Постколоніальна критика як культурна практика

Протилежністю є російський імперіалізм, який показує, що жодна колоніальна спільнота минулого не хоче увійти до культурної спільності вказаної національної культури. «Західний імперіалізм, - пояснює Томпсон, - давав національним елітам багатство європейської інтелектуальної традиції: так, постколоніальні дослідження з'явилися одночасно в західних університетах... Російський імперіалізм, на відміну від західного, був надто самовпевненим, надто нервовим стосовно себе, надто маніпулятивним у просуванні російської культури і надто бідним епістемологічно, щоб породжувати ідеї та послідовників у культурній сфері» [13, с. 46].

Іншою особливістю цього колоніалізму є сама ідея колонізації: російський етнос збільшував свої колонії за рахунок колонізації свого власного народу, тобто Росія створювала колонії тоді, коли перебувала в ареолі самодержавства і тиранії. Колонізаторські дії Росії були пригніченням не тільки іншої нації, але й території, де розташовувалася колоніальна спільнота. І якщо поглянути на колишні колоніальні території Російського імперії чи Радянського Союзу, можна помітити, що в цих місцевостях відчутні значні екологічні проблеми через споживацьке ставлення до природи як інших національних ресурсів. Такі наслідки російського колоніалізму пов'язані з фемінною концепцією націоналізму - уявлення спільнотою свого буття як територіального середовища, що потребує чоловічо-синівського захисту з боку матері-батьківщини. А тому, вважає Томпсон, російська спільнота не може створити механізм деконструкції імперії, сприймає всю культурну протилежність, незалежно від національного значення, як загрозу національній історичній пам'яті. Ставлення росіян до своєї етнічної території через тендерну асоціацію не дозволяє їм приєднатися до полікультурного простору, тому Росія безперервно перебуває в утворенні нових колоніальних стереотипів. За переконанням дослідниці, дискурс російського імперіалізму в західних постколоніальних студіях є практично відсутнім через дублювання моделей колоніалізму, котрі давно вважаються пережитком минулого, щоб бути значущим для майбутнього мультикультурного світу.

Концепція «мультикультуралізму» є єдиним актуальним інтелектуальним ресурсом для обґрунтування сучасної практики порозуміння культурних відмінностей у полікультурному світі. Адже мультикультуралізм - це постколоніальний, постнаціональний світ неізольованих націй, де кожна випробовує свої переваги і використовує домінування над іншою через її недоліки. На думку Габермаса, мультикультуралізм є новим досвідом відкритості рівноправних спільнот до участі в спільній комунікації, де встановлюється нерозривність раціонального, морального та культурного досвіду в єдині антропологічні ідентифікації людства: «У мультикультурних суспільствах рівноправне співіснування життєвих форм для кожного громадянина означає гарантований шанс без образ вирости у своєму рідному культурному світі й дати можливість своїм дітям вирости в ньому, тобто шанс порозумітися з цією культурою, як і з будь-якою іншою, у звичний спосіб її продовжити або трансформувати, а також шанс байдуже відвернутися чи самокритично відректися від її імперативів, аби надалі жити з болем усвідомлено здійсненого розриву з традицією чи навіть із розщепленою ідентичністю» [2, с. 311].

Отже, мультикультуралізм є новою стратегією пояснення, у яких умовах може розвиватися сучасний світ, щоб був колоніально відокремлений географічно, антропологічно та інтелектуально. Мультикультурна взаємодія вимагає єдиної синергетичної форми, де хоч і усувається культурна диференційованість, але прагнення ідентичності залишається корелюватися і потребує спільного культурного горизонту. Цю проблему часто прив'язують до глобалізації, що інтерпретується як загроза існування національним спільнотам, але наскільки це є негативним - потрібно ще з'ясувати. У цьому випадку, якщо в сучасному світі ще досі зберігаються симптоми колоніалізму, давати повну оцінку значення глобалізації в полікультурному світі неможливо. А спроба зробити відповідний розгляд вважатиметься новим дослідженням, що виходить за межі вказаної теми.

Висновки і пропозиції

У статті необхідно було з'ясувати: чи здатна постколоніальна критика стати новою інтелектуальною інтеграцією для вирішення культурних та національних симптомів, які з'явилися через колоніальні конфлікти. Виклад дослідження показав, що постколоніальна критика формувалася як література, яка практикувала культурні студії для відтворення культурних відмінностей у міжнаціональному аспекті, набула під впливом постмодерністського поступу критичного дискурсу. Відповідно до цього постколоніальна критика досягла ознак наукової резонності, встановивши критерії пояснення та розвитку культурних трансформацій у минулій, сучасній та майбутній історії. Чи буде здатним український національний простір сприйняти та засвоїти імперативи постколоніальної критичної думки - залежатиме від того, наскільки тривало вважатиметься Україна постколоніальною державою. Адже доки існуватиме розуміння культури як критики іншої культури, людство відчуватиме протилежність між собою і перебуватиме у стані постколоніалізму.

Література

1. Баррі П. Вступ до теорії літературознавства і культурологія / Пітер Баррі; [Пер. з англ. О. Погинайло; наук. ред. Р. Семків]. - К.: Смолоскип, 2008. - 360 с.

2. Габермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / Юрґен Габермас; Пер. з нім. А. Дахній; наук. ред. Б. Поляруш. - Львів: Астролябія, 2006. - 416 с.

3. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну / Юрґен Габермас; Пер. з нім. та комент. В.М. Купліна. - К.: Четверта хвиля, 2001. - 424 с.

4. Доманська Е. Історія та сучасна гуманітаристика: дослідження з теорії знання про минуле / Ева Доманська; [Пер. з польс. та англ. В. Склонін, С. Троян]. - К.: Ніка-Центр, 2012. - 264 с.

5. Иглтон Т. Идея культуры / Терри Иглтон; Пер. с англ. И. Кушнаревой; [Нац. исслед. Ун-т «Высшая школа экономики»]. - М.: Издательский дом Высшей школы экономики, 2012. - 191 с.

6. Крепон М. Європейські іншості / Марк Крепон; Пер. з фран., післям. і приміт. О. Йосипенко. - К.: Український центр духовної культури, 2011. - 184 с.

7. Ліотар Ж.-Ф. Постмодерністська ситуація / Жан-Франсуа Ліотар // Після філософії: кінець чи трансформація? [Пер. з англ. С.О. Кошарний, В.М. Куплін, О.М. Соболь під ред. В.В. Ляха; Упоряд. К. Байнес та ін.]. - К.: «Четверта хвиля», 2000. - С. 71-90.

8. Момбі П. Постмодерністська критика / Пол Момбі // Енциклопедія постмодернізму. За ред. Чарлза Е. Вінквінста та Віктора Е. Тейлора; Пер. з англ. В. Шовкун. Наук. редак. пер. О. Шевченко. - К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2003. - С. 325-327.

9. Перотті А. Виступ на захист полікультурності / Антоніо Перотті; [Пер. з фран. З. Борисюк та О. Павличенка]. - Львів: Кальварія, 2001. - 128 с.

10. Саїд Е. Культура і імперіалізм / Едвард Саїд; [З англ. перек.: К. Ботанова, Т Цимбал та ін.]. - К.: Критика, 2007. - 608, с.

11. Саїд Едвард В. Орієнталізм / Едвард В. Саїд; Пер. з англ. В. Шовкун. - К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. - 512 с.

12. Співак Ґ.Ч. В інших світах: Есеї з питань культурної політики / Ґаятрі Чакраворті Співак; Пер. з англ.: [Р Ткачук, А. Кулаков. Передм. С. Шліпченко; Комент. М. Ґхош]. - К.: Видавничий дім «Всесвіт», 2006. - 480 с.

13. Томпсон Ева М. Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм / Ева М. Томпсон; Пер. з англ. М. Корчинської. - К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru