Специфічна своєрідність знакової символіки української іконографії

Іірогідно, не всі погодяться з нашою точкою зору на порушену проблему: християнські сюжети не є історично достовірними, у них багато фантазії, різних міфолегендарностей і тому вони не можуть слугувати коректним аргументом. Ще очікуваний закид: можна віднайти різний опис однієї й тієї ж події в канонізованих євангеліях та історичних джерелах тієї пори - де ж тоді шукати наукову площину? Або, скажімо (що найчастіше береться під сумнів), у Новому Завіті авторство підтверджує тільки одна книга - “Послання Павла”, яка була написана в апостольські часи, усі інші джерела не доведено як історичний факт.

Не маємо ми наміру полемізувати з іншими майбутніми опонентами. Лише нагадаємо, що будь-яке знання в своєму змісті має позалогічні елементи: красу, насолоду, інтуїцію, віру. І жодна наука не може бути зрозумілою в термінах лише однієї логіки без звернення до естетики, мистецтва (тієї ж ікони), які викрешують пломінь Прометея. Через те немає великого гріха в тому, що ми вибудовуємо свою концепцію на психоаналізу, для якого вимисел має більше значення, ніж реальний факт, оскільки фантазія дозволяє глибше зануритись у підсвідоме. Можливо через це людина хоче знати свою історію не з вуст історика, а з голосу поета. Драма, згідно теорії Арістотеля, завжди буде стояти вище історії, адже історія показує, що є, а драма те, що могло б бути. Цитована думка стала наріжним каменем у формуванні теорії психоаналізу Фрейда. Це сталося тоді, коли З.Фрейд, вивчаючи травматичні фактори, дійшов несподіваних для себе висновків. Він з подивом констатує, що всі сексуальні травми є не що інше, як насправді тільки фантазії хворих. З огляду на вищесказане українську ікону можна трактувати як архетип і, виходячи з принципів аналітичної психології, - як джерело духовної алхімії. Прилучення індивіда до “Вищого розуму” відбувається шляхом залучення колективного підсвідомого.

Відомо, К.Г. Юнг розподіляв несвідоме (підсвідоме) на індивідуальне та колективне. До категорії колективного він зараховував колективний досвід усього людства. Тому є абсолютно логічним, що аналізовані нами символи несуть схоже смислове навантаження в різних регіонах планети. Сам К.Г. Юнг вважав першоелементи архетипами й використовував їх у практичній діяльності. Можна спостерігати, як у роботах Юнга поступово з'являється східна модель світу - мандала. Виявляється, мандала є елементом більшості східних ікон і уявляє собою мапу оточуючого світу. Психоаналітики вбачають у появі цього знаку симптом швидкого одужування хворого. Подібна “мандала” є і в українській іконографії у вигляді сакральних предметів або жестів рук. Ми вже зазначали, шо виділяємо в українському мистецтві тільки п'ять архетипів, а психоаналітики описують їх значно більше (біля 120), тому картина світу в такому порівнянні може виглядати збідненою. Але це лише на перший погляд.

Запропоновані нами п'ять архетипів-символів не тільки пояснюють загальні принципи духовного світу віруючої людини, яка вибирає найбільш адекватні моделі поведінки згідно конструктивних зв'язків першоелементів, але, крім цього, й об'єднує всі інші археотипи в порядку відношення до того чи іншого першоелемента. На користь нашої точки зору може слугувати приклад того ж З.Фрейда, який спочатку вважав за можливе існування (як теоретичного постулату) тільки Едіпового комплексу в його різних проявах. Коли було описано низку комплексів, Фрейд переосмислив їх як прояв двох головних сил Ероса й Танатоса (комплекс потягу до життя й комплекс потягу до смерті).

За такою методикою можна об'єднати всі відкриті й невідкриті аналітичною психологією археотипи у п'ять великих груп, згідно п'яти першоелементам. Наше завдання полегшується тим, що теорія першоелементів дає можливість безкінцево деталізувати об'єкт дослідження шляхом подрібнення елементів на складові частини правилом “елемент в елементі”. Ми пробуємо аналізувати найпростіший варіант іконографії, у якому не беруться до уваги історичні чинники й еклектичні нашарування, які незмінно мають місце в “послужному списку” будь-якого більш-менш відомого божества. Наш вибір впав на св. Юрія, який є класичним архетипом героя - Змієборця, до речі, загального образу всіх частин української землі. У переказах часто згадується Св. Юрій, як один із небесних заступників України. Очевидно, перед нами найпростіша одномірна модель української іконографії, яку, згідно логіки нашої роботи, можна визначити п'ятьма символами - першоелементами-архетипами. Якщо уявити собі більш складну двомірну модель, вона буде складатися з 25 частин. Тримірна - відповідно зі 125 частин. Чотиримірна - із 625 частин або символів, або архетипів. Нагадаємо, у нас ікона тлумачиться як чотиримірний об'єкт (два виміри Античності, третій вимір - висота (Середньовіччя), четвертий вимір час - рух (Ренесанс), тобто вже маємо 625 параметрів.

Від наведеної арифметичної прогресії можна тільки розвести руками: хіба під силу таку кількість архетипів описати, базуючись тільки на п'яти формальних символах? Запевняємо, що на підставі попереднього аналізу це зробити не важко, адже в іконографії існує багато варіантів однієї й тієї ж теми. Наприклад, зображено: книжка відкрита, закрита, тримається в лівій руці, чи правиці, обох руках, комбінується з іншими символами, головними (гілка, хрест), другорядними і т.п. Порушене питання належить до питання розмірності - отого зв'язку названих атрибутів з атрибутами, взятими за основу в системі певної ікони. Але ми не будемо відволікатися, це питання потребує окремого дослідження.

Тлумачення української ікони як архетипу дозволяє розширити традиційне розуміння катарсису і звернути увагу не тільки на органістичні (діоністичні), але й найбільш високі аполлоністичні форми. Якщо механізм дії перших широко відомий, то механізм дії других часто ігнорується, а це обмежує можливості психоаналізу і в ряді випадків призводить до його повного заперечення, особливо християнством.

А між тим сакральне мистецтво дозволяє образно уявити процес психоаналітичного катарсису наступним чином. У випадку, коли переважають діоністичні мотиви, тоді аналітик, звертаючись до підсвідомого (пацієнта, рецепієнта - не важливо), намагається вибрати звідти такий образ, який дасть змогу одужати. Та при цьому ніхто не знає, який образ вийде звідти, позитивний, чи негативний. Врешті-решт, сам З. Фрейд вважав ID негативним, оскільки звідси часто з'являлися негативні образи. У випадку катарсису аполлонівського типу, вивчаючи модель світу, аналітик свідомо добуває з глибин несвідомого позитивний для людини образ. Останнє підтверджується частим згадуванням у практиці примітивного образу ікони - мандали, яка стає міцним стимулом одужання.

Якщо ми говоримо про позитивні чи негативні характеристики образу, маємо на увазі чи не найголовнішу ознаку психоаналізу - амбівалентність архетипу. Тобто один і той же архетип може бути як позитивним, так і негативним, звичайно, при відповідних умовах. Класифікація їх рамками єдиної понятійної системи дозволяє вибрати адекватний образ до певної ситуації архетип колективної підсвідомості. Таке стає можливим при свідомому чи неусвідомленому уявленні про світ, яке виникає під впливом сакрального мистецтва, коли фантазія вивищує особистість, просторово розширює коло присутності її особистісного “Я”.

З метою зайвого підтвердження практичного значення нашого дослідження, треба ще раз підкреслити думку про існуючий зв'язок між сакральним мистецтвом (катарсис аполлонівського типу), і деякими засадничими принципами психотерапії. Нами було помічено, що мандала в психоаналізі часто описується як позитивний прогностичний симптом. Українська ікона як архетип також закодовує модель Всесвіту. Вона певною мірою більше, ніж будь-який інший художній твір, особливо з ряду творів “масової культури”, дає всі підстави очікувати від неї терапевтичної (лікувальної) дії (компенсація Адлера). Якщо ж мова йде про сприйняття ікони творчою людиною, тим більше - художником, у рецепієнта відбувається надкомпенсація - зрівноважуються хворобливі розлади в організмі з причини естетичного переживання. Ефект сакрального мистецтва можна пояснити, виходячи ще з основоположних ідей класичного психоаналізу. Є й інші чинники, які дають підстави розширити тлумачення катарсису та більш глибоко зрозуміти закладений у ньому сенс. І якщо катарсис зводити до обмеженого числа параметрів, при яких рецепієнт “очищується”, як це зробили класики психоаналізу (вони в своїх верифікаціях виділяли саме органістичний характер катарсису як орфічний мотив музичного мистецтва), така теорія втрачає повнокровність, тобто життєздатність.

Ми намагалися розширити потенційні можливості психоаналізу, долучивши започаткований єгипетськими містерійними культами, які близькі до містичних коренів християнства, орфічний мотив, який становить натурфілософські моделі Давнього Світу. Одну з таких моделей ми намагалися виявити на прикладі української ікони. У вищевикладеному тексті українська ікона описується як містерійне явище й рід духовної алхімії, як її можна потрактувати з точки зору психоаналітики. Тому читач апріорно сподівається, що вона має нікому невідомі символи та знання. Коли ж він чує про загальновідомі знаки (рослинна гілка, сувій, хрест і т.п.), його охоплює зрозумілий скепсис і розгубленість. Це пов'язано з тим, що містерійні культи завжди були таємними, утаємниченими вони залишаються і для дослідників. Разом з тим, ще в грецьку епоху до розуміння містерій дав ключ Арістотель.

Великий грек писав, що містерія не дає жодних нових знань, та разом з тим дозволяє більш продуктивно використовувати те, що людина знає і має. Таке визначення перегукується з характеристикою архетипу у його класичному, тобто, юнгіанському розумінні. І що для нашого дослідження важливо - така характеристика в своєму змісті нагадує феноменологічні ознаки української ікони.

Може виникнути доречне питання: ХХ століття входить в історію як бунт мас, бездуховність суспільства, повне панування масової культури. Чому ж треба звертатися до сакрального мистецтва перших часів християнства і крізь пізніші нашарування шукати його в українській іконі, яка одна з небагатьох, як бачимо, зберігає в собі натурфілософське розуміння світу. Таке звернення пояснюється тим, що прогрес суспільства одночасно супроводжується і його регресом, що дало підставу Шпенглеру теоретично осмислити можливий занепад європейського суспільства. Крім інших чинників цього процесу можна виділити й психоаналітичні: це цілеспрямованість катарсису до примітивного органістичного культу. Сакральне мистецтво, зокрема ікона, дозволяє розширити розуміння катарсису й удосконалити людину, яка досконаліша хоча би тим, що не повторює власних помилок.

Наведені факти дозволяють розуміти українську ікону як такий собі багатомірний архетип, що з одного боку глибше показує особливості української духовності, з іншого - за рахунок очищення від споглядання мистецтва аполлонівського зразка, розширює спектр класичних спрямувань психоаналізу.