главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 





Культура Стародавньої Греції

Філософія у Стародавній Греції: вчення Демокрита, Сократа, Піфагора, Платона, Аристотеля. Театр як один з найвизначніших явищ давньогрецької культури, школа виховання. Розвиток масового виду літератури - драматичної вистави. Основні архітектурні споруди.

Рубрика: Культура и искусство
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 10.10.2009
Размер файла: 25,5 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Мистецтво Стародавньої Греції
Храм Аполлона в Ефесі, архітектура. Скульптура як важлива складова частина мистецтва, відомі представники. Стан та розвиток живопису у Стародавній Греції. Вазопис як провідний напрямок мистецтва. Театр Даоніса, особливості будови. Музика, хоровий спів.
презентация [3,2 M], добавлена 24.09.2013

2. Історія культури як науки, культура стародавніх Греції і Риму
Історія європейської культурології, значення категорії "культура". Культура стародавніх Греції та Риму. Асоціація культури з міським укладом життя в середні віки. Культура як синонім досконалої людини в епоху Відродження. Основні концепції культури.
лекция [36,7 K], добавлена 14.12.2011

3. Культура Древньої Греції
Самобутність і багатогранність ранньогрецької культури. Високий рівень архітектурної думки, мистецтво вазописи, література і писемність, релігія. Особливості культури "темних століть" Греції (XI-IX ст.) Характеристики культури архаїчного періоду.
реферат [32,1 K], добавлена 11.10.2009

4. Культура Стародавньої Греції та Стародавнього Риму
Егейська або крито-мікенська культура (III-II тис. до н.е.). Героїчний або гомерівський період (XI-IX ст. до н.е.). Культура Греції архаїчного періоду. Грецька культура класики. Культура періоду еллінізму. Культура раннього Риму або "царського" періоду.
реферат [17,4 K], добавлена 07.05.2010

5. Скульптура Стародавньої Греції
Особливості скульптурних творів Стародавньої Греції. Передумови розвитку грецької скульптури. Традиційні канонічні скульптури архаїки. Творчість давньогрецьких скульптурних митців. Початки елліністичного реалізму. Видатні скульптори V–IV ст. до н.е.
курсовая работа [2,5 M], добавлена 30.11.2010

6. Культура давньогрецького поділу. Міфологія та науково-технічний розвиток
Виникнення міфології у Стародавній Греції. Грецька релігія увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення, і своєї довершеності досягла в олімпійській міфології – загальна грецька міфологія періоду патріархату. Етап еллінізму, походи Македонського.
реферат [44,1 K], добавлена 17.02.2009

7. Визначні пам'ятки Греції
Загальна характеристика та архітектурні особливості пам’ятників древньогрецької цивілізації. Історія їх створення та значення для світової культури: Кноський палац, Парфенон, театр Епідавра, монастир Святого Петра, Ерехтейон і храм Ніки Аптерос.
презентация [1,7 M], добавлена 11.11.2013

8. Розвиток культури Давньої Греції класичної доби
Архітектура, проектування, спорудження та художнього обрамлення громадських будівель у Давній Греції. Статуарна скульптура класичної доби. Розквіт монументального живопису в IV ст., виникнення класичного стилю та особливості розписів керамічних посудин.
курсовая работа [6,6 M], добавлена 06.10.2013

9. Афинская культура, образование и воспитание
Эталоны прекрасного в древнегреческой архитектуре, скульптуре, музыке, литературе. Театр и изобразительное искусство эллинизма. Влияние на воспитание и культуру Греции философов и математиков Платона, Аристотеля, Сократа, Пифагора, Евклида, Архимеда.
реферат [33,5 K], добавлена 09.11.2010

10. Культура Стародавнього Китаю
Вічні цінності китайської традиційної культури. Ієрогліфи - знаки китайського письма. Великий Дао як всеохоплюючий, всезагальний Закон і Абсолют, всемогутній творець світу. Конфуцій та його вчення. Розвиток науки та мистецтва Стародавнього Китаю.
реферат [31,4 K], добавлена 27.04.2013


Другие работы, подобные Культура Стародавньої Греції


Реферат на тему:

Культура

Стародавньої Греції

Виконав студент

КККН

Групи 1-КН-3

Кабанов Анатолій

Коломия 1998

План

Вступ

1.Філософія у Стародавній Греції

2. Грецький театр

3. Література

4. Архітектура, скульптура, живопис

Вступ

Сучасна культура в багатьох своїх виявах бере початок у багатогранній культурі стародавньої Греції. Елементи техніки й науки, філософії, різні форми літератури, архітектури і образотворчого мистецтва стали істотною і невід'ємною частиною тієї основи, на якій успішно розвивалась і розвивається світова культура.

Філософія у Стародавній Греції

Прагнення до узагальнення результатів спостережень за природою і діяльністю людей, яке виявилося ще в архаїчний період, в класичну добу мало своїм кінцевим результатом розквіт філософсько-естетичної думки, боротьба між матеріалізмом і ідеалізмом, яка розпочалася вже в процесі виникнення грецької філософії як науки, сприяла цьому швидкому і блискучому розвиткові.

Далі розвивається вчення стихійних матеріалістів. Так, друг Перикла Анаксагор, розвиваючи стихійно-матеріалістичні узагальнення своїх попередників про природу матерії в цілому, зацікавився її структурою. Він вчив, що всі тіла побудовані з найдрібніших частинок відповідної якості повітря - з найдрібніших повітряна частинок, дерево - з найдрібніших дерев'яних, метал - з відповідних металевих, м'ясо - з найдрібніших м'ясних частинок тощо. Однак, пояснюючи будову матерії з матеріалістичних позицій, він вважав причиною її виникнення " світовий розум".

Вершиною давньогрецької матеріалістичної філософії було вчення Демокрита а Абдери /460-570 рр. до н.е./ про те, що весь всесвіт, у якому і наша Земля і всі предмети, люди, й тварини складаються з найдрібніших частинок - атомів, однакових речовиною, але різних своєю формою, величиною. Згідно з вченням Демокрита, атом - найменша частина вічної незмінної матерії, яка далі "не може поділятися/ 'атом" по-старогрецькому й означає " неподільний«. Демокрит вважав, що у всесвіті існують лише атоми у вічному русі порожнеча. Зіштовхуючись під час свого руху, атоми утворюють найрізноманітніші сполуки, які представляють все розмаїття речей у всесвіті. Ці предмети, на думку Демокрита, існують доти, доки не розпадуться сполучення атомів, з яких вони складаються.

Атомістична теорія Демокрита справила величезний прогресивний вплив на весь наступний розвиток науки і філософії. Демокрит вперше виразно сформував положення про те, що рух являє собою одвічну властивість матерії. Вчення Демокрита є механістичним матеріалізмом.

Філософи архаїчного і першої половини класичного періоду головну увагу приділяли пізнанню і вивченню природи, всесвіту з матеріалістичного чи ідеалістичного поглядів. Та з нагромадженням знань і удосконаленням суспільних відносин перед давньогрецькими філософами виникли нові проблеми.

Ці проблеми викликали до життя в другій половині 5 ст. до н.е. новий тип філософа і низку нових напрямів у філософії, представників яких почали називати софістами, тобто мудрецями.

Суспільні й політичні умови в Греції 5 ст. до н.е., особливо в Афінах та інших демократичних полісах, викликали потребу в опануванні красномовства - мистецтва переконувати слухачів і співрозмовників. Охочих оволодіти цими мистецтвами й знаннями навчали за плату мандрівні вчителі мудрості - софісти. У процесі своєї діяльності софісти поставили питання про вірогідність свого знання, питання про те, чи можна його перевірити, чи є воно істинним чи ні.

Одним із визначних представників старших софістів був Піфагор. Він учив, що «людина є мірою всіх речей», тобто речі самі по собі не мають ніяких властивостей, а набувають цих властивостей залежно від відношення їх до людини. Піфагор вчив, що нема ні чорного, на білого, ні доброго, ні поганого, а всі ці якості предметам і явищам довільно дає в своїх оцінках людина. В основі вчення софістів лежить невіра в існування об'єктивної істини.

З кола софістів вийшов, але розійшовся з ними видатний філософ Сократ (471 - 399 рр. до н.е.), який також був захоплений проблемою людини, розуму. Не зважаючи на те, що Сократ за все своє життя не написав жодного твору, його філософія була дуже популярною і він мав безліч учнів.

Сократ, шукаючи критерій істини, пішов далі софістів. Він прагнув знайти точний метод, який, за Сократом, полягав насамперед у самопізнанні. Його вихідною засадою був засновок, який Сократ сформулював у вигляді афоризму: «Я знаю, що нічого не знаю». Це положення уберігало мислителя від упередженості. Пізнання починалося з ретельного аналізу самого себе, як духовної істоти, що мислить і діє.

На відміну від софістів, які вважали, що істина непізнанна, Сократ вважав, що вона пізнається в спорі. Непомітно, шляхом умілих навідних запитань мудрець у ході спору підводить співрозмовників до своїх ідей, і в них створюється враження, що істину пізнали вони самі. Такий метод ведення спору дістав назву «сократичного діалогу».

У своєму вченні Сократ виступив проти рівності людей, поділяючи їх на тих, що пізнали, і тих, що не пізнали істину. Його вчення деякими своїми рисами імпонувало олігархам, що виступали проти афінської демократії. Тому після того, як в Афінах було відновлено рабовласницьку демократію, Сократа звинуватили в безбожності, підриві існуючого ладу і в розбещуваності молоді, його судили і стратили в 399 р. до н.е. За вироком він випив келих з отрутою, приготованою з трави цикути.

Свій подальший розвиток ідеалістична філософія дістала в працях видатного філософа першої половини 4 ст. до нашої ери Платона (427 - 347 рр. до н.е.)

Платон походив із знатної й багатої сім'ї і дістав добре виховання та освіту. Він був учнем Сократа й записав бесіди свого вчителя.

Платон був об'єктивним ідеалістом, тобто він визначав існування об'єктивного світу, але вважав його лише відбиттям, витвором істинно реального потойбічного світу ідей. Таким чином, він гадав, що існує, наприклад, ідея коня в потойбічному світі, яка в нашому світі втілилася у реального коня. Коні бувають різними, народжуються, вмирають, а сама ідея коня вічна й незмінна. Ідея, за Платоном, це граничне узагальнення речей. В ній закладені сам принцип речі, модель і метод її конструювання та пізнавання.

Ідея людей, тобто душі, перебуваючи на землі, зберігають у собі спогади про істинний потойбічний світ ідей, звідки вони прийшли. Ці спогади і є, за Платоном, нашими знаннями про світ. Чим краще людина пам'ятає світ ідей, тим більше вона знає. Ця платонівська теорія пізнання реакційна, бо заперечує активні наукові шукання, науковий прогрес.

Філософія Платона особливо чітко сформулювала положення античного об'єктивного ідеалізму.

Соціально-економічна криза системи рабовласницьких полісів, яка почалася в кінці V - на початку IV ст. до н.е. змусила ще софістів і Сократа звернути пильну увагу на суспільні відносини. В IV ст. до н.е філософи ще більше зацікавились суспільними проблемами. Глибоко цікавився ними і Платон. Як противник афінської рабовласницької демократії і прихильник аристократичного й олігархічного ладу, він запропонував проект ідеальної держави - поліс, в основі якого лежав ідеалізований устрій Спарти.

За задумом Платона всі громадяни його ідеальної держави поділяються на три групи. Перша група - це філософи, які займаються управлінням державою, спираючись на воїнів і вивчають науки та мистецтва. Друга група - це воїни, які зайняті військовою справою і обороною держави. Філософи і воїни були привілейованими групами в ідеальному полісі Платона. Вони жили громадою, не мали родин і приватної власності, щоб не відриватися від своїх прямих обов'язків управління і захисту свого поліса. Третя група - це ремісники, об то люди, зайняті фізичною працею. Вони зобов'язані виробляти якомога більше продуктів сільського господарства і ремесла.

«Ремісники» не повинні займатися ні управлінням державною, ні філософією, ні наукою, ні мистецтвом. На самому споді платонівської ієрархії стояли раби, які виконували найважчу фізичну працю. Жінок Платон вважав рівними розуму чоловікам, і тому вони цілком зрівняні з чоловіками в правах і обов'язках.

Однак у сфері розвитку абстрактного мислення, в питанні про рівність чоловіків і жінок Платон зробив свій позитивний внесок у давньогрецьку культуру. Платон був талановитим майстром слова, стиль його ввібрав в себе всі досягнення зрілої грецької класики. Свої філософські твори він звичайно драматизував, виключаючи своє вчення у формі діалогів.

Великим філософом і вченим Стародавньої Греції був славнозвісний Аристотель (384-322 рр. до н.е.). Аристотель був сином лікаря, що жив при дворі македонських царів.

У філософії Аристотеля сполучались і матеріалістичні, й ідеалістичні погляди. Він визнавав реально існуючий світ і створив учення про форму і зміст, розрізняючи сутність явища і форму, якої це явище набирає. Відношення між змістом і формою Аристотель розумів діалектично.

Аристотель був різнобічним і глибоким ученим. Майже не було такої сфери знання, в якій би він не виявив себе. Аристотель плідно працював у різних галузях природознавства, історії, державного права, заклав основи соціології, теорії літератури, розробив систему формальної логіки і багато іншого.

Аристотель, як і Платон, створив своє бачення про державу. Але він підійшов до цієї проблеми зовсім інакше. Аристотель вважав, що, перш ніж говорити про ідеальну державу, треба вивчити реальні, існуючі держави. Тому він провів спільно із своїми учнями величезну роботу щодо вивчення й опису законів і устрою 158 держав у Греції та поза нею. Сам він написав «Афінську політію» - працю про державний устрій Афін. Після цього він розпочав узагальнення зібраного і систематизованого матеріалу. Результатом роздумів про державний устрій і суспільні відносини стала велика історико-соціологічна праця Аристотеля «Політика».

Аристотель дійшов до висновку, що існують три типи держав: монархія (тобто правління одного), аристократія (тобто правління небагатьох) і демократія (тобто правління всіх). При цьому він вважав, що всі ці форми держави є добрі, якщо і монарх, і представники небагатьох, і демократія дбають тільки про благо народу. Та разом з тим кожна з цих форм держави може, на його думку, бути шкідливою і виродитися в гіршу форму правління. Так, монархія може виродитися в тиранію, тобто безконтрольне панування одного, аристократія - в олігархії, тобто в пануванні небагатьох, які захоплюють собі всі блага, демократія може виродитися в охлократію, тобто панування юрби - черні. Сам Аристотель мало симпатизував афінській демократії, вважаючи її саме охлократією. Він був прихильником правління небагатьох - аристократії.

В працях Аристотеля відбилися здобутки і недоліки культури того часу. Аристотель діалектично підходив до основних проблем філософії, був основоположником цілого ряду наук. Він хитався між ідеалізмом і матеріалізмом, застосовуючи матеріалістичні методи вивчення різних проблем і об'єктів, але весь природний розвиток пояснював первісним поштовхом, який колись зробив «світовий розум».

Аристотель був також найвидатнішим естетиком Стародавньої Греції. Він створив славнозвісну «Поетику» - книгу про сутність мистецтва і поділ його на роди і види. Аристотелева «Поетика» стала основою для всіх наступних учень про природу мистецтва.

Грецький театр

Одним з найвизначніших явищ давньогрецької культури є театр. Він виник на основі народних пісень і танців під час свята бога Діоніса - покровителя сільського господарства і селян. Бог Діоніс був богом життєдайних сил природи. В його культі відбилися труднощі й радості великого сільського господарства, в якому за природними умовами Стародавньої Греції переважало виноградарство. Навесні, коли розвивалася виноградна лоза, відзначалося свято весняних Діонісів, а восени, під час збирання винограду, святкувались осінні Діонісії. Це свято було особливо веселим. Пили молоде вино, водили танок, співали й танцювали.

Виконавці обрядових пісень на честь Діоніса - дифірамбів були вбрані в козлячі шкури. Звідси і походить слово «трагедія», тобто «пісня козлів» («трагос» - по грецькому козел, «Оде» - пісня). З дифірамбів виникла грецька трагедія.

Деякі пісні на честь Діоніса мали грайливий, веселий характер. З них постала комедія.

Ці пісні співали хором на чолі з заспівувачем, який називався корифеєм і розмовляв х хором про Діоніса. Слухачі розміщувалися навколо великого пагорба, де корифей співав разом з хором. Щоб глядачам було краще видно й чути, корифей і перший артист стояли на підвищенні - спеціальній дерев'яній примостці, а глядачі розміщувалися на лавах, які йшли амфітеатром. Так виникли театральні вистави.

Спершу театр був дерев'яний. Місце, де грали актори, називалось сценою від солова «скена», тобто намет. Спочатку це дійсно був намет, в якому переодягались актори. На сцені стояв жертовник на честь бога Діоніса. Внизу біля сцени розміщувався хор, це місце дістало назву оркестри. Далі йшли місця для глядачів - театр. Грецький театр завжди був просто неба.

Грецькі театри вміщували до 20-25 тис. глядачів. У зв'язку з цим театральні вистави мали і особливу техніку. Жіночі ролі виконували тільки чоловіки. А щоб кожного актора було видно й чути всім глядачам, актори грали у чоботях з високими підставками - котурнах. Всі актори надівали маски, причому для кожної ролі - особливі маски. З рота маски стирчав рупор, який посилював голос. Давньогрецькі театри мали чудову акустику. Досить було упустити момент на сцені, щоб цей звук почули в задніх рядах величезного театру.

Театральна вистава в Стародавній Греції була не розвагою, а священнодійством, в якому мав брати участь кожний громадянин. Афінським громадянам починаючи з часів Пенерікла видавали з скарбниці спеціальні театральні гроші на відвідання театру. Театр був школою виховання, де в п'єсах розбирались найактуальніші питання моралі, політики й ідеології.

Література

З розвитком рабовласницької демократії, особливо в Афінах, розвивається масовий вид літератури - драматичні вистави, що виникли на основі масових народних свят у формі трагедій і комедій.

Як і вся давньогрецька культура, трагедії мали своєю основою міфології. В епоху класики міфологія стає носієм і виразником полісної ідеології. Проте втілювали у своїх трагедіях ідеї, що хвилювали тогочасне грецьке суспільство. Це зумовило величезну популярність трагедій у Стародавній Греції і перетворило їх на живий і яскравий документ тієї доби.

В VI-V ст. до н.е. в Афінах жили і творили найвидатніші грецькі трагічні поети, що є класиками не лише грецької, а й світової літератури. Найстаршим з них був Есхіл (525-456 рр. до н.е.). Він жив у період боротьби з тиранією і розквіту рабовласницької демократії і брав участь у греко-перських війнах. Трагедії Есхіла відзначаються титанічною силою своїх образів і визвольними ідеями. До нас дійшли тільки деякі з них. Найвідоміша трагедія Есхіла - «Прометей закутий». В основу трагедії покладено грецький міф про те, що титан Прометей терпить страждання за те, що дав вогонь людям. Прометей виступає проти тиранічної влади Зевса. В трагедії відбився протест проти тиранії, поваленої в Афінах наприкінці VI ст. до н.е.

Крім трагедій на міфологічні теми, Есхіл написав чудову патріотичну трагедію «Перси», в якій змальовано перемогу греків у греко-перських війнах і поразку Персії. В цій трагедії є опис Саламінського бою, в якому брав участь і сам Есхіл.

Другим чудовим трагічним поетом доби розквіту Афін був Софокл (496-406 рр. до н.е.). Як і Есхіл, Софокл написав багато трагедій, з яких до нас дійшло тільки сім.

Софокл оспівує творчу працю людини. Та поряд з цим Софокл звертається до ідеї долі, що тяжіє над людиною. Що б не робила людина, вона залежить від сліпої долі. Адже за грецькою міфологією, нитку життя кожної людини тчуть три сліпі Мойри - богині долі.

Найвидатнішою трагедією Софокла є «Едіп - цар». У цій трагедії особливо чітко проводиться ідея безсилля людини перед долею. І у благородному образі Едіта втілено протест проти долі. Цар Едіп все життя прагнув того, щоб страшне пророцтво, зроблене за його народження, не справдилося. Та, мимо його волі, пророцтво справджується, він виявляється страшним злочинцем, що вбив свого батька і одружився з своєю матір'ю.

Крім трагедії «Едіп - цар», Софокл створив ще кілька визначних трагедій, серед яких вирізняється «Електра».

Третім великим трагічним поетом Греції є Еврипід

(480-406 рр. до н.е.) Він писав трагедії, присвячені аналізу почуттів, які призводять людину до нещастя й загибелі. Цікаво, що в Еврипіда нема ідеї сліпої долі. Не фатум управляє діями людини в його п'єсах, як у Софокла, а самі люди роблять своє життя. Але їхні почуття інколи стають фатальнішими, ніж доля. З його трагедій особливо відома «Медея». Вона присвячена стражданням і помсті скривдженої жінки.

Героїчна трагедія «Іфігенія в Авліді» добровільно йде на смерть, жертвуючи собою для перемоги греків у Троянській війні. В трагедії «Іпполіт» зображується страждання Федри, мачухи Іпполіта, яка палко його покохала. Федра не в силі схилити пасинка на злочинний зв'язок і, кінець кінцем, бажаючи помститися, губить Іпполіта.

Грецька трагедія за своєю силою, надзвичайною виразністю, височінню ідей і яскравістю образів, є одним з найкращих взірців драматургії.

Класиком грецької комедії є Аристофан (450-388 рр. до н.е.). Зміст його комедій становить справжню енциклопедію тогочасного грецького життя.

Дія комедій Аристофана відбувається під час пеллопонеської війни і під час миру. Аристофан відображав інтереси сільського населення, яке особливо терпіло від воєн, тому в деяких своїх комедіях він енергійно виступив проти війни. Оскільки прибічником ведення війни був міський демос, то Аристофан піддавав його різкій критиці і висміював. У його комедіях виступають і відомі політичні діячі, і полководці, і ремісники, і селяни, і раби.

Не було, здається, жодного явища в тогочасному житті, на якому б не зосередив своєї уваги Аристофан. Особливо відзначаються його комедії «Мир», «Жінки в народних зборах» та ін. Дошкульні місця афінського демосу і боротьбу різних політичних партій Аристофан зобразив у відомій комедії «Вершники», дек висміюється вождь демократії Клеон.

Як прихильники традиційних поглядів, Аристофан виступав проти теорій софістів і Сократа, що підривали, на його думку, старі підвалини. Проти них була спрямована комедія «Хмари». В комедії «Жаби» Аристофан висміював Еврипіда. Комедії Аристофана мали гостро політичний зміст, нерідко були політичними памфлетами, написаними яскравою розмовною мовою.

Архітектура. Скульптура. Живопис

Старогрецька архітектура і взагалі образотворче мистецтво ввійшли невід'ємною складовою частиною в художній розвиток наступних часів. Їхні елементи живуть й донині.

Основними архітектурними спорудами в Греції класичного періоду були храми, театри, будинки для засідань - булевтерії.

Грецькі архітектори розробили суворий порядок відповідностей несучих і несених частин будов, особливо чітко представлений у храмах. Спершу храми будували з дерева. Вони були прямокутної форми. Дах підтримувався стовпами, які стояли на певній відстані один від одного. Згодом храми почали будувати з каменю. Стовпи перетворились в колони. Вертикальні жолобки - канелюри для стікання води, що їх нарізали раніш на дерев'яних стовпах, вирубували тепер на кам'яних колонах. Канелюри підкреслювали вертикальність колон.

Найбільш раннім ордером, або стилем, був доричний. Будинки доричного стилю дули дуже прості. Дорична колона стояла прямо на підлозі або спеціально зробленої з каменю підставки. Верхня її частина, капітель, була дуже проста і являла собою форму трапеції. Сама дорична колона була масивною і стійкою.

У V ст. до н.е. набуває розширення інший стиль - іонічний. Порівняно з доричним будинки цього стилю менш масивні, колони тонші і стрункіші. Вони стоять не просто на підлозі, на кам'яній підставці - базі, капітель прикрашена двома завитками - волютами. Іонічні будинки мали більш складне оздоблення, ніж доричні.

В ІV ст. до н.е. почав поширюватися корінфський стиль. Він відрізняється від іонічного більшою довжиною колон (в ордерній відповідності), складнішою базою і капітеллю, прикрашеною листками невеликої рослини - аканфа.

Найвизначнішими зразками грецької архітектури є храми Парфенон і Ерейхтон, які збереглися до нашого часу в афінському акрополі.

Чудовий храм Парфенон був присвячений богині Афіні. Донині він є шедевром світової архітектури. А Ерехтейрон побудований в чисто іонічному стилі. ЇЇ колони надзвичайно стрункі й витончені. Напрочуд гарні так звані каріатиди - статуї дівчат, які замість колон підтримують дах невеликого портика (навісу) біля стіни храму.

Грецька скульптура спочатку, в VIІ ст. до н.е. значно поступалася перед скульптурою Стародавнього Сходу і була досить примітивно. В VI ст. до н.е. в Греції стають досконалішими скульптурні зображення людських фігур та облич, але фігури ще не динамічні. Тільки з V ст. до н.е. починається розквіт грецької скульптури, яка не тільки правильно передає людські фігури й обличчя, а й відтворює рух. В V ст. до н.е. особливо відомі були скульптори Мірон, Поліклет і Фідій. Мірон - автор скульптурного зображення дискобола. Скульптор настільки живо зобразив рух, що глядач ніби бачить той момент, коли юнак у швидкому повороті кидає диск. Аргорський скульптор Поліклет зображував головним чином прекрасних юнаків - ідеальних громадян. Особливо відомі його статуї «Списник» і «Діодумен» (юнак, що поправляє пов'язку на голові). Одним із друзів Перікла був славнозвісний грецький скульптор Фідій. Його твори прекрасні і величні. Найвідомішою була його статуя богині Афіни, зроблена з золота, дерева і слонової кістки. Вона стояла в Парфеноні. Заввишки ця статуя була 12,5 м. В Олімпії Фідій створив статую Зевса Олімпійського, що сидить на троні. Фідій зображував богів і богинь, підкреслюючи їхню досконалість і велич.

В VI ст. до н.е. характер давньогрецької скульптури змінився. Це було пов'язано з новими суспільними умовами, з кризою поліса, з подальшим майновим розшаруванням населення, що бурхливими подіями того часу.

Великим скульптором ІV до н.е. був Пракситель, який зображав богів і богинь у вигляді прекрасних, витончених юнаків і молодих жінок. Особливо славився його твір «Гермес» - молодий бог, що грається з дитиною Діонісом. Відома також його статуя Афродіти Кнідської. Якщо до ІV ст. до н.е. скульптори зображували жінок тільки в одязі, то Пракситель вперше зобразив богиню Афродіту оголеною.

Особливе місце в грецькій скульптурі займає Скопас, який жив також у ІV ст. до н.е. він зображував фізичні й духовні страждання людей. Відомі його статуї Менади, якеа біжить в екстазі, і стражденні голови поранених воїнів з фронтонної групи в Тегеї. Ці скульптури на жаль погано збереглися.

На межі класичного і елліністичного періодів, у середині і кінці Іvст. до н.е., знаменитим скульптором був Лісіпп. Він зображував дужих і вольових людей. такими є його «Геракл» і «Апоксімен» - атлет, що очищає своє тіло скреблом.

Живопис був дуже поширений у Стародавній Греції, але його пам'ятки майже не збереглися до нашого часу. Сюжетами фресок і мозаїк грецьких художників були сцени з міфології, проте картини відображали також тогочасні події та побут.

Література

1. Історія стародавнього світу. Київ -1976 р.

2. Софокл «Трагедії». Київ «Дніпро» 1989 р.

3. Есхіл «Трагедії». Київ «Дніпро» 1989 р.


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Культура Стародавньої Греції" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов