Економічна криза

10. Нерішучість і непослідовність уряду при проведенні роздержавлення і приватизації, надто низькі темпи цього процесу. Відсутність науково обґрунтованої концепції самої приватизації.

11. Втілення на практиці програм західних експертів (у т.ч. різних міжнародних економічних організацій). Найбільш виразно це виявилось у впровадженні НБУ монетаристських методів регулювання економіки, до того ж у дещо спрощеному вигляді. Таким чином вдалося значно обмежити зростання інфляції у першому кварталі 1994 р. (у січні ціни зросли на 19,2%, у лютому -- на 12,6%, а в березні -- на 5,7%). Але національний доход за ці три місяці скоротився на 36% (наблизившись до показника 1991--1993 рр.). У цьому плані доцільно навести висловлювання економічного радника британського парламенту Д.Росса щодо економічної політики Росії, оскільки воно цілком стосується і України: «Росія з намови МВФ пішла шляхом деіндустріалізації економіки». Це, та непродумані дії урядів призвели до значного зниження платоспроможного попиту населення.

Інтегральним показником такого зниження може слугувати падіння частки заробітної плати в національному доході в останні три роки з 28% до 9%, у т.ч. у сфері матеріального виробництва з 32-33% до 18% проти 50--70% у розвинутих країнах. Однією з найважливіших причин такого падіння є значне відставання в оплаті робочої сили в той час, коли ціни на більшість інших товарів досягли або навіть перевищили світовий рівень. Україна за цим показником відстає від більшості республік колишнього СРСР. У Росії наприкінці 1994 р. у доларовому еквіваленті середня заробітна плата становила приблизно 94 дол., в Україні -- 28 дол.

12. Значне збільшення управлінського апарату. Так, у 1990 р. на його утримання витрачався 1% держбюджету, а в 1993 р. --8,3%

13. Надмірний централізм в управлінні економікою, ігнорування вимог регіонального управління, за якого значно більшу свободу дій треба дати регіонам та областям України.

14. Відсутність науково обґрунтованої політики ціноутворення. Про це свідчить, зокрема, той факт, що ціни на деякі види продукції вищі за світові (скажімо, ціни на вугілля).

15. Недостатній рівень ветеринарної служби, внаслідок чого, наприклад, поголів'я свиней скоротилося з 15 млн. до 9 млн. голів. Поспішна «фермеризація» у західних областях України, внаслідок чого лишалися незасіяними десятки тисяч гектарів землі.

16. Майже повна відсутність в останні роки політики структурної перебудови народного господарства.

17.Значні втрати, заподіяні Чорнобильською катастрофою, які з 1991 по 1995 рр. оцінюються в 3 млрд. дол. [7.с.486-495]

6. Вплив російської кризи на економіку України. Основні причини фінансової та соціально-політичної кризи у Росії

Серпневий рецидив фінансової кризи в Російській Федерації (РФ) став закономірним наслідком занепаду реального сектору економіки, значного дефіциту бюджету і незадовільного виконання його дохідної частини, неконтрольованого нарощування державних боргів. Покладання надмірних надій на зовнішні та внутрішні позики, нераціональне використання цих позичок призвело до втрати керованості фінансами держави і дозволило деяким політичним силам використати фінансові важелі для маніпулювання владою.

Головні чинники російської фінансової кризи характеризуються наступним чином:

1.За період 1990-1997 рр. обсяги ВВП в РФ зменшились на 40,7%. В поточному році Мінекономіки Росії прогнозує зниження ВВП ще на 2,5%. Низький рівень монетизації (близько 18%) призвів до значного розповсюдження внутрішнього бартеру, збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості підприємств (за 1 півріччя цього року вони склали відповідно 1927,4 млрд руб. і 1265,8 млрд руб.).

2.Дефіцит державного бюджету РФ в 1997 р. складав 6,8% ВВП, на 1998 р. він передбачався на рівні 5,8% ВВП. Покриття дефіциту шляхом не досить продуманої стратегії короткострокових запозичень призвело до створення фінансової “піраміди” ДКО та неможливості виконання державою боргових зобов'язань, що більш ніж в 2 рази перевищували надходження до бюджету. До того ж податкові надходження до бюджету в серпні знизились у порівнянні з липнем на 1 млрд доларів США і становили лише 11,2 млрд руб. Недосконала податкова політика змусила піти в "тінь" значну частину економіки. Великі обсяги становлять зовнішні борги (близько 125-130 млрд дол. США), з яких борги перед МВФ та Світовим банком - 19,2 млрд дол. США.

3.Корені фінансової кризи криються також у банківській сфері. Залучені банками грошові ресурси замість розміщення їх в реальній економіці використовувалися переважно для інших операцій, в т. ч. для придбання валюти, що створювало додатковий тиск на валютний ринок, а також для операцій з цінними паперами. Загрозу фінансовій стабільності становили певні дії Центробанку, який у своїй діяльності є самостійним і практично безконтрольним. Саме Центробанк 20 липня 1998 р. напередодні виділення першого траншу позики МВФ списав з рахунків Мінфіну близько 8,7 млрд рублів, залишивши на тиждень уряд без коштів. Вірогідними мотивами цієї акції є проведення Центробанком операцій з ДКО, до 65% яких придбано ним та підконтрольним йому Ощадбанком.

4. На економічні чинники наклалися і політичні. За короткий час в РФ змінилися чотири уряди (Чорномирдіна, Кирієнка, знову Чорномирдіна і нарешті - Примакова). Системна криза влади й економіки, котра охопила Росію, незважаючи на тимчасову стабілізацію курсу рубля на відмітці 16 рублів за долар, може і далі поглиблюватися у зв'язку з політичною боротьбою, яка відбувається між різними гілками влади, а також між центром і регіонами.

5. Обсяги міжнародної фінансової допомоги, що була надана РФ, відразу виявились недостатніми. Перший транш позики МВФ було витрачено дуже швидко, при цьому жодної проблеми не було вирішено. Це значною мірою змусило іноземних інвесторів переоцінити своє ставлення до Росії.

6.Станом на 10.07.98 валові валютні резерви РФ складали 13,7 млрд доларів США. Надходження від МВФ першого траншу в обсязі 4,8 млрд доларів дало змогу їх поповнити. Проте намагання Центрального банку підтримати курс рубля за рахунок валютних інтервенцій знову призвело до скорочення резервів ( на початок вересня вони знизились до 11 млрд доларів США). Небезпека значного скорочення валютних резервів призвела до відмови від їх використання для підтримки рубля. Не маючи такої підтримки, курс рубля став швидко падати. Інфляція у серпні зросла до 15%, тоді як прогнозувалася на рівні 3%.

7. Не слід відкидати того факту, що в Російській Федерації також далеко не всім потрібний міцний і стабільний рубль, і, насамперед, експортерам. Якщо ж врахувати зниження світових цін на нафту і газ, то особливо в цьому не зацікавлені РАТ "Газпром" та нафтові компанії.[8 с.3-6]

мал.2 Динаміка курсу рубля до долара США

Події на фінансовому ринку РФ не могли не вплинути на ситуацію в Україні, економіка якої переживає не кращі свої часи. Про це свідчить динаміка курсу гривні до долару США (див. нижченаведені рис.3).

Мал. 3 Динаміка курсу гривеі до долара США.

Починаючи з 14 серпня 1998 р., коли значення курсу національної валюти становило 2,14 грн/дол., відбулось різке падіння гривні за межу встановленого валютного коридору 2,25 грн/дол. На початку вересня межі валютного коридору були змінені до 2,5 - 3,5 грн/дол. Вже 8 вересня офіційний курс гривні становив 2,52 грн/дол., а 1 жовтня він сягнув позначки 3,405 грн/дол, наблизившись до межі валютного коридору. Значно погіршився стан фондового ринку, який і до того був "млявим". Якщо 13 серпня індекс позабіржової фондової торговельної системи (ПФТС) становив 40,46, то 17 вересня - 23,54. На первинному ринку ОВДП практично їх єдиним покупцем став НБУ, що намагався кредитувати у такий спосіб Міністерство фінансів. Вкладники банків щоденно забирали до 20 млн грн. Значно збільшився попит населення на іноземну валюту. В серпні куплено на 9,5 млн доларів більше, ніж продано. До всього, в Росії заблоковано українських коштів на загальну суму 100 млн доларів США.

Падіння курсу гривні не можна пояснювати тільки впливом фінансової кризи в Росії. Основною причиною є зменшення протягом 1998 року валютних резервів НБУ. Цей процес особливо прискорився за останні три місяці (на 1 червня 1998р. валові валютні резерви НБУ становили 2,06 млрд дол США, то вже на початок серпня 1998 р. їх залишилось близько 1,66 млрд дол.). За нашими підрахунками, станом на третю декаду серпня 1998 р. валютні резерви НБУ не перевищують 1,0 млрд доларів США.

Таке значне скорочення валютних резервів призвело до того, що подальше їх використання для підтримки курсу гривні могло б призвести до повного їх вичерпання. Не було і значних реальних джерел їх поповнення. Нерезиденти залишали український фондовий ринок, виводячи свої кошти. Не надходили кредити МВФ, а також кошти Світового банку та інші іноземні кредити у валюті, які б наповнювали валютний ринок. До того ж в середині 1997 року було скасовано обов'язковий продаж 50% валютних надходжень експортерами. Тільки останнє одержання (у вересні цього року) позики МВФ в сумі 257 млн доларів США дало змогу дещо поповнити валютні резерви, але цих резервів не вистачає для підтримки курсу національної валюти.

В цілому ситуація в Україні схожа на російську. Спостерігаються падіння ВВП, подовження тінізації економіки, низький рівень монетизації, значний обсяг бартерізації внутрішніх розрахунків (біля 50%), велика кредиторська та дебіторська заборгованість, заборгованість по зарплаті та інших соціальних виплатах. Україна також має значний дефіцит державного бюджету, недостатній рівень виконання його дохідної частини, недосконале податкове законодавство, значні обсяги зовнішньої і внутрішньої заборгованості. До того ж, на відміну від Росії, Україна ще й має від'ємне сальдо торговельного балансу, переважно в торгівлі з Росією. Ринок ОВДП відволікав на себе кошти, що могли бути спрямовані на кредитування підприємницької діяльності.

В Україні також є наявність протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади. Певні сили в державі намагаються ще більше дестабілізувати ситуацію в державі, вимагаючи відставки уряду та імпічменту президента.

Та все ж таки становище в Україні багато в чому відрізняється від російського і ці відмінності слід вважати позитивними. Передусім, Україна не має такої диспропорції на фондовому ринку між внутрішніми і зовнішніми позичками, на українському ринку корпоративних цінних паперів відсутні валютні ризики, НБУ не страхує ризики комерційних банків. Завдяки цьому монетарний чинник не створює в Україні відчутного тиску, так само, як і дії нерезидентів, кількість і активи яких в Україні мало відчутні. .

Українські комерційні банки, на відміну від російських, не мають значних обсягів заборгованості перед іноземними кредиторами. Ще з самого початку поточного року в Україні почали проводитись заходи, спрямовані на поліпшення ситуації в бюджетно - податковій сфері, тому криза у фінансовій системі України не набула такої гостроти, як в Росії. Україна має значно менші, ніж Росія, обсяги внутрішньої і зовнішньої заборгованості. Падіння світових цін на паливо повинно зробити критичний імпорт для України більш дешевим. Україна виявилася досить надійним партнером стосовно розрахунків з іноземними інвесторами. У відповідній заяві Кабінету Міністрів України та НБУ від 19 серпня 1998р. висловлена готовність України до виконання зобов'язань перед зовнішніми і внутрішніми кредиторами. Виконання своїх зобов'язань було продемонстровано своєчасним розрахунком за позику японської компанії "Namura" (12 серпня 1998 р.) та "Merrill Lynch" (22 вересня 1998 р.).

Якщо під великим питанням є надання Росії в поточному році другого траншу позики МВФ в обсязі 4,3 млрд доларів США, то 4 вересня МВФ прийняв рішення про виділення Україні кредиту "механізм розширеного фінансування" загальним обсягом 2,226 млрд доларів США, з яких 257 млн вже одержано. Всього до кінця року очікується одержати від МВФ близько 500 млн дол. А 15 вересня і Світовий банк прийняв рішення про виділення Україні кредитів загальним обсягом 949,6 млн доларів США.

Однак, реальна загроза для України з боку Росії створюється у сфері торговельно-економічних стосунків. Вони найбільш тиснуть на Україну і можуть призвести до ескалації торговельної війни. З огляду на це спроби Уряду і НБУ запевнити громадськість і фінансові кола в тому, що Україна матиме в 1998 р. спокійні фінансові ринки, виглядають дещо наївними. Адже на РФ припадає 32% експорту й 38% імпорту України, а дисбаланс у торгівлі становить 4 млрд доларів США на користь РФ. Росія є практично монопольним поставником енергоресурсів на український ринок. При цьому Україна є хронічним боржником Росії по розрахунках за енергоносії, і це є ще одним дестабілізуючим чинником.

Складне становище склалося в Україні по обслуговуванню зовнішніх та внутрішніх боргів, яких на сьогодні накопичено близько 37 млрд грн, з них 15 млрд внутрішній і 22 - зовнішній. Це критичні показники, як і те, що в першому півріччі 1998 р. на обслуговування боргу пішло близько 90 % усіх бюджетних надходжень. На 1 вересня 1998 р. в обігу знаходиться ОВДП на суму близько 10,3 млрд грн, тоді як на початку року цей показник не перевищував 8,8 млрд грн. Тільки за три дні (10-13 серпня1998 р.) було розміщено ОВДП на суму 928 млн грн.

Фінансова криза в Росії може і надалі негативно впливати на економічну безпеку України. Незважаючи на зусилля Президента, Уряду та НБУ, зберігаються слабкість бюджетного ланцюга щодо збирання податків, погашення заборгованості з платежів до бюджету, недоїмки до Пенсійного фонду і фондів для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Податкові платежі за перший квартал 1998 р. становили всього 62 % планової величини. У другому кварталі ситуація ще більше погіршилася, змусивши прем'єр-міністра взяти в заручники директорський корпус і майже в буквальному значенні витрушувати його кишені. На вересень 1998 р. заборгованість до бюджету і перелічених вище фондів складала близько 8,3 млрд гривень.

Останнім часом загострилася ситуація і на валютному ринку України. Її головною причиною став масовий вихід іноземців з ринку ОВДП. Їх частка на ринку становила за різними оцінками 50 - 80 %, а на сьогодні не перевищує 10 відсотків Все це сильно вдарило по гривні. За підрахунками експертів, сумарний обсяг ОВДП, які належать іноземним інвесторам, з початку року зменшився з 4,1 млрд грн до 1 млрд гривень. Таким чином, було виведено з ринку приблизно 3 млрд - суму, що значно перевищує валютні резерви НБУ.

Не краще становище і з виконанням державного бюджету України, дефіцит якого із місяця в місяць збільшується. Не винятком був і липень 1998 р., протягом якого збільшення дефіциту бюджету становило 176 млн грн і сягнуло з початку року - до 2317 млн. грн, що на 37 млн грн більше граничного критерію, встановленого МВФ на 31 липня 1998 р. Експерти відмічають, що в разі невдачі заходів Уряду по боротьбі з боржниками бюджету і Пенсійного фонду значно зростає загроза національній безпеці України в зв'язку з вимушеним кредитуванням Уряду Нацбанком для забезпечення соціальних виплат.

Таким чином, проблеми, що стоять перед економікою країни не послаблюються, а продовжують загострюватися. Підсумки дев'яти місяців 1998 р. для фінансового ринку невтішні. Враховуючи ситуацію, Урядом і Національним банком вжито ряд заходів, спрямованих на покращання ситуації у фінансовій сфері держави. Так, з 19 серпня ломбардна ставка НБУ збільшена до 92%. З 1 вересня норма обов'язкових резервів комерційних банків в НБУ становить 16,5% (до цього становила 15%). Починаючи з 25 серпня здійснюється добровільний обмін ОВГЗ на конверсійні облігації внутрішньої держаної позики.

Спільною постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1998 р. № 1413 затверджено та введено в дію Антикризові заходи фінансової стабілізації. Вони налічують 73 пункти і складаються з 4 блоків. Перший блок містить положення про обов'язковий продаж експортерами 75% валютної виручки (потім зменшено до 50%), припинення роботи міжбанківського валютного ринку та проведення всіх валютних торгів тільки на УМВБ і КМВБ та обмеження маржі до 5% по готівкових валютних операціях. Положення другого блоку спрямовані на стимулювання експорту, скорочення імпорту та підтримку вітчизняного товаровиробника. Третій блок спрямований на поліпшення ситуації у бюджетно - податковій сфері. І, нарешті, четвертий - містить заходи щодо забезпечення соціальної підтримки населення. До того ж, прийнято Указ Президента "Про фонд гарантування вкладів населення" та постанову КМУ "Про індексацію грошових доходів населення". З 18 серпня заборонена попередня оплата по імпортних контрактах. Для купівлі валюти буде вимагатись довідка податкових органів про відсутність заборгованості перед бюджетом. На розгляді у Верховній Раді перебуває ряд законопроектів, від прийняття яких залежатиме ситуація в країні, та проект державного бюджету на 1999 рік. Зокрема, це проекти Законів України про зміни в оподаткуванні прибутку підприємств, про захист національного товаровиробника, про операції з давальницькою сировиною, про податок на майно підприємств, про податок на доходи фізичних осіб тощо.

18 - 19 вересня відбулася зустріч президентів України і Росії. За результатами переговорів створено спільну українсько-російську антикризову групу, що має розглядати, передусім, стан взаєморозрахунків. Запропоновано механізм погашення частини боргу за газ товарними поставками, в тому числі продуктами харчування. Досягнуто домовленості про створення зон вільної торгівлі, зняття обмежень на бартер та 3%-ного ввізного мита на українські товари. Російська сторона виявила бажання взяти участь у добудові реакторів на Рівненській та Хмельницькій АЕС. На фінансування цього проекту виділяється 180 млн доларів США.

Ці кроки певною мірою пом'якшують ситуацію на фінансовому ринку України, але не гарантують подальшої девальвації гривні та зростання цін. Необхідним є постійний моніторинг ситуації та керування нею в оперативному режимі. [11.]

7. Мале підприємство, як протидія економічній кризі.

На перший погляд, економічні негаразди більшою мірою здатні подолати саме великі підприємства, гіганти індустрії, концерни, однак насправді це зовсім не так. За перше півріччя 1998 року Україна стала рекордсменом серед країн СНД з річного приросту безробітних (51,9%), до того ж ще й російська криза болісно вдарила по українській економіці. За таких складних умов стійкі показники по кількості робочих місць помічено лише серед підприємств малого та середнього бізнесу. Саме цей сектор підприємництва є найбільш мобільним, може щонайшвидше пристосуватися до кризових умов, а відтак і щонайшвид-ше їх подолати.

Під час закриття численних нерентабельних підприємств малий бізнес здатен протидіяти високому росту безробіття, беручи на себе удар, заподіяний великим нерентабельним підприємствам. Саме таку функцію й виконує сьогодні мобільна ланка малого бізнесу.

Показником економічного зростання країни є відкриття нових робочих місць. Якщо людина задіяна на підприємстві, то вона має змогу заробляти й годувати себе. Тому зайнятість населення, відкриття нових робочих місць мають стати державною доктриною. Пріоритетним напрямом економічного розвитку має бути можливість розширення сфери підприємництва через спрощення системи реєстрації, нормалізацію взаємовідносин роботодавець - робітник, а не збільшення кредитних ставок чи активізацію податкової політики. Наприклад, у США щороку відкривається близько 500 тис. робочих місць, тут завжди знають, що можуть влаштуватися на роботу. У Європі дещо гірша ситуація, бо головна увага урядів сконцентрована на правах найманих робітників, і будь-хто, починаючи власний бізнес, думає, чи зможе він забезпечити ту значну кількість прав людям, яких він наймає. Як наслідок, обмежуються можливості створення нових робочих місць. У Англії, наприклад, дещо інша ситуація: тут за часів Маргарет Тетчер звернули особливу увагу на співвідношення прав наймачів і найманців, тож у цій країні ситуація із зайнятістю населення краща, а відтак і вищий економічний рівень.

Нам, на жаль, ще не вдалося закласти підвалини міцного устрою малого й середнього підприємництва, що, гадаю, є одним із найбільших недоліків за роки реформування. Мале підприємство, володіючи перевагами в подоланні економічної кризи все ж більшою мірою, аніж інші підприємницькі структури, піддається впливові ринкової стихії. Крім того, якщо на великих підприємствах більшою чи меншою мірою розроблено спеціальні заходи, спрямовані на забезпечення соціальних гарантій працівника, то у сфері малого бізнесу ще треба розвивати соціальну сферу. Саме це варто враховувати при розробці законодавчими та виконавчими органами влади системи нормативних актів про працю, її охорону, про соціальне, пенсійне, медичне та інші види страхування. Адже у цій сфері бізнесу існує певна специфіка соціально-трудових відносин, основними суб'єктами яких є підприємець та найманий робітник.

Сьогодні підприємець як власник виробництва контролює й регулює усі основні складники соціально-трудових відносин - економічний, соціальний і навіть правовий. Оскільки регулювання економічної діяльності підприємства цілком лягло на плечі підприємця, неприпустимо, щоб рівень соціальних гарантій найманого робітника залежав лише від волі роботодавця, і є тим більше неприйнятним регулювання правових норм з його боку. У найгіршому випадку така схема трансформується в командно-адміністративну систему управління з бездоганною підлеглістю найманих робітників підприємцеві. Саме появу такої тенденції в системі трудових відносин демонструють соціологічні дослідження останніх років.

Це явище пов'язане з багатьма причинами, головними з яких є, по-перше, те, що через невелику кількість робітників на малому підприємстві важко сформувати орган колективного захисту, а по-друге, ситуація ускладнюється ще й страхом робітників через небезпеку втрати роботи, зменшення заробітної плати тощо.

Не забуваймо й те, що відносини між підприємцем (чи адміністратором) і найманими робітниками (чи трудовим колективом) є суперечливими через відмінність їхніх інтересів при вирішенні одного й того ж завдання. Аби вони надалі не переросли у конфлікт, потрібна розгалужена система контролю й регулювання соціально-трудових відносин у сфері малого бізнесу, що працювала б на основі законодавства й окремих нормативних актів. Саме тут значну роль покликані відіграти колективні договори та угоди, які на рівні організацій і галузей повинні регулювати відносини між роботодавцем та робітником. Однак, на жаль, колективно-договірні відносини не зазнали належного розвитку, в тому числі й через нерозуміння їх ролі більшістю підприємців. Більше того, роботодавці часто всіляко намагаються протидіяти укладанню договорів та угод. Але ж колективний договір вигідний як підприємцеві, так і найманому робітникові! Першого він захищає від раптових й необгрунтованих вимог з боку робітників, другого - від свавілля роботодавця.

Саме така проблема, яка виникла сьогодні у цій сфері бізнесу, вимагає створення на рівні вищих структур влади концепції соціального партнерства й рекомендацій щодо укладання колективних договорів у сфері малого підприєм-ництва. Однак серйозною перепоною у створенні й розвитку системи соціального партнерства є те, що у сфері малого бізнесу практично сформувалися організовані об'єднання роботодавців, а проект закону про об'єднання роботодавців і права та повноваження по веденню переговорів із профспілкою, а також про їх відповідальність за реалізацію колективних договорів та угод й досі не розроблено. Тобто необхідно на рівні трудового законодавства зробити величезний обсяг роботи (тим більше дати чітке юридичне визначення таких понять, як "наймач", "підприємець", які часто плутають).

Варто зауважити й те, що малі підприємства є, як правило, багатопрофільними, тому їх не віднесеш до якоїсь визначеної галузі, проте вони часто можуть підпадати під дію галузевих угод, що приймаються. Ці особливості повинні також знайти відображення в концепції соціального партнерства у сфері малого підприємництва та під час удосконалення відповідної законодавчої та нормативної бази.

Сьогодні як ніколи гостро постає питання розширення трудових угод підприємців з урядом країни, керівниками регіональних органів влади. Це в свою чергу має забезпечити врахування інтересів і специфіки малого підприємництва, наприклад, при укладанні тристоронніх угод між урядом, профспілками та роботодавцями.

Гарант виживання, а саме так сьогодні має бути поставлене питання, без сумніву, виявляється в узгодженості дій підприємців шляхом об'єднання зусиль, а також у солідарності під час формування політики розвитку підприємництва в Україні.

Безперечно, якби хоч незначну частину ідей наших підприємців було б ураховано, ситуація в країні значно швидше змінювалася б на краще. Саме підприємці, як ніхто інший, зацікавлені в стабільності, у справедливих виборах, у функціонуванні легітимної влади й існуванні законодавства, яке зміцнює економіку й демократію. У зв'язку з цим роль Державного комітету України з питань розвитку підприємництва бачиться в ініціативі формування єдиної громадсько - державної системи підтримки підприємництва. Сьогодні ми виступаємо з ініціативою проведення акції "Бізнес - Влада. Діалог в інтересах країни". Ця ініціатива повинна стати не лише адекватною реакцією з боку реального сектора економіки, створенням основ ринкової інфраструктури, а й практичним під-ходом до процесу формування національної доктрини підприємництва.

Створення Громадської колегії при Державному комітеті з питань розвитку підприємництва - перший крок, який дає можливість за допомогою представників підприємницьких кіл, яким небайдужа доля нашого народу, допомогти урядові у прийнятті рішень. Наступними кроками повинні стати: створення інституту уповноважених на місцях та формування громадських колегій у регіонах, організація роботи гарячої лінії допомоги підприємцям, створення системи міжрегіональних маркетингових центрів з перспективою підтримки головних вузлів зростання економічної системи в регіонах з наступною їхньою інтеграцією в західноєвропейські й світові структури.[4.]

Висновок

Намальовану картину криз і циклів не можна вважати повною. Крім вивчених форм існують глобальні тривалі кризові явища, викликані факторами самого різного походження. Це проблема слабкої розвинутості, екологічні, демографічні, енергетичні кризи.

Особливо слід зазначити дуже хворобливі і порівняно тривалі потрясіння, зобумовлені недосконалістю самої соціально-економічної і політичної системи. Подібних прикладів можна знайти чимало. Важкою для більшості країн на бувшому пострадянському просторі, і для світу в цілому, виявилася всеохоплююча і глибока криза, в якій опинилася, підкоряючись неминучому ходу подій, і наша держава. Вихід з цього становища припускає необхідність «творчого руйнування» (Й. Шумпетер) основ і механізмів колишньої економічної системи. Але для виходу економіки країни з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обгрунтувати програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів що до їх динамічного розвитку, провести інвентарізацію старих галузей (з точки зору існуючих обсягів виробництва на застарілій технологічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабільні підприємства та ін.

Зрозуміло, кризи, порушення сформованих структур, коливання кон'юктури, незалежно від їхньої об'єктивної функції, хворобливі в соціальному змісті. «Тільки пляшки в барі добре переносять хитавицю» - помітив один гуманіст, що подорожував.

Питання дослідження економічнмічних криз та циклів їх розвитку цікаві, я думаю, не тільки мені. Ця тема буде актуальною ще довго, а,може бути, і завжди. Я вважаю, що найближчим часом економісти ще не навчаться зглажувати цикл до такої ступенї, щоб коливання були майже непомітними.

Коли спостерігаєш, як назрівають і проходять кризи в таких країнах-лідерах, як США, Японія,Німеччіна,Англія,Франція, то приходиш до висновку, що навіть такі заможні держави, які мають достатню кількість висококваліфікованих кадрів, досконале законодавство, та інші способи впливу, до цих пір не можуть уникнути кризових явищ.

Вчені на протязі багатьох віків не можуть виявити точних причин виникнення циклів.В сучасності ми маємо тільки теорії виникнення циклів, з якими погоджуються, або пропонують свою точку зору інші економісти. Однак, це питання залишається відкритим і по сьогоднішній день. Відомий американський економіст Елвін Хансен(1887-1976) який присвятив багато своїх робіт вивченню економічних циклів, так висловився з цього приводу:”На протязі всієї історії літератури про економічні цикли,різні економісти все знову і знову висловлювали думку,що виникнення циклічних коливань залишається нерозгаданою загадкою. Навчившись зглажувати економічні цикли, люди зразу відчують результат у вигляді економічного процвітання держави і особистого достатку. А головна мета економістів домогатися саме таких результатів.”[7.с.387]

Використана література

1. Дзюбик С., О. Ривак Основи економічної теорії 1994 [с.149-153]

2. Журавльова Г.П. Общая экономическая теория курс лекций. Москва, 1998 [с.163-167]

3. Іноземцев В. Сучасна єкономічна криза // Свободная мысль (Росія) www.freeidea.ru

4. Кужель О.М. Мале підприємство, як протидія економічній кризі. www.niurr.gov.ua

5. Логика экономического кризиса //Вопросы экономики., -1995-№1 [с.155-159]

6. МочєрнийН.І. Основи економічної теорії “Світ” 1993 [с.466-477]

7. Основи економічної теорії “Вища школа”, 1997 [c.317-327]

8. Основні причини фінансової та соціально-політичної кризи у Росії. // Економіка, фінанси, право., -1998. - №10. [с. 3-6]

9. Плишевський Б.К. Фактори послекризисного востановления экономики // Экономист., - 2002 -№4 [с.3-16]

10. Полтерович В.М. Кризис экономической теории // Экономическая наука современной России. -1998. -№1. [с.46-66]

11. СухоруковА., С.Ворбйов Вплив Російської кризи на економіку України. www.rada.kiev.ua

12. Чепуріна М.Н., Кісельова Є.А. Курс экономической теории Киров, «Аса»., 1998. [с340-364]

13. Чухно А.А. Основи економічної теорії “Вища школа”, 2001 [с.486-495]

Размещено на Allbest.ru