главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Напрямки підвищення ефективності інвестиційної діяльності

Економічний зміст інвестиційної діяльності. Джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності. Порядок фінансування капітальних вкладень. Фінансування витрат на поліпшення основних фондів. Заходи протидії ризикам в інвестиційній діяльності.

Рубрика: Экономика и экономическая теория
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 02.10.2012
Размер файла: 990,8 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Права і обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності
Теоретичні засади інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України. Джерела формування інвестицій. Класифікація інвестицій. Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності. Управління інвестиціями.
курсовая работа [65,4 K], добавлена 18.01.2007

2. Основи інвестиційної діяльності
Концепція оцінки вартості грошей в часі. Вплив інфляції на результати інвестиційної діяльності. Аналіз інвестиційної діяльності міжнародних корпорацій та їх вплив на конкурентоспроможність національних економік. Оцінка інвестиційного клімату в Україні.
контрольная работа [55,4 K], добавлена 28.09.2009

3. Державне регулювання інвестиційної діяльності. Державна інноваційна політика
Характеристика інвестиційно-іноваційної діяльності. Аналіз інвестиційної діяльності в Україні. Застосування міжнародного досвіду державної підтримки інноваційної діяльності до умов економіки України. Заходи підтримки інвестиційно-інноваційної активності.
курсовая работа [180,6 K], добавлена 20.03.2009

4. Особливості інвестиційної діяльності у господарському комплексі Волинської області
Нормативно-правова база здійснення, регулювання інвестиційної діяльності. Особливості розвитку господарського комплексу області як фактору інвестиційної привабливості регіону. Перспективні напрямки залучення іноземних капіталовкладень у Волинську область.
дипломная работа [787,0 K], добавлена 19.09.2012

5. Основні показники інвестиційної діяльності Сумської області
Загальна характеристика інвестиційної діяльності в Сумській області. Аналіз світового та вітчизняного досвіду залучення іноземних інвестицій в економіку регіону. Організація інвестиційної діяльності в Сумській області, її негативні та позитивні сторони.
реферат [1005,8 K], добавлена 30.04.2011

6. Статистичне вивчення інвестиційної діяльності
Статистичний аналіз рівня та динаміки інвестиційної діяльності. Виявлення динаміки та тенденцій інвестиційної діяльності, аналіз взаємозв’язків та вивчення факторів впливу. Застосування методу аналітичних групувань, особливості дисперсійного аналізу.
контрольная работа [89,2 K], добавлена 07.04.2010

7. Залучені джерела фінансування підприємства в сучасних умовах господарювання
Економічний зміст інвестицій як джерел фінансування підприємства, їх склад та структура. Формування інвестиційної політики підприємств на прикладі Львівської області. Сучасні проблеми залучення інвестицій в економіку України та шляхи їх вирішення.
курсовая работа [442,0 K], добавлена 02.03.2011

8. Роль інвестицій в підвищенні ефективності діяльності підприємства
Аналіз стану господарської та інвестиційної діяльності на прикладі малого виробничо-комерційного підприємства "Акваріус-Дельта". Розробка системи інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби, аналіз її ефективності.
дипломная работа [855,2 K], добавлена 21.09.2011

9. Удосконалення використання основних засобів з метою підвищення ефективності господарської діяльності ВАТ "Новотроїцький маслосирзавод"
Класифікація та структура основних фондів. Аналіз наявності та складу основних фондів сирзаводу, оптимізація використання оборотних коштів за рахунок диверсифікації виробництва. Вибір оптимального варіанту джерела фінансування інвестиційного проекту.
дипломная работа [356,0 K], добавлена 28.01.2012

10. Розвиток інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств
Реалізація довгострокової стратегії суспільно-економічного розвитку країни. Дослідження розвитку інвестиційного процесу в сільському господарстві Україні. Вплив інвестиційної діяльності підприємств на спад, стабілізацію та зростання їх виробництва.
автореферат [45,8 K], добавлена 10.04.2009


Другие работы, подобные Напрямки підвищення ефективності інвестиційної діяльності


Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сьогодні для пожвавлення економіки країни необхідний значний приплив засобів приватних інвесторів, і насамперед великого корпоративного капіталу, які б зуміли найбільше успішно адаптуватися до умов ринку і здатні забезпечити високу віддачу від засобів інвестування.

Виходу української економіки з інвестиційної кризи в даний час багато в чому перешкоджає відсутність у країні необхідних обсягів внутрішніх фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності. Проблема підвищення інвестиційної активності і реконструкції економіки не може бути вирішена тільки за рахунок значного збільшення масштабів державного інвестування через високий ступінь «зв'язаності» обмежених бюджетних інвестицій невідкладними задачами інвестиційної підтримки життєво необхідних виробництв і необхідності здійснення цілого ряду некомерційних (безприбуткових) інвестиційних проектів соціальної сфери.

Таким чином, з вищесказаного можна зробити висновок, що тема курсової роботи є актуальною і потребує досконалого вивчення.

Мета даної курсової роботи - вивчити економічний зміст та механізм фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємства.

Задачі курсової роботи полягають у наступному:

вивчити економічний зміст та порядок здійснення інвестиційної діяльності;

з'ясувати джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємства;

вивчити порядок фінансування окремих видів інвестицій;

дослідити порядок оцінки та показники економічної ефективності інвестицій;

намітити шляхи та чинники підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

1. Теоретичні основи фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

інвестиційний фінансування ризик капітальний

1.1 Економічний зміст та порядок здійснення інвестиційної діяльності

Відповідно до чинного законодавства, інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій [1].

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права [1].

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

1.2 Джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансового забезпечення інвестиційної діяльності. Фінансування інвестиційної діяльності здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 1.1).

Структура джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема:

від оподаткування доходів підприємства;

темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;

структури активів підприємства;

стану ринку капіталу;

відсоткової політики комерційних банків;

рівня управління фінансовими ресурсами підприємства;

суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування інвестиційної діяльності. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат [20, c. 237].

Рис. 1.1. Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування інвестиційної діяльності може призвести до погіршання фінансового стану підприємства. Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір інвестицій виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення інвестиційної діяльності.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування інвестиційної діяльності можуть бути:

власні фінансові ресурси;

позичені фінансові ресурси;

кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

кошти іноземних інвесторів [20, c. 338]

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності. Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.

Сума прибутку, що використовується на інвестиційну діяльність, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать:

мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві;

планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості.

До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:

М = (О - П) - (К1 - К2),

де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П - планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком «+», - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак «-» - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на інвестиційну діяльність.

До позичених та залучених коштів належать:

довгострокові банківські кредити;

позики інших підприємств;

кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань;

кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству;

фінансування з благодійних засобів;

іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України [19, c. 173].

2. Порядок фінансування та оцінка ефективності інвестиційної діяльності

2.1 Порядок фінансування капітальних вкладень

Оформлення фінансування будівництва в обслуговуючій установі банку - початковий етап процесу фінансування капітальних вкладень. Порядок оформлення фінансування залежить від того, чи є капітальні вкладення державними, чи вони здійснюються за рахунок підприємства. Банки оформлюють фінансування державних капітальних вкладень при дотриманні замовником таких умов, як включення його до плану капітального будівництва, забезпеченість проектно-кошторисною документацією, дотримання ним норм виділення капітальних вкладень по роках будівництва тощо. Ці умови підтверджуються наявністю у замовника плану капітального будівництва і титульного списку з будівництва, копії зведеного кошторисного розрахунку вартості, договору підряду й інших необхідних документів.

Оформлюючи фінансування будівництва, банк здійснює контроль за нормативними строками будівництва, станом проектно-кошторисної дисципліни, забезпеченістю будівництва джерелами фінансування. Банк розробляє і вносить відповідним органам державного управління пропозиції, спрямовані на забезпечення виконання завдань щодо введення в дію виробничих потужностей та основних фондів. Оформлення фінансування державних капітальних вкладень завершується складанням висновку банку про відповідність поданих йому документів вимогам до них. Потім виписується розпорядження бухгалтерії банку про відкриття фінансування будівництва. В умовах переходу до ринкових відносин, поглиблення самостійності підприємств відповідальність за ефективність використання капітальних вкладень відповідно до Закону про інвестиційну діяльність покладається насамперед на безпосередніх учасників інвестицій і регулюється укладеними між ними контрактами. У зв'язку з цим капітальні вкладення за рахунок власних коштів підприємств здійснюються без оформлення фінансування в установах банку. З метою забезпечення безперебійних розрахунків у капітальному будівництві банк за бажанням підприємства може фінансувати такі капітальні вкладення на договірних умовах. До таких капітальних вкладень належить придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також фінансування заміни морально застарілого і фізично зношеного устаткування, будівництво окремих об'єктів. Ці витрати фінансуються в межах фонду нагромадження, створюваного на підприємстві, кошти якого зберігаються на поточному рахунку підприємства [19, c. 175].

В практиці господарської діяльності підприємств застосовують два способи здійснення капітальних вкладень: підрядний і господарський.

Підрядний спосіб - це проектування і здача проектів під «ключ», коли підрядна організація займається підбором обладнання, замовляє і монтує його, запрошує різних субпідрядників. Практика будівництва в нашій країні часто представляє собою поєднання підрядного і господарського способів. Підрядник будує, монтує, але замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову обладнання, а також будматеріали і конструкції.

При підрядному способі будівництва виконані будівельно-монтажними організаціями роботи оплачуються замовником з рахунку фінансування, а якщо будівництво користується довгостроковим кредитом - з позикового рахунку. Оплата здійснюється за договірною ціною, що є підставою для укладання договору підряду на капітальне будівництво. Договірна ціна в будівництві формується з урахуванням попиту на будівельну продукцію та пропозиції, кон'юнктури вартості матеріалів, машин і устаткування, що використовуються, розв'язання завдань розвитку соціальної сфери і будівельної бази підрядних організацій, одержання необхідного прибутку.

У договірну ціну входять: кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт; інші витрати, що відносять до діяльності підрядника; вартість інших робіт, що доручаються за договором підряднику (проектні роботи, забезпеченням устаткуванням тощо); резерв коштів на непередбачені роботи й витрати, розрахований на підставі вартості будівельно-монтажних робіт та інших витрат у розмірі, встановленому за домовленістю між замовником і підрядником; витрати, пов'язані з формуванням ринкових відносин, що не знайшли відбитку в державних нормах і цінах. Порядок розрахунків за виконання будівельно-матеріальних робіт самостійно визначають у договорі підряду замовник з будівельною організацією. Застосовуються такі основні їх види:

за готову будівельну продукцію, тобто за закінчене будівництво підприємства, готового до випуску продукції і надання послуг, чи його окремих об'єктів;

за закінчене будівництво окремої будівлі чи споруди;

за етапи (комплекс) будівельних робіт;

за закінчені укрупнені конструктивні елементи і види робіт на об'єктах;

за закінчені частини укрупнених конструктивних елементів і видів робіт на підставі єдиних районних одиничних розцінок;

інші види розрахунків.

Нестача потужностей підрядних організацій для здійснення будівництва, а також зростаючі обсяги робіт із технічного переоснащення і реконструкції діючих підприємств обумовлюють необхідність у будівництві власними силами підприємства, тобто господарським способом.

Господарський спосіб будівництва відрізняється тим, що підприємство організує самостійне будівельно-монтажне виробництво, поєднуючи в одній особі і замовника, і підрядника. При цьому підприємство створює спеціалізовані будівельно-монтажні ділянки, цехи, управління. Іноді вони отримують свій рахунок в банку і відокремлені засоби виробництва. В такому випадку вони перетворюються на підрядні організації, але часто діють у складі підприємства на правах підрозділу.

Фінансування розробки проектно-кошторисної документації на будівництво. Проектно-кошторисну документацію на будівництво виробляють проектні інститути й інші організації. Проект - це модель майбутніх основних фондів, він визначає основні техніко-економічні показники майбутнього виробництва. Складовою проекту е кошторисна документація, що визначає як загальну кошторисну вартість будівництва, так і вартість окремих об'єктів, видів робіт і витрат. Кошторисна вартість будівництва є кошторисним лімітом його фінансування.

Банки відкривають фінансування витрат на виготовлення проектно-кошторисної документації для об'єктів державних капітальних вкладень на підставі плану капітального будівництва, договору на створення (передачу) науково-технічної продукції та іншої документації. Оплата підготовленого проекту, робочої документації на річний обсяг будівельно-монтажних робіт здійснюється в межах договірної ціни, яка визначається замовником разом із проектним інститутом у договорі на створення і передачу науково-технічної продукції. Оплата відповідно до договору може вестися за закінчений проект, поетапно, за значні частини Проекту або в міру фактичного виконання проектних робіт. Договором визначається порядок фінансування цих витрат. Фінансування виготовлення проектно-кошторисної документації для технічного переозброєння малих підприємств здійснюється банком на підставі платіжних документів з поточного рахунку підприємства, на якому зберігаються кошти фонду накопичення [19, c. 177].

Довгострокове кредитування капітальних вкладень малого підприємства. Довгострокові кредити банки надають тим підприємствам, у котрих немає або недостатньо власних коштів на розвиток виробництва (розширення, реконструкцію, технічне переоснащення), інфраструктури (житлове, соціально-культурне й інше будівництво). Розмір кредиту визначається як різниця між вартістю будівництва і сумою власних коштів, що спрямовуються на це будівництво.

Кредитні відносини між банком і позичальником регулюються кредитним договором. Відповідно до договору банк може надати підприємству довгостроковий кредит на такі витрати:

науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи;

придбання науково-технічної продукції в інших підприємств;

підготовка нових виробництв, освоєння нових технологічних процесів, нових конкурентоспроможних видів продукції;

створення одиничних партій продукції;

випуск нової продукції за повним циклом, починаючи від науково-дослідних розробок і створення дослідних зразків до її серійного випуску;

технічне переобладнання, реконструкцію, розширення, будівництво виробництв та інші заходи, що забезпечують насичення ринку товарами і зростання прибутку;

житлове будівництво, об'єктів побутового й іншого соціального призначення.

Довгострокові кредити позичальникам видаються, як правило, на строк від трьох до шести років. При цьому позичальник надає банку: техніко-економічне обґрунтування, де вказує суму кредиту, яку він просить, доводить доцільність капітальних витрат, надає розрахунки розміру очікуваних прибутків, чистого прибутку, окупності витрат; дозвіл на відведення земельної ділянки при новому будівництві, договори на постачання устаткування, інші документи; проект кредитного договору; заява на одержання кредиту; термінове зобов'язання на погашення кредиту; гарантійний лист або заставне зобов'язання, складені за установленою формою; статут або положення, що регламентує діяльність підприємства (якщо позичальник не обслуговується даною установою банку); бухгалтерський баланс на останню звітну дату зі звітом про фінансові результати роботи.

Банк перевіряє надані документи на одержання кредиту. Він здійснює оцінку кредитоспроможності позичальника на підставі бухгалтерського балансу й інших документів, що характеризують його фінансовий стан, аналізує можливість і доцільність здійснення витрат за рахунок довгострокового кредиту, реальність одержання позичальником прибутку від використання кредиту, забезпечення своєчасного його погашення, розглядає інші питання. Потім уточнюється поданий проект кредитного договору і при позитивному вирішенні питання про надання довгострокового кредиту позичальнику відкривається позиковий рахунок, з якого здійснюється використання кредиту на оплату устаткування, наукових розробок, виконаних будівельно-монтажних робіт тощо. Кошти також можуть перерахуватися відразу в повному обсязі або поетапно на рахунок позичальника.

Довгостроковий кредит погашається позичальником з рахунку з коштів фонду нагромадження після виконання заходу, що кредитується. Конкретні строки погашення встановлюються кредитним договором [19, c. 178].

2.2 Фінансування витрат на поліпшення основних фондів

Основні виробничі засоби в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв'язку з цим ремонт основних засобів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих засобів на підприємстві.

Своєчасний ремонт основних виробничих засобів запобігає передчасному їх зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні або поновленні їхніх окремих частин.

Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих засобів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих засобів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об'єкта перевищує вартість аналогічного нового устаткування, то такий ремонт робити недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства. До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах [20, c. 342].

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних засобів тощо.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів здійснює керівник підприємства.

Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власності) протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний, середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукції.

Усі витрати на ремонт, у тім числі й ті, що перевищують зазначену суму, відносять на збільшення балансової вартості основних засобів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об'єкта основних засобів групи 1. Таким чином, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних засобів.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих засобів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не включають відрахування на капітальний ремонт основних засобів.

Орендар може збільшити балансову вартість відповідної групи основних засобів на вартість фактично проведених поліпшень такого об'єкта.

Під час розбирання об'єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих засобів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих засобів.

Ремонт основних невиробничих засобів фінансується з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних засобів.

2.3 Оцінка економічної ефективності інвестиційної діяльності

Офіційна методика оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної економічної ефективності [7, c. 190].

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється зіставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Ер):

де П - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П - загальна сума прибутку для новостворюваних об'єктів, грн.;

К - загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкладень), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів:

2. Строк окупності капіталовкладень Ток.р., який є оберненим показником до Ер:

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Ен, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. Якщо Ер > Ен, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкладень є мінімум приведених витрат (Зприв):

де С, - собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.;

Кі - капіталовкладення по і-му варіанту, грн.;

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капіталовкладень (Ток.р) по певному варіанту обчислюється:

де К1, К2 - сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн.;

С1, С2 - собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного зіставлення зазначених величин [7, c. 192].

Проте дана методика має ряд серйозних вад, які спотворюють реальні витрати і результати реалізації того чи іншого інвестиційного рішення. Ці недоліки полягають у тому, що:

1) при розрахунку показників абсолютної економічної ефективності виробничих інвестицій враховується лише величина прибутку, а ігноруються амортизаційні відрахування як джерело коштів і тим самим обмежуються грошові потоки;

2) лише частково при обчисленні згаданих потоків враховується чинник часу, тобто ні прибуток, ні обсяги інвестованих коштів не приводяться до теперішньої вартості;

3) показник приведених витрат реально не використовується в господарській практиці, а є теоретичною побудовою;

4) враховується обмежена кількість чинників, що зумовлюють величину економічного ефекту від здійснених інвестицій, зокрема, не враховується існуючий в умовах ринку господарський ризик та рівень інфляції;

5) слабо використовується стратегічний підхід до оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій [7, c. 193].

Враховуючи ці недоліки, виникає потреба у використанні адаптованої до ринкових умов господарювання методики оцінки економічної ефективності капіталовкладень. Тим більше, що такі методики широко використовуються за кордоном і їх використання є просто необхідним з точки зору оцінки доцільності залучення іноземного капіталу та пристосування вітчизняної практики цієї оцінки до зовнішньоекономічних вимог.

Найважливішими показниками оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій є:

1. Чиста дисконтована (теперішня) вартість (ЧДВ):

де ГП1, ГП2… ГПт - очікувані грошові потоки у кожному із років періоду реалізації проекту, грн.

Рішення про прийнятність інвестиційного проекту може бути позитивним у тому випадку, коли ЧДВ > 0.

Цей показник може використовуватись як критерій доцільності реалізації інвестицій взагалі і для визначення порівняльної ефективності інвестиційних проектів.

2. Індекс дохідності інвестицій (Ід):

За умови різночасності здійснення капіталовкладень їх треба також приводити до теперішньої вартості.

3. Внутрішня норма рентабельності інвестицій (ВНР) - це така дисконтна ставка, за якої суми початкових інвестицій і теперішньої вартості грошових потоків є однаковими, тобто ЧДВ = 0. Розрахунковий показник ВНР має бути не нижчим за граничну ставку, прийнятну для підприємства.

4. Період окупності інвестицій (Ток):

де - середньорічна величина грошового потоку за певний період, грн.

Для короткострокових інвестицій період вимірюється в місяцях, для довгострокових - в роках.

Всі розглянуті показники тісно пов'язані між собою, тому для достовірної оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій їх слід використовувати комплексно.

3. Чинники підвищення ефективності інвестиційної діяльності

3.1 Основні чинники підвищення ефективності капітальних інвестицій

На рівень ефективності використання капітальних вкладень, їхню результативність (віддачу) впливає велика кількість різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахування таких у практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування виробництва та інших сфер діяльності підприємств. Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність економічних методів управління ними з боку відповідних суб'єктів господарювання (рис. 3.1).

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обґрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства [12, c. 190].

Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:

збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного (реноваційного) фонду;

встановлення раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробничих потужностей підприємств.

Чи не найбільші можливості підвищення ефективності використання капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень. Саме у процесі розробки проектів розширення та реконструкції діючих і спорудження нових виробничих об'єктів (підприємств) мають бути використані найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель (споруд); обґрунтовані і прийняті для розрахунків зменшені проти минулого періоду та інших аналогічних об'єктів питомі капітальні вкладення; а також реальна кошторисна вартість усього обсягу робіт за відповідною формою відтворення основних фондів.

Рис. 3.1. Основні організаційно-економічні чинники підвищення ефективності використання капітальних вкладень

Великим і досі маловикористовуваним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу - від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури. Як свідчить аналіз фактичного стану справ на підприємствах багатьох галузей народного господарства України, тривалість реконструкції (розширення) діючих і спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в середньому в два рази, а проектування та освоєння - приблизно в півтора рази [12, c. 192].

Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової одиниці капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечити досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись дійовими економічними методами управління інвестиційними процесами в цілому. Від так варто наголосити, що: ці методи не застосовуються ізольовано (самостійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загального механізму ринкових відносин між усіма суб'єктами господарювання; першочергового вдосконалення потребують методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонально однакових виробничих об'єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва.

3.2 Важелі підвищення ефективності фінансових інвестицій

Основні організаційно-економічні важелі ефективного формування і реалізації фінансових інвестицій підприємств та організацій показано на рис. 3.2.

Найвагомішим організаційно-економічним важелем ефективнішого формування та використання фінансових інвестицій можна вважати розвиток фондового ринку в Україні до масштабів, що відповідають параметрам достатньо потужної ринкової системи господарювання. При цьому дуже важливо дотримуватися визнаних у всьому світі принципів функціонування такого ринку, як-от: правова впорядкованість; прозорість; контрольованість; соціальна справедливість; ефективність.

Рис. 3.2. Організаційно-економічні важелі ефективнішого формування і реалізації фінансових інвестицій

Удосконалення системи обґрунтування емісії різних видів та обсягів цінних паперів має бути спрямоване на: детальний кількісний аналіз практики випуску й розміщення різних цінних паперів; виявлення всієї сукупності недоліків системи емітування цінних паперів в Україні; економічне й соціальне обґрунтування пріоритетності (черговості) випуску окремих цінних паперів та обсягу емітування за їхніми видами з урахуванням дохідності, а також міри впливу на розвиток виробничих та інших суб'єктів господарювання та ефективність їхньої економічної діяльності.

Ширше залучення стратегічних інвесторів до процесу придбання цінних паперів високодохідних і високоліквідних підприємств передбачає послідовне здійснення таких організаційно-економічних заходів: по-перше, концентровану в часі аналітичну оцінку виробничо-господарської діяльності всіх підприємств та організацій, що підлягають приватизації, і виявлення всіх реально функціонуючих і потенційно ефективних підприємств з достатньо високим рівнем рентабельності та ліквідності активів; по-друге, активний пошук за допомогою доступних методів (включаючи й залучення засобів масової інформації) потенційно можливих інвесторів і пропонування останнім першочергового придбання акцій чи інших емітованих цінних паперів ефективних суб'єктів господарювання. При цьому бажано застосовувати певну систему стимулювання інвесторів для прискорення процесу реалізації випущених цінних паперів і досягнення поставлених емітентами цілей.

Максимально можливе розширення посередницької діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів через надання додаткових послуг у цій сфері спеціалізованими інституціональними утвореннями, банківськими установами та інвестиційними компаніями також помітно сприятиме підвищенню ефективності формування й використання фінансових інвестицій підприємств (організацій). Зазвичай до таких посередницьких послуг належать: брокерська й дилерська діяльність; управління портфелями цінних паперів; реєстраційні функції та довірчі операції; надання позик, зв'язаних із використанням цінних паперів; поєднання функцій фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора тощо.

Одним з важливих організаційно-економічних важелів більш ефективного формування й використання фінансових інвестицій має стати відмова від малоефективної сертифікатної приватизації і перехід до здійснення виключно грошової приватизації державних підприємств та інших цілісних майнових комплексів. Це пояснюється можливістю формування в такий спосіб реального власника суб'єктів підприємницької діяльності, нагромадження значних фінансових інвестицій від приватизації, підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності приватизованих підприємств та інших суб'єктів господарювання.

Неодмінною умовою ефективного функціонування фондового ринку, використання всіх видів цінних паперів має бути постійна підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, які професійно займаються формуванням і реалізацією необхідних обсягів фінансових інвестицій. Досягнення такої важливої мети можливе з допомогою розширення мережі спеціальних навчальних закладів відповідних рівнів, започаткування в діючих навчальних центрах підготовки високопрофесіональних фахівців за всіма необхідними спеціальностями та спеціалізаціями.

Важливим організаційно-економічним важелем ефективнішого залучення фінансових інвестицій в економіку України треба вважати оптимізацію обсягів купівлі пакетів різних видів цінних паперів вітчизняними й зарубіжними інвесторами. Розроблені науковцями методичні основи оптимізації інвестиційного портфеля учасників фондового ринку (ринку цінних паперів) полягають у тім, що потенційні інвестори: 1) розглядають кожну інвестицію як можливий розподіл очікуваних прибутків за період володіння цінними паперами; 2) намагаються максимально збільшити очікуваний дохід протягом одного інвестиційного циклу; 3) оцінюють можливий ризик за інвестиційним портфелем, ураховуючи мінливість очікуваних доходів; 4) приймають остаточне рішення щодо видів та обсягу купівлі цінних паперів на засаді максимізації очікуваних доходів і мінімізації можливого ризику.

Лише комплексне використання названих організаційно-економічних важелів спроможне забезпечити максимально можливу ефективність формування та реалізації фінансових інвестицій усіх суб'єктів підприємницької (виробничо-господарської) діяльності в Україні.

3.3 Система заходів протидії ризикам в інвестиційній діяльності

Реалізація інвестиційних проектів пов'язана із певним ризиком, тобто невпевненістю у результатах вкладання інвестиційних ресурсів.

Для підприємства важливо розробити правильну систему заходів протидії можливим ризикам. Перш за все необхідно чітко розмежувати інвестиційні проекти з більш високим і низьким ступенем ризику, вивчити доцільність участі в проектах з підвищеним ризиком, передбачити заходи для захисту від можливих втрат.

Найчастіше для зниження ступеня ризику інвестиційних проектів використовують такі методи:

страхування - як засіб захисту інвестицій, порядок здійснення страхової діяльності регулюється законодавчими актами; розрізняють майнове страхування (обладнання, вантажів, будівельних матеріалів) та страхування від нещасних випадків;

розподіл ризиків, який полягає в тому, що суб'єкти інвестування розподіляють між собою ризик пропорційно вкладенням в інвестиційний проект;

створення резерву коштів на покриття непередбачених витрат; встановлюється співвідношення між потенційними ризиками інвестиційного проекту та розміром видатків на подолання можливих перешкод його реалізації; важливо правильно оцінити суму необхідного резерву, який може використовуватись для фінансування робіт, раніше не передбачених проектом, компенсації додаткових накладних витрат, витрат на оплату праці тощо;

розсіювання ризику; цей метод допускає одночасне інвестування декількох проектів, які відрізняються між собою, в основному, періодом надходження на підприємство грошових потоків (найближчим часом, у віддаленій перспективі).

Висновки

Результатом курсової роботи є вивчення суті та механізму фінансового забезпечення інвестиційної діяльності. Отримані результати свідчать про досягнення поставленої мети і завдань дослідження та дають змогу зробити наступні висновки:

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Структура джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування інвестиційної діяльності можуть бути: власні фінансові ресурси; позичені фінансові ресурси; кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; кошти державного бюджету та місцевих бюджетів; кошти іноземних інвесторів.

Офіційна методика оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється зіставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

На рівень ефективності використання інвестицій, їхню результативність (віддачу) впливає велика кількість різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахування таких у практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування виробництва та інших сфер діяльності підприємств. Найбільш істотний вплив на ефективність інвестицій справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність економічних методів управління ними з боку відповідних суб'єктів господарювання.

Лише комплексне використання названих організаційно-економічних важелів спроможне забезпечити максимально можливу ефективність формування та реалізації інвестицій усіх суб'єктів підприємницької (виробничо-господарської) діяльності в Україні.

Список літератури

  • 1) Капітальні інвестиції. Держкомстат України, 1998-2010. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.ukrstat.gov.ua. Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.13
  • 2) Статистичний бюлетень за січень-липень 2010 р., №1. - С. 50-54.
  • 3) Статистичний бюлетень за січень 2010 р. - К.: Вид-во Держкомстат України, №1. - С. 50.
  • 4) Бюлетень Національного банку України за березень 2010 р. - С. 10. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.bank.gov.ua.
  • 5) Семиноженко В. Україна в 2020 р.: дві версії одного майбутнього / В. Семиноженко // Урядовий кур'єр. - 14 серпня 2010 р., №150. - С. 18-19.
  • 6) Невідома Манька - облігація // Урядовий кур'єр. - 7 вересня 2010 р., №164. - С. 6.
  • 7) Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік // Урядовий кур'єр. - 28 липня 2010 р., №137. - С. 25.
  • 8) Міткалева А. Роботодавці просять допомоги / А. Міткалева // Урядовий кур'єр. - листопада 2010 р., №208. - С. 6.
  • 9) Закон України «Про державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік» // Урядовий кур'єр. - 28 липня 2010 р., №137. - С. 23.
  • 10) Про соціально-економічне становище України за січень 2009 р. - К.: Вид-во Держкомстат України. - 2009. - С. 43-44.
  • 11) Про соціально-економічне становище України у січні 2010 р. - К.: Вид-во Держкомстат України. - 2010. - С. 44-45.
  • 12) Про соціально-економічне становище України за січень-липень 2010 р. - К.: Вид-во Держкомстат України. - 2010. - С. 50-52.
  • 13) Безбар'єрне підприємництво // Урядовий кур'єр. - 30 вересня 2010 р, №181. - С. 7.
  • 14) Поритко А. Не з того боку / А. Поритко // Контракти. - №22. - 31.05.2010. - С. 34.
  • 15) Про інвестиційну діяльність: закон України від 18.09.1991 р. №1560-ХІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=1560-12.
  • 16) Звіт про рух грошових коштів: положення (стандарт) бухгалтерського обліку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=z0398-99.
  • 17) Бланк И.А Инвестиционный менеджмент: учебный курс / И.А. Бланк. - К.: Эльга-Н: Ника-Центр, 2001. - 448 с.
  • 18) Реверчук С.К. Інвестологія: наука про інвестування: навч. посіб. / [С.В. Реверчук, Н.Й. Реверчук, І.Г. Скоморович та ін.; за заг. ред. д. е. н., проф. С.К. Реверчука]. - К.: Атіка, 2001. - 264 с.
  • 19) Стефанович Є.А. Інвестиційна діяльність як економічне явище / Є.А. Стефанович // Економіка та держава. 2010. - №11. - С. 60-64.
  • Размещено на Allbest.ru

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Напрямки підвищення ефективності інвестиційної діяльності" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов