Особливості національних моделей соціальної економіки країн світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

«Особливості національних моделей соціальної економіки країн світу»

1. Соціальна політика

Соціальна політика - це суспільний феномен, що поєднує різноманітні багатофакторні складові: конституційно-правові, інституціональні, управлінські регулятивні та саморегулятивні, глобальні, національні, державні, наддержавні, громадські, гуманістичні, праксеологічні (ціннісні), комунікативні та ін. Зазначене зумовлює багатоаспектність засад соціальної політики як суспільного явища. Розрізняють вузьке та широке розуміння соціальної політики.

У вузькому розумінні соціальна політика - це цілеспрямована діяльність суб'єктів з метою забезпечення соціального захисту і створення умов для формування безпечного соціального середовища людини. У такому аспекті соціальна політика передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення системи соціальних амортизаторів суспільних, зокрема ринкових, ризиків і формування соціальних стандартів. Іншими словами, соціальна політика у вузькому розумінні - це діяльність суб'єктів соціально-політичного життя, спрямована на формування соціальної безпеки людини й суспільства.

У широкому розумінні соціальна політика - це система цілеспрямованої діяльності суб'єктів, що сформувалася в суспільстві на певному етапі його розвитку і здійснюється на основі певних принципів і засад з метою забезпечення оптимального функціонування й розвитку соціальних відносин. У такому аспекті соціальна політика є системою управлінських, регулятивних, саморегулятивних способів і форм діяльності суб'єктів, сукупністю принципів, рішень і дій, що втілюються в соціальних програмах і соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб, збалансування соціальних інтересів людини, соціальних груп суспільства, досягнення соціальних цілей, розв'язання соціальних завдань, формування соціальних цінностей. Іншими словами, соціальна політика у широкому розумінні - це система інституційних і надінституційних, державних і громадських, суспільних і особистих, індивідуальних способів і форм діяльності, спрямованих на створення умов для всебічної самореалізації соціального потенціалу людини, її сутнісних сил.

Водночас вузьке й широке розуміння соціальної політики умовне. Існує цілісна соціальна політика, що охоплює і вузький, і широкий її зміст. Соціальний захист, соціальна безпека, з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні відносини - з іншого органічно поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної соціальної безпеки людини, суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку.

Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

Соціальна політика має ґрунтуватися на пізнанні законів суспільного розвитку, зокрема соціальних відносин, виявляти глибинні тенденції розвитку в усіх сферах суспільного життя, що зумовлюють процес самореалізації людиною власного соціального потенціалу, її соціальної безпеки і здійснення цілеспрямованого впливу на них суб'єктів регулятивної діяльності. Така політика покликана виявляти й розв'язувати суперечності як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру в економіці, політиці, соціальних, духовних відносинах суспільства, у міжособистісних соціальних відносинах людей, тих чи інших складових цих відносин, аспектах і тенденціях розвитку та функціонування, що впливають на соціальне буття, соціальне самопочуття й безпеку людини. Соціальна політика спрямована на зміцнення й закріплення найпрогресивніших моментів, тенденцій у процесах та явищах матеріальної й духовної сфер життєдіяльності суспільства, що сприяють збагаченню його соціального розвитку, соціального буття, формуванню цінностей.

Соціальна політика виявляється в управлінні, регулюванні соціальних процесів. Соціальне управління та регулювання є основним механізмом, інструментом реалізації соціальної політики.

Мета соціальної політики полягає у створенні умов для формування, розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття, самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, її сутнісних сил, а також для задоволення людиною соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самовідтворюваного, самодостатнього рівня соціодинаміки, соціального прогресу.

Соціальна політика за умов трансформації суспільних відносин, формування соціальної держави й громадянського суспільства має на меті звузити, а в перспективі звести нанівець роль у соціальному житті чинників, що втрачають соціальне значення або гальмують процес суспільної соціодинаміки, і створити умови для посилення ролі чинників, детермінант, що сприяють соціальному поступу, посилюють соціальну безпеку людини. Нині мета соціальної політики полягає в розв'язанні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дійових механізмів соціального життєзабезпечення людини як основного суб'єкта соціального розвитку.

У цьому зв'язку завдання соціальної політики - забезпечити чітке функціонування системи соціально-політичних інститутів, які є суб'єктами соціальної політики, здійснення координації, узгоджувальної діяльності елементів системи, усвідомленої спрямованості їх зусиль, формування оптимального співвідношення й підтримання необхідних пропорцій між цими елементами, приведення до стрункої системи різноманітних дій усіх її учасників, спрямування різних форм, методів і засобів соціальної політики на досягнення очікуваних результатів, насамперед на досягнення адекватності цілеспрямованої діяльності суб'єктів соціальної політики, пов'язаної з освоєнням і творенням соціального буття, розвитком соціальної сфери, вимогами об'єктивних закономірностей суспільного прогресу, сучасною логікою розвитку цивілізації.

Що ж до конкретних завдань соціальної політики, то основними з них в українському суспільстві на етапі його трансформації є створення умов для реалізації соціального потенціалу людини; сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин; перетворення соціальних чинників на одну з домінант економічного зростання; розвиток соціально-трудових відносин; реформування системи соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення; посилення адресності підтримки соціально незахищених верств населення; реформування ринку праці та зайнятості населення; забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили; реформування системи охорони здоров'я; здійснення активної демографічної політики.

2. Національні моделі соціальної економіки країн світу

Світова практика господарювання виробила декілька типів моделей соціальної політики.

1. Модель соціального захисту в плановій економіці органічно вписувалася в комплекс взаємовідносин між державою та субґєктами господарювання, державою та окремою особою, субґєктом господарювання та працюючими. Вона характеризувалася рядом ознак, несумісних із ринковою економікою. Це, по-перше, переважання в доходах громадян трудового доходу, отриманого в державному секторі економіки. Державне регулювання оплати праці розглядалося як інструмент уникнення нерівності в розподілі доходів. Пенсійна система також орієнтувалася на перерозподіл трудового доходу між поколіннями.

По-друге, політика заробітної платні спрямовувалася на загальну зайнятість населення. Частка активного населення була досить високою.

По-третє, держава заохочувала колективні форми споживання (дошкільні дитячі установи, освіта, відпочинок), робила акцент на натуральні форми споживання (безкоштовні житло, охорона здоровґя, освіта тощо).

По-четверте, основним - каналом, перерозподілу зароблених благ були державні підприємства.

Таким чином, держава забезпечувала певні соціальні гарантії з дотримання певного стандарту рівня життя. В процесі переходу до ринку всі ці елементи виявилися практично ліквідованими. Оскільки нова модель знаходиться ще в стадії формування, то утворився соціальний вакуум, упродовж якого значна частина населення виявилася без належного захисту і допомоги. Бідність за роки переходу до ринку стала розповсюдженим явищем. Стала чітко прослідковуватися нерівність у доходах, рівень якої різко зростав. Виокремилася нова група населення - «нові бідні», це ті громадяни, які раніше належали до середнього класу. Це, як правило, працюючі бідні, частка яких в Україні сягає 38,8%. Причина такого стану серед працюючих - низька реальна заробітна платня в багатьох секторах економіки, яка в стані утримати лише одну особу.

2. Модель ліберальної соціальної політики характерна для американського суспільства. Вона базується на відокремленні соціального захисту від функцій ринкового господарювання; обмеженому, але досить високому захисті лише тих верств населення, які не мають, окрім, соціальних, інших доходів. Ця модель забезпечує високий рівень і якість життя основної частини населення, стимулює членів суспільства до самовдосконалення.

3. Скандинавська модель соціальної політики вважається найбільш соціалізованою, оскільки найбільшою мірою працює на задоволення потреб суспільства. В Швеції, Норвегії, Фінляндії та інших північноєвропейських країнах соціальна політика виступає як мета економічного розвитку держави. Характерними ознаками цієї моделі є:

- висока частка ВВП, яка розподіляється через бюджет;

- значні фінансові ресурси акумульовані «в руках» держави;

- домінування ідей рівності, справедливості, солідарності при здійсненні соціальної політики;

- жорстка державна політика доходів;

- соціальний захист населення за рахунок державних фінансових ресурсів.

4. Західноєвропейська модель (Франція, Австрія, Німеччина, Італія) соціальної політики базується на ефективній системі соціального захисту, в основі якої лежать значні державні (понад 50%) та недержавні кошти.

Певними особливостями характеризується соціальна політика в інших країнах світу - Великій Британії, Японії тощо. Слід зазначити, що кожна країна має свої особливості формування та здійснення соціальної політики, які відображають національні традиції та менталітет, історичний досвід, соціально-економічний рівень розвитку економіки, фінансові можливості держави.

5. Соціальна політика нашої країни формується з урахуванням світового досвіду та вищезазначених факторів.

Вихід вітчизняної економіки на траєкторію зростання вимагає перебудови соціальної сфери і, насамперед, істотного підвищення добробуту людей, подолання глибокого падіння їхнього життєвого рівня. Для цього держава повинна найповніше використати нові економічні умови господарювання, результати стабілізації та зростання.

Існуюча на сьогодні модель економічної політики зорієнтована переважно на захист соціально вразливих верств населення. Логіка нової стратегії передбачає принципове коригування політики доходів - перенесення основних акцентів соціальної політики на працюючу частину населення. Існуюче заниження вартості робочої сили відчутно гальмує розвиток внутрішнього ринку, динаміку економічних процесів. Практично повністю втрачено стимулюючу функцію заробітної платні, її вплив на розвиток виробництва, науково-технічний прогрес зведено до мінімуму. Світовий досвід господарювання свідчить, що економіка, яка базується на низькій вартості робочої сили, не забезпечує високих стандартів споживання, процесів нагромадження, якісного відтворення робочої сили. За таких умов стримується розвиток усієї соціальної інфраструктури - освіти, медицини, культури, житлово-комунального господарства.

Активна соціальна політика спрямовується на боротьбу з бідністю, збереження людського капіталу, його пристосування до потреб ринкової економіки, сприяння економічному зростанню, забезпечення соціальної справедливості та політичної стабільності.

Соціальна політика - не примусова надбудова над комплексом економічних реформ, а їх активна складова, якою визначається успіх перетворень у суспільстві. Індикатором успіху реформування економіки служить рівень життя населення. При цьому важливо знати рівень життя не лише середньостатистичного мешканця країни, а кожної групи населення в кожному регіоні країни.

Перебудова соціальної сфери країни супроводжується загостренням проблем і потрясіннями, нестабільністю в суспільстві.

Сучасна модель вітчизняної соціальної політики зорієнтована на взаємодію та співіснуваня лібералізму та соціальної орієнтації. В умовах відсутності достатніх фінансових ресурсів держава повинна створити умови для самореалізації та самозабезпечення економічних субґєктів, а також сформувати ефективну систему соціального захисту населення. Ця модель містить усі позитивні елементи існуючих світових систем соціальної політики.

соціальний політика вартість робочий

Висновки

Реформування соціальної політики мусить здійснюватися одночасно з економічними перетвореннями і орієнтуватися не лише на власні традиції, квазіміфи, але й динамічні тенденції світової економіки. Світова економіка і спільнота дуже швидко переходять у нову якість - групуються за інтересами, по-новому розвґязують проблеми глобального рівня, мислять іншими категоріями, створюють міждержавні надбудови. Процеси цих змін - дуже складні, суперечливі, динамічні, тому вимагають оперативного аналізу й адекватного реагування.

Трансформаційні процеси в Україні, зумовлені реформуванням форм власності, глибоким розшаруванням членів суспільства за рівнем доходів, обмеженими фінансовими можливостями держави, ставлять у розряд першочергових питання про соціальне партнерство між державою і громадянами, соціальними групами, субґєктами виробничого процесу тощо.

Нові умови господарювання і життя вимагають реалізації нової концепції державного регулювання соціального розвитку. В основу цієї концепції повинні бути покладені новий зміст і форми діяльності держави в проведенні соціальної політики: вирішення проблеми власності і влади, сприяння формуванню середнього класу, визнання економічної свободи як суспільної цінності, податкове стимулювання створення нових робочих місць, забезпечення соціальної захищеності та безпеки громадян, наближення до світових соціальних стандартів, цін і тарифів.

Список літератури

1. Андріїв В. Соціальне страхування: історія проблеми // Соц. захист. - 1999. - №2.

2. Андріїв В. Чи захистить система соціального страхування людину? // Право України. - 2001. - №7.

3. Антикризисное управление: Учебник для экон. вузов / Под ред. Е.М. Короткова. - М., 2001.

4. Арсеенко А.Г. Социально-экономический механизм регулирования трудовых отношений (на примере США, Канады, Великобритании). -

К., 1995.

5. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. - К., 1997.

6. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики. - К., 2000.

7. Баланда А.Л. Неформальна зайнятість як новітній фактор розвитку національного ринку праці України. - К., 1999.

8. Бідак В. Гуманістична складова соціальної політики в умовах економічних трансформацій // Україна: аспекти праці. - 2001. - №5.

9. Білянський С., Хахлюк А. Демографія - найголовніший чинник майбуття // Україна: аспекти праці. - 2001. - №5.

10. Близнюк В. Оцінка регіональних ринків праці // Україна: аспекти праці. - 2000. - №8.

11. Богиня Д. Стимули і антистимули розвитку трудового менталітету в сучасних умовах // Україна: аспекти праці. - 2001. - №3.

Размещено на Allbest.ru