За станом ринку відокремлюють чисту або досконалу конкуренцію.

Досконала конкуренція - це конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Тобто це економічне суперництво між великою кількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Ні одна із фірм не може впливати на ринкову ціну. Більш повною мірою ознакам досконалої конкуренції відповідають деякі ринки сільськогосподарської продукції (пшениці, кукурудзи), а також деякі фінансові ринки. З точки зору суспільства досконала конкуренція є стандартом, за яким оцінюється ефективність реальної економіки. Вона включає всі форми дискримінації споживачів, розподіляє ресурси відповідно до їх смаків, найефективніше. Дана структура дозволяє побудувати точну модель поведінки фірм на шляху до максимізації прибутку. В умовах чистої конкуренції в довгостроковому періоді ціна встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат виробництва. Тобто фірми використовують найефективніші технології і визначають найнижчу з можливих цін. За такої конкуренції відсутні зовнішні втручання у відносини контрагентів (особа чи організація, яка прийняла на себе ті чи інші зобов'язання за договором) ринку.

На перший погляд конкуренція є хаотичною боротьбою всіх проти всіх. Проте їй притаманні певні внутрішні властивості та стійкі зв'язки, що обумовлюють необхідність конкурентної боротьби, процес формування цін, поведінки господарюючих суб'єктів, функціонування ринкового механізму.

Конкуренція, як і її протилежність - монополія, може існувати лише за певного стану ринку, основними показниками якого є:

- кількість фірм, що поставляють товари на ринок;

- бар'єри входження підприємства на ринок і виходу з нього;

- диференціація товарів (надання певному виду товару одного й того самого призначення різних індивідуальних особливостей: фабричної марки, якості, кольору тощо);

- участь фірм у контролі за ринковими цінами.

Досконала конкуренція базується на приватній власності та господарській відокремленості. Її характеризують такі внутрішні особливості:

- автоматизація ринку (у межах попиту і пропозиції діє багато економічних одиниць, жодна з яких не володіє достатніми розмірами потужністю, щоб впливати на обсяги виробництва і ціну певного товару);

- однорідність пропозиції (у межах галузі всі фірми поставляють продукцію, яку покупці вважають ідентичною або однорідною, тому вони не бачать мотивів для надання переваг товарам однієї фірми перед іншими);

- вільний доступ до товарів виробництва товарів галузі (кожен має можливість заснувати виробництво, а фірми, що функціонують у цій галузі, неспроможні заблокувати появу конкурентів, оскільки будь-хто може легко отримати необхідні фактори виробництва);

- повна прозорість ринку (усі учасники ринку володіють вичерпною інформацією про суттєві аспекти його кон'юнктури (ціни, обсяги, якість продукції, кількість учасників угод));

- динамізм факторів виробництва (безперешкодний рух факторів виробництва від однієї галузі до іншої).

Отже, досконала конкуренція функціонує на засадах "невидимої руки", регулюючись механізмом цін. За ринкової економіки ціна чутливо реагує на зміни попиту і пропозиції, визначаючи необхідні обсяги виробництва, що запобігає надвиробництву.

Оскільки ресурси суспільства завжди обмежені, то ефективнішою вважається та система, яка, з одного боку, виробляє необхідний продукт при найменших витратах, а з іншого - забезпечує оптимальний розподіл обмежених ресурсів між галузями та окремими виробництвами. Відповідно виділяють ефективність виробництва та ефективність розподілу ресурсів.

Економіка конкурентних цін спрямована на розподіл обмежених ресурсів, що є у розпорядженні суспільства, таким чином, щоб максимізувати задоволення потреб.

Ефективність виробництва конкурентного ринку реалізується в тому, що зрештою ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. Це означає, що споживачі одержують потрібні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін при існуючій технології виробництва.

Конкурентна фірма, керуючись мотивом максимізації прибутку, буде залучати ресурси та виробляти кожен товар до тієї точки, в якій ціна зрівняється з граничними витратами. Це означатиме, що ресурси розподілено найефективніше.

Ефективність виробництва конкурентного ринку реалізується в тому, що зрештою ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. Це означає, що споживачі одержують потрібні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін при існуючій технології виробництва.

Конкурентна фірма, керуючись мотивом максимізації прибутку, буде залучати ресурси та виробляти кожен товар до тієї точки, в якій ціна зрівняється з граничними витратами. Це означатиме, що ресурси розподілено найефективніше.

Разом з тим, було б помилкою ідеалізувати конкурентний ринок, надаючи йому нехарактерних властивостей. Передусім слід мати на увазі, що конкурентний ринок через структуру виробництва лише дзеркально відображає структуру доходів суспільства. Конкуренту фірма орієнтована виробляти те, що у неї купують. Якщо у суспільстві склалася викривлена структура доходів на користь за можних за рахунок бідних, то ринок чистої конкуренції буде готовий запропонувати за найнижчими цінами предмети розкоші, зате в обмеженій кількості пропонуватиме товари першої необхідності. Розв'язати цю суперечність ринок просто не здатний.

Обмеженість ринкового механізму саморегулювання проявляється також у тому, що він готовий пропонувати лише ті продукти, які можуть бути кимось оплачені. Фірма не стане виробляти товари громадського користування, за які немає можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці завжди доповнюється державним регулюванням.

Орієнтація на безпосередню максимізацію прибутку конкурентної фірми досить часто унеможливлює оптимальне поєднання поточних та перспективних цілей (ефект Робін Гуда). Однак попри всі обмеження конкурентний ринок слід визнати найефективнішою моделлю ринку.

Абсолютно еластичний характер кривої попиту в конкурентній моделі економіки вимагає від фірм активного пошуку шляхів зниження витрат виробництва, оскільки на ринкові ціни окрема фірма вплинути не здатна. Це спонукає їх до використання науково технічних досягнень, передових форм і методів організації і методів організації праці й управління. Тобто конкурентний механізм розв'язує економічні проблеми без втручання бюрократії (державного регулювання). Це означає, що досконала конкуренція є ідеальною моделлю, своєрідним критерієм оцінки досконалості та ефективності інших типів ринкових структур.

Ціна та випуск продукції в умовах досконалої конкуренції.

З'ясуємо виробничу і цінову поведінку фірми в короткостроковому періоді. Припустимо, що фірма максимізує свій прибуток. Розгляньмо приклад, що ілюструє її поведінку в умовах досконалої конкуренції:

Таблиця: витрати і прибутки фірми, у грн.

Сутність монополії. У другій половині XIX ст. організаційно-економічна структура капіталізму, представлена переважно малими і середніми підприємствами індивідуальної приватної власності, почала стримувати економічний розвиток. Нездатність опанувати досягнення НТП загострила суперечність між існуючими капіталістичними виробничими відносинами, заснованими на індивідуальній приватній власності, і потребами розвитку продуктивних сил. Розв'язанню цієї суперечності сприяли концентрація і централізація виробництва і капіталу, як наслідок - загострення конкуренції, виникнення та розвиток на цій основі монополій. На межі XIX-XX ст. у багатьох країнах відбувалося особливо стрімке зростання концентрації виробництва.

Ефективним засобом концентрації є комбінування виробництва - поєднання на одному підприємстві різних виробництв, продукція яких є сировиною, напівфабрикатами, допоміжними матеріалами для інших виробництв.

Відбувається комбінування виробництва за різними спрямуваннями:

- комбінування по вертикалі: поєднання послідовних стадій виробничого циклу (від виробництва сировини до створення готового продукту) в один процес;

- комбінування по горизонталі: поєднання галузей, з яких одна переробляє відходи або побічні продукти іншої;

- комбінування по діагоналі: поєднання галузей, які виконують допоміжну, обслуговуючу роль щодо інших (виробництво упаковки, ремонт, організація збуту, перевезення).

Комбінування знижує витрати виробництва і збуту продукції, відкриває простір для технічних нововведень, використання відходів, що сприяє підвищенню норми прибутку, посилює позиції підприємств у конкурентній боротьбі.

Наслідком концентрації виробництва є концентрація і централізація капіталу.

Концентрація капіталу. Як відомо, вона є процесом збільшення розміру капіталу за рахунок капіталізації додаткової вартості, тобто використання певної її частини на розширення виробництва. За концентрації капіталу збільшення розмірів індивідуальних капіталів постає як одночасне збільшення розмірів суспільного капіталу.

Централізація капіталу. Процес збільшення розмірів індивідуального капіталу шляхом об'єднання кількох індивідуальних капіталів у один більший. Внаслідок цього відбувається перерозподіл капіталу в суспільстві без зміни його загальних розмірів. Централізація капіталу здійснюється у процесі конкуренції індивідуальних капіталів через поглинання більшим капіталом дрібних, які змушені погоджуватися на таку централізацію, щоб уникнути розорення. Однією з основних форм централізації капіталу є утворення AT, які централізують розсіяні у суспільстві дрібні капітали, вдаючись до продажу власних цінних паперів (акцій).

Отже, концентрація і централізація виробництва і капіталу, створивши об'єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою. Можливість створення монополії виникає на тому рівні концентрації виробництва і капіталу, коли випуск продукції галузі зосереджується в руках кількох десятків власників великих і надвеликих підприємств, що полегшує досягнення домовленостей між ними. Необхідність монополії зумовлює конкуренція підприємств-гігантів, яка може бути тривалою і здатна спричинити їх розорення. Це породжує економічний інтерес до об'єднання кількох ве ликих підприємств або їх змову стосовно утримання високих цін тощо.

Монополія (грец. monos - один; роіео - продаю) - захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору і встановлення на ньому свого панування.

Це означає, що фірма виробляє і продає один або кілька товарів, які не виробляє і не продає жодна інша фірма. Ці товари не мають близьких субститутів (товарів-замінників), тому споживачам немає з чого вибирати. Перші монополістичні об'єднання виникли ще в XV-XVI ст. На ранніх етапах становлення капіталізму існували великі торгові монополії в Нідерландах, Німеччині, Великобританії (Ост-Інд-ська та Вест-Індська компанії та ін.). Однак на той час це було винятком, функціонували вони переважно у сфері обігу, не впливали суттєво на загальний процес відтворення. Панівним елементом господарської структури капіталістичного суспільства монополії стали наприкінці XIX - на початку XX ст.

Спершу вони функціонували у капіталоємних галузях важкої індустрії: енергетичній, сировинній, потім проникли в легку промисловість, транспорт, банківську і страхову сфери, сільське господарство тощо.

Становлення монополій відбулось у три етапи:

1. Зародження монополій. Воно здійснювалося у межах найвищого ступеня розвитку вільної конкуренції (до 60-70-х років XIX ст.).

2. Активний розвиток монополій. Цей процес розпочався після економічної кризи 1873 р. Однак на той час монополії не мали великого поширення й економічної могутності.

3. Утвердження монополій (картелів - . об'єднань підприємств однієї галузі) як однієї з основ господарського життя. Це було наслідком економічного піднесення наприкінці XIX ст. і кризи 1900-1903 pp. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій. Тобто капіталізм перейшов у вищу стадію свого розвитку - монополістичний капіталізм (імперіалізм).

Упродовж XX ст. монополії зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Особливо динамічно розвивалися вони після Другої світової війни. Наприклад, з 1957 по 1967 pp. активи 500 найбільших компаній світу зросли з 11,6 млрд дол. до 21,4 млрд, а їх чистий прибуток у 1967 р. становив 72,8 % прибутку всіх промислових компаній. Серед них було небагато фірм-мільярдерів (їх кількість збільшилась за десятиріччя з 37 до 83), загальна сума їх прибутку становила 63 % прибутку 500 найбільших компаній. У сучасних умовах вільне ринкове суперництво є рідкісним. Іноді воно простежується в розвинутих країнах на ринках цінних паперів та сільськогосподарської продукції.

Сутність монополізму. Виникнення монополій породжує монополізм, конкретною формою вияву якого є монополія.

Монополізм - економічне явище, сутність якого полягає у нав'язуванні господарюючими суб'єктами, які сконцентрували у своїх руках велику власність та економічну владу на ринку, власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їх інтересів і потреб.

Основними ознаками монополізму є: концентрація в руках монополії значної частини виробництва, що забезпечує панівне становище у межах певного сегмента ринку; ціновий диктат; отримання і привласнення монопольно високого прибутку; можливість регулювати як власне виробництво, так і виробництво у суміжних сферах.

Монополізм - спосіб пристосування до нового, вищого розвитку ринку, в межах якого створюються гігантські підприємства та їх об'єднання, що має як позитивні, так і негативні наслідки для суспільства. Об'єктивна необхідність координації дій суб'єктів господарювання розширює масштаби планомірного розвитку, свідомого регулювання соціально-економічних процесів. Масове виробництво дає змогу економити на витратах, випускати якісну та дешеву продукцію.

Однак можливість установлення монопольних цін призводить до переплачування споживачами значних сум (тільки в СІЛА втрати населення становлять десятки мільярдів доларів щороку). Монопольно високі ціни зменшують стимули до запровадження досягнень НТП. Монополістичний капітал інвестує насамперед найприбутковіші галузі, ігноруючи інколи потреби широких верств населення та суспільства в цілому.

Наслідки монополізації економіки. Такі наслідки є позитивними і негативними.

Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їхніх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати великі науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці.

Негативною рисою монополізації економіки є, передусім, практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки великі компанії виробляють переважну масу продукції. За підрахунками американських економістів, населення США щороку переплачує майже 70 млрд дол. через завищені груповими монополіями ціни.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу великим компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес.

Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресурсів приблизно на 2 % (кілька десятків млрд дол.) зменшують валовий національний продукт США.

Монополії та олігополії витрачають значні ресурси для збереження монополістичних позицій, влади (підкуп державних чиновників для створення вигідної для монополій та олігополій законодавчої бази, перешкоди для отримання від них малими і середніми фірмами дозволу на певний вид діяльності, різні бар'єри - ліцензійні, патентні тощо).

Монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу. Тому П. Самуельсон називає монополію економічним лихом.

Форми монополій. Об'єктивними чинниками монополізму та монополій є концентрація і централізація виробництва, капіталу, а також диференціація товарів, які створюють основу економічних монополій. Їх поділяють на такі типи: монополія окремого підприємства; монополія як форма змови (угоди); монополія, заснована на диференціації продукту (монополія Чемберлена).

Крім них, існують також адміністративні монополії - панування на певних ринках держави та її органів. Серед них виокремлюють:

- Державну монополію - монополія держави на організацію і регулювання пропозиції централізованих грошей, установлення державних цін, тарифів, акцизів, мита, податків тощо.

- Монополію організаційних структур - такий вид монополії полягає в управлінні організаційних структур (міністерств, відомств та ін.) галузями та підприємствами.

Форми монополій класифікують за трьома ознаками:

1. За місцем у торгових угодах виокремлюють монополію і монопсонію.

Монополія є об'єднанням підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям, а монопсонія - об'єднання, яке скуповує якісні продукти у всіх продавців (наприклад, велетенські корпорації харчової промисловості є монопсоніями щодо фермерів, які продають їм свою продукцію).

2. За масштабами охоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими й абсолютними.

Чиста монополія (монопсонія). Означає, що на ринку діє один продавець або покупець, доступ для конкурентів закритий, тобто продавець або покупець контролюють кількість і ціну товару.

Абсолютна монополія (монопсонія). Існує у масштабах національного господарства, коли держава та її органи цілком контролюють ситуацію у певних галузях (монополія зовнішньої торгівлі, енергетики, спиртового і тютюнового виробництв).

3. За характером і причинами виникнення серед монополій виокремлюють природні, легальні та штучні.

Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рідкісні та вільно невідновлювані елементи виробництва (рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галузі інфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). Товари і послуги суб'єктів природної монополії не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).

Легальні монополії. Створюють їх на законних підставах з метою захисту інтелектуальної власності. Такими монополіями є патентна система, система авторських прав і товарних знаків, захист яких регулюють спеціальні закони.

Штучні монополії. Вони є об'єднаннями господарюючих суб'єктів, створеними для отримання монополістичних вигод. Штучні монополії цілеспрямовано змінюють структуру ринкового простору у своїх інтересах, створюючи бар'єри для входження на ринок інших господарюючих суб'єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв, змушування залежних банків відмовляти у кредитах новим підприємцям тощо). Крім того, вони запроваджують дуже високий порівняно із конкурентами рівень техніки і технології виробництва, використовуючи великий за розмірами капітал, що дає змогу досягти більшого ефекту від масштабів виробництва, витісняючи конкурентів за допомогою добре налагодженої реклами.

Штучні монополії є різними за формою організаційно-економічними об'єднаннями (монополістичними союзами) господарюючих суб'єктів. Найпростішими з них є короткотермінові угоди щодо цін та розподілу ринків, зокрема конвенції, ринги, корнери, пули.

Конвенції (лат. conventio - договір). Угоди щодо обсягів виробництва, розподілу замовлень, збуту товарів.

Ринги (англ. ring - коло). Це угоди кількох підприємців, фірм щодо скуплення в конкретному районі конкретного товару з метою його монополізації.

Корнери (англ. corner - заганяти в кут). Угоди кількох підприємців, фірм щодо створення дефіциту певного товару шляхом скуплення біржових контрактів і реального товару з метою контролювання біржового процесу і підвищення цін.

Пули (англ. pool - спільний казан). Угоди, за якими прибуток кількох підприємців, фірм надходить до спільного фонду і розподіляється між ними згідно із заздалегідь установленим співвідношенням.

Складнішими монополістичними об'єднаннями є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати і консорціуми.

Картелі (італ. carta - папір, картка). Об'єднання підприємств (фірм), у якому учасники зберігають свою власність на засоби і результати виробництва, самостійно реалізують товари на ринку, тобто лишаються самостійними у виробничій і комерційній сферах. Сенс картельних угод полягає у зменшенні конкуренції, для чого їх учасники визначають ринки збуту продукції, квоти (обсяги виробництва кожної компанії в загальному обсязі продукції), рівень цін. Синдикати (грец. syndikos - захисник). Об'єднують підприємства, що виготовляють однорідну продукцію. Зберігаючи свою власність на матеріальні умови господарювання, вони реалізують готову продукцію як спільну власність. Це означає, що підприємства зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трести (англ. trust - довіра) (у США - корпорація). Ґрунтуються на спільній власності (компанії, що входять у трести, втрачають комерційну і виробничу самостійність).

Концерни (лат. соп - разом і сегпеге - розрізняти). Великі об'єднання юридично (формально) самостійних підприємств (як правило, різних галузей промисловості, торгівлі, транспору, банків) на основі фінансової залежності, яка є наслідком скуплення контрольних пакетів акцій. Вони відповідають за збитки або за зобов'язаннями підприємств, що входять до їх складу, лише в межах пакету належних їм акцій. До концернів можуть входити індивідуальні підприємці, картелі, синдикати, трести, об'єднуючись навколо ядра - холдинга (англ. holding - тримати, затримувати), материнської компанії. Таким ядром традиційно бувають промисловий трест, банк, які скуповують пакети акцій промислових, торговельних, транспортних та інших фірм. Дочірні компанії як філії головної компанії юридично залишаються незалежними, але фактично у межах концерну існує високоцентралізоване управління і господарське підпорядкування, особливо у фінансовій та інвестиційній сферах.

ринкова економіка конкуренція олігополія

Трести і концерни розповсюджені у США, Англії, Франції, Японії та інших країнах.

Конгломерати (лат. conglomerare - нагромаджувати). Об'єднання підприємств абсолютно різних галузей виробництва шляхом установлення фінансового контролю над їх діяльністю. При цьому вони зберігають свою виробничу, комерційну та юридичну самостійність. Зв'язок між ними існує лише на основі фінансових відносин.

Консорціуми (лат. consortium - співучасть, спільність). Створюються на основі тимчасових угод між банками і виробничими корпораціями для спільного розміщення займу чи здійснення єдиного проекту.

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, переплетіння, взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.

3.3 Монополістична конкуренція