Особливості традиційної побутової культури українців (друга половина ХІХ – початку ХХ століття)

Персонажі демонологічних уявлень українців, росіян та білорусів мають ряд спільних і відмінних ознак. Якщо в українській демонології найдовершенішими є повір'я, пов'язані з русалками (мавками), то в інших східнослов'янських народів цей образ не набув такого розвитку й поширення: у білорусів мавка має іншу зовнішність, у росіян цей персонаж трапляється рідко й має відмінні від українського характеристики. На відміну від веселих і грайливих красунь - мавок і русалок Півдня, які втілюють красу теплої водяної стихії, оточеної розкішною природою, русалки Півночі здебільшого постають в образах похмурих і злих розтріп і нечес як втілення сутності глибоких, холодних і небезпечних рік. Одним із різновидів русалок у російській демонології є "лобаста" ("лопаста"), яке живе в очеретах і має величезні руки з довгим червоним кігтем, яким залоскочує жертву до смерті. Імовірно, що й у давньоруські часи уявлення про русалок на південному заході й північному сході країни мали певні відмінності, а їхні образи у вигляді кінського черепа, відьми тощо сформувалися в російській народній традиції як віддзеркалення народних уявлень про властивості холодних і небезпечних водоймищ. Такі уявлення могли формуватися й паралельно зі спільнослов'янськими спогадами про грайливих водяних красунь, які поволі стиралися в народній пам'яті, оскільки контрастували з особливостями довкілля. На нашу думку, це питання потребує спеціальних досліджень, метою яких має бути не прагнення показати певну гілку східнослов'янської демонології у "кращому світлі", а протидіяти поширеній нині тенденції до уніфікації характерних ознак та особливостей демонологічних уявлень українців, росіян та білорусів. Адже реальним наслідком такої уніфікації є не віднайдення спільного, а стирання специфіки світоглядних уявлень споріднених народів і формування хибних стереотипів у масовій свідомості.

У Висновках узагальнюються результати дослідження:

1. Українські етнографи й фольклористи ХІХ - початку ХХ століття нагромадили багатий емпіричний матеріал, який переконує, що традиційно побутова культура українського народу формувалася у тісній взаємодії з природним середовищем і відбивала його специфіку. На цей час наукове осмислення цієї взаємодії досягло значних успіхів. Якісно новий етап у вивченні традиційно побутової культури розпочався у пострадянський період з поверненням у науковий обіг класичних праць етнографів і фольклористів.

2. Аналізуючи модус взаємодії з природним середовищем у традиційно побутовій культурі, ми виходили з того, що земля була головним концептом мислення хліборобського народу, а головним принципом його господарської діяльності і звичаєво-обрядової культури - раціональне використання природних багатств і підтримання гармонійних відносин з довкіллям.

3. Одвічна праця на землі сформувала тип господарської діяльності, життєвий устрій і ментальну своєрідність українців. Всупереч негативним впливам культур домінуючих держав та об'єктивні процеси капіталізації аграрного виробництва у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття, українство зберігало основи своєї традиційно побутової культури. У цей період активно розвивалися всі галузі землеробства - хліборобство, городництво і садівництво, удосконалювалася панівна в українському сільському господарстві система - трипілля і традиційний український плуг, розширювався асортимент культивованих рослин. Наприкінці ХІХ ст. землеробська техніка і способи обробітку землі в Україні досягли загальноєвропейського рівня.

4. Матеріальна культура, як механізм адаптації до умов природного середовища, повною мірою відбиває його специфіку. Українська хата - білянка утілила багатовікові зв'язки народу з довкіллям, гармонійність яких гарантувала господарям родинну злагоду. Каркасна глиняна хата-білянка відбивала етнічну своєрідність українців такою ж мірою, як хатазруб - етнічну своєрідність білорусів, а зрубне житло на підклітті - етнічну своєрідність росіян. Незмінним атрибутом традиційного українського дворища був садок, який забезпечував як матеріальні, так і духовні потреби. На відміну від українських, у традиційних російських селах садків, палісадників і квіткових клумб майже не було. Це відрізняло візуальний образ російських та український поселень (сірі хати, відсутність дерев біля хат і на вулицях - у Росії, хати-білянки в зелені садів - в Україні).

5. Ідею злагоди з довкіллям втілював не тільки тип, стиль, характер, образ хати-білянки, як етносимволу України, а й оздоблення її інтер'єру. Зональна варіативність у колористиці настінного живопису - від стриманої гами розписів північних районів Дніпропетровщини та Херсонщини - була зумовлена естетичним осмисленням навколишньої природи. Відмінності в оформленні інтер'єру українського і російського традиційного житла були спричинені, використанням різного типу печей. Так, у російському сільському житлі другої половини ХІХ століття ще були поширені курні печі без димоходів, унаслідок чого дерев'яні, не білені стіни вкривалися товстим шаром сажі, унеможливлювали внутрішнє декорування.

6. Український народний одяг, зазнавши певних трансформацій внаслідок поширення нових тканин мануфактурного виробництва і деталей одягу /стрічок, мережив, крамних хусток тощо/ суттєвих змін не зазнав. У ньому відбилася мальовничість природи, яку споконвіку споглядав народ, формуючи свої естетичні уподобання і виробляючи естетику оздоблення елементів одягу /вишивки, мережки/. Святковий і ритуальний ансамблі народного одягу були естетично довершеними, робочий одяг був - зручним і практичним. Народний одяг другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мав регіональну специфіку, відбиваючи особливості природно-кліматичних умов, у яких вона сформувалася: наддніпрянський, поліський, карпатський, слобожанський та ін. комплекси.

7. Народна кулінарія в Україні досліджуваного періоду зберігала переважно традиційний характер і відбивала, як і всі інші елементи матеріальної культури, специфіку довкілля. Система народного харчування, окрім певного набору продуктів та способів приготування їжі, включає різноманітні звичаї приготування і споживання повсякденних та обрядових страв, асортимент, символіку обрядових страв тощо. Основою харчування українців як хліборобського етносу завжди був хліб. Практично, вся святково обрядова сфера українців пов'язана із хлібною символікою. Хліб у народних уявленнях був і є символом добробуту, гостинності, щедрості тощо, він утвердився в духовному світі українців як найвища цінність.

8. Центральним образом української міфології є образ Матері-Землі, який втілює ідею родючості. Віра у магічні властивості зберігалася в народній пам'яті на рівні архетипів, формуючи підвалини гуманного ставлення до всієї природи, адже комплекс пантеїстичних уявлень про землю нерозривно пов'язаний із традиційними уявленнями про природу загалом.

9. Календарні свята відзначали в Україні не тільки селяни, а й міщани, зокрема міські ремісники, які певною мірою залежали від ритмів природи, часто займалися сільським господарством і зберігали характерні ознаки хліборобського способу життя. Збереження аграрно-календарної обрядовості у міському, зокрема ремісничому середовищі було наслідком неперервного генетичного зв'язку міської обрядовості з сільською. Аграрна обрядовість у структурі ремісничо-цехової упродовж ХІХ ст. витіснялася загальноміськими, церковними і власне ремісничими професійно-цеховими святково-обрядовими діями, однак остаточно згасла лише з припиненням діяльності ремісничих цехів, наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

10. Порівняння річної обрядовості українців, росіян та білорусів переконало, що одним із найсуттєвіших чинників національної специфіки кожної було природне середовище. Часом навіть одні й ті ж обряди в українців, білорусів і росіян приурочувалися до різних дат. Так, українці виходили в поле здійснювати обряди до урожаю жита на Юрія, а росіяни - на Вознесіння. Певні відмінності наявні в обрядо-діях купальських свят. Купальське дерево - це незмінний атрибут свята лише в українців. У білорусів, купальська обрядовість яких близька до української, Купалою називають не обрядове дерево, а обрядове вогнище. У росіян купальська обрядовість наприкінці ХІХ ст. була надзвичайно збідненою, а в багатьох регіонах її взагалі не зафіксовано.

11. Характерні особливості української природи - краса, щедрість, лагідність відбилися в демонологічних уявленнях нашого народу. Українська демонологія відзначається своєрідним естетизмом; у ній мало персонажів, які мають неестетичну зовнішність і протиприродні інстинкти. Загалом стихійні духи в демонологічних уявленнях східних слов'ян мають як спільні, так і відмінні ознаки, зумовлені специфікою історичного розвитку та особливостями природних умов. Так, в українській демонології найбільшої довершеності набули повір'я про мавок /русалок/, які є етно-символами національної демонології. Цей образ не набув такого поширення у інших східнослов'янських народів. Водяні, лісові й польові образи русалок в українській демонології наділені красою.

Результати дисертації викладено автором в одноосібних публікаціях у фахових виданнях

1. Шевченко М. І. Культура українського землеробства у "загальноросійських" модернізаційних процесах (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / М. І. Шевченко // Культура і сучасність: альманах. - К. : Міленіум, 2010. - С. 5963.

2. Шевченко М. І. Народна обрядовість українців як відображення стосунків людини з природою / М. І. Шевченко // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : зб. наук. праць. Вип. 25. - К.: Видав. центр КНЛУ, 2010. - С. 313319.

3. Шевченко М. І. Культ природи в календарній обрядовості України другої половини ХІХ - початку ХХ століття / М. І. Шевченко // Питання культурології: зб. наук. праць. - Вип. 26 / Київський національний університет культури і мистецтв. - К., 2010. - С. 144151.

4. Шевченко М. І. Землеробські традиції українців під час модернізації сільськогосподарського виробництва (друга половина ХІХ - ХХ століття) / М. І. Шевченко //Роль митця і традиційних інститутів мистецтва за умов всезростаючого впливу культурних індустрій: матеріали Всеукр. наук.теоретич. конф., Київ, 2324 грудня, 2009 р. - К. : Видавн. центр "КНУКіМ", 2009. - С. 214216.

5. Шевченко М. І. Парадигма ставлення до природи в матеріальній культурі українців / М. І. Шевченко // "Українська культура ХХІ століття: стан, проблеми, тенденції : матеріали Всеукр. наук.теоретич конф., Київ, 22 грудня 2010 р. - К., Видавн. центр "КНУКіМ", 2010. - С. 9597.

Размещено на Allbest.ru