Досвід державного регулювання економіки зарубіжних країн

Квотування, як метод державного регулювання, вводиться з метою прямого встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад, імпортна квота). В Україні квоти запроваджені як кількісна межа товарів певних категорій, дозволених для ввезення в країну. В даному випадку вони виконували завдання найбільш ефективно і економно використовувати іноземну валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції.

Система санкцій передбачається державою або законодавством проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності. Як економічні санкції, держава може встановлювати сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до державного бюджету тощо. Економічні санкції передбачаються і в міжнародних угодах, пов"язаних з обміном товарів, наданням кредитів та іншими економічними відносинами між країнами.

Адміністративні методи регулювання в розвинених країнах з ринковою економікою використовуються в незначних масштабах, їх сфера діяльності в основному обмежується охороною навколишнього середовища та створенням мінімальних побутових умов для слабо соціально захищених верств населення.

Заходи примусу можна проілюструвати тим, що державні органи всіх розвинених країн зобов'язують промислові підприємства організовувати в себе виробниче навчання молоді, створювати певні побутові зручності для зайнятих, встановлювати очисні споруди.

Економічні методи державного регулювання поділяються на методи грошово-кредитної та бюджетної політики. Самостійним комплексним методом ДРЕ є індикативне планування, прогнозування і державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів ДРЕ.

Основними економічними способами грошово-кредитної політики є: а) регулювання облікової ставки (дисконтна політика, здійснювана центральним банком); б) встановлення та зміни розмірів мінімальних резервів, які фінансовані інститути країни зобов'язані зберігати в центральному банку; в) проведення операцій державних установ на ринку цінних паперів, таких як емісія державних зобов'язань, торгівля ними та їх погашення.

Застосовуючи ці способи, держави прагнуть змінити співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку (ринку позикових капіталів, інвестицій) у бажаному напрямку. У міру відносного зниження ролі ринків вільних капіталів у фінансуванні капіталовкладень та особливо у звязку зі зменшенням ролі фондової біржі та зростанням самозабезпечення великих компаній коштами дієвість цих способів у найбільш розвинених країнах дещо ослаблена.

Пряме державне економічне регулювання здійснюється засобами бюджетної політики. Головним засобом мобілізації фінансових коштів для покриття державних інвестицій є податки. Вони також широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктів господарства. Державне регулювання за допомогою податків залежить вирішальною мірою від вибору податкової системи, рівня податкових ставок, а також видів та величини податкових пільг.

У країнах з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку виступає кредитно-грошове регулювання. Це зумовлено тим, що кредитно-грошова система є тим економічним середовищем, в якому відбуваються всі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Знаряддям грошового і кредитного регулювання є центральний банк. Суть його діяльності в грошово-кредитному регулюванні полягає у здійсненні контролю за грошовою масою і кредитом у економіці. Якщо економічна активність на ринку погіршується і йде спад виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Але, якщо втрати стають загрозливо збиткові, в результаті чого зростають ціни і з'являється багато вільних робочих місць, то він робить все можливе, щоб скоротити грошову масу і кредит.

Враховуючи те, що механізм ринку в економіці перехідного періоду України ще не працює, грошово-кредитний механізм регулювання не відпрацьований, регулювання економіки в перехідний період здійснюється в більшій мірі з допомогою фінансово-бюджетних методів.

Використання фінансово-бюджетних методів у системі державного регулювання ринку зводиться до маніпулювання ставками податків, державними витратами з метою встановлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі спостерігається активізація попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує податки на доходи підприємців і населення і одночасно обмежує державні витрати. І, навпаки, якщо в економічній системі з'являються ознаки депресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати починають зростати.

Важливе місце в системі елементів економічної політики і державного регулювання займає цінова політика і цінове регулювання.

Світова практика демонструє найрізноманітніші прояви цінової політики держави і методи державного регулювання цін. Незважаючи на те, що в умовах ринкової економіки рівень цін визначається попитом і пропозицією товарів, уряди не відмовляються від різних форм контролю за цінами і впливу на них в деяких сферах діяльності. Систематично друкується інформація про рівні цін і їх динаміку. Ця статистична інформація використовується при регулюванні рівня життя, індексації доходів населення. Подібна практика існує в США, Японії, Франції, Австрії, Швеції та інших країн.

Так, зокрема, в США державою регулюється від 5 до 10% цін. Уряд США через відповідні структури (Антитерстове управління Міністерства юстиції, Федеральну торгову комісію, Міністерство сільського господарства та інші) здійснює загальний контроль за цінами, регулює ціни на сільськогосподарську продукцію, здійснює контроль за тарифами на електроенергію.

У Франції прямим регулюванням з боку держави охоплено ціни на газ, сільськогосподарську продукцію, електроенергію, транспортні послуги та інші товари і послуги монопольних виробників, а також ті сфери, де у споживачів немає вибору альтернатив придбання товарів чи надання послуг.

Уряд Австрії через відповідні структури регулює майже 10% цін. В Японії через Бюро цін економічного планування регулюється 20% споживчих цін. В Швейцарії в законодавчому порядку регулюються ціни на текстильні товари, іграшки, музичні інструменти.

Державне регулювання цін в Іспанії передбачає встановлення цін на деякі товари (10% споживчих цін), контроль за цінами монополістів, публікацію інформації про індекси споживчих цін, виходячи з "споживчого кошика споживача". В Швеції державне цінове регулювання враховує динаміку інфляції, ступінь конкуренції і значимість тих чи інших видів товарів і послуг. При підвищенні інфляції ступінь державного регулювання зростає, при зниженні-спадає.

В умовах перехідного періоду цінова політика держави в Україні повинна бути спрямована на ліквідацію цінових деформацій, які мають місце в національній економіці, забезпечення реального зближення національних і світових цін шляхом регульованої та контрольованої з боку держави поетапної лібералізації цін, поступового переходу до вільного регулювання.

Вирішення цього завдання здійснюватиметься методами прямого і непрямого впливу. Засоби прямого державного контролю за цінами використовуватимуть в обмежених масштабах з метою захисту споживачів від диктату монополістів та недобросовісної конкуренції, а також дотування цін на соціально значимі товари і послуги, лібералізація яких здійснюватиметься поетапно. Це стосується цін на вугілля, газ, що використовується у побутових цілях, комунальні послуги, міський транспорт.

В ролі методів непрямого впливу держави на ціноутворення передбачається проведення активної антимонопольної політики регулювання грошової та кредитної емісії, проведення політики валютної стабілізації, стимулювання засобами фіскальної політики пропозиції на ринках товарів і послуг, стимулювання особистих нагромаджень та капіталізації доходів населення.

В структурі державного регулювання економіки вихідним організаційно-економічним інструментом виступає індикативний план. Цю роль він виконує завдяки таким своїм властивостям. По-перше, він є інструментом, в якому визначаються цілі, пріоритети та головні параметри передбачуваного розвитку економіки; по-друге, його показники виходять із необхідності досягнень узгодженого розвитку окремих галузей та регіонів; по-третє, він визначає доцільність і характер тих змін, які необхідно впровадити в систему державних регуляторів з метою створення передумов, необхідних для досягнення цілей, поставлених у плані.

Важливим інструментом державного регулювання економіки та засобом реалізації завдань, поставлених у плані, є державний бюджет. З одного боку, він - індикатор економічного здоров'я країни, з іншого - ефективний засіб державного впливу на економіку.

Роль регулятора економіки державний бюджет виконує по різному. По-перше, він акумулює та перерозподіляє значну частку створеного в країні національного продукту. По-друге, бюджетний вплив на економіку здійснюється через фіскальну політику, тобто на основі оптимального поєднання державних доходів і витрат. Фіскальна політика може бути спрямована як на зведення дохідної та витратної частин бюджету з надлишком (щоб перешкодити надвиробництву), так і на створення дефіциту (щоб стимулювати економічне зростання).

У тісному поєднанні з бюджетом велику регулюючу роль в економіці виконують податки. Але їх регулююча роль не зводиться до фіскальної функції. Вони використовуються державою для вирішення проблем, пов'язаних із стимулюванням чи обмеженням певних видів господарської діяльності.

Використання грошей як інструмента державного регулювання економіки здійснюється передусім через грошові реформи, які спрямовані на зміну масштабу цін та заміну старих грошових знаків новими. Великий вплив на економіку, насамперед на зовнішньоекономічну діяльність, справляє державне регулювання курсу національної валюти. Воно реалізується через девальвацію національної валюти (зниження її курсу стосовно до іноземних валют) або її ревальвацію (підвищення цього курсу) за допомогою встановлення відповідного режиму формування курсу національної валюти (вільний, плаваючий, фіксований, спеціальний). Але найсильніший вплив на економіку справляє держава через регулювання грошової маси. Її надлишок викликає інфляцію, зниження життєвого рівня населення, а нестача - може призвести до економічного спаду та зростання безробіття. Таке регулювання здійснюється через банківський кредит, політику "дорогих" чи "дешевих" грошей та інші заходи.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але незалежно від рівня розвитку ринкових відносин, індивідуальних умов розвитку економіки кожної окремої країни держава певною мірою може втручатися в процеси ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для вирішення деяких економічних і соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня інфляції, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики тощо.

Державне регулювання економіки за допомогою заробітної плати тією чи іншою мірою практикується в багатьох країнах. Його основу становлять відповідні законодавчі акти (закон про працю, закон про заробітну плату, соціальний захист населення тощо), які визначають рівень соціальних гарантій кожного члена суспільства: мінімальний прожитковий рівень, мінімальну заробітну плату, умови призначення витрат по безробіттю, розмір пенсій та трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки тощо.

Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Кожен з них може дати позитивний результат при вирішенні однієї проблеми й одночасно породити іншу проблему або ще більш ускладнити її вирішення. Так, підвищення національним банком облікової ставки чи норми обов'язкових резервів комерційних банків є важливим засобом подолання інфляції. Але водночас цей засіб може негативно вплинути на економічне зростання, викликати збільшення рівня безробіття.

Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.

Важливим показником визначення ефективності кожного економічного інструмента є мультиплікатори, які відображають результативність їхнього впливу на економіку. Окремі економічні інструменти неоднаково ефективні в досягненні поставлених цілей. Одні з них краще пристосовані для регулювання інфляції, другі - для стимулювання економічного зростання, треті - зниження рівня безробіття і т.д. Наприклад, грошовий мультиплікатор більший за бюджетний, якщо метою державного регулювання є зниження рівня інфляції. Тому, якщо уряд стоїть перед необхідністю вибору інструмента з метою реалізації антиінфляційної політики, то головним чином він повинен використовувати грошово-кредитний механізм, який дає більший ефект, ніж скорочення бюджетних витрат.

Аналіз елементів економічної політики, методів і засобів державного регулювання в умовах перехідного періоду дає можливість зробити висновок, що їх поєднання повинно максимально врахувати особливості економічних і соціальних процесів в країні, ступінь одержавлення власності, готовність суб'єктів ринкових відносин брати на себе ті чи інші економічні функції.

Висновки

Узагальнюючи все вище наведене зробимо наступні висновки.

В першому розділі нашої робити нами було розкрито теоретичні основи державного регулювання економіки

Історичний досвід світової економіки підтверджує, що держава в усі часи тією чи іншою мірою була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступінь цього втручання на окремих етапах розвитку був неоднаковим. Тобто, у всіх економічних системах держава регулює економіку. Державне управління економікою - це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Об'єктами ДРЕ є: економічні підсистеми; соціально-економічні процеси; відносини; ринки. Складність втілення названих об'єктів державного регулювання в чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств, державних органів, домашніх господарств.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки - це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування.

Аналіз світового досвіду стверджує, що засновницькою в теорії державного регулювання є Кейнсіанська теорія, яку часто характеризують як теорію попиту її основними ознаками і короткостроковість, орієнтація на попит і відповідно підтримка державної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом - ресурси інвестицій і процентні ставки. Основні твердження Кейнсіанської теорії стосуються таких аспектів макроекономіки як нестабільність економіки, відсутність постійної тенденції до рівноваги, які спричинили необхідність антициклічного державного регулювання, зокрема, впливу на загальногосподарський попит.

Світовий досвід макрорегулювання опирається на неокейнсіанство, монетаризм, теорію "економіки пропозиції", а також їх комбінації. Сучасні моделі регулювання, які взяті на озброєння у більшості країн, є кейнсіансько-монетариським синтезом, який поєднує в собі податкову, кредитно-грошову, фінансово-бюджетну політики, механізми державних замовлень і контрактів, підприємництво та інші елементи державного регулювання. Поєднання цих елементів в різних країнах може бути різним, в залежності від чого ми можемо розглянути декілька найбільш виражених моделей державного регулювання ринкової економіки.

Державне регулювання економіки здійснюється з допомогою арсеналу методів, тобто способів впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку і некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності у відповідності з національною економічною політикою.

У світовій практиці застосовується два типи методів державного регулюванню економіки: адміністративні та економічні.

Основними економічними способами грошово-кредитної політики є: а) регулювання облікової ставки (дисконтна політика, здійснювана центральним банком); б) встановлення та зміни розмірів мінімальних резервів, які фінансовані інститути країни зобов'язані зберігати в центральному банку; в) проведення операцій державних установ на ринку цінних паперів, таких як емісія державних зобов'язань, торгівля ними та їх погашення.

Застосовуючи ці способи, держави прагнуть змінити співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку (ринку позикових капіталів, інвестицій) у бажаному напрямку. У міру відносного зниження ролі ринків вільних капіталів у фінансуванні капіталовкладень та особливо у звязку зі зменшенням ролі фондової біржі та зростанням самозабезпечення великих компаній коштами дієвість цих способів у найбільш розвинених країнах дещо ослаблена.

У країнах з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку виступає кредитно-грошове регулювання. Це зумовлено тим, що кредитно-грошова система є тим економічним середовищем, в якому відбуваються всі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Важливе місце в системі елементів економічної політики і державного регулювання займає цінова політика і цінове регулювання.

Світова практика демонструє найрізноманітніші прояви цінової політики держави і методи державного регулювання цін. Незважаючи на те, що в умовах ринкової економіки рівень цін визначається попитом і пропозицією товарів, уряди не відмовляються від різних форм контролю за цінами і впливу на них в деяких сферах діяльності. Систематично друкується інформація про рівні цін і їх динаміку. Ця статистична інформація використовується при регулюванні рівня життя, індексації доходів населення. Подібна практика існує в США, Японії, Франції, Австрії, Швеції та інших країн.

Аналіз елементів економічної політики, методів і засобів державного регулювання в умовах перехідного періоду дає можливість зробити висновок, що їх поєднання повинно максимально врахувати особливості економічних і соціальних процесів в країні, ступінь одержавлення власності, готовність суб'єктів ринкових відносин брати на себе ті чи інші економічні функції.

Список використаних джерел

1. Адміністративне право України: Підручник/ Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

2. Буланий О.О. Світовий досвід сучасного митно - тарифного регулювання та застосування його в Україні // Актуальні проблеми економіки (укр.).- 2006.- № 9.- C.7-15

3. Гаман М.В. Державне управління економікою: Україна та зарубіжний досвід: Монографія. - К. : Вікторія, 2004. - 312 с.

4. Геєць В. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України // Економіст . - 2000. № 3.

5. Гребельник О.П. Економічна безпека України: методи та заходи її забезпечення // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - К.:ВПЦ “Київський університет”, Інститут міжнародних відносин, 2001. - Вип.26. - С. 473-478.

6. Гребельник О.П. Економічна політика за умов трансформації економічної системи: Монографія. - К.: Київ.нац.торг.-екон. ун-т, 2001. - 488 с.

7. Гриньов А.В., Шершенюк О.М., Овчаренко С.В.. Міжнародна інноваційно-інвестиційна діяльність України. Вектор розвитку: [монографія] / Харківський національний автомобільно-дорожній ун-т. - Х. : ХНАДУ, 2008. - 208c.

8. Державна митна служба України // www.customs.gov.ua.

9. Дубиніна А.А., Сорокіна С.В. Основи митної справи України: Навч. пос. - К.: Професіонал, 2004. - 360 с.

10. Інвестиційна діяльність в Україні: Нормативні документи / О.М. Роїна (упоряд.). - К. : КНТ, 2007. - 192с.

11. Маліцький БА., Булкін 1.0., Єгоров І.Ю., Кавуненко Л.П., Калитич Г.І., Коміренко Р.П., Попович О.С., Соловьйов В.П. Актуальні питання методології та практики науково-технологічної політики. - Київ, 2001.

12. Мосей Г. Влияние глобализации и регионализации на политику государства // Проблемы теории и практики управления (рус.).- 2003.- № 3.- C.36-40

13. Науменко В.П., Пашко Л.В., Русков В.А. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.-К.: Знання, 2004.-420 с.

14. Спиридонов И.А. Мировая экономика: Учеб.пособие. - М.: ИНФРА-М, 1999.-256с.

15. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001.-362с.

16. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. - К.:МАУП,2000.-176с.

17. http://www.customs.gov.ua.

18. http://www.ukraine-eu.mfa.gov.ua/eu/ua/news/detail/7044.htm

19. ttp://law.biz.ua/books/0002/0201.htm