Таблиця 1. Індекс споживчих цін країн СНД, 1991 --1994 рр, у % до попереднього року.

За даними Кабінету Міністрів України у 1994 - 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86 % визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14 % - зниженням обсягів виробництва... Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

невиважена первинна емісія;

структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;

затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;

значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

доларизація економіки.

Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991 - 1993 рр., було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого - нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

у 1992 році - 1308,0 %;

у 1993 році - 4834,9 %;

у 1994 році - 992,0 %;

у 1995 році - 253,5 %

Безперечно, вищезгадані, зростаючий попит та витрати виробництва, є чинниками інфляції в Україні. Пороте цікаво подивитись яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляційних процесів.

Подивимося на розвиток української економіки протягом 1991 - 1995 років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в Україні припадають на 1993 р., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів при середньомісячному рівні інфляції 47,1 % (типова гіперінфляція).

Треба одразу ж зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції в Україні не однозначні. Одні основною причиною інфляційних процесів 1991 - 1993 рр. називають дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії (з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ - у 64,2 тис. раза. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. разів). Відповідно вони вважають, що початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками («криза неплатежів» - за даними СБРР за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40 % загального ВВП) та видачі заробітної платні. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплата - ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, що вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином прослідковувалось переплетіння інфляції витрат та попиту.

4.1.2 «Шок пропозиції» та залежність від зовнішніх енергоносіїв

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції» - різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину, комплектуючі.

Україна як країна з гіпертрофованою економічною системою (надмірна частка базових галузей, незначна частка виробництва, що безпосередньо працює на споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та сировинних матеріалів), що пережила тяжкі процеси політичної та суспільної трансформації, пала жертвою різкого коливання цін на енергоносії.

Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою. Проти 1993 року значно зріс борг Туркменістану. Станом на 1 жовтня 1995 року кредиторська заборгованість України переважала заборгованість дебіторів на 22,6 трлн. крб. Заборгованість перед Росією становила 87,7 % (перед Туркменістаном - 10,6 %) і залишалась знову ж таки найбільшою серед інших кредиторів. Станом на 1 жовтня 1995 року основними статтями імпорту України були газ, нафта та продукти її переробки, паливо мінеральне, їх питома вага становила 54,8 % від загального обсягу імпорту, у тому числі газ природний- 31,9 %.

Залежність України від зовнішнього постачання енергоносіїв підвищується внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. В Україні станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва основних паливно-енергетичних ресурсів проти відповідного періоду 1994 року становило:

електроенергії - 8,0 %;

нафти, включаючи газ конденсат - 5,8 %;

вугілля - 7,7 %.

4.1.3 Невиважена грошова емісія

Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання попиту над пропозицією. Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшання обсягів державного фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте.

Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так зв. «інфляційного розриву» (М. Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, «емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн. крб».

Збільшення суми незабезпеченних товарною масою грошей в українській економіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993 р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Протягом 1993 р. монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн. крб., тобто у 1,8 разів.

Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992р. замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля становив 1 : 10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень- лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд, крб. За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб. Виникла потреба у готівкових грошах для сплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової еміси грошей.

Грошові емісії в українській економіці 1992 - 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці панували бартерні операції.

4.1.4 Перехід від експансійної до рестрикційної політики

Гіпервисокі темпи інфляції у 1993 році, яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту, капітальних вкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи України.

Виконуючи функції Центрального банку держави Національний банк України має спрямовувати свої дії на регулювання обсягів грошової маси в обігу, сталості національної валюти, обсягів кредитування, рівня процентних ставок. Саме ці моменти становлять суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави.

До 1993 р. держава керувалася експансивною фіскальною політикою (політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала:

пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електроенергію, контроль за формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувались на території України;

підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ;

жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування та ліки;

встановлення транспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін.

зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі -- до 5,0 %.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2 % у січні до 4,6 % у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції склав 253,5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза або 218,1 %, непродовольчі товари -- у 3 раза або 203,6 %. Платні послуги зросли у 5,5 раза або 549,8 %.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8 % у грудні 1993 року, до 19,2 % в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0 % на місяць з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного процента, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 раза.

За умов рестрикційної кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ: за три квартали вони зросли приблизно в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенню швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджуваної політики, слід визнати, що вона мала тактичний характер. Рестриктивна політика або політика стримання, яка базується на заходах по скороченню видатків бюджету, обмеженню грошової емісії та позичкового процента, здатна стримати «пікові навантаження» темпів інфляції, її впровадження дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини не було ліквідовано. Саме тому подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

У комерційних банків виникли серйозні проблеми з розміщенням залучених та власних фінансових ресурсів. І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових ресурсів мав банк, тим істотніші проблеми він мав з їх розміщенням. Якщо до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові структури під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх клієнтів. За цих умов потрібна була переорієнтація на промисловість та інвестиційні програми. Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду виробництва, суцільних неплатежів та заборгованості в економіці цей варіант був недоступний. Вільні, але дорогі гроші не знайшли свого повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України.

Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.

Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коди поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція. Розвивалася «платіжна криза».

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки зкремих виробництв, які відповідають приорітетам її структурної політики і які взмозі за такої підтримки вийти на рівень ефективного господарювання.

4.1.5 Доларизація економіки та валютна політика

Ще однією проблемою, що провокує інфляцію в нашій державі, стало паралельне обертання разом з національною валютою сильної іноземної, точніше долара.

Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої ваги іноземної валюти. Станом на 01. 08. 1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти - 13,5 %. Станом на 01. 01. 1995 р. відповідно - 68,6 % і 31,4 %. Вплив іноземної валюти тим сильніший, чим інтенсивніший темп падіння валютного курсу. У подібних умовах іноземна вільноконвертована валюта і далі залишається одним з найпривабливіших засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції, валютний курс продовжує зростати. За даними Міністерства статистики України, протягом 1995 року постійно зростає обсяг витрат населення на купівлю іноземної валюти:

перший квартал - 16,80 трлн. крб.;

другий квартал - 32,86 трлн. крб.;

третій квартал - 59,60 трлн. крб.;

за дев'ять місяців 1995 року - 109,30 трлн. крб.

Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на рахунках у банках за межами України. Якщо станом на 01. 01. 1995 р. залишок зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. дол. США, то на 01. 07. 1995 р. ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США.

Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. А це, з одного боку, знову ж таки, є одним з факторів інфляційних процесів, а з іншого, свідчить, що в Україні серед факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування - процес залежності рівня пропозиції від очікуваного рівня цін на фактори виробництва, який грунтується на попередньому інфляційному досвіді.

Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожчує імпорт та зздешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Низький валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює експорт. Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової одиниці обсяг чистого експорту зростає.

За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти об'єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу - захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України потребує тимчасового протекціоністського захисту.

Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків.

4.1.6 Інші інфляційні фактори

Економісти виділяють й інші фактори, що провокують інфляцію. Наприклад, пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення державних видатків, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумовлює відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і населення. Внаслідок цього підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу, посилює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат.

Державні витрати повинні обгрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу відтворювання у всіх ланках економіки. Вкрай важливо нарощувати надходження доходів завдяки більш повному обліку і оподатковуванню господарських операцій та шляхом зростання виробництва і реалізації продукції. Паралельно з цим доцільно залучати якомога більше неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту, насамперед, за рахунок випуску декількох різновидів державних цінних паперів.

Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економічних суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.

4.2 Антиінфляційна політика України у 1992 - 1996 рр.

Період 1992 - 1994 рр. характеризується надзвичайно високим рівнем інфляції, повальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств.

За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 р. був найвищим у сваті. Якщо в 1992 р. її рівень зріс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ i якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лiбералiзацiї, а через відстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованості бюджету.

Отже, у 1992 - 1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиінфляційний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиінфляційних заходи:

§ обмеження фондів споживання підприємств;

§ регулювання цін.

Адміністративний контроль цін було введено Указом президента «Про заходи щодо стримування темпів зростання цін». Згідно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових підприємств у розмирі не більше 55 % від ціни виробника. Але, як свідчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, ціни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, i знову підпорядкувати їх системі жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати.

Серед найбільш негативних наслідків того періоду слід відмітити:

Ё серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки;

Ё пiдiрвання схильності до заощадження практично у всіх економічних агентів;

Ё руйнування на цій основі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці;

Ё надмірну диференціацію населення, окремих галузей й регіонів за рівнем доходів.

Під впливом інфляції обсяги номінальних грошових доходів населення зростали, а його реальні доходи, у зв'язку з випереджаючим підвищенням роздрібних цін на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи індексації доходів не забезпечували компенсації втрат від гiперiнфляцiї. Тільки у 1993 р. при зростанні цін на рік більш ніж у 100 разів реальна зарплата зменшилася на 52 %. Ефект від запровадження урядом пільг на оподаткування доходів громадян стосовно малозабезпечених, багатодітних, чорнобильців, ветеранів та ін. теж був мінімальним, оскільки самі оподатковувані доходи населення були мазерні i не встигали за зростанням цін.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи інфляції, не посилити стагнації виробництва. Але вона не була вирішена належним чином. Відновити економіку за умов надмірних податків, якi пригнічують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платників приховувати свої доходи, неможливо. Слід відмітити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток підприємств з 1993 року, стягався податок на доход підприємств. При цьому підприємства, за існування спеціального податку на фонд зарплати, були змушені фактично двічі сплачувати його, оскільки фонд зарплати є складовою частиною доходу.

Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін, завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За відсутності ефективного контролю за формуванням доходів, більшість зусиль держави були сконцентровані на скорочуватиму державному секторі. В результаті на фоні втрати державою значної частини доходів, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофінансування лягла на сектор, який поки-що був основою існування самої держави.

Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рік склав біля 10 %, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20 %.

Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабiлiзацiї, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності й поступовий підйом життєвого рівня є неможливим. Сучасний період є найважливішою фазою реформ. Останнім часом у цьому напрямі зроблено ряд кроків i найважливішим з них є введення у вересні цього року національної валюти - гривні. Це дало змогу в значній мiрi стабілізувати грошовий обіг в країні.

ВИСНОВКи

В даний час інфляція - один із самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову й економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельної спроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

За своїм характером, інтенсивності, проявам інфляція буває дуже різної, хоча і позначається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки визначеної політики, політики розширення грошової емісії чи дефіцитного регулювання виробництва, тому що ріст цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним наслідком наростання диспропорцій між попитом та пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, нагромадженням і споживанням і т.д. У підсумку процес інфляції - у різних його проявах - носить не випадковий характер, а дуже стійкий.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних доходів населення, знецінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості в створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів у місті сільськими виробниками в силу падіння зацікавленості, у чеканні підвищення цін на продовольство, погіршення умов життя переважно в представників соціальних груп із твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, доходи яких формуються за рахунок держбюджету).

У країнах з розвитою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної погрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. В останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції.

На відміну від Заходу в Україні й інших країнах, що здійснюють перетворення господарського механізму, інфляційний процес розгортається, як правило, у зростаючих темпах. Це дуже незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається стримуванню і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні чекання, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, що росте зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в звертанні).

Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної й у цілому економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. У її основі лежать не тільки монетарні, але й інші фактори. При всій значимості скорочення державних витрат, поступового стиску грошової емісії потрібно проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них - стабілізація і стимулювання виробництва, удосконалювання податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу гривні, проведення визначених заходів для регулювання цін і доходів.

Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, наполегливо і цілеспрямовано проведених у життя.

Список використанної літератури:

1. «Законодательство Украины» - Compact Disk, 2000 г.

2. «Большая Энциклопедия Кирилла и Мефодия» - Compact Disk, 2000 г.

3. «Государственное регулирование и контроль цен в капиталистических странах. Финансы и статистика» - Чувилин Е.Д., Дмитриева В.Г., М., 1991.

4. «Економіка перехідного періоду» - Радаєва В. А., Бузгаліна И.В., М., 1995.

5. «Економікс» - Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі Л. Брю, Киев, 1993.

6. «Инфляция и кризис: пути выхода» - Амосов А., Москва, 1992.

7. «Инфляция! Деньги, работа, и политики» - Рабарн Вильямс, Москва, 1990.

8. «Курс общей экономической теории» - Тарасевич Л. С., Киев, 1996.

9. «Макроекономiка» - Савченко А.Г., Пухтасвич Г. О., Київ, 1997.

10. «Макроэкономика» - Долан Э., Санкт-Петербург, 1994.

11. «Основи економічної теорії» - Гальчинський А., Єщенко П., Палкін Ю., Киев, 1995.

12. «Политическая экономия» - ред. Ожерельева О.И., Улюкаева А.В., Фаминского И. П., Москва, 1994.

13. «Политическая экономия» - Радаев В. В., Москва, 1992.

14. «Русско-украинский словарь» - Ганич Д. И., Олейник И.С., Киев, 1979.

15. «Современный экономический словарь» - Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б., Москва, 1998.

16. «Учебник по основам экономической теории (экономика)» - Камаев В.Д., Москва, 1994.

17. «Экономика» - Булатов А. С., Москва, 1999.

18. «Экономика» - Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Москва, 1993.

19. «Экономикс: принципы, проблемы, политика» - Макконелл Р.К., Брю Л.С. Москва, 1995.

20. «До питання антиiнфляцiйного оподаткування i регулювання цiн в умовах ринкових вiдносин» - Тимофєєв В.С., «Економіка Украiни», № 1, с.37 - 45, Київ, 1993.

21. «Инфляция издержек и финансовая стабилизация» - Афанасьев М., Витте О., «Вопросы экономики», № 3, Москва, 1995г.

22. «Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и проблемы первого года» - Пинзенык В., «Вопросы экономики», № 2, с.88-97, Киев, 1996.

23. «Основні чинники та фактори інфляції в Україні» - Ковальчук Т., Коваль М., «Фінанси України», № 10, Київ, 1998.