Виробнича інфраструктура підприємства

Сутність та види інфраструктури підприємства, система його технічного обслуговування. Засоби матеріально-технічного забезпечення виробництва. Проведення аналізу ефективності функціонування виробничої інфраструктури підприємства на прикладі ВАТ "Азот".

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 16.05.2011
Размер файла 1,1 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

81

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: ``Економіка підприємства''

на тему: ``Виробнича інфраструктура підприємства''

(на матеріалах відкритого акціонерного товариства ВАТ „Азот”)

Виконала:

студент 2-го курсу

гр.БО-95

Мірошник С. Ю

.Науковий керівник:

Скорик О.О.

Черкаси 2008

ЗМІСТ

  • Вступ
  • 1. Виробнича інфраструктура підприємства
  • 1.1 Сутність та види інфраструктури підприємства
  • 1.2 Система технічного обслуговування підприємства
    • 1.2.1 Загальна характеристика системи
    • 1.2.2 Ремонтне господарство
    • 1.2.3 Інструментальне господарство
    • 1.2.4 Транспортне господарство
    • 1.2.5. Енергетичне господарство
    • 1.2.6 Складське господарство
  • 2. Загальна характеристика ВАТ "Азот" та його виробничої інфраструктури
  • 2.1 Загальна характеристика ВАТ "Азот".
  • 2.2 Матеріально-технічне забезпечення виробництва
  • 2.3 Вдосконалення матеріально-технічної бази ВАТ "Азот"
  • 3. Порівняльна характеристика підприємств на базі основних показників їх діяльності
  • Висновок
  • Література
  • Додатки

Вступ

Стійке функціонування підприємства як системи та виготовлення конкурентоспроможної продукції забезпечуються не тільки завдяки використанню прогресивних технологічних процесів, а й здебільшого високим рівнем організації технічного обслуговування основного виробництва. З метою постійного підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортно-складських операцій та інших пов'язаних з ними робіт на підприємствах створюється система технічного обслуговування виробництва.

Основними завданнями системи є: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування; забезпечення робочих місць інструментом та приладдям як власного виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників; забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям тощо; своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом; переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт; складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

Перелічені завдання системи технічного обслуговування виконуються відповідними допоміжними та обслуговуючими структурними підрозділами підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.

Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

Теоретичну основу дослідження становлять сучасні теорії економічного розвитку підприємства. Соціально-економічні, організаційно-управлінські проблеми організації виробничої інфраструктури підприємства, питання інформаційного забезпечення їх діяльності відображено у публікаціях І.М. Бойчика, Т.М. Литвиненка, М.П. Нахаби, С.Покропивного, Ю.С. Цал-Цалка, А.В. Шегди, Г.М.Тарасюк та ряду інших авторів.

Це зумовлює можливість глибокого та всебічного аналізу функціонування та розвитку виробничої інфраструктури підприємства.

Метою курсової роботи є проаналізувати ефективність функціонування виробничої інфраструктури підприємства, в тому числі ВАТ „Азот”, та обґрунтувати напрями її розвитку у відповідності до сучасних умов господарювання та з врахуванням проведеного аналізу.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

дати загальну характеристику сутності та видам інфраструктури підприємства;

дослідити систему технічного обслуговування підприємства;

з'ясувати засоби матеріально-технічного забезпечення виробництва;

проаналізувати діяльність ВАТ „Азот”.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади економічного розвитку підприємства.

Предмет дослідження - виробнича інфраструктура підприємства.

Методологічну основу дослідження складають сукупність методів, прийомів і принципів наукового пізнання. В процесі роботи використовувались такі методи: системний, екстраполяція, абстрагування узагальнення. Такі прийоми, як економічне порівняння, статистичне групування, аналогії, а також принципи системності та розвитку.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних та зарубіжних фахівців, що стосуються теоретичних та практичних аспектів виробничої інфраструктури підприємства.

1. Виробнича інфраструктура підприємства

1.1 Сутність та види інфраструктури підприємства

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від лат. infra - нижче, під та structure. - побудова, розміщення) - це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.

Інфраструктура підприємства - це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Інфраструктура - це своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури(див. рисунок 1.1).

До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45-50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.

Рисунок 1.1 - Елементи інфраструктури підприємства [6, с. 276].

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;

4) навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають.

Для досягнення високих виробничо-господарських результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру. Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності підприємства.

У цілому успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктур підприємства.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому [10, с. 153].

При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв.

Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи:

інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;

низький рівень механізації та автоматизації;

низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

1.2 Система технічного обслуговування підприємства

1.2.1 Загальна характеристика системи

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва (див. рисунок 2.1.).

У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;

складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

Рисунок 2.1 - Структурні елементи системи технічного обслуговування підприємства [6, с. 278].

1.2.2 Ремонтне господарство

Машини та устаткування складаються з багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.

Ремонт - це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

На практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування - персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.

На вітчизняних підприємствах найбільш поширеною є система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці, їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні та капітальні.

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробовування під навантаженням.

Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.

У системі ПЗР регламентація ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними з них є [6, с. 280]:

ремонтний цикл - проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

міжремонтний період - проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;

структура ремонтного циклу - перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;

категорія складності ремонту - показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи того виду технологічного устаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці.

1.2.3 Інструментальне господарство

Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця. Поняття технологічної оснастки (інструменту) поширюється на всі види різального, вимірювального та складального інструменту, а також на штампи, прес-форми та інші пристрої.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25-30%, у серійному - 10-15%, а в дрібносерійному та одиничному - близько 5% вартості устаткування.

Підрозділи, які входять до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції.

Інструментальний відділ займається постачанням інструментів і пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих інструментальних заводах, а також проектуванням технологічної оснастки для власних потреб.

Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки (інструменту) загального користування. Увесь придбаний, виготовлений і відремонтований (відновлений) інструмент надходить до центрального інструментального складу. Тут здійснюється його приймання, облік, зберігання та видача цехам (дільницям, виробництвам)-споживачам. Безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою забезпечують цехові інструментально-роздавальні комори. Вони одержують від центрального інструментального складу технологічну оснастку, зберігають її оборотний фонд, збирають і передають до центрального складу зношений інструмент.

Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог підприємства, якому підпорядковано інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех і центральний інструментальний склад. Цехові інструментально-роздавальні комори підпорядковано начальнику відповідного цеху.

Безпосередній процес управління інструментальним господарством передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; придбання необхідного інструменту в спеціалізованих виробників (продавців); організацію належної експлуатації інструменту виробничими підрозділами підприємства.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють, виходячи із запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. У масовому виробництві її розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрати інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (наприклад, на 100 годин роботи того чи того виду технологічного устаткування).

Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлюються загальною річною потребою в інструменті та можливостями придбання певної його частини на ринку (розміщення замовлення на виготовлення інструменту на стороні). При цьому враховується, що потреба підприємства в інструменті частково покривається за рахунок його відновлення власними силами.

У комплекс робіт з експлуатації технологічної оснастки включаються: організація надходження, зберігання, видачі та обліку руху; організація заточування, ремонту та оновлення; нагляд за станом і дотриманням встановлених правил експлуатації.

інфраструктура виробництво матеріальне технічне

1.2.4 Транспортне господарство

Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів виробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.

Комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює транспортне господарство. Його склад залежить від характеру продукції, типу та обсягів виробництва. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. У будь-якому разі транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу, до складу відділу здебільшого входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємозв'язаних видів транспорту. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, водними та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами). Управління зовнішнім і міжцеховим транспортом покладається на начальника транспортного відділу чи начальника транспортного цеху. Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції в межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на загальноцеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями) і міжопераційний (зв'язок між окремими робочими місцями). Управління ним здійснюють керівники відповідних цехів.

У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва [6, с. 282].

В основу планування транспортного господарства беруть визначення вантажопотоків, тобто кількості вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри і маршрути окремих потоків вантажів розраховуються на базі виробничої програми підприємства, норм витрати матеріальних ресурсів і відстані перевезень. Сума всіх вантажопотоків, здійснюваних усіма видами транспорту, становить річний загальний обсяг перевезень вантажів.

Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів і фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їхнього переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних засобів і кількості рейсів за добу.

Планування роботи транспортного господарства полягає в розробці річних (квартальних) і календарних (місячних, добових) планів, а також у оперативному регулюванні перевезень. У річних і квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів і механізмів, обсяги вантажно-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльності транспортного господарства.

Календарні плани містять завдання на місяць (добу, зміну) і складаються за окремими транспортними маршрутами. У них зазначаються види вантажів, пункти відправлення та прийняття, час початку й закінчення перевезень.

1.2.5 Енергетичне господарство

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об'єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства підприємства.

До складу енергетичного господарства зазвичай входять такі окремі його види:

електросилове - знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

теплосилове - котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

пічне - нагрівальні й термічні печі;

слабкострумове - власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тім числі диспетчерського та селекторного);

енергоремонтне - технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання [6, с. 284].

Керівництво енергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснює головний енергетик підприємства. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладається на відділ головного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковується головному механіку.

В основу організації енергогосподарства покладаються розрахунки планового і звітного енергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного балансу здійснюється з метою:

по-перше, визначення потреби в паливі та енергії з урахуванням допустимих втрат у внутрішніх мережах (витратна частина балансу); по-друге, обґрунтування способів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії власними генеруючими установками, проектування оптимальних режимів їхньої роботи, одержання енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).

Звітний енергетичний баланс використовується для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства й контролю використання енергоресурсів. Він також служить вихідною базою для розробки стратегічних та оперативних заходів для об'єктивно необхідної економії паливно-енергетичних ресурсів.

1.2.6 Складське господарство

Умовою безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Досвід господарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів на підприємствах:

матеріальних (підпорядкованих відділу матеріально-технічного постачання) - для зберігання запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні;

виробничих - для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них включають також центральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори, склади запасних частин та устаткування;

збутових - для зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; їх підпорядковано відділу збуту підприємства.

Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до виробничого використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

Завезення матеріалів на склади підприємства здійснюється відповідно до оперативних планів відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Кількісне приймання означає перевірку відповідності кількості, обсягів і номенклатури матеріалів записам у супровідних документах. Якісне приймання проводиться з метою встановлення відповідності одержаних вантажів стандартам, технічним умовам, зразкам та іншим вимогам, обумовленим у договорі поставки.

Розміщення і зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного місця його зберігання. За партіонного способу кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, зберігається окремо. Комплектне розміщення є різновидом сортового та означає розміщення матеріалів комплектами, що відпускаються у виробництво.

Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до виробничого використання, тобто комплектування, нарізування, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення (дільниці) матеріальних складів підприємства.

Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, що його розраховує відділ постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний облік). В окремій картці зазначаються номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марка, сорт, одиниця виміру і ціна, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За картотекою розраховуються залишки матеріалів, які порівнюються з нормами запасу зберігання й лімітами.

2. Загальна характеристика ВАт „Азот” та його виробнича інфраструктура

2.1 Загальна характеристика ВАТ „Азот”

Черкаське вiдкрите акцiонерне товариство "Азот" - одне з найбiльших пiдприємств на Українi по виробництву мiнеральних добрив, iонообмiнних смол, капролактаму та iншої хiмiчної продукцiї. Його будiвництво розпочалось у 1962 роцi, а 14 березня 1965 року колективом видано перший амiак.

ВАТ "Азот" має багату i цiкаву iсторiю створення та розвитку. Якщо об`єктивно розглядати iсторiю пiдприємства, то потрiбно згадати найбiльш важливi дати та подiї. В хронологiчному порядку вони розгорталися таким чином:

Серпень 1962 року - Постановою Ради Мiнiстрiв Української РСР № 923 затверджено проектне завдання на будiвництво заводу азотних добрив Черкаського раднаргоспу в м. Черкаси.

Вересень 1962 року - закладено перший камiнь у фундамент майбутнього заводу.

У 1962 роцi розпочалося будiвництво амiачного виробництва потужнiстю 108 тисяч тонн у рiк.

В 1962 роцi прийнято Постанову Ради Мiнiстрiв СРСР № 171 "Про розширення виробництва iонообмiнних матерiалiв в 1962- 1965 роках".

Травень 1963 року прийнято Постанову Ради Мiнiстрiв УРСР № 559 "Про об'єднання заводу азотних добрив iз заводом iонообмiнних смол, що будується" i визначена повна назва пiдприємства - Черкаський хiмiчний комбiнат.

Грудень 1964 року - введено в дiю вiддiлення по виробництву амiачної води потужнiстю 432 тисячi тонн у рiк.

14 березня 1965 року введено в дiю першу чергу амiаку потужнiстю 108 тисяч тонн у рiк. Отримано перший амiак.

1967 рiк - введено в дiю дослiдно-промисловий цех виробництва iонообмiнних смол.

1968 рiк - введено в дiю головний цех по виробництву катiонiту потужнiстю 2680 тонн у рiк.

У груднi 1968 року введено в дiю цех по виробництву карбамiду потужнiстю 360 тисяч тонн у рiк.

У травнi 1970 року введено в дiю другу чергу амiачного виробництва потужнiстю 400 тисяч тонн амiаку в рiк.

1970 рiк - введено в дiю цех слабкої азотної кислоти потужнiстю 360 тисяч тонн у рiк, цех по виробництву амiачної селiтри потужнiстю 450 тисяч тонн у рiк.

В 1972-73 роках введено в дiю потужностi третьої черги виробництва амiаку потужнiстю 400 тисяч тонн у рiк, цех по виробництву амiачної селiтри потужнiстю 900 тисяч тонн у рiк, цех по виробництву слабкої азотної кислоти потужнiстю 720 тисяч тонн у рiк.

У травнi 1973 року була отримана перша мiльйонна, з початку пуску цеху, тонна карбамiду.

У червнi 1973 року була отримана перша мiльйонна, з початку пуску цеху, тонна амiаку.

1975 рiк - введено в дiю виробничi потужностi по виробництву анiонiту, Черкаський хiмiчний комбiнат перетворений у Черкаське виробниче об'єднання "Азот".

1979 рiк - введено в дiю цех по виробництву амiаку потужнiстю 450 тисяч тонн у рiк.

1980 рiк - введено в дiю цех по виробництву карбамiду потужнiстю 330 тисяч тонн у рiк.

В 1984 - 85 роках введено в дiю виробництво капролактаму потужнiстю 50 тисяч тонн у рiк.

В 1987-88 роках введено в дiю цех по виробництву карбамiду потужнiстю 330 тисяч тонн у рiк.

1988 рiк - введенно в експлуатацiю цеху побутової хiмiї.

У липнi 1993 року введено в експлуатацiю виробництва КАС-32 потужнiстю 180 тисяч тонн у рiк.

У груднi 1995 року Черкаське виробниче об'єднання "Азот" перетворено у Вiдкрите Акцiонерне Товариство "Азот" м. Черкас.

2000 рiк - ведеться будiвництво лiнiї по кристалiзацiї капролактаму.

Виконавча дирекція здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. До компетенції Виконавчої дирекції товариства належить вирішення оперативних питань господарської діяльності ВАТ „Азот”, визначення штатів та структури товариства, умов праці працівників товариства, визначення порядку впровадження та прийняття в експлуатацію заходів, спрямованих на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння та капітальний ремонт.

Роботою Виконавчої дирекції керує генеральний директор ВАТ “Азот”.

До складу Виконавчої дирекції входять:

1. Генеральний директор ВАТ «Азот» - Коваль Андрій Анатолійович.

2. Директор технічний - Скляров Віталій Леонідович.

3. Директор з економіки та фінансів - Єрмоленко Владислав Вікторович.

4. Директор комерційний - Хачатарьян Артем Капрелович.

5. Головний бухгалтер - Катькало Віктор Павлович.

6. Директор з правових питань - Кравцов Віталій Сергійович.

Управління ВАТ "Азот" базується на корпоративних принципах: обрано спостережну раду, виконавчу дирекцію, ревізійну комісію, щорічно проводяться загальні збори акціонерів.

В структуру ВАТ "Азот" входять такі підрозділи (див. додаток А): 18 цехів основного виробництва, в тому числі виробництво капролактаму, іонообмінних смол, аміаку, карбаміду, аміачної селітри, азотної кислоти, мінеральних добрив - карбамідо-аміачної суміші (КАС).

В структуру товариства входять 26 допоміжних цехів, а також медико-санітарна частина, соціально-комунальний відділ, комбінат громадського харчування.

Вiдкрите акцiонерне товариство "Азот" засноване наказом Фонду державного майна України від вiд 24 червня 1994 року № 41-АТ згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року за № 444-р шляхом перетворення державного підприємства «Черкаське виробниче об'єднання "Азот"» відповідно до законодавства України.

Черкаське ВАТ "Азот" - одне з небагатьох хiмiчних пiдприємств України, яке визначило i знайшло свiй шлях у ринковiй економiцi.

За бiльш нiж тридцяти п'ятирiчну iсторiю, а перша продукцiя була отримана 14 березня 1965 року, пiдприємство перетворилося у гiгант хiмiчної iндустрiї. За цей час на заводi значно зросли потужностi по виробництву амiаку, карбамiду, амiачної селiтри, iонообмiнних смол, капролактаму. Освоєно i введено в експлуатацiю виробництво по випуску нового виду продукцiї карбамiдо-амiачної сумiшi (КАС).

Нинi Черкаське ВАТ "Азот" - одне з пiдприємств-лiдерiв України по випуску мiнеральних добрив, iонообмiнних смол i капролактаму. На долю акцiонерного товариства в Українi припадає 15% виробництва амiаку, 24% виробництва карбамiду, а по виробництву капролактаму i iонообмiнних смол пiдприємство є монополiстом. Рiчна продуктивнiсть мiнеральних добрив складає 1,62 млн. тон, що адекватно 33% сукупного виробництва мiнеральних добрив в Українi.

З метою використання сучасних захiдних технологiй пiдприємство пiдтримує тiснi зв'язки з фiрмами "Аммонiя Казале" (Швейцарiя), "Уреа казале" (Швейцарiя), "Хальдор Топсе" (Данiя), "Кеталист анд Кемiкал" (США), "Трансонiк" (Нiмеччина), "Машинен-фабрик Мелерс" (Нiмеччина), "Акзо Нобель" (Швецiя), "Монсанто" (США), "Джонсон Маттi" (Англiя), "Голанд Новохем Б.В." (Голландiя) та iншими.

На протязi 1996- 1998 рокiв реалiзовано 35 проектiв, направлених на покращання умов охорони навколишнього середовища, як на територiї пiдприємства, так i в прилеглих районах.

Розвиток мiжнародних зв'язкiв сприяв оновленню системи зовнiшньоекономiчної дiяльностi, так, що структура експорту стала носити бiльш стабiльний характер, вдосконалювалася як в якiсному, так i в кiлькiсному вiдношеннi.

Продукцiю ВАТ "Азот" добре знають в багатьох країнах свiту. Пiдтвердження цьому - три нагороди:

- Нагорода за якiсть i досконалiсть "Мiжнародна Золота Зiрка", яка була отримана в листопадi 1997 року у мiстi Мадридi (Iспанiя);

- Мiжнародна Золота Нагорода "За технологiю i якiсть", яка була отримана в червнi 1999 року в мiсцi Франкфуртi на Майнi (Нiмеччина);

- Нагорода за досконалiсть та дiловий престиж, яка була отримана у липня 2000 року у Нью-Йорку на Quality Summit.

Метою діяльності товариства є отримання прибутку за рахунок здійснення виробничої, підприємницько-комерційної та інших видів діяльності в різноманітних галузях народного господарства, а саме: виробництво промислової продукції, переважно хімічної, виконання робіт та надання виробничих, науково-технічних та комерційних послуг юридичним та фізичним особам на внутрішньому та зовнішньому ринку і забезпечення на цій основі соціально-економічних потреб акціонерів та членів трудового колективу товариства.

Предметом діяльності товариства є [14, с. 2]:

1.Виробництво різноманітної хімічної продукції (аміаку, мінеральних добрив, капролактаму, іонообмінних смол, азотної кислоти, агрохімікатів, іншої продукції для потреб сільського господарства й промисловості) та її комплексне використання шляхом переробки у споживчі товари, включаючи товари народного споживання або комплектуючі вироби до них.

2.Реалізація виробленої продукції споживачам в Україні та за кордоном, а також виконання робіт та надання послуг.

3.Додаткова обробка та поліпшення споживчих властивостей мінеральних добрив шляхом фасовки, грануляції, зберігання, введення мікродомішок до мінеральних добрив і транспортування мінеральних добрив, та інших видів продукції власного і невласного виробництва.

4.Будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж).

5.Проведення проектувальних, будівельних, будівельно-монтажних, верхолазних, вантажопідйомних, ремонтних робіт по реконструкції та створенню промислових об'єктів, житлово-господарських об'єктів, інженерної інфраструктури підприємств і міст, технічного діагностування, технічного огляду та технічного посвідчення, таврування обладнання й комунікацій.

6.Виробництво запасних частин та обладнання.

7.Виробництво харчових концентратів, кормових домішок, засобів захисту рослин, стимуляторів росту та виробництво сільськогосподарської продукції (рослинництво, птахівництво, тваринництво, бджільництво, рибальство, квітникарство) та її комплексна переробка.

8.Виробництво органічно-мінеральних добрив та білково-вітамінних концентратів шляхом утилізації активних мулів міських та промислових стоків.

9. Виробництво особливо небезпечних хімічних речовин.

10.Виробництво лікарських препаратів або сировини для їх виготовлення, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами.

11.Виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами.

12.Виробництво будівельних матеріалів.

13.Оптова, роздрібна, комісійна торгівля та торгівля на умовах консигнації промисловими товарами.

14.Організація закупівлі, транспортування та реалізації продуктів виробничого призначення та споживчих товарів, а також надання посередницьких послуг із цих видів діяльності, в тому числі шляхом торгово-закупівельної, брокерської та дилерської діяльності.

15.Здійснення зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі операцій з матеріалами, промисловими виробами, відходами і брухтом дорогоцінних металів і валютних операцій відповідно до цього статуту та чинного законодавства України.

16.Інвестування власних та залучених товариством ресурсів у проекти співробітництва з українськими та іноземними юридичними й фізичними особами згідно з програмами товариства.

17.Проведення оптової і роздрібної торгівлі, виробництва та переробки продукції і товарів та надання послуг у сфері громадського харчування.

18.Проведення маркетингових досліджень, науково-дослідних, інженерно-пошукових, технологічно-налагоджувальних робіт, виконання проектно-конструкторських робіт повного циклу, впроваджувальних робіт, здійснення посередницької діяльності по створенню й використанню інтелектуальної та виробничо-технічної продукції.

19.Винахідницька та раціоналізаторська діяльність. Передача на підставі договорів прав власності, передача на підставі ліцензійних договорів дозволів на використання винаходів, корисних моделей, знаків для товарів та послуг, які є власністю товариства і захищені патентами України чи інших країн.

20.Впровадження у виробництво нових високоефективних технологій, насамперед енергоресурсозберігаючих та з захисту навколишнього середовища.

21.Виробництво теплоносіїв та гарячої води для забезпечення потреб виробництва і населення міста, установ та організацій.

22.Забезпечення населення, установ та організацій питною водою, електроенергією, послугами зв'язку та житлово-комунальними послугами.

23.Надання послуг з водопідготовки та комплексної очистки води.

24.Надання послуг з транспортування, комплексної очистки промислових та господарських стоків, повернення очищених стічних вод, експлуатації відстійників, сховищ та очисних споруд.

25.Організація і здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом.

26.Надання автотранспортних послуг усіх видів, включаючи перевезення людей та використання спеціальних машин та механізмів.

27. Надання послуг із перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом та ремонту рухомого складу.

28. Надання складських послуг, створення консигнаційних складів.

29. Надання допомоги зацікавленим фірмам і організаціям у налагодженні та розвитку ділових зв'язків із державними, кооперативними та іншими підприємствами різних форм власності, громадськими організаціями в країні і за кордоном.

30.Організація і проведення комерційних операцій з цінними паперами у встановленому порядку.

31.Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції.

32.Діяльність з охорони навколишнього середовища, будівництво та експлуатація природоохоронних засобів, здійснення всіх необхідних заходів по захисту повітряного середовища, водоймищ, ґрунту від забруднення господарськими викидами.

33.Переробка, утилізація, використання, зберігання, захоронення та реалізація відпрацьованих каталізаторів, вторинної сировини, відходів виробництва, в тому числі токсичних.

34.Реалізація некондиційних матеріалів та неліквідів продукції.

35.Контроль аналізу повітря промислових зон та контроль стічних промислових вод.

36.Забезпечення захисту державної та комерційної таємниці, економічної безпеки та охорони підприємства, конфіденційної таємниці, усіх аспектів безпеки (в т.ч. і економічної).

37.Створення необхідних умов для забезпечення трудової та творчої діяльності колективу, включаючи питання соціального забезпечення, побуту та дозвілля.

38.Медичне обслуговування працівників і пенсіонерів Товариства та інших громадян. Здійснення медичної практики.

39.Організація відпочинку, культурного та побутового обслуговування, розвиток фізичної культури та спорту, забезпечення функціонування всієї соціальної інфраструктури для працівників Товариства. Придбання та реалізація санаторно-курортних, оздоровчих путівок і путівок на відпочинок.

40.Будівництво та експлуатація баз відпочинку, санаторіїв для дітей та дорослих, лікувальних та оздоровчих установ, створення готелів, кемпінгів та інших об'єктів у сфері організації діяльності з туризму, спорту, оздоровлення та відпочинку.

2.2 Матеріально-технічне забезпечення виробництва

Машини, технологічні комплекси, агрегати й матеріально-технічні ресурси (сировину, паливо, матеріали, енергію тощо) підприємство закуповує на ринку, де продавцями й постачальниками виступають підприємства-виробники чи посередники. Організація постачання за прямими зв'язками має переваги, що в такому процесі можуть бути ураховані, а в разі змін і оперативно здійснені, спеціальні вимоги покупця. За прямими зв'язками, перш за все, постачаються складне устаткування, вироби, що виготовляються за індивідуальним замовленням, ресурси, які потрібні у великій кількості [10, с. 200].

Постачання матеріально-технічних ресурсів та обладнання здійснює спеціалізований відділ заводоуправління, якому часто доводиться мати справу з різноманітною номенклатурою. Крім закупівлі обладнання й ресурсів, які потрібні у великій кількості здійснюються за прямими зв'язками, цей відділ періодично чи регулярно отримує невеликі партії з оптових магазинів і фірм. Вигідними такі операції стають через те, що постачальники цього типу розташовані неподалік, і тому транспортні витрати зводяться до мінімуму, а також через комплектацію потрібного асортименту ресурсів. Періодична закупівля може здійснюватись через товарні біржі, на виставках тощо. Це значно зменшує витрати на ресурсне забезпечення. Коло постачальників підприємства здебільшого є стабільним, особливо при масовому і серійному виробництві. Зміни в ньому можливі при освоєнні нової продукції, заміні чи вдосконаленні технологічних комплексів, розширенні підприємства. При виборі нових постачальників ураховується: виробнича потужність підприємства-постачальника, якість, ціна ресурсів та обладнання, репутація постачальника, його територіальна віддаленість, оперативність поставок, можливість надання ним кредиту тощо.

Регулярне постачання здійснюється згідно з наявним двостороннім договором, що регламентує всі умови надходження агрегатів і ресурсів на склади підприємства, форму розрахунків, відповідальність за порушення угоди. Завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення є відвантаження машин, устаткування, пристроїв на монтажні майданчики, сировини для забезпечення цехів та робочих місць ресурсами, відповідно до затверджених лімітів витрат. Схема внутрішнього постачання при цьому може бути децентралізованою", коли цехи самостійно отримують матеріали на складі і централізованою (активною), при якій склад доставляє матеріали в цехи за графіком або "точно за часом" (календарним графіком) при роботі "з коліс".

Завдання матеріально-технічного забезпечення підприємства полягає є тому, щоб за допомогою ринків збуту й прямих постачальників забезпечити підприємство всім необхідним для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. При цьому обов'язковим є врахування економічності, надійності постачання, а також екологічності відходів (викидів в атмосферу та виливів у річки, озера, моря).

Тому завдання матеріально-технічного забезпечення належать до тих, які потребують оптимізації. Об'єктами постачання є сировина, допоміжні засоби, матеріали, комплектуючі, товари для торгівлі, а функціями - закупівля на внутрішніх і зовнішніх ринках, створення, й зберігання запасів, розподіл між споживачами та видалення відходів. При матеріально-технічному забезпеченні слід оптимізувати такі витрати: закупівельні ціни; складські, заводські та зовнішні перевезення, в т. ч. при видаленні відходів. Витрати на закупівлю можна зменшувати за рахунок зниження цін у постачальників, заміни постачальників або скорочення заморожених запасів (вивільнення капіталу) [13, с. 45].

Для визначення потреби в сировині й матеріалах застосовуються три методи: на основі виробничої програми; за фактичними витратами; за об'єктивною оцінкою. Сюди належить встановлення верхнього ліміту цін за результатами систематичної калькуляції закупівель, їх організація починається з вивчення кон'юнктури ринків сировини і матеріалів, налагодження відносин з постачальниками, вибору й оцінки їхніх пропозицій, підготовки й підписання контрактів: При цьому слід брати до уваги той факт, що зменшення запасів вивільняє капітал.

Матеріально-технічне забезпечення здійснюється з урахуванням конфліктності його цілей в трикутнику: низькі закупівельні ціни - незначне заморожування капіталу в запасах або високий оборот капіталу - потрібна якість сировини і матеріалів, якісний сервіс поставок. Мінімізація витрат на, придбання обладнання, сировини, матеріалів є важелем, який сприяє підвищенню рентабельності й збільшенню прибутку підприємства. Можливості досягнення цього становища такі: по-перше, домогтися у постачальників знижки цін, по-друге, змінити продукцію таким чином, щоб матеріально-технічне забезпечення могли здійснювати постачальники, в яких ціни на матеріали й сировину нижчі і, по-третє, скоротити заморожений в запасах капітал, який в ринковій економіці завжди є дорогим. Слід зазначити, що з підвищенням конкуренції на ринках ресурсів матеріально-технічне забезпечення починає відігравати для виробництва стратегічну роль.

Стає необхідним застосування нових стратегій закупівлі, створення запасів, зберігання й оптимального розподілу ресурсів. Найвідоміші з них:

звуження спектра виготовлення на власному підприємстві, а розширення придбання комплектуючих і вузлів у кваліфікованих постачальників;

використання концепції "докаст ін тайм", в якій майже відсутні власні склади, а матеріали постачаються тільки тоді й туди, де вони потрібні у виробництві. Ці технології спрацьовують тільки за наявності розвинутої транспортної інфраструктури [10, с. 202].

При визначенні потреб в сировині й матеріалах вихідними позиціями є програма виробництва, обсяг робіт і послуг, які може, запропонувати і надати підприємство, тобто:

які ресурси та якої якості потрібні;

яка кількість окремих ресурсів необхідна;

які максимальні ціни за сировину й матеріали фірма може заплатити, не втративши при цьому конкурентоспроможності під час продажу власної продукції [10, с. 203].

Для визначення потреби в сировині й матеріалах слід оперувати не категоріями конкретних матеріалів чи деталей, а категоріями функцій, які мають бути виконані тим чи іншим продуктом при мінімальних витратах на його закупівлю. Для того, щоб визначити, яка кількість цих ресурсів необхідна, на практиці застосовуються два методи:

1. На основі виробничої програми чи замовлень, які є в портфелі підприємства. Ця первинна потреба, яка стає основою розробки плану закупівлі й постачання, вирішується за допомогою специфікацій і стає потребою брутто.

2. Потреба визначається, виходячи з обсягів витрат ресурсів у минулі періоди й прогнозів на майбутнє, враховує можливість прибуткової торгівлі ними [13, с. 135].

Після цього наступає черга планування закупівельних операцій та організації самої закупівлі. Черговість дій при цьому має бути такою: вивчення кон'юнктури ринків сировини й матеріалів; налагодження відносин з постачальниками; їх оцінка й вибір; підготовка і підписання контрактів; отримання замовлень. Далі наступає черга управління накопиченими матеріальними, запасами підприємства при їх зберіганні, підготовці до використання та розподілі.

Основні операції, які здійснюються при управлінні: визначення обсягів запасів, перевезень між складами, приймання, перевірка й складування товарів, що надійшли, консервація запасів тощо. Протягом запланованого періоду продукція від постачальників і зі складів транспортується до місць використання. Одночасно переробляються відходи, продаються надлишкові ресурси, здійснюється сервіс поставок (постачання в потрібні строки, в належні, місця і у визначений час, повна готовність матеріалів, обладнання тощо до використання).


Подобные документы

  • Структура довгострокових активів. Методика аналізу технічного рівня розвитку підприємства. Основні фонди, їх визначення, оцінка технічного стану, руху та ефективності використання. Аналіз використання виробничої потужності та технологічного обладнання.

    реферат [59,3 K], добавлен 28.09.2009

  • Діяльність підприємства, що забезпечує операційну та загальну ефективність його функціонування. Виробнича інфраструктура, організація автотранспортного, енергетичного та складського господарств. Показники соціально-економічної ефективності діяльності.

    методичка [71,5 K], добавлен 31.10.2011

  • Характеристика плану матеріально-технічного забезпечення та вплив зовнішнього середовища підприємства на його формування. Вибір постачальника та планування поставок матеріальних ресурсів і системи управління запасами. Визначення потреби цехів у сировині.

    курсовая работа [119,1 K], добавлен 16.11.2010

  • Зміст і порядок розроблення виробничої програми підприємства. Сутність та класифікація норм планування. Методика обчислення виробничої потужності у різних видах виробництва. Аналіз основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства на ринку.

    курсовая работа [30,7 K], добавлен 15.12.2010

  • Особливості планування матеріально-технічного забезпечення виробництва. Потреби в сировині та матеріальних ресурсах. Запаси, їх види та регулювання розмірів. Особливості визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах в різних типах виробництва.

    контрольная работа [26,7 K], добавлен 14.03.2009

  • Вивчення поняття та сутності технічного обслуговування виробництва на підприємстві. Нормативно-правове забезпечення та методичні підходи до його організації. Аналіз показників процесу організації та технічного обслуговування виробництва на ПП "Ларіс".

    дипломная работа [94,5 K], добавлен 15.09.2010

  • Розрахунок показників балансу матеріально-технічного постачання. Оптимізація вартісних оцінок пропозицій регіонального ринку матеріально-технічних ресурсів. Потреба і план поставки матеріальних ресурсів на основне, допоміжне та обслуговуюче виробництво.

    курсовая работа [755,3 K], добавлен 23.05.2012

  • Типи підприємств автосервісу, види СТО за потужністю. Економічне значення зниження витрат при закупівлі матеріально-технічного забезпечення підприємства автосервісу. Передумови формування цінової стратегії, методи встановлення цін для стимулювання збуту.

    курсовая работа [53,9 K], добавлен 11.09.2014

  • Визначення виробничої інфраструктури і функцій, які вона виконує. Сучасні тенденції її відтворення і розвитку. Створення умов, необхідних для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура. Задоволення соціально-побутових і культурних потреб.

    реферат [142,4 K], добавлен 27.10.2008

  • Характеристика роботи АТП. Технологія і організація автомобільних перевезень, технічного обслуговування і поточного ремонту автомобілів. Матеріально-технічна база. Аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами. Фінансові результати діяльності.

    дипломная работа [251,0 K], добавлен 30.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.