Особливості розвитку освіти та виховання в Україні в XVII ст.

Передумови розвитку шкільної освіти та виховання в першій половині XVII ст. Тенденції розвитку українського шкільництва. Педагогічна література і організація навчально-виховного процесу другої половини XVII ст. Уривки зі Статуту Луцької братської школи.

Рубрика Культура и искусство
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.07.2011
Размер файла 53,8 K
Оценка (голосов: 5)

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Подобные документы

  • Розвиток духовної культури українського народу в кінці XVI — на початку XVII ст. Освіта і шкільництво в Україні. Початок книгодрукування, письменства, друкарської справи. Об'єднання Київської та Лаврської братських шкіл. Реформа Київської братської школи.

    реферат [21,6 K], добавлен 07.05.2011

  • Характеристика соціально-економічного розвитку України другої половини XVII-XVIII ст. Багатство і розмаїтість архітектури України, яку зумовили культурні зв'язки східнослов'янських народів та вплив європейського мистецтва. Український бароковий стиль.

    реферат [22,4 K], добавлен 16.04.2011

  • Головні напрямки розвитку скульптури у другій половині XVII-XVIII ст. та її роль в загальній картині мистецького процесу. Особливості оздоблення інтер'єру церкви, новий різновид іконостаса. Розвиток декоративного різьблення у Києві та на Лівобережжі.

    контрольная работа [36,4 K], добавлен 24.09.2010

  • Актуальність дослідження, визначення його об’єкта, предмета, мети, завдання, хронологічні межі та джерельна база. Особливості еволюції сфери гостинності Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в контексті становлення і розвитку туризму в Україні.

    автореферат [36,8 K], добавлен 27.04.2009

  • Розвиток освіти та науки в Україні. Українське мистецтво XIX ст. Розвиток побутової української пісні у XIX ст. Особливості та етапи національно-культурного розвитку України у XX столітті. Основні тенденції розвитку сучасної української культури.

    реферат [18,6 K], добавлен 09.05.2010

  • Умови розвитку культури українського народу в другій половині XVII – кінці XVIII ст., вплив на неї національно-визвольної боротьби. Становлення літератури, театральної та музичної творчості. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України.

    лекция [17,4 K], добавлен 01.07.2009

  • Особливості розвитку театрального мистецтва в Україні у другій половні ХІХ ст. Роль українського театру в історії українського відродження і формуванні української державності. Загальна характеристика виступів українського професійного театру за кордоном.

    курсовая работа [51,9 K], добавлен 19.09.2010

  • Мистецька освіта в контексті художньо-естетичного виховання особистості. Інтегрований урок "Мистецтво" як засіб розвитку мистецької освіти в початковій школі. Особливості "образотворчої лінії" в другому класі в процесі вивчення курсу "Мистецтво".

    дипломная работа [80,9 K], добавлен 20.10.2013

  • Характерні риси просвітництва Ренесансу в Україні. Історичні умови розвитку культури Литовського періоду. Розвиток усної народної творчості, театрального мистецтва і музики. Стан тогочасної освіти та літератури, архітектури, скульптури та живопису.

    лекция [104,4 K], добавлен 22.09.2010

  • Історія зародження та розвитку трипільської культури, скіфського мистецтва та язичництва в Україні. Розгляд християнізації Русі як двигуна нового культурного процесу держави. Вдосконалення архітектури, іконопису, живопису в Україні в XIV-XVII століттях.

    реферат [29,5 K], добавлен 09.09.2010

Розглядаючи процес інтелектуального пізнання як одну з важливих умов формування особистості, українські педагоги стверджували, що він починається з чуттєвого пізнання, коли, відзначаючи спільні риси в багатьох предметах, людина зосереджує на них увагу, зіставляє, порівнює, знаходячи схоже й несхоже. На такому початковому етапі розумових операцій визначальну роль відіграє увага, покладена в основу абстрагування, яке визначає спільне для багатьох предметів і створює при цьому певний образ чи почуття (слово).

У вітчизняній педагогічній практиці широко використовували різного роду вправи практичного характеру: копіювання карт, роботи з їх збільшення, самостійне складання карт, диспути, порівняння, протиставлення, аналогії. Як приклад можна навести цікаву методику проведення лекцій з філософії, яку застосовував Іоасаф Кроковський. Збереглися рукописні підручники з риторики й філософії, розроблені ним як лекційні курси з цих предметів, в яких він викладав матеріал шляхом постановки запитань, заперечень проти положень томізму (вчення Фоми Аквінського) з даного питання і тверджень самого автора лекції. Він широко використовував приклади, пояснення, аналіз різних думок стосовно того чи іншого питання. Ця методика досить чітко перегукується з ідеями, які поширюються в педагогічній практиці Європи під впливом гуманізму та просвітництва. Діалогічна форма навчання в системі "вчитель-учень", а також часте спілкування з "мужами вченими, набожними, діяльними та красномовними", на думку Коменського, Локка, Песталоцці, Дістервега, відкривають широкі можливості для успішного розумового розвитку, духовного розкріпачення, є дієвою силою для реорганізації шкільної справи [19, с. 56]. Вчителю рекомендувалося збуджувати самосвідомість учнів, розвивати їх розум з тим, щоб у школі панував дух мислення: запитань і відповідей, пошуків і знахідок. Таким чином, навчання повинно бути засноване на спілкуванні, коли вчитель втілює навчальний матеріал у формі діалогу, "мислить у діалогічній формі", "підносить предмет у вигляді питань". Саме зразком такого навчання й були братські школи в Україні.

Слід звернути увагу на такий навчальний прийом, як зразок. Він мав й освітнє, й виховне значення. Учням давалися зразки промов на різні випадки життя та відомості про види літературних творів (епопею, комедію, трагедію, елегію, сатиру). Їм давали змогу проявити себе спочатку за даним зразком, а потім творчо. Широко використовували також взаємонавчання, коли учень ставив запитання товаришу грецькою мовою, а останній відповідав слов'янською.

Велика увага приділялася систематичності засвоєння знань, умінь і навичок. Негативно сприймалися пропуски занять, оскільки вони шкодили вихованню. "Зри, виймай, разумей, рассмотряй, памятуй" -- цей девіз М. Смотрицького можна покласти в основу системи, яка використовувалась у школах для успішного та систематичного засвоєння знань [19, с. 78]. Вивчення теми на уроці поєднувалося з обов'язковою домашньою роботою учнів, яка складалася з виконання письмового завдання та переказу вивченого у школі рідним у сім'ї. У старших класах як один з різновидів самостійної роботи практикувалося ведення учнями зошитів, у які вони записували прислів'я, цитати, афоризми з метою їх вивчення. Ф. Прокопович у своїй "Риториці" радить учням після запису трактату кожне риторичне правило закріплювати численними практичними вправами, самостійними пошуками прикладів, які його підтверджують.

У практиці шкіл широко використовувались шкільні драми, інтермедії, в чому спостерігається вплив єзуїтської педагогіки. Вони давали змогу, з одного боку, вирішувати освітні завдання, а з іншого -- висміювати людські та соціальні вади. Популярністю користувалися драми різдвяних та пасхальних циклів, історичні драми. У перервах між діями шкільної драми виконували невеличкі комічні сценки -- інтермедії, зокрема інтермедії М. Довгалєвського, Г. Кониського. Ці твори не тільки давали змогу знайомитися з певним колом знань (про побут, традиції, історичні події тощо), а й виховувати почуття гідності, національної свідомості.

Повертаючись до розвитку педагогічної теорії у XVII ст., необхідно згадати "Наказание чадам" -- трактат про виховання, складений невідомим автором. Припускають, що ним міг бути хто-небудь з київських педагогів, які жили в кінці XVII ст. у Москві, а сам збірник належить до 80-х рр. XVII ст. Хоча педагогічні погляди, викладені у творі, не можна назвати цілком самостійними, оскільки вони вже траплялися в інших збірниках, таких, як "Пчелы", "Измарагды", "Злотоусты", все ж вони є досить оригінальними.

Своєрідним зведенням морально-виховних принципів, правил життя, просякнутих християнським духом, є "Іфіка ієрополітика". Цей збірник, складений з лекцій, прочитаних у Києво-братському колегіумі в 1670-1686 рр., був виданий Афанасієм Миславським у 1712 р. Ілюстрації до нього зробив відомий український художник-гравер Никодим Зубрицький. У збірнику підкреслено, що найголовнішим у педагогіці є виховання моральних християнських норм, таких, як терпіння, цнота, стриманість, покірність. Доброчесна людина повинна любити людей, поважати батьків, прагнути істинної доброти, простоти, мудрості, мусить бути задоволена своїм життям.

Цікавою пам'яткою педагогічної думки XVII ст. є "Созрение сиесть преднаказание християнского обучения ради малых детей". Авторство цього твору спірне, як правило, авторами вважають або Паїсія Лигарида, або братів Лихудів, які працювали в Москві. Вся пам'ятка витримана в суворому церковно-релігійному дусі. Головна думка твору -- пояснення обов'язків справжнього християнина. Книга співвідноситься швидше з творами XV-XVI ст., ніж з азбуковниками XVII ст. Творчої думки в ній набагато менше, а єдиним джерелом є книги Святого Письма. Взагалі, як відзначає Г.К. Смолич, Московська Русь до середини XVII ст. майже не мала світської літератури. Книги того часу були лише релігійного змісту: біблійні й богослужебні тексти, житія святих та уривки з праць отців церкви. Духовно-виховна література прийшла туди з України.

Багато моральних правил і вимог до християнського виховання міститься у творах Симеона Полоцького "Обед душевный", "Вечеря душевная". Вершиною виховання, за Полоцьким, є підкорення своєї поведінки розуму: "Покори плоть розуму". Дитину необхідно оберігати від поганого впливу. Як хвороба вражає ближнього, а здоров'я не передається, так і погані звички розбещують, а добрі -- до інших людей не чіпляються. Провідною думкою його творів є те, що зло, як і благо, передається від батьків природою, але навчання на прикладі батьків, гріхи дітей -- від материнського "ласкательства" та від батьківського "ненаказания": "Блюдитеся, о родители, да не будете душегубцы чад ваших соблазнию жития вашего" [19, с. 94].

Для літератури, освіти, епістолярної спадщини XVII ст. характерне широке розповсюдження латинської мови. Вона проникала навіть у звичайне листування, не призначене для друку. Поряд з нею польська мова також є загальновживаною в Україні. Часто викладачі й учні з більшим бажанням спілкувалися польською, ніж українською мовою. Та все ж теоретичне вивчення слов'янської мови й філології, її дослідження почалося саме в Україні. Величезний вплив на розвиток слов'янського мовознавства справила "Грамматіки словенския правильное синтагма" Мелетія Смотрицького, вперше видана у 1619 р. Він зробив кодифікацію церковнослов'янської мови. Усю граматичну термінологію було створено ним і лише частково змінено М. Ломоносовим. Смотрицький розробив ознаки для відмінювання дієслів, ввів поняття дієприслівника та багато іншого. Не дивно, що тривалий час "Граматика" залишалась єдиним керівництвом для вивчення слов'янської мови (перевидавалася в 1629 р. у Вільно, в 1648 та 1721 рр. у Москві). Вона справила величезний вплив на теорію мови й на книгодрукування не лише в Україні, а й у Росії, Болгарії, Сербії. Зразком граматики української мови є "Лексикон славеноросскій и имен толкованіе", складений Памвом Бериндою й виданий у Києві 1627 р., а також перша граматика української літературної мови, складена Іваном Ужевичем 1643 р.

Великою популярністю в навчальних закладах України користувався перший офіційний підручник з вітчизняної історії "Синопсис" Інокентія Гізеля, який впродовж майже ста років витримав 30 перевидань. У грецькому та латинському перекладі його знали й за межами України. І. Гізель дає яскраве публіцистичне тлумачення історичних подій -- як давно минулих, так і сучасних автору. Книга ґрунтовно, системно ознайомлює читачів з історією України аж до 70-х рр. XVII ст. У третьому, київському, виданні (1680 р.) вміщено, наприклад, матеріал про чигиринські події та перемогу над турками. Багато сторінок присвячено історії Києва. Поряд з ним необхідно згадати "Хроніку з літописців стародавніх" (1672 р.), написану також колишнім вихованцем Києво-братської школи Феодосієм Софоновичем, в якій розповідається "отколе Русь началась" [19, с. 104].

Першою в Україні перевиданою пам'яткою європейської (Еразм Роттердамський) педагогічної думки була праця Єпіфанія Славинецького "Гражданство обычаев детских". Це трактат суто педагогічного характеру, присвячений питанням світського виховання дітей. Він започаткував новий напрям у педагогіці -- навчання етиці поведінки та особистій гігієні.

Найвизначніші представники української педагогічної думки другої половини XVII ст. неодноразово висловлювалися щодо поліпшення суспільного та сімейного життя, а також стану науки, літератури. Вони наголошували на тому, що у великих містах обов'язково повинні бути колегії та друкарні, у селах -- школи та лікарні; що виховання й освіта повинні базуватися на морально-релігійних засадах, а суспільні та сімейні стосунки визначатися євангельським вченням про любов до ближнього. Кожен повинен був "предпочитати добро общее надь уединенное".

Слід зазначити, що в педагогічній науці XVII ст. відбувається поступовий відхід від середньовічних канонів, посилюється світське начало, спричинене поширенням ідей гуманізму й Просвітництва з Європи. Освіченість піднімається на рівень найвищої доброчесності. Зростає кількість українців, які здобувають освіту в європейських університетах. Тим самим створюється симбіоз нової української школи, якій було притаманне поєднання греко-слов'янських і національних традицій із загальноєвропейською культурою.

ВИСНОВОК

Українська культура XVIІ ст. -- це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Це час, що в культурному відношенні був надзвичайно плідним. Незважаючи на складні політичні обставини на українських землях виросли десятки нових міст, склалася європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з'явилися архітектура, що не поступалася гармонійністю та пишністю світовим зразкам, оригінальне малярство, самобутня музика.

Українська культура у XVII ст. є послідовним, об'єктивно зумовленим процесом, процесом засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, процесом зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов'язаних з впливами ідей гуманізму, ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й бароко та просвітництва. Йдеться про процеси творення культури нового часу, де ці ідеї та впливи на місцевому, українському ґрунті дали оригінальні зразки інтелектуальних надбань у сфері освіти й педагогіки, наукових знань і книгодрукування, літератури, архітектури, образотворчого та музичного мистецтва.

Освічені люди першої половини ХVII століть шукали різноманітні засоби, щоб стримати польський наступ. Найважливішою була справа заснування нових шкіл. Недостатній розвиток освіти вважали за головну причину занепаду культурного і національного життя. Найглибше висвітлив це питання автор "Перестороги", який писав: "Вельми зашкодило державі Руській, що не могли поширити шкіл і наук всенародних і їх не фундували, бо якщо науку мали б, то за несвідомістю своєю не прийшли б до такого занепаду".

Розвиток шкільної освіти в Україні в першій половині ХVII ст. базувався на досягненнях шкільництва попередніх часів. Школи розташовувалися здебільшого при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки навчали дітей письму старослов'янською мовою, початкам арифметики, молитвам, співу.

У цей період в Україні функціонували різні за рівнем викладання та конфесійними ознаками школи, які сприяли поширенню й організації освіти. Іновірні школи, особливо уніатські та католицькі, правили перед усім за знаряддя покатоличення і полонізації. Це добре розуміла українська громадськість. Культурно-освітні діячі України взялися за організацію вітчизняних шкіл, котрі, не втрачаючи національної основи, за змістом і рівнем навчання не поступалися б перед польськими та європейськими, тобто відповідали потребам часу.

Друга половина XVII ст. в освітній сфері характеризується насамперед створенням досить розгалуженої мережі початкових навчальних закладів, формуванням системи спеціальної професійної освіти, становленням національної школи вищого типу. В тогочасному українському шкільництві знайшли продовження освітні традиції, вироблені на українських теренах упродовж кількох попередніх століть. Однак специфічна історична та цивілізаційна ситуація, за якої Україна тривалий час перебувала на кордоні між греко-слов'янським світом і латинізованою Європою, наклала на розвиток освіти свій відбиток. Українське шкільництво швидко вбирало в себе педагогічний досвід західноєвропейського суспільства, поєднуючи його з національним, що базувався на глибокій культурній традиції Київської Русі. Протестантські, єзуїтські й уніатські навчальні заклади разом з братськими, церковними православними школами зробили величезний внесок у розвиток народної освіти, просвітництва в Україні XVII ст., наблизивши їх до загальноєвропейського рівня.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонович Д. Українська культура/ Д. Антонович. - К.: Либідь, 1999. - 367 с.

2. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини ХVII-ХVIII століття/ П.О. Білецький. - К.: Мистецтво, 1998. - 159 с.

3. Бокань В.А. Історія культури України/ В.А. Бокань. - К.: МАУП, 1998. - 524 с.

4. Борисенко В. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій/ В. Борисенко. - К.: Либідь, 2003. - 390 с.

5. Ващенко Г. Виховний ідеал/ Г. Ващенко. - Полтава, 2004. - 269 с.

6. Гриценко М.С. Історія педагогіки/ М.С. Гриценко. - К.: Либідь, 2003. - 334 с.

7. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа/ М.С. Грушевский. - К.: Лыбидь, 1999. - 398 с.

8. Ерасов В.С. Социальная культурология/ В.С. Ерасов. - М.: АспектПресс, 1999. - 591 с.

9. Єфименко О. Історія України та її народу/ О. Єфименко. - К.: Знання, 2002. - 367 с.

10. Закович М.М. Українська та зарубіжна культура/ М.М. Закович. - К.: Знання, 2000. - 622 с.

11. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури 16-17 ст./ Я.Д. Ісаєвич. - К.: Знання, 1999. - 342 с.

12. Ісаєвич Я.Д. Освітній рух в Україні 17 ст./ Я.Д. Ісаєвич// Київська старовина. - 1998. - № 1. - С. 12-18.

13. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки/ В.П. Кравець. - Тернопіль, 2004. - 315 с.

14. Крип'якевич І. Історія української культури/ І. Крип'якевич. - К.: Либідь, 2000. - 598 с.

15. Крип'якевич І. Історія України/ І. Крип'якевич. - Л.: Освіта, 1999. - 339 с.

16. Лисенко І. Петро Могила: Київський митрополит, засновник Києво-Могилянської академії 17 ст./ І. Лисенко// Україна. - 2001. - №26. - С. 9-14.

17. Макаренко А.С. Методика організації виховного процессу/ А.С. Макаренко. - К.: Знання, 2000. - 367 с.

18. Мединський Є. Братські школи України і Білорусії в 16-17 ст./ Є. Мединський. - К.: Знання, 2001. - 255 с.

19. Мешко О.І. Історія української школи і педагогіки/ О.І. Мешко. - Тернопіль, 1999. - 261 с.

20. Назарчук І.В. Історія світової культури/ І.В. Назарчук. - К.: Либідь, 2005. - 320 с.

21. Огієнко І. Українська культура/ І. Огієнко. - К.: Знання, 1999. - 314 с.

22. Радугина А.А. Культурология/ А.А. Радугина. - М.: Центр, 2001. - 400 с.

23. Русова С. Мої спомини/ С. Русова. - К.: Знання, 1998. - 311 с.

24. Скворцова Е.М. Теория и история культуры/ Е.М. Скворцова. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 406 с.

25. Смолій В.А. Історія України/ В.А. Смолій. - К.: Знання, 1998. - 334 с.

26. Стратий Я.М. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии/ Я.М. Стратий. - К.: Знання, 2002. - 299 с.

27. Титов Ф. Стара вища освіта в Київській Україні 16-початку 17 ст./ Ф. Титов. - К.: Либідь, 2000. - 255 с.

28. Яковенко Н. Нарис історії України/ Н. Яковенко. - К.: Знання, 1999. - 281 с.

Додаток

Статут Луцької братської школи (1624р.)

(Уривки)

Дидаскал або учитель має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, лагідний, не п'яниця, не розпусник, не хабарник, не сріблолюбець, не гнівливий, не зависник, не сміхун, не срамословець, не чародій, не байкар» не прихильник єресей, а підмога благочестя, що уявляє з себе образ добра у всьому.

Дидаскал взявши доручену йому дитину, має вчити з помислом доброї науки, за непослух карати, не по тиранські, а по учительки, не забагато, а по силі, не розпусно, а покірно і смиренно, не тільки по світському, 9. й вище світських, щоб також недбайливістю своєю, або заздрістю, або лукавством, не залишився винуватий ні за одного Богу Вседержителеві, а потім батькам його і йому самому.

Багатий над убогим у школі нічим вищий не має бути тільки самою наукою, тілом же всі рівні. Дидаскал має вчити і любити всіх дітей зарівно, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, що ходять по вулицях поживи просити.

Сідати кожен має на місці своїм певнім: котрий більше уміє, сидітиме вище, хоч би був і дуже убогий, - котрий буде менше уміти, на підлішому місці має сидіти.

Размещено на Allbest.ru

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.