З метою впорядкування управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації Кабінет Міністрів України постановою від 15.07.1997р. №757 затвердив Положення про проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації.

Засновникам акціонерних товариств необхідно було забезпечити в порядку та терміни, визначені вказаним Положенням, проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств.

На підставі результатів інвентаризації державного майна, що не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, яка була проведена на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.97. №757 та Концепції розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності та заходів щодо її реалізації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98р. №1703 Фондом державного майна України разом з його регіональними відділеннями було визначено перелік державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, засновниками яких були органи приватизації та колективних сільськогосподарських підприємств, створених у процесі приватизації, але знаходяться на їх балансі.

За даними цього переліку було сформовано Реєстр державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, але знаходиться на їх балансах (далі Реєстр), повноваження з управління якими здійснюють органи приватизації.

Станом на 01.01.2004 в Реєстрі, що ведеться регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області враховані 16561 об'єктів державної власності, що не увійшли до статутних фондів господарських товариств, розташованих у Дніпропетровській області, у тому числі об'єкти житлового фонду - 5263; об'єкти інженерної інфраструктури - 7152; заклади освіти (дошкольні заклади, школи) - 129; заклади культури - 2464; магазини, їдальні, лазні, будівництва - 248; об'єкти ЦО та мобілізаційного резерву - 1043; інші - 191.

Структура загальної кїлькості наявних об'єктів державної власності за функціональним призначенням, які знаходяться на балансах господарських товариств, розташованих у Дніпропетровській області наведена у додатку 1.

Реєстр дає можливість формувати перелік об'єктів, що підлягають приватизсції та передачі їх в оренду.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. №1703 „Про концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади, повноважень з управління об'єктами державної власності та заходи щодо її реалізації" було визначено, що Фонд державного майна України здійснює повноваження з управління:

майном державних підприємств, які з метою приватизації перетворюються в господарські товариства;

державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації та корпоратизації;

цілісними майновими комплексами, переданими в оренду.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Мінистерства економіки України віфд 19 травня 1999р. №908/68 затверджно Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів госполарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі (далі - Положення), яке було розроблено відповідно до Законів України „Про приватизацію державного майна" та спрямовано на реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. №1703 „Про концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади, повноважень з управління об'єктами державної власності та заходи щодо її реалізації".

Відповідно до цього Положення управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забеспеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства відповідно до таких принципів:

забезпечення ефективності використання та збереження державного майна, здійснення заходів контролю;

сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, зокрема покращенню фінансового стану господарських товариств, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних фондів;

наявність альтернативних (залежно від груп майна в межах чинного законодавства) способів забезпечення управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у прцесі приватизації, але перебуває на їх балансі;

приорірітетність вибору способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, дотримання якого забезпечує надходження коштів до Державного бюджету України.

Способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є такими:

здійснення приватизації,

передача майна в оренду,

передача майна в комунальну власність,

передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади,

передача майна господарським товариствам на умовах договору схову,

відчуження державного майна.

Під час визначення способу управління попередньо аналізуються висновки інвентаризаційних комісій про результати інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі. Приорітетним у разі обрання способу управління державним майном є спосіб його приватизації.

У разі потреби обрання іншого з перерахованих способів управління державним майном та за умови відповідності обраного в даному разі способу чинному законодавству державні органи приватизації утворюють комісію, залучаючи фахівців відповідного органу приватизації, відповідного галузевого мінистерства (іншого центрального органу виконавчої влади), органу місцевого самоврядування (місцевої державної адміністрації) та представників господарських товариств тощо. На підставі висновку комісії видається наказ державного органу приватизації, яким визначається спосіб управління майном.

Станом на 01.01.2004р. регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області прийнято управлінські рішення по 9138 об'єктах серед яких: приватизовано - 702 об'єкти; передано в оренду - 1685 об'єктів; передано господарським товариствам на умовах договору схову - 1572 об'єкти; передано у комунальну власність - 4231 об'єкт; передано до сфери управління міністерств та інших органів виконавчої влади - 291 об'єкт; інше - 657 об'єктів.

Структура управлінських рішень щодо способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств показана у додатку 2.

Відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на балансі господарських товариств, визначається Законом України "Про власність" - щодо захисту права власності, та розділом III Цивільного кодексу Української РСР - щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Якщо майно перебуває у господарського товариства на умовах договору схову майна з державним органом приватизації, розмір відповідальності господарських товариств визначається на основі ст. 419 Цивільного кодексу Української РСР.

Фонд майна АР Крим, регіональні відділення Фонду державного майна України звітують про стан управління державним майном, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, у порядку, визначеному наказом Фонду державного майна України від 09.06.99 N 1077 "Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій стосовно державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилось у них на балансі".

Проведений аналіз нормативно-правової бази з питань управління державним майном та практичний досвід застосування її в процесі здійснення функцій з управління зазначеним майном висвітили низку питань нормативно-правового характеру, які потребують врегулювання з метою забезпечення належного виконання регіональним відділенням по Дніпропетровській області покладених на нього повноважень.

У разі передачі державного майна господарським товариствам на умовах договору схову, на теперішній час залишається невирішеним питання визначення джерел фінансування витрат, пов'язаних з охороною цього майна. Відповідно до частини 2 ст. 417 Цивільного кодексу України в разі безоплатного схову той, хто здав майно на схов, зобов'язаний відшкодувати охоронцеві витрати, необхідні для збереження майна, але на ці цілі не можуть бути витрачені кошти, отримані від приватизації державного майна.

Відсутній механізм постановки на баланс господарських товариств майна, яке в процесі інвентаризації при підготовці підприємства до приватизації не було враховано, не увійшло до статутних фондів господарських товариств і не знаходиться на їх балансі, але використовується товариствами на свій власний розсуд.

Законодавчо не врегульовані питання щодо зобов'язання керівників господарських товариств забезпечити збереження державного майна, яке знаходиться на їх балансі. При проведенні зборів акціонерів відкритих акціонерних товариств переглядаються статути ВАТ та контракти з керівниками ВАТ, але відповідальність за збереження державного майна не передбачається.

Відсутній механізм повернення господарськими товариствами коштів за розкрадене, знищене або списане з порушенням чинного законодавства державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, та відкриття розрахункового рахунку за заподіяні державі збитки.

Зокрема не визначений орган, на підставі яких документів, у відповідності до діючого законодавства України, уповноважений визначати та нараховувати збитки, що були нанесені державному майну, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств.

Невирішене на законодавчому рівні питання щодо не включення до ліквідаційної маси майна, яке не увійшло до статутних фондів товариств, стосовно яких відкрито ліквідаційну процедуру. У разі визнання господарського товариства банкрутом і ліквідації його як юридичної особи відповідальність щодо збереження державного майна залишається на органах приватизації, які не мають права виступати балансоутримувачем такого майна, здійснювати господарську діяльність, витрачати бюджетні кошти на збереження державного майна. Пропонуємо доповнити Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом" статтями, якими було б передбачено відповідальність арбітражних керуючих за збереження державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господаських товариств, щодо яких застосовуються процедури банкрутства, заперечити включення об'єктів державної маси до ліквідаційної маси у разї ліквідації акціонерних товариств та зобов'язати арбітражних керуючих звітувати органу управління державним майном щодо дій вжитих стосовно цього майна. Потребують вирішення питання постановки на баланс державного майна ліквідованих господарських товариств, забезпечення його збереження, здійснення інших функцій щодо збереження та управління державним майном.

Крім того, невирішеним на законодавчомц рівні залишається питання щодо списання повністю зношеного майна, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, та залишилось на їх балансі у разі повного зносу цього майна, зокрема у випадках повної ліквідації підприємств.

3.3 Оренда державного майна - передмова визначення ефективного власника

Оренда державного майна - одне із джерел поповнення державного бюджету. З моменту утворення Фонд державного майна України (далі-Фонд) постійно виконує функції орендодавця державного майна. У квітні 1992 р. було прийнято Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організацій", який визначив Фонд як орендодавця цілісних майнових комплексів підприємств, що є загальнодержавною власністю, та уповноважив Фонд надавати дозволи державним підприємствам і організаціям бути орендодавцями цілісних майнових комплексів та їх структурних підрозділів.

Оренда виявилась найбільш адекватною першому етапу ринкових перетворень формою роздержавлення та приватизації і отримала широке розповсюдження. Якщо до прийняття Закону "Про оренду державного та комунального майна", в 1991 році, у промисловості нараховувалося до 1000 орендних підприємств, то в кінці 1992 року вже до 2000.

Саме у 1992 році була забудована достатня і вельми благодатна для розвидку орендних відносин правова база. Орендне законодавство зформувалося у більшості завдяки енергійному лобіюванню його Спілкою орендарів та підприємців України.

Ефективність розвидку орендних відносин залежить від повноти та якості законодавчого і нормативно-методологічного забезпечення. Так, основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду не могли слугувати за взірець під час розроблення національного законодавства про оренду, оскільки в них були переплутані норми оренди і лізингу.

Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організацій " був дуже вигідним для орендарів. Він, зокрема, гарантував орендарям викуп орендованого майна. Із затвердженням Методики розрахунку плати за оренду майна державних підприємств та організацій (постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 482) та Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди (постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 1992 р. № 522) були створені всі необхідні передумови для бурхливого розвитку орендних відносин і приватизації через оренду. Почався другий у ХХ столітті "орендний бум" - десятки тисяч підприємств було взято в оренду (переважно їх трудовими колективами).

До середини 1994 р. із загальної кількості приватизованих підприємств до 85% було приватизовано шляхом прямого викупу та оренди з викупом.

У період з 1992-1994 роки ведуче місце в приватизаційних процесах займала оренда державних підприємств з послідуючим викупом, тому що:

в умовах відсутності в Україні внутрішніх капіталів, оренда підприємства була єдиним засобом накопичити необхідні кошти для подальшого його викупу;

орендне законодавство давало найбільш простий та зрозумілий засіб приватизації;

оренда підприємства, працюючим на ньому трудовим колективом, була єдиною на той час соціально придатною формою проведення приватизації.

Але практика впевнено показала, що подальше впровадження оренди з викупом на діючих у 1992-1994 році засадах перестало відповідати інтересам більшості соціальних слоїв суспільства.

На той час вже проявились об'єктивні недоліки колективної форми власності: певна інерційність організації виробництва та управління, недостатність власних інвестиційних ресурсів, недостатньо ефективний менеджмент. Внаслідок поширення оренди на умовах чинного тоді законодавства були тимчасово закриті для приватизації цілі сфери економіки України, що стало на перешкоді охорони інтересів багатьох соціальних верств і суспільства в цілому.

Значні переваги членів орендних колективів щодо умов використання грошових коштів під час приватизації та реалізації приватизаційних майнових сертифікатів спричинили до порушення принципу соціальної справедливості і прав громадян, не зайнятих у матеріальному виробництві та обслуговуванні.

Працівники органів державного управління були обмежені в праві від імені власника визначати способи ефективного використування і приватизації державного майна. Система правового регулювання відносин оренди стала на перешкоді намагання нових потенційних великих інвесторів отримати доступ до приватизації орендних підприємств.

Загалом і громадська думка, і позиції політичних сил під впливом об'єктивних обставин змінилися не на користь орендарських лобі.

У 1995 р. змінилися концептуальні підходи до самої оренди: ії стали розглядати як спосіб більш ефективного господарювання, а не як спосіб приватизації. З тексту закону про оренду у вересні 1995 р. були вилучені останні згадки про викуп орендованого майна, а з преамбули - положення про створення передумов для можливої приватизації. У травні 1999 р. преамбулу закону було викладено в такій редакції: "Цей Закон покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам".

Критика оренди з викупом як способу приватизації часом переростала у заперечення доцільності самої оренди.

Із середини 90-х років, особливо після завершення в основному малої приватизації, викуп орендованого майна швидко втрачає своє провідне значення у процесах реформування власності. Настав час узагальнити досвід попереднього і визначити умови сучасного етапу розвитку орендних відносин приватизації орендованого майна.

Саме завдяки приватизації орендованого майна був започаткований і став незворотним процес реформування власності в Україні.

Здавалося, у справі вдосконалення орендного законодавства досягнуто певних успіхів і воно стабілізувалося на прийнятному рівні. Проте сучасний етап характеризується новими тенденціями розвитку та орендних відносин. По-перше, у зв'язку зі встановленням в цілому з 1999 р. щорічних завдань з надходження орендної плати за державне майно до державного бюджету в орендний обіг залучається нове майно, і насамперед державне та комунальне, що знаходиться на балансах господарських товариств, які створені у процесі приватизації і корпоратизації. Водночас зростають масштаби оренди військового майна для забезпечення додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань.

В цей час регіональне відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області визначає державну політику в галузі регіональних орендних відносин.

В області у 2001 році фактично надійшло до бюджету грошових коштів від оренди державного майна у сумі 5,5 млн. грн, у 2002 році фактичне находження коштів зростає і становить 6,3 млн. грн.

На 2003 рік планове завдання різко зростає до 8,15 млн. грн, але завдяки спланованій в області роботі, щомісячній претензійно-позовній роботі та позитивним результатам роботи робочої групи з питань ефективного використання державного майна, яка діє в області, а також і в наслідок тих семінарів, у яких спеціалісти органу приватизації приймають участь з підприємствами з метою роз'яснень чинного законодавства з питань оренди державного майна, доведений план було виконано і фактично надійшло до державного бюджету 8319,1 млн. грн.

Але виконання річного планового завдання по надходженню орендної плати до бюджету у відсотковому значенні щорічно падає. Тобто, якщо у 2001 році план було перевиконано у 2 рази, то вже у 2002 році виконання складало 109,3 %, а за 2003 рік ще менше 102,1% річного завдання.

Проблемним питанням цього є передача значної частини державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств, створенних у процесі приватизації і корпоратизації (об'єктів житлового фонду разом з вбудованими і прибудованими приміщеннями) до комунальної власності на підставі рішень місцевих Рад. У зв'язку з цим у 2004 році розірванню підлягають понад 300 договорів оренди державного майна, що значно зменшить надходження коштів до державного бюджету від оренди у поточному році.

Також ускладнює роботу і не вдосконалення законодавчої бази, яка потребує урегулювання, а особливо Методика розрахунку та використання орендної плати у частині орендних ставок за використання майна.

Крім того, внаслідок змін, внесених до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендарями нежилих приміщень площею до 200 кв.м, що перебувають на балансі державних підприємств, виступають підприємства без згоди органу приватизації. Це також суттєво знизило кількість договорів оренди, що укладаються регіональним відділенням. Державні підприємства, маючи значні вільні площі, усіляко перешкоджають укладенню договорів оренди з органом приватизації. Відбувається штучне дроблення орендованих площ і укладається безліч договорів оренди нерухомого майна площею менше ніж 200 кв м.

Істотним резервом підвищення надходження коштів до державного бюджету є збільшення кількості договорів оренди, що укладаються безпосередньо регіональним відділенням. Цьому перешкоджають міністерства і відомства, що безпідставно затримують регіональному відділенню надання згоди на передачу державного майна в оренду, не враховують інтереси держави в частині поповнення бюджету, а беруть до уваги вузьковідомчі інтереси.

За цих умов виконання планового завдання у 2004 році вимагатиме чималих зусиль, потрібна буде допомога і підтримка органів, уповноважених управляти відповідним державним майном підприємств, тобто відповідних Міністерств та відомств.

З метою підвищення ефективності використання державного майна видається доцільним внесення змін до ст.9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і запровадження положення про те, що орган, уповноважений управляти державним майном (міністерство) дає тільки принциповий висновок щодо можливості передачі в оренду того чи іншого державного майна, а не визначає, кому (підприємству чи органу приватизації) виступати орендодавцем.

Актуальними залишаються також проблеми встановлення Мінфіном джерел відшкодування орендодавцями витрат орендарів на невідокремлювані поліпшення орендованого майна, врегулювання питання списання орендованого майна.

Головною метою оренди державного майна є підвищення ефективності використання основних засобів, сприяння розвитку підприємництва та сприяння процесам реформування власності.

Позитивне значення оренди для держави полягає в тому, що при цьому відпадає необхідність надавати дотації підприємству, які знаходяться в оренді, від чого зростає ефективність виробництва на цих підприємствах і відповідно сума сплачених у бюджет податків.

Саме оренда почала і зробила безповоротнім процес реформування власності в Україні.

ВИСНОВКИ

Зміни, які відбулись починаючи з 1992 року в сфері відносин власності у нашому суспільстві, незаперечно підтверджують те, що приватизація була одним з найбільш результативних та динамічних процесів, стала основою економічної реформи.

Серед підсумків процесу приватизації можна визначити:

ліквідацію державної монополії у багатьох галузях народного господарства, що стало основою формування конкурентної ринкової економіки;

перехід значної частини державної власності до приватних осіб без істотних соціальних конфліктів;

створення умов для подальшої концентрації власності в руках більш ефективних господарів;

закладення основ корпоративного сектору економіки;

створення таких ринкових сегментів, як фондовий ринок і, зокрема, ринок корпоративних цінних паперів, мережі фірм-посередників з оцінки майна, торгівлі цінними паперами, аудиту, надання консалтингових послуг;

зменшення навантаження на Державний бюджет.

Мільйони людей стали акціонерами реформованих у процесі приватизації підприємств, набули досвіду володіння корпоративними правами.

За період сертифікатної приватизації населенням отримано майже 46 млн. приватизаційних майновий сертифікатів (ПМС) (в області - понад 3,4 млн.ПМС). На близько 1 млрд.грн. було отримано компенсаційних сертифікатів (КС) (в області на 50,1 млн.грн). За оцінками експертів основна маса ПМС та КС реалізована. 1 вересня - 6 жовтня 2000 року проведено 31 (завершальний) аукціон за КС, що зазначило закінчення стану сертифікатної "паперової" приватизації.

Навіть незважаючи на розпорошення прав власності, приватизовані підприємства працюють у цілому ефективніше за державні.

Процес приватизації став найголовнішим напрямом реформування економіки України завдяки зусиллям органів приватизації - Фонду державного майна України та його регіональних структур.

Будучи, по суті, ровесником державної незалежності, Фонд перетворився з невеликої організації на фактичне сучасне міністерство з розвинутою організаційною структурою та потужним кадровим потенціалом. За час існування Фонду створено оптимальну організаційну структуру як центрального апарату, так і регіональних відділень, налагоджено ефективну систему підвищення кваліфікації кадрів [32].

Таким чином, в головному завдання державної політики в сфері реформування відносин власності в регіоні виконано. Створено вагомий дієвий блок недержавної власності, який вже зараз визначає стан справ в економіці регіону.

На складному й незвіданому шляху реформування власності були, звичайно, й невдачі, прорахунки та помилки.

Становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами [40]. Зокрема, набули поширення істотні суперечності в практиці приватизації. Запроваджена модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості. Суттєво гальмують приватизацію не урегульованість поза приватизаційних продаж державного майна та судовий вплив на проведення конкурсів.

До ключових завдань належить упорядкування відносин власності, забезпечення необхідної правової та політичної підтримки і надійного захисту прав приватної власності, яка утверджує свої позиції, створення сприятливих умов для нагромадження національного капіталу, формування ефективного власника на приватизованих підприємствах.

Проведений аналіз роботи регіонального відділення та нормативно-правової бази в цілому дає можливість запропонувати ряд заходжів по вдосконаленню процесів реформування та управління державним майном і майновими правами.

З питань приватизації:

необхідно в законодавчому порядку визначити засоби впливу на керівників підприємств, які відмовляються від оформлення технічної документації або вирішити питання щодо фінансування органами приватизації підготовки зазначеної вище документації;

для підвищення привабливості об'єктів незавершеного будівництва, по яким прийняте рішення щодо їх продажу на аукціоні за методом зниження ціни лоту, та залучення потенційних покупців до приватизації, вважаємо за доцільне повністю зняти обмеження на зниження ціни лоту відносно стартової ціни, визначеного п.2.1. Порядку проведення аукціону за методом зниження ціни лоту, затвердженого наказом ФДМУ від 15.08.2000 №1695;

передбачити визначення вартості об'єктів незавершеного будівництва шляхом проведення експертної оцінки для всіх видів продажу;

з метою прискорення процесу приватизації об'єктів соціальної сфери (група Ж) та забезпечення використання документів, які мають обмежений строк дії, вважається за доцільне змінити термін публікації інформації про проведення торгів в інформаційнних бюлетнях та місцевій пресі з 50 на 30 календарних днів до дати проведення аукціону, конкурсу (п.3.5 Положення про порядок приватизації об"єктів групи Ж, затвердженого наказом ФДМУ від 14.08.2000 №1693);

внести зміни до Закону України "Про дошкільну освіту" в частині можливості перепрофілювання колишніх дитячих закладів;

внести зміни до Закону України "Про курорти" щодо можливості акціонування та корпоратизації державних санаторно-курортних закладів;

своєчасно відокремлювати об'єкти соціальної сфери, інших об'єктів невиробничого призначення від підприємств, на балансах яких вони перебувають, що зніме можливість їх внесення у податкову заставу з метою погашення податкового боргу таких підприємств. Наявність такого боргу суттєво залежить від необхідності сплати земельного податку за користування земельними ділянками, займаними об'єктами соціальної сфери та об'єктами невиробничого призначення, та від необхідності відволікати обігові кошти підприємств на їх утримання.

З питань розміщення акцій:

регіональним відділенням не закінчена приватизація 11 відкритих акціонерних товариств, на нереалізовані пакети акцій яких розповсюджується дія ст.57 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки. Загальна номінальна вартість цих пакетів акцій становить біля 17000,00 тис. грн., очікується надходження коштів від продажу біля 2000 тис. грн.;

оскільки вказаною статтею подальший продаж акцій не заборонений, механізм зменшення статутних фондів та анулювання таких акцій законодавчо не визначений, вважаємо за доцільне прийняти рішення про достроковий подальший відкритий продаж нереалізованих пакетів акцій, за умови якщо акціонери, які придбали акції відповідних ВАТ на пільгових умовах, відмовились від запропонованих пакетів за ціною на рівні половини номінальної вартості акцій;

положення про проведення конкурсу затверджено спільним наказом Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.09.2000 №1908/11/271. Відповідно до п.10.2 цього положення у разі повторного продажу пакета акцій на конкурсі його початкова ціна може бути зменшена не більш як на 30 відсотків від початкової ціни за попереднім конкурсом, який не відбувся.

Але виникають випадки коли і після зниження ціни на повторному конкурсі пакет акцій не користується попитом у потенційних покупців. Подальше його розміщення можливо лише на конкурсних засадах. В зв'язку з чим підприємство не може отримати потенційного інвестора а держава коштів на поповнення Державного бюджету.

Цю проблему можливо було б вирішити у разі зміни способу продажу цих пакетів акцій.

З питань контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу:

з ціллю забезпечення збереження бюджетних коштів під час оформлення апеляційних та касаційних скарг пропонуємо внести зміни до п.35 ст.4 Декрету КМУ "Про державне мито", добавивши після слів "позовних заяв", ще й апеляційних та касаційних скарг, що допоможе зберегти державні кошти;

внести зміни до п.6 ст.23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", передбачивши, що акт приймання-передачі приватизованого об'єкта підписується та надається покупцю після виконання ним обумовленого законом (договором) терміну сплати за об'єкт приватизації, а також до п.4.ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна" і п.1 ст.23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" про те, що право власності на приватизований об'єкт переходить до покупця з моменту підписання акта прийому-передачі, як то передбачено цивільним кодексом України. Визначити подальшу процедуру продажу приватизованого майна в разі його повернення до державної власності;

переглянути п.4 ст.29 закону України "Про приватизацію державного майна" та внести деякі зміни щодо залежності стягнення неустойки та розірвання договору, так як покупці в основному добросовісні та виконують подальші зобов?язання, покладені на них договором купівлі-продажу. А у разі розірвання договору купівлі-продажу за результатами таких порушень, як несвоєчасна сплата за об?єкт приватизації на декілька днів, договір з покупцями може бути розірвано, та регіональне відділення буде вимушено знов проводити дії щодо повторного продажу об?єкта приватизації з витратами, передбаченими цими діями;

необхідно передбачити міру відповідальності до незалежних реєстраторів, які ведуть реєстр акціонерів обтяжених відповідними зобов`язаннями, при укладанні договорів купівлі-продажу.

З питань корпоративного управління:

це заходи, спрямовані на забезпечення повного обліку державних корпоративних прав, створення постійно діючого реєстру корпоративних прав держави;

це впровадження прозорої та ефективної системи моніторингу фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, в яких є державна частка власності;

це заходи щодо посилення ефективності роботи уповноважених на управління державними корпоративними правами;

передбачити запровадження нової Концепції корпоративно-дивідендної політики;

передбачити запровадження гнучкого механізму інвестування в господарські товариства з часткою держави, що захищає від розмивання її частки в статутному капіталі;

передбачити методи боротьби з тіньовими схемами роздержавлення.

З питань управління майном:

розробка механізму постановки на баланс господарських товариств майна, яке в процесі інвентаризації при підготовці підприємства до приватизації не було враховано, не увійшло до статутних фондів господарських товариств і не знаходиться на їх балансі, але використовується товариствами на свій власний розсуд;

впровадження системи повернення господарськими товариствами коштів за розкрадене, знищене або списане з порушенням чинного законодавства державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, та відкриття розрахункового рахунку за заподіяні державі збитки;

доповнення Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом" статтями, якими було б передбачено відповідальність арбітражних керуючих за збереження державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господаських товариств, щодо яких застосовуються процедури банкрутства, заперечити включення об'єктів державної маси до ліквідаційної маси у разї ліквідації акціонерних товариств та зобов'язати арбітражних керуючих звітувати органу управління державним майном щодо дій вжитих стосовно цього майна;

потребують вирішення питання постановки на баланс державного майна ліквідованих господарських товариств, забезпечення його збереження, здійснення інших функцій щодо збереження та управління державним майном.

З питань оренди:

внаслідок змін, внесених до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендарями нежилих приміщень площею до 200 кв.м, що перебувають на балансі державних підприємств, виступають підприємства без згоди органу приватизації. Це також суттєво знизило кількість договорів оренди, що укладаються регіональним відділенням. Державні підприємства, маючи значні вільні площі, усіляко перешкоджають укладенню договорів оренди з органом приватизації. Відбувається штучне дроблення орендованих площ і укладається безліч договорів оренди нерухомого майна площею менше ніж 200 кв. м. З метою підвищення ефективності використання державного майна видається доцільним внесення змін до ст.9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і запровадження положення про те, що орган, уповноважений управляти державним майном (міністерство) дає тільки принциповий висновок щодо можливості передачі в оренду того чи іншого державного майна, а не визначає, кому (підприємству чи органу приватизації) виступати орендодавцем;

необхідно вдосконалення "Методики розхрахунку та використання орендної плати" у частині орендних ставок з використання майна з урахуванням видів діяльності суб'єктів підприємницької діяльності.

Результати досліджень та пропозицій щодо вдосконалення приватизаційних процесів можуть бути застосовані привнесені змін до діючих законодавчих актів та формуванні подальшої стратегії державної політики у сфері приватизації та управління державною власністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. - Дніпропетровськ, ВАТ "Дніпрокнига", 1999. - 127с.

Закон України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна" (назва закону із змінами, внесеними згідно Закону України від 19.02.97р. №89/97-ВР.

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 №791 "Про управління державними корпоративними правами".

Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р. №2163-XII //Правові аспекти приватизації в Україні. Збірник законодавства з питань приватизації. Том 1. - К.:Юридичне видавництво "Руська Правда", 1996. - 544 с.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.99 №787-XIV

Закон України "Про державну програму приватизації" від 18.05.2000 р. №1723-III

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992р. № 2172-ХІІ //Правові аспекти приватизації в Україні. Збірник законодавства з питань приватизації. Том 1. - К.:Юридичне видавництво "Руська Правда", 1996. - 544 с.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.92 №2269-XII

Закон України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" №1953-III від 14.09.2000

Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996 р. №290/96-BP

Закон України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 р. № 2171-ХІІ //Правові аспекти приватизації в Україні. Збірник законодавства з питань приватизації. Том 1. - К.:Юридичне видавництво "Руська Правда", 1996. - 544 с.

Закон України "Про боротьбу з корупцією" від 24.04.1998р. №397/98.

Указ Президента "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" від 30.12.1994 р. № 827/94

Указ Президента "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією, іншими протиправними діями в соціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державних коштів" від 16.11.2000р. № 1242/2000

Указ Президента України "Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" від 11 травня 1994

"Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2001 році" Послання Президента України до Верховнлої ради України. //Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України. - К.: 2002

Концепція корпоративно-дивідендної політики держави (наказ ФДМУ від 04.05.2001 №781).

Аналітична довідка про хід виконання Державної програми приватизації на 2000-2002 роки в І кварталі 2003 р. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2003. - № 7. - С.9-28.

Аналітична довідка про хід виконання Державної програми приватизації на 2000-2002 роки в І півріччі 2003 р. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2003. - № 10. - С.9-28.

На колегії Фонду державного майна України: приватизація 2002 року: досягнення, перспективи, завдання. // Відомості приватизації. - 2003. - 5 лютого (№ 4). - С.1-4.

Парламентські слухання: Наслідки та перспективи приватизації в Україні. // Відомості приватизації. - 2003. - 5 березня (№ 8). - С.1-2.

На колегії Фонду державного майна України: Від приватизації державного майна за 9 міс. 2003 р. отримано майже 80% річного планового завдання. // Відомості приватизації. - 2003. - 19 листопада (№ 45). - С.1-3.

10 років Фонду державного майна України //Видання ФДМУ. 2001. - 120с.

Бондар О.М. Фонду державного майна України - 10 років. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2001. - № 8.

Бондар О.М., Ледомська С.Ю. Аналіз етапів приватизації за критеріями їх ефективності. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2003. - № 4. - С. 3-6.

Екскурс в історію приватизації. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2001. - № 8. - С.12-17.

Зона інвестиційної привабливості. Дніпропетровська область. - Державний інформаційний бюлетень про приватизацію - 2001. - № 4.

Інформація про хід приватизації державного майна в Україні за 2001 рік. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2002. - № 3.

Інформація про хід приватизації державного майна в Україні за 2001 р. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію - 2002. - № 3.

Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., Чухно А.А. та ін. Основи економічної теорії і політекономічний аспект: навчальне видання. 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: В.Ш. - Знання. 1997. - 743с.

Ларцев В.С., Ключиков Г.Н. Короткий очерк історії приватизації в Україні /К.: Видавницька фірма Поліграф-Інформ, 2001. - С.250-254.

Ларцев В.С. До питання про періодизацію основних етапів приватизації в Україні. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 9.

Ларцев В.С., Ключиков Г.Н. Краткий очерк истории приватизации в Украине . - К.: Велес, 2001. - 351с.

Ларцев В.С., Ключиков Г.М. Українська приватизація у спогадах та роздумах. К.: Видавнича фірма Поліграф-Інформ, - 2001. - 479с.

Литвин В. Испытание независимостью // Голос України, - 2002, - № 154 (2905).

Ніколенко Ю.В., Демківський А.В., Євтушевський В.А. та ін. Основи економічної теорії: підручник, книга перша. - К.: Либідь. 1998. - 271с

Пасхавер А. Любой легитимный процесс лучше нелегитимного //Зеркало недели, - 2002. - № 43 (418).

Процків О.П. Фінансові результати української приватизації //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2002. - № 2. - С.24-30.

Правові аспекти приватизації в Україні. Том.1. //За заг.ред. Ю.І.Єханурова.- К.: Юрид.вид-во "Руська Правда". - 1996. - 576 с.

Правові аспекти приватизації в Україні. Том 2. //За заг.ред. Ю.І.Єханурова.- К.: Юрид.вид-во "Руська Правда". - 1996. - 416 с.

Про діяльність підприємств, які змінили форму власності - К.: Державний комітет статистики України. - 2002. - 94с.

Про діяльність підприємств, які змінили форму власності - К.: Державний комітет статистики України. - 2003. - 84с.

Про діяльність підприємств, які змінили форму власності // Статистичний бюлетень - Держкомстат України, Дніпропетровське обласне управління статистики. - 2002. - 46с.

Про діяльність підприємств, які змінили форму власності // Статистичний бюлетень - Держкомстат України, Дніпропетровське обласне управління статистики. - 2003. - 38 с.

Савельєва Т.М. Щодо питання про приватизацію та формування державного сектору економіки. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2002. - № 9. - С 52-53.

Тараба В.П. Звіт про результати перевірки виконання умов договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації, здійсненої у 2001 році. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2002. - № 3. - С. 21-23.

Тараба В.П. Звіт про результати перевірки виконання умов договорів купівлі продажу, проведеної у ІІ кварталі 2002 року.// Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2002. - № 9. - С. 34-38.

Трубаров В.М. Актуальні питання реформувагння державної власності в умовах приватизації та корпоратизації підприємств. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2003. - № 10. - С.44-46.

Усенко Я.Б. Економіко-правове регулювання поверення орендованого майна: проблеми та шляхи удосконалення. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2003. - № 3. - С.21-24.

Усенко Я.Б. Розвиток нормативно-правової бази і методології орендних відносин Фондом державного майна України у 1991-2001 рр. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2001. - № 8. - С.36-43.

Чечетов М. Нужно смотреть в завтрашний день. Надо видеть перспективу. // Голос України. - 2002, - № 223-224 (2974-2975).

Чечетов М. Фонд державного майна України ставить рекорди // Відомості приватизації. - 2003. - 4 червня (№ 21). - С.1.

Чечетов М. Фонд державного майна України ставить рекорди // Відомості приватизації. - 2003. - 4 червня (№ 21). - С.1

Швець М. Хай завжди благословенною буде щедра земля Дніпропетров-щини. // Влада. - 2002. - № 11.

Шкільняк М.М. Роль регіональних відділень у системі органів приватизації. //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2001. - № 11. - С.37-44.

Шульга М.І., Миськов О.В. Діяльність регіональних відділень ФДМУ відносно виконання Державної програми приватизації на 2000-2002 роки та основні напрями роботи на 2003-2008 роки //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2003. - № 4. - С.24-28.