Особливості інвестиційної політики України

Державна інвестиційна політика має будуватися з урахуванням регіональних інвестиційних програм. Адже включені до державної програми інвестиції будуть реалізовуватися, а об'єкти будуватимуться в конкретних регіонах на певних територіях, економічні інтереси яких не можна не враховувати. Способами врахування цих інтересів можуть стати спільне пайове фінансування з державних і регіональних джерел, надання пільгових централізованих інвестиційних кредитів під гарантії місцевих адміністративних банків.

На регіональному рівні важливе значення має закріплення фінансової бази інвестиційної діяльності у вигляді довгострокових стабільних нормативів. Доцільно перейти до середньострокових нормативів, розрахованих на 3-5 років, що забезпечувало б високу стабільність фінансів.

Для активізації інвестиційної діяльності на рівні регіонів може бути використаний такий економічний важіль, як диференціація ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що направляється до регіональних бюджетів. Створення пільгового податкового режиму для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал у проекти з відповідним регіональним пріоритетом, може поліпшити інвестиційний клімат у регіоні, стимулювати вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Важливо визначити, які інвестиційні завдання вирішуються на регіональному і місцевому рівнях та за рахунок яких джерел фінансування, що має бути закріплено відповідними нормативами. Це необхідно для підвищення ролі як регіонального, так і місцевого самоврядування.

2.3 Іноземне інвестування в Україні

державний інвестиційний капітал економіка

Присутність іноземних інвесторів в Україні вже не є чимось надзвичайним чи особливим. З кожним роком зовнішні інвестиції відіграють все помітнішу роль в економічному житті України - як на загальнонаціональному рівні, так і на рівні окремих областей, районів, міст і навіть містечок.

Рисунок 3. ? Прямі іноземні інвестиції у найбільш інвестиційно-

привабливі регіони України (на початок 2010 року)

У Законі України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземними інвесторами є суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

* юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого ніж законодавство України;

* фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

* іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

* інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Інвестиційний клімат держави - це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери.

Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багато секторна система капітального будівництва. Ліквідовані будівельні міністерства. Розукрупнені та приватизуються будівельні організації.

У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій - послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.

До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

- рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

- правове поле держави (законодавча база);

- політична воля усіх гілок влади;

- стан фінансово-кредитної системи;

- статус іноземного інвестора;

- інвестиційна активність населення.

За умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності.

Рівень розвитку продуктивних сил держави - один з найважливіших чинників, що впливає на покращення інвестиційного клімату. Оскільки основні джерела інвестицій формуються у виробництві, то велике значення має зростання ВВП та національного доходу, що спрямовуються на нагромадження. Залучення іноземного капіталу. Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливіші з них:

- прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;

- портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;

- кредити, позики та Гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо.

Кількарічне зростання української економіки підтверджується впевненою динамікою ключових макропоказників. Однак, на рівні різних регіонів позитивні зрушення не завжди були однаково відчутними. Масштаби „регіональної ерозії” економіки України підтверджуються динамікою регіонального ВВП на душу населення, „розмах” якого майже удвічі перевищує показник міжрегіональних відмінностей країн ЄС.

Певне покращання інвестиційного клімату вітчизняної економіки було визнано, зокрема, рейтинговою агенцією Moody's, яка у листопаді минулого року підвищила суверенний рейтинг України на одну позицію - до В1. У рейтинговій таблиці Moody's Україна тепер знаходиться на одному рівні з Румунією і на чотири позиції нижче Росії. За оцінками інших грандів рейтингового бізнесу - Standard&Poor`s та Fitch - Україна все ще перебуває у так званому спекулятивному класі, що свідчить про досить високий рівень інвестиційних ризиків. Така ситуація впливає на структуру походження іноземних капіталів: найактивнішими на українському ринку протягом останніх років залишаються нерезиденти з офшорних островів (17,4% загального обсягу) та інвестори з США (16,4%).

Рисунок 4. ? Структура прямих іноземних інвестицій в Україну за

видами економічної діяльності

Як бачимо, найбільше прямих іноземних інвестицій в Україні сконцентровано у промисловості (22,5%) й у фінансовій діяльності (22,4%). Далі йдуть торгівля, ремонт автомобілів (10,6%), операції з нерухомим майном, оренда (10,2%), будівництво (5,5%). [13]

Переважна частка інвестицій іде до України з країн далекого зарубіжжя. Наведені приклади свідчать про те, що Україна ще не стала привабливою державою для інвестиційних надходжень.

В умовах сповільнення інвестиційної активності у світі (за даними UNCTAD протягом останніх 5 років глобальні обсяги прямих іноземних інвестицій зменшились утричі), увага до Центрально- та Східноєвропейських країн залишається незмінною. Щорічні обсяги іноземних інвестицій у цей регіон залишаються стабільними на рівні 27-30 млрд. дол. США. Водночас Європейський союз послідовно поширюється на Схід.

Західноєвропейські інвестори шукають місце для розміщення нового виробництва та базу для експансії на динамічні ринки Східної Європи, підприємці з країн СНД прагнуть виходу на Європейський та світовий ринки. Україна, що межує з обома економічними культурами, є не тільки привабливим самостійним середовищем для ведення бізнесу, а й ідеальним плацдармом для виробництва товарів та послуг, орієнтованих на обидва ринки.

Для цього є, як мінімум, 5 основних причин:

1. Найдинамічніша у Східній Європі економіка. Зростання ВВП у 2004р. досягнуло 12% при інфляції 12,3%, таким чином Україна досягла найбільших темпів економічного зростання серед країн Східної Європи та колишнього СРСР. Крім того, українська економіка продемонструвала найвищий темп росту інвестицій у основний капітал - 35%. Індекс фондового ринку S&P/IFCF-Україна, якій розраховується міжнародною агенцією Standard & Poor's, зріс протягом 2004 року на 170,33% до 114,35 - це максимальний розмір зростання серед ринків, що розвиваються. Динаміка зростання індексів країн СНД та Центральної Східної Європи в 2004 році була набагато нижчою: Словаччина (129,3%), Румунія (100,13%), Угорщина (93,7%), Болгарія (82,71%), Чехія (76,3%), Польща (59,3%), Словенія (41,01%), Туреччина (32,9%), Росія (12,8%).

Протягом 2005 року індекс акцій рейтингового агентства Standard & Poor's для України - S&P/IFCF-Україна - зріс на 52,8% з 114,4 до 174,8 пунктів (другий показник після Румунії (+61,09%) серед країн Центральної Східної Європи, що входять до зони Frontier за методологією Standard & Poor's. Крім того, на позитивні зрушення вказує нещодавнє підвищення індексу економічної свободи на 43 позиції фондом Heritage та кредитного рейтингу України міжнародною агенцією Fitch, а також заяви інших агентств про наміри перегляду рейтингу найближчим часом.

2. Значні ринки збуту. Динамічний розвиток Української економіки призвів до зростання доходів населення та розширення середнього класу. Разом із підвищенням попиту, спостерігається розширення старих та поява нових нерозподілених ринків збуту.

Таким чином, можливості вибору сфери діяльності практично безмежні. До того ж, як зазначає директор Російсько-євразійської програми фонду Карнегі за міжнародний мир Андерс Аслунд, "За розміром Україна більша за Німеччину та Великобританію разом узяті, в ній мешкає понад 47 млн. людей, вона має найдовший кордон з Європейським Союзом". Якщо навіть вичерпаються внутрішні ринки збуту, стратегічне розміщення країни завжди залишає можливості для легкого входження як на ринки країн СНД, так і членів ЄС.

3. Дешева та якісна робоча сила. Законодавчо встановлена мінімальна заробітна плата в Україні становить біля 100 дол. США, середня - близько 250 дол. США. Це один з найнижчих показників у Центральній та Східній Європі. У галузі сільського господарства середня зарплата - менше 90 дол., у будівництві та промисловості - 150-160 дол., у сфері транспорту - близько 170 дол. При невисокій ціні на людські ресурси, робоча сила є традиційно освіченою: понад 65% населення віком старше 10 років має загальну середню освіту, а понад 31% - вищу.

4. Стратегічне розміщення. Україна межує, з одного боку, з чинними та майбутніми членами Європейського Союзу: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, а з іншого - з колишніми республіками СРСР: Росією та Білоруссю. Таке розміщення відкриває для компаній, що працюють в Україні, доступ на ринки із загальним населенням близько 200 млн. осіб.

Через Україну проходить більшість наземних транспортних шляхів з Центральної до Східної Європи та Азії, країна має вихід до Чорного та Азовського морів, річкових магістралей та розгалужену систему аеропортів.

Завдяки такому географічному розташуванню та системі двосторонніх економічних домовленостей, вона є ідеальною базою як для підприємств, що орієнтуються на Західно- та Центральноєвропейські ринки збуту, так і для компаній, що планують реалізовувати продукцію в країнах колишнього СНД. Крім того, значна кількість інвесторів використовують таку позицію країни для залучення ресурсів Східної Європи у виробництві продукції для Західної Європи.

5. Різноманіття ресурсів. Україна є традиційно багатою на ресурси як для агропромислового комплексу, так і для промисловості. Країна має одні з найкращих в Європі чорноземів, що дозволяло Україні бути основним постачальником сільськогосподарської продукції ще за часів СРСР, запаси деревини. Водночас в Україні розвинений видобуток корисних копалин: вугілля, залізних руд, нафти і газу, каміння, солі тощо. Країна посідає провідне місце в Європі і світі за покладами нерудних корисних копалин. Родовища озокериту та самородної сірки - найбільші у світі. Поклади графіту - найбільші на європейському континенті. В останні роки зростає активність використання рекреаційних ресурсів - півострова Крим та Одеси на узбережжі Чорного моря влітку та Карпатських гір взимку, існує потужна база для зеленого туризму.

2.4 Інвестиції в економіці України (2004-2010 рр.)

Поки що інвестиційних можливостей економіки недостатньо, хоча поступово змінюється позитивна тенденція до зростання внутрішніх інвестицій, що склалася з другої половини 1999 р.

У 2004 р. банківська система України як головне джерело позик для інвесторів налічувала 185 зареєстрованих банків. Серед них два державних, 23 - за участю іноземного капіталу. Статутний капітал банків хоч і зростав на 8-12% на рік, залишався недостатнім для повноцінного кредитування інвестиційного розвитку економіки; загальні активи банків зростали швидше і становили у 2004 р. 53 млрд. грн. Тридцять два банки перебували у стадії ліквідації. Банківська система за обсягами ресурсів, що впливають на економіку, поступається власним ресурсам підприємств. Прибуток прибуткових підприємств у 2003 р. становив близько 40 млрд. грн. (збитки збиткових підприємств - 21 млрд. грн.). Обсяги кредитування реального сектора економіки не перевищували 14% ВВП [13].

В економіку України в 2005 році було інвестовано 59.899,3 мільйони гривень капітальних інвестицій. Структура капітальних інвестицій по напрямках майже не набула змін у порівнянні з 2004 роком. Переважну частку (85,2%) освоєних коштів складали інвестиції в основний капітал (у капітальне будівництво та придбання машин і оснащення). На поліпшення об'єктів (капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію) витрачено 10% інвестицій, на придбання і створення інших необоротних матеріальних активів - 1,6%, на формування основної череди робочої і продуктивної худоби в сільському господарстві - 0,8% всіх інвестицій.

Як і в минулі роки, основним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких у 2005 році освоєно 61,4% усіх капіталовкладень. У той же час частка цих засобів у структурі інвестицій знизилася в порівнянні з 2002 роком на 7,2 процентних пункти. Разом з тим до 8,2% зросла питома вага капіталовкладень, освоєних за рахунок позикових засобів.

У січні-вересні 2008 року обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України склав 3 млрд. 71 млн. 700 тис. дол. Або 18,2% стосовно обсягів інвестицій на початок року й у 3,3 рази більше приросту прямих іноземних інвестицій за відповідний період попереднього року. У цілому за станом на 1 жовтня 2008 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій склав 19 млрд. 911 млн. 800 тис. дол. (424,3 дол. у перерахуванні на одну людину), що в 2,1 рази більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Таким чином, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, включаючи позичковий капітал, на початок жовтня 2008 року складав 21 млрд. 609 млн. 200 тис. дол.

Як повідомляє Держкомстат, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні на 1 січня 2010 року становив 40,0 млрд. дол. США і збільшився порівняно з обсягами на 1 січня 1996 року в 44,6 рази та склав 873 долари на одну особу [13].

Кількість країн світу, які інвестують економіку України, на 1 січня 1996 року становила 94 країни, на початок 2010 року - 125. Найбільші обсяги прямих інвестицій надійшли від нерезидентів із 10 країн: Кіпру, Німеччини, Нідерландів, Російської Федерації, Австрії, Сполученого Королівства, Франції, США, Віргінських Островів, Британських та Швеції, яким належить понад 81% загального обсягу прямих інвестицій в економіці України. Порівняно з 1996 роком із десятки найбільших країн-інвесторів України вибули Швейцарія, Ірландія, Бельгія та Польща, поступившись Швеції, Віргінським Островам, Британським, Австрії та Франції.

Станом на 1 січня 2010 року значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості (23% загального обсягу прямих інвестицій в Україні), зокрема переробної (19%) [13]. Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій унесено у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів, у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, хімічну та нафтохімічну промисловість, а також машинобудування.

У фінансових установах акумульовано 22% прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 11%, а також в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, 10%.

Рисунок 5. ? Прямі іноземні інвестиції в Україну (1996-2010 рр.)

Обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн світу на 1 січня 2010 року становив 6,2 млрд. дол. США. Прямі інвестиції з України здійснили 187 підприємств у 51 країну світу, переважна їх частка спрямована до Кіпру.

Кількість підприємств, у які вкладено іноземні інвестиції, на 1 січня 2010 року становить майже 19 тисяч [13].

Розділ 3. Шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні

Залучення інвестицій було і залишається ключовим питанням розвитку економіки. Конкретизація інвестиційної спрямованості регіонального розвитку повинна спиратися передусім на розробку концепції або програми залучення інвестицій в економіку регіону (міста) з чітким визначенням коротко- та довготермінових цілей реалізації базової програми інвестування, характеристики прогнозних напрямків і обсягів залучення інвестицій, а також визначення форм освоєння інвестиційних надходжень.

В умовах підвищення самостійності регіонів великого значення набуває визначення регіональних потреб в інвестиціях на продуктивний розвиток суб'єктів господарювання і можливостей цих суб'єктів освоїти очікувані інвестиції. Фактично питання стоїть про спроможність регіональної інфраструктури ефективно використовувати залучені та запозичені кошти для покриття потреб регіонів.

Документальна форма такої попередньої оцінки потенційних можливостей може бути названа, наприклад, як “інвестиційний паспорт регіону”. Оцінка інвестиційного потенціалу може, звичайно, грішити кількісними перебільшеннями, але у будь-якому разі є необхідною. Розрив між бажаним і реально можливим обсягом освоєння інвестицій заповнюють посередники на інвестиційному ринку (банки, інвестиційні фонди та компанії, трасти), які працюють у напрямку насичення регіональних інвестиційних пропозицій для потенційних інвесторів.

Відомо, що одним з найважливіших компонентів, які мають значення для інвестиційної привабливості регіону (міста), є місцева приватизаційна активність. Доцільно було б мати якісну характеристику приватизаційних процесів у регіоні та їх спрямованість на інвестиційне заохочення потенційних партнерів до співпраці.

Як свідчить світовий досвід, інвестиції надходять переважно у портфельній, а не в прямій формі. У цьому аспекті проблема полягає в тому, що реструктуризація підприємств, які приватизуються, починається і закінчується на першому етапі перерозподілу власності з її державної форми в акціонерно-паперову, коли акціонерний капітал сформований в єдиному початковому варіанті першої емісії акцій без будь-якого подальшого руху. Тобто маємо фактично тільки зміну юридичного статусу підприємства: було державним, стало відкритим (точніше, умовно відкритим) акціонерним товариством.

Власне інвестиційний етап приватизації підприємства починається тільки з другої та наступних емісій акцій, коли акції виходять на вторинний ринок капіталу, і фактично тільки там здійснюється ринкова оцінка їх інвестиційної привабливості. Слід також зважати на те, що інвестуванню не сприяє надмірне розпорошення акційної власності підприємства серед багатьох власників дрібних пакетів акцій. Інвестиційно-спроможні та конкурентоздатні підприємства для залучення необхідних коштів можуть емітувати не тільки акції, а й облігації та інші боргові зобов'язання, оскільки збільшення акціонерного капіталу містить загрозу появи недостатньої його керованості. Чи можуть місцеві органи влади разом з регіональними відділеннями ФДМУ, Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку дати оцінку стану і спроб виходу підприємств регіону на вторинний ринок капіталу.

Стимулювати інвестиційну активність могло б запровадження лізингових операцій як виду гарантованого товарного інвестування. Для індустріальних регіонів це був би свого роду “інвестиційний трамплін”, який зміг би мобілізувати знані товарні ресурси, сьогодні здебільшого незадіяні, і запустити їх у господарський обіг. Від цього виграють усі: підприємства-робітники, банки, які зможуть запропонувати ширший спектр інвестиційних ініціатив, а також споживачі, які ефективно працюватимуть із запозиченими основними засобами.

Особливо широкі перспективи лізингу відкриваються у зв'язку з формуванням фінансово-промислових груп та холдингів, де багато технологічних та економічних процесів мають замкнутий внутрішній цикл. Було б доцільним запропонувати створення регіонального лізингового фонду виробничих потужностей, котрий може бути або самостійною комерційною структурою, або госпрозрахунковою ланкою в структурі місцевої виконавчої влади. Свою діяльність такий фонд здійснював би у взаємодії з рядом відповідних міністерств та відомств, з іншими регіональними структурами, з підприємствами безпосередньо. Мета створення лізингового фонду ? раціональне використання виробничих потужностей (власних основних засобів) підприємств і організацій. Досягнення такої мети цілком реальне, тим більше, що у цьому питанні передусім потрібна організаційна робота, а фінансові витрати на “розкрутку” відносно невеликі. Фонд не буде власником майна, а виконуватиме розпорядницько-координаційні функції, що делегуються за партнерськими угодами. Отже, зможе реалізувати необхідну багатьом справу.

Розробка та реалізація інвестиційної стратегії і тактики має базуватися на всебічно відпрацьованих економіко-математичних моделях і сценаріях, які мають важливе значення як на державному, так і на регіональному рівнях.

Висновки

Отже, під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційна політика представляє собою частину загальної і фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.

Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного регулювання.

Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак - і ефективності. Відмова від галузевого, вузьковідомчого державного управління економікою на користь функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного регулювання, демонополізація відбуваються надто повільно, мляво. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення інвестицій є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Надходження іноземних інвестицій в Україну безпосередньо пов'язане з адміністративними і правовими чинниками, рівнем розвитку інфраструктури. Інвестуванню економіки України перешкоджають бюрократичний механізм, обмежена купівельна спроможність населення, злочинність і корупція, високі податки, слабкість ринкової інфраструктури, нестача досвідченого управлінського персоналу, високі інвестиційні ризики, обмеженість місцевих джерел фінансування, технічна відсталість економіки, нестабільність валюти. В таких умовах державне управління інвестиційним процесом виступає системою загальнодержавної, регіональних та місцевих програм, пов'язаних, насамперед, з іноземними інвестиціями, міжнародними програмами фінансування, інвестиційною політикою.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх.

До головних факторів, що стримують формування економічного середовища, сприятливого для залучення інвестицій, можна віднести також і невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки та повільність процесів приватизації.

Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні інвестицій пов'язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.

Залученню інвестицій перешкоджають нерозвинутість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією.

Тому для стимулювання залучення інвестицій та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

- стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;

- диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів - з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетів у розвитку економіки України;

- надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

Політика України як молодої незалежної держави щодо активізації процесу залучення інвестицій, перш за все, пов'язана з ринковим соціально-економічним трансформуванням суспільства. Отже, створення загальнополітичних, правових та інституціональних умов, сприятливих для інвестування, є одночасно як передумовою, так і результатом успішних реформ у нашій державі.

Говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід, який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший набір заходів. Головне тут:

- створення привабливого інвестиційного клімату;

- створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове оподаткування.

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб надати їм гроші на здійснення інвестицій. Українському приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.

Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не дають, а то й ведуть до негативних результатів. Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть економіці стимули ефективного розвитку.

Список використаних джерел

1. http://ipa.net.ua/.

2. http://www.management.com.ua.

3. http://www.info-library.com.ua.

4. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 №1560-XII // zakon1.rada.gov.ua.

5. Батура А.В., Дедіков О.І. Інвестиції як чинник оптимізації відтворювальних процесів в Україні. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998.

6. Український діловий тижневик "Контракти" / №27 від 04.07.2005.

7. Мочерний С.В. Основи економічних знань. ? К.: Феміна, 1995. ? С. 266-267.

8. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К., 1998.

9. Економічний словник-довідник. / За ред. Мочерного С.В. - К.: Феміна, 1995. - С. 141.

10. Стирський М.В. Макроекономічні умови здійснення інвестиційної діяльності. // Фінанси України. - 1999. - №12. - С. 115-120.

11. Пересада А.А. Інвестиційній процес в Україні. - К.: Лібра, 1998. - 392 с.

12. Недашківський М.М. Інвестиційний фонд регіонів України та джерела його формування. // Фінанси України. - 2000. - №2. - С. 79-85.

13. http://www.ukrstat.gov.ua.

14. Итоги и направления инвестиционной политики в Украине. / В. Попова, В. Попов. // Экономика Украины. - 2007. - №5. - С. 35-42.

15. Мерзляк А.В. Державне управління інвестиційним процесом. // Держава та регіони. Сер. “Економіка та підприємництво” - 2001. - №2. - С. 87-93.

16. Бондар М.І. Стан та вдосконалення аналізу ефективності інвестицій. // Економіка та держава. - 2008. - №2. - С. 8-11.

17. Варламова Г.О. Вплив інвестицій на економічне зростання. // Фінанси України. - 2005. - №3. - С. 57-64.

18. Чечетов М. Иностранные инвестиции: макроэкономический аспект. // Экономика Украины. - 2004. - №8. - С. 4-14.

19. www.donntu.edu.ua / «Библиотека» / «Информационные ресурсы».

20. Струнина В. Иностранные инвестиции в контексте сотрудничества Украины с международными финансовыми организациями. // Экономика Украины. - 2004. ? №8. - С. 22-25.

21. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге, стереотипне. - К.: Либідь, 2002. - 616 с.

Размещено на Allbest.ru