Особливості розвитку сучасних економічних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему

Особливості розвитку сучасних економічних систем

Вступ

Суть цієї роботи на тему „Особливості розвитку сучасних економічних систем” - вивчення структури та класифікації системи, її типи та моделі, вплив системи на ринок та ринкову економіку. Система виробничих відносин.

В тексті курсової роботи економічна система визначається по різному. По-перше, її характеризують як виниклу історично сукупність економічних відносин, що складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ. По-друге, як сукупність закріплених юридично норм, правил, принципів, що визнають характер цих відносин. По-третє, як спосіб організації національної економіки. Кожне з цих визначень відбиває якийсь один аспект категорії, тому що складність обє'кта позбавляє можливості дати його вичерпану характеристику якимось одним визначенням. Разом із тим, ми вважаємо за можливе визначити поняття „економічна система” як сукупність відносин між субєктами господарювання, що обирають способи оптимального використання обмежених ресурсів з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб.

Для економічної (як і для будь-якої іншої) системи характерні такі якості: цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість.

Отже, можна скказати, що економічна система має великий вплив, як на економічні так і на суспільні відносини.

Розвиток людського життя заснований на процесі суспільного виробпництва. В процесі його функціонування між людьми складаються багатоманітні за своїм змістом об'єктивні закони, що постійно розвиваються, економічні вдносини, потреби та інтереси конкретно-історична сукупність яких визначає економічну систему суспільства, її структуру i специфічні риси.

Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте в його трактуванi відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч i відображає сутєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому в науковіій літературі екоиомічна система визначаеться як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Miж цими поняттями часто ставлять знак рівності розглядають їх як синонімічні. Безсумнівно, перелічені поняття близькі за змістом, проте не ідентичні.

Виникнення економічних систем

Соціальну систему можна визначити як високоорганізовану цілісність людей (особистостей), їх соціальних груп, що об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Фундамент соціальної системи складає економічна система. її елементами (складовими) виступають:

продуктивні сили;

техніко-економічні та організаційно-економічні відносини;

відносини власності;

господарський механізм.

Конкретна історична форма власності і сукупність економічних відносин, які відповідають даним продуктивним силам і взаємодіють з ними, розвиваються на основі дії об'єктивних економічних законів. Такі взаємозв'язки визначають сутність економічної системи.

Структурні елементи, що формують різноманітні економічні системи, неоднорідні за своїм змістом. Вони поєднують в собі загальні та специфічні основні та похідні, нові, що народжуються, та що відмирають старі економічні форми (або господарські елементи). Наприклад, в Україні та інших постсоціалістичних республіках директивне планування замінюється так званим індикативним (тобто рекомендуючим) плануванням.

Слід підкреслити, що в нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризуються більшим динамізмом, рухомістю, гнучкістю і, в той же час, суперечливістю розвитку.

Економічна система включає різні сфери функціонування, різні рівні господарювання її суб'єктів. Сучасна економічна система не є сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординоваиою системою кількох рівнів, що взаємодіють. У вітчизняних економічних виданнях рівні економічної системи та їхні основні субєкти визначаються так:

1. Глобальний економічний рівень. На цьому рівні до суб'єктів відносять:

а) міжнародні таміждержавні фінансово-економічні інституції (Світовий банк СБ; Міжнародний валютний фонд -- МВФ; Європейський банк реконструкції і розвитку -- ЄБРР і ін.);

б) транснаціональні корпорації (ТНК); фінансово-промислові групи(ФПГ);світові підприємницькі структури(СПС).

2. Макроекономічний рівень. До суб'єктів макроекономічного рівня відносять:

а) суспільно-державні економічні інституції;

б) територіально-регіональні галузеві об'єднання;

в) вільні економічні зони;

г) територіально-виробничі комплекси

3. Метаекономічний рівень. Суб'єктами цього рівня є: а) інфраструктур ні інституції окремих ринків;

б) банківські, біржові, податкові та інші установи і об'єднання.

4. Мікроекономічний рівень. Суб'єктами базового мікр о економічного рівня виступають підприємства, фірми, організації, установи; сім'ї, домашні господарства.

Взаємозв'язок, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективності системи. Економічна система має бути мобільною, комплексно та своєчасно реагувати на зміни навколишнього господарського середовища.

Центральне місце в економічній системі належить людині, як основній продуктивній силі суспільства. В той же час їй прихо-диться мати справу з організацією виробництва. З останнім пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які грунтуються на:

І. ручній праці -- початок XVI -- кінець XVIII ст.;

II. на машинній праці -- початок XIX ст., коли відбулася промислова революція, і до середини 50-х років XX ст.;

III. на автоматизованій праці -- розпочався в кінці 50-х років XX ст. у зв'язку з розгортанням науково-технічної революції.

З середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв'язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг та обігу.З кінця XX ст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства -- інформаційного.

Інформаційне суспільство представляє собою найбільш розвинуту епоху людської цивілізації, яка наступає в результаті

- інформаційно-комп'ютерної революції і ґрунтується на інформаційній технології;

- автоматизації і роботизації усіх сфер і галузей економіки і управління;

- створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв'язку, яка надає кожній людині (що закріплюється законодавством) необ- хідну інформацію й знання і обумовлює радикальні зміни у всій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних). Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливість її самореалізації. У найбільш розвинутих країнах світу інформаційне суспільство виникло в середині 80-х років і до кінця XXст. пройшло перший етап свого розвитку.

Складову основу інформаційного суспільства становить інно-ваційно-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період XXI століття.

Економічна система: визначення та її елементи

В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система -- це складноорганізована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні виробничі відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

Конкретна історична сукупність економічних виробничих відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Отже, економічна система-- це сфера функціонування продуктивних сил і економічних виробничих відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвиттку. В сучасних економічних умовах структурні елементи системи характеризуються динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових ланок економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об'єктивні закони та принципи її функціонування. Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.

Ієрархія системи визначається місцем її елементів у соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв'язку елементів системи може бути "вертикальним", або "горизонтальним". Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, влади -- покори, керованості -- підлеглості. Горизонтальні зв'язки є партнерськими, добровільними, конкурентними.

У соціально орієнтованих економічних системах домінують саме партнерські взаємини. Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; шституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.

Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, нечужинність її елементів. Чим більше в економічній системі перехідних, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її органічності, чистоти. Таку тенденцію розвитку не слід розцінювати як однозначно негативну. Якщо в сучасних умовах взаємозалежність, взаємопереплетіння, конвергенція розвитку економічних систем збагачують, вдосконалюють одна одну -- це прогресивний процес.

Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів. Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють. Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи. Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища свідчить про мобільність економічної системи. Це, у свою чергу, є запорукою як макро-, так і мікроекономічної рівноваги.

Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Продуктивні сили -- це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні виробничі відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг І доходів.

Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об'єктивних факторів. Вплив суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об'єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів. Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує розвиток системи. Проте об'єктивні закони виявляють себе і реалізуються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.

Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.Ценральне місце ціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. ПолІструктур-ність І поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.

З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншого -- як суспільні. З останніми пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки.

Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.

У структурі продуктивних сил людині та ЇЇ праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що входять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо.

Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються двоїсто -- як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.

Отже, за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили є органічним втіленням уречевленої й живої праці, функціональним поєднанням людини і засобів праці, що здійснюється у виробничому процесі. В ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили набувають нової якості -- перетворюються на продуктивну силу людини.

Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетичного потенціалу. Використання енергії домашніх тварин І води, пари, електрики, токарного верстата, автоматизованих систем, транспортних засобів І сучасних комунікаційних структур, у тому числі космічних комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розумінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці.

Коли розглядаються продуктивні сили у зв'язку з працею людини, йдеться про продуктивну силу не індивідуальної, а суспільної праці. Такий підхід має історичну основу, адже процес відокремлення людини від тваринного світу йшов як процес утвердження не окремо взятого індивіда, а як частки виробничого колективу, племені, роду, а потім і суспільства.

Констатація структурної двоїстості продуктивних сил суспільства має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Проблема прискорення темпів зростання продуктивності праці не вичерпується розвитком техніки і технології. Виробничий досвід провідних зарубіжних фірм свідчить, що прямі інвестиції в основний капітал не завжди є визначальними. Є приклади, коли грошові вкладення зарубіжних фірм у живий капітал (людський фактор виробництва) та організацію виробничого процесу (управління, систему постачання й реалізації готової продукції, маркетинг тощо) у кілька разів перевищують інвестиції безпосередньо в техніку і технологію. Це досить стабільна тенденція розвитку. За даними спеціального кон'юнктурного огляду, інвестиції 400 провідних корпорацій СІЛА у живий капітал та організацію виробничого процесу досягали в окремі роки повоєнного періоду понад 80 відсотків.

Зрозумілою у зв'язку з цим стає інвестиційна політика, що склалася на Заході: вкладення в основний капітал, технічне і технологічне переоснащення виробництва може здійснюватися лише за умови створення відповідної організаційної структури і кваліфікаційного потенціалу виробничого персоналу всіх рівнів -- від робітника до президента виробничого об'єднання (корпорації).

Потребує пріоритетної уваги перебудова організаційних ланок виробництва, без якої новітні техніка й технологія не дають необхідної віддачі, а в багатьох випадках навіть стають збитковими. Це підтверджує теоретичне положення про структурну двоїстість продуктивних сил суспільства при тому, що їхній матеріально-речовий зміст і заснована на суспільному поділі праці економічна форма їх організації діалектично єдині.

Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що ґрунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приводу привласнення матеріально-речових й Інтелектуальних елементів і результатів виробничого процесу. Одночасно відносини власності зумовлюють історичну специфіку суспільства, його соціальну структуру, пануючу систему політичної та економічної влади.

Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та інтелектуальної, а разом з тим й економічної структури. При цьому економічні виробничі відносини можуть відігравати двоїсту роль: двигуна, що стимулює і прискорює розвиток продуктивних сил, або сили, що гальмує цей розвиток.

Водночас кожна система соціально-економічних відносин має й відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей. Отже, система соціально-економічних відносин формується і розвивається як система свідомо осмисленої функції людини, що органічно поєднує у своїй структурі об'єктивні й суб'єктивні чинники.

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Економічна система -складне, багатоструктурне і поліфункціональне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо.

Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство -- економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; иостіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною Інформацією. Однак ці системи суттєво розрізняються і механізмом господарювання, І домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.

Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Коиандно-адміністративна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

Останнім часом посилилися дискусії навколо понять "змішана" і "перехідна" економіка. Безперечно, це нетотожні поняття.

Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.

Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків командно-адміністративної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

Саме таке становище характерне для сучасної України, інших країн, що утворились на тсрені колишнього СРСР, усіх країн, що відходять від командно-адміністративної моделі.

Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно використовувати надбання і досвід функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність.

Сучасна ринкова економічна система

Антиподом централізовано-командній економіці виступає ринкова економіка. Порівняно з попередніми системами ринкова економіка виявилась найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов.

З другої половини XX ст., коли широко розгорнулася НТР і стали швидко розвиватися виробнича і соціальна інфраструктури, почали змінюватися форми господарської діяльності та економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами. Істотних змін набуває господарський механізм.

Як вже було визначено, першим елементом ринкової економіки слід вважати формування приватного сектора. Одна із передумов існування ринкової системи -- створення умов для вільного підприємництва. Взаємодія між виробниками і споживачами встановлюється як облік результатів діяльності.

Другий елемент-- економічна відокремленість товаровиробників, яка обумовлена приватною або змішаними формами власності на базі корпоративного управління виробничими суб'єктами.

Третій елемент ринкової економіки --г реформування державного сектору що здійснюється шляхом комерціоналізації господарської діяльності; передачі державного майна в оренду трудовим колективам; приватизації державної власності.

Четвертий елемент1 -- формування інфраструктури ринку її складові за своїм призначенням мають сприяти ефективній організації виробництва: комерційні банки, брокерські фірми, інвестиційні компанії, біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі.

П'ятим важливим елементом ринкової економіки є ціни. Вони можуть бути предметом особливого дослідження. Проте зробимо два зауваження. Перше -- ціни складаються в результаті співвідношення попиту і пропозиції, що коливається в залежності від поточної кон'юнктури. Друге -- ціни визначають сферу дії ринкових відносин обміну у відповідних географічних межах.

Механізм функціонування ринкової економіки має складну структуру і охоплює усі сфери господарського життя. Ця економічна структура обумовлюється:

формами власності (державна, приватна, муніципальна, змішана);

структурою товаровиробників (державні, орендні, кооперативні, приватні підприємства, підприємства індивідуальноїтрудової діяльності), яка залежить від питомої ваги тої чи іншої форми господарюючих суб'єктів;

особливостями сфери товарного обігу;

рівнем приватизації та роздержавлення структурних підрозділів господарства;

видами торгівлі, що використовуються в країні.

Перелічені характеристики можуть проявлятись по-різному в залежності від конкретних умов, що приводить до формування специфіки в кожній країні. Процес становлення ринкової економіки вимагає розвитку процесів лібералізації, зменшення ролі державного втручання в господарське життя.

Можна систематизувати основні риси та визначити відмінності системи вільного (чистого) ринку від сучасної ринкової системи:

сучасна економічна ринкова система

Порівняльні особливості системи вільного (чистого) ринку та сучасного ринкового господарства

Основні функції ринку

Ринковий механізм виконує певні функції.. Найбільш важливі з них: інформаційна; регулююча; стимулююча; інтегруюча.

Виробники і споживачі, продавці і покупці, приймаючи відповідальні рішення, ризикують. їхня поведінка і вибір засновані на ринковій інформації, яку містить ринкова ціна. Поширюючись, як хвилі ефіру, по всій економічній системі, відбиваючись від виробників, вона лине до споживачів і назад, спонукаючи і тих, і інших до дій. Ці дії формують Рструктуру потреб і їхнє задоволення. У цьому полягає ІНФОРМАЦІЙНА функція.

РЕГУЛЮЮЧА функція -- продовження першої. Ефективний розподіл ресурсів -- трудових, капітальних, природних, фінансових -- пов'язаний з платоспроможністю людей, а отже, з цінами на товари й послуги. Ціни визначають структуру попиту та пропозиції. Конкурентний механізм,.регулюючи ціни, попит та пропозицію, встановлює рівновагу на ринку.

СТИМУЛЮЮЧА функція тісно пов'язана з першими двома, впливаючи на них. Ринок винагороджує тих, хто обирає найбільш раціональні методи використання обмежених ресурсів праці, упроваджує передові методи її організації, застосовує найпродуктивніші знаряддя праці і технологію. Усе це забезпечує високу якість товарів і послуг, низькі витрати, максимум прибутку.

ІНТЕГРУЮЧА функція пов'язана з тим, що ринок вибирає з усієї сукупності індивідуальних, ізольованих, самостійних рішень ринкових суб'єктів найоптимальніші, найефективніші, тобто рішення, які відповідають законам ринку. Тих, чиї рішення не були оптимальними з погляду ринкових законів, ринок виключає з числа переможців. Як бачимо, усі названі Функції перебувають у суперечливій єдності та взаємодії.

Існує абстрактна схема руху потоків ресурсів, товарів, Доходів (рис. 9).

Короткі коментарі до представленої на рис. 9 схеми логічно Розпочати з ролі домашніх господарств у ринковому кругообі-ГУ- Передбачається, що вони, постачаючи ресурси на ринок, Дають поштовх розвиткові виробництва. Домашні господарева тут постають на боці пропозиції, а підприємства -- на боці попиту. Продані на ринку ресурси -- праця, земля, капітал -- формують доходи домашніх господарств і їхню купівельну спроможність, за рахунок цих доходів вони задовольняють свої потреби в їжі, одязі, житлі. Ці й інші товари і послуги вони отримують на споживчому ринку, перейшовши тепер уже на бік попиту.

Моделі економічних систем та їх ознаки

Размещено на Allbest.ru