Технологія штукатурення цегляної поверхні кухні поліпшеною штукатуркою

Після закінчення роботи треба прибрати своє робоче місце, вимити і сховати в шафу інструменти, перевірити і вимкнути струм, підведений до електроустаткування, і закрити пускові пристрої на замок.

5. Визначення норми часу, праці та розцінювання виконаних робіт

На виробництві застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них такі:

а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібного для виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт;

б) норми виробітку, які визначають кількість продукції або обсяг роботи, які мають бути виконані за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників;

в) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях;

г) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які обслуговуються одним робітником або бригадою;

д) норми чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт;

е) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові.

Норми затрат робочого часу за ступенем обгрунтованості поділяються на технічно обгрунтовані й дослідно-статистичні. Технічно обгрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному рівню розвитку виробництва, їх розробляють після ретельного вивчення елементів виробничого процесу, затрат часу з ї урахуванням раціонального використання виробничих можливостей робочого місця і передових методів праці. Технічно обгрунтована норма передбачає:

* робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;

* поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;

* застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;

* найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця;

* своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним;

* застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника;

* найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці;

* наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

Доплати до діючих розцінок, у зв'язку з відхиленнями від нормальних умов роботи і оплату робіт, які непередбачені технологічними картами, оформляють окремими документами - доплатними листками, нарядами з розпізнавальними знаками (наприклад кольоровою сигнальною смугою). Вони підписуються майстром або виконавцем робіт на кожний вид доплат окремо робочому або бригаді з посиланням на номер основного документу (рапорту, наряду). У листках на доплату, нарядах на додаткову відрядну роботу вказують причини доплат і додаткових робіт, а також прізвища осіб, з вини яких виникли відхилення від норм і розцінок.

6. Основні технічні вимоги до виконання та приймання виконаних робіт

Вимоги до якості штукатурних робіт залежать від категорії штукатурки. Показником категорії є величини допустимих нерівностей поверхні. При простій штукатурці нерівності не повинні перевищувати 5 мм, при поліпшеній - 3 мм і при високоякісній - 2мм.

Величину нерівності поверхні перевіряють після висихання накривного шару.

При огляді поверхні штукатурки можуть виявитися маленькі горбки з білою плямою посередині. Їх називають дутиками. Вони утворюються в результаті використання невитриманого вапна. Частинки вапна, які потрапили в штукатрку, починають через деякий час гаситись. Штукатурку з такими дефектами видаляють. Ділянку поверхні оштукатурюють знову.

Поверхня штукатурки може мати тріщини різних розмірів.

Вони утворюються від швидкого висихання штукатурки на протягом чи при високій температурі, а також від надлишку в'яжучого матеріалу чи заповнювачів у розчині при незадовільному перемішуванні останнього. Нанесення наступного шару штукатурки на непросохлих розчин призводить до утворення тріщин. Причиною їх може бути використання дуже товстої набивної дранки чи нанесення тонких шарів штукатурки на її поверхню.

Іноді спостерігається спочування штукатурки. Цей дефект може з'являтися через нанесення штукатурного розчину на перезволожені поверхні. Нанесення розчину на занадто суху поверхню також небажане, оскільки може призвести до відшарування штукатурки. В результаті незадовільної обробки поверхня штукатурки може мати раковини і грубу шорсткість.

Якість штукатурки визначають шляхом її зовнішнього огляду й відповідних обмірів. Для визначення нерівностей до оштукатуреної поверхні прикладають правило. Це дає змогу легко виявити виступи і впадини, допустимі величини яких були наведені раніше.

Почнемо з вимог будівельних норм і правил штукатурних робіт кімнати:

1. При оштукатурюванні стін із цегли при температурі навколишнього середовища 23 ° С і вище поверхня перед нанесенням розчину необхідно зволожувати.

2. Поліпшену та високоякісну штукатурку варто виконувати по маяках, товщина яких повинна бути дорівнює товщині штукатурного покриття без накривочного шару.

3. При пристрої одношарових покриттів їхню поверхню варто розрівнювати відразу ж після нанесення розчину, у випадку застосування затирочних машин - після його схоплювання.

4. При пристрої багатошарового штукатурного покриття кожен шар необхідно наносити після схоплювання попереднього (накривочний шар - після схоплювання розчину). Розрівнювання грунту слід виконувати до початку схоплювання розчини.

5. Аркуші гіпсової штукатурки необхідно приклеювати до поверхні цегельних стін складами, що відповідають проектним, розташовуються у вигляді марок, розміром 80х80 мм на площі не менше 10% уздовж стелі, підлоги, кутів вертикальної площини через 120-150 мм, в проміжках між ними на відстані не більше 400 мм, уздовж вертикальних крайок - суцільною смугою. Листи до дерев'яних підстав слід кріпити цвяхами з широкими капелюшками.

6. Установка ліпних виробів з гіпсу повинна вироблятися після схоплювання і просушування підстави з штукатурних розчинів. Архітектурні деталі на фасаді необхідно закріплювати за закладену в конструкцію стін арматуру, попередньо захищену від корозії.

Порушення технічних правил і норм при приготуванні розчинів і виробництві штукатурних робіт є причиною дефектів.

Тріщини великі і дрібні при штукатурних роботах Тріщини великі і дрібні з'являються на поверхнях штукатурки від того, що застосовують або жирні (з великим вмістом терпких речовин), або погано перемішані розчини, в яких накопичується місцями багато в'язких матеріалів або заповнювачів. Тріщини можуть з'являтися і в результаті швидкого висихання нанесеної штукатурки під впливом сильних протягів або високої температури. Тріщини утворюються також від нанесення за один прийом товстого шару повільно схоплюється розчину або тому, що розчин наносять, хоча і тонкими шарами, але на ще не схопився попередній шар розчину. Щоб уникнути появи тріщин, необхідно строго дозувати в'язкі речовини і заповнювачі при приготуванні розчину і ретельно його перемішувати. Нанесену штукатурку треба оберігати від надзвичайно швидкого висихання, протягів, закриваючи в оштукатурених приміщеннях вікна і двері.

Безумовно спрямовані тріщини утворяться на цегельних поверхнях по швах кладки. На цегельних стінах тріщини з'являються в результаті нанесення дуже тонких шарів штукатурного розчину без попереднього змочування поверхонь водою. Причиною утворення тріщин можуть бути і луги, що виділяються зі швів кладки.

Відкоша і спучування при штукатурних роботах Відкоша і спучування штукатурки відбуваються при оштукатурюванні сирих поверхонь або при постійному зволоженні оштукатурених поверхонь. Найчастіше це буває на вапняних і вапняно-гіпсових штукатурках. Щоб уникнути отлупов і спучування штукатурки сирі місця необхідно просушити і лише після цього обштукатурювати.

Відшарування штукатурки викликається тим, що розчин був нанесений на надмірно суху поверхню або на пересохлі шари раніше нанесеного розчину. Відшарування може також відбутися в результаті того, що наступні шари розчину були нанесені на більш слабкі попередні, наприклад, на вапняний розчин нанесений міцніший - цементний. Штукатурка відшаровується також, якщо на бетонну підставу або цементну штукатурку нанесений вапняний або вапняно-гіпсовий розчин без перехідних шарів.

Кольорові і декоративні накривочні шари відшаровуються в тих випадках, коли їх наносять на дуже міцні або, навпаки, дуже слабкі грунти, коли накривочний шар значно міцніше й щільніше самого грунту або вони накривають грунти з недостатньо шорсткою поверхнею.

Тріщини в лузгах при штукатурних роботах Тріщини в лузгах з'являються в результаті того, що кути стін або місця стиків різнорідних поверхонь, виготовлених з різних матеріалів, не були достатньо підготовлені або тому, що розчин був нанесений на пересушені дерев'яні поверхні. Тріщини з'являються й у тому випадку, якщо оштукатурені конструкції були закріплені неміцно. Кути і стики різнорідних поверхонь перед оштукатурюванням варто закривати смужками сітки, а дерев'яні пересушені стіни, перегородки, стелі необхідно добре змочувати водою. Такий дефект, як недостатня міцність, в основному виникає, якщо в розчині була недостатня кількість в'язкої речовини або пісок сильно забруднений. Недостатньо міцну штукатурку виявляють постукуванням. Виявивши цей дефект, варто відбити неміцну штукатурку від поверхні і заново обштукатурити її більш міцним розчином.

Особливість штукатурних робіт ще й у тому, що вони, в кінцевому рахунку, і формують геометрію приміщення будь то кімната, кухня, санвузол або кабінет.

7. Охорона праці

7.1 Правила техніки безпеки при виконанні штукатурних і облицювальних робіт

При виконанні штукатурних і обицювальних робіт необхідно працювати на справних риштуваннях, помостах, колисках та інших пристроях, дотримуючись вимог щодо їхнього виготовлення і встановлення, а також додержуючись правил техніки безпеки під час роботи на висоті. Ручний інструмент, яким працює опоряджувальник, має бути справним. Дерев'яні ручки інструмента виготовляють із твердої деревини (бук, граб, береза), допустима вологість якої не більше 12 %. Вони повинні бути добре оброблені, пошліфовані і міцно з'єднані з інструментом.

Під час підготовки кам'яних та бетонних поверхонь під штукатурку за допомогою ударних інструментів слід працювати в рукавицях і захисних окулярах. Робітники, зайняті гасінням вапна, повинні працювати у спецодягу, гумових чоботях і рукавицях, респіраторі і окулярах.

Під час роботи із застосуванням штукатурних розчинів і мастик для закріплення плиток і лінолеуму, до складу яких входять леткі токсичні компоненти, слід користуватись захисними пристроями (респіратор, гумові рукавиці, окуляри тощо). Усі працюючі з такими матеріалами повинні пройти спеціальний інструктаж з правил безпечної роботи. Брати руками будь-який розчин, незалежно від його складу, заборонено.

Хлорне вапно, що застосовується як протиморозний компонент штукатурного розчину, необхідно зберігати в закритій тарі. Хлоровану воду слід готувати на відкритому повітрі або в приміщеннях з примусовою вентиляцією. Робоче місце оператора штукатурного агрегату повинно бути обладнано двостороннім зв'язком з робочими місцями штукатурів, що працюють з форсунками. Робітники, що наносять штукатурний оббризк вручну або за допомогою форсунки, повинні працювати у захисних окулярах. Очищають засмічену форсунку лише після зупинки штукатурного агрегату і перекриття на ній регулювальних кранів. Відбір розчину із стояка розчинопроводу, що знаходиться під тиском, дозволяється лише при наявності на кінці патрубка крана або спеціального пристрою, що гасить силу струменя вилітного розчину.

Агрегати і апарати, що працюють під тиском (штукатурний агрегат, розчинонасоси, компресорні установки тощо), а також шланги до початку роботи перевіряють на тиск, який має бути у 1,5 раза більшим від робочого. Манометри на пневматичних апаратах повинні бути справними. Виконувати облицювальні роботи з приставних драбин забороняється. Розколювати і насікати плитки -- керамічні, з природного каменю, мозаїчні та інші -- слід так, щоб не травмувати близько працюючого робітника.

7.2 Протипожежні заходи на виробництві

Відповідальність за стан і організацію протипожежної безпеки на будівельних об'єктах тресту або іншого будівельного об'єднання покладається на заступника начальника тресту (управління) по кадрах і побуту або виконавця робіт (виконроба), на останнього обов'язок покладається наказом по тресту. Контроль за додержанням правил протипожежної безпеки на будівництві здійснюють Управління державної пожежної охорони МВС України і члени добровільних протипожежних формувань, які повинні створюватись на кожному будівельному об'єкті.

Причинами пожежі можуть бути: несвоєчасне прибирання з робочого місця відходів легкоспалимих матеріалів (стружка, обрізки шпалер, ганчір'я тощо); неправильне зберігання легкозаймистих матеріалів (бензин, оліфа, мастика, смола тощо); необережне поводження з вогнем у вогненебезпечних місцях, несправність електропроводки та електрообладнання тощо.

Горіння -- це хімічний процес взаємодії горючого матеріалу з киснем повітря, внаслідок чого виділяється велика кількість тепла. Але для того, щоб матеріал загорівся, його треба нагріти до певної температури займання, яка для кожного матеріалу різна. Такі матеріали, наприклад, як бензин, ацетон, оліфа, займаються при більш низьких температурах, ніж деревина і вугілля. Температура займання залежить від природи матеріалу, вмісту кисню у навколишньому просторі, атмосферного тиску, вологості повітря і матеріалу та інших причин.

Вогненебезпечність будівельного матеріалу залежить від його температури займання і умов, за яких він зберігається. Деякі матеріали (тирса, вугілля, будівельне сміття з відходів органічних речовин) здатні за певних умов, особливо при підвищенні навколишньої температури, до самозаймання, що часто призводить до виникнення пожеж. Тому на будівництві матеріали потрібно зберігати так, щоб не спричинити до підвищення температури матеріалу і його займання.

Крім займання, пари летких речовин (бензин, ацетон тощо) у певній суміші з повітрям викликають вибух, який може статися внаслідок іскри від вогню, тертя, удару та з інших причин.

За ступенем вогнестійкісті всі матеріали і будівельні конструкції поділяють на горючі, важкогорючі і негорючі.

Горючі матеріали (деревина, толь, картон, лак, мастика, розчинники) займаються від вогню і продовжують горіти або тліти навіть після усунення джерела вогню.

Важкогорючі матеріали (волокниста суха штукатурка, фіброліт, повсть, змочена у глині, тощо) горять або тліють тільки при наявності джерела вогню. Якщо ж усунути його, то горіння матеріалу припиняється.

Негорючі матеріали (природні і штучні кам'яні матеріали, сталь, бетони тощо) при високих температурах не займаються і не тліють.

На будівельному майданчику слід обладнати протипожежний пост. Тут мають бути: щит з протипожежним інструментом (лопати, ломи, вогнегасники тощо), пристрій для подавання тривоги звуком, ящик з піском і бочки з водою.

В усіх вогненебезпечних місцях вивіщують попереджувальні написи: «Палити заборонено», «Вогненебезпечно» тощо. Палити дозволяється на певній відстані від будинку і складів у спеціально обладнаних місцях, де обов'язково встановлюється ящик з піском або бочка з водою.

Кожен робітник до початку роботи на будівництві повинен пройти відповідний інструктаж з протипожежної безпеки, вивчити засоби для гасіння пожежі і вміти ними користуватись.

Перебуваючи на будівельному майданчику, необхідно додержуватись таких правил протипожежної безпеки:

- не палити на робочому місці;

- не залишати після роботи на робочому місці відходів легко-горючих матеріалів;

- робоче місце прибирати, а сміття виносити у відведене для цього місце;

- не розпалювати багаття на робочому місці або поблизу будівлі і місць зберігання легкозаймистих матеріалів;

- кількість легкозаймистих матеріалів на робочому місці повинна відповідати їхній витраті за зміну; після закінчення роботи залишки матеріалів слід винести до місця їхнього зберігання;

- випадково розлиті на підлозі легкозаймисті матеріали потрібно відразу ж витерти ганчіркою, яку слід винести з приміщення у спеціально відведене для сміття місце;

- приступати до роботи з електроінструментом або машинами, що працюють від електроприводу, можна тільки після перевірки справності ізоляції проводів чи кабелів, справності двигуна і пускових пристроїв; поблизу працюючих електродвигунів не розміщувати речовини, які можуть спалахнути від іскри;

- якщо двигун перегрівається внаслідок несправності, слід негайно вимкнути його і повідомити про це майстра або бригадира;

- слід добре знати будову різних видів вогнегасників і вміти користуватись ними;

- якщо виникне пожежа, то особи, які її помітили, і працюючі поруч, повинні: негайно подати звуковий сигнал пожежної тривоги ударами у металевий предмет (рейка, відро, лист сталі тощо); викликати пожежну команду по телефону 01; почати гасити пожежу всіма засобами, які є в їхньому розпорядженні; почати переносити на безпечну відстань горючі матеріали, які є поблизу вогнища пожежі; негайно сповістити про пожежу майстра, бригадира або виконроба.

Легкозаймисті речовини (гас, оліфу, бензин тощо) треба гасити піском, пінним вогнегасником типу ОХП-10 (рис. І, а), вуглекислотним вогнегасником типу ОУ-2 або ОУ-5

Рис. 1. Вогнегасники:

а - пінний типу ОХП-10: 1 - корпус; 2 - стакан з кислотою; 3 -вихідний отвір; 4 - шток; 5 - рукоятка; 6 - кришка; 7 - ручка; 8 - шпилька;

б - вуглекислотний типу ОУ-5: 1 - корпус; 2 - рукоятка; 3 - вентиль; 4 - шланг: 5 - дифузор: 6 - сифонна трубка.

7.3 Особиста гігієна на виробництві

Для збереження здоров'я і працездатності кожен робітник повинен не тільки виконувати правила гігієни праці, використовувати під час роботи засоби захисту, створювати на робочому місці належний санітарний стан, а й дотримуватись особистої гігієни в житті, побуті і особливо на виробництві. З цією метою слід подбати про загартування свого організму: виконувати ранкову виробничу гімнастику, дотримуватися виконання режиму праці і відпочинку, своєчасно приймати їжу тощо.

На будівельних майданчиках обладнують тимчасові побутові приміщення, в яких кожен робітник може відпочити під час обідньої перерви, прийняти їжу, взимку -- обігрітись. Кількість санітарно-побутових приміщень і їхні розміри залежать від кількості робітників, що водночас працюють на даному об'єкті.

Перед початком роботи робітник повинен одягти спецодяг, а свій одяг і взуття акуратно розмістити в спеціальній шафі.

Після закінчення робочого дня спецодяг чистять від пилу, бруду, сушать його в спеціальних приміщеннях і ховають в індивідуальний ящик або вішають в спеціально відведеному для цього місці.

У район розміщення побутових приміщень подається вода. Найкраще для пиття застосовувати переварену воду, яку зберігають у спеціальних бачках з кранами.

Бачок, заповнений водою, повинен бути закритий на замок. Сиру водопровідну воду вживають за допомогою спеціально обладнаних фонтанчиків. Відстань від місць, де є вода, до робочих місць працюючих не повинна перевищувати 75 м. Усі ці заходи спрямовані на те, щоб кожен робітник мав змогу дотримуватись особистої гігієни на виробництві.

Після закінчення роботи обличчя і руки треба добре вимити. Водні суміші легко відмивають теплою водою з милом, а олійну фарбу з поверхні шкіри видаляють розчинниками. Більшість розчинників висушує і подразнює шкіру, тому руки краще мити гасом, після чого їх слід добре витерти сухою ганчіркою або рушником і через 10--15 хв помити водою з милом. Якщо шкіра на руках тріскається, то після миття їх треба змащувати гліцерином або спеціальним кремом.

Щоб олійна фарба краще видалялася з поверхні шкіри, до початку роботи обличчя і руки рекомендується змастити тонким шаром вазеліну. Для захисту шкіри від емалей, фарб і органічних розчинників застосовують спеціальні мазі і пасти.

Пасту наносять на добре вимиту і суху шкіру рук і обличчя перед початком роботи. Змиваються пасти теплою водою або спеціальними розчинниками.

7.4 Перша допомога при нещасних випадках

Своєчасне надання допомоги людині, яка одержала травму, є обов'язком кожного, хто в цей час знаходився біля потерпілого. Тому кожен робітник повинен знати правила першої допомоги і вміти їх застосовувати.

Для надання першої допомоги на будівельному об'єкті мають бути обладнані аптечки з перев'язувальним матеріалом, медикаментами, засобами для зупинення кровотечі і фіксації переломів.

Поранення і кровотечі. Перш ніж надавати допомогу при пораненні, слід добре вимити руки водою з милом або протерти їх йодним настоєм чи спиртом.

Після цього рану змочують йодним настоєм так, щоб пляма від нього була більшою, ніж сама рана, і перев'язують її стерильним бинтом, марлею або чистою хусткою. Забороняється промивати рану водою або очищати її від бруду, землі тощо.

Якщо рана сильно кровоточить, слід терміново зупинити кров, притиснувши пальцями кровоносну судину вище рани на 5--10 см і потримавши так деякий час. Якщо це не допомагає, то накладають джгут, тобто міцно перев'язують кінцівку вище рани і фіксують час накладання джгута. Як джгут можна використовувати гумову трубку чи стрічку, бинт, шматок тканини тощо.

Місце під джгутом спочатку обгортають м'якою тканиною або накладають джгут поверх одягу. Після накладання джгута травмованого робітника слід негайно відвезти в лікарню із запискою, в якій вказати час накладання джгута.

Переломи бувають закриті і відкриті. При закритому переломі спостерігається зсув або потрощення кісток, які знаходяться всередині тіла. При відкритому переломі кістки проривають шкіру і виходять зовні її. При підозрінні на перелом хворого треба покласти так, щоб виключити рухомість пошкодженої частини тіла і створити умови, за яких зменшиться біль.

Водночас викликають машину швидкої медичної допомоги. При переломах кінцівок слід прибинтувати шини, які тимчасово зафіксують пошкоджену частину тіла. Шини закріплюють бинтами. Якщо спеціальних шин немає, то їх можна замінити кусками дошки або фанери.

Опіки. При опіках від вогню, гарячої води, пари, бітуму необхідно обережно зняти одяг або взуття і пошкоджене місце перев'язати стерильним бинтом, після чого направити хворого у медпункт.

Опіки, спричинені дією кислот, лугів або негашеного вапна, промивають струменем води протягом 10--15 хв. Після цього на пошкоджені місця накладають примочки із содового розчину (при опіках кислотами) чи борної кислоти (при опіках лугами).

Обмороження. Людину, що постраждала від морозу, треба негайно завести в тепле приміщення, де можна починати відігрівати обморожені місця. З цією метою обморожену кінцівку опускають у посудину з водою і поступово доводять температуру води до 37 °С.

Можна також розтирати обморожене місце шматком сукна, шерсті або теплою рукавичкою. Коли шкіра почервоніє, її змащують вазеліном або іншим жиром.

Ураження електричним струмом. Людину, уражену електричним струмом, спочатку треба звільнити від дії струму, виключивши подачу струму до місця, де трапилось нещастя. Якщо цього зробити не можна, то слід перерубати струмовідні проводи сокирою з ручкою із сухої деревини, стоячи на дерев'яній дошці.

Можна відтягнути потерпілого від проводів або відкинути їх сухою палицею або дошкою. Ні в якому разі не можна торкатись потерпілого руками. Лише після звільнення потерпілого від дії струму можна надавати йому необхідну допомогу: забезпечити надходження свіжого повітря, розігріти тіло, а у разі потреби зробити штучне дихання.

Перелік літературних джерел.

1. Добровольский Г.М. Штукатурні і облицювальні роботи: Підручник для учнів проф. - техн. навч. закладів освіти. - К.: Техніка, 1997. - 304с.: іл.

2. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і техннології в сучасному виробництві: Підручник. - К.: Вища освіта, 2006. - 495с.: іл.

3. Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт: Підручник. - К.: Вища освіта, 2003. - 384 с.: іл.

Размещено на Allbest.ru