Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та їх ефективність.

Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності;

по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП.

Кожний з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому в реальному житті існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки. Відбуваються якісні зміни у взаємовідносинах суспільства і природи, гострішою стає проблема природоохорони як особливої сфери діяльності суспільства. За умов сучасної НТР проблеми природного навколишнього середовища, екологічні проблеми перетворилися в глобальні. Для виживання людства стало необхідним формування єдиної екологоекономічної системи відтворення. Розв'язання еколого-економічних проблем можливе через використання досягнень НТР та соціальний прогрес людства в умовах миру і міжнародної безпеки.

Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.

Великі економічні цикли або "довгі хвилі"

Про існування довгострокових економічних коливань економісти здогадувалися давно. Вперше ще у ХІХ ст. про це писали Дж.Б.Кларк, І.С.Джевонс, пізніше - М.І.Туган-Барановський, К.Каутський, В.Парето та ін. Створення теорії "довгих хвиль", однак, пов'язано з ім'ям російського вченого М.Д.Кондратьєва (1892-1938). Не зважаючи на те, що основні дослідження з цього напрямку були опубліковані ним ще у 20-х роках, внесок Кондратьєва в дослідження даної проблеми був настільки вагомим і загальновизнаним, що великі економічні цикли одержали в науці назву "циклів Кондратьєва".

Однією з найскладніших проблем, пов'язаних з дослідженням великих економічних циклів, є проблема виділення причин, матеріальних основ даного виду циклічності. М.Д.Кондратьєв запропонував розглядати основою "довгих хвиль" циклічність у розвитку продуктивних сил і насамперед - засобів праці.

Матеріальною основою "довгих хвиль" сьогодні вважають структурне оновлення технологічного способу виробництва, що проявляється, зокрема, як оновлення основного капіталу. Еволюційний шлях оновлення дає змогу більш повно використати можливості наявних технологій. Революційний веде до якісних змін у техніко-технологічному втіленні наукових знань.

Еволюційний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати можливості для наступного стрибка в їх розвитку. Технічні ж революції призводять до появи нових техніко-технологічних принципів, які згодом розповсюджуватимуться еволюційним шляхом.

М.Д.Кондратьєв підкреслював, що інтенсивність відкриттів у науці і техніці залежить від вимог економічної дійсності, а їх впровадження змінює цю дійсність.

Великі економічні цикли були проаналізовані вченим з кінця XVIIІ ст.(зокрема, і внаслідок відсутності більш давніх статистичних даних). Він виділив у цих циклах два періоди - висхідний ("підвищувальна хвиля" в термінології М.Д.Кондратьєва), що триває 25-30 років, і низхідний ("знижувальна хвиля") - 20-25 років. Період "високого піднесення" - це період масового розповсюдження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.

У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджуватися й протидіючі тенденції. Зростання органічної будови виробництва посилює дію тенденції норми прибутку до зниження. Зростає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже неможливо розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.

Згідно даного погляду на розвиток світової економіки "довгі хвилі" мали такий вигляд :

1. Підвищувальна хвиля І циклу - з початку 90-х рр. XVIIІ ст. до періоду 1810-1817 рр.

2. Понижувальна хвиля І циклу - з періоду 1810-1817 рр. до періоду 1844-1851 рр.

1. Підвищувальна хвиля ІІ циклу - з періоду 1844-1855 рр. до періоду 1870-1875 рр.

2. Понижувальна хвиля ІІ циклу - з періоду 1870-1875 рр. до періоду 1890-1896 рр.

1. Підвищувальна хвиля ІІІ циклу - з періоду 1891-1896 рр. до періоду 1914-1920 рр.

2. Ймовірна понижувальна хвиля ІІІ циклу - з періоду 1914-1920 рр.

М.Д.Кондратьєв звернув увагу на суспільно-політичні прояви та впливи "довгих хвиль". Він розумів всеосяжність цих впливів, які сформулював у так звані 4 емпіричні правильності великих циклів:

1. Перед початком, іноді в самому початку підвищувальної хвилі кожного великого циклу спостерігаються значні зміни в основних умовах господарського життя суспільства. Ці зміни виражаються в глибоких змінах техніки виробництва та обміну (яким в свою чергу передують значні технічні винаходи та відкриття), зміни умов грошового обігу та посилення ролі нових країн у світовому господарському житті.

2. Періоди підвищувальних хвиль великих циклів, як правило, значно багатші великими соціальними потрясіннями та переворотами в житті суспільства (революції, війни), ніж періоди понижувальних хвиль.

3. Понижувальні хвилі великих циклів супроводжуються тривалою депресією сільського господарства.

4. Середньострокові цикли, що припадають на понижувальну хвилю великого циклу, характеризуються тривалістю спадів і депресій та короткістю і слабкістю підйомів. Середні цикли, що припадають на підвищувальну хвилю, навпаки, мають тривалий, значний підйом і короткі, невиразні спади.

Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозування економічної структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між зміною базисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою виробничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відповідає домонополістичне підприємництво, засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі - монополістичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі - період державно-монополістичного підприємництва з державно-монополістичним конкурентно-ринковим механізмом господарювання.

Урахування об'єктивної взаємозумовленості довгих циклів у розвитку технологічного способу виробництва і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість наукового обґрунтування сучасного етапу підприємницького виробництва. Його початок припадає на другу половину 70-х років. У економічній літературі його називають транснаціональним.

Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціонального капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який почався наприкінці 70-х років. Цей цикл ґрунтується на широкій інтернаціоналізації структури відтворення, розвитку ресурсозберігаючих технологій, електронній автоматиці, біотехнології, інформатиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліття наступного століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний тип розвитку загальноісторичного процесу. На зміну йому прийде постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність (суперечливість) сучасної виробничої структури економічно розвинутих країн. Вона має перехідні від індустріальної до постіндустріальної структурні характеристики.

Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. Глибина кризових потрясінь економіки колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х - початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з необхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної революції.

На відміну від промислово розвинутих ринкових країн, де циклічні фактори довгих хвиль виявилися в середині 70-х - на початку 80-х років, часові межі в країнах командно-адміністративної системи зсунулися приблизно на десятиліття. Головним фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки і технології. Отже, існує й об'єктивна зумовленість спільності ряду перетворень механізмів управління, організаційно-економічних структур і форм власності у країнах з різним економічним устроєм. Питання не в самій проблемі, а у формах і методах її розв'язання.

Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше, структурної трансформації народногосподарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишнього єдиного виробничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробничих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з практичної некерованості цими трансформаційними процесами на макрорівні в умовах, коли національна держава тільки формується.

Далеко не всі аспекти взаємодії різних видів економічних циклів усвідомлені сьогодні. Вчені-економісти всього світу шукають способи пом'якшення нищівних впливів знижувальної хвилі великого циклу. М.Д.Кондратьєв передбачав у своїх творах можливість так званої великої депресії 1929-1933 рр. Існує переконання серед економістів, що з тієї кризи світ вийшов за допомогою ІІ світової війни. Сьогодні важко перерахувати відкриття і досягнення в науці і техніці останнього часу, впровадження євро, військові дії НАТО на Балканах, події в Афганістані, - все це певні ознаки підвищувальної хвилі. На жаль, ознаки досить тривожні, адже протягом майже всіх 80-х років економісти всього світу як заклинання повторювали: з наступної кризи не можна буде вийти за допомогою військового виробництва і війни, але, здається, світ знову повертається на ті ж таки шляхи.

Середні і малі цикли

Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи перевиробництва 1825 р., що охопила Великобританію. Цей цикл тривав 12 років і закінчився кризою 1836 р., яка уразила економіку Великобританії та США. Через 11 років нова економічна криза захопила відтворювальні структури Великобританії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою. В неї було втягнуто абсолютну більшість промислових країн. Пізніше більшість криз були світовими. До них належать кризи 1866, 1873, 1882, 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938 рр. Після другої світової війни розгорнулися кризи 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1970, 1974-1975, 1980-1982, 1992-1993 рр. Нова фаза спаду почалася на початку 1996 р.

Усі названі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за допомогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте можна виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм:

1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.

2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, циклічність за інших однакових умов виявляється менше.

4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старіння і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежувати матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структурних елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.

5. Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Звідси випливає висновок про те, що антициклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза, рецесія, стискання, падіння. Вона характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням системи взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів; падінням курсу акцій, біржовою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях. Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної системи. Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її ознаками є: стабільність виробництва, але на найнижчому рівні; призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси; зберігається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій.

Розпочинається фаза пожвавлення. Серед її основних виявів слід назвати: початок оновлення основного капіталу, модернізації виробництва; відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупного попиту; підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття; зростання позикового відсотка, товарних цін. Застій змінюється економічним зростанням, пожвавлення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер економіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Відновлюється докризовий стан економіки.

Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку, параметри якого значно перевищують попередній. Піднесення характеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибутків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайнятістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, наступного витка соціально-економічного розвитку суспільства.

Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них:

- дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;

- посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;

- підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антициклічного регулювання;

- фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;

- науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторюються через 1-2 роки;

- нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);

- темпи піднесення невисокі - 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних; основні економічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;

- суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;

- зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока криза, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;

- переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природно-економічних циклів;

- частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх;

- кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).

- особливості сучасного економічного циклу потребують удосконалення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.

- внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої - піднімання.

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток.

К. Маркс розрізняв два види грошових криз: загальні та специфічні.

Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз. Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечностей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють власне джерело її саморозвитку. Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного капіталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву й" є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.

Як свідчить економічна практика, кредитно-грошові потрясіння відбувалися через 3-4 роки після кризи середньострокового циклу. Вони часто бували такими інтенсивними, що переривали промисловий цикл і призводили до його роздвоєння. Такою була, наприклад, криза 1907 р., яка сталася лише через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900-1903 рр. Повоєнні кризи 1953-1954 та 1960-1961 рр. розпочалися після промислових криз 1948-1949 та 1957-1959 рр. Отже, інтервал у 3-4 роки також мав місце.

У 80-х роках - період найбільш подовженої за всю повоєнну історію фази економічного піднесення - вплив малих циклів на розвиток господарства і середньострокових циклів зберігся з усіма закономірностями.

У західній економічній літературі існує дві точки зору щодо характеру взаємозв'язку середньострокових циклів і економічних криз та малих циклів і грошових криз. Їхня диференціація пов'язана з різними підходами до розуміння принципів формування ринкової рівноваги. У кейнсіанській теорії вихідним є положення про те, що порушення у циклі відтворення є наслідком внутрішньої недосконалості ринкових механізмів саморегулювання. З цього кейнсіанці роблять висновок про те, що грошові кризи не самостійні, вони є лише результатом диспропорцій, які виникають безпосередньо у виробничій сфері, зокрема в інвестиційній структурі.

Теорія монетаризму ґрунтується на так званій монетарній теорії циклу. Вона виходить з того, що ринковий механізм спроможний самостійно забезпечувати структурну рівновагу, а фактор, який викликає дестабілізацію системи і зумовлює циклічність розвитку, - це грошова система. Звідси кризи і депресії ринкової економіки - грошове явище. Вони пов'язані насамперед з функціональними порушеннями, що виникають у сфері кредитно-грошових відносин.

Розбіжності в методології кейнсіанського і монетаристського підходів до розуміння економічної природи циклів визначила неоднозначність їхніх рекомендацій щодо здійснення антициклічної політики.

Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кризи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкладень, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно застарілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-друге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчастіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.

Аналіз кризових і циклічних явищ в Україні

циклічність економічний фонд

Статистичні дані та аналіз основних макроекономічних показників за 1996-2007 роки дозволяють зробити висновок про те, що економіка України розвивається не прямолінійно, а поступово, короткими та середньостроковими циклами, в той-же час вона знаходиться на початку етапу пожвавлення довготривалого економічного циклу, пройшовши тривалий етап економічної кризи, про що свідчить стрімкий розвиток економіки і зростання ВВП, доходів населення, обсягів виробництва у 2006-2008 рр. Присутня політична нестабільність дещо уповільнює цей процес, зменшуючи інвестиційну привабливість України для іноземних інвесторів, а отже, і темпи розвитку економіки, модернізації підприємств, впровадження інноваційних технологій.

Циклічний характер поступального розвитку економіки України добре видно на графіку: при загальному рості економічних показників спостерігаються «стрибки» угору і вниз, які свідчать про наявність циклічних явищ короткострокового характеру. Але на ньому складно побачити економічні кризи 1993-1994, 1998, 2002, 2005 років, так як вони найбільш яскраво виражаються у динаміці окремих економічних показників, таких як доходи і витрати населення, коливання сальдо експорту-імпорту, сегментній структурі виробництва тощо.

Основні показники соціально-економічного розвитку України у відсотках до попереднього року