Оцінка цінних паперів

ІІІ етап. У цьому процесу ухвалення підприємницького рішення лежить не тільки аналіз названих показників, але й уміння оперувати ними у практичній діяльності.

Визначення стадії життєвого циклу підприємства дає змогу охарактеризувати внутрішнє середовище підприємства, тобто його цілі, організаційну структуру, методи планування, інвестиційну спрямованість і можливі інвестиційні рішення залежно від стадії життєвого циклу.

РОЗДІЛ 3. Вдосконалення методів оцінки цінних паперів

3.1 Використання зарубіжного досвіду оцінки цінних паперів в умовах України

В економічній статистиці зарубіжних країн застосовується ряд коефіцієнтів, індексів і абсолютних показників, які дозволяють всебічно охарактеризувати величину і ступінь використання акціонерного капіталу, ефективність вкладення засобів інвесторів у цінні папери, вартість цінних паперів та інші цінові параметри. Використовуючи закордонний досвід, у міру розширення лістингу Української фондової біржі та збільшення об'єму угод розпочато вираховування відповідних показників і публікація їх у діловій пресі.

Цінні папери можуть давати дохід 2-х видів:

- у вигляді процентів та дивідендів;

- у результаті зростання курсової вартості цінних паперів.

Ці фактори в більшості випадків є наслідком діяльності фірми-емітента, а зростання курсової вартості буває пов'язане і з очікуванням - результатами від впровадження проекту для інвестування якого випущені цінні папери.

Для оцінки очікуваних результатів:

- визначають початкову вартість проекту (початкові інвестиції ПІ);

- обчислюють передбачуваний чистий дохід за період впровадження проекту та визначають:

- підраховують додатковий грошовий потік з урахуванням податкових пільг на період впровадження проекту.

Для оцінки доцільності капіталовкладень, з урахуванням зміни вартості майбутніх грошових потоків у часі, використовують показники:

1. Чиста теперішня вартість.

Розрахунок РV робиться з використанням дисконтної ставки, за рівень якої приймається та ставка доходу, що могла б мати фірма в разі альтернативного використання коштів.

2. Внутрішня ставка доходу (ВСД) - це міра прибутковості, що визначає таку ставку дисконту, за якої РV - ПІ, тобто ЧТВ = 0. Надалі ВСД порівнюють з граничною ставкою, тобто тією мінімальною ставкою, яка вважається ефективною при реалізації проекту на даному підприємстві. Частіше за все це та ставка доходу, з якою нині працює фірма і без впровадження нового проекту.

Необхідна ставка доходу (вартість капіталу) - це мінімальний майбутній дохід, на який погоджується інвестор, вкладаючи гроші в проект, шляхом купівлі цінних паперів.

Фактори, що обумовлюють вартість капіталу:

- ризикованість доходів;

- частка заборгованості в структурі капіталу;

- фінансова стабільність;

- ринкова оцінка цінних паперів фірми.

Високі доходи повинні обіцяти ті фірми, які мають змінні надходження, грошові потоки з високою часткою заборгованості та без міцної фінансової репутації.

На низькі доходи погоджуються покупці цінних паперів тих фірм, де доходи зростають, низька заборгованість, добра фінансова репутація.

Використання зовнішніх джерел для фінансування проекту, а значить і одержання додаткового прибутку, називається фінансовим левереджем.

Цей показник є аналогом коефіцієнта еластичності і показує, на скільки процентів змінюється дохід на 1 акцію зі зміною доходів фірми на 1 %.

Дохідність фірми також залежить від структури витрат - відношення так званих постійних витрат (у першу чергу управлінських) до загальних. Залежність від цієї структури вимірюється показником рівня операційного левереджу.

Етапи оцінки інвестиційної привабливості:

- вибір галузей (підгалузей) економіки;

- вибір регіону;

- вибір компанії (фірми).

Для вибору компанії (фірми) використовують:

- показники ліквідності;

- показник активності;

- показники заборгованості: відношення боргових зобов'язань або довгострокових зобов'язань до активів чи капіталу та коефіцієнт кратності процентів;

- показники прибутковості.

Вибір привабливих емітентів та їх цінних паперів може також бути зроблений зіставленням показників, що характеризують дохідність цінних паперів.

2. У подальшому ця акція буде змінюватися під дією 3-х факторів:

- річних сплачених дивідендів;

- темпів приросту дивідендів;

- дисконтної ставки (необхідна ставка, яку пропонує використовувати емітент для компенсації ризику від вкладання грошей у його фірму, тобто це норма прибутку, яку обіцяє забезпечувати фірма при використанні отриманих інвестицій).

3.2 Вдосконалення підходів рейтингової оцінки підприємств-емітентів

Основна мета формування інвестиційного портфеля полягає у забезпеченні реалізації найдохідніших фінансових інвестицій. До основних типів фінансових портфелів відносяться: портфель доходу, портфель росту, агресивний портфель, компромісний портфель, консервативний портфель.

Метою оптимізації портфеля цінних паперів є формування такого портфеля цінних паперів, який би відповідав вимогам підприємства як дохідністю, так і за ризикованістю, що досягається шляхом збільшення кількості цінних паперів в портфелі. Кожне підприємство, що бажає розмістити вільні кошти на фондовому ринку, має свою шкалу оцінки ризику і дохідності. Висока дохідність для одного підприємства може показатися низькою для другого.

Підприємства вкладають свої капітали в цінні папери з метою отримання прибутків і збереження капіталу від інфляції. Щоб сформувати ефективний інвестиційний портфель цінних паперів, необхідно знати характеристики і значення різних видів цінних паперів, правила їх випуску, обігу, обліку, оподаткування та інші аспекти.

Портфелем цінних паперів називають сукупність усіх цінних паперів, які належать інвестору. При формуванні свого інвестиційного портфеля цінних паперів підприємство повинно забезпечити безпечність вкладення капіталу в цінні папери, задану прибутковість вкладень, зростання капіталу та його ліквідність.

У залежності від поєднання різних вимог до вкладення капіталу в цінні папери розрізняють наступні види портфеля цінних паперів:

- традиційний консервативний портфель;

- ризикований або агресивний портфель;

- комбінований портфель цінних паперів, який поєднує в собі елементи і ризикованого і традиційного портфеля.

Основним принципом оптимізації портфеля цінних паперів є принцип диверсифікації вкладень, тобто складення між безліччю різних за інвестиційними якостями цінних паперів з метою зниження ризику загальних втрат і підвищення сукупної прибутковості.

Ризикований портфель цінних паперів створюється звичайно на строк не менше 6 місяців. Для того, щоб ризик вкладення в такий портфель міг компенсуватися можливістю отримання високого прибутку, сума вкладення за оцінками західних експертів повинна бути в межах 200-300 тис. гривень.

Комбінований портфель цінних паперів знижує ризик вкладень капіталу, але також вимагає солідних стартових сум вкладення і на довгий період часу (більше 6 місяців).

Традиційний консервативний портфель в класичному вигляді складається з вільних грошових коштів підприємства і короткострокових вкладень у вигляді корпоративних акцій і облігацій та державних цінних паперів.

При формуванні портфеля простих акцій інвестору доводиться долати багато невизначеностей: невідомі заздалегідь майбутні фінансові результати емітента; невідомі заздалегідь час і величина виплати майбутніх дивідендів за акціями; невідомі заздалегідь ступінь ризику при інвестуванні в даний цінні папери.

Для усунення невизначеності при інвестуванні коштів в акції теорія і практика ринкового господарювання виробила визначені підходи до оцінки їх вартості: метод капіталізації чистого прибутку; метод капіталізації дивідендів; метод капіталізації грошових потоків.

Найбільш простою формулою визначення вартості акції є формула капіталізації прибутку:

де Р - теперішня вартість майбутнього доходу (чистого прибутку на акцію); r - очікуваний (середній за період) майбутній чистий прибуток на акцію; S - норма капіталізації або норма ризику.

Вкладення в цінні папери, якими управляють як одним цілим, розглядаються в якості портфеля цінних паперів. Структура портфеля відображає визначене поєднання інтересів інвесторів, а також консолідує в тій чи іншій мірі ризики за деякими цінними паперами. Це дозволяє розглядати портфель як цілісний об'єкт управління, що в свою чергу передбачає наступне: визначення задач, які стоять перед портфелем в цілому; розробку і реалізацію стратегії і тактики вирішення цих задач.

Тип портфеля - це його узагальнена характеристика з позицій задач, які стоять перед ним, чи видів паперів, які входять в портфель. До цінних паперів, які є об'єктом портфельного інвестування, відносяться: акції АТ; державні боргові зобов'язання (облігації, розміщені серед юридичних осіб, облігації місцевих органів влади); дохідні цінні папери; комерційні папери; депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати банків тощо.

Розрізняють декілька типів портфелів:

- портфель зростання, що орієнтований на акції, а курсова вартість швидко зростає. Мета - приріст капіталу інвесторів. Ось чому власникам портфеля дивіденди можуть виплачуватись в невеликому розмірі чи зовсім не виплачуватись;

- портфель доходу, метою якого є отримання високих поточних доходів. Відношення стабільно виплачуваного відсотка та курсової вартості цінних паперів, які входять в цей портфель, вище ринкового. Відповідно їх курсова вартість зростає повільніше;

- портфель ризикового капіталу - портфель, що складається переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу, які обрали стратегію швидкого розширення;

- збалансований портфель, що складається частково із цінних з швидкозростаючим курсом, частково з високодохідних цінних паперів. В цьому портфелі можуть знаходитися і високоризикові цінні папери, мета - приріст капіталу і отримання високого доходу, відповідно до чого і загальні ризику будуть збалансованими. Такий тип портфеля частіше обирають інвестиційні фонди, оскільки він точно відповідає меті їх діяльності;

- спеціалізований портфель, за яким цінні папери об'єднані не за загальним цільовим, а за більш особистими критеріями (вид ризики, вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність), наприклад:

1) портфель стабільного капіталу і доходу (однорідні портфелі, коротко- і середньострокових депозитних сертифікатів);

2) портфель короткострокових фондів (такий портфель характерний для взаємних фондів грошового ринку);

3) портфель середньо- та довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформований, як правило, з облігацій);

4) регіональний чи галузевий портфель;

5) портфель іноземних цінних паперів;

Тип портфеля не є чимось постійним, він змінюється в залежності від стану ринку і відповідних змін цілей інвесторів.

З урахуванням української специфіки система цілей портфеля може бути представлена наступним чином: збереження і приріст капіталу; придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть замінювати готівку; доступ через придбання цінних паперів до дефіцитних продуктів і послуг, майнових і немайнових прав; розширення сфери впливу і перерозподілу власності, створення холдінгових та ланцюгових структур; спекулятивна гра на коливаннях курсів; дохідні цілі (зондування ринку, страхування від надмірних ризиків і т. ін.).

Для кваліфікованого управління портфелем необхідно керуватися відповідною портфельною стратегією, яка визначається: типом і цілями портфеля; станом ринку, його активністю, динамікою відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів; діючими законодавчими пільгами та обмеженнями; загальноекономічним станом (у тому числі такими факторами як фази економічних циклів, рівень інфляції); необхідністю підтримувати рівень ліквідності та мінімізацію ризиків; типом стратегії (коротко-, середньо- та довгостроковість).

Одним з основних способів зменшення ризику портфельних інвестицій є диверсифікація портфеля - таке комбінування його елементів, при якому досягається мінімізація ризику при збереженні можливого доходу.

Диверсифікація заснована на розбіжностях в коливаннях доходів та цін на об'єкти інвестування. Очікувана норма доходу з портфеля інвестицій представляє собою середньозважену величину по кожній окремій групі інвестицій, які входять в цей портфель. Ця величина, яку визначають символом Кр, розраховується наступним чином:

де Кр - очікувана норма доходу по всіх групах інвестицій; хі - частка всієї групи, інвестована в капітал; Кі - очікувана норма доходу за капіталом; n - номер капіталу в інвестиційному портфелі.

Ризик для портфеля інвестицій вимірюється середнім квадратичним відхиленням розподілу доходів. Ця величина розраховується за наступною формулою:

де, Крі - дохід за портфелем інвестицій при і-тому стані економіки; Кр - очікувана норма доходу за портфелем інвестицій; Рі - ймовірність настання і-того стану економіки.

Для формування диверсифікованого портфеля слід враховувати коефіцієнт кореляції між складовими його цінних паперів. При підборі цінних паперів таким чином, щоб їх доходність коливалась в протифазі (Ккор = -1) теоретично можливо сформувати портфель з нульовим ризиком.

Висновки

В останні роки Україні сформувалася і досить динамічно розвивається нова складова економіки - фінансовий ринок, важливою частиною якого є ринок цінних паперів. З розвитком цього сектору ринку зростає актуальність фінансових вкладень в цінні папери. Дана проблема обумовлена її складністю, різноманітністю суб'єктів і об'єктів фондового ринку. З однієї сторони, ринок насичений цінними паперами; з другої, в діяльності ринку цінних паперів бере участь значна кількість суб'єктів, які мають на меті свою користь:

- інвестування вільних коштів з метою збереження та приросту капіталу,

- інвестування в цінні папери як основний вид діяльності комерційної організації;

- інвестування для надання управлінського впливу на об'єкт інвестицій через придбання пакету цінних паперів.

Процес інвестування - це підбір портфеля цінних паперів приватними інвесторами та фінансовими інститутами. Процес інвестування в цінні папери завжди поєднується із зіставленням ризику, прийнятого на себе, та очікуваним наслідком від інвестицій. Тому досить важливо кількісно оцінити ці параметри і порівняти їх з аналогічними параметрами альтернативних вкладень. Всі ці та інші питання вирішуються із застосуванням різноманітних методів економічного аналізу. Методи аналізу цінних паперів дозволяють визначити впевненість, спираючись на дослідження макроекономічної теорії та її практичне застосування.

Ефективні рішення про інвестування базуються на добре організованій економічній інформації, яка може забезпечити глибоку і всебічну оцінку. Відсутність необхідної інформації про ситуацію на фондовому ринку і суміжних з ним галузях економіки, а також адекватної її обробки є однією з найгостріших проблем розвитку ринку цінних паперів та інтенсивної інвестиційної діяльності.

Проблеми інформаційного характеру та відсутність економічних досліджень потребують більш поглибленого їх вивчення. І, перш за все, це стосується економічного аналізу з точки зору розробки його методики.

З початку 90-х років, коли в Україні вперше виникла потреба не лише в описі нового явища, але і в розробці економічної політики в галузі розвитку ринку цінних паперів, економісти почали звертатися до проблем методологічної бази своїх досліджень і застосовувати різноманітні методи аналізу фінансових ринків, які поширені в західній економічній науці і практиці, пристосовуючи їх до специфіки української дійсності.

Проте ще й досі питання про те, якими саме мають бути підходи до дослідження фінансового ринку, які б враховували і його специфічні особливості, і можливості застосування загального арсеналу методів економічного аналізу, поки-що залишаються неопрацьованими.

Специфіка економічної ситуації в Україні не дозволяє копіювати західні методики розрахунку фондових індексів.

В сучасних умовах - це унікальна і своєрідна проблема саме вітчизняного фінансового ринку. Для того, щоб встановити, який індекс нам потрібен, перш за все варто визначити, що саме він має відображати. В результаті дослідження ї запропоновано керуватися двома можливими рішеннями цієї проблеми: індекс як індикатор стану економіки; індекс як індикатор кон'юнктури ринку.

Внаслідок проведеного критичного аналізу основних прийомів, принципів і мотивацій побудови фондових індикаторів запропоновано чотирьохфазне трактування проблем розробки будь-якого індексу, що відображає реальну ситуацію на фінансовому ринку:

- проблема визначення середньої ринкової ціни акцій чи облігацій того чи іншого емітента;

- проблема порівнянь, або вагових коефіцієнтів, з якими ціни акцій входять до формули індексу;

- проблема визначення переліку цінних паперів, ціни яких підсумовуються;

- проблема зіставлення, тобто корегування індексу при змінах розрахункової бази і списку підприємств.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.1991 № 1201-XII зі змінами та доповненнями. - Урядовий Кур'єр. - 1991. - №25, - с. 15 - 21.

2. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996р. - Урядовий Кур'єр. - 1996. - №28, - с. 25 - 28.

3. Загальні засади функціонування Національного депозитарію України", затверджені Указом Президента України №703 від 22 червня 1999 року.

4. Бердникова Т.Б. Рынок ценных бумаг. -- М.: ИНФРА-М, 2000. -- 277 с. 5. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. -- [К.:] Ника-Центр: Эльга-H, 2001. -- 448 с.: ил., табл.

6. Богатин Ю.В., Швандар В.А. Инвестиционный анализ. -- М.: ЮНИТИ, 2000. -- 285 с.: ил., табл.

7. Бочаров В.В. Инвестиционный менеджмент. -- СПб. и др.: Питер, 2000. -- 151, [1] с.: табл.

8. Гольцберг М.А., Хасан - Бек Л.М. Основы финансового инвестирования. - Киев: МЦПИМ, 1995. - 244 с.

9. Губський Б.В. Біржові технології ринку. - Київ, 2001. - 214 с.

10. Загоpський В. С. Ринок цінних папеpів: пpинципи оpганізації і механізм функціонування/ Львів. комеpц. акад. -- К.: ІСДО, 1995. -- 171, [1] с.

11. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Цінні папери. Фондовий ринок. -- Львів: Бак, 1999. --165 с.: іл., табл.

12. Жукова Е.Ф. Общая тория денег и кредита. - Москва: ТОВ „Ключ”и и биржи, ЮНИТИ, 2002. - 214 с.

13. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. - Цінні папери. Фондовий ринок. - Термінологічний -словник. - Л.: БаК, 1999 - 151 с.

14. Загорський В.С. Цінні папери. Фондовий ринок. - Наукове видання для студентів економічних спеціальностей. - Львівська комерційна академія. - К.: Либідь, 1996. - 156 с.

15. Каpатуев А. Г. Ценные бумаги: виды и pазновидности: Учеб. пособие. -- М.: РДЛ, 1998. -- 246 с.: ил., табл.

16. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. - Київ: Вища школа,1997. - 544 с.

17. Мендрул О.Г., Павленко І.А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами. -- К.: Думка, 2000. -- 156 с.: іл., табл.

18. Науменкова С.В. та ін. Фінансовий ринок та інвестиції. -- К.: Знання, 2000. -- 213 с.: табл.

19. Оскольський В.В. Фондовий ринок України. - Київ: УФБ - “Скарбниця”, 1994. - 211 с.

20. Оскольський В.В. Українська фондова біржа: працюємо на економіку. - Київ: Росток, 2001 - 21 с.

21. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент. -- К.: Фонд, 2001. -- 276, [2] с.: іл., табл

22. Шклярук С.Г. Портфельное инвестирование. Теория и практика. -- К.: Нора-принт, 2000. -- 350 с.: ил., табл.

23. Ястремская E.H., Строкович А.В. Стратегическое инвестирование предприятий. -- Х.: ХГАДТУ, 1999. -- 181с.: табл.

24. Барановський О.І. Фінансова безпека фондового ринку // Фінанси України. - 1999. - №1 - с. 4 - 9.

25. Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці // Фінанси України. - 2003. - №3 - с. 15- 18.

26. Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. - Фінанси України. - 2000. - №2 - c. 51 - 55.

27. Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України. - 2000. - №3 - с. 21 - 24.

Размещено на Allbest.ru