Стійкість ґрунту як основа педоекологічного нормування забруднення

Реакція мікробної спільноти на забруднення ґрунту ВМ є виразнішою навесні, коли спостерігається максимум мікробіологічної активності.

За даними регресійного і дискримінантного аналізу, гранулометричний склад ґрунтів є провідним фактором, що обумовлює стійкість процесу нітрифікації у ґрунті до пригнічуючої дії ВМ. Найбільший стимулюючий ефект ВМ спостерігали на гідроморфних і слаболужних глинистих ґрунтах. На усіх ґрунтах легкого гранулометричного складу, незалежно від їх кислотності, відбувалося пригнічення нітрифікації після їх забруднення.

Використання нітрифікаційної здатності ґрунту за діагностичний критерій екологічного нормування дозволяє одержати схожі з водно-міграційною і транслокаційною небезпекою класифікаційні групи ґрунтів і частково підтверджує гіпотезу про незалежне функціонування адсорбційного і кислотно-лужного механізмів стійкості ґрунту до ВМ.

Нафта містить речовини, що легко розкладаються мікроорганізмами (джерело енергії), і ті, що ускладнюють й уповільнюють мікробіологічні процеси. Для мікрофлори ґрунту нафта виступає, з одного боку, як джерело вуглецю, а з іншого - як стороння речовина з токсичними властивостями. Внаслідок цього, залежно від рівня навантаження, нафтове забруднення може викликати як посилення активності певних груп мікроорганізмів, так і їх пригнічення. Перевага одного з цих процесів визначається якісним складом нафти, її кількістю і терміном перебування у ґрунті. За невеликих рівнів забруднення переважає вплив на мікрофлору легкодоступних вуглеводнів нафти, вуглець яких використовується для побудови клітинних тіл.

Найменш стійкими до вуглеводневого забруднення ґрунту є бактерії, що засвоюють азот органічних сполук, і актиноміцети, для яких спостерігається пригнічення за рівнів забруднення 2л/м² і 5л/м² відповідно. Зона стійкості бактерій, що утилізують мінеральний азот, і мікроскопічних грибів набагато ширше. Про наявність у їхньому складі популяцій, стійких до сильного нафтового забруднення, свідчить збільшення чисельності за рівнів 20 л/м² і 40 л/м² відповідно.

Наведене свідчить про надзвичайну важливість урахування негативної дії усіх чинників при багатокомпонентному складі техногенного забруднення. Забруднення ВМ також у переважній більшості випадків має поліелементний характер. Внаслідок наявності специфічної та загальнотоксичної дії ВМ, провідного значення мають дві методологічні проблеми:

встановлення спрямованості та сили взаємного впливу хімічних елементів у складі поліелементної забруднюючої речовини;

визначення загального навантаження на окремі ланки екосистеми в умовах хімічного забруднення ґрунту.

Взаємний вплив ВМ у системі ґрунт - рослина складається з конкурентних взаємовідносин у системі ґрунт-розчин та антагоністичних або синергічних - у рослині. Конкурентні взаємовідносини ВМ обумовлені селективністю їх поглинання ґрунтом і посилюються із збільшенням концентрації поліелементної суміші. Експериментальним шляхом доведено, що вплив супутніх ВМ на вимивання одного елемента прямо пов'язаний з валовою кількістю останнього. Синергічні або антагоністичні взаємовідносини ВМ у процесі транслокації є дуже мінливими. Основними причинами розбіжностей у спрямованості взаємодії елементів у системі ґрунт-рослина є:

- відмінність загального навантаження (техногенного тиску) на систему;

- хімічні особливості ґрунтів;

- фізіологічні особливості окремих видів, популяцій, або сортів рослин.

У п'ятифакторному модельному досліді на базі 3900 вимірювань нами встановлено, що у інтервалі навантажень до 10 кларків елементів частка мінливості кількості окремого ВМ у елюаті, обумовлена впливом інших забруднюючих речовин, не перевищувала 13%, а взаємний вплив елементів на вимивання був позитивним. Взаємний вплив ВМ на транслокацію до тест-рослин був ще менший, навіть за урахування їх неоднакової значимості (3-11%). Проте, взаємний вплив ВМ на процеси транслокації може значно посилюватися при сильному пригніченні рослин на дуже забрудненому ґрунті, коли внаслідок зруйнування фізіологічних бар'єрів у рослинах може спостерігатися збільшення вмісту навіть тих елементів, які не входять до складу забруднюючої речовини (наприклад, Pb).

Взагалі, оцінка небезпеки забруднення буде об'єктивною тільки за окремими його компонентами або їх групам, з урахуванням імовірного синергічного посилення. Будь-який адитивний показник може дати тільки дуже приблизну оцінку. Експериментальна перевірка на виборці з 260 спостережень у трьох модельних дослідах з поліелементного забруднення ґрунту показала, що існуючі сумарні показники (за Weber (1972), Саетом (1990), Ільїним (1995), Балюком та ін.(2002)) добре описують не більше половини цих даних.

Полікомпонентність нафт та мінливість їх складу обумовлює різнобічність негативної дії на ґрунти. Основними механізмами деградації ґрунту при забрудненні нафтою є:

безпосереднє пригнічення біологічних процесів токсичними компонентами;

зменшення вологоємності ґрунту й заблокування поживних речовин внаслідок гідрофобізації поверхні важкими вуглеводнями;

диспергація ґрунту одновалентними катіонами супутніх солей.

Отже, у фітотоксичності нафтового забруднення можна виділити як пряму, так і опосередковану дію. Першу чинять пари легколетючих вуглеводнів у ґрунтовому повітрі; другу складають погіршення поживного і водно-повітряного режиму та інактивація важливих мікробіологічних процесів (нітрифікація, амоніфікація, целюлозолітична активність) “важкими” компонентами нафти.

Спостереження за динамікою фітотоксичності окремих нафтопродуктів виявили суттєву різницю і в самовідновленні родючості ґрунту (рис.7). За тестового рівня забруднення 10 л/м² очищення ґрунту від бензину відбувалося за перше півріччя після його надходження, переважно шляхом фізичного випаровування. Час очищення ґрунту від гасу складає близько двох років, провідні механізми - випаровування і біодеградація. Негативна дія мазуту, викликана збільшенням гідрофобності поверхні ґрунтових часточок, триває набагато більше.

У випадках наявності у складі забруднювача сольового компоненту, як це буває при аварійних викидах сирої нафти на нафтопромислах, одночасно протікають два різних процеси: гідрофобізація й засолення ґрунту. Кількість водорозчинних солей у ґрунті збільшується лінійно із посиленням забруднення ґрунту сирою нафтою, що свідчить про відсутність суттєвого взаємного впливу вуглеводневого і сольового компонентів.

Нормування забруднення ґрунтів екзогенними хімічними речовинами є невід'ємною частиною контролю за станом навколишнього середовища. Найбільшим недоліком існуючої практики оцінки забруднення на основі ГДК є неврахування кліматичних, ґрунтових і геохімічних умов, які кардинально змінюються в різних регіонах України і є вирішальними факторами екологічного ризику для конкретної місцевості. Можливим шляхом вирішення проблеми є запровадження системи педоекологічного нормування забруднення (ПНЗ). Основними концептуальними положеннями розробленої системи є: функціональність і комплексність оцінки, ґрунтово-кліматична адаптованість і стандартизованість нормативних параметрів.

Функціональна обумовленість нормування полягає в диференціації нормативів залежно від функціонального призначення земель, оптимізації землекористування в зонах техногенного забруднення та визначенні доцільності здійснення заходів, спрямованих на зменшення забруднення сільськогосподарської продукції і очищення ґрунтів. Комплексність оцінки передбачає диференційоване застосування загальносанітарного, транслокаційного, міграційного і ґрунтово-деградаційного критеріїв. Таким чином, ми визначаємо вплив забруднення на головні функції ґрунту: середовища життєдіяльності організмів, об'єкта сільськогосподарського виробництва, геохімічного бар'єру та самостійного природного тіла. Ґрунтово-кліматична адаптованість системи оцінки дозволяє максимально наблизити нормативи до конкретних природних умов. Урахування особливостей водного режиму, толерантності рослин і буферності ґрунтів до забруднення - методологічні засади такої адаптації. Стандартизація нормативних параметрів полягає у визначенні базових показників шкідливості хімічних елементів на еталонних ґрунтах і сортах сільськогосподарських культур, які є національними стандартами України, а показників буферності ґрунтів і толерантності рослин - у стандартизованих умовах хімічного навантаження.

Встановлені закономірності покладено нами до принципової схеми педоекологічного нормування, підкреслюючи у цій назві провідне значення властивостей ґрунту у процесах перетворення, міграції, транслокації забруднюючих речовин, їх небезпеки для суміжних з ґрунтом об'єктів навколишнього природного середовища (рис. 8). По-перше, базові нормативи повинні бути диференційованими залежно від функціонального призначення земель, адже те, що існуючі нормативи єдині для земель промисловості і сільського господарства, не можна визнати правильним. Але, для того, щоб не відмовлятися повністю від налагодженої системи ГДК, слід обрати для окремих типів земель провідний критерій оцінки небезпеки їх забруднення. Адаптація базових нормативів, наближення їх до реальних ґрунтових умов відбувається на III рівні деталізації шляхом віднесення до певного класу буферності. Для умов України доцільне виділення трьох класів буферності щодо ВМ, необхідне співвідношення нормативів для яких встановлене за розрахунками стійкості систем ґрунт - елюат і ґрунт - рослина. Подальша деталізація нормативів не має сенсу, але для уточнення оцінки небезпеки забруднення експерту необхідна довідкова інформація щодо ймовірної синергічної дії, загального поліелементного навантаження та толерантності рослин.

Розроблені нами принципи педоекологічного нормування увійшли до загальної Концепції екологічного нормування, схваленої УААН, і частково були втілені у Методичних рекомендаціях з грунтово-геохімічного обстеження урбанізованих територій. Правильність такого підходу підтверджується і проведеними ландшафтно-геохімічними дослідженнями. Зокрема, при обстеженні ґрунтів Бердянська було виявлено, що, незважаючи на значну різницю у гранулометричному складу верхньої і нижньої частин міста, вміст ВМ у надземній частині трав не мав суттєвих відмін через те, що транслокація стримувалася лужною (рН 7,8-8,1) реакцією середовища. Наявність змін фізико-хімічних властивостей ґрунтів у зонах техногенного забруднення і доречність їх урахування у ґрунтово-деградаційному показнику шкідливості підтверджують обстеження навколо комбінату “Укрцинк”, у найбільш забрудненій зоні навколо якого спостерігалося суттєве (більше за 2) підкислення ґрунтового розчину.

Диференційований підхід необхідний і для регламентації вуглеводневого забруднення.

Однаково важливими для нормування є як зміни властивостей самого ґрунту, так і процеси міграції та пряма токсичність забруднюючої речовини. Причиною цього є багатокомпонентність складу нафт. При цьому важкі компоненти (смоли, асфальтени тощо) слабо розкладаються ґрунтовою мікрофлорою і обумовлюють стійкі гідрофобні властивості забрудненого ґрунту. Легкі фракції (насамперед, нормальні і розгалужені алкани з довжиною ланцюга до 12-16 атомів вуглецю) високотоксичні для рослин і ґрунтової фауни, легко мігрують у ґрунті, але доступні до розкладу. Гідрофобні властивості, спричинені цими фракціями, поступово зникають протягом 2-3, максимум 5-річного періоду. Ці відміни у набутій гідрофобності дуже виразні у випадках забруднення окремими нафтопродуктами: дія бензину, гасу, дизпалива короткочасна, а мазуту, гудрону - спостерігається дуже тривалий час.

Господарською регламентацією є коефіцієнти зниження родючості нафтозабруднених ґрунтів наслідок стійкого гідрофобізуючого ефекту важких компонентів нафти, який зберігається і через 20-30 років.

Нормативи екологічної регламентації є комплексними і враховують дію нафти на рослини, ґрунтову мікрофлору і фізичні властивості ґрунту. Базовими нормативами екологічної регламентації є порогові рівні вмісту вуглеводнів при одноразовому забрудненні ґрунтів суглинкового гранулометричного складу нафтою із щільністю 0,85-0,87 г/см³ :

відсутності екологічної шкоди - до 1000 мг/кг;

фітотоксичної дії - від 4000 мг/кг;

пригнічення нативного мікробіоценозу - від 20000 мг/кг;

повної деградації ґрунту - від 200000 мг/кг.

Нормування забруднення окремими нафтопродуктами має здійснюватися шляхом віднесення до певних класів небезпеки.

Нормативи меліоративної регламентації передбачають диференціацію терміну рекультиваційного періоду залежно від здатності ґрунтів до самоочищення і рівня забруднення. Перелічені нормативи господарської і меліоративної регламентації частково вже введені в дію у двох розроблених нами галузевих стандартах.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі удосконалення методології нормування забруднення ґрунту екзогенними хімічними речовинами шляхом переходу до ґрунтово-адаптованих функціонально-диференційованих систем нормативів, які базуються на стійкості ґрунту до дії зовнішніх чинників.

Необхідно розмежовувати поняття "стійкість" і "буферність" для ґрунту як відкритої системи, що знаходиться в нерівноважних умовах. Стійкість є мірою зовнішнього впливу щодо відгуку системи, а буферність - мірою внутрішньосистемних сил, які компенсують цей вплив. На вищих рівнях організації ґрунту доцільно використовувати термін "функціональна стійкість”. Стійкість бар'єрних функцій ґрунту безпосередньо пов'язана з його станом як фізико-хімічної й дисперсної системи. Зворотні зв'язки між функціональною стійкістю ґрунтових систем та зміною характерних (модальних) властивостей ґрунту під дією забруднюючих речовин можуть суттєво посилювати негативний ефект від хімічного забруднення.

Агрегативна стійкість дисперсної системи ґрунту визначається, з одного боку, потужністю енергетичного бар'єру перед ближнім потенційним мінімумом, з іншого - глибиною дальнього потенційного мінімуму, в якому відбувається агрегація. Розпаду коагуляційної структури у дальньому потенційному мінімумі сприятимуть усі чинники (механічний, адсорбційний, диссолюційний, концентраційний), які посилюють розклинювальний тиск між часточками. Агрегативна стійкість ґрунту не може бути вимірювана іншим шляхом, ніж через певну дезагрегуючу дію. Для практичного визначення агрегативної стійкості ґрунту доцільне здійснення поетапної дезагрегації ґрунту чинниками різної сили дії, тобто проведення пептизаційного аналізу. Розроблено методику такого аналізу, яка поєднує принципи дрібної пептизації з процедурою виділення і розподілу тонкодисперсної частини ґрунту шляхом центрифугування суспензії.

Агрегативна стійкість тонкодисперсної частини ґрунту має провідне значення при забрудненні солями лужних і лужноземельних металів. Зміни агрегативної стійкості є незначними і зворотними при агрогенному засоленні ґрунтів внаслідок зрошення мінералізованими водами і катастрофічними - після аварійних викидів пластових вод . Кількісною мірою цих явищ є розроблений показник агрегативної стійкості та електрокінетичні властивості ґрунтів.

Забруднення ґрунту важкими металами призводить до зміни фізико-хімічної системи ґрунтів, а дисперсна система є дуже стійкою до цього впливу. У першу чергу змінюються кислотно-лужні умови у напрямку, який залежить від насиченості ґрунту основами і рівня навантаження. Наступним етапом є декальцинація ґрунтів, яка визначається наступними факторами: водним режимом, вмістом обмінного кальцію і магнію та наявністю їх мінеральних форм (природна вилугованість від карбонатів), кислотністю опадів і ґрунтового розчину, характером навантаження (поступове або залпове), кількістю поглинутої забруднюючої речовини і терміном із моменту її надходження. Втрата агрегативної стійкості дисперсної системи може відбуватись тільки у неврівноваженому стані одразу після адсорбції важких металів, тривалість якого обумовлена водним режимом.

Основним механізмом негативної дії нафтових вуглеводнів на ґрунт є створення стійкої гідрофобної плівки на поверхні ґрунтових часточок. Залежно від фізичних властивостей забруднюючої речовини і рівня забруднення, набуті ґрунтом зміни можуть мати сталого характеру, можуть зменшуватися з часом, а можуть проявлятися лише в окремі, несприятливі за зволоженням, роки. Гідрофобізація ґрунту, обумовлена важкими фракціями нафти, набуває вирішального значення в умовах сильного забруднення (понад 20 л/м²).

Стійкість бар'єрної функції зональних ґрунтів України щодо важких металів може відрізнятися на три порядки. Основними механізмами функціонування ґрунту як адсорбційного бар'єру є іонообмінний (з вилуговуванням лужноземельних, лужних елементів і водню) та специфічно-сорбційний (з вилуговуванням Н⁺). Регламентацію граничних параметрів процесу міграції важких металів доцільно здійснювати тільки для кислих (рН_КCl<5,9 або pH_водний<7,0) ґрунтів. За поліелементного складу забруднення спостерігається неспецифічний прямий вплив окремих важких металів на обсяги міграції. Вирішальними факторами у міграційній небезпеці вуглеводневого забруднення є фізичні властивості забруднюючої речовини і ґрунту. В'язкість забруднюючої речовини і структура порового простору ґрунту визначають швидкість її просування, а внаслідок цього - і співвідношення процесів випаровування та радіальної міграції, ймовірність латеральної міграції (у тому числі - внутрішньоґрунтової), можливість застосування технічних засобів для оперативного видалення вуглеводнів з поверхні.

Стійкість системи ґрунт-рослина до забруднення важкими металами складається з буферності ґрунту і толерантності рослин. Перший компонент системи формує певну концентрацію іонів важких металів у ґрунтовому розчині, другий - реагує на неї відповідно до своєї толерантності. Для оцінки захисних властивостей ґрунтів оптимальною є класифікація на основі двох параметрів: вмісту фізичної глини і рН водної витяжки. Різниця в толерантності рослин проявляється вже на перших етапах онтогенезу і є незмінною на різних ґрунтах. Причинами послаблення фітопродукційної функції ґрунтів, які зазнали вуглеводневого забруднення, є пряма токсична дія нафтових парів (на перший рік), погіршення поживного (переважно, перші 2-3 роки) і водно-повітряного режимів (сталий ефект). Таким чином, деградація ґрунту, спричинена нафтовим забрудненням, має як зворотну, так і незворотну складові.

Забруднення ґрунту важкими металами і нафтою призводить до перебудови мікробних ценозів, суттєво впливає на кругообіг вуглецю і азоту. Стійкість ґрунту як середовища мешкання мікроорганізмів складається з його здатності сприяти життєдіяльності нативної мікрофлори, біодеградації забруднюючої речовини ініційованою спільнотою та видаленню продуктів розкладу. Провідним фактором, що обумовлює стійкість процесу нітрифікації у ґрунті до дії важких металів, є гранулометричний склад ґрунтів.

Встановлено мінливість взаємного впливу елементів, що частково є наслідком і, водночас, механізмом пристосування рослин до зміни геохімічних умов. Забруднення рослинницької продукції при кореневому надходженні важких металів є наслідком не просто збільшення їх вмісту в ґрунті, а біогеохімічного дисбалансу, який виникає в техногенно забрудненій системі ґрунт-рослина. Багатокомпонентність нафти призводить до синергічного посилення негативної дії окремих вуглеводнів та уповільнення перебігу процесів самоочищення. “Легкі” і “важкі” нафтопродукти значно різняться за персистентністю і механізмами дії на ґрунти.

Доведено доцільність удосконалення існуючої системи регламентації хімічного забруднення ґрунтів і переходу на засади педоекологічного нормування, що враховує функціональність і комплексність оцінки, ґрунтово-кліматичну адаптованість і стандартизованість нормативних параметрів. Диференціація нормативів для земель різного функціонального призначення, урахування буферності ґрунтів і толерантності рослин дозволяє значно підвищити об'єктивність оцінки небезпеки забруднення. Для умов України доцільне встановлення нормативів граничного вмісту важких металів для трьох класів буферності ґрунтів. Розроблено методологію ґрунтово-геохімічного обстеження, у якій пріоритетне значення надається співставленню техногенного навантаження із стійкістю ґрунтів до забруднення, штучно створеного геохімічного фону - із природним, який властивий даному ландшафтові.

Уперше для України розроблено систему екологічної, господарської і меліоративної регламентації вуглеводневого забруднення, яка передбачає ґрунтову і часову диференціацію нормативних параметрів. Господарською регламентацією є коефіцієнти зниження родючості нафтозабруднених ґрунтів. Нормативи екологічної регламентації враховують дію нафти на рослини, ґрунтову мікрофлору і фізичні властивості ґрунту. Нормативи меліоративної регламентації передбачають диференціацію терміну рекультиваційного періоду залежно від здатності ґрунтів до самоочищення і рівня забруднення. Розроблено класифікацію нафтопродуктів за їх дією на ґрунт і запропоновано нормативи їх граничного вмісту.

Пропозиції виробництву

Існуючі нормативи гранично допустимих концентрацій важких металів у ґрунті не забезпечують об'єктивності оцінки забруднення. Уповноваженим органам виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів рекомендується запровадити в Україні систему нормативів, відмінних для земель різного функціонального призначення (чотири групи) та буферності (три класи). Віднесення ґрунту до певного класу буферності слід проводити за параметрами кислотності (рН водний і сольовий) та гранулометричного складу (вміст часточок фізичної глини).

Для оцінки небезпеки техногенного забруднення населених пунктів, окремих районів міст, приміських територій і промислових підприємств доцільно застосовувати методику ґрунтово-геохімічного обстеження, зіставляючи техногенне навантаження із стійкістю ґрунтів до забруднення, штучно створений геохімічний фон - із природним, який властивий даному ландшафту.

Пропонується диференційований підхід до регламентації вуглеводневого забруднення ґрунту. Визначення збитків внаслідок сталого погіршення родючості нафтозабрудненого ґрунту слід проводити за розробленими коефіцієнтами (табл.5), через тимчасове погіршення - за вартістю заходів біологічної рекультивації (ГСТУ 41-00032626-00-023-2000) протягом певного рекультиваційного періоду (табл.8). Для обстеження земель, що зазнали вуглеводневого забруднення, рекомендується застосовувати методику визначення вмісту нафтопродуктів у ґрунті за методом інфрачервоної спектроскопії (МВВ 31-497058-009-2002).

Уповноваженим органам виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів пропонується система нормативів граничного вмісту окремих нафтопродуктів у ґрунті (табл. 6-7).

СПИСОК ОПУБЛІКОВНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

Мірошниченко М.М. Ґрунтово-екологічне нормування забруднення важкими металами // Вісник аграрної науки. - 2002. - № 5. - С. 62- 66.

Мірошниченко М.М. Зміни родючості ґрунту при вуглеводневому забрудненні / М.М.Мірошниченко, А.І.Фатєєв, Є.В.Панасенко, В.І.Якушко // Вісник аграрної науки.-2002. - №10. - С. 52-54 (планування досліджень, узагальнення результатів і розробка коефіцієнтів зниження родючості).

Фатєєв А.І. До питання оцінки рівнів небезпеки забруднення ґрунтів важкими металами / А.І.Фатєєв, М.М.Мірошниченко, Т.Ю.Биндич, В.Л.Самохвалова // Вісник аграрної науки. - 1999. - №10. - С. 59-62 (аналіз стану проблеми, концепція, фізико-хімічні дослідження, висновки)

Самохвалова В.Л. Порогові рівні токсичності важких металів для сільськогосподарських культур / В.Л.Самохвалова, М.М.Мірошниченко, А.І.Фатєєв // Вісник аграрної науки. - 2001. - №11. - С. 61-65 (визначення обробіток і аналіз даних МПД №4).

Фатєєв А.І. Надходження важких металів до рослин та ефективність добрив на техногенно забруднених ґрунтах / А.І.Фатєєв, В.Л.Самохвалова, М.М.Мірошниченко // Вісник аграрної науки. -1999. - №2. - С. 61-65 (частина експериментальних даних та їх узагальнення).

Мирошниченко Н.Н. Коллоидно-химическая диагностика почвенных процессов // Почвоведение. - 2000. - №1. - С. 63-69.

Мирошниченко Н.Н. Показатели буферности и устойчивости в оценке барьерной функции почв / Н.Н.Мирошниченко, Я.В.Пащенко, А.И.Фатеев // Почвоведение. - 2003. - № 7. - С. 808-817 (теоретична частина роботи та інтерпретація результатів, написання статті).

Фатеев А.И. Миграция, транслокация и фитотоксичность тяжелых металлов при полиэлементном загрязнении почвы / А.И.Фатеев, Н.Н.Мирошниченко, В.Л.Самохвалова // Агрохимия - 2001. - № 3. -С. 57-63 (обробіток і аналіз даних з міграції і фітотоксичності ВМ, написання статті,).

Мірошниченко М.М. Стійкість дисперсної системи ґрунту до антропогенного навантаження (до теорії агрегативної стійкості) // Агрохімія і ґрунтознавство. - Вип. 63.- 2002. - С. 21-26.

Мірошниченко М.М. Систематика хімічного забруднення ґрунтів // Агрохімія і ґрунтознавство. Спец. вип. до VI з'їзду УТГА.- Кн. 3. - Харків, 2002. - С. 102-104.

Мірошниченко М.М. Вплив забруднення нафтою на властивості ґрунтів різного гранулометричного складу // Агрохімія і ґрунтознавство. - 2000 - Вип. 60.- С. 91-96.

Мірошниченко М.М. Кислотно-лужна рівновага в системі ґрунт-розчин солей важких металів // Агрохімія і ґрунтознавство. - 1998. - Спец. вип. - ч.4. - С. 166-168.

Фатєєв А.І. Селективність вбирання катіонів важких металів ґрунтами / А.І.Фатєєв, М.М.Мірошниченко // Агрохімія і ґрунтознавство. - 1998. - Спец. вип. - ч.3. - С. 76 (експериментальні, дослідження та їх узагальнення).

Мірошниченко М.М. Стійкість ґрунту проти забруднення нафтою: параметри оцінки і механізми формування / М.М.Мірошниченко, Є.В.Панасенко, Л.М.Мирошниченко, В.І.Якушко // Агрохімія і ґрунтознавство. - 2001. - Вип.61.- С. 176-185. (концепція, планування досліджень, написання статті).

Белоненко Г.М. Органо-минеральные коллоиды в почве, их генезис и изменение под влиянием антропогенных воздействий / Г.М.Белоненко, А.Д.Ивашина, Н.Н.Мирошниченко, Б.Б.Котвицкий, А.М.Бердников, Н.Н.Любинецкий, А.И.Бакун // Агрохімія і ґрунтознавство. - 1994. - Вип. 57. - С. 22-29 (теорія, експериментальні дослідження і написання статті).

Белоненко Г.М. Изменение черноземных почв при нефтедобыче и пути восстановления их плодородия / Г.М.Белоненко, А.Д.Ивашина, Н.Н.Мирошниченко, С.П.Зеленцов, И.В.Плахетко // Агрохімія і ґрунтознавство - 1996. - Вип. 58. - С. 27-37 (польові та експериментальні дослідження).

Білоненко Г.М. Зміна складу органо-мінеральних колоїдів супіщаних ґрунтів України при різних прийомах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва / Г.М.Білоненко, А.Д.Івашина, М.М.Мірошниченко // Агрохімія і ґрунтознавство. - 1993.- Вип. 56.- С.36-46 (польові, експериментальні дослідження).

Пащенко Я.В. Загрязнение сельскохозяйственных культур тяжелыми металлами из почвы и атмосферы / Я.В.Пащенко, А.И.Фатеев, Н.Н.Мирошниченко, О.М.Федорович // Агрохімія і ґрунтознавство. - 2003. - Вип. 64. - С. 77-85 (співавтор ідеї, методичне керівництво).

Мірошниченко М.М. Техногенні ореоли засолення чорноземів на нафтопромислах Дніпровсько-Донецької западини // Вісник ДААУ.- 2001.- Вип. №2. - С. 3-7.

Мірошниченко М.М. Адсорбційні механізми бар'єрної функції ґрунтів у міграції важких металів // Вісник Запорізького державного університету. Фізико-математичні і біологічні науки. -2001. - №1. - С. 192-196.

Христенко С.І. Вплив поліелементного забруднення на формування і функціонування мікробного ценозу чорнозему опідзоленого / С.І.Христенко, С.Ф.Шатохіна, М.М.Мірошниченко, А.І.Фатєєв // Вісник Запорізького державного університету. Фізико-математичні і біологічні науки. - 2002. - № 2. - С. 153-156 (стан проблеми, польові дослідження).

Балюк С.А. Оценка загрязненности почвенного покрова литогидрологически неоднородной территории (на примере города Бердянск) / С.А.Балюк, А.И.Фатеев, Н.Н.Мирошниченко, Я.В.Пащенко, М.А.Солоха, С.И.Колесников // Вісник Запорізького державного університету. Фізико-математичні і біологічні науки. - 2003. - № 1. - С. 107-112 (проведення обстеження, узагальнення результатів, написання статті).

Мірошниченко М.М. Оцінка геохімічних умов агроценозів за критерієм фітотоксичності / М.М.Мірошниченко, А.І.Фатєєв, В.Л.Самохвалова // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка.-2003. - №1(57). - С. 45-51 (ідея, її розробка, написання статті).

Фатєєв А.І. Стійкість фітопродуктивної функції ґрунту при поліелементному забрудненні / А.І.Фатєєв, М.М.Мірошниченко, Т.Ю.Биндич, В.Л.Самохвалова // Агроекологічний журнал. - 2002. - № 1. - С. 55-58 (концептуальна частина роботи, розробка і перевірка сумарного показника фітотоксичності).

Фатєєв А.І. До оцінки шкідливості багатокомпонентних забрудників ґрунту / А.І.Фатєєв, М.М.Мірошниченко, Т.Ю.Биндич, В.Л.Самохвалова // Ґрунтознавство. - 2002. - Том 2. - № 1-2. - С. 82-87 (ідея, її розробка, статистичний обробіток і узагальнення результатів, написання статті).

Мірошниченко М.М. Фактори деконтамінації ґрунтів, що зазнали вуглеводневого забруднення та нормування допустимих навантажень / М.М.Мірошниченко, А.І.Фатєєв, Є.В.Панасенко, С.І.Христенко, О.Ф.Павленко // Ґрунтознавство. - 2002.- Том 3. - № 3-4. - С. 75-79 (планування досліджень, узагальнення результатів, написання статті).

Фатєєв А.І. Відновлення родючості нафтозабрудненого ґрунту засобами агромеліорації / А.І.Фатєєв, М.М.Мірошниченко, Є.В.Панасенко, В.І.Якушко // Вісник аграрної науки південного регіону. Сільськогосподарські та біологічні науки. Вип. 1.- Одеса: СМИЛ, 2000. - С.234-240. (аналіз стану проблеми, планування досліджень, написання статті).

Размещено на Allbest.ru