Заповідні території Миколаївщини

Фауна представлена приблизно 62 видами, основні з них: турбелярнії, нематоди, олігохети, кліщі. Склад фауни головним чином морський. Нараховується 7-8 солонкуватих видів. Осолонення, при прокладці каналу, і наступна ізоляція Тилігульського лиману від моря обумовили скорочення видів риб до 29-30. Змінилося співвідношення екологічних груп, менше стало прісноводних, більше солонуватоводних і морських видів. Докорінно змінилася структура промислових виловів. Знизився загальний вилов риби, погіршилась якісна характеристика: замість сазана, тарані й бичків тепер домінує тюлька. Солонкуватоводні бички (їх тут біля 10 видів) переживають глибоку депресію. Їх вилов знизився з 6-7 тис. на рік (1966) до нуля. З морських риб, постійних мешканців лиману, промисловими є лише глосса і зеленчук. Однак їх чисельність дуже низька. Серед морських емігрантів інтерес становить атерина, вона успішно тут відтворюється і дає улов 5-6 ц на рік. Заходять до лиману також карась, кефаль. На акваторії лиману зустрічається багато птахів. Основним багатством лиману є мул, що займає значну площу дна його найглибшої частини, пов'язаної зі старим руслом річки Тилігул. Конфігурація покладів мулу має звивисті обриси. Мулові грязі заповнюють впадини і покривають підвищення дна з дрібнозернистого піску і глини. Загальна площа грязевого покриву складає біля 48,125 км². Мулова грязь Тилігулу - це порода чорного і темно-сірого кольору, що складається з води, мінеральних та органічних речовин, має тонкодисперсну структуру, однорідність, мазеподібну консистенцію, має жирний блиск і запах сірководню. У верхній частині грязь розріджена, а в нижній - згущена. Фізико-хімічні дослідження показали, що не всі грязі лиману мають лікувальні якості. Площа лікувальних грязей сягає 23,25 км². Грязі, що містять пісок і черепашки, з яких складаються краєві ділянки покладів, не можуть використовуватися як лікувальні. До лікувальних грязей відносяться ті, що займають центральну частину покладів. Середня потужність покладів лікувальних грязей становить 0,5 м. Грязі Тилігульського лиману належать до слабосульфідних низько - ісередньомінералізованих. Такі грязі широко використовуються для лікування органів опорно-рухового апарату, нервової системи, гінекологічних захворювань тощо. Узбережна частина лиману має протяжність 7 км, а прилегла зона мілководдя має сприятливі умови для масового купання дітей та дорослих. Рекреаційні грязьові ресурси лиману забезпечують до 100 тис. рекреантів на рік.У порівнянні з рекреаційними ресурсами лиману заслуговує критичного ставлення використання лиману як енергетичного комплексу чи водосховища для акумуляції стоку Дунаю, що повинно підвищити рівень води в ньому більше 10 м і знищити його як дану екологічну систему. [3, c. 126]

Джерело в Кандибиному

Це джерело знаходиться біля села Кандибине Новоодеського району Миколаївської області. Воно відноситься до державних пам'ятників природи місцевого значення. За одну годину джерело дає 30 кубометрів чистої, смачної і дуже холодної води.

Острів Березань

Довжина острова з півночі на південь становить 850 метрів, а ширина - біля 400 метрів. Вік острова становить понад 3000 років.

«Варюшине»

Державний заказник місцевого значення, площею 150 га, розташований на території Веселинівського району.

«Солоне озеро»

Розміщене в Березанському районі, площею 375 га.

«Чабанка»

Державне заповідне урочище, площею 457 га, розміщене на території Новобузького району.

Вознесенське мисливське господарство

Створене в 1959 році. Площа 106 га. Знаходиться на території Вознесенського району Миколаївської області. Здебільшого це широкі поля з балками, перерізані в різних напрямках лісополосами (смугами). Є кілька невеликих лісових масивів, де ростуть переважно дуб, клен, ясень, глід, біла акація, лох, шипшина, терен. На території господарства протікає Південний Буг і ряд менших річок - Арбузинка, Гнилий Єланець, Мертвовод. На цих річках та інших водоймах

гніздяться крижі, чирки, лисухи та інші водоплаваючі птахи, сіра куріпка, дрохва, перепілка; акліматизовано фазана. На полях та лісовій частині господарства водяться такі мисливські тварини, як заєць-русак, косуля, борсук.

Історико-археологічний заповідник «Ольвія»

Це один з найбільших на півдні України історико-археологічних заповідників. Він розміщений біля села Парутине на відстані 40 км від Миколаєва і 30 км від Очакова. У період свого розквіту (ІІІ ст. до н.е.) населення міста становило понад 15 тис. Місто було широко відоме в античному світі, воно згадується в різноманітних написах того часу, у творах історика Геродота, який, як вважають учені, відвідував Ольвію у V ст. до н.е.

Городище являє собою трикутник між Північною, Заячою балками та лиманом. Воно складається з трьох частин: верхнього міста, терасного міста, площею 30 га, та нижнього міста. Нижнє місто з портом затоплене водами лиману, площею понад 25 га. Цікавою в північному Причорномор'ї є ольвійська система водопостачання. Тут збереглися резервуари для води, фрагменти кам'яного жолоба, по якому вода подавалася за допомогою так званого сифона до побутових споруд. Типовою для стародавнього архітектурного ансамблю є Агора - майдан розміром біля тисячі квадратних метрів. Навколо нього розміщувались торгові, адміністративні, культурні, навчальні і спортивні споруди.

Некрополь (місто мертвих) Ольвії займає площу біля 500 га і знайомить нас з різноманітними типами поховань і споруд для цього. Бідних ховали в ямах з виритими в ґрунті коридорами. Склепи багатих ольвіополітів мали декілька камер і оброблялись камінням. Територія міста-держави була значно ширшою сучасного заповідника, вона включала сільський округ Ольвії. Протягом свого існування Ольвія була оточена сіткою античних поселень, розташованих у районі сучасного Очакова, на берегах Бузького, Дніпровського, Тилігульського та Березанського лиманів. Таких поселень знайдено біля 200. Матеріали і пам'ятки Ольвії зберігаються в Ермітажі, в історичному музеї в Москві, історичному музеї України, Одеському археологічному музеї, Миколаївському та Херсонському краєзнавчих музеях, а також у музеях Лондона, інших країн Західної Європи та Америки. Стежками городища стародавнього міста Ольвія рідко зустрічаються люди, не кожного дня проходять екскурсії, не часто сюди заїздять археологічні експедиції. Тут

панує особлива тиша. Лише долинає відгомін життя села Парутине, що примикає до городища. Над головою спекотне сонце, ледь дихає степовий вітер. З-під ніг здіймаються хмари комах, потривожених у траві. Повітря пахне степовим полином, шалфеєм, чебрецем та іншим різнотрав'ям, і з глибин пам'яті поколінь долинає до свідомості сильний запах євшан-зілля. Поруч шепоче про філософську мудрість життя та вічну красу природи лазурний лиман, натикаючись своїми хвилями на руїни стародавнього городища. Історія Ольвії тісно пов'язана з історією нашого краю. Місто було засновано десь у VI столітті до н.е. колоністами з далекої Мілети та інших іонійських центрів, які шукали нового життєвого простору та нових зв'язків зі світом. Це були мужні енергійні люди, переповнені романтизму і практицизму.

Ольвія була однією з таких найбільш розвинених державних утворень цього краю, таких як Тіра, Херсонес, Пантікапея, Фанагорія та інші. Про процес забудови й облаштування поліса свідчать уламки мармурових і вапнякових архітектурних деталей: бази колон, акротерій, що вінчують прикрашенняфронтонів, каліптери - водопровідні труби. Ольвія формувалась як великий поліс, включаючи в себе прилеглі міста - хору. Хора становила основу сільського господарства Ольвії. Тваринництво було представлене конярством, вівчарством, козівництвом, скотарством. Ольвіополіти розводили гусей, голубів, індиків. Були вони і майстерними рибалками. Землеробство представляли посіви пшениці, різноманітних овочів. Садівники вирощували ягоди, виноград, фрукти. Безпосередньо в місті розвивалися такі ремесла, як гончарне, камінотесне, деревообробне, по виготовленню виробів з кісток та інші. В Ольвії широкого розвитку набули металообробка (залізні, свинцеві і бронзові вироби), форми литва прикрас - фібул, браслетів, кісткорізне ремесло, прядіння і ткацтво. Дуже цікава антична чорнолакова кераміка V-III ст. до н.е. - це чаші для пиття - кіліки, скіфоси, канфари. Судини для масла - лекфії, бальзамарії, алабастри. Особливої уваги заслуговує коропластика, виготовлення статуй з мармуру (наприклад, відома статуя богині Кібели - покровительниці міста, виготовлена місцевими майстрами в І ст. н.е.). Серед матеріалів розкопок зустрічаються різноманітні прикраси: буси, підвіски зі скла, янтарю, гірського кришталю, агату тощо. Про розвиток торгівлі свідчать амфори - тара, в якій з Хіосу, Родосу, Самосу, Гераклеї та інших центрів привозили вино, оливкову олію тощо. В обмін на ремесляні вироби і товари, в тому числі й імпортовані з інших еллінських центрів, ольвійські купці одержували від сусідніх племен (головним чином скіфів, сарматів та інших) худобу, зерно, вовну, а також велику кількість рабів, яких вони продавали на ринках метрополії.

Ольвія мала досить розвинуту освіту, мистецтво, архітектуру, спорт. Це була рабовласницька держава з досить розвинутою демократією. Хоча в республіці жінки не користувались рівноправ'ям з чоловіками, але вони були високоосвічені і відігравали досить важливу роль у суспільному житті. Ольвія мала чіткий державний устрій, вела мирну політику з сусідами. Військо вирішувало завдання тільки захисту держави та підтримки порядку в ній. Ольвія мала уряд, свій монетний двір і свої гроші, що називались асами і дельфінчиками. До речі, дельфін із степовим орлом були зображені і на гербіольвійської держави.

Саме місто Ольвія раціонально використовувало природний ландшафт і мало форму трикутника - зі сходу воно омивалося водами широкого лиману, з півдня і заходу кордон міста проходив по глибокій з крутими схилами Заячій балці, а з півночі аж до лиману - по Північній балці. Лиман і балки слугували надійними стратегічними укріпленнями і захищали місто від нападників. Тут донині збереглись руїни споруд для легіонерів та сторожові вежі. Верхня тераса і нижня частина міста були забудовані кам'яними будівлями. Кожний будинок-садиба мав внутрішній дворик, великі і глибокі підвали-погреби (до речі, тільки вони в якійсь мірі й збереглися до нашого часу). Все облаштовувалось так, щоб кожний будинок був ніби самостійною маленькою фортецею. Може, звідси пішов вислів «Мій дім - моя фортеця». Вкриті будинки були черепицею. Дахи робили так, щоб збирати всю дощову воду в спеціальні ями-басини. Ця вода використовувалась для побутових потреб. У місті була добре розвинута каналізація з гончарних труб, решітки від яких часто знаходять на городищі донині. При будівництві іноді використовували так звану циклопічну кладку з різного розміру (від великих до малих) каменів, без застосування цементуючого матеріалу - сухим способом. Місто мало добре розвинутий порт. Це була одна з найголовніших артерій, через яку підтримувався зв'язок із зовнішнім світом. В Ольвійському порту завжди вирувало життя, постійно прибували і відбували кораблі з різними товарами. Молодь морем відправлялась на навчання до Афін, Олександрії та інших культурних центрів ого часу.

Від руїн святилища Аполлона крутими стежками спускаємось до джерел. П'ємо холодну джерельну воду, що несе в собі життя, здоров'я і красу. Біля джерел буяє, як оптимістичний символ вічності життя, рослинність, навіть кропива тут сягає висотою до трьох метрів. Від джерела вузенька стежинка, що стрімко підіймається вгору, веде до найвищого місця на городищі - тут знаходиться вежа римських легіонерів, яких наймали на військову службу ольвіополіти. Підіймаємось на вежу. Перед очима розкривається широкий простір лиману і степу. Все ніби застигло у вічній дивовижній красі та спокої. Тільки лиман гонить свої хвилі та вітер колише трави над городищем стародавньої Ольвії. У віках зникла стародавня держава, зруйновано і пограбовано її прекрасну столицю - місто щастя Ольвію.

Нині на території стародавньої Ольвії квітне одне з найкрасивіших і найбагатших сіл України і Миколаївщини - Парутине. Тут знаходиться найбагатше в Україні колективне селянське підприємство «Ольвія». В цьому селі живуть і працюють добрі люди - працьовиті, життєрадісні. У 1996 році в селі Парутине відкрили найкращий в Україні сільський Будинок культури. У селі все є для заможного, нормального, цивілізованого життя людини: хороша середня і музична школи, дитячий садок з басейном, стадіон, танцювальний майданчик, хороші магазини, автостанція, пристань, пекарня, маслоцех, крупорушка, великий винзавод. У господарстві є багаті сади і виноградники, розвинуте зерновиробництво й овочівництво, високопродуктивна молочна і свиноферма, пасіка, майстерня й автогараж, дві їдальні, готель та інше. Отже, на прикладі ольвійської землі підтверджується вірність народної мудрості. [3, c. 127-132]

Размещено на Allbest.ru