Оцінка стану екологічної системи басейну річки Бистра (Хмельницької області)

Біля самого берега розташований пояс прибережних рослин: тут ростуть калюжниця, цикута звичайна, калюжниця болотна, очерет звичайний.

Наступний пояс, де вода ще глибша, займають водні рослини з листками, що плавають на поверхні води, - біле латаття, глечики жовті. Ці рослини є окрасою кожної водойми. У водоймі є рослини, які все життя проводять під водою (елодея, рдесник), деякі з них укорінюються в грунті, а деякі не укорінюються.

У флорі басейну є ряд ендеміків (аконіт Бестера(Aconstum)), зіновать Блоцького (Cytisus), шавлія кременецька (Salvia), шиверекія подільська та реліктових видів (бруслина карликова (Eonymus)), клопогін смердючий (Cimicifuga), медунка м'яка (Pulsatilla), осока біла (Carex alba), хвощ великий (Equisetum telmatea) та ін.), а також лікарські рослини (валеріана лікарська(Valeriana ofhicinalis), горицвіт весняний (Adonis vernalis), звіробій звичайний (Hypericum perforatum), конвалія звичайна (Convalloria majalis), лепеха звичайна (Acorus cabamus), наперстянка велико цвітна (Digistalis), скополія карніольська (Scopolia Jacd) та ін.).

3.2 Характеристика тваринного світу

У тваринному світі налічується 311 видів, у тому числі круглоротих і риб (Cyclostomesand Fishes) - близько 40, земноводних (Amphibians) - 11, плазунів (Reptiles) - 10, птахів (Birds) - 190, ссавців (Mammals) - 60. Водяться козуля, заєць-русак (Lepus timidus), лисиця, свтня дика, ховрах (Citellus), хом'як звичайний, полівка звичайна, їжак, сліпак подільський (Spalax). По берегах річки Веселуха водиться видра. Іхтіофауна досить різноманітні - короп, щука, окунь, сом, в'юн та ін. Птахи представлені такими видами -куріпка сіра, кібчик, перепілка, дятел середній, дятел строкатий, лелека білий (Ciconia alba), чапля сіра, чайка звичайна, бекас; плазуни - черепаха болотяна, вуж звичайний, гадюка звичайна (Virepa), ящірка зелена, мідянка (Coronella austriaca); земноводні - ропуха очеретяна (Bupocalamita), жаба (ставкова і трав'яна), жаба прудка (Rana dalmatin).

До Червоної Книги занесені: з савців - кутура мала (Neomys anomalus), підковоніс малий (Rhinolophus hipporideros), вечірниця мала (Nyctalus leisleri), вечірниця велетенська (Nyctalus lasiopterus), тхір степовий (Mustela evessmanni); з плазунів - полоз лісовий (Elaphe longissima), гадюка степова східна (Vipera ursine renardi). Розселено собаку єнотовидного та ондатру. [1]

Тварини мають велике значення в природі. Вони беруть участь у формуванні ландшафту. Величезне значення тварин у грунтотворних процесах, також мають величезний вплив на рослинний покрив. Величезний вплив тварин на рослинний покрив. Життя тварин тісно пов'язане з життям рослин і зміна чисельності тварин позначається на чисельності і загальному стані рослин. Багато водних тварин-фільтраторів очищують воду, чистота якої є такою ж необхідністю, як і чистота повітря.

3.3 Екологічна структура популяції

Екологічна структура популяції - це її стан на даний момент часу (кількість та густота особин, їх розміщення у просторі, співвідношення груп за статтю і віком, морфологічні, поведінкові й інші особливості). Структура популяції являє собою форми адаптації до умов її існування, є своєрідним віддзеркаленням природних сил, які на неї впливають.

Упродовж свого життя популяція займає певну територію і зберігає якусь середню статистичну кількість особин. Тому, приступаючи до вивчення популяції, насамперед намагаються визначити чисельність і щільність особин, тобто визначити ці два показники стану популяції, які свідчать про ступінь її впливу на екосистему в цілому і функціональну значимість.

Кожна популяції займає простір, який забезпечує засобами існування лише певну кількість особин. При цьому повнота використання наявних ресурсів залежить як від загальної чисельності популяції, так і від просторового розміщення особин.

За Швердтфегером (1968), розподіл особин у популяції може бути таким: 1) випадковим - трапляється дуже рідко при однорідному середовищі, коли організми не намагаються об'єднатись у групи;

2) рівномірним - поширений в умовах сильної конкуренції, сприяє рівномірному розмноженню в просторі;

3) нерівномірним - організми намагаються створити групи (пари у тварин, клони у рослин), розміщення яких може бути близьким до випадкового.

Для оцінки розміщення особин популяції використовують результати попередніх досліджень, де на досліджуваній території виділені ключові ділянки спостережень (площею 1 га) і осталені місця перебування особин. З метою встановлення просторового розташування особин популяції визначаємо дисперсію або розсіювання особин у популяції за формулою:

S²=

де S² - розсіювання особин;

m - кількість особин у кожній вибірці;

n - кількість вибірок.

Х_серед. - кількість особин на всій ділянці (середня):

Х_серед.=

У випадку рівномірного розподілу дисперсія S² дорвнює нулю (S²=0), оскільки кількість особин у кожній вибірці постійна і дорівнює середньому значенню. При випадковому розміщенні середнє значення m і дисперсія S² однакові (S²=Х_серед.). При плямистому (конгрегаційному) розподіл S² вище середнього (S²>Х_серед.), і різниця між ними тим більша, чим сильніша тенденція тварин до утворення згромаджень.

Обробку результатів спостережень подамо у вигляді таблиці:

Таблиця 3.1

N вибірки	Кількість особин у вибірці
1	15
2	15
3	15
4	15
5	15
6	15
7	15
8	15
9	15
10	15
11	15
Уn=11	Уm = 165

Обрахунки

Х=

S²=

Отже, на даній території спостерігається рівномірний розподіл особин.

1. Визначення щільності популяції.

Щільність популяції - це середня кількість особин на 1 площі (Х_сер).

Х_сер=15 особин.

2. Визначення чисельності популяції.

Чисельність популяції - це загальна кількість особин на даній території або в даному об'ємі , які належать до популяції.

Заг.чис.поп.=Х_сер.*S_{територія лісу.}=15*372=5580,

де S_{територія лісу} - площа, яку займає популяція (для розрахунку беремо площу лісу із таблиці 1.1).

3. Визначення кількості особин в популяції пере продуктивного, продуктивного та пост продуктивного віку за формулами:

К_{особ.перепрод.}= ,

К_{особ.перепрод.}= ,

К_{особ.перепрод.}= .

Рис.3.2 Вікова піраміда ,кількість особин в групових класах

Вікова структура популяції характеризує її здатність до розмноження. В даній популяції присутні всі вікові групи, які забезпечують відносно стабільний рівень її чисельності. Це свідчить про сприятливі умови популяції. Найбільше особин пост продуктивного віку, кількість особин продуктивного і перепродуктивного віку однакова. Дана піраміда характеризує популяцію з помірною чисельністю.

4. Визначення коефіцієнту росту (приросту) популяції.

Чисельність популяції в майбутньому, якщо відомо, що популяція має постійний темп приросту та встановлена максимально можлива кількість особин популяції в даних умовах, визначаємо за формулами:

N=N₁+,

=r*N₁,

r= - швидкість (темп) росту,

де N - чисельність (щільність) популяції;

К - максимальна кількість особин, здатна жити у даному середовищі;

- коефіцієнт росту;

r - швидкість росту (r=);

N₀ - початкова щільність популяції;

N₁ - щільність популяції через одиницю часу).

Припустимо що

N=N₁.

r== - швидкість росту,

= 2*28 - приріст за 1 рік;

N₂=N₁+ - чисельність популяції на початку 2-го року;

= 2*78 - приріст за 2 рік;

N₃=N₂+ - чисельність популяції на початку 3-го року;

- приріст за 3 рік;

N₄=N₃+ - чисельність популяції на початку 4-го року;

- приріст за 4 рік;

N₅=N₄+- чисельність популяції на початку 5-го року.

Рис. 3.3 Ріст чисельності популяції

3.4 Дослідження вертикальної структури біоценозу

Особливу ярусну структуру водних і наземних біоценозів формують різні умови освітлюваності, які зумовлюють одночасно і ефективність утворення первинної структури продукції біоценозу. Сформована в просторі і часі ярусність первинного рослинного середовища створює ефективні умови для функціонування відповідних ярусів зооценозів.

Основним фактором, котрий творить градієнт вертикального розчленування середовища, є кількість фотосинтетичної енергії, що надходить у різні яруси екосистеми. Для водних біоценозів це ї є первинний фактор розшарування товщі води. Поглинання сонячної енергії цими шарами є надзвичайно інтенсивним. Обстеження фотичного ярусу виявили помутніння води, причиною якого часто є численність і активність організмів у променевих її шарах.

Градієнт проникнення сонячних променів у біоценози суші має вторинний характер і залежить від розвитку рослинності й особливо проявляється в лісових біоценозах. Деревний ярус, в якому реалізується більшість фотосинтетичних процесів, охоплює головний ярус крон. Він є віддалений на декілька або й десятки метрів від поверхні землі. Існуючі під наметом верхнього ярусу світлові умови залежать від біологічних властивостей видів дерев, які домінують у даному типі лісу.

У вертикальній структурі біоценозів, де стратифікація виражена більш чітко, ніж в інших біоценозах суші, налічується чотири основних яруси (хоча можна виділити й більш дрібні):

1. Ярус крон розташований найвище у лісових експозиціях. Його товщина і віддаленість від поверхні землі залежить від видового складу дерев. В одно породних і одновікових лісових насадження шар крон є одноярусний. Багатовидові деревостани зі складною віковою структурою мають дво - триярусний намет. Намет може мати декілька окремих ярусів: у су бучинах верхній ярус творить сосна, а нижній, окремий, - дуб, граб.

2. Чагарниковий, або підлісковий, ярус охоплює як чагарники, так і дерева, які в даних умовах можуть розвиватися у вигляді чагарника.

Групу дерев, утворену з молодого покоління лісу, лісівники називають підростом.

3. Трав'яний ярус включає однорічні й багаторічні трави, а також чагарники.

4. Приземний ярус складається з мохів і лишайників.

Таким чином, ярусність - це розчленування фітоценозів на структурні абр функціональні горизонти (шари, яруси), які мають різний ступінь зімкнення і відіграють неоднакову роль в асиміляції і акумуляції речовин і енергії, в безпосередньому і опосередкованому впливі на життєдіяльність організмів угруповання. Ярусом називають частину шару рослинного угруповання, в якій розміщені асимілюючі органи рослин - листя, стебла або всмоктуючи ділянки коріння, а також запасаючі підземні органи рослин (коріння, кореневища, цибулини, бульби).

У трав'яних фітоценозах також виділяють яруси (частіше 2-3, а деколи 4), хоча вони виражені не так чітко, як у лісових. Рослини тут розташовуються залежно від того, де знаходиться основна маса асимілятивних органів. У лучних фітоценозах перший ярус утворюють тимофіївка лучна, грястиця збірна; другий - лисохвіст лучний, конюшини рожева і лучна, герань лучна, тонконіг лучний; третій ярус - так звані низові злаки - тонконіг однорічний, конюшина повзуча, кульбаба лікарська.

Рослини різних ярусів живуть в неоднакових фітокліматичних і ґрунтових, умовах, тому вони розрізняються не лише за висотою, але й за екологією та біологією, вимогами до світла, вологи, температурного режиму, способами поширення насіння, плодів. Однак у межах одного ярусу створюються подібні умови, а тому рослини, які тут ростуть, набувають однакових ознак.

Просторове розміщенні рослин за ярусами спостерігається як в наземній частині фітоценозу, так і в підземній. Підземні яруси розрізняють за глибиною всмоктуючи частин коріння. Завдяки підземній ярусності коріння різних видів рослин поглинає воду і поживні речовини в різних горизонтах ґрунту. Це дає змогу на одній і тій самій території розмістити велику кількість рослин.

Ярусність дає змогу значно зменшити конкуренцію між рослинами в фітоценозі і розселитися їм на одній території у великій кількості.

Антропогенізація лісових і лучних фітоценозів, зокрема грунтові дигресії, а також спрощені посадки і посіви культур ведуть до збіднення ярусної структури і видового складу фітоценозів.

У кожному біоценозі його вертикальна структура, або ж ярусність, не є чимось сталим. Ці яруси, заповнені рослинами, тваринами та мікробними формами живої матерії, перебувають у постійному русі: продукують біомасу і накопичують енергію, народжуються і відмирають, піднімаються і опускаються або ж зміщуються латеральними потоками.

У вертикальній структурі біоценозу саду налічується три основних яруси:

1. Деревний ярус, який творять садові дерева: яблуня, груша, слива.

2. Кущовий ярус, утворений такими представниками як аґрус, малина та ін.

3. Трав'яний ярус включає однорічні та багаторічні трави.

Характеристика біоценотичних зв'язків

Різноманітні залежності і зв'язки реалізують в біоценозі окремими компонентами. Однак не всі типи структур мають істотне екологічне значення. Важливим є те, яку функціональну роль відіграє той чи інший компонент структури в основних біоценотичних процесах. Головним чином це стосується потоку речовини й енергії, тобто енергетичного господарства біоценозу.

Будь-яке угруповання можна представити у вигляді кормової мережі, яка являє собою схему всіх трофічних зв'язків між видами, що входять до складу цього угруповання. Кормова мережа звичайно складається із декількох ланцюгів живлення, кожний з яких є окремим її каналом.

Завдяки кормовим взаємостосункам у біоценозах здійснюється трансформація біогенних речовин, акумуляція енергії і розподіл її між видами. Ланцюги живлення, якими постійно перебігає енергія, прямо чи опосередковано об'єднуєть всі організми в єдиний комплекс.

Перший трофічний рівень представлений первинними продуцентами, або автотрофами. До них належать зелені рослини, які здатні використовувати сонячне проміння для утворення хімічних сполук. Первинні продуценти - це найважливіші частини біоценозу, тому що практично решта організмів прямо чи опосередковано залежить від постачання енергією.

Другий трофічний рівень утворюють травоїдні тварини, яких називають первинними консументами. М'ясоїдних, які живляться травоїдніми, називають вторинними консументами. Вони перебувають на третьому трофічному рівні.

Хижаки, які живляться первинними хижаками, становлять четвертий трофічний рівень.

Кінцеву ланку утворюють так звані деструктори, або біоредуктори - організми, які розкладають органічні речовини. Це переважно мікроорганізми, які селяться на трупах і поступово їх руйнують.

Серед кормових ланцюгів, які починаються з автотрофних рослин, можна передусім виділити ланцюги хижаків і ланцюги паразитів.

Слід звернути увагу на трофічні рівні кормових раціонів. Організми вважають такими, що належать до одного трофічного рівня в тому випадку, коли в кормовому ланцюгу вони віддалені від зелених продуцентів однаковим числом трофічних рівнів. Трофічний рівень і кормовий ланцюг не завжди мають струнку послідовну схему.

Щоб встановити існування кормових мереж і трофічних рівнів, слід знати харчовий раціон різних видів. Для цього існують різні способи.

Трофічну структуру можна зобразити графічно у вигляді екологічних пірамід, основою яких служить перший рівень продуцентів, а наступні рівні утворюють сходинки і вершину піраміди. Екологічні піраміди відносять до трьох типів: 1) піраміди чисельності; 2) піраміди біомаси; 3) піраміди енергії.

Наведемо приклад трофічного ланцюга:



Рис. 3.4 Трофічний ланцюг

Розділ 4 Оцінка стану поверхні водозбору і оптимізація її структурно-функціональної організації

Визначення комплексного екологічного індексу стану поверхні водозбору

Оптимізація структурно-функціональної організації поверхні водозбору є важливим елементом управління якістю і кількістю річкового стоку. Вона вимагає:

1) визначення лімітуючи факторів антропогенного впливу на водне середовище;

2) визначення оптимальних умов формування поверхневого стоку на порушених територіях;

3) визначити шляхи оздоровлення річкових басейнів.

Стійкість поверхні водозбору можна виру ховати за формулою як відношення суми антропогенних факторів до суми природних факторів та факторів управління, тобто

К_е=

К_е=,

де А - антропогенне порушення території (розораність, урбанізація, індустріалізація);

П - природні території (лісистість(чагарники), заболоченість, залуженість);

У_пр. - фактори управління (ефективність очищення стічних вод, заповідні території).

Від кількісної величини К_е буде залежати стан поверхні водозбору річки і як наслідок якість води в річці.

Характеризуємо стан поверхні водозбору як задовільний.

4.2 Розробка природоохоронних заходів стабілізації структури басейну річки

Будуємо колову діаграму стану поверхні водозбору

Умовні позначення:

К_р. (22,1) - розораність;

К_урб. (10,5) - урбанізація;

К_інд. ( 70) - індустріалізація;

К_л. (30,7) - лісистість;

К_заб. (25,1) - заболочуваність;

К_зал. (22,1) - залуженість;

К_ефек. (55) - ефективність очищення стічних вод;

К_зап. (1,2) - заповідні території.

Висновок: Стан басейну річки в основному можна охарактеризувати як задовільний. Проте потрібно збільшити кількість заповідних територій. Особливу увагу потрібно звернути на індустріалізацію, оскільки вона складає великий відсоток в залежності від оптимального значення. Урбанізація на даній території в два рази більша від оптимального значення. Природні умови сприятливі. Ліси займають велику частину басейну, загальний їх відсоток переходить за межу оптимального значення, хоча це не є негативним чинником.

Розділ 5 Оцінка впливу стаціонарного джерела забруднення на атмосферне повітря

Під забрудненням атмосфери розуміють таку зміну атмосфери, яка повністю або частково є результатом життєдіяльності людини, прямо або опосередковано змінює роз приділення приходящої енергії, рівні радіації, фізико-хімічні властивості довкілля та умови існування живих організмів.

Серед загальної маси забруднюючих речовин, що надходять в атмосферу, гази складають 90 %, тверді частки - 10 %. Рідкі забруднювачі зустрічаються дуже рідко.

Всі джерела забруднення атмосфери поділяють на:

- природні;

- штучні (антропогенні).

Домішки природного походження надходять в атмосферу в результаті вулканічної діяльності (попіл, пил, вуглеводні), вивітрювання грунтів та гірських порід, лісових та степових пожеж, розкладу рослин, згоряння метеоритів.

Багато шкідливих речовин утворюється в результаті вторинних природних процесів.

Антропогенні джерела забруднення в свою чергу поділяють на:

- стаціонарні (енергетичні установки, що спалюють викопне паливо, промислові та комунально-побутові підприємства);

- пересувні (всі види транспорту).

Промислові джерела забруднення атмосферного повітря поділяють на: джерела виділення та джерела викидів. До перших відносяться технологічні пристрої, в процесі яких виділяються домішки. До других - труби, вентиляційні шляхи, аераційні ліхтарі, за допомогою яких домішки надходять в атмосферу.

Промислові викиди поділяють на: організовані та неорганізовані.

Організований промисловий викид надходить в атмосфері через спеціально споруджені газовідводи та труби, що дозволяє застосувати для очистки від забруднюючих речовин відповідні установки.

Неорганізований промисловий викид надходить в атмосферу у вигляді не спрямованих потоків газів в результаті порушень герметичності обладнання. Неорганізовані викиди характерні для очисних споруд, ділянок вантажно-розвантажувальних робіт та інших об'єктів.

До основних джерел промислового забруднення атмосферного повітря відносяться підприємства енергетики, металургії, будматеріалів, хімічної та нафтопереробної промисловості, виробництва добрив.

В основу нормування покладено визначення гранично-допустимих концентрацій (ГДК). ГДК - це максимальна концентрація домішок в атмосфері, віднесена до певного відрізку часу, яка при періодичному впливі або на протязі всього життя людини не впливає негативно як на людину, так і на довкілля.

Для кожної забруднюючої речовини встановлюють два нормативи: максимальна разова та середньодобова ГДК. Максимальна разова ГДК - це основна характеристика небезпечності шкідливої речовини.

Середньодобова ГДК - встановлюється для попередження загально токсичного, мутагенного, канцерогенного та іншого впливу речовини на організм людини.

5.1 Розрахунок маси викидів забруднюючих речовин

1. Вихідні дані приймаються згідно варіанту.

2. Визначаємо, до якого класу шкідливості відноситься підприємство та встановлюємо величину санітарно-захисної зони.

Санітарно-захисні зони - це ділянки землі навколо підприємства, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров'я людини. Їх розташовують з підвітряного боку підприємств і засаджують деревами й чагарниками. Вони мають вигляд парків чи лісопарків.

Залежно від шкідливості забруднювачів, що викидаються, й можливості їх очистки, кожне підприємство відносять до того іншого класу шкідливості. Відповідно до цього за розмірами розрізняють 5 класів санітарно захисних зон.

Даний хімічний мідеплавильний завод, що лежить в межах басейну р. Веселуха, належить до І класу шкідливості. Розміри санітарно-захисної зони повинні становити 1000 м.

3. Наводимо характеристику забруднюючих речовин і механізм їх дії на організм людини та навколишнє середовище.

Діоксид азоту - NO₂(IV). Це газ бурого кольору із специфічним запахом, важчий за повітря, дуже отруйний, подразнює дихальні шляхи. Він є шкідливим відходом хімічного виробництва. У вигляді “лисячого хвоста” бурий газ викидається в атмосферу заводами, що виробляють нітратну кислоту, і є шкідливими для всього живого. Існує у рівновазі з N₂O₄. NO₂(IV) сильний окисник: вугілля, фосфор, сірка горять у ньому, а оксид сульфуру (IV) окислюється до оксиду сульфуру (VI).

Сірчаний газ - SO₂(IV). Це безбарвний важкий газ, з різким запахом, що викликає кашель. Негорючий. Дуже легко розчиняється у воді. Поряд з “фізичним” розчиненням одночасно відбувається хімічна взаємодія - приєднання молекул води до молекул оксиду сульфуру (IV) SO₂, внаслідок чого утворюється сульфітна кислота. Сірчаний газ реагує без зміни ступеня окиснення з водою, основними оксидами.

Оксид вуглецю(IV), або вуглекислий газ, СО₂ - безбарвний газ, без запаху, важчий за повітря в 1,5 раза, доволі добре розчиняється у воді, особливо під тиском, легко перетворюється на рідину навіть за кімнатної температури і невеликого тиску. Зріджений СО₂ зберігають у стальних балонах. Якщо його швидко вилити з балона, вуглекислий газ перетворюється на снігоподібну масу. Твердий вуглекислий газ називається сухим льодом. Вуглекислий газ у великих кількостях шкідливий для людини і тварин, спричиняє запаморочення, може викликати ядуху, тому приміщення, де перебувають люди, треба часто провітрювати.

Миш'як As₂O₃ - речовина білого кольору. В воді миш'як нерозчинний. У повітрі при кімнатній температурі він окислюється дуже повільно. Як вільний миш'як, так і всі його компоненти - сильні яди. Використання вільного миш'яка обмежене. Але деякі з'єднання миш'яка використовують у медицині, а також у сільському господарстві.

Свинець сірчаний PbS утворюється у вигляді чорного осаду при дії сірководню на солі свинцю. Тому бумажка змочена розчином солі свинцю, швидко темніє, якщо в повітрі присутні навіть незначні кількості сірководню. Він нерозчинний у воді. Всі з'єднання свинцю дуже сильні окисники. Свинець дуже ядовитий.

Пил нетоксичний - це пил, який утворюється внаслідок діяльності підприємств, руху транспорту, який здіймає в повітрі осівший пил, що містить різні отруйні речовини, енергетики. Він впливає на організм людини, в дуже великій мірі на легені. Встановлюємо клас шкідливості кожної забруднюючої речовини та значення гранично-допустимої концентрації (С_ГДК).

Таблиця 5.1

ГДК забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, мг/м²

Речовина	Максимальна разова	Середньодобова	Клас шкідливості речовини
Сірчаний газ (SO2), газ Оксид вуглецю (газ) Діоксид азоту (газ) Миш'як (пар) Свинець сірчаний (пар) Пил нетоксичний	0,008 3,0 0,085 - - 0,5	0,003 1,0 0,085 0,003 0,017 0,15	2 4 2 2 1 3

Табл.5.2

Вихідні дані по стаціонарному джерелу забруднення

Мідеплавильний завод	Сірчаний газ	1,0	65	12
	Оксид вуглецю	6,8
	Діоксид азоту	2,0
	Миш'як	0,004
	Свинець сірчаний	0,002
	Пил нетоксичний	1,8

4. Визначаємо фактичну масу річного викиду і-тої домішки забруднюючої речовини в атмосферу за формулою:

5.

m_факт= , т/рік

де С_факт.- - фактична концентрація забруднюючих речовин, г/м³

Н - висота труби, м;

В₁ - об'єм викиду, м³;

t₁ - температура викиду, ⁰ С;

t₂ - температура атмосферного повітря для найтеплішого місяця року в даній місцевості

А - коефіцієнт, що враховує частоту температурних інверсій даної місцевості(для умов України А=160);

Ф - коефіцієнт швидкості осідання часток в атмосфері (для газів - 1,0; для парів - 2,0; для пилу - 3,0);

Т - число секунд у році (Т=31,56*10⁶).

m_ф(сірчаний газ)= =1,9 т/рік;

m_ф(оксид вуглецю)= т/рік;

m_ф(діоксид азоту)= т/рік;

m_ф(миш'як)= т/рік;

m_ф(свинець сірчаний)= т/рік;

m_ф(пил нетоксичний)= т/рік.

6. Визначаэмо масу максимально допустимого викиду за формулою:

m_гдк= , т/рік

С_м - максимальна разова ГДК забруднюючої речовини.

m_гдк(сірчаний газ)= т/рік;

m_гдк(оксид вуглецю)= т/рік;

m_гдк(діоксид азоту)= т/рік;

m_гдк(миш'як)= т/рік;

m_гдк(свинець сірчаний)=т/рік;

m_гдк(пил нетоксичний)= т/рік.

7. Знаходимо масу надлімітних викидів забруднюючих речовин в атмосфері за формулою:

m_н.л= m_факт-m_гдк, т/рік.

m_н.л(сірчаний газ)

m_н.л(оксид вуглецю)

m_н.л(діоксид азоту)

m_н.л(миш'як)

m_н.л(свинець сірчаний)

m_н.л(пил нетоксичний)

8. Визначаємо ефективність необхідної для збереження санітарних норм очистки:

Результати розрахунків зведено в таблиці 5.

Е= %.

Е(сірчаний газ)

Е(оксид вуглецю)

Е(Діоксид азот)

Е(миш'як)

Е(пил нетоксичний)

Результати всіх розрахунків зведемо в таблицю 5.2

Таблиця 5.2

Визначення необхідного ступеня очистки

Назва підприємства	Назва забруд речовин	Сфакт мг/.м3	Сгдк мг/м3	mфакт. т/рік	mгдк, т/рік	mнл т/рік	Необхідний ступінь очистки,%
Мідеплавильний завод	Сірчаний газ	1,0	0,008	1.9	10.9	-	-
	Оксид вуглецю	6,8	3,0	13.1	4.0	-	-
	Діоксид азоту	2,0	0,085	0.38	116	-	-
	Миш'як	0,004	0,003	0.076	6.1	-	-
	Свинець сірчаний	0,002	0,017	0.038	11.5	-	-
	Пил нетоксичний	1,8	0,5	1.14	228	-	-

Висновок

Дослідивши дане підприємство, проаналізували вплив на басейн річки різних забруднюючих речовин. Визначивши необхідний ступінь очистки для даної речовини встановили, що викиди в атмосферу досліджуваним підприємством є досить не поганими. За таких умов, не потрібно впроваджувати газоочистку, встановлювати фільтри і впровадити інші методи зменшення об'єму викидів і послабити вплив даних шкідливих речовин на довкілля і здоров'я людини.

Висновок

У даній курсовій роботі ми оцінили стан екологічної системи басейну річки Бистра. Дослідили абіотичне середовище та біотичну складову екосистеми.

Отже, басейн річки Бистра розташований у Хмельницькій області, яка має вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови, також має родючі грунти. Поверхня області переважно рівнинна. Клімат області помірно континентальний. Область розташовано у лісостеповій та степовій зонах.

Абіотичні фактори впливають на всю екосистему річки Бистра. Ці фактори протягом тривалого часу стабільно діють у даній екосистемі.

У третьому розділі ми проводимо характеристику біотичної складової екосистеми. Хмельницька область лежить у межах Східно-Європейської лісостепової геоботанічної провінції. Рослинність області досить різноманітна. Фауна області представлена лісостеповими і степовими тваринами, багато з них занесено до Червоної книги України.

Дослідивши екологічну структуру популяції можна зробити висновок, що на даній території спостерігається рівномірний розподіл особин. Приріст популяції змінюється щороку, а здатність популяції до розмноження зростає з віком особин. При визначенні оцінки стану поверхні водозбору виявили, що стан басейну можна охарактеризувати як задовільний. Найгірший стан мають території, які зазнають антропогенного забруднення. Також ми проаналізували оцінку впливу стаціонарного джерела забруднення на атмосферне повітря, на даній території, цим джерелом виступає мідеплавильний завод, який розташований на басейні річки Бистра. Розрахувавши масу викидів, які спричиняє завод, виявили, що найбільшої очистки повітря потребує від таких речовин як сірчаний газ. Отже, в загальному можна охарактеризувати екологічний стан басейну річки як добрий.

Використана література

1. Географічна енциклопедія України.

2. Кучерявий В. Р. «Основи екології». Львів: 2001.

3. И. Е. Бачинський «Климат України».

4. Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костіков «Основи екологічних знань»,Київ: 2000.

5. Сорокін «Довідкові дані по клімату України», Рівне: 1999.

6. Коротун І. М., Коротун Л. К., Коротун С. І. «Природні умови і ресурси України», Рівне:2006.

7. Н. Ф. Яришева «Основи природознавства».

8. Методичні вказівки 065-72.

9. Н. М. Бачинський, Л. П. Величко «Хімія», Київ: 2005.

10. Географічний атлас України, Київ: 2000.

11. Климат Украины./ Ред. Бучинский И.В./.- Л., 1960.

12. Клименко М.О., Трушева С.С., Гроховська Ю.Р. Відновна гідро екологія порушених річкових та озерних систем (гідрохімія, гідробіологія, управління. Рівне: 2004. - Т.3..

14. Геоботанічне районування Української РСР.-К.:Наук. думка, 1977.

15.Генсірук С.А., Бондар В.С. Лісові ресурси України, їх охорона і використання.-К.:думка,1973

16. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В.. Загальна екологія: Навчальний посібник - Суми: ВТД «Університетська книга», 2003

17. Методичні вказівки 065-72, 065-30