Разом з річковим стоком в океан надходять і важкі метали, багато з яких мають токсичні властивості. Загальний обсяг річкового стоку складає 46 тис. м3 води на рік. Разом з ним у Світовий океан надходить до 2 млн т свинцю, до 20 тис. т кадмію, до 10 тис. т ртуті. Найбільш високі рівні забруднення мають прибережні води і внутрішні моря. Чималу роль у забрудненні Світового океану відіграє й атмосфера. Так, наприклад, до 30% усієї ртуті і 50% свинцю, що надходять в океан, щорічно переноситься через атмосферу.

За своєю токсичністю дії в морському середовищі особливу небезпеку становить ртуть. Під впливом мікробіологічних процесів токсична неорганічна ртуть перетворюється на набагато більш токсичні органічні форми ртуті. Накопичені завдяки біоакумуляції в рибі чи молюсках сполуки метилованої ртуті являють пряму загрозу життю і здоров'ю людей.

Ртуть, кадмій, свинець, мідь, цинк, хром, миш'як і інші важкі метали не тільки накопичуються в морських організмах, отруюючи тим самим морські продукти харчування, але і найнегативнішим чином впливають на мешканців моря. Коефіцієнти накопичення токсичних металів, тобто концентрація їх на одиницю ваги в морських організмах стосовно морської води, змінюються в широких межах - від сотень до сотень тисяч, в залежності від природи металів і видів організмі)). Ці коефіцієнти показують, як накопичуються шкідливі речовини в рибі, молюсках, ракоподібних і інших організмах.

3.3 Проблема збереження цілісності космосфери

Початок космічної ери породив проблему збереження цілісності ще однієї земної оболонки - космосфери (навколоземного космічного простору). Проникнення людини в космос не просто героїчна епопея, це ще і цілеспрямована довгострокова політика оволодіння новими ресурсами природи і природного середовища.

Космічна оболонка Землі виконує ряд важливих для життя планети і для життя на планеті функцій, пов'язаних з підтримкою її радіаційного - теплового балансу, протіканням деяких геофізичних процесів. Тому збереження природних рівноваг і споконвічних властивостей космосфери Землі в процесі проникнення в неї людини - велике, життєво важливе загально планетарне завдання.

Космічна діяльність охоплює широке коло прикладних напрямків: дослідження природних ресурсів Землі, контроль за станом навколишнього середовища, зв'язок, навігацію, метеорологію, геодезію, картографію, телемовлення, порятунок суден і літаків, що терплять лихо; технологічні, біологічні й інші наукові експерименти, що готують ґрунт для ще більш інтенсивного, зокрема індустріального використання космосу.

Космос усе більше стає ареною для різноманітного і плідного мирного співробітництва. Зараз у космосі ведуться інтенсивні дослідження й експерименти цивільного призначення. Усе це припускає запуск великої кількості космічних об'єктів. На початку 80-х років у космос виводилося більш ніж 100 об'єктів на рік. В даний час на орбіті Землі знаходиться близько 10-15 тисяч великих штучних об'єктів і 40 000 дрібних (приблизно 2,5 сантиметра в діаметрі).

Деякі з сучасних і намічуваних на майбутнє видів космічної діяльності повинні стати об'єктом регламентації, щоб виключити забруднення й інші форми порушення природної рівноваги в космічному просторі. В даний час на міжнародних форумах триває обговорення, крім питання про немілітаризацію космосу, таких аспектів регулювання як: скорочення числа супутників, що вичерпали свій резерв (так званих космічних відходів), скидання в космос різного роду небезпечних «земних» відходів, запуск великих ракетних прискорювачів на твердому паливі.

Одна з найгостріших глобальних проблем сучасності - це проблема зростаючої кислотності атмосферних опадів і ґрунтового покриву. Кислотні дощі викликають не тільки підкислення ґрунтових воді верхніх шарів фунтів. Кислотність із опадами поширюється на весь ґрунтовий профіль і викликає значне підкислення ґрунтових вод. Кислотні дощі виникають у результаті господарської діяльності людини, що супроводжується емісією окислів сірки, азоту, вуглецю. Ці окисли, надходячи в атмосферу, переносяться на великі відстані, взаємодіють з водою і перетворюються на розчини суміші сірчистої, сірчаної, азотистої, азотної і вугільної кислот, що випадають у вигляді «кислих дощів» на сушу, взаємодіючи з рослинами, ґрунтами, водами. Головними джерелами накопичення окислів в атмосфері є спалювання сланців, нафти, вугілля, газу в промисловості, сільському господарстві, побуті. Господарська діяльність людини майже вдвічі збільшила надходження в атмосферу окислів сірки, азоту, сірководню й оксиду вуглецю. Природно, що це позначилося на підвищенні кислотності атмосферних опадів, поверхневих і ґрунтових вод.

3.4 Аєрозольне забруднення атмосфери

Аерозольне забруднення атмосфери. Аерозолі - це тверді чи рідкі частки, що знаходяться в зваженому стані е повітрі. Тверді компоненти аерозолей у ряді випадків небезпечні для організмів, а в людей викликають специфічні захворювання. В атмосфері аерозольні забруднення сприймаються у вигляді диму, туману, чи смогу. Середній розмір аерозольних часток складає 1-5 мкм.

Основними джерелами штучних аерозольних забруднень повітря є ТЕС, що споживають вугілля високої зольності збагачувальні фабрики, металургійні, цементні, магнезитові сажеві заводи. Аерозольні частки від цих джерел відрізняються великим розмаїттям хімічного складу. Найчастіше в їхньому складі виявляються сполуки кремнію, кальцію і вуглецю, рідше оксиди металів: заліза, магнію, марганцю, цинку, міді, нікелю, свинцю, сурми, вісмуту, селену, миш'яку, берилію, кадмію, хрому, кобальту, молібдену, а також азбесту. Ще більша розмаїтість властива органічному пилу, що включає аліфатичні й ароматичні вуглеводні, солі кислот. Бона утворюється при спалюванні залишкових нафтопродуктів, у процесі піролізу на нафтопереробних, нафтохімічних і інших подібних підприємствах. Постійними джерелами аерозольного забруднення є промислові відвали - штучні насипи з розкривних порід, утворені під час видобутку корисних копалин чи ж з відходів підприємств переробної промисловості, ТЕС. Джерелом пилу й отрутних газів слугують масові підривні роботи. Так, у результаті одного середнього по масі вибуху (250 - 300 тонн вибухових речовин) в атмосферу викидається близько 2 тис. м³, умовного оксиду вуглецю і більш як 150 тонн пилу. Виробництво цементу й інших будівельних матеріалів також є джерелом забруднення атмосфери пилом.

Порушення озонового шару. Озон - одна з форм існування хімічного елемента кисню в земній атмосфері - його молекула складається з трьох атомів кисню 03, для утворення озону необхідно попереднє утворення вільних атомів кисню.

Зі збільшенням кількості атомарного кисню зростає і вміст озону в атмосфері. Однак з висотою збільшується й ультрафіолетова радіація, що руйнує озон швидше, ніж йде його утворення, тому концентрація озону в атмосфері починає зменшуватися. Виміри показують, що озон в атмосфері має шарувату структуру і його основна маса зосереджена в шарі на висоті 20 - 25 км, а починаючи з висоти 55 км, його концентрація активно зменшується, отже, озон присутній у тропосфері, стратосфері, мезосфері.

» Озонова дірка» - це явище зменшення загальної кількості озону. Відмічено систематичне зменшення концентрації О₃ навесні приблизно в 1,5 - 2 рази. Хлор- і фторвуглероди (ФХВ) вже більш ніж 60 років використовуються як холодоагенти в холодильниках і кондиціонерах, пропеленти для аерозольних сумішей, піноутворюючі агенти у вогнегасниках, очисники для електронних приладів, у хімічному чищенні одягу, при виробництві пенопластів. Інертність цих сполук робить їх небезпечними для атмосферного озону. ХФВ не розпадаються швидко в тропосфері (нижньому шарі атмосфери, що простирається від поверхні Землі до висоти 10 км), як це відбувається, наприклад, із більшістю окислів азоту, і зрештою проникають у стратосферу, верхня межа якої розташовується на висоті близько 50 км. Коли молекули ХФВ піднімаються до висоти 25 км, де концентрація озону максимальна, вони піддаються інтенсивному впливу ультрафіолетового випромінювання, що не проникає на менші висоти через дію озону, який екранує. Ультрафіолет руйнує стійкі в звичайних умовах молекули ХФВ, що розпадаються на компоненти, які мають високу реакційну здатність, зокрема атомний хлор. Таким чином, ХФВ переносить хлор з поверхні Землі через тропосферу і нижні шари атмосфери, де менш інертні сполуки хлору руйнуються, у стратосферу, до шару з найбільшою концентрацією озону. Дуже важливо, що хлор при руйнуванні озону діє подібно каталізатору: у ході хімічного процесу його кількість не зменшується. Внаслідок цього один атом хлору може зруйнувати до 10 000 молекул озону, перш ніж буде дезактивований чи повернеться в тропосферу. Зараз викиди ХФВ в атмосферу обчислюються мільйонами тонн, а дія тих, що вже потрапили в атмосферу, буде продовжуватися кілька десятиліть.

Багато країн почали вживати заходи, спрямовані на скорочення виробництва і використання ХФВ. З 1978 р. у США було заборонено використання ХФВ в аерозолях. На жаль, використання ХФВ в інших галузях обмежено не було. У вересні 1987 р. 23 провідні країни світу підписали в Монреалі конвенцію, що зобов'язує їх знизити споживання ХФВ. Для використання в якості пронелента в аерозолях уже знайдений замінник - пропан - бутанова суміш. За фізичними параметрами вона практично не поступається фреонам, але, на відміну від них, вогненебезпечна. Складніші справи з холодильним обладнанням - другим за розміром споживачем фреонів. Справа в тім, що через полярність молекули ХФВ мають високу теплоту випару, що дуже важливо для робочого тіла в холодильниках і кондиціонерах. Кращим, відомим на сьогодні замінником фреонів, є аміак, але він токсичний і все-таки поступається ХФВ за фізичними параметрами.

Використання фреонів продовжується, і поки далеко навіть до стабілізації рівня ХФВ в атмосфері. Так, за даними мережі Глобального моніторингу змін клімату, у фонових умовах - на берегах Тихого й Атлантичного океанів і на островах, далеко від промислових і густонаселених районів - концентрація фреонів у даний час зростає зі швидкістю 5 - 9% на рік. Вміст у стратосфері фотохімічно активних сполук хлору в даний час у 2-3 рази вищий в порівнянні з рівнем 50-х років, до початку прискореного виробництва фреонів.

Найбільша озонова дірка виявлена над Антарктидою і багато в чому є наслідком метеорологічних процесів. Утворення озону можливо тільки при наявності ультрафіолету, а під час Полярної ночі він не продукується. Взимку над Антарктикою утворюється стійкий вихор, що перешкоджає припливу багатого озоном повітря із середніх широт. Тому до весни навіть невелика кількість активного хлору здатна завдати серйозної шкоди озоновому шару. Такий вихор практично відсутній над Арктикою, тому в північній півкулі падіння концентрації озону значно менше. Багато дослідників вважають, що на процес руйнування озону впливають полярні стратосферні хмари. Ці висотні хмари набагато частіше спостерігаються над Антарктикою, ніж над Арктикою, утворюються взимку, коли при відсутності сонячного світла й в умовах метеорологічної ізоляції Антарктиди, температура в стратосфері падає нижче -80°

Могутнім джерелом знищення озону є азотні добрива. Потрапляючи в ґрунт, такі добрива розпорошуються, при цьому деяка кількість молекул потрапляє в приземне повітря. Далі відбувається цілий ланцюжок процесів: турбулентність у приземному шарі повітря, перенос збагаченого азотними окислами газу в низькі шпроти, зворотній горизонтальний перенос газу в більш високі широти вже в стратосфері.

Окисли азоту надходять в атмосферу також при спалюванні промислового палива. За наявними оцінками, кількість закису азоту, що потрапляє в повітря з димом працюючих на звичайному (не ядерному) пальному електростанцій, сама по собі досить велика і складає 3-4 мегатонни на рік, хоча вона і не настільки небезпечна в порівнянні з азотистими добривами.

У водневому циклі бере участь безліч водородовмісних сполук. Водень надходить в атмосферу у вигляді води.

Людська діяльність також привносить воду у верхні шари атмосфери. При підйомах великих ракет в атмосферу викидається велика кількість молекул Н₂0; відбувається викид води і при польотах стратосферної авіації.

Водень потрапляє в атмосферу й у вигляді метану СНГ Природне джерело метану - вологі ліси, болота і рисові поля, де він утворюється як результат діяльності анаеробних бактерій.

Американські вчені винайшли, що саме хлорний цикл руйнування озону становить найбільшу реальну небезпеку для існування озонового шару.

Розвиток цивілізації призводить до усе більших викидів хлорних сполук в атмосферу, і одну з провідних ролей у цьому процесі відіграють фреони (хлорфторвуглеродовмісні сполуки, такі як CFC1₃ CF₂Cl₂). Зростання виробництва фреонів триває величезними темпами (це виробництво холодильної техніки, аерозолей, пінопласті в і т.д.). їхнє надходження в атмосферу пов'язано з технологічними втратами.

Визначено два шляхи відновлення озонового шару: видалення з атмосфери озоноруйнуючих речовин і продукування озону.

Перший шлях - видалення каталізаторів з атмосфери - поки не має реальних варіантів вирішення. Передбачалося використовувати лазерне опромінення озоновмісних шарів атмосфери з метою дисоціації молекул фреону. Але повільний розпад молекул фреону дотепер рятує нас від прискореного руйнування озонового шару і тільки невелика частина енергії лазера буде працювати па досягнення поставленої мети, основна її частина буде розсіюватися в космосі.

Другий шлях - виморожування озону в холодильних пристроях на Землі - для цього треба було б пропустити через них значну частку атмосфери.

Найбільш реальним є проект, що передбачає створення електричних розрядів у стратосфері за допомогою радіохвиль надвисокої частоти. Розряд створюється за допомогою нерухомих фазованих антенних ґрат, розташованих на землі. Розміри необхідної антени близько сотні метрів, управління фазою окремих елементів дозволяє реалізувати фокусування випромінювання і сканування на визначеній висоті. Енергопостачання можна забезпечити від АЕС потужністю в десятки мвт, причому ККД радіотехнічної частини стосовно первинного джерела може сягати 80%. Механізм утворення озону в процесі розряду - плазмохімічний і тепловий.

При плазмохімічному механізмі молекули кисню руйнуються електронами, що утворюються в електричному розряді.

Тепловий механізм відновлення озону може істотно вплинути на скорочення витрат енергії. Існує припущення про виникнення озонової «дірки» тільки при t - 80°С. Якщо це так і, припускаючи, що така температура існує тільки в окремих місцях «діри», з'являється можливість компенсувати дефіцит озону тільки в цих місцях. Таким чином, теоретична можливість відновлення озонового шару існує.

4. Шляхи вирішення екологічної проблеми погіршення стану навколишнього середовища

Кожна глобальна проблема бере свій початок від місцевої проблеми, оскільки не можливе раптове виникнення певної екологічної проблеми відразу ж на територіях планетарного масштабу. Кожна з них має свій початок на невеликих територіях звідки згодом, якщо не приймаються відповідні міри, розповсюджується на все більші території. Проблема: використання компонентів навколишнього середовища в якості ресурсної бази виробництва.

Як відомо, майже всі природні ресурси які використовує людина - невідновні - ґрунт, вода, корисні копалини, нафта, природній газ. Їх недбале та ірраціональне використання призводить до: зменшення родючості ґрунту; зменшення кількості прісної води (її забруднення); обмеженої кількості корисних копалин, що в майбутньому призведе до їх повного зникнення. Оскільки всі ці ресурси утворювалися протягом мільйонів і мільярдів років.

Для ефективного використання вище перерахованого потрібно перш за все впроваджувати безвідходне виробництво. В даному випадку зникають відходи, які з економічної точки зору ведуть до зменшення зайвих витрат на їх утилізацію, а з екологічної - до зменшення кількості забруднювачів навколишнього середовища. Проте таке виробництво потребує великих капіталовкладень, які можуть, і більш того, не повернуться власникові. Звичайно ніхто не погодиться вкладати кошти в таке виробництво, навіть держава, оскільки вона теж не має у своєму розпорядженні таких сум. Але якщо задуматися до чого можуть призвести наслідки в подальшому майбутньому, не кажучи про сьогоднішнє становище, то потрібно шукати менш капіталомісткого, але ефективного вирішення даної проблеми.

Катастрофічними є наслідки видобування нафти на територіях морів та океану і її перевезення. Оскільки при попаданні нафти у воду утворюється плівка, яка є смертельною для багатьох її жителів, зокрема планктону, який є основним постачальником кисню в атмосферу. Таким чином ми самі себе вбиваємо. Вичерпність корисних копалин змушує задуматися про те, що буде коли вони закінчаться. Але не всіх. Для того, щоб такого не трапилось потрібно концентрувати увагу на інших ресурсах, які є відновними (вітер, сонячне проміння, припливи, гейзери та ін.). В сучасному світі вже дано використовуються альтернативні види енергії, але проблема в тому, що на сьогодні така енергія не може задовольнити потреби людства, оскільки мало розвинене її виробництво. Проблема: дія виробничої діяльності людей на навколишнє природне середовище. На сьогоднішній день екологічна урбанізація майже не залишила в природі місць на які б людина не впливала своєю діяльністю. Так виробництво призводить до використання ресурсів та появи відходів, про що йшлося вище. Розвиток НТП дуже швидкий. Промислові об'єкти мають можливість встановлювати нове і більш екологічно чисте обладнання, але не всі на це погоджуються. Впровадження нових технологій вимагає великих коштів, а використання менш нового обладнання порівняно не дороге. Тому підприємству вигідно сплатити штраф, а ніж встановлювати нове чи очисне обладнання. Вихід з такої ситуації є, або підвищити штрафні санкції до рівня ціни обладнання, або створювати умови для заохочення використання екологічно чистого виробництва (шляхом надання з боку держави певних пільг та інших допомог).

Проблема: демографічний тиск на природу.

На Землі проживає понад 6 мільярдів людей, тоді як наша планета в змозі достатньо забезпечити лише 1 мільярд. Для такої кількості людей потрібні великі території лише для проживання, але свідомість людини побудована так, що кожен хоче мати власну територію, частину землі. В такому випадку території проживання збільшуються в мільярди разів. А з їх збільшенням зростає вплив людини і суспільства на природу. На мою думку, природа сама знайшла вирішення даної проблеми. Це різні віруси та невиліковні хвороби, зростання кількості природних катаклізмів. Наприклад лише різновидів грипу, здавалось б простої застуди, нараховується більше тисячі, оскільки він здатний до мутації і переходу до різних видів захворювань. А причиною цього є, знову ж таки, людська діяльність.

Висновки

В основі нормування впливу різних факторів на людей та живу природу лежать гігієнічні, санітарні, ветеринарні підходи. За станом навколишнього середовища повинен здійснюватися постійний контроль, котрий реалізується такими методами: органолептичним (використання органів відчуття людини), аналітичним (розрахункові та балансові); соціологічним; експертним; хімічним аналізом; приладом метричним; біотестуванням та їхні поєднанням. На підставі отриманих даних при проведенні курсового дослідження зроблені висновки про необхідність розвитку удосконалених технологій переробки ТБВ м. Кременчука.
Найбільш простим традиційним способом роботи з побутовими відходами є складування їх у спеціально відведених місцях, що у залежності від ступеня підготовленості мають статус звалищ або полігонів по похованню.
При цьому відчужуються значні земельні угіддя. Як правило, ємність таких місць складування орієнтована на розміщення відходів протягом 20-30 років і в більшості випадків по Україні вже близька до вичерпання своїх можливостей.
Побутові відходи являють собою полідисперсні по-різному фракційні продукти з різним ступенем біологічної розкладності. При їхньому розкладанні утворяться шкідливі речовини, що потрапляючи в атмосферне повітря, поверхневі води, розносяться останніми на значні відстані, Крім цього, смітники і місця складування є розсадниками патогенних мікробів, комах, шкідливих гризунів і птахів. З хімічної точки зору місця складування являють собою системи, здатні самозайматися за рахунок окислювально-відновних процесів, що протікають. Тому, проблема утилізації вищезгаданих відходів здобувають особливу гостроту.

Отже, політика щодо навколишнього середо вища - це сукупність усіх дій, спрямо ваних на уникнення втручання в навко лишнє середовище, на його зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались. Конкретні цілі та програми стосуються на самперед:

· визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього се редовища викидів;

· економії енергії;

· спри яння використанню відходів тепла;

· ути лізація старих матеріалів, а також відходів;

· підтримання здоров'я лісів та природної сили самоочищення водойм;

· впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю;

· заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього се редовища.

Заходи щодо поліпшення довкілля, а саме:

1) технологічні - розробка і впровадження нових технологій, очис них споруд, видів палива;

2) архітектурно-планувальні - озеленення населених пунктів, орга нізація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;

3) інженерно-організаційні - зниження інтенсивності руху транс порту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-па трульного контролю;

4) економічні - вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних технологій;

5) правові - прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтри мання якості атмосфери, водойм, ґрунту;

6) освітянсько-виховні - формування екологічної культури, насам перед у молоді.

Причиною всіх проблем, які має сьогоднішнє людство і матиме майбутнє покоління є сама людина з її бажанням бути господарем, коли вона є лише маленькою часткою всієї природи. Природа має кращу здатність пристосовуватися і еволюціонувати ніж людина, остання є смертною, а природа знайде спосіб відновитися. На сьогодні головним ворогом Землі є людина, а єдиною домівкою людини є Земля. Отже, наша домівка може нас знищити, якщо ми не навчимося бути частиною природи, бути охайними мешканцями та поважати закони цього дому.

Перелік літератури

1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь. 1995 - 368 с.

2. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів: Світ, - 500 с.: іл.

3. Одум Ю. Єкологія / Пер. З англ. Т.1-2. - М.: Мир, 1986. - С. 328, 367.

4. Андрейцев В.І. Екологічне право: Навч. Посібник для юрид. Фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.

5. Екологічна енциклопедія / в 3-х т.-К.:Всеукраїнська екологічна ліга, 2006. - 2007 рр.

6. Сафранова Т.А. Екологічні основи природокористування. Навч. Пос. - Львів: Новий світ - 2000,2003 - 243 с.

7. Ковеленко Р.В. Проблеми взаємодії людства і природи. - К., 2001.

Размещено на Allbest.ru