Управління процесом підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств регіону (на матеріалах головного управління економіки Вінницької області)

761,8

44,1

220

Чернівецький

113,1

107,5

1004

6,8

75,1

11,6

0,5

229

Чечельницький

221,4

75,9

1047

16,1

76,7

635,6

20,8

226

Шаргородський

200,0

86,3

1933

25,8

86,7

827,4

47,8

225

Ямпільський

192,2

112,9

2139

23,7

66,8

286,7

16,6

241

м. Вінниця

718,7

84,7

364875

72,4

366,2

4123,6

1795,4

435

м. Жмеринка

547,4

101,5

115941

53,9

111,0

870,7

61,4

620

м. Козятин

323,4

101,6

172373

36,7

176,7

1094,7

72,0

633

м. Ладижин

302,1

91,9

3105896

158,1

91,9

1740,8

112,6

500

м. Могилів-Подільський

318,0

107,5

94877

119,1

99,3

275,4

21,4

324

м. Хмільник

509,0

138,1

105584

73,0

396,3

761,8

44,1

337

*Cкладено за даними Головного управління економіки Вінницької області.

**Міста обласного підпорядкування разом з районами їх розташування.

За фактором “природно-ресурсний потенціал” найбільші конкурентні переваги мають ті регіони, які мають багаті земельні ресурси (що створює передумови для розвитку переробної промисловості) - Бершадський, Ямпільський та інші, значні лісові ресурси - Жмеринський, Іллінецький та інші райони, значний потенціал водних ресурсів - Калинівський і Могилів-Подільський район, рекреаційних ресурсів - м. Хмільник та Хмільницький і Муровано-Куриловецький райони.

Важливість оцінки фактора “екологічність виробництва” зрозуміла в зв'язку із складністю екологічної ситуації у багатьох регіонах. Як видно із табл. 2.7, регіони області суттєво відрізняються один від одного за ступенем впливу їх промисловості на навколишнє середовище. Найбільш безпечними в екологічному відношенні є промислові комплекси слабоіндустріалізованих регіонів, наприклад Хмільницького і Муровано-Куриловецького, у яких на 1 км² території відповідно припадає 630 і 851 кг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря. Абсолютним лідером за рівнем забруднення атмосферного повітря є м. Ладижин, де функціонує потужна ТЕС. Тут на 1 км² території припадає 3,1 тис. т шкідливих викидів. Досить забрудненим є повітря і у Вінниці, щоправда у 8,5 разів менше, ніж у Ладижині. Проблеми екологізації промислового виробництва у еконапружених регіонах, очевидно, доведеться вирішувати паралельно з вирішенням проблеми економії чистої води.

Аналіз конкурентоспроможності регіонів за фактором “використання трудових ресурсів у промисловості” показує, що у області є один яскраво виражений промисловий центр - м. Ладижин, де на 1000 осіб припадає 158 працівників промисловості. Промислова функція чітко простежується і у м. Могилів-Подільський (відповідно 119 працівників промисловості). У м. Вінниці промислова функція не є різко домінуючою (72 працівники промисловості), тому що місто виконує важливі управлінські, обслуговуючі та інші функції. Дуже низькою зайнятістю робочої сили у промисловому секторі характеризуються Піщанський (2 працівники на 1000 жителів), Оратівський (3) та Чернівецький (7) райони. Зрозуміло, що без суттєвого нарощування чисельності зайнятих у промисловому секторі конкурентоспроможність цих регіонів залишатиметься низькою. Тим більше, що потенційні можливості для цього є; про це свідчить показник навантаження на одне вільне робоче місце. Він, відповідно, становить 18, 27 та 25 осіб.

Про конкурентні переваги регіонів за фактором “інвестиційної активності” свідчить показник обсягів інвестицій в основний капітал на 1 особу. За цим показником абсолютним лідером у області є Немирівський район (795 грн./особу), у якому базується компанія “Немірофф” зі спеціалізацією на випуску горілчаних виробів. Дещо нижча інвестиційна активність спостерігається у Вінницькому районі (585 грн./особу), хоча й значно вища, ніж у Вінниці (366 грн./особу). Це ми пояснюємо активною інвестиційної діяльністю спільного українсько-австрійського підприємства “Поділля-Обст”. Водночас у області чітко виділилася група районів з дуже низьким рівнем інвестиційної активності (менше 80 грн./особу) - це Муровано-Куриловецький, Могилів-Подільський, Ямпільський, Чернівецький та Чечельницький райони.

При оцінці конкурентних позицій внутрішньообласних регіонів надзвичайно важливо враховувати фактор “рівня промислового розвитку”. Нагромаджені на території регіонів виробничі потужності насамперед виявляються у обсягах промислового виробництва в розрахунку на одну особу або відповідного показника рейтингу, коли середньоукраїнський показник випуску продукції на одну особу приймається за одиницю (рис. 2.3).

За обсягом промислового виробництва на одну особу і відповідним рейтингом на першому місці знаходиться Немирівський район (7753 грн./особу). Незначну конкуренцію за цим показником йому може скласти хіба що м. Вінниця з Вінницьким районом (4124 грн./особу). На фоні індустріально депресивних регіонів (Муровано-Куриловецький, Піщанський, Чернівецький та ін.) своїм промисловим потенціалом виділяються Калинівський, Барський, Тиврівський і Тульчинський райони.

Рис. 2.3. Промисловий потенціал регіонів Вінницької області

Якщо потенціал району низький, а він до того ще й має значну територію, то фактор агломерації або територіальної концентрації виробництва знижує його конкурентні можливості з точки зору організації взаємопов'язаних (комплексних) виробництв, одержання додаткового (синергетичного) ефекту від територіального комплексування виробництва тощо. Зрозуміло, що низький рівень територіальної концентрації виробництва матимуть індустріально найменш розвинутий регіон, а також ті, що мають значну територію, наприклад Липовецький. А найкращі конкурентні позиції за цим фактором має м. Вінниця та Вінницький район.

Навіть значний свій конкурентний потенціал промисловості регіон не зможе реалізувати, якщо вироблена продукція не буде реалізована. А тому важливою конкурентною позицією регіонів є фактор “споживчий потенціал”, який передусім визначається середніми по регіону розмірами заробітної плати. За цим показником вирізняються міста Козятин і Жмеринка, які мають високу частку зайнятих на залізничному транспорті з високим рівнем оплати праці. Досить високі показники зарплати і відповідно споживчого потенціалу мають міста Ладижин (з переважанням зайнятих у теплоенергетиці) та Вінниця (як обласний і значний промисловий центр). Найнижчий споживчий потенціал мають слабоіндустріалізовані та деякі інші (Теплицький, Тиврівський, Шаргородський) райони.

Для того, щоб звести розрізнені оцінки різних факторів конкурентоспроможності до “спільного знаменника” тами були використана десятибальна шкала: (п'ять балів із знаком [+] і п'ять балів із знаком [-]).

Бальні оцінки конкурентоспроможності регіонів Вінницької області за усіма факторами представлені в додатку К.

Аналіз додатку показує відсутність жорсткого зв'язку між оцінками різних факторів, що зайвий раз підтверджує неможливість оцінки конкурентоспроможності промисловості регіонів за одним-двома факторами. Водночас чітко виділяються групи регіонів, що мають переважно позитивні (міста Вінниця і Хмільник, Вінницький, Калинівський і Немирівський райони) та переважно негативні (решта регіонів) бальні оцінки.

Ранжування регіонів за факторами конкурентоспроможності їх промисловості дозволило виділити шість груп регіонів за потенціалом конкурентоспроможності:

- I група ([+9] балів): з найвищим потенціалом конкурентоспроможності (м. Вінниця та Калинівський район);

- II група ([+3]-[+8] балів): з високим потенціалом конкурентоспроможності (Вінницький та Немирівський райони);

- IIIгрупа ([+3]-[-3] бали): з середнім потенціалом конкурентоспроможності (міста Жмеринка та Хмільник);

- IVгрупа: ([-3]-[-10] балів): з потенціалом конкурентоспроможності нижчим від середнього (Барський, Бершадський, Іллінецький, Козятинський, Крижопільський, Тростянецький і Тульчинський райони та міста Козятин і Ладижин);

- V група: ([-10]-[-20] балів): з низьким потенціалом конкурентоспроможності (Гайсинський, Жмеринський, Липовецький, Могилів-Подільський, Теплицький, Тиврівський, Томашпільський і Хмільницький райони та м. Могилів-Подільський);

- VI група: ([-21][-29] балів): з найнижчим потенціалом конкурентоспроможності (Літинський, Муровано-Куриловецький, Оратівський, Піщанський, Погребищенський, Чернівецький, Чечельницький і Шаргородський райони).

При всій суб'єктивності наведених оцінок вони дозволяють визначити напрями удосконалення конкурентних позицій промислових підприємств регіонів шляхом “розшиття” вузьких місць і нейтралізації чинників, які обмежують можливості підвищення їх стійкості і конкурентоспроможності.

Досягти максимальних оцінок за усіма факторами конкурентоспроможності практично неможливо, однак можливе зміцнення конкурентних позицій промислових підприємств регіонів шляхом їх реструктуризації тощо.

3. УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1 Основні напрямки і заходи з підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств області

Проведення ефективної промислової політики на обласному рівні. Промислова регіональна політика у найближчий період має буде спрямована на подальший розвиток інноваційно зорієнтованих промислових підприємств з одночасним створенням умов для зниження рівня диференціації в розвитку промисловості регіонів області, встановлення договірних відносин між державними інституціями та органами самоврядування стосовно рішення та методів підтримки розвитку промислових підприємств, відновлення прямих та кооперативних зв'язків між окремими господарюючими суб'єктами, державними та самоврядними інституціями, на впровадження механізмів, з допомогою котрих зацікавлені сторони можуть сприяти підвищенню конкурентоспроможності продукції, що виготовляється в області, з метою вийти до кінця 2008 р. за основними показниками розвитку промисловості на рівень середньодержавних показників.

Для підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств у Вінницькій області та її регіонах, на нашу думку, необхідною є реалізація наступних заходів:

підвищення рівня кооперації підприємств по районах, у т. ч. створення кластерних об'єднань;

проведення фінансового оздоровлення і реструктуризації підприємств галузей промисловості, збільшення їх інвестиційної привабливості;

реалізації заходів державних та галузевих програм розвитку, державних науково-технічних програм з метою створення та запровадження новітніх технологій, обладнання і технічних засобів в галузях промисловості області;

забезпечення системного розвитку галузі машинобудування для агропромислового комплексу;

підвищення в 1,5-2 рази обсягів виробництва і поставок техніки для агропромислового комплексу;

здійснення заходів зі стимулювання довгострокового кредитування для поповнення обігових коштів і прискорення технічного переоснащення підприємств;

забезпечення безперебійного постачання енергоносіїв зі сплатою їх вартості згідно узгоджених графіків (механізм особливого режиму кредитування);

здійснення заходів зі стимулювання інвестиційного процесу;

забезпечення дієвих механізмів максимального сприяння входження на підприємства області промислового інвестора;

посилення роботи щодо збуту продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Перебудова організаційної структури управління промисловістю в області. Виходячи з того, що промислова політика вимагає чіткого правового визначення і оформлення і існує реальна необхідність узгоджувати на рівні регіону інтереси промисловців та підприємців з розвитком регіону та недопущення виникнення конфліктів та протиріч між інтересами власників, громадян, держави в цілому, необхідним є проведення таких організаційних перетворень:

1. Створити орган управління промисловою політикою на рівні регіону на базі самоврядних організацій промисловців і підприємців.

2. Встановити макроекономічні показники виконання промислової політики і завдання щодо їх виконання обласними державними адміністраціями.

3. Ввести обов'язкову обласну статистичну звітність щодо показників промислової політики.

4. Задати для регіонів критерії інтегральної ефективності промислових підприємств.

5. Забезпечити випереджаюче інформаційне обслуговування розвитку промислових підприємств, для чого передати в підпорядкування облдержадміністрації центр науково-технічної та економічної інформації, відтворити на його базі інформаційне і бібліотечне обслуговування промислових підприємств області, удосконалити виставочну систему.

6. Розробити силами Вінницького державного центру стандартизації, метрології та сертифікації механізм адаптації технічної та виробничої документації власного виробництва до технічних умов ЄС, впровадження на підприємствах області стандартів ISO .

7. Розробити силами управлінь облдержадміністрації та Вінницького регіонального відділення Української союзу промисловців і підприємців схему промислової кооперації з виготовлення сільськогосподарської техніки підприємствами області.

Факторами негативного впливу на рівень конкурентоспроможності промислових підприємств Вінницької області можуть стати:

- відсутність потрібних фінансових ресурсів у потенційних вітчизняних замовників та виробників;

- неефективний менеджмент та збитковість значної частини промислових підприємств.

Розвиток інноваційно-інвестиційного підприємництва. Серед заходів промислової політики щодо збільшення обсягів виробництва і покращання інвестиційного клімату передбачається насамперед залучення у достатніх обсягах інвестицій. З цією метою адміністрація області у 2002 р. виступила з ініціативою щодо надання підприємствам-позичальникам державної підтримки у вигляді компенсації частки відсоткових ставок за кредитами комерційних банків, які направляються на створення нових робочих місць завдяки інвестиційним та інноваційним проектам. Була, зокрема, врахована постанова Кабінету Міністрів України з цього питання від 29.01.01 № 101. [5, с.24].

Розрахунки показали, що при виділенні 3,5 млн. гривень коштів для компенсації 75% ставки Національного банку - область зможе залучити більше 31,1 млн. гривень кредитних коштів. Це в свою чергу надасть можливість створення 2074 нових робочих місць, при мінімальній вартості створення одного робочого місця - 15 тис. гривень.

Пропонується кошти, необхідні для проведення експерименту, виділити з державного бюджету в сумі 3,5 млн. грн. та місцевого бюджету в сумі 2,5 млн. грн.

За передбачених умов бюджетні кошти, витрачені на стимулювання створення робочих місць, повертаються до бюджету і в соціальні фонди з надлишком вже протягом першого року (в нашому випадку - 3889 тис. гривень).

Обов'язковою умовою здійснення експерименту має стати надання комерційним банкам права самостійно здійснювати відбір позичальників.

Додатково з позичальником Вінницькою ОДА укладатиметься угода відповідно до якої протягом дії експерименту останній не скорочуватиме обсягів виробництва, не зменшуватиме чисельність працюючих та рівня заробітної плати. У разі порушення цих умов, кошти отримані на компенсації ставки за кредитами, підприємство-позичальник зобов'язане повернути до бюджету.

Для покращання інвестиційного іміджу Вінницької області у відповідності до Указу Президента України від 12.07.01. № 512/2001 “Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні” розроблена програма залучення інвестицій у Вінницьку область. Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 11.06.01. № 248 “Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку області” створена обласна комісія з завданням розробки конкретних проектів і покращення інвестиційного клімату області. З метою активізації роботи з іноземними інвесторами при голові обласної державної адміністрації створена “Рада з питань залучення іноземних інвестицій”, в її склад включені 6 директорів найбільших спільних підприємств, які діють в області.

Для доведення до потенційних інвесторів інформації про інвестиційні можливості в області з 2000 р. започатковано проведення інвестиційної конференції. Регулярно проводиться науково-практична конференція “Промисловий потенціал Вінниччини: сучасний стан та перспективи розвитку”.

Підготовлено також каталог бізнес-проектів Вінницької області та перший варіант компакт-диска з інвестиційними пропозиціями від Вінницької області. Організовано представлення кращих бізнес-проектів на WEB-сторінці ОДА.

Нарощування випуску конкурентоспроможної продукції. За даним районних управлінь економіки у 2007 р. плануються такі заходи з метою з метою нарощування випуску конкурентоспроможної промислової продукції:

- ввести нові потужності на існуючих виробництвах у 18 районах та містах;

- запровадити нові технологічні переділи та потужності на 28 підприємствах;

- на 34 підприємствах збільшити на 15-25% завантаженість виробничих потужностей завдяки новій технологічній організації виробництва.

Найбільшими є проекти з випуску конкурентоспроможної продукції на підприємствах: “Nemiroff”, ВАТ “Вінницький завод тракторних агрегатів (ВЗТА)”, ”Авіс”, виробничій фірмі “Панда”, “Пфанер Бар”.

Нові потужності будуть введені на ВАТ “ВЗТА” зі створенням 100 нових робочих місць з обсягом виробництва 3 млн. грн. На підприємстві “Авіс” планується ввести нову лінію, що збільшить обсяги виробництва на 1,8 млн. грн.

На більшості підприємств введення нових потужностей планується завдяки залученню інвестицій. Так, на ВАТ “Барський мехмаш” завдяки інвестору “Інтернейшл” (Італія) планується встановлення обладнання з переробки металобрухту і введення технології електролитва, на Тростянецькому молочному заводі передбачається ввести потужності з переробки молока і створити 10 нових робочих місць. На Демидівському кар'єрі проходить зміна власника завдяки цьому планується вкласти інвестиції та збільшити виробництво на 1 млн. грн.

Масштабним має стати техніко-технологічне оновлення виробництва. Передбачається ввести в дію технологічні лінії за новітніми технологіями на ВАТ “Калинівський машинобудівний завод” - з плазменного розкрою металів, на КП “Калинівський завод експериментальних деревних матеріалів” - лінії ламінування, на спільному українсько-білоруському підприємстві “Формопласт” - лінію з виробництва стружкових плит (на Могилів-Подільському машзаводі), що збільшить обсяги виробництва облицювальних плит типу “Постформінг”. На Брацлавському ВАТ “Брацлав” планується подвоїти потужності завдяки створенню дільниці з виробництва доїльних установок “Ялинка”.

Введення нових потужностей у харчовій промисловості зорієнтоване на введення технологічних доповнень на існуючих підприємствах. Так, планується ввести в дію додаткові потужності на Тульчинському та Шаргородському маслосирзаводах, Вінницькому, Тростянецькому, та Оратівському молокозаводах. Планується розширення виробництва на ПП “Михалич і Ко“ та на Літинському м'ясокомбінаті.

Розширення виробництва на цукрових заводах планується в основному збільшувати за рахунок розширення сировинної бази на основі оренди сільськогосподарських земель. Так, на Барському, Гайсинському, Могилів-Подільському, Погребищенському цукрових заводах, за передніми даними, планується взяти в оренду більше 15 тис. га землі.

Підтримка національного товаровиробника на обласному рівні Як основні методи сучасної державної підтримки виробників в області використовуються наступні заходи:

1. Пряме субсидування. Вінницька область має невисокі обсяги інвестування в економіку. На неї припадає тільки 0,9-1% кредитних ресурсів держави. Тому формально доступ до фінансових ресурсів для підприємств був не однаковий, а це означає, що підтримка власного товаровиробника в області конче необхідна.

Нині внутрішні фінансові можливості області, зокрема небанківських установ, визначаються можливостями прямого фінансування з бюджету області (через фонд підтримки підприємництва), місцевого інноваційного фонду, Вінницького регіонального відділення Української державної інноваційної компанії (УДІК), дотацій центру працевлаштування, фінансами кредитних спілок.

При потребі інвестицій промисловим підприємствам в обсязі 5-7 млрд. грн. область на загальних підставах виділила їм 1,5 млн. грн. Об'єктами фінансування стали невеликі проекти, кошторисна вартість яких була не більша 200 тис. грн. Ефективність використання коштів незначна. Наповнення бюджету від виконання прокредитованих проектів досягло в цілому біля 150 тис. грн. Обмеженість коштів фондів, недостатня прозорість відбору проектів, складність механізму контролю за використанням коштів приводять до спрямування коштів на реалізацію часто неефективних проектів. Таким чином, цей тип підтримки не характерний і неефективний для промислових підприємств області.

У 2007 р. в області сконцентровано близько 3 млн. грн. для підтримки промислових підприємств, зокрема малого бізнесу. Водночас в бюджетах районів та міст на ці цілі закладено тільки 600 тис. грн. Ці кошти будуть спрямовані для відповідних суб'єктів підприємницької діяльності. Але залишається принципове питання: як використати ці кошти? Ми вважаємо, що найдоцільніше їх спрямувати на здешевлення банківських кредитів.

Однак пряме фінансування бізнес-проектів із вказаних фондів не вирішує проблему збільшення інвестицій і кредитів в області. А тому для промислових підприємств області важливо залучати кредити під реалізацію великих і ефективних проектів, маючи прозорі процедури, для збільшення інвестиційного ринку і зменшення ризиків кредитування.

Нині існує добре вивчена світова практика збільшення фінансування реального сектора економіки в умовах високих банківських ставок через здешевлення кредитів за рахунок бюджету.

Діюча нині нормативна база допускає використання цього механізму у Вінницькій області. Подібний механізм з успіхом використовувався в 2000-2002 рр. для фінансування сільського господарства. На початку 2002 р. була прийнята постанова Кабміну України № 101, за якою передбачалася здешевлення кредитів за рахунок часткової компенсації ставки Національного банку. Виходячи з цього, ми пропонуємо проводити кредитування проектів промислових підприємств з частковою компенсацією банківських ставок за рахунок коштів обласного бюджету та обласних фондів.

Такий механізм передбачає надання здешевлених (до 10% річних) банківських ставок довгострокових кредитів терміном на 1-2 роки і повернення компенсації бюджету та фондам на 2 та 3 роки дії проектів. Однак здешевлені довгострокові кредити слід надавати під 10-13% річних. Це пояснюється тим, що такі умови кредитування прийнятні для підприємців.

Розрахунки показують, що при виділенні 3 млн. гривень коштів для компенсації 50% річної банківської ставки - область зможе залучити більше 24,6 млн. грн. кредитних коштів. Це в свою чергу надасть можливість створення біля 1,6 тисячі нових робочих місць.

2. Встановлення пільгового податкового режиму. Це одна з основних можливостей підтримки власного товаровиробника. В цілому до органів самоврядування належать 17 місцевих податків та зборів, з них 12 мають безпосереднє находження до бюджету. До неподаткових надходжень відноситься 7 платежів. Можливості їх варіювання знаходяться в компетенції місцевих органів влади (плата за оренду, адміністративні штрафи, державне мито тощо)

Але суттєві пільги промисловим підприємствам можуть надаватись тільки по податку на землю, державне мито, плату за видачу ліцензій та сертифікатів. Найбільш значимим в можливості варіювання є податок на землю, який сягає 11% від доходів місцевих бюджетів, а це - 37672 тис. грн.

Скорочення ж підтримки промислових підприємств призведе до збільшення безробіття, а відтак, втрат із соціальних фондів. Показовою є ситуація на Вінницькому державному авіаційному заводі, який, відповідно до постанов уряду, має забезпечувати приоритетні напрямки розвитку області. На жаль, це підприємство не отримує нині відповідної підтримки від центральних органів влади. З великими труднощами підприємство піднялось в 2002 р., отримавши прибуток у 500 тис. грн. У 2003 р. підприємство уклало ряд контрактів, веде активну роботу зі збільшення мобільності, зменшені енерговитрат, однак земельні податки (аеродром, цехи-ангари всього 86 га) можуть зробити це підприємство збитковим. Цей податок становить майже 480 тис. грн. Якщо його не скоротити, підприємство не буде мати обігових коштів для виконання контрактів, а відтак, неминучим є звільнення працівників - приблизно 100 осіб. Для працевлаштування цих працівників необхідно буде витрати щонайменше з фондів 200 тис. грн. Таким чином, потенційні втрати для області будуть у 100 разів більшими.

3. Встановлення “справедливих” цін та підтримка виробництва товарів та послуг. Необхідність такого типу підтримки виникла у зв'язку зі складним станом ринку молока і м'яса. Дієвість такої підтримки, безумовно, базується, в першу чергу, на добровільній домовленості, а вже потім - на деяких місцевих адміністративних заходах.

4.Захист від недобросовісної конкуренції. На нашу думку, в цьому плані обласні органи управління промисловістю не допрацьовують. Вони дають можливість панувати на наших ринках продукції інших виробників, займати монопольне становище з реалізації, в той час коли аналогічну продукцію (лічильниками газу та електроенергії, олію, мило тощо) підприємства вимушені збувати в інші регіони України.

Неефективним використанням внутрішнього ринку можна характеризувати, зокрема, ситуацію на ринку олії. Місткість ринку олії для побутового використання становить 14-15 тис. т. Однак цей ринок на 70% зайнятий продукцією інших областей, в той час як ми маємо одного з найбільших виробників олії в Україні ВАТ “Вінницький олійножировий комбінат”. Олія комбінатом не фасується, а відтак, займає дуже малий відсоток на теренах області.

5. Інвестиційні субсидії. Інвестиційні субсидії як засіб зниження ставки процента, надання кредитних гарантій, списання боргів, створення системи послуг - в основному плануються надавати малому підприємництву.

Кількість зайнятих в малому бізнесі у області становить та осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах складає 117 тисяч, що становить майже 14 % населення області, зайнятого у всіх сферах економічної діяльності.

За попередніми даними райдержадміністрацій, міськвиконкомів станом на 1 січня поточного року в області діє 6612 малих підприємств і 38193 суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб.

Обсяг виробленої продукції на малих підприємствах становить 9,6% загального обсягу продукції, робіт, послуг.

Разом з тим, відмічається низький рівень розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва та незабезпечення виконання місцевих програм розвитку малого підприємництва, які передбачають, що у області мають функціонувати:

1. Фонди підтримки розвитку малого підприємництва. Програмою передбачалося створення в кожному районі і місті регіональних фондів підтримки підприємництва в загальній кількості 32 одиниці. Фактично створено 5, в т.ч. у містах Вінниця, Жмеринка та Немирівському районі.

2. Бізнес-інкубатори. Передбачалося створити 4 такі структури, але не створено жодного. Їх функціонування намічалося у Піщанському, Гайсинському, Калинівському та Погребищенському районах.

3. Кредитні спілки. Передбачалось створити 11 таких спілок, створено ж лише 2: у м. Могилів-Подільський та Барському районі.

6. Забезпечення якості. Державна підтримка промислових підприємств - це насамперед інструмент збереження та підвищення їх конкурентоспроможності.

Для широкого виходу промислових підприємств області на зовнішній ринок необхідно виробляти продукцію високоякісну, конкурентноздатну, яка б відповідала європейським та світовим стандартам. Самостійно більшість підприємств не можуть створити системи забезпечення якості. Отже, це завдання місцевої влади, котра має допомагати діяльності Вінницького ДЦСМС, як територіального органу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Насамперед це:

· забезпечення проведення цілеспрямованої політики у галузі забезпечення якості;

· інформаційне та метрологічне забезпечення виробників;

· розвиток нормативної бази товаровиробників.

Однак слід підкреслити, що якість продукції залежить і від професійного рівня всього трудового колективу. У значній мірі цей рівень залежить від керівників підприємств. На жаль, наші керівники у своїй більшості не прониклись сучасною ідеологією управління якістю. Тому однією з першочергових проблем є також організація широкомасштабного безперервного навчання керівників та фахівців з якості.

Проведення навчання керівників необхідно організовувати на рівні обласної держадміністрації, органів самоврядування, громадських організацій підприємців. Це підтверджується ще й тим, що широке впровадження систем управління якістю, яке передбачене Указом Президента України “Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції”, неможливе без зміни поглядів перших керівників підприємств на проблеми якості.

Проблему навчання управлінню якістю необхідно вирішувати не тільки організацією навчання керівників та фахівців підприємств, необхідно розглянути й питання щодо підготовки відповідних фахівців у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах.

Підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, забезпечення захисту інтересів споживачів, входження України в європейський та світовий економічний простір неможливе без впровадження систем управління якістю. Це абсолютно новий напрямок роботи для вітчизняних товаровиробників. На сьогодні у Вінницькому регіоні вже є підприємства, які впровадили та сертифікували систему управління якістю. Серед них такі підприємства малого бізнесу, як ПП “Монтаж сервіс” (м. Жмеринка), ВАТ “Інфракон-Мікро” та фірма “Панда” (м. Вінниця).

З метою сприяння підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішньому ринку при Вінницькому державному центрі стандартизації метрології та сертифікації створено консультативний пункт з питань впровадження та удосконалення систем управління якістю у відповідності до вимог міжнародних стандартів ISO серії 2000.

З метою розширення галузі послуг з інформаційного забезпечення з питань управління якістю та навколишнім середовищем, до надання консультацій залучались фахівці ЦНТЕІ, ПП “Вінниця-Інтерсертифіка”, МП “Палада”.

7. Встановлення дискримінаційної політики державних закупівель. Цей метод підтримки національного товаровиробника в області не використовується. Але на нього слід звернути увагу, бо вимога тендерної закупівлі промислових товарів для потреб бюджетних організацій повинна враховувати бюджетну ефективність таких закупівель. Остання має показати, чи буде надходження до місцевих бюджетів, соціальних фондів, вирішення проблем працевлаштування, чи інших соціальних проблем при тій чи іншій закупівлі промислових товарів і послуг. Адже відомо, що з однієї гривні промислової продукції підприємств в бюджети області надходить 11 коп., в т. ч. прибуткового податку з громадян - 8 коп.

Нині в області відмовилися від регіонального замовлення, бо воно формується для тих галузей і послуг, що не впливають на бюджетну ефективність і аж ніяк не вирішують соціальних проблем. Всі районні адміністрації не вбачають доведення регіональних замовлень в тому виді, як вони планувались раніше. Але якщо говорити про необхідність оснащення бюджетних організацій лічильниками, обігрівачами, освітлювальною апаратурою, меблями тощо, то необхідно подивитись як від цього зміниться бюджетна ситуація в області. Бо все це виготовляється в області і правильно використані бюджетні кошти повинні максимально залишитись в області.

На кінець зауважимо, що без створення особливої системи управління промисловими підприємствами, які використовують бюджетні ресурси, системи зацікавленості та відповідальності керівників усіх рангів, проблеми зростання їх конкурентоспроможності не розв'язати.

3.2 Планування діяльності підприємств як засіб підвищення їх конкурентоспроможності (на прикладі ВАТ “Барський птахокомбінат”)

Дієвим засобом підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств області є планування їх діяльності. Інструментами планування є виробнича програма.

Розглянемо особливості планування діяльності промислових підприємств (в контексті підвищення їх конкурентоспроможності) на прикладі ВАТ (“Барський птахокомбінат”).

Виробнича програма ВАТ “Барський птахокомбінат” визначає структуру підприємства, спеціалізацію і темпи розвитку та є основним розділом його плану. Вона складається для того, щоб показати майбутнім постачальникам сировини, з якими збираються укласти договори, свої потенційні можливості.

Розглянемо таку програму на 2005 рік в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Виробнича програма ВАТ “Барський птахокомбінат” на 2004-2006 роки

Показники	Роки
	2004	2005	2006
Обсяг виробництва у діючих цінах тис.грн	46658,8	34617,0	39000
Обсяг виробництва у порівняльних цінах на 1,01.06	х	36411,6	36450
Випуск основних видів продукції (у кількісному виразі) м'ясо включаючи субпродукти І кат., тонн	6675	3584	3590
Ковбасні вироби, тонн	504	320	350
Кількість створених робочих місць (од)	-	-	-
Освоєння нових видів продукції	7	1	3
Обсяг реалізованої продукції, тис. грн..	46501,9	34555,1	38874,0
Собівартість реалізованої продукції тис. грн.	42436,9	33632,7	37292,0
Прибуток від реалізації, тис. грн.	4065,0	922,4	1582
Обсяг експортних поставок тис. грн.	-	-	-
Наявність основних фондів тис. грн.	16751,6	17130,2	17423,6
Залишкова вартість основних фондів, тис. грн	11409,5	11172,9	11321,4
Знос, тис. грн.	5342,1	5957,3	6102,2
Сума коштів спрямована на відновлення основних фондів, тис. грн	-	-	-
Рентабельність продукції, тис. грн.	9,6	2,7	4,2

Дана виробнича програма характеризує те, що на 2006 рік комбінат планує значно підвищити ефективність своєї діяльності. Зокрема планується збільшити виробництво м'яса та ковбасних виробів, відповідно до 3590 тонн та 350 тонн.

За розробками технологічної служби підприємства буде вироблятись 3 нових види продукції, які по анкетуванню пробної партії здобули високі оцінки споживачів.

Планується збільшити обсяг реалізованої продукції до 38874 тис. грн.. Що відповідно позначиться і на збільшені собівартості реалізованої продукції до 37292 тис. грн..

Значно збільшиться і чистий прибуток від реалізації до 1582 тис. грн., що зумовлено збільшенням виробничих потужностей комбінату.

Планується збільшити вартість основних фондів за рахунок закупівлі нового обладнання для переробки індичатини.

В цілому ж рентабельність продукції планується збільшити вдвічі, що призведе до підвищення економічної ефективності всієї діяльності комбінату та підвищення його конкурентоспроможності.

План з праці включає такі розділи: розрахунок витрат праці, чисельності та складу працівників господарства і баланс трудових ресурсів, розрахунок планової продуктивності праці та трудомісткості виробництва продукції, план з оплати праці. Розрахуємо яку чисельність працівників планують на підприємстві відповідно до планових обсягів виробництва продукції, виконання робіт, норм виробітку, обслуговування та інших нормативів.

Розрахунок здійснимо за формулою:

, (3.1)

де Чр - середньорічна чисельність працівників;

Тв - трудомісткість виробничої програми, люд-год;

Фі - ефективний фонд робочого часу;

Кн. - коефіцієнт використання норм виробітку.

(3.2)

Для визначення забезпеченості господарства трудовими ресурсами і виявлення надлишку чи нестачі трудових ресурсів, джерела їх покриття, можливостей раціонального їх використання складають баланс трудових ресурсів.

В одній частині відображається запас праці в люд-год. і трудових ресурсах, а в другій - потреба в них. Баланс трудових ресурсів на ВАТ “Барський птахокомбінат” покажемо у вигляді табл. 3.2.

Таблиця 3.2. Баланс трудових ресурсів на ВАТ “Барський птахокомбінат” на 2006 рік

Місяць	Планова потреба у	Плановий фонд роб. часу,1 прац. год.	Запас праці - усього	Надлишок(+),нестача (-)
	Витратах праці, тис. люд-год	Середньо-місячних працівників, чол.		Середньо-місячних працівників	Фонд роб. часу.тис. люд-год.	Витратах праці, тис. люд-год	Середньо-місячних працівників, чол.
Січень	120	474	118	480	117	-3	+6
Лютий	110	470	115	480	107	-3	+10
Березень	110	470	115	480	108	-2	+10
Квітень	105	465	110	480	109,5	+4,5	+15
Травень	105	460	105	480	109,5	+4,5	+20
Червень	108	455	100	480	112,8	+4,8	+25
Липень	108	458	95	480	113	+5	+22
Серпень	105	488	120	480	109,6	+4,5	-8
Вересень	115	500	125	480	114,8	-0,2	-20
Жовтень	125	512	129	480	120	-5	-32
Листопад	125	512	129	480	122	-3	-35
Грудень	125	490	125	480	122	-3	-10
Усього за рік	1361	477	1386	480	1365,2	+4,2	+3

Характеризуючи дану таблицю можна зробити наступний висновок. Планова потреба у працівниках на 2006 рік складає 477 чоловік в середньому. По місцях ця потреба коливається від 455 до 512 чоловік. Це пов'язано із зменшенням та підвищенням потужності комбінату в різні пори року. Що зумовлено забезпеченістю сировиною та попитом. Як бачимо в осінній і зимовий період потреба в працівниках зростає, це зумовлено тим, що забезпеченість сировиною на комбінаті значно зростає в даний період, а також у зв'язку із святами зростає попит на продукцію комбінату.

У зв'язку із цим збільшуються також витрати праці, тис. люд-год. і фонд робочого часу одного працівника у даний період.

Та загалом, як бачимо, співставивши запас праці та планову потребу то у витратах праці, тис. люд-год. надлишок 4,2 тис. люд-год., а у середньомісячних працівниках надлишок 3 чоловіки в цілому за рік. Що свідчить про забезпеченість комбінату трудовими ресурсами. І також у зв'язку із надлишком робочої сили передбачають розширення можливостей застосування праці, її поліпшення її використання шляхом збільшення обсягів виробництва.

Одним з найважливіших показників економічної ефективності виробництва є продуктивність праці. Тому систему обліку, планування й оцінки роботи колективу господарства потрібно націлювати на підвищення продуктивності праці. Подивимось як планувалася продуктивність праці працівників ВАТ “Барський птахокомбінат” на 2006 рік (табл. 3.3).

Таблиця 3.3. Планування продуктивності праці ВАТ “Барський птахокомбінат” на 2006 рік.

Показники	Роки
	2005	2006 (плановий)
Середньорічна чисельність працівників, чол..	477	477
В т. ч. - адмінперсонал	19	19
- керівники цехів і служб	12	12
- працівники обслуговуючих виробництв	64	64
- працівники основного виробництва	382	382
Фонд оплати праці, тис. грн.	1738,4	2035,4
Вартість валової проддукції, тис. грн.	34617	39000
Продуктивність праці на 1-го середньорічного працівника	76,6	81,8
Трудомісткість виробництва	0,05	0,04

З даної таблиці видно, що чисельність працівників планують залишити сталою - 477 чол.

Трудомісткість продукції планують зменшити а продуктивність праці відповідно збільшити до 81,8 тис. грн., а це в свою чергу приведе до зменшення собівартості продукції і за однакових інших умов буде вища економічна ефективність виробництва.

Планування витрат і собівартості продукції здійснюють за декількома методами: кошторисним, нормативним, розрахунково-конструктивним, економіко-математичним. Найпоширенішим є кошторисний метод.

Процес планування на підприємстві, щодо витрат на виробництво продукції, проходить такі стадії: аналіз величини структури витрат у попередньому періоді, уточнення норм і нормативів матеріальних і трудових затрат та їх узгодження з плановими показниками продуктивності й оплати праці, з планами капітальних вкладень та матеріально-технічного постачання, обчислення розміру витрат на виробництво продукції планового року.

В готовому вигляді планові показники витрат на виробництво продукції на ВАТ “Барський птахокомбінат” на 2006 рік виглядає так (табл. 3.4):

Таблиця 3.4. Планові показники витрат продукції у ВАТ “Барський птахокомбінат” на 2006 рік

Показники, статті витрат на виробництво и праці, з планами капітальних вкладень та матеріально-технічна трудови	Витрати тис. грн. (на плановий 2006 рік)
Сировина і основні матеріали	2917
Амортизація	19,7
Транспортно заготівельні	107,2
Тара	4,0
Вода	42,1
Електроенергія	10,1
Допоміжні матеріали	4,6
Пар	26,1
Холодильник	41,9
Накладний розход (паливо)	66,0
Заробітна плата	29,5
Соціальне страхування	11,0
Послуги	1,2
Виробнича собівартість	262,5
Невиробничі витрати	193,5
Собівартість реалізованої продукції	37292
Виручка від реалізації	38874
Прибуток (збиток)	1582

Даний план відображає витрати підприємства по статтям і дає змогу акціонерам та інвесторам спостерігати, за рахунок яких витрат планують зменшити собівартість продукції і які заходи плануються задля зменшення статей витрат.

Фінансовий план є ключовим розділом усього плану підприємства. Він узагальнює результати всіх попередніх його розділів, зводячи їх в одне ціле. Він дозволяє судити наскільки план взагалі прийнятний з економічного погляду. Він включає такі складові: план обсягу реалізації продукції; план доходів і витрат; план руху грошових коштів; плановий баланс активів і пасивів підприємства; розрахунок точки беззбитковості; письмовий виклад результатів фінансового планування.

Розглянемо, як виглядає фінансовий план на ВАТ “Барський птахокомбінат” (табл. 3.5).

Таблиця 3.5. Фінансовий план на ВАТ “Барський птахокомбінат” на 2006 рік

Показники	Роки
	2004	2005	2006
1. Прибуток до оподаткування, тис. грн.	-	-	-
2. Чистий прибуток, тис. грн.	1001	-1267,5	1412,58
3. Розподіл прибутку, в тому числі:	х	х	Х
- виробничий розвиток, тис. грн.	502,9	-	-
- соціальний розвиток, тис. грн.	-	-	-
-заохочення, тис. грн..	-	-	-
- фонд сплати дивідендів	498,1	-	-
4. Рентабельність, %	9,6	-3,7	4,2
5. Наявність обігових коштів, тис. грн.	7119,5	6250,1	7002,3
6. Залишок готової продукції, тис. грн.	2,9	8,3	4,5
7. Дебіторська заборгованість, тис. грн.	3109,3	2193,4	2064,2
8. Кредиторська заборгованість, тис. грн.	471,2	439,6	402,2
в тому числі - по заробітні платі	138,9	101,4	56,0
- перед бюджетом	41,4	37,7	34,5
- перед пенсійним фондом	64,9	44,8	38,8
- ін. види заборгованості	226,0	249,7	286,8
9. Статутний фонд підприємства, тис. грн..	2490,3	2490,3	2490,3
10. Фонд оплати праці.	2730,3	1845,3	2035,4
11. Середньорічна чисельність працюючих, чол.	496	477	477
12. Середньорічна зарплата 1-го працівника,грн.	459	322	388
13. Забезпеченість сировиною	Забезпеченні частково
14. Ринки збуту	УКРАЇНА

З даної таблиці бачимо, що на 2006 рік підприємство планує збільшити наявність обігових коштів до 7002,3 тис. грн., зменшити дебіторську і кредиторську заборгованість до відповідно 2064,2 тис. грн. та 402,8 тис. грн., що дасть змогу значно покращити його фінансовий стан. Також планується збільшити фонд оплати праці і відповідно середньомісячну зарплату до 388 грн. за рахунок збільшення прибутку підприємства, залишаючи чисельність працівників незмінною. Продукція як і до цього буде реалізовуватись в межах України.

Отже, планування діяльності промислових підприємств є необхідною умовою підвищення їх конкурентного статусу.

3.3 Обґрунтування конкурентної стратегії розвитку промислових підприємств у містах і районах області

Без чітко виробленої конкурентної стратегії в ринкових умовах більшість промислових підприємств регіонів області в принципі розвиватися не можуть. Про це свідчить, зокрема, досвід функціонування промислових підприємств більшості регіонів Вінницької області, підприємства яких ведуть нелегкий “бій за виживання”. Ясно, що без втрат не обійтися, але щоб звести їх до мінімуму (не дати збанкрутувати потенційно ефективним і конкурентоспроможним промисловим підприємствам), необхідно скористатися апробованими у світовій практиці методиками обґрунтування стратегій їх розвитку.

Для цього ми склали матрицю “Доходи/частка ринку”. Вона дозволяє поділити регіони за факторним потенціалом - Т (який визначає потенційну частку регіону на ринку промислових товарів) та доходами - Р (прибутком або збитком на 1 зайнятого у промисловості) на чотири групи. (рис. 3.1).

Перша група - так звані “дійні корови” (Р > 0; Т > 0). До неї входять лише три регіони (Вінницький Калинівський та Немирівський райони) з високим рівнем доходів та значним потенціалом конкурентоспроможності. Зрозуміло, що промислові структури цих регіонів приносять найбільші доходи як для самих себе, так і для бюджетів різних рівнів.

Рис. 3.1. Матриця конкурентоспроможності промислових підприємств регіонів Вінницької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Друга група - так звані “дикі кішки” (Р > 0; Т < 0). Вона включає промислові структури 14 регіонів (42,4% від загальної кількості), які приносять доходи, але мають порівняно невеликий потенціал конкурентоспроможності. Це промислові підприємства Бершадського, Жмеринського, Козятинського, Крижопільського, Оратівського, Погребищенського, Теплицького, Тиврівськорго, Томашпільського, Чечельниького, Шаргородського та Ямпільського районів, а також міст Жмеринки і Козятина.

Третя група - так звані “зірки” (Р < 0; Т > 0). Ця група регіонів, як і перша, також нечисленна. До неї входить промислові підприємства лише двох міст -Вінниці та Хмільника. На промислові підприємства цієї групи регіонів необхідно звернути увагу в першу чергу, тому що вони мають найкращі потенційні можливості (через значну інвестиційну привабливість тощо) для переходу до першої стратегічної групи. Але для цього обов'язково має бути проведена санація (фінансова реструктуризація) більшості промислових підприємств.

Остання четверта група - так звані “собаки” (Р < 0; Т < 0). До неї, як і до другої групи, відносяться промислові підприємстива 14 регіонів Вінницької області, а саме: Барського, Гайсинського, Іллінецького, Липовецького, Літинського, Могилів-Подільського, Мурованокуриловець-кого, Піщанського, Тростянецького, Тульчинського, Хмільницького і Чернівецького районів та міст Ладижина і Могилів-Подільського.

Для промислових підприємств цієї групи регіонів характерна неувага як із боку регіональних властей, так і стратегічних інвесторів. Для того щоб зміцнити їх конкурентоспроможність і позбутися збитковості, а отже, уникнути небажаної процедури банкрутства багатьох промислових підприємств, необхідно вести пошук ефективного власника, застосовувати нестандартні схеми фінансового оздоровлення (толінг та ін.). В першу чергу в поле зору владних та підприємницьких структур повинні попасти великі підприємства міст Ладижина (ТЕС) та Могилева-Подільського (машинобудівний завод).

Звичайно, показники доходності та потенціалу конкурентоспроможності не повною мірою характеризують конкурентні позиції промислових підприємств регіонів, зокрема щодо можливостей залучення інвестицій. Тому необхідно у матрицю “доходи/частка ринку” вводити й інші показники. Так, ми ввели ще й показник обсягів промислового виробництва у регіонах, які тісно корелюють як з показниками доходності, так і потенціалу конкурентоспроможності. У матриці конкурентних переваг, ми цей показник показали різними діаметрами кола.

Матриця конкурентних переваг дозволяє визначити групи регіонів для проведення адекватної державної промислової політики щодо підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств, виходячи з регіональних конкурентних переваг.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

На основі проведеного дослідження можна зробити такі висновки і пропозиції:

1. В умовах переходу до ринку відносини змагальності, характерні для планової економіки, змінюються відносинами ринкової конкуренції. Ринкова конкуренція є системою відносин між економічно самостійними виробниками (продавцями) товарів і послуг за кращі умови їх реалізації порівняно з конкурентами.

Економісти розрізняють чотири види конкуренції: 1) чиста (або досконала) конкуренція; 2) олігополія; 3) монополістична (або недосконала) конкуренція; 4) монополія.

2. Конкуренція знаходить свій прояв у конкурентоспроможності товарів, підприємств, видів діяльності, регіонів, національної економіки тощо.

Конкурентоспроможність загалом характеризує здатність товару відповідати запитам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку конкурентами. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівням, споживчими властивостями, з іншого - цінами, що визначаються продавцями товарів.

3. Для забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств регіону використовується переважно системний підхід до управління. Відповідно до концепції маркетингу, успіх матиме та компанія, яка створить вищу споживчу якість і задовольнить споживача краще, ніж конкуренти.

Не існує єдиної стратегії боротьби з конкурентами, яка б могла задовольнити потреби різних компаній. Водночас усі вони базуються на врахуванні п'яти конкурентних сил, виокремлених М. Портером: 1) суперництво існуючих підприємств; 2) загроза входу на ринок нових підприємств; 3) вплив покупців; 4) загроза виробництва товарів-замінників; 5) вплив постачальників.

На практиці промислові підприємства можуть скористатись трьома потенційно успішними стратегіями підвищення конкурентоспроможності: найменші сукупні витрати, диференціація і зосередження.

4. Методика дослідження конкурентоспроможності промислових підприємств регіону складається з трьох етапів.

I етап - загальна оцінка конкурентоспроможності промислових підприємств регіону. Аналіз літературних джерел показав, що на даний момент відсутня загальноприйнята методика визначення та оцінки конкурентоспроможності підприємства в регіональному ринковому середовищі. Існує декілька кардинально різних методів і підходів: Найбільш точно конкурентоспроможність підприємства регіону можна оцінити методом, запропонованим В.Д. Нємцовим і Л.Є. Довгань, що базується на теорії ефективної конкуренції. В основі методу лежить оцінка чотирьох критеріїв конкурентоспроможності.