Система документопостачання фондів бібліотек України: теоретико-методологічний аспект

У другому розділі «Закономірності розвитку системи документопостачання фондів у світовій бібліотечній практиці», який складається з двох підрозділів, визначено особливості виникнення та періодизацію розвитку складових системи документопостачання зарубіжних бібліотек; простежено дію закономірностей: диверсифікації джерел документопостачання бібліотек у наслідок появи нових технологій документаризації інформації; зберігання та спеціалізації основних способів поповнення бібліотечних фондів у процесі еволюції документальної комунікації; ускладнення системи документопостачання бібліотек пропорційно розширенню їх функцій, завдань і масштабів діяльності по задоволенню інформаційних потреб користувачів.

З урахуванням результатів дослідження процесів зародження та інституалізації елементів системи документопостачання бібліотек виявлено основні фактори, що зумовлюють високий рівень розвитку складових документальної комунікації будь-якого суспільства. Серед них: поширення грамотності та писемності серед значної частини його членів, ускладнення їх інформаційних потреб; суттєві технологічні досягнення у сфері документаризації інформації; зростання обсягів та різноманіття жанрово-видової структури документного потоку, формування в ньому підсистеми документів, що виконують функцію актуальної, а не ретроспективної пам'яті, необхідність створення умов для їх кумуляції в приватних та громадських бібліотеках. Визначено, що синкретичність способів і джерел поповнення стародавніх документально-комунікаційних інститутів зумовлена такими основними чинниками: єдністю технологій документування інформації різного функціонального призначення; низьким рівнем технічного оснащення процесів життєвого циклу документа; порівняно невеликими темпами зростання документного потоку та слабкою диференціацією його структури. В умовах синкретичності документально-комунікаційних систем закономірною є нерозвиненість способів і джерел документопостачання бібліотек, більшість з яких належить до транзитних документальних установ, що спеціалізуються на транспортуванні та розповсюдженні документів, однак ще не інституалізувалися в самостійну підсистему документальних комунікацій суспільства.

Доведено, що для періоду синкретичності джерел і способів документопостачання (ІІІ тис. до н.е. - перша половина XV ст. н.е.) характерні низькі темпи інформаційного обміну і як результат - незначні обсяг і видова різноманітність документного потоку, відсутність функціональних розмежувань між бібліотеками, архівами, скрипторіями, що створювались у великих документосховищах того часу. На цьому етапі превалювали автогенерація та автокомплектування бібліотечних фондів, коли необхідні документи вироблялися в скрипторіях при бібліотеках, ними ж зберігалися та надавалися в користування. Джерелами дарів та документообміну як найважливіших способів поповнення фондів були особисті бібліотеки правителів та інших заможних осіб. На основі вивчення особливостей технологій документопостачання бібліотек у країнах стародавнього світу -- Ассирії, Шумері, Вавилоні, Єгипті -- виявлено наявність у той час зародків усіх основних способів поповнення бібліотечних фондів, зокрема купівлі й міжнародного документообміну. Обґрунтовано превалювання в практиці роботи бібліотек безплатних способів документопостачання -- копіювання, дару, реквізування, перерозподілу.

З'ясовано, що початкова стадія інституалізації установ документотворення, документорозповсюдження та документовикористання в самостійні комунікаційні підсистеми пов'язана з культурними та технологічними досягненнями Стародавньої Греції та Риму. Зародження наукових знань, поширення грамотності, ускладнення інформаційних потреб членів суспільства, відкриття численних академічних та інших типів бібліотек сприяли інтенсифікації інформаційного обміну, зростанню потреби в оперативному тиражуванні соціально значущих видань задля їх швидкого розповсюдження серед користувачів, виникненню прообразів періодичних видань. Це стимулювало відокремлення від бібліотек самостійних майстерень з виробництва та переписування книг; перетворення великих скрипторіїв у потужні античні видавництва; відкриття книжкових крамниць і поштових служб. Книжкова культура Візантії (V-XV ст.) наслідувала та зберегла кращі здобутки Римської імперії. Розширюються способи документопостачання публічних і монастирських бібліотек Візантії: замовлення рукописів у авторів та в скрипторіях, копіювання, дарунки, данини, заповіти, купівля, обмін. Як джерела постачання використовувалися державні та приватні майстерні з виробництва книг, книжкові крамниці, фонди приватних і громадських бібліотек.

У більшості держав Західної Європи протягом кількох століть раннього Середньовіччя найпоширенішими були монастирські бібліотеки, основним джерелом поповнення яких були скрипторії, що функціонували при них. У XI - XIII ст., крім соборів, церков, монастирських шкіл, бібліотеки почали відкривати при перших світських школах та університетах, створених протягом XIV cт. майже в усіх великих європейських містах. Діяльність університетських бібліотек сприяла зростанню попиту на книгу, стимулювала розвиток книговиробництва та книжкової торгівлі. Поступово сформувався принципово новий тип бібліотеки, головними функціями якої стали освітні та науково-допоміжні. Основними джерелами поповнення фондів університетських бібліотек були скрипторії, що функціонували при них, а також дарунки з власних колекцій професорів університетів, книжкові пожертвування державних діячів і заможних осіб. Зародження буржуазних відносин у країнах Західної Європи стимулювало розвиток промисловості та торгівлі, потребу в наукових знаннях, остаточне відокремлення світської освіти від церковної. Монастирські бібліотеки поступово втрачають свої домінуючі позиції і поступаються бібліотекам нових типів - шкільним, публічним, університетським, національним. Поліфункціональність бібліотек цих типів об'єктивно потребувала суттєвого ускладнення системи джерел і способів їх документопостачання.

Доведено, що поширення книгодрукування, зростання обсягу та типо-видового розмаїття документного потоку сприяли диверсифікації каналів документорозповсюдження, джерел і способів документопостачання бібліотек, зумовили початок періоду їх диференціації (друга половина XV - ХІХ ст.). XVI cт. позначилося в історії світової бібліотечної практики виникненням загальнодержавного, місцевого та відомчого обов'язкових примірників творів друку як найраціональнішої форми гарантованого поповнення бібліотечних фондів зразками вітчизняної видавничої продукції. З появою в документному потоці в XVIІ cт. періодичних видань найраціональнішим способом їх придбання бібліотеками стає передплата. У цей час книговидання поступово відокремлюється від книговиробництва, ремісничі книжкові майстерні перетворюються в ранньокапіталістичну мануфактуру, формується ринок книжкової продукції, виникають оптові форми її розповсюдження, створюються сприятливі умови для розвитку міжнародної книготоргівлі. На початку XVIІІ cт. більшість європейських бібліотек припинили виконувати функції скрипторію. Основними джерелами їх поповнення стають типографії й установи оптової та роздрібної книжкової торгівлі. У світовій бібліотечній практиці формуються організаційні основи міжнародного документообміну, розробляються єдині вимоги, встановлюються принципи та еквіваленти обміну. Виникає новий тип бібліотеки -- національна, меморіальна функція якої зумовлює використання нею максимальної кількості джерел і способів поповнення фондів, законодавчого запровадження специфічної форми документопостачання -- загальнодержавного безплатного обов'язкового примірника документів.

З'ясовано, що найхарактернішою ознакою розвитку бібліотечної справи ХІХ ст. стало створення в багатьох розвинутих країнах світу мережі безплатних публічних бібліотек. Необхідність організації систематичного їх поповнення призвела до створення централізованих джерел документопостачання численних та однотипних за складом фонду бібліотек, націлених на задоволення загальноосвітніх потреб широких кіл користувачів. Промислова революція та зростання індустріальної потужності країн Заходу в другій половині ХІХ ст. зумовили ускладнення інфраструктури систем документовиробництва і документорозповсюдження. Виникнення таких новітніх носіїв інформації як перфо-, фото- та мікрокарта, телефоно- радіо- та фонограма, кінофільм, вирішення проблем електропередач на великі відстані, поширення радіо- та телефонного зв'язку створили передумови для поступової інституалізації в наступному столітті нових джерел документопостачання бібліотечних фондів: кіно-, фото-, фоно-, телестудій, фабрик грамзапису тощо. Таким чином, наприкінці XIХ ст. у світовій бібліотечній практиці існували всі основні способи, форми та джерела документопостачання бібліотек. Їх виникнення було об'єктивно зумовлене зростанням суспільної потреби в широкому розповсюдженні, кумуляції, зберіганні та організації громадського використання через бібліотеки різних типів численних тиражованих видань.

Визначено, що на початку періоду інтеграції складових системи документопостачання бібліотечних фондів (з першої половини ХХ ст. -- до наших днів) найхарактернішими змінами її структури є: профілізація обов'язкового примірника документів, виникнення спеціалізованих державних і комерційних джерел постачання бібліотек зарубіжною літературою, централізованих закупівельних центрів для комплектування публічних бібліотек, формування принципово нового джерела постачання наукових універсальних і спеціальних бібліотек -- служб науково-технічної інформації, депозитаріїв спецвидів технічної літератури та неопублікованих документів. З другої половини ХХ ст. на розвиток системи документопостачання бібліотек впливає впровадження в організацію комплектування фондів комп'ютерних і телекомунікаційних технологій, формування єдиної інформаційної і комп'ютерно-технологічної взаємодії видавничих, книготорговельних і бібліотечних установ, поширення мережевих документів як об'єкта обов'язкового депонування, територіальна та відомча координація комплектування та кооперація з взаємовикористання єдиного розподіленого бібліотечного документного ресурсу. Збагачується міжнародна практика правового забезпечення постачання фондів національних бібліотек дискретними та мережевими електронними документами. З 1990-х рр. ресурси Інтернету стають невід'ємною складовою електронного сегмента джерел і способів документопостачання, бібліотеки починають використовувати переваги електронної книжкової торгівлі та електронного документообміну.

На основі порівняльного аналізу досвіду документопостачання бібліотек зарубіжних країн безплатним обов'язковим примірником документів підсумовано, що майже 80% європейських країн уже оновили законодавство про обов'язковий примірник, включивши до об'єктів депонування електронні документи онлайнового й офлайнового доступу. Але у зв'язку з цим нагальною є проблема визначення меж та еквівалента отримання Інтернет-документа, охорони авторських прав, архівування та зберігання веб-сторінок, які часто оновлюються та ін. Більшість національних бібліотек -- отримувачів електронного обов'язкового примірника -- намагаються створити та очолити спеціальні інфраструктури управління національними колекціями електронних публікацій. Виявлено, що в зарубіжній бібліотечній практиці найефективнішим організаційним підходом до управління національним фондом мережевих документів є розподіл відповідальності між виробниками електронних видань, бібліотеками-депозитаріями та компаніями-вендорами, які беруть на себе обов'язки по архівуванню та збереженню вітчизняних Інтернет-документів.

Підкреслено, що високий рівень інформаційного сервісу та новітні технології електронної доставки документів дозволяють зарубіжним науковим бібліотекам скорочувати витрати на комплектування, відмовляючись від передплати на маловикористовувані та дорогі періодичні видання, замовляти окремі статті з них «за вимогою» того чи іншого користувача, що значно дешевше, ніж придбання друкованої версії або ліцензії на дистанційний доступ. Але, з іншого боку, зарубіжних фахівців турбує те, що поступова відмова бібліотек від придбання та зберігання документів у майбутньому загрожує втратою унікальності їх фондосховищ та значущості документних ресурсів для наукового співтовариства, позбавить їх можливості виконувати свої сутнісні -- меморіальну та комунікативну функції, послабить їх роль у суспільстві. Тому альтернатива «доступ або володіння» вирішується ними на користь останнього. Основним джерелом документопостачання фондів зарубіжних бібліотек залишаються закупівельні бібліотечні центри, які здійснюють кваліфікований відбір та професійну експертизу нових друкованих, аудіовізуальних та електронних видань, забезпечують їх технічну та наукову обробку, оперативну доставку замовникам.

У третьому розділі «Особливості функціонування системи документопостачання фондів бібліотек України», який складається з трьох підрозділів, охарактеризовано специфіку зародження та формування складових системи документопостачання фондів вітчизняних бібліотек, з'ясовано фактори диференціації джерел і способів їх поповнення, досліджено тенденції структурних змін сучасної системи документопостачання бібліотек України під впливом ринкової економіки, демократизації та інформатизації суспільства.

Обґрунтовано, що формування системи документопостачання бібліотек України зазнало впливу загальних закономірностей функціонування документальної комунікації, але мало й національні особливості, зумовлені об'єктивними суспільно-історичними та культурними умовами, в яких відбувалося становлення української нації та державності. Найзначніший вплив на розвиток слов'янської книжкової культури мали досягнення Візантії, бібліотеки та скрипторії якої впродовж тривалого часу були основним джерелом документопостачання монастирських та приватних книгозбірень Київської Русі. Протягом Х-XV cт. у всіх регіонах України документовиробництво та документовикористання здійснювалося переважно в монастирях та княжих маєтках - єдиних культурно-освітніх осередках того часу, що одночасно володіли скрипторіями та бібліотеками. Це зумовило превалювання автогенерації й автокомплектування бібліотечних фондів, зародковий стан книжкової торгівлі. Найрозповсюдженішими способами поповнення бібліотек були копіювання книг, привезених із-за кордону, дар, залоговий та тимчасовий еквівалентний книгообмін. Подальше ускладнення системи джерел документопостачання бібліотечних фондів відбулося з винаходом та поширенням книгодрукування.

Визначено, що особливості розвитку системи документопостачання бібліотек України в XV - XVII ст. зумовлені суттєвими змінами суспільно-політичного та культурного устрою на українських землях. Необхідність захисту власної релігійно-культурної самобутності, протистояння православних українців польському католицизму стимулювали розвиток національного книговиробництва, сприяли заснуванню українськими магнатами православних освітніх закладів, друкарень, бібліотек. Найважливішим фактором активізації розвитку складових книжкової комунікації в цей період була діяльність монастирських братств, які засновували православні школи та друкарні, забезпечували книгами церковні, освітні та приватні бібліотеки. На початку XVIІ ст. православні братства функціонували по всій території України, об'єднуючи вчених, письменників, редакторів, граверів, коректорів, переписувачів, перекладачів, діяльність яких сприяла видовій та змістовній диференціації документного потоку, ускладненню каналів і способів його розповсюдження. У XVIII ст. під впливом складного комплексу політичних, економічних та культурних факторів розпочався новий період розвитку системи документопостачання бібліотек України, що характеризується поступовою втратою нею елементів самобутнього культурного розвитку, посиленням впливів колоніальної політики пануючих імперських режимів. У книжковому репертуарі та складі документних фондів бібліотек суттєво змінилося співвідношення й значення рукописної та друкованої, національної та іноземної книг, духовної спадщини минулого та поточної видавничої продукції. Автокомплектування бібліотечних фондів поступилося зовнішнім джерелам документопостачання: друкарням, книжковим крамницям, приватним книгосховищам.

Радикальні економічні та політичні перетворення першої чверті XVIII ст. сприяли активізації функціонування документальної комунікації, стрімкому розширенню діапазону інформаційних потреб членів суспільства. З переходом керівництва книжковою галуззю від церковної до світської влади різко зросли темпи та обсяги книгодрукування, прискорюється диференціація генеративних і транзитних документальних систем, яка виявилася в організації при друкарнях книжкових крамниць та поступовій їх інституалізації в самостійні установи, що пропонували різноманітні способи документорозповсюдження: купівлю, передплату, копіювання, обмін, залоговий абонемент та ін. Використання бібліотеками всього різноманіття способів і джерел документопостачання було викликано посиленням суспільної потреби в широкому розповсюдженні, кумуляції, зберіганні та організації використання через бібліотеки різних типів тиражованих видань для численних користувачів. Формування в Україні протягом ХІХ ст. капіталістичних відносин, поступове прискорення темпів економічного та культурного розвитку призвели до зростання суспільної потреби в значному підвищенні освітнього рівня населення, що сприяло створенню великих видавничих та книготорговельних фірм, збільшенню кількості загальнодоступних бібліотек, зародженню централізованих джерел їх документопостачання. З іншого боку, характерною особливістю цього періоду розвитку публічних бібліотек України було посилення цензурного нагляду за їх діяльністю, що суттєво обмежувало коло джерел їх документопостачання.

З'ясовано, що наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. у зв'язку з поглибленням видової і галузевої спеціалізації видавничих та книготорговельних фірм суттєво ускладнюється система джерел документопостачання бібліотечних фондів: засновуються спеціалізовані книжкові крамниці, передплатні агентства, оптові кооперативні склади книжкової продукції. Великі наукові та громадські бібліотеки України накопичують досвід щодо поповнення своїх фондів місцевим або відомчим обов'язковим примірником творів друку, участі у вітчизняному та міжнародному документообміні, передплаті серіальних, зокрема й зарубіжних видань. Значну освітню діяльність на території України проводили культурно-просвітницькі товариства. Вони влаштовували спеціальні друкарні та крамниці україномовної книги, що ставали джерелами поповнення народних бібліотек і читалень, які відкривалися товариствами як у містах, так і в селах. Характерною особливістю даного періоду є активний розвиток монодокументних джерел постачання фондів, яким доводиться вирішувати однотипні завдання в сфері організації постачання бібліотекам тих чи інших видів документів.

Визначено, що особливості розвитку системи документопостачання бібліотек України у ХХ ст. зумовлені докорінними перетвореннями всіх сфер суспільно-політичного, економічного та культурного устрою на етнічних українських землях, які стали результатом революційних подій 1917 р. У 1917-1918 рр. в Україні відбулася перша спроба розбудови національної системи планомірного та гарантованого документопостачання, організованої на демократичних засадах бібліотечної мережі, законодавчого запровадження оптимальної за кількістю та видовим розмаїттям системи обов'язкового примірника творів друку, створення єдиного закупівельного бібліотечного центру, налагодження науковими бібліотеками міжнародного документообміну та ін. За короткий період розбудови незалежної української держави вдалося розробити певні теоретичні, правові й організаційні засади національної системи документопостачання бібліотек. Але на початку 1920- х рр., з остаточним установленням на території України радянської влади, розвиток цієї системи втратив національну самобутність і на початок 1930-х рр. був повністю підпорядкований бібліотечній політиці СРСР. Формування радянської системи документопостачання бібліотечних фондів розпочалося з ліквідації всіх недержавних форм власності в книговидавничій, книготорговельній і бібліотечній галузях, з тотальної ідеологізації та централізації, закріплення за державою монопольних прав регулювання книговидання, книгорозповсюдження, вибору джерел поповнення бібліотечних фондів. Незважаючи на ідеологічне підґрунтя, ця система, основана на співіснуванні різноманітних джерел комплектування, серед яких провідна роль належала централізованим установам книгорозповсюдження, виявилася достатньо ефективною в організації планомірного, систематичного, першочергового постачання бібліотек усіх типів і видів новою вітчизняною друкованою продукцією.

Доведено, що найважливішими здобутками радянського періоду розвитку системи документопостачання бібліотечних фондів є: заснування мережі спеціалізованих книготорговельних установ -- бібліотечних колекторів, що забезпечували оперативне зібрання та виконання попередніх замовлень бібліотек на нові видання; створення розгалуженої системи обов'язкового примірника творів друку, що поєднувала такі його види: загальносоюзний, республіканський і місцевий, платний і безплатний, універсальний і профільний, відомчий і позавідомчий; запровадження на державному рівні надійних організаційних засад функціонування вітчизняного та міжнародного документообміну, спеціалізованих джерел постачання бібліотек зарубіжними виданнями, координації передплати зарубіжної наукової літератури; реалізація ідеї цільового книговидання для бібліотек у вигляді загальносоюзної та республіканської «Бібліотечної серії». Ці здобутки мають значний організаційний потенціал щодо підвищення ефективності та якості документопостачання бібліотек, тому повинні бути адаптовані до сучасних реалій розвитку національної системи книговидання та книгорозповсюдження в Україні. З іншого боку, негативні наслідки методів жорсткого адміністрування в управлінні бібліотечною галуззю, які повністю нівелювали місцеву ініціативу, вкрай обмежували можливості вибору бібліотеками джерел поповнення їх фондів, перш за все з цензурних міркувань, призвели до суттєвого зниження якості комплектування бібліотечних фондів, зменшення наприкінці 1980-х рр. темпів зростання їх загального обсягу.

Подолання екстенсивного характеру розвитку книговидавничої та книготорговельної галузей, які в період соціалізму розвивалися всупереч об'єктивним економічним законам, стало можливим за умов демократизації методів управління, запровадження ринкових механізмів господарювання у сфері книговидання та книгорозповсюдження. Але надто стрімкий перехід видавництв від системи централізованого державного планування випуску друкованої продукції до повного госпрозрахунку та самофінансування, миттєве роздержавлення книготорговельної мережі призвели до руйнації її оптового ланцюга, значного підвищення цін на видавничу продукцію, серйозних деформацій типологічної та галузевої структури документного потоку, катастрофічного скорочення випуску видань суспільно значущої тематики. Крім економічних на початку 1990-х рр. посилився вплив політичних факторів, що сприяли остаточній руйнації радянської централізованої системи документопостачання бібліотечних фондів, зміцненню тенденцій її децентралізованого розвитку.

Виявлено, що протягом 1990-х рр. криза щодо систематичного документопостачання фондів бібліотек України поглиблювалася. Було знищено організаційні засади функціонування централізованих джерел комплектування -- обласних бібліотечних колекторів, унаслідок чого вони фактично припинили своє існування; вкрай нестабільно надходив до бібліотек обов'язковий примірник документів, законодавче оформлення якого тривало більше восьми років; майже припинилося комплектування бібліотек зарубіжними науковими виданнями, значних перешкод у зв'язку з необхідністю подолання бібліотеками митних бар'єрів зазнав міжнародний документообмін; фактично не фінансувалася урядом державна програма видання української бібліотечної серії. Позитивними надбаннями 1990-х рр. щодо відновлення складових системи документопостачання стали: виникнення та розвиток принципово нових джерел поповнення бібліотек -- приватних бібліотечних колекторів, передплатних агентств, мережі дилерів і дистриб'юторів видавництв та оптових книготорговельних підприємств, які в умовах жорсткої конкуренції пропонують бібліотекам широкий спектр різноманітних знижок та сервісних послуг; розвиток благодійної діяльності зарубіжних донорів -- бібліотек, громадських організацій та різноманітних фондів щодо постачання українським бібліотекам великих партій наукової літератури; формування в українському сегменті Інтернет електронних каналів документорозповсюдження -- веб-сайтів книжкових магазинів, видавництв, бібліотечних колекторів, передплатних агентств, що мають певні переваги перед традиційними суб'єктами книжкового ринку. Відбувається поступовий перехід від монодокументних до полідокументних джерел документопостачання, між якими зміцнюються внутрішньосистемні інтеграційні зв'язки.

Підсумовано, що найважливішим чинником, який наприкінці ХХ ст. на новому якісному рівні зміцнив превалювання інтегративних тенденцій розвитку системи документопостачання бібліотечних фондів, стала інформатизація. Стрімке вдосконалення комп'ютерних технологій, поширення електронних комунікацій і мережевих документів, автоматизація видавничих процесів, активне генерування повнотекстових баз даних в онлайновому середовищі створили об'єктивні передумови для зближення генетично споріднених документально-комунікаційних систем, посилення їх технологічної та функціональної взаємозалежності. Це актуалізує визначення напрямів оптимізації системи документопостачання бібліотек в умовах електронного середовища.

У четвертому розділі «Стратегічні напрями оптимізації системи документопостачання фондів бібліотек України», який складається з п'яти підрозділів, обґрунтовано необхідність удосконалення нормативно-правового й організаційного забезпечення першочергового поповнення бібліотечних фондів в умовах ринкової економіки та формування національної електронної бібліотеки, доведено ефективність логістичного інструментарію оптимізації функціонування каналів документорозповсюдження; запропоновано концептуальну модель системи документопостачання бібліотек України; розроблено теоретико-методичні засади вдосконалення єдиної загальнопрофесійної підготовки фахівців для видавничо-книготорговельної та бібліотечної галузей.

З'ясовано, що з переходом до ринкової економіки переважна більшість видавничих та книготорговельних установ -- потенційних джерел документопостачання бібліотек -- перейшла до приватної форми власності. Сучасний рівень фінансування бібліотек з державного та місцевих бюджетів не дозволяє їм повною мірою використовувати послуги комерційних джерел документопостачання, підвищувати якісний склад бібліотечних фондів через поповнення їх новими соціально значущими виданнями. Законодавчо декларована самостійність вибору бібліотеками джерел документопостачання їх фондів обмежується також у зв'язку із запровадженням тендерної системи на придбання літератури за бюджетні кошти. Визначено, що найважливішими умовами оптимізації системи документопостачання бібліотек України є систематичне та повноцінне їх фінансування, захищене окремими статтями в державному та місцевих бюджетах, цілеспрямована комп'ютеризація та інтернетизація бібліотек, а також створення в країні централізованого джерела їх постачання -- спеціалізованої книготорговельної установи на зразок зарубіжних закупівельних бібліотечних центрів, що гарантують виконання попередніх замовлень бібліотек, оправляють та науково опрацьовують нові надходження, пропонують на пільгових умовах великий перелік інших високопрофесійних послуг, що в ринкових умовах є вельми ефективним.

Доведено, що якість документопостачання бібліотечних фондів країни перебуває в прямій залежності від стану вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження. Першочерговими напрямами вдосконалення нормативно-правової бази у сфері державної підтримки в Україні книговидання та книгорозповсюдження є прийняття пакета підзаконних актів та інструктивних документів, спрямованих на: запровадження ефективної системи пільг та інвестицій щодо реалізації видавничими структурами програм видання соціально значущих типів літератури, зокрема в межах української бібліотечної серії; скасування законодавчо закріпленої необхідності проведення бібліотеками тендерних процедур для придбання видавничої продукції; відродження розгалуженої мережі книгорозповсюдження на периферії; стимулювання книговидавців та книгорозповсюджувачів на співпрацю з бібліотеками як соціально важливим сегментом книжкового ринку, перш за все на основі створення для спільного ведення та користування корпоративних автоматизованих мереж та інформаційної бази даних «Books in print». Підкреслено, що вдосконалення нормативно-правової бази, яка регламентує функціонування в Україні системи обов'язкового примірника документів (ОПД), потребує таких невідкладних заходів: суттєвого зменшення кількості відчужуваних у виробників ОПД через вилучення з переліку їх одержувачів органів державної влади та управління, а також жорсткішої профілізації комплектів безплатного ОП, перш за все мережевих видань, чіткішого визначення установ-одержувачів цього виду ОП, створення умов для функціонування платного ОПД; розроблення механізму зацікавленості видавців у наданні бібліотекам ОПД, основаного на системі пільг щодо його пересилання і компенсаційних заходів разом з ефективно налагодженим контролем та економічними санкціями в разі порушення закону.

Обґрунтовано, що в умовах формування єдиного розподіленого фонду національної електронної бібліотеки головними джерелами його документопостачання стають провідні бібліотечно-інформаційні установи країни. Запропоновано організаційну модель розподілу відповідальності щодо формування в бібліотеках України підфондів соціально значущих типів вітчизняних і зарубіжних веб-видань, необхідних для задоволення інформаційних потреб користувачів. Доведено, що обов'язки по наповненню фонду мережевих документів слід розподілити між головною установою -- Національною бібліотекою України ім. В.І. Вернадського та її партнерами -- центральними галузевими й обласними науковими бібліотеками, які мають нести відповідальність за створення локальних частин розподіленого фонду, виконання обов'язків щодо збереження Інтернет-документів та забезпечення доступу до них користувачів.

З'ясовано, що більшості публічних бібліотек, які мають обмежені фінансові, кадрові та технологічні можливості щодо обслуговування користувачів ресурсами Інтернет, на першому етапі достатньо створити віртуальні бібліотеки веб-видань, які не передбачають реального володіння їх матеріальними носіями, а є зібраннями посилань на них -- «закладок», що надають користувачеві вільний доступ до безплатних мережевих видань, розміщених на різноманітних веб-серверах. У перспективі центральним публічним бібліотекам необхідно формувати електронні підфонди веб-видань українського сегмента Інтернет, кумулюючи на власному сервері переважно ті онлайнові видання, що не існують у друкованій версії та користуються підвищеним попитом.

На рівні обласних наукових бібліотек доцільне об'єднання їх зусиль засобами корпоративних мереж з метою створення розподіленого депозитарію наукових веб-видань, документів місцевого значення та краєзнавчого змісту. Реалізація такої корпоративної моделі передбачає кумулювання та зберігання на сервері обласної бібліотеки веб-видань офіційних сайтів місцевих органів влади та управління, провідних підприємств та установ, місцевої періодики, яка не має друкованих версій. Формування та технологічна підтримка використання електронних ресурсів місцевих веб-видань створюють основу національного розподіленого фонду електронних документів, що є одним з найважливіших завдань Національної програми інформатизації України.

Галузеві наукові та бібліотеки з національним статусом повинні відповідати не тільки за кумулювання та збереження електронних дискретних, але й мережевих видань. Важливими способами поповнення електронних бібліотечних ресурсів мають стати надходження по обов'язковому примірнику електронного документа, архівування загальнодоступних наукових і соціально значущих веб-ресурсів, переведення в цифрову форму найважливіших паперових підфондів академічних бібліотек, купівля та обмін тих мережевих наукових видань, доступ до яких є обмеженим. Не менш важливим є забезпечення користувачам доступу до світових веб-ресурсів, перш за все до тих баз даних наукових документів, які існують виключно в онлайновій версії. Реалізація цього масштабного завдання потребує від бібліотек фільтрування великих обсягів Інтернет-ресурсів, аналітико-синтетичної обробки веб-видань з метою визначення їх релевантності для певних груп фахівців, вирішення доцільності придбання, архівації та організації довготривалого зберігання, захисту від пошкоджень, переходу на нові технологічні платформи у зв'язку з удосконаленням програмних продуктів, ін.

Доведено, що найважливішим напрямом оптимізації системи документопостачання бібліотечних фондів у ринкових умовах є застосування логістики, яка має могутній резерв концептуального обґрунтування й практичної гармонізації взаємодії та взаємовпливу підсистем документовиробництва, документорозповсюдження та документовикористання. Основними напрямами застосування логістичного інструментарію щодо оптимізації документопостачання бібліотечних фондів є: визначення бібліотекою критеріїв відбору партнерів-джерел документопостачання та запровадження аутсортинга як методу вдосконалення управління ресурсами суб'єктів книжкового ринку; створення спеціалізованого інформаційного порталу на допомогу комплектуванню бібліотек як форми інтегрування та структурування в комфортному для пошуку вигляді різнорідних тематичних Інтернет-ресурсів. Логістичний інструментарій сприяє досягненню таких важливих параметрів ринкових послуг як надійність, швидкість і частота поставок, широта асортименту, високий рівень інформаційного обслуговування та сервісу. Саме за цими критеріями бібліотека має обирати собі постачальників друкованої продукції. Підкреслено, що у книжковій галузі потрібний баланс інтересів, оскільки накопичення проблем в одній сфері діяльності неминуче відбиватиметься на загальному стані галузі та на кожній із її складових. Основними напрямами логістичної оптимізації в макрологістичних системах є: постійний пошук компромісів між учасниками логістичного ланцюга щодо витрат і результатів руху економічних потоків; інтеграція зусиль його учасників для найкращого задоволення вимог кінцевих користувачів; кооперація ресурсів суб'єктів книжкового ринку для найефективнішого їх використання.

Обґрунтовано необхідність створення спеціалізованого інформаційного порталу на допомогу комплектуванню фондів бібліотек. Цей портал як інтерактивна гіпертекстова інформаційна система, що поєднує профільні бази даних, аналітичну та довідкову інформацію, має стати могутнім засобом підтримки управлінських рішень бібліотеки стосовно вибору оптимальних джерел і способів її документопостачання. Запропоновано принципи побудови та древо структури спеціалізованого порталу як форми скоординованого функціонування інтегрованих і структурованих, територіально близьких і віддалених інформаційних ресурсів, що забезпечують найбільшу міру їх доступності для оптимального й ефективного вирішення професійних завдань. Функціонування такого порталу з послугами постійно діючого форуму надасть можливість у режимі реального часу обговорювати актуальні нормативно-правові (захист авторських прав, поставка обов'язкового примірника, ліцензійні угоди) та організаційно-технологічні (стандарти та формати надання інформації, створення бібліотечних консорціумів, асоціацій та ін.) аспекти взаємодії суб'єктів видавничого ринку, сприяючи створенню уніфікованої й ефективно діючої інформаційно-комунікаційної інфраструктури.

Одним із основних наукових результатів дисертаційного дослідження є розроблення вітчизняної концептуальної моделі системи документопостачання, що має стратегічне значення для якісного та своєчасного поповнення бібліотечних фондів. Реалізація моделі на практиці дозволить бібліотекам запобігти значним витратам часу, фінансовим і людським ресурсам. Концепція формування складових системи документопостачання фондів бібліотек України базується на принципах першочергового, якісного і систематичного поповнення фондів бібліотек усіма необхідними типами та видами соціально значущих вітчизняних і зарубіжних видань. Модель системи документопостачання -- це сукупність взаємопов'язаних організаційних форм, способів і джерел поповнення бібліотечних фондів. За їх функціональним призначенням в системі вони поділені на базові та додаткові. Структура системи побудована на оптимальному поєднанні державних і недержавних, централізованих і нецентралізованих, електронних і нонелектронних джерел документопостачання.

Обґрунтовано, що базовими елементами системи є державні централізовані форми та джерела документопостачання, здатні гарантувати повноту та надійність поповнення бібліотек новими соціально значущими вітчизняними та зарубіжними виданнями. Доведено, що для наукових бібліотек України базова організаційна форма документопостачання -- система обов'язкового примірника документів, яка, на відміну від нині існуючих п'ятнадцяти, повинна бути обмежена сімома безплатними загальнонаціональними ОПД, одним республіканським та одним місцевим примірниками. Вона має бути доповнена функціонуванням платного примірника наукових видань, який забезпечить потреби обласних наукових і вузівських бібліотек щодо поповнення їх фондів малотиражними відомчими науковими виданнями. Для інших типів та видів бібліотек країни базовим централізованим джерелом документопостачання має стати принципово нова установа -- закупівельний бібліотечний центр, основна мета якого -- гарантоване поповнення фондів бібліотек будь-яких типів вітчизняними та зарубіжними виданнями, зокрема періодичними, аудіовізуальними, дискретними електронними, їх технічна й наукова обробка та оперативна доставка замовникам. Обґрунтовано, що основним джерелом постачання бібліотек України мережевими електронними виданнями має стати національний депозитарій веб-документів, створений на базі Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, покликаний забезпечити їх архівування, депозитарне збереження та можливість копіювання. Визначено, що серед додаткових елементів системи документопостачання мають бути: сукупність таких організаційних форм поповнення фондів як бібліотечна серія, відомчі та цільові ОПД, «Книга - поштою»; джерела постачання: універсальні та спеціалізовані книготорговельні підприємства, передплатні агентства, обмінні фонди бібліотек, сервери Інтернету; сукупність усіх можливих нонелектронних та електронних способів одержання документів: обов'язкові надходження, купівля, передплата, документообмін, копіювання, дар.

Запропонована концептуальна модель системи документопостачання фондів бібліотек України поєднує три оптимальні організаційні моделі документопостачання, зорієнтовані на бібліотеки різних типів та видів. Модель 1 є оптимальною для бібліотек з національним та паранаціональним статусом; її базовим компонентом є система обов'язкового примірника документів, що поєднує безплатні універсальний, галузевий, відомчий обов'язкові примірники нонелектронних та електронних видань. Для забезпечення необхідної екземплярності документів та ліквідації лакун у бібліотечному фонді модель передбачає використання бібліотеками додаткових джерел документопостачання: бібліотечного закупівельного центру, обмінних фондів, електронних архівів веб-документів та ін. Модель 2 враховує особливості типо-видового складу фондів обласних універсальних наукових і спеціальних бібліотек; її базовими компонентами є поєднання платного і місцевого обов'язкових примірників документів та бібліотечний закупівельний центр, а додатковими -- обмінні фонди бібліотек, установи системи науково-технічної інформації, профільні Інтернет-ресурси та ін. Модель 3 оптимальна для більшості публічних бібліотек, зокрема дитячих, шкільних та юнацьких; її базовими компонентами є бібліотечна серія та закупівельний бібліотечний центр, додатковими -- загальнодоступні сайти Інтернету, нонелектронні та електронні книготорговельні установи, обмінно-резервні фонди бібліотек, приватні книжкові колекції. Критеріями оптимальності цих моделей є гарантоване забезпечення повноти документопостачання фондів бібліотек усіх типів і видів з найменшими витратами фінансових ресурсів, зусиль та робочого часу бібліотечного персоналу; досягнення максимального результату щодо поповнення сукупного бібліотечного фонду країни на заданий обсяг ресурсного забезпечення; стабільне зростання обсягів фондів бібліотек, неухильне зменшення показників незадовільного попиту користувачів, підвищення якості задоволення їх інформаційних потреб.

Концептуальна модель ілюструє багаторівневість системи документопостачання бібліотечних фондів, складність взаємозв'язків між її функціональними та територіальними підсистемами, має п'ять основних рівнів функціонування: загальнодержавний, регіональний, низовий, відомчий, корпоративний. Останній рівень є якісно новою складовою системи, основні напрями його реалізації -- купівельні партнерства і консорціуми бібліотек різних систем і відомств щодо гуртової купівлі й передплати зарубіжних та вітчизняних наукових видань; розподіл зон відповідальності за поцифровування, зберігання та надання в користування певної частини власних фондів як складової єдиного розподіленого фонду Національної електронної бібліотеки. Ієрархічна структура моделі сприяє визначенню всіх видів системних зв'язків, що об'єднують окремі елементи і надають системі цілісності та усталеності: генетичні, структурні, зв'язки взаємодії, перетворення, функціонування, розвитку й управління.

Доведено, що пріоритетного значення для оптимізації документопостачання бібліотек України набуває підготовка кваліфікованих кадрів для видавничої, книготорговельної і бібліотечно-інформаційної галузей, здатних ефективно діяти в умовах ринкової економіки та інформатизації суспільства. Проаналізовано становлення та зміст фондознавчої підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні, виявлено напрями її вдосконалення і тенденції диверсифікації через уведення якісно нових спеціалізацій у межах єдиної спеціальності «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографія». Підкреслено, що в умовах електронної конвергенції підготовка нової генерації менеджерів книговидання, книгорозповсюдження та бібліотечної справи потребує визначення єдиної когнітивної бази загальнопрофесійної підготовки, ядром якої мають стати дисципліни документально-комунікаційного, економіко-управлінського, правового та комп'ютерно-технологічного циклів. Обгрунтовано, що підвищення рівня документознавчої підготовки має забезпечуватися вдосконаленням змісту, структури та методики викладання фундаментальної дисципліни «Документологія». Виходячи з загальної концепції, перелік загальнопрофесійних дисциплін має бути доповнений курсом «Логістика в книжковій справі», мета якого -- надати майбутнім фахівцям необхідні в ринкових умовах розвитку галузі економічні та управлінські знання; ядром комп'ютерно-технологічної фахової підготовки кадрів зі спеціальності «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографія» мають стати дисципліни, предметом вивчення яких є особливості життєвого циклу Інтернет-документів, технології формування ними фондів електронних бібліотек. Важливе стратегічне завдання -- це перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців даного профілю, що потребує суттєвого коригування вимог до знань і вмінь сучасних працівників книжкової та бібліотечно-інформаційної галузей, оновлення відповідних навчальних планів через коректування номенклатури, змісту і структури загальнопрофесійних і спеціальних дисциплін, зорієнтованих на сучасні тенденції розвитку документально-комунікаційної сфери. Вирішенню цих завдань сприятимуть авторські курси «Книготорговельні ресурси Інтернету» та «Логістика в книжковій справі», програми яких подані в додатках В та Д до дисертації, а також розроблений дисертантом трьохмісячний навчальний план перепідготовки менеджерів книговидання та книгорозповсюдження, структура та зміст якого подані в додатку Е до дисертації.

ВИСНОВКИ

У процесі дослідження досягнуто поставлену мету дисертації, підтверджено висунуту гіпотезу, вирішено всі поставлені завдання, що дозволило дійти основних наукових висновків.

1. Вагоме загальносоціальне значення якісного та своєчасного поповнення бібліотечних фондів в умовах ринкової економіки та інформатизації суспільства потребує збагачення бібліотечного фондознавства розробленням теоретико-методологічних засад оптимізації системи документопостачання бібліотек, визначенням нових наукових підходів до створення її концептуальної моделі. Об'єктивна потреба в концептуальному осмисленні трансформацій, що відбуваються у взаємодії бібліотек зі сферою документовиробництва -- документорозповсюдження, є загальновизнаною. Однак, незважаючи на актуальність, у бібліотечному фондознавстві відсутні дисертаційні і монографічні дослідження (крім праць автора дисертації), в яких би обґрунтовувалися концептуальні засади оптимізації системи документопостачання фондів бібліотек України.

Відтворення еволюції наукових поглядів фахівців на елементи системи поповнення бібліотечних фондів дозволило виокремити три етапи розробки проблеми документопостачання: емпіричний (XIII - XVI ст.), у процесі якого практика поступово накопичувала знання, набуті в результаті узагальнення існуючого досвіду роботи бібліотек; етап початкових теоретичних осмислень (ХVII - перша половина ХХ ст.), у процесі якого фрагментарно розроблялися поодинокі аспекти функціонування окремих складових об'єкта дослідження; теоретичний етап, що розпочався у 50-ті рр. ХХ ст. дослідженням Ю.В. Григор'євим сутнісних ознак джерел і способів документопостачання як системи, продовженим у 1970-2000-х рр. Ю.М. Столяровим, і триває понині. Узагальнення та збагачення здобутків фондознавчої думки з проблематики дослідження дозволили авторові дисертації розробити теоретико-методологічні засади оптимізації системи документопостачання, обґрунтувати перспективні напрями її розвитку в умовах електронного середовища.

2. Використання методології системного, соціокультурного та інформаційного підходів, а також комплексу дослідницьких методів: історико-генетичного, термінологічного, класифікаційного, логістичного, модельного дозволили запобігти фрагментарності та описовості наукової розробки проблеми, розробити цілісну теорію документопостачання бібліотечних фондів як комплекс наукових знань про сутність, властивості, функції, категоріально-понятійний апарат, закономірності та концептуальну модель розвитку досліджуваної системи.

Сукупність джерел і способів документопостачання бібліотечного фонду як система являє собою цілісну єдність генетично споріднених і закономірно взаємопов'язаних складових, інтегральним результатом функціонування яких є забезпечення процесу систематичного та першочергового поповнення документами бібліотек усіх типів та видів відповідно до їх завдань та інформаційних потреб користувачів. На функціонування системи впливають її властивості: відкритість, динамічність; нелінійність; нерівнозначність елементів; стохастичність; керованість. Важливим аспектом концептуалізації системного розвитку джерел і способів документопостачання є розроблення проблеми їх класифікації, яку в сучасних умовах необхідно доповнити такими новими класифікаційними ознаками: за формою власності (державні, недержавні джерела документопостачання); за прибутковістю (комерційні, некомерційні); за асортиментом послуг для бібліотек щодо документопостачання їх фондів (монофункціональні, поліфункціональні); за значущістю щодо повноти постачання бібліотечного фонду (базові, додаткові); за територіальним діапазоном функціонування (місцеві, міжрегіональні, загальнодержавні, зарубіжні, міждержавні); за видовим складом розповсюджуваних документів (монодокументні, полідокументні); за можливістю надання документів через електронне середовище (електронні та нонелектронні джерела і способи постачання).

3. Теоретичним засобом розкриття сутності та побудови концептуальних засад функціонування системи документопостачання бібліотечних фондів є категоріальний апарат. Порівняльний аналіз діючих законів, стандартів, термінологічних словників і довідників, численних фахових видань свідчить про відсутність термінологічної єдності щодо складових документопостачання бібліотечного фонду. В ситуації постійного зростання обсягу та видового різноманіття електронних носіїв інформації це значно ускладнює практику комплектування бібліотек, породжує проблеми невизначеності місця електронних документів як об'єктів документопостачання, гальмує освоєння бібліотеками технологій поповнення бібліотечного фонду в інтерактивному режимі способами електронної книжкової торгівлі, передплати, електронного документообміну. Наукова розробка термінологічного аспекту проблем документопостачання сприяє уніфікації фахової терміносистеми, дозволяє уникнути багатьох правових, організаційних і технологічних труднощів щодо якісного комплектування фондів бібліотек. Фондознавча термінологія доповнена новими базовими поняттями предметної сфери «електронне документопостачання», під яким пропонується розуміти забезпечення бібліотечного фонду мережевими документами через систему електронних способів і джерел постачання, що базуються на Інтернет-ресурсах і технологіях; визначено поняття «електронні джерела та способи документопостачання», «електронний обов'язковий примірник документів», «електронний документообмін»; «електронна купівля та передплата», ін.