Рентабельність підприємства

Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки користі товару недостатньо.

Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства

Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства;

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств;

ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій. Їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язання ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем;

2) практичні реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Інші всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків. бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) склад та технічний рівень основних фондів;

б) масштабів виробництва та діяльності;

в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.

При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

3.2 Резерви збільшення прибутку

Основними джерелами резервів збільшення суми прибутку є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції, реалізації її на більш вигідних ринках збуту і т.д.

1. Для визначення резервів зростання прибутку за рахунок резервів збільшення обсягу реалізації продукції необхідно виявлений раніше резерв росту обсягу реалізації продукції помножити на фактичний прибуток у розрахунку на одиницю продукції відповідного виду:

(48)

На розглянутому підприємстві при існуючому устаткуванні і рівні організації виробництва максимальний обсяг виробництва може досягати значення 2200 тис. бан. у рік.

Таким чином, резерв росту обсягу реалізації продукції складає:

(49)

У звітному році сума прибутку, що приходиться на одиницю продукції склала:

(50)

Резерв зростання прибутку складає:

(51)

2. Резерви збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості товарної продукції і послуг підраховуються в такий спосіб: попередньо виявлений резерв зниження собівартості кожного виду продукції збільшується на можливий обсяг її продажів з урахуванням резервів його росту:

(52)

Розрахунки економістів підприємства показали, що при більш високому рівні організації робочого часу (скорочення простоїв, непродуктивних утрат часу і т.д.), при оптимізації потокових процесів на підприємстві, при більш раціональному використанні основних і оборотних коштів підприємства собівартість можна знизити на 0,20 грн.

При цьому прибуток збільшується на наступну величину:

(53)

3. Що стосується такого фактора, як якість продукції, то в даному випадку його розглядати недоцільно, оскільки підприємство випускає продукцію тільки одного сорту відповідно до вимог ДСТУ.

4. Аналогічно тому, як був підрахований резерв збільшення прибутку за рахунок зменшення собівартості можна підрахувати резерв збільшення прибутку за рахунок збільшення ціни.

Консерви, вироблені підприємством являються товаром, попит на який малоеластичний .

Тому при незначному підвищенні відпускної ціни попит на дану продукцію залишиться на колишньому рівні. Звичайно, цей резерв варто використовувати дуже обережно, тому що необгрунтоване підвищення ціни може змусити покупця відмовитися від покупки товару даної фірми.

Рівень середньореалізаційних цін може бути збільшений шляхом пошуку більш вигідних ринків збуту, де цю продукцію можливо реалізувати по більш високих цінах.

При оптимізації структури ринків збуту на даному підприємстві реально підвищити рівень середньореалізаційних цін на 0,15 грн.

Підвищення прибутку в цьому випадку складе:

(54)

(55)

На закінчення аналізу необхідно узагальнити усі виявлені резерви зростання прибутку

Таблиця 3.1 Вплив резервів росту прибутку на її зміну

С_ві - можливий рівень собівартості і-х видів продукції з урахуванням виявлених резервів зниження;

Пф - фактичний прибуток від реалізації продукції;

Иф - фактична сума витрат по реалізованій продукції.

Резерв підвищення рівня рентабельності складе:

(57)

(58)

Ми бачимо, що після впровадження описаних вище заходів рентабельність виробничої діяльності може збільшитися на 32, 92% і скласти: 58,12 %.

3.3 Резерви збільшення рентабельності

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продажів є збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів може бути використана наступна формула:

 (56)

де Р^R - резерв росту рентабельності;

R_в - рентабельність можлива;

Rф - рентабельність фактична;

R^П - резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

VРП_вi - можливий обсяг реалізації продукції з урахуванням виявлених резервів його росту.

Перелік посилань

Закон України від 4 лютого 1998 р. "Про підприємництва в Україні".

А.М. Поддєрьогін, Фінанси підприємства - К.: 2000.

С.Ф. Покропивного, Економіка підприємства - К.: 2000.

М.Д. Білик, І.А. Золотко, Податкова система України - К.: 2000.

А.Г. Савченко, Г.О. Пухтаєвич, Макроекономіка - К.: 1999.

Т.А. Агапова, С.Ф. Серегина, Макроекономика - М.: 2001.

Л.Н. Чечевицина, Макроекономіка - Р на Д.: 2000.

В.М. Опорин, Фінанси - К.: 1999.

В.В. Радіонова, Фінанси - М.: 1996.

К.А. Доброзична, Общая теория финансов - М.: 1992.

Л.И. Прокопенко, Управление производством - М.: 1990.

Некрасов, Державне регулювання економіки - К.: 1998.

Михайлова, Державне регулювання - Л.: 1999.