Вплив економічної політики держави на платіжний баланс

Реалізація цієї тези має визначитися загальною стратегією економічного розвитку України, спрямованої на забезпечення конкурентно-спроможності національної економіки при її послідовному входженні до світового господарства на умовах забезпечення економічної безпеки країни та з урахуванням світових господарських відносин.

Необхідно усвідомлювати, що розбудовуючи відкриту економіку, Україна не може уникнути участі в міжнародному поділі праці. Справа лише в тому, яким чином брати участь у ньому. Можна «плестись за течією», але тоді це питання за Україну вирішуватимуть інші країни, а Україні випаде лише виконувати відведену для неї роль. Отже Україна повинна мати чітко визначену зовнішньополітичну стратегію в галузі її економічного розвитку.

Постає питання вибору місця і ролі України у світовій економіці. Незважаючи на очевидну безперспективність однобічної орієнтації на виробництво сировинних видів продукції, український бізнес зосереджений переважно на цих галузях. Оскільки ж вони експортоспроможні, і західний бізнес вбачає в Україні поки що лише джерело сировини і матеріалів, очищаючи при цьому власну промисловість від екологічно шкідливих стадій виробництва. Збіг цих інтересів на практиці означає консервацію неефективної «важкої» структури української промисловості.

Україна сьогодні не має шансів наздогнати розвинуті країни за технічним і технологічним рівнем більшості виробництв. І тому виникає питання - чи є, наприклад, приоритетним відновлювання технічного рівня промисловості як фактора конкурентоспроможності? Чи можна бути впевненим, що наша стратегія - це промисловий розвиток, індустріалізація, масове виробництво і робота на масовий ринок?

До глобальної конкурентоспроможності України, як вважає визначний український економіст, академік НАН України С. Пирожков, має йти через усвідомлення і формування національної господарської багаторівневої моделі. Її вищий рівень має передбачати спосіб включення країни у транснаціональні цикли відтворення, формування яких прискорюється глобалізацією. Другий рівень - механізми включення країни в систему взаємодії регіональних угрупувань у стандартах ЄС та ЄврАзЕС. Третій рівень - двосторонні відносини з країнами, які за своїм промисловим, технічним та технологічними рівнями адекватні Україні. І, визнаючи цю модель, підпорядкувати свої зовнішні стосунки забезпеченню тих економічних інтересів, які будуть працювати на реалізацію цієї моделі на побудову тієї України, яку хоче бачити її народ. У цьому сутність економізації зовнішньої політики України.

Вибір Україною своїх основних (стратегічних) партнерів - це питання ефективності включення в існуючу систему розподілу функцій та ролей у сучасному геополітичному і геоекономічному просторі. Він ґрунтується на стратегічному баченні шляхів розвитку держави, обумовленому чітким усвідомленням її національних інтересів і шляхів їх реалізації. Серед українських приоритетних партнерів найбільшої уваги заслуговує ЄС, США та Росія, хоча не виключаються і інші держави та міждержавні утворення.

Особливої уваги у цьому відношенні заслуговує відношення України з Європейським Союзом (ЄС), яке передбачає визнання з боку європейських чинників права України претендувати на членство в ЄС у відповідності до його статутних документів, зокрема ст. 49 Договору про Європейський Союз та статті 1 і 58 Конституцій договору ЄС. При цьому треба чітко зрозуміти, що амбіції України мають поєднуватися з неухильним провадженням внутрішніх політичних та економічних перетворень. Від прогресу їх здійснення напряму залежать можливості запровадження між Україною та ЄС такої інтеграції, кінцевою метою якої була б підготовка до повномасштабного вступу України в ЄС.

І все ж, в процесі здійснення Україною економізації зовнішньої політики на тлі активного розвитку політичних відносин України з ЄС особливо значення набуває розвиток торговельно-економічних зв'язків. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот і прямі інвестицій з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговим партнером України у світі: уже у 2004 році на 25 країн ЄС припало 33% зовнішньоторговельного обороту України). Виходячи з цього, поглиблення торговельно-економічних зв'язків, подальша інтеграція до єдиного ринку ЄС є пріоритетом у двосторонніх стосунках.

Передумовою є економічної інтеграції України до ЄС є, перш за все, адаптація поточного та перспективного українського законодавства до відповідних положень законодавства Європейського Союзу. Приведення умов функціонування української економіки до практики ЄС означатиме, що при інтеграції українські виробники зможуть витримати конкурентне навантаження з боку виробників з країн - членів ЄС, а також в повній мірі захистити свої права при проведенні торгівлі, отриманні державної допомоги, необхідних до вступу до ринку ЄС.

Поряд з цим, для того, щоб інтеграція України до єдиного ринку ЄС була ефективною, оптимальною та проходила з найменшими витратами для економіки України, необхідно перш за все вирішити основні проблемні питання двосторонніх торговельно-економічного співробітництва, які сьогодні знаходяться в стадії вирішення і переговорів між Україною і ЄС. Ці питання пов'язані, в основному, із наданням Україні статусу країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС та доступом до ринків Співтовариства «чутливої» української продукції, такої як сталеливарні вироби, трубна, хімічна, сільськогосподарська продукція тощо. Кінцеве вирішення цих питань дозволить сторонам розпочати переговори щодо створення вільної торгівлі та поступового відкриття окремих секторів економіки без шкоди для національної економіки.

Так, в результаті того, що Україна досі не має повного ринкового статусу в рамках антидемпінгового законодавства ЄС, до України встановлюються більш високі ставки антидемпінгових мит, відбувається довша тривалість процедур перегляду, а результати щодо України базуються не на даних українських виробників - експортерів, а на даних країн аналогів, якими для України обирались США, Бразилія тощо. Діями антидемпінгових законів, які запроваджуються ЄС по відношенню до імпорту товарів походженнями із України, охоплені вісім видів хімічної та металургійної продукції (мінеральні добрива, карбід кремнію, поташ, труби зварні та безшовні, сталеві канати та інше). Встановлені антидемпінгові мита фактично забороняють поставки згаданої української продукції до країн-членів ЄС.

Затягування надання Україні статусу країни з ринковою економікою призводить до того, що результати антидемпінгових процедур для України є набагато гіршими за результатами, ніж, наприклад, для Росії. При цьому ціни на українську продукцію, як правило, не відрізняються від цін на російську, а подеколи навіть вищі. Все це створює умови, за яких українська продукція витісняється з ринків країн-членів ЄС, що негативно впливає на стан платіжного балансу країни.

Іншим «актуальним» питанням розвитку торговельно-економічних відносин між Україною та ЄС є вирішення питання торгівлі сталеварними виробами, встановлення ЄС жорстоких кількісних обмежень на таку продукцію українського походження.

Вирішення всіх цих питань і є одною із основних завдань економізації зовнішньополітичної діяльності України, головну роль в якій має грати Міністерство закордонних справ України та його представництво в Європейському Союзі.

В той же час, позитивним прикладом економічних відносин між Україною і ЄС є торгівля текстильною продукцією, яка практично повністю лібералізована з 2001 року після укладання Угоди між Україною і ЄС про торгівлю текстильною продукцією, яка передбачає незастосування до української продукції кількісних обмежень. При цьому сторони домовились, що ЄС не застосовує кількісних обмежень на імпорт товарів текстильної та швейної продукції з України, а Україна, в свою чергу, зобов'язується дотримуватись рівня європейських митних тарифів на аналогічні товари. Цю згоду, дія якої мала припинитися 31 грудня 2004 року, замінена новою, яка передбачає повну лібералізацію з 1 січня 2005 року. До того ж, регламентом ради ЄС від 13 грудня 2004 року України виключено з переліку країн, по відношенню до яких запроваджується подвійна перевірка при поставках текстильної продукції.

Спостерігаються позитивні тенденції у торгівлі й сільськогосподарською продукцією. Наприкінці 2004 року між Україною та ЄС було погоджено надання країнової квоти на рівні 1 млн. тонн на поставки до ЄС українського зерна низької та середньої якості протягом 2005 року. Крім того позитивно вирішено питання щодо поставки українського меду до країн-членів ЄС, рибної продукції та деяких інших сільськогосподарських товарів.

Подальша диверсифікація торгівлі між Україною та ЄС стане важливою передумовою досягнення українськими виробниками міцних позицій на Єдиному ринку європейського Союзу і тим самим зміцнить позитивний характер платіжного балансу країни.

В плані створення для України найбільш прийнятних умов для розширення торгово-економічних зв'язків на світовому просторі, Україна та ЄС активно співпрацюють в напрямі вступу України до Світової організації торгівлі, учасниками якої є понад 150 країн. ЄСівська сторона на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, та і двосторонньому переговорному процесах в рамках СОТ, підписавши у 2003 р. Двосторонній протокол щодо доступу до ринків товарів та послуг.

На сьогодні Україна у співпраці з ЄС виконала всі умови, які надають їй можливість у найближчий час стати повноправним членом СОТ.

Значним внеском в стан платіжного балансу України може стати поміжна активізація в останні роки співробітництва України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної. За підтримки ЄС здійснюється реформування газо- та нафтотранспортної системи України, технічне обґрунтування для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.

Особливої важливості для Європейського Співтовариства, з огляду на необхідність забезпечення в енергоресурсах та доступу на ринки Азії, набуває розвиток транспортного сполучення в східному та південно-східному напрямках, який протягом через територію України і може принести додаткові можливості для росту платіжного балансу країни. Уже зараз територію України щорічно перевозиться понад 200 млн. тонн вантажів, а нещодавні дослідження прогнозують їх подальше зростання до 2020 року на 100%. І це Україна має зробити у тісній співпраці з ЄС та залученням коштів Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та Європейського Банку Розвитку та Реконструкції (ЄБРР).

У цьому аспекті слід розглядати також співпрацю з ЄС в розвитку морських і річних магістралей, що з'єднують Європу і Азію, проекти яких мають здійснюватись в наступні декілька років з урахуванням інтересів України.

Перспективним напрямком економічного співробітництва України з ЄС, який позитивно вплине на експортні показники України, є сфера космічних досліджень та реалізації космічних проектів. При цьому слід враховувати, що Україна є однією із восьми країн світу, що мають власні ракетно-космічні технології із значним досвідом реалізації космічних програм.

Таким чином, спектр економічних відносин України з ЄС охоплює значну кількість сфер і при здійсненні Україною економізації зовнішньої політики, всі вони мають використовуватися з максимальною користю для подальшого економічного розвитку країни, її зовнішньо-економічної та зовнішньо-торгівельної діяльності, а відповідно і стабільного росту платіжного балансу.

Україна, як регіональна держава, в процесі вирішення завдань економізації політики має чітко усвідомлювати процеси сучасного регіоналізму через участь в існуючих та створення нових регіональних блоків і альянсів, які відповідають нормам і вимогам ООН.

При цьому слід враховувати можливу участь в утвореннях, які виникли в останні роки на терені колишнього СРСР (ЄЕП, ЄвроАзЕС, ГУАМ тощо) і в своїй діяльності охоплюють економічні проблеми притаманні Україні. За обставин, які історично склалися, економіка України, як і економіки інших новоутворених самостійних держав на території колишнього СРСР тісно пов'язані між собою і поки що взаємозалежні, в значній кількості сфер потребують виробничої кооперації. Більш того, ці країни складають основний ринок збуту товарів українського виробництва, обсяг який на сьогодні сягає понад 50%. З іншого боку такі країни як Російська Федерація, Казахстан, Туркменістан та Узбекистан є основними джерелами забезпечення України енергоносіями, на які бідні надра України (нафта, газ) і без яких не може нормально функціонувати українська економіка.

Участь України у цих регіональних утвореннях як повноправних членів могло б принести значну користь її економіці і укріпленню позитивного платіжного балансу. На жаль, із-за непомірних самостійницьких амбіцій деяких політичних кіл в країні, Україна уникає від активної участі в їх діяльності (за виключенням ГУАМ), що наносить значну шкоду українській економіці.

Однак Україна є повноправним учасником низки інших регіональних утворень, в тому числі Організації Чорноморського Економічного співробітництва, багатьох міждержавних регіональних організацій прикордонних країн тощо. І це позитивно впливає на стан торгово-економічних зв'язків між країнами, а відповідно і росту економічного потенціалу України, зміцненні її платіжного балансу. Активна зовнішньополітична діяльність у цьому напрямку може і в подальшому принести значну користь Україні.

Якщо розглядати економізацію зовнішньої політики у сфері міжнародних відносин з іншими країнами, то в першу чергу слід мати на увазі США і Росію, які є основними стратегічними економічними партнерами України і економізація зовнішньополітичної діяльності у взаєминах з ними, безумовно, може бути вершиною економічних вигід для України. Але у цьому відношенні не менш корисними можуть бути і відносини з іншими європейськими, американськими, азійськими, африканськими країнами та державами Тихоокеанського регіону.

Розглянемо міждержавні відносини з деякими із них. В продовж всіх років існування України як незалежної держави одним із найбільш вірних і надійних торговельно-економічних партнерів країни є Німецька Федеративна Республіка, яка за підсумками за 2004 рік стала її торговельним партнером №2 з обсягом торгівлі в розмірі 3,5 млрд. доларів США. При цьому на Німеччину припадає 9,3% імпорту та 7,5% експорту; торговий баланс традиційно позитивний. Також і стосовно прямих інвестицій, обсяг яких у 2004 році становив 550 млн. доларів США, Німеччина є важливим партнером. При цьому відмічається цей показник щорічного росту (з 2001 по 2004 рік виріс з сьомої до четвертої позиції).

В Україні представлено понад 100 німецьких фірм, якими опікується Бюро Депутата німецької економіки.

З початку 90-х років Німеччина надає підтримку процесу економічних реформ в Україні в рамках своєї програми «Трансформ». На цю програму від початку її діяльності виділено понад 120 млн. євро, за рахунок яких в Україні було підтримано 200 програм.

Одним із центральних інструментів реалізації проектів є Німецько-Український фонд (НУФ). Починаючи з 1997 року НУФ видав малим підприємствам через українські банки-партнери 30000 кредитів загальним обсягом 110 млн. євро (основним фінансовим донором НУФ є німецька «Установа для Відбудови» (KАW), а також Національний Банк України).

Завдяки цьому була створена значна кількість нових робочих місць, збільшився економічний потенціал країни. Значне місце у підвищенні кваліфікації українських менеджерів займає т.зв. «Українська ініціатива щодо менеджерів», за участю якої 200 молодих менеджерів пройшли стажування на німецьких підприємствах.

І все ж, це, хоча і вагомий внесок Німеччини в економіку України, але явно не відповідає її можливостям. Значного підвищення цього рівня можна досягти шляхом активного здійснення Україною заходів, які передбачені державною програмою економізації зовнішньої політики, конкретних дій, направлених на подальше розширення Українсько-Німецьких торгово-економічних зв'язків та інвестиційних вкладень Німеччини в економіку України, а тим самим сприяти росту конкурентної спроможності товарів українського виробництва, її експортних можливостей, а відповідно і росту позитивного платіжного балансу.

Економізація зовнішньої політики України передбачає значне розширення торговельно-економічної діяльності та одержання інвестиційних внесків в українську економіку і від інших високо розвинутих країн, але більш детально на цьому зупинятися навряд чи доцільно. На практиці це виглядає аналогічно умовам, притаманним Українсько-Німецьким відносинам.

Економізація зовнішньої політики України передбачає також діяльність, направлену на значне розширення ринків збуту для товарів українського виробництва, а це, крім країн, які виникли на терені колишнього СРСР, країни Близького Сходу, Латинської Америки, Африки тощо.

Близький Схід це регіон, який фактично є класичним прикладом того, як політичні інтереси перетинаються з економічними та викрастилізуються у засоби проведення зовнішньої політики. Саме тут широке поле для здійснення принципів економізації зовнішньої політики.

Головними пріоритетами такої політики України на Близькому Сході є розвиток рівноправних і взаємовигідних відносин з його країнами, закріплення та розширення ринків збуту товарів українського виробництва, забезпечення альтернативних джерел постачання енергоносіїв в нашу країну тощо.

Україна, чия економіка зорієнтована насамперед на експорт, від якого значним чином залежить стан позитивного платіжного балансу, саме в цьому регіоні має простір як для поглиблення торгово-економічних зв'язків, так і інвестиційного співробітництва. Уже на сьогодні обсяги українського експорту в цей регіон перевищує обсяги імпорту більше чим у десять разів (в першому півріччі 2006 року товарообіг складав 2,5 млн. доларів, із них 2,3 млн. дол. - експортна продукція). При цьому перспектива збільшення експортних можливостей визначається як українською стороною, так і країнами Близькосхідного регіону. Значним резервом такого збільшення має стати в першу чергу високотехнологічна продукція підприємств авіа - і машинобудівної та інших галузей промисловості ( на сьогодні основною продукцією українського експорту є горні метали).

З метою поширення співпраці з країнами регіону Україна проводить політику активної участі у політичних та економічних процесах на Близькому Сході, підтримує контакти з регіональними економічними структурами (Організація економічного співробітництва, Середземноморська група співробітництва, ОАПЕК) та політико-економічними об'єднаннями (Ліга арабських держав, Рада співробітництва арабських держав Персидської затоки, Союз арабського Маргібу).

Узагальнюючи, можна назвати такі перспективні галузі торгівельно - економічного співробітництва України з країнами Близькосхідного регіону:

· реконструкція та модернізація діючих промислових та інших інфраструктурних об'єктів, які були споруджені при участі колишнього СРСР;

· розбудова транспортної інфраструктури (будівництво морських портів, аеропортів, магістральних залізничних ліній, шляхопроводів тощо);

· виконання розвідувальних, бурових та монтажних робіт з облаштуванням родовищ нафти і газу, розбудова відповідної інфраструктури;

· електроенергетика та машинобудування;

· поставки сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, сільськогосподарської техніки та надання ремонтних послуг;

· співпраця в сфері високих технологій та наукових досліджень, зокрема використання космосу в мирних цілях, використання альтернативних джерел енергопостачання.

Ще одним перспективним напрямом співпраці може бути залучення іноземних інвестицій із зацікавлених країн до української економіки.

Значний інтерес становить просування товарів українських виробників на інші ринки (зокрема, Африки та Азії) завдяки взаємовигідній співпраці з Єгиптом та країнами Мургибу, а також використання можливостей Організації Арабської Єдності.

З урахуванням досвіду підготовки арабських фахівців в вищих навчальних закладах України як за часів Радянського Союзу, так і після отримання незалежності, слід продовжувати зазначену практику. Підготовка спеціалістів може стати передумовою для створення потенціальних друзів України, формування дружніх ділових та політичних еліт.

Необмежені можливості подальшого розвитку торгово-економічних відносин України з країнами Африки (Лівія, Алжир, Нігерія, Південно Африканська Республіка та інші), а також країнами Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Чилі, Венесуела, Болівія, Перу та інші), які становлять значний резерв для ринку збуту товарів українського виробництва. Подібні можливості є також в Азії та Тихоокеанському регіоні.

Таким чином, економізація української зовнішньої політики цілком оправдана, активне її здійснення стане одним із дійових факторів підвищення рівня, економіки України та її місця у світовій економіці, зміцнення платіжного балансу.

ВИСНОВКИ

Політична та соціальна ситуація в будь-якій країні значною мірою залежить від її економічного розвитку і не має найбільш важливої сфери для успіху держави ніж її макроекономічний розвиток, стан її внутрішньої і зовнішньої економічної політики.

Основними формами міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна кооперація виробництва, обмін в галузі науки і техніки, міжнародні валютні відносини. Стан міжнародних економічних відносин значною мірою впливають на загальний стан економіки держави.

Лаконічною формою відбиття стану міжнародних економічних відносин країни є платіжний баланс, який визначається її економічним потенціалом.

Платіжний баланс чітко відображає економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання.

Складовою частиною платіжного балансу країни є баланс поточного рахунку країни (різниця між притоком та відтоком капіталу) і балансу капіталу (різниця між припливом капіталу та його відпливом).

Основною метою кожної держави є збалансованість платіжного балансую, піддержання його на нульовому рівні (експортні рівні імпорту) або його позитивний рівень (експорт перевищує імпорт), що, як правило, свідчить про належний стан економіки країни та успішне проведення зовнішньоекономічної політики.

Дефіцит платіжного балансу виникає, коли сума балансів поточного рахунку та рахунку капіталу від'ємна. Він свідчить про не конкурентноздатність вітчизняних товарів та послуг на світовому ринку, про недосконалість та низьку привабливість неризедентів до внутрішнього ринку капіталів.

Основною метою держави при дефіциті платіжного балансу є внесення змін в здійснення внутрішньої та зовнішньої економіки країни з тим, щоб в найбільш короткий термін досягти його збалансованості.

Для цього використовуються як традиційні (міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міжнародні позики тощо) та нові (кредитування в національній валюті Центральним банком країни, реалізація іноземних та національних цінних паперів на іноземному ринку тощо) методи

Одним із найважливіших елементів впливу на платіжний баланс є валютні обмеження.

Вони здійснюються сукупністю законодавчих та адміністративних заходів, які направлені на обмеження купівлі - продажу та інших операцій з іноземною валютою, а також правилами, що регулюють валютні операції, котрі повинні враховуватися у статтях руху капіталу платіжного балансу.

У світовій практиці ці обмеження впроваджуються державами, які мають дефіцит платіжного балансу через не збалансування своїх валютних відносин і можуть бути вираженими у формі відвертих заборон, лімітування валютних операцій, введення кредитної «стелі» тощо.

Для відкритої ринкової економіки необхідним елементом макроекономічного регулювання економіки є виваженість і стабільність проведення внутрішньої і зовнішньої політики.

Вплив її на стан платіжного балансу потребує врахування взаємного єднання внутрішніх і зовнішніх складових, а це значить:

· Проведення зваженої фіскальної і грошово-кредитної політики;

· Додержання збалансованої політики в галузі експорту та імпорту, мита, тарифів, обмежень, залучення іноземного капіталу і вивозу капіталу, здійснення спільних економічних проектів.

СПИСОК ВИКОРСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агапова Т.А., Середина С.Ф. Микроекономика. М. 1997.

2. Базидевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. - К., 2002.

3. Базілінська О.Я. Макроекономіка. К. 2005.

4. Економічний словник-довідник. К. Феміна, 1995

5. Зянько В.В., Небава М.І., Сірко А.В. Основи економіки: вузлові питання. Вінниця, 2001

6. Кучерява І.А. Макроекономіка: практикум. К. 2003.

7. Мельникова В.І., Климова Н.І. Мікроекономіка. К. 2004.

8. Небава М.І. Макроекономіка. Тематичний словник термінів. Вінниця, 2000.

9. Небава М.І. Теорія Макроекономіки. К. 2003.

10. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика. К. 1996.

11. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.В. Макроекономіка. К. 1999.

12. Самуельсон П., Норхауз В. Макроекономіка. К. 1995

13. Соболева В.М. Мікроекономіка. Харков, 1997.

14. Смігліц Джозеф Е. Економіка державного сектору (переклад з англ.). К. 1998.

15. Сутоморіна В.М., Федоров В.М. Держава-податки-бізнес. К. 1993.

16. Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалендзи Р. Економіка (переклад з англ.). К., 1999.

17. Хейне П. Економічний образ мислення (переклад з російської). К. 2001

18. Шишкін А.Ф. Экономическая теория: Учебное пособие для вузов. М. 1996.

19. Экономика: Ученик (Под редакцієй А.С.Булатова. М. 1997.

20. Экономическая теория (политэкономия). Учебник (Под редакцией акад. Журавлевой Г.П.). М. 1997.

21.Экономическая теория. Учебник для вузов. (Под редакцией А.И. Добрыниной, Л.С. Тарасевича). СПб. 1999

Додаток А

Консолідований платіжний баланс України

Додаток Б