Державне економічне регулювання виробничо-господарської діяльності підприємств

Фінансова політика держави вимагає відповідного правового забезпечення. Держава в законодавчому порядку встановлює механізм формування фінансових ресурсів, закріплює його у відповідних нормативних актах, видає закони. На підставі законів органи виконавчої влади розробляють і приймають відповідні підзаконні акти. Це, зокрема, інструкції, положення, методичні вказівки, якими керуються суб'єкти фінансово-господарської і комерційної діяльності.

Важливим елементом правового забезпечення фінансової політики є впровадження і функціонування фінансових норм. Це дає підставу для встановлення єдиних правил організації фінансових зв'язків, забезпечення економічних і фінансових інтересів підприємців і держави в цілому. Від рівня й оптимальності правового регулювання значною мірою залежить успіх фінансової політики.

Таким чином, фінансова політика тісно пов'язана з фінансовим правом і законодавством. З допомогою права юридично закріплюються форми і види фінансових відносин.

Фінансове законодавство включає податкове і бюджетне законодавство, законодавчі норми з питань функціонування страхової справи, державного фінансового контролю, валютних відносин, формування і використання кредитних ресурсів.

Податкове законодавство встановлює норми і види податків на всіх рівнях фінансово-бюджетної системи, механізм їх справляння, відповідальність за їх порушення.

Бюджетне законодавство регулює бюджетний устрій і процес. Норми бюджетного законодавства визначають структуру бюджетної системи, види і розміри доходів відповідних бюджетів, нормативи і цільове призначення бюджетних видатків за ланками бюджетної системи, нормативи створення резервних фондів тощо.

Основними завданнями фінансової політики України на стадії створення ринкового господарства є:

1) створення і забезпечення передумов рівноцінного і рівноправного функціонування суб'єктів господарювання всіх форм власності;

2) активізація приватизаційних процесів;

3) забезпечення умов для створення максимально можливого обсягу фінансових ресурсів;

4) вироблення оптимального співвідношення і пропорцій у розподілі доходів між суб'єктами господарювання і державою;

5) визначення основних напрямів структури і пропорцій у витрачанні державних коштів;

6) вироблення відповідного фінансового механізму для досягнення поставленої мети.

Залежно від тривалості періоду і характеру проблем, які потрібно розв'язати, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія покликана виробляти основні напрями використання фінансів, передбачати форми і види організації фінансових відносин. Її характерною ознакою є вибір стратегічної мети шляхом складання довготермінових цільових програм, які передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямах економічного і соціального розвитку держави.

Фінансова тактика скеровується на розв'язання конкретних завдань на певному етапі розвитку, які реалізуються шляхом оперативних змін у способах, методах і формах організації фінансових зв'язків, господарської, комерційної та фінансової діяльності.

Нормальне функціонування суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки, а також виконання державою своїх функцій неможливе без наявності необхідних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це кошти і майно, які використовуються для забезпечення функціонування в державі об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, реалізації заходів, спрямованих на їх розвиток, а також на соціальний захист населення.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансово-бюджетну систему, яка складається з різноманітних фінансових інституцій, які забезпечують кругообіг фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на державні фінанси, фінанси підприємств та організацій, а також фінансовий ринок. Кожна ланка фінансово-бюджетної системи охоплює всіх суб'єктів фінансових відносин, але характер і ступінь участі у них кожного - різні, залежно від спрямованості цієї ланки.

Державні фінанси, що забезпечують формування і використання державних доходів, функціонують на основі коштів: державного бюджету, державного соціального страхування (пенсійний фонд і фонд соціального забезпечення), державного кредиту, позабюджетних фондів цільового призначення.

4.1 Грошово-кредитне і валютне регулювання економіки

Гнучким і оперативним доповненням бюджетної політики є грошово-кредитна і валютна політика, з допомогою якої держава впливає на грошову масу, кредитні ставки, валютний курс, величину банківських резервів.

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів держави, спрямованих на забезпечення економіки стабільною валютою, регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання та рівноваги платіжного балансу країни.

Здійснення грошово-кредитної політики вимагає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль підпорядковується загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави. Тактичні цілі зводяться до забезпечення внутрішньої стабільності національної валюти. Вони повинні бути гнучкими і змінюватися відповідно до ситуації на ринку грошей.

Правовою основою грошово-кредитного регулювання в Україні є Конституція України, Закони України «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України», інші нормативно-правові акти.

- створення нормальних умов для ефективного господарювання в країні;

- захист і забезпечення стабільності національної валюти;

- розвиток банківської системи;

- забезпечення ефективних розрахунків між суб'єктами ринкових відносин.

Головним завданням грошово-кредитного і валютного регулювання є забезпечення відповідності грошової маси масі товарів і послуг, підтримка стійкої купівельної спрямованості грошей.

У кожній країні грошовий обіг є регульованим, тобто функціонує національна грошова система. В сучасних умовах вона містить такі основні компоненти:

- найменування грошової одиниці;

- види державних грошових знаків (паперових, металевих), які мають платіжну силу;

- регламентацію безготівкового грошового обігу;

- державний апарат регулювання грошового обігу.

- основою грошової системи є паперові гроші;

- широкий розвиток безготівкового обігу;

- скорочення обігу готівки;

- постійне знецінення грошей;

- зростання ролі держави у стабілізації грошового обігу.

Процентна ставка - це плата за право користуватися грошовими коштами. В ринковій економіці існує багато видів процентних ставок:

- процентні ставки на вклади;

- процентні ставки на векселі державної скарбниці;

- процентні ставки на довгострокові облігації державної позики;

- облікові процентні ставки;

- процентні ставки на заставні тощо.

Рівень різних процентних ставок неоднаковий і зумовлюється такими чинниками: строком надання позики, ризиком, податковим режимом, адміністративними витратами. Кількість грошей, яка наявна у національній економіці на певний момент часу, називається пропозицією грошей. Регулювання пропозиції грошей називають монетарною або грошово-кредитною політикою.

Норма резервування - це відсоток вкладів, який комерційні банки повинні тримати у центральному банку у вигляді обов'язкових резервів. Змінюючи норму резервування, центральний банк регулює пропозицію грошей. Якщо норма резервування зростає, то пропозиція грошей зменшується, що призводить до зростання процентних ставок.

Комерційні банки беруть гроші в позику в центральному банку під певний процент. Процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називається обліковою (дисконтною) ставкою або ставкою рефінансування. Підвищення облікової ставки зменшує пропозицію грошей в економіці.

Грошову політику формує центральний банк залежно від стану економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується - відбувається спад виробництва, зростає безробіття, банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є маніпулювання обліковими ставками, регулювання обсягів рефінансування, зміна обсягів обов'язкових банківських резервів.

На думку фахівців, у країнах з перехідною економікою необхідною умовою поступового неінфляційного зростання грошової маси є дотримання відсоткових ставок на рівні 7-17% для кредитів і 5-9% для депозитів. Це можливе лише за умови досягнення стабільних макроекономічних параметрів економіки і невисокої дисконтної ставки тривалий час.

Важливою умовою фінансової стабільності держави є становлення і регулювання фінансових ринків - грошового, фондового, валютного. Державне регулювання цих ринків спрямоване на захист національних інтересів держави та всіх учасників ринків. Воно передбачає комплекс заходів з ліцензування професійної діяльності на ринках, нагляд за діяльністю фінансових посередників, моніторинг діяльності учасників фінансових ринків, вжиття заходів щодо запобігання і припинення порушення законодавства.

4.2 Державна фінансова підтримка суб'єктів господарювання

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства.

В Україні встановлено порядок, згідно з яким кошти на фінансування підприємств недержавної форми власності можуть виділятись із відповідних бюджетів лише на умовах кредиту з виплатою відсотків на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі у державну власність еквівалентної одержаним коштам частки (паю, акцій) у статутному фонді отримувача коштів. Такий підхід, по суті, відображає прирівнювання бюджетних асигнувань до інвестування капіталу на принципах часткової участі.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Протягом 1992-1996 pp., наприклад, українські підприємства залучили під гарантії уряду 194 млн дол. іноземних кредитів. Щодо ряду таких позик настали гарантійні випадки, унаслідок чого виплати довелося здійснювати державі. У 1997 p. виплати за цими кредитами становили близько 16,8 млн дол. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів з боржників, що порушують зобов'язання за іноземними кредитами, гарантовані українським урядом, стягується відповідна компенсація і штраф.

Державні гарантії надаються підприємствам і для одержання кредитів від вітчизняних комерційних банків, зокрема під програми санації та реструктуризації виробництва. Однак слід враховувати, що кредити, гарантовані Урядом України, належать до другої групи активів комерційних банків за ступенем ризику (коефіцієнт ризику 10).

Таке становище зумовлене труднощами, які виникають у комерційних банків, котрі намагаються повернути прострочені кредити, надані під гарантію Уряду. На початку 1997 p. загальна сума таких кредитів становила близько 1,5 млрд грн. Як правило, банки видавали такі кредити, використовуючи кошти, рефінансовані НБУ. Ставки за цими пільговими кредитами були в 3^t рази нижчі від чинних на українському кредитному ринку. З 1995 p. ставки коригувалися відповідно до облікової ставки НБУ плюс 0,5%. Не зважаючи на те, що за багатьма позиками настали гарантійні випадки, Міністерство фінансів не планує виконувати свої гарантії перед комерційними банками. У зв'язку з цим виникає питання про доцільність участі Уряду України в наданні гарантій щодо оплати кредитів.

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санації підприємств, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ряд інших, здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

У цілому ж, у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тягне за собою негативні мікро - та макроекономічні наслідки. Застосування цього методу може справити антиринковий ефект стратегічного характеру. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їхнього злиття буде найбільш повно використано ефект масштабності, значно знизиться собівартість продукції та суттєво зростуть її якісні параметри. Злиття можливе лише тоді, коли буде доведено позитивне сальдо між народногосподарською вигодою та негативними антиконкурентними наслідками.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах.

Списанню та реструктуризації підлягає заборгованість з податку на додану вартість (крім податків на імпорт товарів), податку на прибуток підприємств, податку на землю, внесків у Державний інноваційний фонд, платежів за спеціальне використання природних ресурсів, внесків у Чорнобильський фонд, платежів у Фонд соціального страхування та в Пенсійний фонд.

У разі порушення строків погашення реструктуризованої заборгованості податкові органи мають право стягувати її в безакцептному порядку. Якщо графік погашення заборгованості недотримано протягом трьох місяців, держава має право розірвати контракт з керівництвом підприємства (коли йдеться про державне підприємство) або розпочати справу про банкрутство (за недержавної форми власності підприємства-боржника).

Використання того чи того методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої амортизаційної політики.

Висновки

Тема «Державне економічне регулювання виробничо-господарської діяльності підприємств» є дуже важливою в наш час. Тому що в усьому світі дуже гостро постає питання регулювання виробничо-господарської діяльності та інвестиційних проектів.

Державне економічне регулювання підприємництва - це система економічних заходів держави, поєднаних із правовими, організаційними та регулятивно-контролюючими і спрямованими на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентоздатності національної економіки.

До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система. Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі (опосередковані). Об'єктом прямого оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи. До прямих податків належать податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів тощо. Об'єктом непрямого оподаткування є не дохід, а витрата. Непрямими податками є податок на додану вартість, акциз, мито.

Основними економічними функціями держави є: забезпечення сприятливої правової бази, розробка та сприяння здійсненню стратегії економічного розвитку підприємництва, регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності, перерозподіл доходів і ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення, моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища.

Податкова система України не позбавлена серйозних недоліків, серед яких є такі: неузгодженість нормативно-правових актів, викривлення мотивації підприємницької діяльності, значні витрати на адміністрування, недосконалість системи формування коштів соціального призначення та інші.

Метою державного регулювання економіки є досягнення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Таке регулювання здійснюється як економічними так і адміністративними методами. Їх слід органічно поєднувати, виходячи з того, якою мірою адміністративне регулювання відповідає вимогам об'єктивного розвитку, сучасного стану економіки.

Дуже вагомою функцією держави у сфері управління економікою має стати регулювання інноваційних процесів та інноваційної діяльності. Це зрозуміло, оскільки економічний розвиток кожної країни є наслідком її науково-технічного прогресу й відбувається насамперед через науково-технічні та організаційні інновації. Саме вони, як локомотиви, тягнуть за собою модернізацію та перебудову всієї економіки.

Список літератури

1. Економіка підприємства / За ред. д.е.н., професора Й.М. Петровича - Л. Могнолія плюс, - 2006. - 580 с.

2. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник: - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 356 с.

3. Економіка підприємства: Навч. посіб./ За ред. А.В. Шегди. - К.: Знання, 2005.-431 с.

4. Семернікова І.О., Мешкова - Кравченко Н.В. / Економіка підприємства: Навчальний посібник (курс лекцій). - Херсон: ОЛДІ - плюс, 2003. - 312 с.

5. Економіка підприємства: Збірник практичних задач і ситуацій: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., професора Покропивного. - К.: КНЕУ, 2005. - 323 с.

6. Місцеві фінанси: Підручник / За ред. О.П. Кириленко. К.: М65 Знання, 2006. 677 с.

7. Чистов С.М., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки. Київ: КНЕУ, 2000, 316 с.

8. Гриньова, В.М. Державне регулювання економіки [Текст]: підручник/В.М. Гриньова, М.М. Новикова. - К.: Знання, 2008. - 398 с. - (Вища освіта XXI століття)

9. А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. Державне управління. Київ: Знання, 2004, 342 с.

10. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч. 1; Ч. 2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. - 527 с.

11. Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І., Пахомова Т., Романюк О. Мікроекономіка і макроекономіка. - К., 2001. - 517 с.

12. Економіка підприємства: конспект лекцій. Величко В.В. - Харків: ХНАМГ, 2004. - 114 с.

13. Державне регулювання економіки Стельмащук А.М., Навчальний посібник. - Тернопіль: ТАНГ, 2000. - 315 с

14. Основи підприємницької діяльності М.П. Поліщук, П.П. Михайленко, Житомир: ЖІТІ, 2000. - 172 с.

15. Економіка. В.В. Кириленко, Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 193 с.

16. Економічна теорія. Комарницький І.Ф., Чернівці, 2006. - 334 с.

17. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч.посібник-К.:КНЕУ, 2000.-412 с.

18. Мочерний С.В. Економічна теорія. Київ: Видавничий центр «Академія», 2001, 656 с.

19. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: «Знання-Прес», 2000, 209 с.

20. Тирпак, Іван Васильович. Основи економіки та організації підприємництва: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / І. В. Тирпак, В. І. Тирпак, С.А. Жуков; М-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т, Мукачівський держ. ун-т. - К.: Кондор, 2011. - 284 с.

21. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

22. Швайка Л.А., Державне регулювання економіки, Навчальний посібник / К.: Знання, 2006. - 435 c

23. А.М. Поддерьогін, Л.Д. Буряк, Г.Г. Нам, А.М. Павліковський, О.В. Павловська, В. 3. Потій, А.П. Куліш, О.О. Терещенко, Н.П. Шульга, С.А. Булгакова, Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с

Размещено на Allbest.ru