Сучасна інфляція та її особливості в Україні
Сутність інфляції, її причини, види, соціально-економічні наслідки. Розгляд національних особливостей та світового досвіду її подолання. Аспекти ціноутворення та його регулювання в процесі стабілізації економічної діяльності. Антиінфляційна політика.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.03.2012 |
| Размер файла | 744,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Іншим негативним наслідком встановлення фіксованої, або верхньої межі ціни є зниження якості продукції (рис. 2.4).
Рис. 2.4. Директивна ціна і зниження якості продукції
На рис. 2.4 показана стандартна ситуація ринкової рівноваги в точці Р з рівноважною ціною ЦР і рівноважним обсягом виробництва (продажу) товару КР. Якщо держава введе на цей товар фіксовану або граничну ціни ЦФ, то виникне дефіцит продукції в розмірі К1-К2.
У цих умовах виробник, не побоюючись втратити покупців, іде на погіршення якості продукції, що при тих самих витратах дасть змогу йому підвищити виробництво. У результаті лінія пропозиції S зрушиться праворуч до S1, що на деякий час дасть можливість збільшити обсяг продажу за регульованою ціною. Після того як споживачі виявлять зниження якості продукції, попит зменшиться і лінія D займе положення D1. Перетин ліній попиту і пропозиції на рівні зниженої фіксованої ціни свідчить про те, що споживач отримує ту саму кількість продукції, що і за умов вільного ціноутворення, але нижчої якості.
Таким чином, ведення фіксованих або граничних цін знижує ефективність використання виробничих можливостей суспільства. При встановленні ціни на рівні, що перевищує рівноважний, держава має покривати витрати на виробництво надлишкової продукції, а введення ціни нижчої за її рівноважне значення веде до втрат, які пов'язані з виникненням «чорного» ринку та зниженням якості продукції.
2.2 Потреба та основні напрями регулювання ціноутворення на ринку монополії
Конкуренція дає можливість вибору найкращого товару і породжує середовище змагальності підприємців, що, врешті-решт, сприяє економічному і технологічному прогресу суспільства. Саме тому держава повинна використовувати всі надані їй адміністративні важелі впливу для попередження створення монополій, а там, де монополії вже існують (наприклад, у сферах природних монополій) - має попереджати зловживанням монопольним становищем і, по можливості, здійснювати демонополізацію.
В економіці будь-якої держави існують природні монополії - окремі випадки і сфери господарювання, в яких монополістична організація є економічно неминучою і обґрунтованою. Природна монополія представляє собою особливий стан ринків, які мають дві характерні ознаки. Перша пов'язана з технологією і транспортуванням товарів, для яких створення і діяльність паралельних структур неефективне: задоволення попиту в умовах монополії ефективніше, ніж в умовах конкуренції. Друга ознака пов'язана з особливостями попиту. Продукція природних монополій задовольняє життєво необхідні потреби населення й підприємців і, як правило, не може бути замінена товарами інших галузей економіки. Природна монополія існує там, де ефект масштабу виробництва настільки великий, що одне підприємство може забезпечувати ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво, ніж якби тут працювало декілька конкуруючих підприємств. Це відбувається, зокрема, в галузях електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах транспорту і зв'язку. Наявність у цих сферах більше ніж одного суб'єкта господарювання, як правило, призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, тобто в цих сферах конкуренція виявляється нерентабельною. Проте, варто зазначити, що в таких галузях, як газова промисловість, електроенергетика, залізничний транспорт і зв'язок, тільки частина видів господарської діяльності насправді належить до природної монополії. Деякі види господарської діяльності в цих сферах потенційно можуть ефективно функціонувати і в умовах конкуренції. Наприклад, виробництво як в електроенергетиці, так і в газовій промисловості, на відміну від транспортування й розподілу ресурсів, об'єктивно не є природною монополією. Такі галузі зв'язку, як міжміський і міжнародний телефонний зв'язок, в принципі, також не повинні розглядатися як природні монополії. Але поки що в Україні в багатьох випадках місцеві телефонні мережі при їх нинішньому технологічному рівні зараховуються до природних монополій. Так само і на залізничному транспорті існує ціла низка допоміжних видів діяльності (ресторанні послуги, прання білизни, ремонт, будівництво, машинобудування і т.д.), які хоч і мають певну спеціалізовану спрямованість, але успішно можуть здійснюватися на конкурентних засадах.
Економічними наслідками діяльності монополій можна вважати те, що монополіст витрачає менше на виробництво через зростання обсягів виробництва; монополіст може здійснювати великомасштабні дослідження; неефективна робота монополіста може призвести до підвищення ціни продукції; неефективне використання ресурсів в країні. монополіст може зловживати своєю владою, встановлювати демпінгові ціни [3, c. 113-115].
Втручання держави у сферу ціноутворення на монопольних ринках є об'єктивною необхідністю, що покликана підвищити соціально-економічну ефективність дії ринкового механізму. Державне регулювання цін не означає встановлення їх конкретного рівня. Йдеться про необхідність ефективної взаємодії механізмів ринкового ціноутворення та державних регуляторів. Насамперед, це вплив держави за допомогою економічних методів на прийняття монопольними товаровиробниками оптимальних рішень щодо цін, про надання їм методологічної та методичної допомоги, про розробку правових норм із ціноутворення. Тобто регуляторна роль держави в цій сфері має виявлятися, насамперед, у запобіганні неправомірним діям природних монополістів щодо визначення цінових і тарифних умов. Держава, з одного боку, захищає споживачів від можливих зловживань монопольним становищем суб'єктів природних монополій, а з іншого - сприяє розвитку монополізованих галузей та зниженню їх витрат.
Згідно з методикою Антимонопольного комітету України, монополіст - це фірма, частка ринку якої більше 35%.
Держава регулює діяльність монополій. Антимонопольний комітет здійснює державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захищає інтереси підприємців від зловживань монопольним положенням і недобросовісної конкуренції. Здійснюється заборона злиття фірм, якщо їх сукупна частка становить 35%. Також здійснюється заборона зловживання монополістом своєю владою шляхом введення штрафних санкцій чи примусове роз'єднання. Крім того, здійснюється регулювання природних монополій (цін і якості продукції) [3, c. 117-118].
Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках - місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів загальногосподарського значення, зокрема, прокат чорних металів, металорізальні верстати, сільськогосподарські трактори, мінеральні добрива, синтетичні смоли та пластмаси, гірничо-шахтне обладнання тощо. На регіональному рівні до складу підприємств, що перебувають у монопольному становищі, належать як суб'єкти природних монополій (комунальні підприємства газового господарства, відділки залізниць, підприємства поштового зв'язку та телефонних послуг, комунальні підприємства водопостачання та водовідведення тощо), так і інші монопольні утворення (хлібокомбінати, підприємства міського електротранспорту, метрополітен та ін.).
Найбільш монополізованими в Україні, крім сфери природних монополій, залишаються видобування вуглеводнів, продуктів нафтопереробки, пошта і зв'язок, транспорт, виробництво електроенергії, газу та води, деякі галузі машинобудування.
За даними Антимонопольного комітету України, рівень монополізації на початок 2010 року порівняно з 2009 роком зріс у 29 галузях, зменшення цього рівня спостерігалося лише в 14 галузях. Частка «чистої монополії» збільшилася в усіх секторах економіки з 14,2 до 17,2 %, ринків із ознаками домінування - із 36,6 % до 64,5% [13]. Такий стан свідчить про те, що структурні передумови конкуренції в національній економіці погіршилися порівняно з попередніми роками.
Одним із найголовніших предметів регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії, відповідно до статті 8 Закону України «Про природні монополії» є ціни (тарифи) на товари (послуги), що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.
Законом України «Про природні монополії» передбачено створення національних комісій регулювання природних монополій як незалежних регулятивних органів та закладено принципи їхньої роботи, які мають забезпечити стабільне та недискримінаційне регулювання, насамперед у сфері тарифної політики.
Однак на цей час відповідні регулюючі органи діють лише в енергетиці (електроенергетика та нафтогазовий комплекс) та у зв'язку: відповідно, Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) та Національна комісія з питань регулювання зв'язку (НКРЗ). При цьому, правові гарантії незалежності діяльності цих комісій є недостатніми.
Відповідно до «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень» [13], регулювання цін (тарифів) на продукцію суб'єктів природних монополій здійснюється шляхом встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних і посередницько-збутових надбавок (націнок), граничних нормативів рентабельності або запровадження обов'язкового декларування зміни цін. Однак ці методи не знайшли широкого застосування у світовій практиці. Крім того, практично всі вони недосконалі або обмежені у застосуванні (виняток становить метод декларування зміни цін). Так, наприклад, метод встановлення граничних нормативів рентабельності є ефективним лише в короткостроковому періоді, але при тривалому його застосуванні виявляються негативні риси, що зумовлюються пропорційною залежністю розміру прибутку від собівартості продукції. Це стимулює компанії до нарощування витрат і призводить до необґрунтованого підвищення тарифів. До того ж Національна комісія регулювання електроенергетики розглядає подання компаній про підвищення тарифів і затверджує прогнозний рівень операційних витрат (на основі рівня витрат за попередній рік) та плановий прибуток (його достатність оцінюється за величиною рентабельності, що дорівнює прибутку, поділеному на собівартість). Таким чином, компанії зацікавлені в нарощуванні операційних витрат, оскільки чим більші витрати в поточний період, тим більші витрати і прибуток будуть дозволені в наступний період. Крім того, зростання витрат на інвестиції збільшує вартість приватних компаній, збагачуючи їх власників (акціонерів). Негативним є відсутність у регуляторного органу можливості хоча б приблизно порівняти надані ним для контролю витрати та ціни з аналогічними показниками діяльності інших суб'єктів господарювання. Тому не виключено, що інформація може бути неправильною, а можливість маніпулювання нею дає змогу схилити органи контролю до прийняття вигідних рішень на користь монопольних суб'єктів господарювання.
Названі недоліки значною мірою усуваються регулюванням цін на основі декларування. Декларування зміни ціни означає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися у відповідні органи на отримання дозволу на це. Тому в деяких країнах такі ціни
називають «дозвільними».
Для одержання дозволу на підвищення цін підприємство готує необхідну інформацію, приділяючи особливу увагу обґрунтуванню собівартості, підвищення якої дозволяється тільки з об'єктивних причин, наприклад, у разі зростання тарифів на електроенергію, збільшення орендної плати, підвищення ставок товарних податків тощо.
В Україні для декларування зміни цін підприємства подають у відповідні органи такі дані: запланований рівень ціни, калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою подорожчання матеріальних витрат і збільшення затрат праці, досягнутий і запланований розміри прибутку від реалізації продукції, рівень рентабельності в цілому на підприємстві та обґрунтування причин зміни ціни. У разі перевищення рівня регульованих цін і тарифів або їх підвищення без декларування до порушників застосовуються відповідні санкції.
Недосконалість існуючого механізму регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні призводить до гальмування їх науково-технічного розвитку, а їх монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу. Саме тому всі суб'єкти природних монополій, що діють на ринках України, мають, як правило, незадовільний технологічний стан і дуже великі втрати продукції, що покриваються за рахунок споживачів.
Зазначимо, що в Україні від діяльності природніх монополій залежить стан економіки. Близько 10% ВВП приходить на послуги зв'язку і житлово-комунальної сфери, ще 10% - на обсяг виробництва «Нафтогаз України» [4, c. 54]. Але якість їх послуг та рівень розвитку низькі. Суспільство втрачає свій добробут. Згідно зі звітом незалежних аудиторів «Нафтогаз України» у 2005 році втратив 1842 млн. грн., а у 2009 - 2038,2 млн. грн. [15]. На відміну від цієї природної монополії, галузь зв'язку стала конкурентною [4, c.56-57]. «Обленерго» понесла втрати у 2002 р. 1, 65 млрд. грн., а у 2007 - 10 млрд. грн. [16]. Монополія блокує розвиток топливно-енергетичного комплексу (ТЕК) України, знижуючи ефективність і конкурентоспроможність підприємств ТЕК і послаблює енергетичну безпеку країни [5, c. 165].
Одним із найчисленніших споживачів послуг, що надаються суб'єктами природних монополій, є населення України. Висока ціна комунальних послуг, неналежна їх якість, а також непоодинокі випадки фактичного ненадання чи надання цих послуг в неповному обсязі призводять до того, що значна частина населення відмовляється сплачувати нараховані платежі за комунальні послуги. Це призводить до погіршення економічного стану надавачів послуг.
У той же час, у разі чергового підвищення цін на комунальні послуги, зростає соціальна напруга в суспільстві. Держава намагається частково вирішити це питання за допомогою нарахування субсидій на житлово-комунальні платежі, застосування перехресного субсидування населення за рахунок інших, зокрема, промислових споживачів. Проблема загострюється за умов зростання цін на енергоносії, що імпортуються.
Проведений аналіз свідчить, що основними причинами недостатньої ефективності державного регулювання тарифів на послуги суб'єктів природних монополій є:
1. Слабкість органів - державних регуляторів ринків природних монополій
2. Одноваріантність системи формування тарифів.
3. Недосконалість застосування пануючої моделі тарифоутворення.
4. Наявність впливових груп інтересів, зацікавлених у збереженні наявної моделі регулювання.
Таким чином, на сьогодні існує проблема монополізму в Україні. Велика кількість монополістичних підприємств є збитковими, що негативно впливає на розвиток економіки в цілому. Тому необхідне ефективне регулювання діяльності монополістів, проведення антимонопольної політики, яка полягає в забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвитку сертифікації, проведенні експортно-імпортної політики, створенні гнучкої системи надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; знятті бар'єрів вступу на ринки нових підприємств; створенні системи довідково-консультативних послуг, створенні доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств; стимулюванні підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції, створенні нових підприємств. У сфері регулювання цін та тарифів на послуги суб'єктів природних монополій удосконалення потребують як процедури, так і методи реалізації державного регулювання.
2.3 Зміна цін на виробничі ресурси та їх вплив на виробничу і комерційну діяльність виробника
Виробництво - це споживання ресурсів. Власинками ресурсів є домогосподарства, а виробники ( підприємці) купують економічні ресурси для виробництва товарів і послуг. Отже, ціни на ресурси безпосередньо впливають на формування грошових доходів власників ресурсів - домогосподарств, з одного боку, та становлять витрати підприємців, тобто виступають як витрати виробництва - з іншого. Ринковий механізм за допомогою цін на ресмурси здійснює їхній розподіл між галузями і підприємствами. Водночас, ціни на ресурси є найважливішим інструментом економічної політики держави.
Державне регулювання цін на ресурси впливає на економіку. Підвищення цін на ресурси збільшує доходи постачальників ресурсів, підвищує витрати виробництва товарів з використанням певного ресурсу, перерозподіляє доходи. Так, політика зростання заробітної плати збільшує частку національного доходу, що припадає на ресурс «праця». Підвищення норми прибутку і відсоткової ставки збільшує доходи «нетрудових» прошарків суспільства.
Найбільш розповсюджені методи регулювання економіки прямо або опосередковано пов'язані з формуванням цін на ресурси: норма обов'язкового банківського резерву, регулювання відсоткової ставки, обмеження збільшення заробітної плати або встановлення її мінімального рівня, податкова політика (ПДВ, податок з обороту), акцизи, тарифи на транспортні перевезення, електроенергію і так далі [ 35, с. 253].
Кожний виробник купує виробничі ресурси для того, щоб виробляти з них блага, і реалізуючи їх на ринку, отримувати прибуток. Ресурси - це все те, при допомозі чого виробляються товари та послуги. Звідси випливає, що економічні ресурси необхідні в такому обсязі й у такій пропорції, щоб виробляти товари і послуги. Останні виробляються фірмами відповідно до попиту на них.
Легко помітити, що якщо попит на товари та послуги зростає, зростає і ринкова ціна на них (при інших рівних умовах). Тоді виробник буде купувати все більшу кількість ресурсів для їх виготовлення і попит на ресурси теж зросте. І навпаки, якщо попит на товари та послуги падає, то падає і попит на ресурси, необхідні для їх виробництва. Таким чином, попит на ресурси є похідним (залежним) від попиту на товари та послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів. Окрім цієї особливості попит на ресурси (фактори виробництва) має ще такі:
попит на ресурси створюють тільки підприємці, тобто та частина суспільства, яка здатна організувати процес виробництва; він зводиться до попиту на працю, капітал та землю;
на один і той же ресурс пред'являють попит фірми із різних сфер виробництва і тому ринковий попит на ресурс ширше галузевого;
попит на фактори виробництва - взаємозалежний процес. Для виробництва кінцевого товару потрібні усі фактори в певному співвідношенні, тому зміни в попиті на один з них змінять попит на інші;
попит на ресурси залежить від структури ринку ресурсів (досконала конкуренція, монополія).
Перед кожним виробником виникає проблема: скільки ресурсів треба купити для їх ефективного використання у виробництві певного обсягу продукції? Для відповіді на це питання використаємо принципи маржинального (граничного) аналізу і підрахуємо вигоди та витрати при використанні ресурсів.
Граничний фізичний продукт (МР) - це додатковий продукт, який приносить виробнику кожна додаткова одиниця ресурсу. Згідно з законом спадної граничної продуктивності ресурсу, починаючи з певної одиниці ресурсу його граничний фізичний продукт буде зменшуватись. Знаючи величину граничного продукту (МР) і ціну товару чи послуги (Р), можна порахувати доход від граничного продукту ресурсу або граничний продукт в грошовому вираженні.
Граничний продукт в грошовому вираженні (MRP) - це виражений у грошах додатковий доход, який приносить продаж кожної додаткової одиниці продукту, яка виробляється за допомогою додаткової одиниці ресурсу. Він розраховується за формулою:
, (2.1)
де MR - граничний доход від продажу товару, що виробляється за допомогою ресурсу L. На досконалому ринку товарів MR = P;
МРL - граничний фізичний продукт від використання додаткової одиниці ресурсу L.
Підприємець займається бізнесом з метою отримання високого прибутку, тому купуючи ресурси він співставляє доход від граничного продукту ресурса (MRP) з граничними витратами на ресурс (MRC). Для ринку праці граничними витратами на ресурс виступає заробітна плата, як додаткові витрати підприємця при придбанні кожної додаткової одиниці ресурсу:
(2.2)
Правило використання ресурсів виголошує: щоб максимізувати прибуток, виробник купує нові ресурси до тих пір, поки граничний доход від ресурсу (MRP) не зрівняється з граничними витратами на нього (MRС):
MRP = MRС (2.3)
Крива попиту на ресурс базується на основі правила використання ресурсів.
На ринку досконалої конкуренції ціна ресурсу (PR) дорівнює граничним витратам на нього (MRС):
MRС = PR (2.4)
Правило використання ресурсів набуває вигляд:
MRС = PR = MRP (2.5)
Тому підприємець буде співставляти між собою додаткові вигоди від використання ресурсу (MRP) і додаткові витрати на нього (MRС = PR). Якщо ціна ресурсу (PR) зростає, то і додаткові витрати на нього зростають; в результаті підприємець зменшує обсяг попиту на ресурс. І навпаки, якщо ціна ресурсу (PR) зменшуються, додаткові витрати на ресурс (MRС) зменшуються, і обсяг попиту на ресурс зростає (рис. 2.5).
Рис. 2.5. Крива попиту на ресурс на ринку досконалої конкуренції
Таким чином на ринку досконалої конкуренції:
1. Обсяг попиту на ресурс знаходиться в протилежній залежності від ціни ресурсу.
2. Крива попиту на ресурс (DR) співпадає зі спадною частиною кривої граничного доходу від ресурсу (MRP):
DR = MRP (2.6)
В умовах недосконалої конкуренції виробник має можливість впливати на рівень ринкових цін і обсяг виробництва.
Крива попиту на ресурс (див. рис. 2.6) може змінювати своє положення в результаті дії факторів, які впливають на попит на ресурси. Розглянемо їх.
Зміни в попиті на продукт. Оскільки попит на ресурси є похідним від попиту на товари та послуги, то за інших рівних умов, зростання попиту на продукт приводить до зростання попиту на ресурси, і навпаки.
Зміни в продуктивності ресурсів. За інших рівних умов зростання продуктивності ресурсів веде до збільшення попиту на них. В результаті крива попиту на ресурси зміщується вправо і вгору (від Д0 до Д1).
Зміни в цінах на взаємозамінювані або взаємодоповнюючі ресурси.
Рис. 2.6. Зміщення кривої попиту на ресурс на ринку досконалої конкуренції
Взаємозамінюванні ресурси. У процесі виробництва деякі ресурси можуть замінювати одне одного. Так, трудові ресурси можна замінити капітальними ресурсами. Тоді збільшення цін на ресурс праці приведе до зменшення попиту на нього і, відповідно, збільшення попиту на капітальні ресурси. Зменшення ж цін на трудові ресурси приведе до зменшення попиту на капітальні ресурси. Таким чином, діє ефект заміщення більш дорожчого ресурсу більш дешевим.
Але існує й інша тенденція. Зниження цін на капітальні ресурси (машини, обладнання) приведе до зниження витрат виробництва, що своєю чергою, збільшить прибуток. Зростання прибутку створить стимул для збільшення обсягу виробництва. Виробник збільшить попит на ресурси, у тому числі й на працю. У цьому виявляється ефект обсягу продукції.
Ефект заміщення й ефект обсягу продукції діють у протилежних напрямах. Загальний попит на працю залежить від співвідношення цих ефектів. Якщо ефект заміщення вищий, ніж ефект обсягу продукції, то зниження цін на капітальні ресурси спричинить зниження попиту на працю.
Взаємодоповнюючі ресурси. Ресурси можуть розглядатись як взаємодоповнюючі у тому випадку, коли збільшення кількості одного ресурсу у виробництві приводить до збільшення використання у виробничому процесі й іншого ресурсу. Наприклад, якщо, згідно з технологією, якась машина може управлятися лише одним робітником, то збільшення у виробництві кількості таких машин приведе до збільшення попиту на робітників, здатних управляти такими машинами. В свою чергу, збільшення попиту на машини пов'язане зі зменшенням цін на них. Таким чином, зміни в ціні одного з взаємодоповнюючих ресурсів приведуть до обернено пропорційних змін в попиті на інший ресурс. Але діє ефект обсягу продукції: зниження ціни на машини призведе до зниження витрат і збільшення обсягу виробництва.
Реакція споживачів (покупців) на зміну ціни ресурсів така сама, як і покупців продуктів: при зміні ціни попит на ресурси може змінюватися значною мірою (тобто покупці чутливі до зміни ціни), а може змінюватися мляво. Еластичність попиту на ресурси визначається факторами цінової еластичності.
1. Коефіцієнт зниження граничного продукту (MP). Якщо граничний продукт знижується повільно в міру додавання праці до фіксованої кількості капіталу, то MRP буде знижуватися повільно. А ми з'ясували, що MRP - це крива попиту на ресурс. Тоді крива попиту на ресурс буде ближча до горизонталі, отже, попит буде еластичним, тому що невелика зміна ціни на ресурс призведе до значного збільшення попиту. А коли MP праці падає різко, то крива попиту на ресурс буде ближча до вертикалі, а тому попит на працю буде нееластичним.
2. Замінність ресурсів. Чим більшою є кількість повноцінних замінників ресурсу, тим вища еластичність попиту на нього. Наприклад, у будівництві приблизно на рівних можна використовувати цеглу, залізобетон, шлакоблок, деревину і так далі; замінником металу нерідко виступає пластмаса. Ядерне паливо при виробництві електроенергії на атомних електростанціях замінити чимось неможливо, як і боксити у виробництві алюмінію.
3. Еластичність попиту на продукт. Похідний характер попиту на ресурс допускає, що еластичність попиту на ресурс тим вища, чим вищою є еластичність попиту на продукт, вироблений з його використанням.
4. Співвідношення витрат на працю (ресурс) у загальних витратах. Тут простежується повна аналогія з одним із факторів цінової еластичності попиту на продукт: питома вага витрат на придбання продукту в доходах споживача. Чим більшою є питома вага витрат на придбання ресурсу в загальних витратах, тим вища еластичність попиту.
РОЗДІЛ 3. ВАЖЕЛІ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЛЯ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ
3.1 Аналіз чинників та системні особливості сучасних інфляційних процесів в Україні
Поступальний розвиток економіки України та збільшення обсягів ВВП країни проходить на фоні високих темпів інфляції. Це потребує чіткого усвідомлення чинників зростання рівня цін.
В економічній системі України можна виокремити такі групи основних чинників інфляції: грошово-кредитні (монетарні), бюджетно-податкові (фінансові), структурно-відтворювальні, зовнішні, соціальні. Жодна з цих груп не може розглядатися як єдина або найголовніша причина розвитку інфляційних процесів, оскільки лише їхня тісна взаємодія призводила до злетів, а інколи й уповільнення темпів інфляції.
На різних етапах проведення економічних реформ окремі з цих чинників виходили на перший план та, з часом, поступово зменшували свій вплив. Інколи одночасний вплив окремих груп компенсував одна одну. Нині можна виокремити ще одну групу чинників, яка пов'язана з визначенням основного політичного та економічного орієнтиру, а саме: інтеграцію економіки України до Євросоюзу.
Слід відзначити, що вплив грошово-кредитних чинників на темп інфляції в економічній системі України суттєво зменшується зі здійсненням ринкової трансформації. Саме надлишкова емісія грошей та збільшення грошової маси провокувало зростання інфляції за всіма напрямами та прояв гіперінфляції в 1992-1993 pp. Упродовж 1992 р. маса національних грошей в обігу зросла в 10.4 раза, 1993 p. - 19.3 раза. Проте останнім часом, з пожвавленням динаміки збільшення обсягів ВВП, вплив монетарного чинника значно зменшується (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Індекси основних соціально-економічних показників в Україні за 1995-2006 рр.(відсотків до попереднього року) [ ]
|
Показники |
Роки |
||||||||
|
1995 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
||
|
ВВП: - у порівняльних цінах - у розрахунку на одну особу |
87,8 88,5 |
105,9 106,9 |
109,2 111,1 |
105,2 106,3 |
109,6 110,5 |
112,1 113,0 |
102,7 103,5 |
107,1 107,8 |
|
|
Грошова маса (М3) |
145 |
142 |
142 |
147 |
132 |
154 |
135 |
||
|
Індекс споживчих цін |
281,7 |
125,8 |
106,1 |
99,4 |
108,2 |
112,3 |
110,3 |
111,6 |
Приріст грошової маси забезпечує підвищення рівня монетаризації економіки України, отже, стимулює динаміку зростання обсягів інвестиційної активності, доходів економічних суб'єктів та економічне зростання.
Важливим питанням є спрямування приросту грошової маси на приріст коштів суб'єктів господарювання і коштів населення. Останніми роками намітилася чітка тенденція щодо зростання частки коштів фізичних осіб у структурі грошової маси, яка в 2-2.5 рази більша за частку суб'єктів господарювання. Регулювання номінальної величини грошової маси країни неспроможне забезпечити встановлення балансу між величиною споживання і нагромадження. Подібна тенденція визначає зростання інфляційного тиску на товарний ринок країни: виникають певні труднощі з товарним забезпеченням зростаючої грошової пропозиції з боку населення [7, с. 30].
Не останнє місце серед чинників, що впливають на розвиток інфляційних процесів у вітчизняній економіці, належить і бюджетно-податковим. Значна соціалізація бюджетних видатків, що спостерігається останнім часом, пов'язана з підвищенням рівня соціальної спрямованості політики держави. На фоні низького рівня доходів населення України необхідність їхнього зростання визначається як один із чинників економічного розвитку. З огляду на це в Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" обсяг видатків для виплати заробітної плати в бюджетній сфері та соціальні виплати збільшено на 14 млрд. грн. Як наслідок, темпи розширення обсягу готівки поза банками за дев'ять місяців 2007 р. становили 29.1%, проти 13.9 % за аналогічний період попереднього року.
Подібні заходи з боку держави характерні не лише для 2007 р. Аналіз структури видаткової частини Державного бюджету країни за 2003-2006 pp. доводить тенденційність зростання частки видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення на фоні зменшення частки видатків держави на економічну діяльність. Це підтверджує спрямованість регуляторної функції держави не на інноваційно-інвестиційний розвиток, який є підґрунтям підвищення добробуту населення, а безпосередньо на користь соціальної сфери.
Значний обсяг соціальних видатків держави призвів до ситуації, коли у структурі доходів населення країни в 2006 р. частка заробітної плати в загальному обсязі становила 43.1 %, а частка соціальної допомоги та інші одержані поточні трансферти - 38.8 %. Перший елемент характеризує участь економічного суб'єкта у створенні ВВП країни, а другий - перерозподільну функцію держави.
Кризові ситуації на товарному ринку, а також невиважені, незрозумілі для суспільства заходи з боку держави впливають на розвиток інфляційних процесів і через механізм структурно-відтворювальних чинників. Його можна пояснити невідповідністю між господарськими потребами суспільства й можливостями їхнього задоволення в межах економічної системи. Найкраще ситуацію щодо структури виробничо-господарської діяльності в Україні характеризує дослідження валової доданої вартості за основними видами економічної діяльності (рис. 3.1).
Динаміка змін свідчить, що більша частина приросту ВВП у 2006 - 2007 рр. забезпечена компонетами, які прямо не стосуються матеріального виробництва (торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів вжитку). Через це товарному ринку країни складно задовольнити зростаючий попит з боку населення. Частково цю проблему вирішує значне зростання частки товарного імпорту, що безперечно є негативним моментом для розвитку вітчизняної економіки.
Рис. 3.1. Валова додана вартість за основними видами економічної діяльності у 2006-2007 рр., (зміна до попереднього року, %)
Для економіки зі значним ступенем відкритості, зокрема вітчизняної, ключовим є питання впливу зовнішніх чинників на розвиток інфляційних процесів. їхній вплив на інфляцію в Україні здійснюється за декількома основними напрямами:
- зростання цін на імпортовані товари (імпортована інфляція) та вплив імпорту на інфляцію витрат (передусім зростання цін на енергоносії);
- доларизація економіки;
- вплив валютних відносин;
- стан платіжного балансу та зростання зовнішнього боргу.
Зростання цін на товари, що імпортуються, спричиняє інфляційний тиск на економіку країни двома шляхами. Перший - при недостатньому розмірі внутрішньої пропозиції, зростання цін на імпортовані товари (спричинене або коливаннями валютного курсу, або зміною цінової кон'юнктури на світовому ринку) призводить до зростання цін і на товари-аналоги, що виготовляються вітчизняними виробниками, хоч і в недостатньому обсязі, для внутрішнього товарного ринку. Другий шлях визначається залежністю України від імпорту енергоносіїв, які входять до складу витрат виробництва в таких галузях, як енергетика, транспорт, промисловість, комунальне та сільське господарство. Зростання цін на них призводить до розвитку мультиплікативного інфляційного ефекту.
Останньою групою чинників є соціальні. Механізм їхньої дії залежить від ситуації на товарному ринку. Зростання доходів населення призводить до розвитку інфляційних процесів, якщо воно проходить на фоні недостатньої сукупної пропозиції на товарному ринку.
Наведений перелік не можна охарактеризувати як повний, але зазначені чинники є основними для вітчизняної економіки в період реформ. Серед інших можна назвати монопольне ціноутворення, масові неплатежі за комунальні послуги та електроенергію, низьку капіталізацію фінансового ринку та недоступність довгострокових банківських кредитів унаслідок високих процентних ставок, що відображує інфляційні очікування банківських установ [22, c.65].
Щодо особливостей розвитку інфляційних процесів в Україні, то зазначимо наступне.
Основна проблема - нехтування елементарними економічними канонами при розробці та реалізації державної економічної політики, насамперед - у частині опрацювання рішень про збільшення заробітної плати, пенсій та інших соціальних платежів. Звичайно, підвищення стандартів життя населення має бути наріжним каменем усієї економічної політики. Однак якщо до цього питання підходити без належного врахування реальних можливостей економіки, остання неодмінно відреагує виникненням макроекономічних диспропорцій, що в підсумку позначиться і на динаміці цін.
Так, в Україні неадекватні темпи зростання заробітної плати і продуктивності праці. Якщо взяти за базу перший квартал 2001 року, то реальна заробітна плата збільшилася в три рази, а продуктивність праці - в 1,7 раза. Цілком очевидно, що якщо заробітна плата зростає істотно вищими темпами, ніж продуктивність праці, то додаткові доходи кожним конкретним робітником не заробляються (за рахунок вищої ефективності праці), а отримуються в порядку перерозподілу за рахунок доходів інших суб'єктів господарювання, зокрема роботодавців або власників бізнесу. Втім, зрозуміло, що останні аж ніяк не бажають втрачати власний шмат пирога і намагаються перекласти додаткові витрати на плечі інших економічних агентів (у тому числі тих же робітників) через підвищення відпускної ціни на свою продукцію.
Необґрунтоване форсування підвищення соціальних стандартів життя тисне на піни і з боку попиту через неадекватність співвідношення зростання ВВП і доходів населення. В принципі, в умовах низького рівня життя переважної більшості населення темпи зростання доходів громадян і повинні випереджати темпи зростання ВВП. Однак усе має бути в розумних межах, яких в Україні впродовж останніх років не дотримувалися. Так, у 2004 році темпи зростання реальних наявних доходів населення становили 19,6 % при зростанні реального ВВП на 12,1 %; у 2005-му ці цифри становили відповідно 23,9 та 2,7 %, 2006-му - 16,1 та 7,1 %, за дев'ять місяців 2007 року - 11,7 та 7,3 % [32].
Очевидно, що за таких умов виникають труднощі з товарним забезпеченням зростаючої грошової пропозиції з боку населення, які посилюються неоптимальною структурою економічного зростання. Зокрема, у 2007 році більша частина приросту ВВП забезпечена компонентами, які прямо не стосуються матеріального виробництва (чисті податки, оптова та роздрібна торгівля) і, відповідно, забезпечення належного товарного покриття під зростаючий попит з боку населення.
У такій ситуації нас частково виручає імпорт товарів та послуг, обсяги якого в номінальному вимірі у січні - вересні 2007 року збільшилися на 36,3 %. Однак імпорт може задовольнити додаткові потреби громадян далеко не за всіма позиціями. Тим більше у сфері послуг (перукарні, ремонт житла, освіта тощо). Крім того, слід пам'ятати, що надмірне зростання обсягів імпорту, зокрема споживчого, погіршує поточний рахунок платіжного балансу та негативно впливає на економічне зростання, у тому числі за рахунок витіснення з відповідних сегментів ринку вітчизняних підприємств.
Таким чином, друга системна проблема полягає в тому, що здійснення ефективної політики зростання доходів населення не супроводжувалося дієвими заходами зі зростання пропозиції споживчих товарів і послуг. Такі заходи мають концентруватися насамперед довкола стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу, який має взяти на себе значну частину задоволення зростаючих споживчих потреб населення. Втім, ілюстрацією «успіхів» у цьому напрямі є результати нещодавно оприлюдненого звіту Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації, відповідно до якого у сфері регулювання підприємництва Україна обіймає 139-ту позицію зі 178 країн. Саме недостатня увага до проблем розвитку малого та середнього бізнесу в підсумку призводить до того, що для більшої частини населення України цілий ряд звичних для європейця послуг (відвідання ресторанів, оренда авто, літній відпочинок, послуги фітнес-центрів тощо) є недоступним. У результаті в громадян немає особливого вибору - лише йти з отриманими коштами на продовольчий ринок і створювати там додатковий попит [1, с.4].
Третя системна проблема вбачається в тому, що уряд не має чітко напрацьованих механізмів упередження виникнення шокових ситуацій на споживчому ринку. Скільки вже сказано про необхідність ефективного використання такого інструменту, як товарні інтервенції, але це питання не допрацьовано. Утім, навіть за таких умов цілком можливо було б знизити обсяг попиту на споживчому ринку, грамотно спрямувавши доходи громадян на інвестування та заощадження. Однак рівень розвитку фінансового ринку залишається дуже низьким, і це є четвертою системною проблемою. Фактично переважна більшість населення сьогодні не має альтернативи розміщенню своїх тимчасово вільних коштів - тільки банківський депозит. Однак банки далеко не завжди можуть задовольнити потреби громадян як щодо вартості депозитів (особливо в умовах їхньої орієнтації на залучення дешевших коштів за кордоном), так і щодо спектра послуг (багато громадян уже дозріло до того, щоб вкладати кошти в ті ж пенсійні програми, однак елементарно не знає, як це зробити). Тож недостатній розвиток фондового ринку і сегмента небанківських фінансових установ не дає змоги вести мову про формування додаткових дієвих каналів відволікання коштів населення від споживчого ринку та спрямування їх на інвестиційні цілі [31].
Одним із вагомих наслідків нерозвинутості фондового ринку з точки зору забезпечення цінової стабільності є зменшення ефективності монетарного регулювання економічних процесів. Адже одним із головних інструментів впливу центрального банку на обсяг грошової пропозиції є операції з державними цінними паперами на відкритому ринку. Однак за відсутності ліквідного та прозорого ринку державних боргових зобов'язань ефективне проведення таких операцій в Україні сьогодні неможливе.
Окремим рядком слід виділити відсутність належної культури здійснення комунікацій з громадськістю з питань, пов'язаних із розвитком інфляційних процесів. В економічно розвинутих країнах одним із головних елементів політики з досягнення інфляційних цілей є ефективна система комунікацій з громадськістю, через яку здійснюється вплив насамперед на інфляційні очікування суб'єктів господарювання. В Україні ж, на жаль, досить часто непродумані та упереджені заяви окремих посадових осіб лише підбурюють процеси зростання цін [17].
3.2 Антиінфляційна політика як фактор економічного зростання в Україні
За оцінками міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings, Україна посідає друге місце у групі країн, що найбільш вразливі до інфляційних процесів (серед країн, що розвиваються) [ ].
Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика - це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією.
Напрями антиінфляційної політики:
1. Політика доходів:
- фіксація цін;
- «заморожування зарплати»;
- укладання угоди про цінову політику з галузями;
- обмеження зарплати за допомогою податків.
2. Дефляційна політика.
2.1. Грошово-кредитна:
- процентна ставка;
- норма обов'язкових резервів;
- операції на відкритому ринку.
2.2 Структурно-інвестиційна:
- обмеження монополізму та розвиток конкуренції;
- залученні іноземних інвестицій;
- протекціонізм;
- формування ринку позичкового капіталу.
2.3 Бюджетна політика:
- збільшення доходів;
- скорочення державних видатків.
Утілення в життя такої політики потребує від уряду розробки антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших чинників. Так, завдання боротьби з інфляцією чи обмеження масштабів інфляційних наслідків є різними і потребують різних методів регулювання.
Важливою частиною розробки антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. На практиці до них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат тощо.
Вибір конкретних способів антиінфляційної політики залежить від багатьох чинників, у тому числі, від характеру інфляційних процесів; загальногосподарської кон'юнктури; політичних аспектів, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.
Оскільки в Україні часто міняються уряди, а разом із ними і програми діяльності, розраховувати на успіх у даній сфері дуже складно. Розв'язання, у пожежному порядку, найбільш гострих проблем сьогодення, безперечно сприяє пом'якшенню дії інфляційних чинників, проте не дозволяє їх подолати остаточно.
Серед переліку заходів, які реалізують центральні органи влади, можна виділити заходи, що направлені на подолання фінансової кризи в Україні.
Зокрема, Закон України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів в Україні» передбачає створення Стабілізаційного фонду, кошти якого будуть спрямовані на надання фінансової підтримки окремим сегментам ринку.
Згідно з Указом Президента «Про додаткові заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні» пропонується запровадження механізмів захисту національного товаровиробника, тимчасове квотування імпорту окремих товарів, запровадження до стабілізації фінансово-економічної ситуації мораторію на підвищення цін суб'єктів природних монополій тощо.
В Україні при формуванні оперативного плану антиінфляційних дій слід врахувати два важливі застереження.
По-перше, немає об'єктивного підтвердження жорсткої залежності інфляції від динаміки грошової маси в обігу. За період економічного зростання (2000-2007 рр.) споживчі ціни зросли у 2,3 разу, тоді як готівка в обігу - в 11,6 разу, грошова база ("гарячі гроші") - в 11,8 разу, грошова маса - у 17,9 разу. Зростання у 2002 році цих грошових агрегатів відповідно на 35,8 %, 33,6 %, 41,8 % взагалі супроводжувалося дефляцією. Активні обмежувальні дії Національного банку на початку поточного року, як відомо, не призвели до уповільнення зростання споживчих цін.
Таким чином, не маючи істотного антиінфляційного ефекту, грошові рестрикції за описаних вище умов можуть спричинити сповзання української економіки у прірву стагфляції (поєднання високої інфляції з рецесією) - економічного лиха, якому слід запобігти у будь-який спосіб [14 ].
Уже сьогодні спостерігаються ознаки «охолодження» економічної активності. Темп приросту обсягу наданих в економіку кредитів у першому кварталі 2008 року становив лише 0,1% (у першому кварталі 2007-го - 6,9 %), у тому числі споживчих кредитів - відповідно 1,4 та 8 %. Процентні ставки за кредитами, на відміну від попереднього року, за той же період зросли на 1,4 %. В окремі дні у квітні вартість кредитів overnight перевищувала 30 % річних, середньомісячна їх вартість - становила 14%, що більш як утричі вище, ніж торік [28 ].
Індикатором гальмування інвестиційних процесів у першому кварталі 2008 р. стало скорочення обсягів будівництва (на 1%). Приріст виробництва сільськогосподарської продукції уповільнився з 0,8% за січень-лютий до 0,4 % за січень-березень.
По-друге, в умовах гостродефіцитного торговельного балансу, від'ємне сальдо якого постійно і динамічно зростає, не слід перебільшувати потенціалу можливого посилення гривні.
За 2007 рік від'ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилося у 3,7 разу і досягло 5,9 млрд. дол. Від'ємне сальдо торгівлі товарами перетнуло межу 10 млрд. дол., що вдвічі перевищує рівень 2006 року.
Від'ємне сальдо поточного рахунку наразі компенсується надходженням коштів за фінансовим рахунком (15,4 млрд. дол. у 2007 році). Проте залучення зовнішніх ресурсів широко використовується для споживчого кредитування, а отже, придбання імпортної продукції. В «сухому залишку» від цих операцій залишається тільки заборгованість корпорацій та банків за зовнішніми позиками.
З метою уповільнення інфляції, «зниження температури» хворої української економіки доцільно:
1. Перейти до активної грошово-кредитної політики, що передбачає активізацію участі Національного банку на міжбанківському кредитному ринку, істотне розширення обсягів рефінансування, насамперед під кредитування інвестиційних проектів.
2. Забезпечити максимальне наближення до прогнозних орієнтирів обмінного курсу, визначених Основними засадами грошово-кредитної політики на 2008 рік, більш активно застосовувати інтервенції для нейтралізації його спекулятивних коливань.
3. Нормативно обмежити споживче кредитування, впровадити диференційовані ставки резервування залежно від структури кредитного портфеля, забезпечити інформування позичальника про реальну ціну кредиту.
4. Впровадити з метою стимулювання заощаджень нові депозитні інструменти із процентними ставками, прив'язаними до фактичного індексу інфляції.
5. Посилити контроль за рівнем «проблемних» кредитів, дотриманням банками показників фінансової стійкості.
6. При внесенні змін до державного бюджету необхідно:
- мінімізувати розмір бюджетного дефіциту;
- привести соціальні видатки у відповідність із реальними фінансовими можливостями держави і здоровим глуздом;
- забезпечити спрямування доходів від приватизації винятково на стимулювання реалізації інвестиційних програм, насамперед у галузях інфраструктури;
- скоротити бюджетні витрати, які мають непродуктивний характер, або принаймні обмежити зростання таких витрат (до них в умовах високої інфляції можна віднести, поза жодним сумнівом, видатки на оборону);
- спрямувати додаткові бюджетні ресурси на державну підтримку тих сфер діяльності і галузей, які безпосередньо наповнюють споживчий ринок, насам-перед сільськогосподарських товаровиробників;
- передбачити виділення необхідних фінансових ресурсів для здійснення державних закупівель (інтервенцій) на продовольчому ринку із застосуванням інструментів Аграрного фонду, ДАК «Хліб України», державного матеріального резерву.
7. У рамках норм і правил СОТ вжити заходів до посилення захисту внутрішнього ринку з метою уникнення дефіциту (неконтрольованого зростання цін) на окремі види продовольчих товарів, впровадити аукціонний механізм розподілу квот на їх експорт.
8. Вжити невідкладних заходів з протидії проявам зловживання монопольним становищем, внести відповідні зміни до законів про захист економічної конкуренції та про Антимонопольний комітет.
Перелічені заходи допоможуть оздоровити економіку, знизити «градус» інфляції. Проте щоб отримати довгостроковий ефект, слід повернутися до реалізації системних, стратегічних реформ. Зокрема реформ: в паливно-енергетичному комплексі, житлово-комунальному господарстві, агарному секторі, бюджетна реформа, пенсійна реформа та ін.
3.3 Проблеми, ризики та перспективи інфляції в Україні
Висока і нестабільна інфляція є неприйнятною для економіки країни, тому, що унеможливлюється забезпечення високої довгострокової економічної динаміки, адже нестабільна, висока, а тим більше зростаюча інфляція разом із непрозорим та недосконалим законодавством спричиняється до невизначеності з боку всіх учасників економічного процесу щодо прийняття рішень (передусім про кредитування та інвестування на тривалу перспективу). І як наслідок скорочуються темпи зростання інвестицій у реальний сектор економіки та знижується кредитна активність, орієнтована на довгі строки погашення кредитів.
Українські інвестиції в основний капітал фінансуються переважно за рахунок власних коштів підприємств, однак їх можливості щодо самофінансування зменшуються. Незважаючи на те, що обсяги банківських кредитів доволі швидко зростають (так, за останні шість років їх частка у загальному обсязі фінансування інвестицій в основний капітал подвоїлася, сягнувши 14.8%), вони ще не відіграють належної ролі. Адже недостатня норма прибутку багатьох підприємств не дає їм змоги активніше звертатися до послуг банків, особливо за довгостроковими кредитами. Мало того, аналіз структури вітчизняного кредитування доводить, що збільшення обсягів довгострокових позик в основному викликане суттєвою активізацією банків у наданні кредитів населенню на купівлю нерухомості, автомобілів, інших товарів тривалого користування. Це, звичайно, свідчить про поліпшення умов для задоволення споживчих потреб населення, однак не є визначальним чинником сталого економічного зростання, до того ж є додатковим потенційним фактором ризику для банківської і фінансової системи загалом.
Подобные документы
Поняття та сутність інфляції, її види, причини та соціально-економічні наслідки. Розгляд основних методів вимірювання інфляції. Гострота проблеми інфляційних процесів в сучасній Україні: зростання цін на продукти харчування, підвищення цін виробників.
контрольная работа [772,9 K], добавлен 12.12.2014Теоретичні аспекти інфляції як економічного явища, її основні види. Механізм і причини інфляційних процесів в економіці, особливості їх протікання в Україні. Наслідки інфляції, антиінфляційна політика України. Перспективи подолання інфляційної кризи.
курсовая работа [531,6 K], добавлен 09.03.2015Теоретичні підходи пояснення інфляції. Причини, суть і форми інфляції. Методи стимулювання інфляційних процесів. Антиінфляційна політика та методи боротьби з інфляцією. Соціально-економічні наслідки інфляції. Особливості інфляційного процесу в Україні.
курсовая работа [76,5 K], добавлен 04.02.2009Форми та типи інфляції, причини виникнення щодо товарів та грошей, її вплив на перерозподіл доходів, форми прояву та соціально-економічні наслідки. Проблеми інфляційних процесів в Україні. Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 31.03.2011Сутність інфляції і індекс споживчих цін. Соціально-економічні наслідки та особливості інфляційних процесів в Україні. Особливості зв’язку інфляції та безробіття. Причини інфляції та її види. Подолання інфляції шляхом грошово-кредитної політики.
курсовая работа [288,0 K], добавлен 10.11.2010Теоретичні аспекти макроекономічної нестабільності. Циклічність як форма економічного розвитку. Наслідки циклічних коливань. Зміст, причини і форми безробіття. Інфляція та її наслідки. Причини інфляції та безробіття на Україні. Антиінфляційна політика.
курсовая работа [79,0 K], добавлен 23.03.2009Аналіз соціально-економічних наслідків інфляції в Україні. Антиінфляційна політика держави. Обгрунтування необхідності регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності. Зарубіжний досвід долання інфляції та можливості адаптації його в нашій державі.
дипломная работа [1010,0 K], добавлен 07.01.2015Поняття інфляції як зростання середнього рівня цін. Теорія інфляції Дж. Кейнса, яка базується на проблемах попиту. Причини інфляції, визначення її рівня. Види інфляції, її наслідки та державне регулювання. Методи та інструменти інфляційної політики.
курсовая работа [58,9 K], добавлен 11.05.2015Типи інфляції: повзуча, відкрита, галопуюча і гіперінфляція. Емісія грошей та крах золотого стандарту. Причини та соціально-економічні наслідки в Україні. Розширення державного апарату та підвищення цін на російські енергоносії. Шляхи подолання інфляції.
реферат [28,1 K], добавлен 12.06.2009Загальнотеоретичні основи поняття інфляція, її види, типи та причини виникнення. Визначення основних соціально-економічних наслідків інфляції і методів боротьби з нею. Характеристика інфляції попиту і пропозиції. Методи антиінфляційного оподаткування.
курсовая работа [66,1 K], добавлен 13.03.2010
