих видів продукції, якими вони раніше обмінювались. Колись каналами міжреспубліканського обороту реалізувалось понад 20% валового національного продукту. Цей показник є навіть трохи вищим, ніж у країнах Європейського Союзу, де він дорівнює 18%. Залишається фактом, якого не можна недооцінювати, що й нині країни колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір та інтегровану економіку.

Виходячи із реального стану речей, слід зберегти і в майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих галузях, в яких рівень інтеграції з Росією та іншими державами СНД є найвищим. Це - машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне), авіа-, авто - та суднобудування, радіотехнічна й мікроелектронна промисловість. Більшість галузей машинобудування республіки на 50% і більше залежала від коопераційних поставок з інших республік.

Щодо участі України в коопераційному співробітництві із західними країнами, то його масштаби є незначними. Таке становище зумовлене багатьма причинами: недооцінкою в минулому цієї форми ділового спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних і валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також браком заінтересованості західних підприємств виробничими можливостями України.

Розвиток коопераційних зв'язків мусить спиратись на набутий у минулому досвід й апробовані форми. Однією з них є компенсаційні угоди, згідно з якими розрахунок за поставки комплектуючих агрегатів проводиться готовою продукцією. Такі угоди були поширені у 70-80-ті роки між колишнім СРСР і країнами Західної та Східної Європи й охоплювали різні галузі економіки. Доцільно відновити цю форму співробітництва і поширити її на відносини не тільки з розвинутими країнами, а з тими, що розвиваються.

Важлива роль у системі сучасних міжнародних економічних відносин належить технологічному обміну: продаж ліцензій на різні види промислової власності, «ноу-хау», надання інженерно-консультаційних послуг та ін. Запозичення прогресивних зарубіжних технологій - це ефективний спосіб у короткі строки поповнити виробничі фонди, підвищити їхній технічний рівень.

Нормальним середовищем для залучення й ефективного використання іноземних інвестицій є ринкова економіка з притаманними їй розвинутими нормативно-правовими та економічними регуляторами й відповідною інфраструктурою. Таке середовище в Україні тільки формується. Тому, виходячи зі своїх стратегічних інтересів й адекватно оцінюючи зовнішні та внутрішні фактори, Україна повинна створювати штучний інвестиційний клімат, сприятливий для іноземних інвесторів.

На жаль, створення такого клімату має відбуватися за умов поглиблення негативних тенденцій у розвитку національної економіки: скорочення фізичних обсягів виробництва; збільшення дефіциту товарів та послуг на споживчому ринку; згортання інвестиційної діяльності, різкого спаду темпів будівництва як промислових об'єктів, так і об'єктів соціально-культурного призначення; стійкого падіння продуктивності праці; величезного дефіциту бюджету.

Несприятливими є й фактори зовнішнього середовища:

* жорстка «зарегульованість» ринків капіталу переважно на міжнародному та наднаціональному рівнях і дефіцит вільного капіталу;

* переважання закритих ринків капіталів унаслідок поглиблення процесів транснаціоналізації;

* значний зовнішній борг України, можливість його використання як інструменту тиску;

* дискримінаційна політика деяких держав стосовно України;

* конкурентність інтересів України, країн СНД та східноєвропейських країн стосовно залучення іноземних інвестицій

Необхідними умовами залучення іноземних інвестицій є:

* політична стабільність;

* позитивне ставлення до іноземних інвестицій, наявність надійних нормативно-правових регуляторів, а також передбачуваність економічної політики.

Важливим каналом надходження іноземних інвестицій в економіку України є створення на її території спільних підприємств (СП). Їх кількість на кінець 1999 р. становила понад 7,5 тис. Найбільше спільних підприємств створено з фірмами Німеччини, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Угорщини. Розвиток широкої мережі СП із партнерами з різних країн має на меті вирішення як стратегічних, так і короткострокових завдань.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитись з відповідними середньо - та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучасних умов функціонування національної економіки.

У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД, які орієнтуються на утворення економічного союзу. Інтеграційну політику стосовно країн СНД та Балтії спрямовано на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на потребу відновити ефективні традиційні форми співробітництва у сфері міжнародної спеціалізації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції з цими країнами стають субрегіональні угруповання - єврорегіони «Карпати» та «Буг». Значний вплив на розвиток такої інтеграції можуть справити спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, які доцільно створити у відповідних регіонах України.

У довгостроковому контексті очевидна орієнтація України на європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС.

Україна стала членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, а також має статус спостерігача в ГАТТ/COT, інтенсифікує свою політику щодо інших впливових міжнародних організацій, насамперед щодо Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціллю, а одним з перевірених досвідом багатьох розвинутих країн способів подолання кризового стану економіки, виведення виробничого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівні, підвищення добробуту народу України.

3.3 Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему

Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що практично завжди у випереджальному режимі запроваджуються економічні реформи, а потім відбуваються зміни в політичній надбудові. В Україні, як, до речі, і в інших державах, що утворилися після розпаду СРСР, така логіка реформування порушена, оскільки тут свого часу економічні перетворення не просто недооцінювались, а й запізнились і відірвалися від політичної сфери.

Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків має грунтуватися передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки України. Однак зовнішньоекономічні зв'язки - не пасивний елемент в еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її розвиток. Для цього необхідно сконструювати гнучкий і динамічний механізм, який регулював би інтеграцію економіки України у світовий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.

Зрештою, без інтеграції економіки України у світову економічну систему неможливо досягти високого рівня добробуту народу. Питання полягає в тому, яким шляхом здійснювати інтеграцію. Залишатися підсистемою мілітаризованої економіки колишнього СРСР, очікуючи тривалої та болісної інтеграції в світову економіку через вкрай повільну ліквідацію бар'єрів і заборон на зовнішньоекономічну діяльність, - безперспективний шлях для України. Організоване входження колишніх республік у світове співтовариство із суто політичних міркувань є досить проблематичним, оскільки роль вертикальної ієрархії управління у світі невпинно зменшується і зростає значення горизонтальних зв'язків у процесі створення нової системи виробництва благ.

Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення чисельності зайнятих у промисловому виробництві найрозвинутіших країн; широке використання фірмами і корпораціями нових форм фінансової діяльності як ефективних інструментів досягнення необхідного балансу між інвестиціями і заощадженнями; інформаційна революція, яка все більше поширюється і зможе змінити у виробництві ресурси,

Дослідники функціонування «швидких» економік високорозвинутих країн помітили, по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видах масової сировини; по-друге, збільшення кількості підприємств, які працюють за «швидким циклом», коли процеси проектування і випуску продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини і устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних коштів в електронну інфраструктуру.

«Швидкі» економіки мають змогу збільшувати темпи свого розвитку не стільки за допомогою нових виробничих технологій, скільки завдяки оперативнішому здійсненню всіх управлінських операцій і скороченню часу для прийняття рішень, обробки інформації та всього обсягу знань і проходження їх через економічний механізм.

Отже, для України, як і для інших колишніх республік СРСР, перспективнішим є вихід у своїй державно-економічній цілісності на світовий ринок з наступною інтеграцією в світову економіку. Звичайно, що при цьому ніяких гарантій наздогнати «швидкі» економіки ніхто дати не може, проте «підтягнутися» до них можливість є.

Назвемо принаймні три можливих напрями ефективної адаптації України до міжнародного поділу праці:

1) участь у загальноєвропейському економічному просторі. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн європейської частини колишнього СРСР до європейського економічного простору. Отже, доцільно визначитися, які галузі й виробництва становитимуть профіль міжнародної спеціалізації України. Стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в народному господарстві України;

2) визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, які становитимуть взаємний інтерес;

3) підключення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо у науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Опрацювання перспективної програми вибіркової спеціалізації українського експорту на нових конкурентоспроможних на світовому ринку виробах можна пов'язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу розумної достатності), що стане підґрунтям для розвитку експортної спеціалізації наукоємних галузей.

Уже сьогодні Україна спроможна будувати свої зовнішньоекономічні відносини на взаємовигідних умовах. Актуальним є здійснення переговорів з метою визначення статусу України як країни, що розвивається, та вироблення її власної чіткої позиції у Міжнародному валютному фонді, Світовому банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі й тарифах та Міжнародній організації праці, адже ці чотири організації є ключовими в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них збільшить можливості України щодо залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту національної індустрії та сільського господарства тощо.

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії й тактики товаровиробників потребують створення в Україні і структур, які б забезпечували і координували функціонування зовнішньоекономічного комплексу, а також усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв'язків (страхового та інформаційного обслуговування, судових і арбітражних органів тощо).

Отже, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здійснюватись у відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для нашої країни принципове значення.

Щодо пріоритетності у партнерах світогосподарських зв'язків і поділу праці для України не існує якоїсь постійної домінанти, і вона має співробітничати з якнайбільшою кількістю країн та міжнародних організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарство має два взаємопов'язані аспекти: по-перше, входження у загальносвітовий економічний простір з урахуванням його регіональних напрямів, насамперед європейського, по-друге, участь у поділі праці на новій, економічній основі з колишніми республіками Союзу, особливо з Росією.

3.4 Сучасні тенденції зовнішньоекономічних відносин України

Не дивлячись на недоліки створеної впродовж 90-х pp. економічної системи в Україні, очевидну відсутність оптимальних співвідношень у ній, зокрема в галузі торгівлі, все ж таки закладена основа для розгортання певних тенденцій у розвитку зовнішньоекономічної діяльності як спільних з розвитком цієї сфери у світі в цілому та окремих регіонах, так і відмінних від них.

Серед цих тенденцій - лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, спрямована на створення відкритої економіки; регіональна переорієнтація зовнішньої торгівлі; інтенсивне розширення зовнішньоторговельного обороту та перебудова його структури; розширення доступу іноземного капіталу на національні ринки; приплив прямих іноземних інвестицій у найбільш вигідні сфери застосування з точки зору отримання найвищого прибутку та ін. Однак схожість зазначених тенденцій зовсім не виключає певних відмінностей в країнах та регіонах у їхніх проявах і навіть напрямках дії. Таким чином, універсальність проявляється у різноманітності.

Насамперед звернемо увагу на різке розширення кола суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Так, в Україні замість кількох сотень цих суб'єктів, наприкінці 80-х pp. XX ст. лише експорт товарів у 2004 р. здійснювало 12,2 тис. підприємств різних організаційних форм власності, а імпорт - 17,6 тис. До того ж домінували підприємства недержавної форми власності.

Загальносвітова тенденція полягає у різкій зміні співвідношень окремих показників розвитку світової економіки, що безпосередньо пов'язані із зовнішньою торгівлею. Серед них - виробництво ВВП, експорт-імпорт товарів і послуг, частка експорту-імпорту товарів і послуг у світовому ВВП тощо. У другій половині XX ст. зростання світового експорту товарів і послуг вдвічі випереджало збільшення ВВП, засвідчуючи всезростаючий ступінь втягнення національних економік у міжнародний обмін.

Про подібні та інші тенденції у розвитку зовнішньої торгівлі в Україні у другій половині XX - початку XXI ст. свідчать дані табл. 1.

Таблиця 1. Зовнішня торгівля України товарами і послугами

Показники	Роки
	1996	2000	2001	2002	2003
Обсяг зовнішнього товарообороту, млн дол. США у% до попереднього року	37955,3	33166,2 87,3	36731,7 110,7	40180,8 109,4	51794,9 128,8
Експорт, млн дол. США у% до попереднього року	19147,4	18059,3 94,3	19809,1 109,6	22012,4 111,1	27314,8 124.1
Імпорт, млн дол. США у% до попереднього року	18807,9	15106,9 80,0	16922,6 112,0	18168,4 107,4	24479,1 134,7
Сальдо зовнішньоторговельного балансу, млн дол. США	339,5	2952,4	2886,5	3844,0	2835,7

Дані табл. 1 свідчать про нерівномірність розвитку зовнішньої торгівлі України товарами і послугами. У трансформаційній економіці 90-х років найбільший обсяг зовнішнього товарообороту припав на 1996 рік. Після наступного трьохрічного спаду рівень 1996 р. вдалось перевершити лише у 2002 році. Водночас впродовж 2000-2004 pp. в Україні відбувалося зростання зовнішньоторговельного обороту, особливо суттєво після 2002 p., і забезпечувалось позитивне сальдо торговельного балансу. За підсумками 2002 р. воно становило 3844,0 млн. дол. США, а у 2003 p. - 2835,7 млн. дол. США. Сальдо торговельного балансу було позитивним як у торгівлі товарами, так і в торгівлі послугами. Ця тенденція у зовнішньоторговельній діяльності України спостерігалась і в 2004 році. За січень-вересень експорт товарів з України становив 23,8 млрд. дол. США, а імпорт - 20,7 млрд. дол. США. Відбулось істотне зростання (у 8,5 разів) експорту: з 367,3 млн. дол. США за 9 місяців 2003 р. до 3150,3 млн. дол. США в аналогічному періоді 2004 року. Таке суттєве зрушення у сфері зовнішньоторговельної діяльності, сприятливе для платіжного балансу країни, відбиває специфічну тенденцію до швидкого зростання економіки України після 2000 року. У зв'язку з цим виникають наступні питання:

1) за рахунок яких чинників (довготривалих чи короткотривалих) і на якій основі відбуваються зазначені вище позитивні зрушення у зовнішньоторговельній діяльності України?

2) який ступінь позитивного впливу зовнішньоекономічної діяльності на економічне зростання в Україні у 2000-2004 роках?

3) який вплив здійснює зовнішньоекономічна діяльність на структуру національної економіки, її оптимізацію?

Тенденція до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Сучасні зарубіжні представники неоліберальної економічної думки (Б. Балаша, Е. Крюгер, Я. Літл та ін.) обґрунтували ряд теорій: «перекосів»; «вимушено неоптимальних рішень»; «ефективного захисту»; «пошуку ренти». У цих теоріях здійснено всебічний аналіз негативного впливу торгового протекціонізму на розвиток економіки і переваг вільної торгівлі, заснованої на більш ефективному розподілі ресурсів.

В останній третині XX ст. загальносвітовою тенденцією була лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, що супроводжується, однак, застосуванням протекціоністських заходів. На початок 2004 р. членами СОТ, яка виступає оплотом політики лібералізації, були 145 держав. На країни-члени СОТ припадало 97% світової торгівлі товарами і послугами. Протягом останнього десятиріччя переважна більшість країн світу, включаючи й постсоціалістичні, зробили суттєві кроки в напрямку лібералізації своїх торговельних та інвестиційних режимів. Так, торговельна тарифна ставка для країн-членів СОТ знизилась з 47% у 40-х pp. XX ст. до 4% на початку XXI століття. Тенденція до зменшення рівнів тарифних захистів національної економіки є характерною і для України. Середньозважений рівень імпортного тарифу, згідно з даними уряду, нині складав 7,02%. Щодо ринків ЄС, то вони відзначаються ліберальним торговим режимом - середній рівень імпортного ввізного мита у 2004 р. становив 4,1%. Біля 1/4 імпорту здійснювалося без стягнення мита. Водночас у ряді галузей що становлять інтерес для українських експортерів (сільське господарство, рибальство, металургія), застосовуються протекціоністські заходи. Так, у сільському господарстві є значна частка «пікових» (більше 15%) тарифів, у тому числі таких, що досягають 75%-го рівня. Єврокомісія (ЄК) ввела нові ввізні мита на зернові, на пшеницю середньої і низької якості як потенційні товари експорту України на ринок ЄС, а також ячмінь. Вони зросли до 93-95 євро за тонну (за умов поставок понад встановлене ЄС ввізне мито). До того ж з січня 2003 р. на ринку зернових введене мито із застосуванням сприятливого режиму для США і Канади. Інші потенційні експортери зернових, включаючи й Україну, змушені діяти на «загальних підставах». Ще одним прикладом протекціоністських заходів з боку ЄС слугує використання квоти в експорті продукції чорної металургії та її виробів з України. В середині грудня 2003 р. Єврокомісія ЄС-15 прийняла рішення про збереження на 2004 р. розміру квот обсягом 184,546 тис. т на імпорт з України металопродукції, що підлягає ліцензуванню. У травні 2004 р. представники України та €К досягли. домовленості про квотування постачань української металопродукції до ЄС на цей рік обсягом 606,824 тис. т у разі підписання угоди. ЄК також повідомила, що в разі не підписання угоди квота на імпорт української металопродукції становитиме 530,228 тис. тонн.

Зрозуміло, це чинить суттєвий вплив на економічний розвиток, формування і функціонування ринку, розвиток торговельно-економічних відносин України з ЄС. Необхідно врахувати, що ринок ЄС - основний експортний ринок України.

Тенденція регіональної переорієнтації зовнішньої торгівлі. Упродовж 10 останніх років загальні обсяги зовнішньої торгівлі України зростали. Водночас відбулась суттєва зміна її регіонального напрямку. Ця зміна характеризує спільну для України, країн ЦСЄ та Балтії тенденцію регіональної переорієнтації зовнішньої торгівлі. Йдеться про зміну спрямування в першу чергу експорту з країн, які раніше становили внутрішній ринок СРСР та РЕВ, на європейський ринок та ринки інших держав Заходу. Так, між 1996 р. і 2002 р. в Україні відбулось загальне зростання українського зовнішньоторговельного обороту товарів і послуг (експорт, імпорт) з 37955,3 млн. дол. США до 40520,4 млн. дол. США, тобто на 6,7%. Водночас потік товарів і послуг у країни СНД мав стійку тенденцію до значного зменшення, а в інші країни, насамперед країни ЄС, - до значного збільшення. Підтвердженням цієї тенденції є наступні дані. В 1996 р. експорт товарів і послуг з України у країни СНД становив 10881,9 млн. дол. США, а в 2002 p. він зменшився до 6807,5 млн. дол. США, тобто більше ніж у 1,5 рази. За цей же період український експорт товарів і послуг до країн ЄС зріс удвічі - з 2034,4 млн. дол. США до 4187,5 млн. дол. США. Аналогічні зміни відбулись також і у вітчизняному імпорті товарів і послуг Ще більш значну переорієнтацію потоку своєї торгівлі у напрямку ЄС здійснили країни ЦСЄ та Балтії. Водночас природа торгівлі ЄС з новими країнами-членами відчутно змінилася з міжгалузевої на внутрішньогалузеву. За умов прямої конкуренції між аналогічними продуктами на ринках ЄС нові члени можуть отримати «внутрішню» перевагу через географічну наближеність та членства в ЄС [3; 5; 6].

Регіональна переорієнтація зовнішньої торгівлі України, країн ЦСЄ та Балтії призвела до посилення домінуючого становища ЄС. Воно знайшло свій прояв у зниженні частки Росії, України та інших країн СНД і збільшенні частки ЄС, в окремих випадках досить значної і динамічної. Так, в українському експорті товарів і послуг питома вага Росії та інших країн СНД за період 1996-2002 pp. скоротилась з 56,8% до 30,9%, тоді як частка ЄС зросла з 8,3% до 16%. Подібна тенденція спостерігалась і в імпорті товарів і послуг, де частка країн СНД зменшилась з 61,2 до 50,0%, а частка ЄС підвищилась з 15,5% до 23,3%.

У порівнянні з усіма країнами-членами ЄС ці частки є відносно низькими і потенційно мають тенденцію до підвищення. Для порівняння: питома вага ЄС в експорті Мальти становила 1/2 і в імпорті 2/3, Словенії - 60% в експорті і 70% в імпорті (при цьому на основного зовнішньоторговельного партнера - ФРН - припадає 25 і 20% відповідно), частка ЄС в експорті Чехії досягає 80%.

Тенденції до змін у структурі зовнішньої торгівлі є суперечливими. З одного боку, наслідком дії цінових чинників і лібералізації зовнішньої торгівлі стало вимивання з внутрішньо-регіонального товарообігу країн СНД готових виробів і зростання в ньому частки конкурентоспроможних, але відносно дешевих паливно-сировинних ресурсів, металів та інших базових товарів. За підрахунками відомого російського економіста Ю.В. Шишкова в 1990-1997 pp. частка базових ресурсів у внутрішньо-регіональному експорті зросла майже вдвічі, в тому числі палива і сировини - в 3,7 рази (з 8,6% до 31,6%). Водночас питома вага машин і транспортних засобів зменшились у 1,7 рази, а виробів легкої промисловості - у 4 рази. Як результат, базові промислові ресурси становлять нині більше 62% внутрішньо-регіонального товарообігу, а готові вироби - лише 38%.

Між тим, ще в середині 90-х pp. минулого століття частка готових виробів у внутрішньо-регіональному обороті ЄС становила 74,7%, у внутрішньо-латиноамериканській торгівлі - 44,2%, у внутрішньо-африканській - 34,7%. Отже, внаслідок зазначених вище негативних для СНД змін товарна структура торгівлі всередині співдружності стала неспівставною зі структурою в межах ЄС і впритул наблизилась до структури товарообігу між латиноамериканськими країнами. Глибинні проблеми товарної структури торгівлі обумовлені в кінцевому підсумку недостатнім загальним техніко-економічним рівнем розвитку різних країн СНД. Маємо на увазі насамперед галузеву структуру їхнього матеріального виробництва. За часткою обробної промисловості країни СНД у переважній більшості суттєво поступаються не лише країнам Західної Європи, але й країнам Латинської Америки, Східної Азії, а в деяких випадках і африканським країнам південніше Сахари.

У 90-і роки галузева структура реального сектора виробництва майже в усіх державах СНД, за винятком Білорусії та України, не лише не наблизилась до західноєвропейської, але й віддалилась від неї. Відбулося різке зростання (у 2 і більше рази) частки добувних галузей промисловості, а у ряді країн різко підвищилась питома вага сільського господарства. Все це стало свідченням повернення країн СНД на більш низькі ступені індустріалізації. Експортно-орієнтовані галузі України в своїй більшості концентруються переважно в секторі продукції з незначним ступенем переробки, а отже, і доданої вартості. Так, в останні роки товарна структура українського експорту в ЄС характеризувалась наступними даними: недорогоцінні метали і вироби з них становили 26,7%, чорні метали - 18%, мінеральні продукти 16,3%, продукція сільського господарства і харчової промисловості - 12,3%, легкої промисловості -15,1%.

На ці групи, що представляють галузі з середнім і низьким рівнем технологій та доданої вартості, припадало більше 70% експорту України в ЄС. Водночас, частка машин, устаткування і приладів становила лише 10,3%.

Щодо структури основних товарних груп українського імпорту з країн ЄС, то в ній в останні роки переважали машини, прилади і транспортні засоби (в середньому близько 40% імпорту товарів), продукція хімічної промисловості та пов'язаних із нею галузей, включаючи полімерні матеріали і каучук - більше 20%, продукція легкої промисловості - 10%. Структура основних товарних груп українського експорту в ЄС є нестабільною, а структура імпорту - стабільною. Дослідники структури експорту України до ЄС наголошують, що впродовж 90-х pp. переважав експорт капіталомісткої продукції. Лише з середини 90-х pp. трудомістка продукція вийшла на друге місце. Переважання капіталомісткої продукції в експорті було успадковане від структури виробництва колишнього СРСР, де перевага надавалась важкій промисловості і таким чином воно фактично формувало українську експортну базу на початку перехідного періоду. Однак такий стан речей залишився незмінним в Україні і це, на думку німецьких вчених В. Квайзера та Ф. Вінценса свідчить «про відсутність бажання використовувати допорівняльні переваги України. Більше того, торговельний баланс трудомісткої продукції завжди був негативний в Україні».

Таким чином, спостерігається «зачароване» коло: своєрідний негативний взаємозв'язок і взаємодія двох складових економіки України. З одного боку - нестійкість позицій українських експортерів на ринку ЄС, «важка» структура товарообігу обумовлена сучасною галузевою структурою економіки України, з іншого - відсутність належних структурних змін в експортному потенціалі країни (концентрація на продукції з низьким ступенем обробки) спричиняють помітний негативний вплив на вітчизняну економіку. Як доречно підкреслює Г. П'ятницька, інтенсивний розвиток зазначених експортноорієнтованих галузей призводить до перерозподілу ресурсів і зміни відносних цін на їхню користь з прогресуючим знекровленням значно меншеорієнтованих на експорт (та Й то переважно в Росію та країни СНД і країни, що розвиваються) галузей, які випускають продукцію з підвищеним рівнем переробки. Наслідком стає отримання розвитку торгівлі України з країнами ЄС, рівня її диверсифікації. До того ж торговельно-економічні зв'язки України з ЄС здійснюються, як правило, на міжгалузевій основі, що обмежує реальну економічну інтеграцію, яка розвивається переважно на основі внутрішньогалузевих економічних зв'язків.

Хоч як це парадоксально на перший погляд, але успішне вирішення сучасних головних проблем зовнішньоекономічної діяльності України, перелом ряду негативних тенденцій у цій важливій сфері економіки знаходяться поза нею. Значною мірою вирішення проблем наштовхується, по-перше, на необхідність поліпшення галузевої структури промисловості, по-друге - на розв'язання питань, пов'язаних із підвищенням ефективності використання енергоносіїв, предметів і засобів праці, по-третє - на широке використання в економіці нових джерел енергії.

Питання прогресивної товарної структури експорту нашої країни не були успішно вирішені ані за часів царату, ані в радянський період. В умовах сучасного перехідного періоду до ринкової економіки галузева структура промисловості не лише не покращилась, але й значно погіршилась. Це виявилось у значному зростанні частки добувної промисловості, металургії та оброблення металу, виробництва коксу та продуктів нафтопереробки і відповідного зменшення питомої ваги машинобудування, легкої та харчової промисловості тощо. Цим було об'єктивно обумовлене погіршення товарної структури експорту нашої країни.

За базовим сценарієм прогнозується позитивне скорочення частки паливно-сировинного комплексу в 1,17 рази при збільшенні питомої ваги інвестиційно-орієнтованих видів економічної діяльності в 1,39 рази, утому числі машинобудування - в 1,44 рази, а приріст випуску машинобудівної продукції може становити 350-400%. Однак частка машинобудування в структурі промисловості ще суттєво відставатиме від розвинених країн, у тому числі США - в 1,9 рази, Японії - в 2 рази, Німеччини - в 2 рази [2, 90\. Відповідним чином можна очікувати поліпшення товарної структури експорту нашої країни і певного наближення її до структури найбільш розвинених країн світу.

За технологічними укладами (ТУ) відтворювальна структура промисловості України не відповідає сучасним вимогам. У розвинених країнах світу панує 5-й ТУ, який характеризується широким використанням у технічних системах комп'ютерної техніки. Завдяки цьому існує можливість в режимі реального часу адаптувати один до одного фізичні, хімічні та інші особливості технологій. В Україні ж цей ТУ не перевищує п'яти відсотків промислового виробництва. Для розвинених країн характерне також розгортання передумов для розширення виробництв 6-го укладу, заснованого на безперервному оновленні життєвого циклу продукції з урахуванням змін на ринках завдяки впровадженню стандартів «електронного опису» продукції. Частка таких виробництв у нашій країні не лише є мізерною, але й відсутня пріоритетність інвестиційних потоків до таких виробництв. Пріоритетними для держави залишаються 3-й та 4-й ТУ, що віддзеркалює просте відтворення стану технологічної бази, сформованої у минулому. Тому в експортно-імпортних операціях домінує низько-технологічний сектор із значним відривом від решти секторів. Таблиця 3. Прогноз структури промислового виробництва

Згідно оцінок, технологічна структура промислового виробництва протягом 1998-2003 pp. майже не змінювалася І становила: низькі технології -69,13% у 1998 р. та 72,95% у 2000 p.; середні технології - 17,42% у 1998 р. та 13,51% у 2003 p.; високі технології - 12,67% у 1998 р. та 11,56% у 2003 році. Отже, в цілому загальний стан навіть погіршився.

Загальноприйнятим у сучасній вітчизняній та зарубіжній економічній літературі стало твердження про конкурентоспроможність українського експорту товарів у зв'язку з дешевизною оплати праці. Постійне підкреслювання того, що низька вартість робочої сили (оплати праці) і водночас наявність висококваліфікованої робочої сили - це переваги конкурентоспроможності українського експорту товарів і припливу прямих іноземних інвестицій (ПП) в країну. Насправді ще А. Сміт аргументовано довів вигідність високої заробітної плати для робітника, підприємця і всього суспільства в цілому. Практика ринкових економік протягом більше двохсот років підтвердила справедлив вість теоретичних суджень відомого шотландського вченого - одного з основоположників науки політичної економії. Низька оплата праці - це гальмо науково-технологічного прогресу і чинник зростання купівельної спроможності населення.

На нашу думку, в середньо - та довгостроковому періоді діятиме позитивна тенденція до скорочення розриву між оплатою праці в Україні і державах ЄС-25. Тому акцент необхідно робити на вирішенні проблем, пов'язаних з іншими конкурентними перевагами українського експорту.

Тенденції в експорті-імпорті прямих іноземних інвестицій. Між торгівлею, формуванням та функціонуванням ринку і сучасною технологією існує найтісніший зв'язок. Значною мірою його опосередковують ПІІ. У цій сфері діють дві тенденції. Перша - нерівномірність потоків ПІІ за окремими країнами і регіонами. Друга - різнопріоритетність вкладання ПІІ галузі економіки за окремими країнами. Для всіх країн з перехідною економікою характерним є відносно незначне порівняно з реальними потребами надходження ПІІ. Левова частка їх припала на Польщу, Угорщину та Чехію (більше половини іноземного капіталу, який надійшов до країн ЦСЄ), а в останні роки - на Словаччину. Проте навіть у групі найбільш розвинених перехідних країнах спостерігаються розбіжності у використанні ПІІ. Так, ПІІ в Угорщині значною мірою спрямовані на виробництво з метою задоволення потреб висококонкурентних західних ринків, а у Польщі - на виробництво продукції для внутрішнього ринку. За підрахунками, для економіки України потрібно не менше 40 млрд. дол. США іноземних інвестицій. їх потребують майже всі галузі національної економіки, зокрема, металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість, машинобудування, транспорт, агропромисловий комплекс та ін. Фактично впродовж 1991-2003 pp. українська економіка отримала лише 6,658 млрд. дол. США іноземних інвестицій, або близько 140 дол. США на одного жителя. Для порівняння: ПІІ на душу населення становили: у Чехії - 4000 дол. США, в Угорщині - 2400 дол. США, у Польщі - 1200 дол. США, в Росії - 370 дол. США. В Україні продовжує діяти попередня тенденція у структурі використання іноземних інвестицій, а саме, зосередження їх у харчовій і тютюновій промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці, тобто у галузях зі швидкою оборотністю капіталів і забезпеченими ринками збуту без митних і протекціоністських заходів.

Соціально-економічні наслідки залучення ПІІ в українську економіку неоднозначні. Приплив іноземного капіталу в українську економіку чинить позитивний вплив по лінії реструктуризації економіки, стримування інфляції внаслідок розширення виробництва, створення нових робочих місць, впровадження новітніх технологій та ефективних методів управління тощо. Водно час відбуваються і негативні процеси. Найбільш значні серед них: переміщення в країну екологічно шкідливих і небезпечних підприємств; поглиблення структурних деформацій національної економіки; перехід провідних фахівців у зарубіжні фірми; привласнення зарубіжними інвесторами значної частини природної ренти, що вивозиться з країни у формі трансферту прибутків, дивідендів, ліцензійних платежів. Практично у всіх постсоціалістичних країнах відзначені випадки придбання іноземними інвесторами у власність підприємств, які були їхніми потенційними чи дійсними конкурентами, з метою контролювання постановки конкурента або його ліквідації.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної економіки України - зовнішньоекономічні відносини та їх форми в Україні. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Для широкомасштабного включення України в систему міжнародного поділу праці необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови, формування яких відбувається повільно і з багатьма суперечностями.

Економічний, людський і науково-технічний потенціал нашої держави та її географічне положення визначають основні інтеграційні пріоритети України: по-перше, розвиток співробітництва з європейськими країнами і, по-друге, поглиблення взаємовигідних економічних стосунків з Росією та деякими іншими країнами СНД.

Інтеграція народногосподарського комплексу України у світову господарську систему залежить значною мірою від ефективності функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності як сукупності правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, що забезпечують реалізацію міжнародної економічної політики держави.

Основними формами міжнародного співробітництва України є:

* міжнародне виробниче й науково-технічне кооперування,

* міжнародна торгівля,

* залучення іноземних інвестицій і кредитів,

* розвиток міжнародних форм бізнесу.

Становлення, розвиток і функціонування системи зовнішньоекономічної діяльності на принципово нових засадах у всіх постсоціалістичних країнах, включаючи й Україну, викликали до життя ряд нових тенденцій. Вони мають різноманітні прояви, залежно від специфіки тої чи іншої країни або регіональної інтеграції.

Розвиток економічних відносин України з державами розширеного Єв-росоюзу стримується відсутністю позитивних структурних зрушень у галузевій структурі її економіки, технологічних укладах. Товарообіг України з ЄС здійснюється в основному на міжгалузевій основі, що обмежує реальну економічну інтеграцію, яка розвивається переважно на основі внутрішньогалузевих економічних зв'язків.

В українському експорті часткам високотехнологічних товарів та послуг є низькою, конкурентоспроможність вітчизняної економіки заснована на цінових факторах і порівняльних перевагах, пов'язаних в основному експортом природних ресурсів і низькою вартістю робочої сили. Достатньою мірою використовуються наявні передумови для формування високотехнологічного типу конкурентоспроможності.

Соціально-економічні наслідки залучення ПІІ в українську економіку неоднозначні. Приплив іноземного капіталу в українську економіку чинить позитивний вплив по лінії реструктуризації економіки, стримування інфляції внаслідок розширення виробництва, створення нових робочих місць, впровадження новітніх технологій та ефективних методів управління тощо. Водно час відбуваються і негативні процеси. Найбільш значні серед них: переміщення в країну екологічно шкідливих і небезпечних підприємств; поглиблення структурних деформацій національної економіки; перехід провідних фахівців у зарубіжні фірми; привласнення зарубіжними інвесторами значної частини природної ренти, що вивозиться з країни у формі трансферту прибутків, дивідендів, ліцензійних платежів.

Невідповідність стандартам Євросоюзу стримує розвиток зовнішньоекономічної діяльності України на його ринку, а також визнання України країною з ринковою економікою.

Список використаної літератури

1. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Внешнеэкономические связи: Учебное пособие. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 512 с.

2. Внешнеторговые сделки. Составитель И.С. Гринько - Сумы: Фирма «Реал», 1994. - 464 с.

3. Економіка зарубіжних країн: Підручник /А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І. В. Бураковський та ін. 2-ге вид. - Київ, 1998.

4. Зовнішньоекономічна діяльність. Збірник наукових праць. - Донецьк: КП «Регіон», 1998. - 292 с.

5. Кваснюк Б. Є., КлюшинД. В. Темпи і пропорції розвитку реального сектора економіки в Україні // Економіка і прогнозування. - 2004. - №3. - С. 74-91.

6. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка. - Одеса, 1998.

7. Коломейцев В.Е. Сучасний етап економічного розвитку країн та світовий досвід структурних зрушень. - Київ, 1997.

8. Лукінов І. І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя). - Київ, 1997.

9. Луцишин З.О., Міжнародні валютно-фінансові відносини. Тернопіль, 1997.

10. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник / Д.Г. Лук'яненко, Б.В. Губський, О.М. Мозговий та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук'яненка. - К.: КНЕУ, 2003. - 387 с.

11. Международные документы по внешнеэкономической деятельности: Справочник предпринимателя. - М.: Скарабей, 1993. - 207 с.

12. Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги. - М.: Изд-во «Бином», 1994. - 480 с.

13. Основы внешнеэкономических знаний: Учеб. пособие /Под ред. И.П. Фаминского. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Между-нар. отношения, 1994. - 480 с.

14. Пахомов Ю.М. та ін. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - Київ, 1997.

15. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: Лібра, 1998.

16. Покровская В.В. Организация и регулирование внешнеэкономической деятельности: Учебник. - М.: Юристъ, 1999. - 496 с.

17. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 р. // Вісник Верховної Ради У країни. - 1991. - №29

18. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб.-практич. пособие. - М..ИВЦ «Маркетинг», 1998. - 208 с.

19. П'ятницька Г. Торговельна політика України в контексті європейської інтеграції // Європейська інтеграція та Україна: Навч.-метод. пос. - К.: Макрос, 2002.

20. Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральними європейськими сусідами. - К., 2004.

21. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом європейської інтеграції» /Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. - К.: І ВЦ Держкомстату України, 2004.

22. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. ред. А.І. Кредісова / Пер з рос. Н.Кіт, К. Серажим. - К.: Фенікс, 1997. - 448 с.

23. Федулова Л. І. Стан та перспективи розвитку високотехнологічного сектора промисловості України // Економіка і прогнозування. - 2004. - №3. - С 49-54.

Размещено на Allbest.ru