Економічна природа і типи монополій. Монополії в економіці України

Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України в 1993 році в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося.

Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкісноземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилану- сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш змонополізованими в Україні являються ринки машинобудування -- 97,7%, медичної промисловості -- 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості -- 68,9%, металургії -- 44,9%. На початок 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямовані на здійснення “демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції”[8;28].

Отже, як бачимо, світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика та антимонопольне законодавство дали змогу поставити під контроль процеси монополізації, зберегти і посилити конкуренцію.

5. Монополії в економіці України

Після розпаду СРСР до складу якого входила України її економіка була повністю монополізована, проте згодом наша країна стала на шлях рикових реформ. Але навіть після 17 років незалежності деякі галузі економіки і досі є монополізованими, тільки підприємства що є монополістами знаходяться в приватній власності.

Так, наприклад, у Львівській області діє 125 суб'єктів господарювання що займають монопольне становище: 69 - природні монополії, 56 - інші монопольні утворення. Серед них найбільшу питому вагу у житті пересічного мешканця Львівської області займають наступні суб'єкти: ВАТ «Львівобленерго», ЛД ВАТ «Укртелеком», ЛМКП «Львівтеплоенерго» і ЛМКП «Львівводоканал» та аналогічні за профілем підприємства у інших населених пунктах області: Львівська залізниця, ВАТ «Львівгаз», ЛД «Укрпошта».

Звичайно, вони впливають на економіку регіону, але це не означає, що вони можуть встановлювати тарифи на свої послуги за власним розсудом. Антимонопольний комітет слідкує за тарифами, які встановлюють ці підприємства, і якщо виявиться, що встановлені ними ціни необґрунтовано завищені, то Комітет рекомендуватиме їм знизити ціну. Така ситуація склалась у березні цього року, коли ЛМКП «Львівводоканал» підвищив ціни на водопостачання. Антимонопольний комітет рекомендував даному підприємству знизити тарифи на водопостачання для населення на 0, 09 грн. (на один метр кубічний), що дало змогу львів'янам зекономити 3,8 мілн.грн.

В Україні ринками, де домінують природні монополії є:

* електроенергетика (високовольтні мережі, центральне диспетчерське управління, обленерго);

* зв'язок (телефонні мережі, послуги пошти);

* транспорт (залізниці, порти, аеропорти, трубопроводи);

* житлово-комунальні послуги (водоканали, централізовані системи теплопостачання).

Також монополізованими (неприродно) є гірничо-металургійний комплекс і автомобілебудування. За певних аспекті в висококонцентрованими є також агропромисловий комплекс (ринок матеріало-технічних ресурсів і переробна промисловість АПК), ринок нафтопродуктів і мобільний зв'язок. Це все приклади загально-державних монополій. Проте найпоширенішими є регіональні монополії, основу яких становлять насамперед суб'єкти житлово-комунально-го господарства, виробники та розподілювачі електроенергії. Зі 100 % загальної кількості монополій лише 8 % -- загальнодержавні, решта -- регіональні.

Докладніше зосередимося на галузі важкої промисловості, яка відіграє найважливішу роль в економіці України.

Проблему монополізації промисловості важко переоцінити, адже металургійні гіганти і досі виробляють левову частку чавуну, сталі, сталевих труб і особливо феросплавів. У гірничо-металургійному комплексі ДАК «Укррудпром» виготовляє 70 % товарної продукції гірничо-збагачувальної галузі, стільки ж залізорудного концентрату і понад 50 % залізорудних ковтунів. Зловживання ринковою владою підприємств металургійної галузі виявилося у нещодавньому підвищенні цін на феросплави, колеса для вагонобудування, залізничні рейки, водогазопровідні труби, лиття для вагонобудування, гальмівні колодки тощо. Такий стан речей спостерігався ще до початку реформ, адже рівень концентрації промислового виробництва в Україні тоді був одним з найбільших у світі.

Загалом високий рівень концентрації виробництва: 98 % чавуну і 97 % сталі на початку реформ було виплавлено на підприємствах з річним обсягом виробництва понад 1 млн т. За рівнем концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць у світі. Більшість металургійних підприємств України мають повний цикл виробництва і розраховані на виплавляння від І млн до 10 млн т сталі на рік. Найбільші з них: «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Запоріжсталь» і «Маріупольський меткомбінат». Не дивно, що такі величезні підприємства автоматично стали монополістами за окремими сортами чи видами продукції.

Вітчизняним монополістом у сфері залізничних перевезень є підприємство “Укрзалізниця”. Державна адміністрація залізничного транспорту України “Укрзалізниця” була створена ухвалою Кабміну №356 від 14 грудня 1991 року і є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Міністерству транспорту і зв'язку України.

Коротка характеристика. Згідно даним самій “Укрзалізниці” (частково застарілим), в її відомстві знаходиться:

- 6 залізниць (Донецька, Львівська, Одеська, Придніпровська, Південна, Південно-західна);

- 1684 станції;

- 126 основних вокзалів;

- 30,3 тис. км шляхів (зокрема електрифікованих - 9169 км);

- 174939 вантажних вагонів;

- 8429 пасажирських вагонів;

- 2718 тепловозів;

- 1796 електровозів;

- 1443 електропоїздів;

- 186 дизель-поїздів.

Середньоспискова чисельність співробітників, зайнятих по основному виду діяльності залізниць, - 375,9 тис. чол.

Виробничі об'єднання:

- Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень;

- Український державний центр по експлуатації спеціалізованого рухомого складу "Укрспецвагон";

- ДП "Укрзалізничпостач";

- ДП "Вінницятрансприлад".

Крім того, у складі ""Укрзалізниці" працюють Центральна станція зв'язку, підприємства "Донбасшляхпостач" і "Укртрансфармація", Головний інформаційно-обчислювальний центр, Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень, ГП "Український центр механізації путніх робіт", Український центр по обслуговуванню пасажирів.

Стратегічні плани і перспективи. "Укрзалізниця" реалізує декілька програм, направлених на підвищення ефективності роботи. Серед них:

- комплексна програма оновлення рухомого складу на 2006-2010 рр. (модернізація і закупівля локомотивів, пасажирських і вантажних вагонів практично повністю буде здійснена на вітчизняних підприємствах);

- програма електрифікації залізниць;

- програма розвитку транспортних коридорів і комплексна програма становлення України як транзитної держави (передбачається пропуск транзитних вантажів, які сьогодні між Азією і Європою переправляються морем, за рахунок гнучкої тарифної політики, удосконалення технології перевезень і т.д.);

- програма поетапного збільшення пропускної спроможності кримського напряму (за рахунок модернізації інфраструктури на дистанції "Харків - Люботін - Полтава - Користівка - Долінськая - Миколаїв - Херсон - Джанкой");

- галузева програма енергозбереження і упровадження альтернативних видів палива на 2002-2010 гг.;

- програма упровадження швидкісного руху пасажирських потягів (у зв'язку із запланованим проведенням в Україні в 2012 році Чемпіонату Європи по футболу стала ще актуальнішою).

Впродовж ряду років українці є свідками того, як ряд незалежних експертів говорить про економічну доцільність приватизації залізничної монополії і як представники влади відмовляються віддати "Укрзалізницю" в приватні руки, традиційно пояснюючи це стратегічною важливістю об'єкту[13].

Окрім підприємств, що входять до житлово-комунального господарства, і «Укрзалізниці», найбільшим природним монополістом є «Укртелеком».

На телекомунікаційну галузь припадає 5 % ВВП. Причому 43 % валового доходу приносятьміжміські та міжнародні дзвінки. «Укртелеком» разом із «Утелом» займає 95 % саме цього найзначущішого сегмента ринку. Частка місцевих ліній зв'язку у загальній виручці становить 25 %, хоча цей сектор телекомунікаційного ринку обслуговує понад 500 компаній. Тобто монополізація ринку відбувається у найприбутковіших секторах, чим й пояснюються такі тривалі дебати про приватизацію 42,86 % акцій «Укртелекому».

Питання монополізованості телекомунікаційної галузі можна розглянути ще в одному аспекті: маємо на увазі мобільних операторів, два з яких займають домінуючі позиції («UMC»(згодом MTC) і «Київстар»). Про те, що вони порушують антимонопольне законодавство, навряд чи може йтися, адже незважаючи на значні частки ринку, якими вони володіють, між ними із самого початку триває жорстка конкуренція. Але, з іншого боку, тарифи, які вони встановлюють, є зависокими. Це стає очевидним у процесі аналізу темпів зростання доходів і прибутків (UMC: 52% і 23%, Київстар: 53,2% і 43,55 відповідно), хоча схожі тенденції характерні для ринків, які динамічно розвиваються. На нашу думку, такий стан речей з часом (із стабілізацією темпів розвитку) зміниться автоматично, бо посилюється саме цінова конкуренція, наслідком якої є поступове падіння цін за телефонні розмови.[15; с. 78].

Отже, як ми бачимо для антимонопольного комітету є робота на вітчизняній ниві економічної діяльності.

Висновок

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об'єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об'єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я намагався їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників -- від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування -- це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Список використаної літератури

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. -- Київ: Либідь, 1995

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. -- Київ: Вища школа, 1995

Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. -- Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект / за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -- Київ: Вища школа, 1997

Самуельсон П. Економіка. -- Львів: Світ, 1993; 401c

Шапіро Г. Applied Economics. -- Colorado Springs: Junior Achie-vement Inc., 1990

Экономическая история капиталистичеких стран / под редакцией В.Т. Чунтулова, В.Г. Сарычева. -- Москва: Вышая школа, 1985

Барановский А. Что такое монополия и как с ней бороться? // Финансовая Украина. -- 26 грудня 1995. -- №52

Кривенко К. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку // Економіка України. -- 1992. -- №7

Никитин С., Демидова Л., Степанова М. Монополия, олигополия и конкуренция // Мировая экономика и международные отношения. -- 1989. -- №№3, 5

Нуреев Р.М. Типы рыночных структур: конкуренция и монополия // Вопросы экономики. -- 1994. -- №6

Сірко А. В. Економічна теорія: політична економія. - Тернопіль 2007.

www.wikipedia.com

Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. - К.: Знання, 1998.

Березюк О. Господарські об'єднання: стан законодавства та перспективи розвитку // Право України - №3. - 1998