Синтез, хімічні перетворення і біологічні властивості похідних 2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот та їх структурних аналогів

Аналіз одержаних результатів фармакологічного скринінгу показав, що більшість арилалкіламідів 29a-u проявляють виражений, а іноді і дуже високий (наприклад, аміди 29n, 29t) антидіуретичний ефект. Вихідна кислота 25 на діурез практично не впливає - її показник складає всього лише +7.9% у порівнянні з контролем, отже, на біологічні властивості її амідованих похідних найбільш істотно впливає будова амідного фрагменту. Проте, у коротких гомологічних рядах нами простежені певні закономірності. Так, у ряду фенілалкіламідів 29а>29р>29u з віддаленням фенільного ядра від амідного атому нітрогену різко зростає здатність до пригнічення діурезу. Аналогічна картина спостерігається і у випадку пара-хлор- (29e>29r) і 3,4-диметокси- (29i>29t) похідних. У той же час, пара-метоксифенілзаміщені аміди 29h і 29s при вказаній модифікації демонструють абсолютно протилежну тенденцію до значного посилення діуретичних властивостей. Особливої уваги з усієї групи протестованих арилалкіламідів 29 заслуговують лише тільки дві сполуки - 4-метил- і 2-ме-токсибензиламіди (29f і 20g), які проявляють сечогінну дію на рівні референс- препарату гіпотіазиду.

При переході до анілідів 30 і 31 діуретичні властивості помітно зростають. Так, сполука 31b практично не поступається препарату порівняння - гіпотіазиду. Встановлено, що сила сечогінного ефекту синтезованих сполук у значній мірі визначається будовою амідного фрагменту і зростає у такій послідовності: алкіламіди < бензиламіди < аніліди.

Розділ 4. Синтез і властивості похідних 2-гідрокси-4-оксо-4Н-піридо-[1,2-а]піримідин-3-карбонових кислот. Третій варіант хімічної модифікації структури 4-гідроксихінолін-2-онів полягав у заміні 4-гідроксихінолінового фрагменту на ядро піридопіримідину та одержані споріднені їм за будовою амідовані похідні 2-гідрокси-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]піримідин-3-карбонових кислот.

Відомий спосіб одержання етилового естеру 2-гідрокси-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]піримідин-3-карбонової кислоти 45а полягає в конденсації 2-амі-нопіридину 46а з тріетилметантрикарбоксилатом у киплячому бромобензені. Для запобігання утворення побічних продуктів автори пропонують використовувати двократний надлишок тріетилметантрикарбоксилату і відносно більший об'єм розчиннику. При цьому згідно хроматографічного моніторингу реакція закінчується через 6 годин. Після видалення бромобензену та кристалізації одержано естер 45а з виходом 68% (схема 5).

45: а R = H; b R = 7-Cl; c R = 7-Me; d R = 8-Me; e R = 9-Me;

46: а R = H; b R = 5-Cl; c R = 5-Me; d R = 4-Me; e R = 3-Me; f R = 6-Me;

47: а R = R' = H; b R = 7-Cl, R' = 5-Cl; c R = 7-Me, R' = 5-Me; d R = 8-Me, R' = 4-Me; e R = 6-Me, R' = 6-Me;

48: a R = CH₂CH₂OH;

49: a R=CH₂CH=CH₂; b R=cyclo-C₃H₅; c R=C₃H₇; d R=C₄H₉; e R= i-C₄H₉; f R = C₆H₁₃; g R = i-C₃H₇O-(CH₂)₃;h R = бензил; i R = 2-Cl-бензил; j R = 4-Cl-бензил; k R = 2-MeO-бензил; l R = 4-MeO-бензил; m R = 3,4-(MeO)₂-бензил; n R = 1-Ph-етил; o R = 2-Ph-етил; p R = 2-(4-Cl-Ph)-етил; q R = 2-(3,4-(MeO)₂-Ph)-етил; r R = фурфурил; s R = піколіл-2; t R = піколіл-3; u R = піколіл-4;

50: a R = H; b R = 2-F; c R = 3-F; d R = 4-F; e R = 3-Cl; f R = 4-Cl.

Схема 5. Синтез амідованих похідних 2-гідрокси-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]-піримідин-3-карбонової кислоти 49-50.

Неодноразове відтворення описаної методики та більш ретельний аналіз складу реакційної суміші показали, що при цьому утворюється побічний піридил-2-амід 47а. Для підбору більш раціональних умов синтезу естеру 45а нами апробовано декілька модифікованих методик його одержання. При цьому варіювались як концентрація реагентів (з 10, 20, 50 і 100%-вий надлишок тріетилметантрикарбоксилату), так і використовувані допоміжні розчинники, які мають власні температури кипіння (толуен, ксилен, нітробензен). Також були проведені досліди і з потрійним надлишком чистого тріетилметантрикарбоксилату.

Найкращі результати були досягнуті шляхом здійснення синтезу у киплячому ксилені при двократному надлишку тріетилметантрикарбоксилату. Отже, уникнути утворення піридил-2-аміду 47а не вдалося у жодному з дослідів. Встановлено, що це є наслідком прямого амідування попередньо сформованого гетероциклічного естеру 45а 2-амінопіридином, оскільки, по-перше, амід 47а був видалений і після проведення реакції в порівняно низькокиплячому толуені, а по-друге, для перетворень типу термічної внутрішньомолекулярної циклізації проміжного етилового естеру біс-(піридин-2-іл-карбамоїл)-ацетатної кислоти необхідні значно жорсткіші умови. А от заміна бромобензену на ксилен дозволяє дещо підвищити вихід естеру 45а (76%) при одночасному зниженні кількості небажаного піридил-2-аміду 47а. Виходячи з цього, необхідність розділення продуктів реакції виникає в більшості випадків незалежно від умов проведення синтезу. Встановлено, що більш ефективним рішенням цього є проста обробка реакційної суміші гарячою водою, де аміди 47 практично нерозчинні, тоді як естери 45а-е кристалізуються з дуже високим ступенем чистоти.

Алкіл-, арилалкіл- та ариламіди 2-гідрокси-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]-піримідин-3-карбонової кислоти 49-50 одержані амідуванням естерів 45 відповідними амінами у киплячому етанолі. Попередньо нами було встановлено, що алкіламіни утворюють амонієві солі 48, які досить стійкі та на відміну від аналогічних солей, утворених 4-гідрокси-2-оксо-3-етоксикарбоніл-1,2-дигідро-хінолінами, можуть бути легко виділені.

Проте, блокування орто-ОН-групи за рахунок солеутворення, суттєво знижує реакційну здатність сполук етоксикарбонільного угруповання. Отже, цілком закономірною уявляється спостережувана в досліді низька швидкість амідування естеру 45а, точніше його солей 48, для завершення якого потрібно не менше 25-30 годин. Характер перебігу реакції естеру 45а з амінами більшою мірою визначається структурною спорідненістю вихідних компонентів, а не кислотністю 2-ОН-групи (рК_а = 8.91 ± 0.01), хоча конструктивна роль цього фрагменту в наданні реагуючим молекулам відповідної взаємної орієнтації в просторі безперечна.

Встановлено, що алкіламіди 49a-u стійких солей за 2-ОН-групою з вихідними амінами вже не утворюють і підкислення реакційної суміші при їх виділенні не потрібно. У них формується зовсім інша система внутрішньомолекулярних водневих зв'язків, ніж у вихідного естеру 45а. Доведено, що з цієї причини кислотність 2-ОН-групи після такої трансформації знижується на декілька порядків і, наприклад, рК_а 2-фенілетиламіду 49o складає вже всього 10.32±0.02.

Аніліди 50a-f синтезовані при еквімолярному співвідношенні реагентів, але в більш жорстких умовах термолізу з виходами 75-84%. Хімічна будова одержаних алкіламідів 49 та анілідів 50 підтверджена спектрами ЯМР ¹Н, та РСА.

За результатами фармакологічного скринінгу амідів 49-50 виявлено, що заміна 4-гідрокси-2-оксо-1,2-дигідрохінолінового ядра на 2-гідрокси-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]піримідинове супроводжується значним зниженням сечогінної активності й тому для пошуку потенційних діуретиків може бути визнана малоперспективною. Перш за все, такий висновок відноситься до алкіл-і арилалкіламідів 49a-u.

У ряді заміщених анілідів 50a-f на тлі загальної тенденції до зниження активності зберігається приблизно та ж залежність діуретичного ефекту від замісників в ароматичному ядрі, що і у 4-гідрокси-2-оксо-хінолінових аналогів. Так, наприклад, з монофторанілідів більш високу активність проявляє мета-ізомер 50с, тоді як серед хлорпохідних здатність підсилювати діурез завжди найбільш виражена у пара-заміщеного продукту 50f.

На основі попередньо проведеного за програмою PASS математичного прогнозування, який продемонстрував досить високий (60%) рівень ймовірності, ці сполуки були обрані нами як об'єкти дослідження на наявність протигерпесних властивостей.

Розчинність у воді є важливою характеристикою потенційного противірусного засобу. Враховуючи це, ми обмежили коло досліджуваних речовин діалкіламіноалкіламідами 52-56, оскільки їх завжди при необхідності можна легко перетворити на водорозчинні четвертинні амонієві солі з мінеральними кислотами.

Синтез діалкіламіноалкіламідів 2-гідрокси-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]пі-римідин-3-карбонових кислот 52-56 здійснювали амідуванням етилових естерів 51а-е надлишком діалкіламіноалкіламінів у середовищі киплячого етанолу (схема 6).

Створення ефективних і безпечних препаратів противірусної дії є однією з найскладніших проблем сучасної фармації та медицині, яка полягає у необхідності виявлення речовин, що здатні вибірково пригнічувати репродукцію вірусу, не порушуючи при цьому процеси життєдіяльності клітин організму-хазяїна. Помірна розчинність діалкіламіноалкіламідів 52-56 у воді дозволила провести вивчення їх противірусних властивостей без перетворення в солі.

На основі цього, першим кроком біологічних випробувань амідів 52-56 було визначення їх цитотоксичності. Для цього були використані культури перевитих клітин нирки ембріону теляти (ПТ) і коронарних судин теляти (КСТ). Аміди 52-56 досліджували у вигляді водних розчинів у концентрації 0,25 і 0,5%. Встановлено, що більшість розчинів амідів 52-56 у 0,5%-вій концентрації чинять негативний вплив на морфологію культивованих клітин ПТ і КСТ та через виражену токсичність не можуть бути використані для проведення подальших досліджень. Менш токсичною виявилася 0,25% концентрація розчинів амідів 52-56, а дві речовини - аміди 55d та 55i протягом декількох діб зовсім не чинили цитотоксичної дії.

52-56: a R = 2-диметиламіноетил; b R = 2-етиламіноетил; c R = 2-(2-гідроксіетил-аміно)-етил; d R = 2-діетиламіноетил; e R = 3-диметиламінопропіл; f R = 3-діетил-амінопропіл; g R = 1-етил-піролідин-2-ілметил; h R = 2-піперазин-1-ілетил; i R = 2-морфолін-4-іл-етил; j R = 3-морфолін-4-ілпропіл; k R = 3-піперидин-1-ілпропіл.

Схема 6. Синтез діалкіламіноалкіламідів 2-гідрокси-4-оксо-4Н-пі-ридо[1,2-а]-піримідин-3-карбонових кислот 52-56.

Другим кроком було вивчення на моделі in vitro протигерпесної активності амідів 55d і 55i за реакцією нейтралізації на культурах перевитих клітин ПТ та КСТ з урахуванням цитопатичної дії, що проявляє вірус простого герпесу (ВПГ-1). Концентрація водних розчинів досліджуваних амідів складала 0,25%. Як контроль були використані клітинні культури без додавання до них тест-вірусу і клітини, інфіковані ВПГ-1 у зазначеній робочій дозі без випробовуваної хімічної речовини. Після інкубації при температурі 37°С протягом 7 діб реєстрували морфологічні зміни моношару клітин (цитопатичний ефект вірусу). Титр вірусу в присутності досліджуваних сполук та у контролі обчислювали в lg ЦПД₅₀. Критерієм противірусної дії вважали наявність відмінностей титрів вірусу в порівнянні з контрольними показниками. За результатами досліджень обидві речовини виявилися здатними суттєво затримувати репродукцію ВПГ-1: амід 55i - на 1.5 lg, амід 55d - на 2.2 lg.

Результати, одержані в дослідах in vitro, спонукали нас протестувати більш активну сполуку - 2-діетиламіноетиламід 55d на специфічну активність у дослідах in vivo на моделі герпетичного кератокон'юктивіту паралельно та у порівнянні з пара-карбетоксифенілаконітимідом (ефективна доза 6 мг/кг), як більш ефективного протигерпесного засобу, ніж відомі лікарські препарати бонафтон і оксолін. Клінічними показниками експериментального офтальмогерпесу є ураження рогівки ока, концентрація антигену ВПГ у сльозній рідині та початок епітелізації рогівки ока. За результатами досліджень лікувальної дії 2-діетиламіноетиламіду 55d у вигляді 0,2мл 0,25% водного розчину, доведено суттєвий позитивний ефект на означені клінічні показники експериментального офтальмогерпесу. Дана сполука виявляє виражену противірусну активність і в значно меншій дозі суттєво перевищує препарат порівняння пара-карбетоксифенілаконітимід, що дозволяє значно скоротити термін лікування викликаних ВПГ-1 інфекцій.

При вивченні антивірусної активності сполук 55d і 55i по відношенню до коронавірусу, яку досліджували у реакції гальмування гемаглютинації, встановлено, що означені сполуки помітного впливу на життєздатність коронавірусу не чинять, а отже, їх подальше дослідження у цьому напрямку безперспективне.

Розділ 5. Залежність «хімічна структура - діуретична активність» структурних аналогів похідних 2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот. До недавнього часу сполуки хінолінового ряду навіть не розглядалися в якості можливих сечогінних засобів, оскільки такий вид фармакологічної активності для них вважався нехарактерним. Однак, за результатами попередніх досліджень нами було виявлено активні сполуки з діуретичною дією серед N-R-амідів 4-гідрокси (або 4-метил) 2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3- і 6-гідрокси- 4-оксо-1,2-дигідро-4Н-піроло-[3,2,1-ij]хінолін-5-карбонових кислот (величини рК_а складають 7.16, 7.15 і 7.20 відповідно). При цьому встановлено, що найбільш позитивний вплив на силу діуретичного ефекту відзначено з боку п-метоксифенільного ядра.

Враховуючи це, наступним етапом наших досліджень з пошуку потенційних діуретиків було здійснення синтетичної модифікації нехінолонової частини молекули. З метою оптимізації структури-лідера, яка б мала необхідні співвідношення між структурою і активністю одержаних речовин ми свідомо обмежили коло об'єктів дослідження п-метоксифенільними похідними амідів хінолін-3-карбонових кислот з близькими або вищими кислотними властивостями.

4-N-Метоксизаміщені 6-гідрокси-4-оксо-1,2-дигідро-4Н-піроло[3,2,1-ij]-хінолін-5-карбоксаніліди 57 одержані термолізом еквімолярних кількостей етилового естеру 3 і комерційно доступного п-анізидину. Оскільки вторинні аміни ацилюються повільніше, тому у випадку N-метильного похідного 58 тривалість реакції збільшена до 30 хвилин. Експериментально визначено, що незважаючи на стеричні ускладнення з боку оптично активних S(-) і R(+) 1-(4-метоксифеніл)етиламінів 59 і 60, для їх реакції з естером 3 такі жорсткі умови вже не потрібні - амідування досить добре проходить і в киплячому етанолі (схема 7).

Вивчення діуретичних властивостей амідів 57-60 показало, що метилу-вання амідних фрагментів 4-N-метоксіаніліду або 4-N-метоксибензиламіду 6-гідрокси-4-оксо-1,2-дигідро-4Н-піроло[3,2,1-ij]хінолін-5-карбонової кислоти являє собою варіант дуже небажаної хімічної модифікації, тому, що в усіх без винятку випадках зафіксована повна втрата сечогінних властивостей у по-рівнянні з вихідними неметильованими сполуками і навіть поява сильного антидіуретичного ефекту.

Схема 7. Синтез 4-N-метоксизаміщених 6-гідрокси-4-оксо-1,2-дигідро-4Н-піроло[3,2,1-ij]хінолін-5-карбоксанілідів 57-60.

Серед 4-метоксіанілідів галогензаміщених 4-гідрокси-2-оксо-1,2-дигідро-хінолін-3-карбонових кислот 62a-d відмічена поява діуретичної активності. При цьому встановлено, що на сечогінні властивості цих сполук досить істотно впливають як природа галогену, так і його положення у бензольній частині хінолонового ядра. Зокрема, 6-хлорпрохідне 62а набагато активніше за свої 6 та 6,8-бромовані аналоги 62c,d, тоді як його 7-хлорзамещенний ізомер 62b вже є слабким антидіуретиком.

Реакцією конденсації 3-феніламінопропіонітрилу 63 з тріетилметантрикарбоксилатом синтезовано етиловий естер 1-(2-ціаноетил)-4-гідрокси-2-оксо- 1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти 64, який легко амідується п-анізидином в умовах термолізу до 4-метоксіаніліду 4-гідрокси-2-оксо-1-(2-ціаноетил)- 1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти 65, що, у свою чергу, лужним гідролізом можна перетворити на 4-метоксіанілід 4-гідрокси-1-(2-карбоксиетил)-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти 66 (схема 8).

Гідроліз естерів 4-гідрокси-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот сумішшю концентрованих хлоридної і ацетатної кислот у випадку естеру 64 супроводжується гідратацією нітрильної групи і приводить у підсумку до 1-(2-карбамоілетил)-4-гідрокси-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти 67, яку перетворено на 4-метоксіанілід 4-гідрокси-1-(2-карбамоілетил)-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти 68.

61-62: a R = 6-Cl; b R = 7-Cl; c R = 6-Br; d R = 6,8-Br₂

Схема 8. 4-Метоксіаніліди N-заміщених 4-гідрокси-2-оксо-1,2-ди-гідрохінолін-3-карбонової кислоти.

Встановлено, що з усіх одержаних 4-метоксіанілідів високу диуретичну активність продемонструвала тільки кислота 66 з вільною карбоксильною групою в 1-N-алкільному фрагменті. Заміна 4-ОН-групи в 4-гідрокси-2-оксо- 1-етил-1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти 69 на атом хлору супроводжується посиленням кислотності більш ніж на порядок (?рК_а > 1). Однак, на прояв діуретичної активності 4-метоксіаніліду 2-оксо-1-етил-4-хлор-1,2-дигід-рохінолін-3-карбонової кислоти 70 така зміна в будові вихідної кислоти практично не впливає (схема 9).

Введення замісників у положення 1 можна вважати вдалою модифікацією хінолінового фрагменту для одержання більш активних сполук діуретичної дії. Так, незаміщений анілід 71а проявляє досить високу антидіуретичну дію, у його 1-N-бензильного похідного 71с цей ефект є помітно нижчим, а з переходом до 1-N-фенілзаміщеного продукту 71d одержуємо речовину, яка не поступається за рівнем діуретичної активності гіпотіазиду.

Не поступається за сечогінною активністю цьому відомому лікарському препарату й 4-метоксіанілід 1-аліл-4-гідрокси-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-кар-бонової кислоти 71b, причому в 4 рази меншій дозі. А добудовування оксазольного циклу до хінолонового ядра 1-N-алільного похідного 71b, яке здійснюється шляхом бромування молекулярним бромом, призводить до зниження діуретичної активності. У результаті ні 4-метоксіанілід 2-бромометил-5-оксо-1,2-ди-гідро-5Н-оксазоло[3,2-а]хінолін-4-карбонової кислоти 72, ані продукт його дегідробромування 4-метоксіанілід 2-метилене-5-оксо-1,2-дигідро-5Н-окса-золо[3,2-a]хінолін-4-карбонової кислоти 73, не відрізняються високою діуретичною активністю.

Перетворення 2-бромометил-5-оксо-1,2-дигідро-5Н-оксазоло[3,2-а]хіно-лін-4-карбонової кислоти 74 у N-R-аміди 72 і 77, які являють собою потенційні біологічно активні речовини, було здійснено попереднім активуванням карбонільної групи кислоти шляхом перетворення її в хлорангідридну або ж імідазолідну обробкою відповідно тіонілхлоридом або N,N'-карбонілдіімідазолом. Встановлено, що означені реакції проходять без ускладнень, тому подальша обробка проміжних хінолонів 75 і 76 п-анізидином теоретично повинна приводити до утворення 4-метоксіаніліду 2-бромометил-5-оксо-1,2-дигідро-5Н-оксазоло[3,2-а]хінолін-4-карбонової кислоти 72. Однак, на практиці властивості одержаних анілідів 4-метоксіаніліду 1-(2,3-дихлорпропіл)-2-оксо-4-хлор- 1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти 72 і 77 виявилися різними. Аналіз спектрів ЯМР ¹Н та ¹³С одержаних речовин та їх синтетичного попередника - кислоти 74 показав, що до суттєвої трансформації оксазоло-хінолінового скелету призводить обробка тіонілхлоридом.

70: a R = H; b R = CH₂CH=CH₂; c R = CH₂Ph; d R = Ph

Схема 9. Синтез 4-метоксіанілідів заміщених 4-гідрокси-2-оксо-1,2-дигідро-хінолін-3-карбонової кислоти.

Аналіз результатів фармакологічного тестування щодо прояву діуретичної активності одержаних сполук, виявив, що кислотність вихідних хінолінкарбонових кислот, яку вважали одним з основних критеріїв при відборі речовин-кандидатів для даного дослідження, ніяким чином не впливає на діуретичну активність одержаних на їх основі 4-метоксифенілзамещених амідів.

У зв'язку з наведеними вище результами наступним етапом нашої роботи було вивчення синтетичного потенціалу реакції бромування низки модельних сполук. Будова усіх одержаних продуктів була підтверджена спектроскопією ЯМР ¹Н та ¹³С, більш детально методом РСА, а також проведено вимірювання спектрів за гетероядерними кореляціями (HMQC) і (НМВС).

При дослідженні гідрованих у бензольній частині молекули 4-гідроксо- 2-оксохінолінів виявилося, що реакція етилового естеру 1-аліл-4-гідрокси-2-ок-со-1,2,5,6,7,8-гексагідрохінолін-3-карбонової кислоти 78 з молекулярним бромом нічим не відрізняється від бромування негідрованого аналога та супроводжується замиканням п'ятичленного оксазольного циклу з утворенням етилового естеру 2-бромометил-5-оксо-1,2,6,7,8,9-гексагідро-5Н-оксазоло[3,2-а]-хінолін-4-карбонової кислоти 79 (схема 10).

Схема 10. Бромування 1-алілзаміщених 4-гідрокси-2-оксо-1,2-дигідрохіно-лінів і піридинів.

Бромування незаміщеного у положенні 3 N-аліл-4-гідрокси-2-оксо- 1,2-дигідрохіноліну 80 та спорідненого йому за будовою N-аліл-4-гідрокси- 6-метил-2-оксо-5-етоксикарбоніл-1,2-дигідропіридину 82 еквімолярною кількістю молекулярного брому також супроводжується замиканням п'ятичленного оксазольного циклу, але проходить зі специфічними особливостями.

N-Алілзаміщені 3Н-азагетероцикли 80 і 82 бромуються дуже легко, але при перекристалізації технічних продуктів було помічено, що в обох випадках вони складаються з двох речовин, які значно відрізняються за розчинністю в органічних розчинниках. Після розділення реакційних сумішей виявилося, що легко розчинні у діетиловому етері продукти взагалі не містять у своїй структурі бром та при більш детальному аналізі ідентифіковані як вихідні N-аліл-заміщені 3Н-азагетероцикли 80 і 82. Проте, у нерозчинних у діетиловому етері речовинах бром присутній. Результати дослідження їх будови спектроскопією ЯМР ¹Н та ¹³С свідчать про те, що при бромуванні відбувається замикання оксазольного кільця, але, разом з тим, відмічена незвичайна особливість - відбувається бромування і за положенням 4 з утворенням відповідних 4-бром-2-бро-мометил-1,2-дигідрооксазоло[3,2-а]гетерил-5-онів 81 и 83.

Не є виключенням і бромування 3-аліл-4-гідрокси-2-оксо-1,2-ди-гідрохіноліну 84, який відрізняється від вивчених раніше сполук тим, що його алільний залишок зв'язаний не з нітрогеном, а з карбоном (схема 10). Доведено, що ця реакція є результатом гетероциклізації, в результаті чого утворюється трициклічний гідробромід 2-бромометил-3,9-дигідро-2Н-фуро[2,3-b]хінолін-4-он 85.

Нами встановлено, що здатність N-алілзаміщених 4-гідрокси-2-оксо- 1,2-дигідрохінолінів і піридинів зазнавати при бромуванні молекулярним бромом циклізацію з утворенням 2-бромометил-5-оксо-1,2-дигідро-5Н-оксазоло[3,2-а]азагетероциклів заснована на їх здатності утворювати високонуклеофільні біполярні мезомерні 1,4-дігідроформи. Завдяки саме цьому на завершальній стадії спостерігається не звичайне приєднання бромід іону до позитивно зарядженого С₍₂₎-атому колишнього алільного фрагменту, а замикання оксазольного циклу за участю сусіднього О-аніонного центру.

Продовжуючи вивчення синтетичного потенціалу цієї реакції, нами було здійснено бромування 1-аліл-4-метил-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти 86 (схема 11).

Схема 11. Бромування 1-аліл-4-метил-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбоно-вої кислоти.

Зацікавленість у такому дослідженні обумовлена тим, що 4-ме-тилзаміщена кислота 86 в силу своєї будови не здатна до кето-єнольної таутомерії, через яку для неї неможливо утворення 1,4-дигідроформи, яка забезпечує гетероциклізацію у випадку 4-гідроксіаналогів. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що дана обставина не є перешкодою для подібної гетероциклізації. У таких випадках початкові стадії бромування носять загальний характер з алкенами: аллільне похідне 86>р-комплекс 87>вторинний карбкатіон 88. На відміну від 4-гідроксихінолін-2-онів, циклізація стає можливою за рахунок істотного внеску в резонансний гібрид інших сполук біполярної форми - ароматичних з четвертинним атомом нітрогену. І оскільки, в інтермедіатах типу 89, четвертинний атом нітрогену не бере участь у подальших перетвореннях, можна констатувати, що кінцевим продуктом реакції є 2-бромометил- 4-карбокси-5-метил-1,2-дигідрооксазоло[3,2-а]хіноліній бромід 90.

Відомо, що основи Шиффа, синтезовані реакцією 1R-4-гідрокси-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбальдегідів з анілінами, існують виключно в єнамінній таутомерній формі. Одержані таким шляхом 3-арил-амінометиленхінолін- 2,4-(1Н,3Н)-діони не вступають у реакцію з тіогліколевою кислотою та її естерами, на підставі чого був зроблений висновок про їх нездатність утворювати азометинові 4-гідрокси-2-оксо- або 2-гідрокси-4-оксо-форми. Саме ця структурна особливість стала передумовою для залучення до кола об'єктів досліджуваної нами реакції бромоциклізації 1-аліл-3-ариламінометиленхінолін- 2,4-(1Н,3Н)-діонів 91. За аналогією з іншими 1-алілзаміщеними хінолонами-2, експериментально доведено, що реакція бромування відповідних 3-ариламінометиленхінолін-2,4-(1Н,3Н)-діонів 91 також є результатом реакції гетероциклізації, а одержаний таким чином 2-бромометил-4-[(4-бром-феніліміно)-метил]-5-оксо-1,2-дигідро-5Н-оксазоло[3,2-а]хіноліній бромід існує у вигляді однієї з двох таутомерних форм 92 або 93 (схема 12).

Схема 12. Бромування 3-арил-амінометиленхінолін-2,4-(1Н,3Н)-діонів і N-алілізатину.

Для складання більш повного та аргументованого уявлення про істинний механізм хімічних процесів реакції бромування молекулярним бромом нами було вивчено поведінка N-алілізатину 94, який має структурну схожість з 4-гідроксихінолонами-2. Бромування N-алілізатину в середовищі льодяної оцтової кислоти проходить надзвичайно легко а єдиним продуктом, що утворюється є 2,3-дибромпропілізатин 95 (схема 12).

Нами було припущено, що однією з перешкод бромоциклізаціі N-алілізатіну 94 можна було б назвати обумовлене розміром циклу вже наявне деяке напруження у його пірольному фрагменті, в результаті чого добудовування до нього ще одного п'ятичленного кільця стає енергетично менш вигідним, ніж утворення дибромпохідного 95. Проте, більш глибокий аналіз показує, що це, на перший погляд цілком логічне пояснення не узгоджується з численними експериментальними даними.

Вважають, що в реакціях галогенциклізації карбонільний атом оксигену стає нуклеофільним центром шляхом утворення стійких продуктів б-депротонування, тобто гідроксиформ, а для N-алілізатину 94 подібне перетворення неможливим в принципі, і цю його властивість можна вважати досить переконливою причиною невдалої бромоциклізації. Дані обставини дозволяють припустити, що для ізатину, очевидно, нехарактерно утворення біполярної форми, тому спрямованість досліджуваної нами реакції бромування його N-алілзаміщеного похідного 94 проходить тільки лише як звичайне приєднання брому до подвійної аллільного зв'язку.

Підводячи підсумки вивчення біологічної активності усіх досліджуваних класів речовин, а також для виявлення найбільш важливих молекулярних структурних параметрів молекули, які впливають на діуретичну активність хінолонових сполук, нами проведено QSAR-аналіз.

Для будування QSAR моделей була використана система симплексних дескрипторів молекулярної структури, як інструмент вирішення різноманітних завдань «структура - активність». Більш вдалим як статистичний інструмент виявився нелінійний метод дерев класифікації, який дозволяє в наочному графічному вигляді показати вплив структури досліджуваних сполук на їх діуретичну активність (рис. 1).

У цій моделі розглядалися два класи діуретиків: ті, в яких активність відносно контролю була негативною (неактивні сполуки - клас «-») і ті, де відповідна активність була позитивною (активні сполуки - клас «+»).

Рис. 1. 2D-QSAR модель впливу структури N-R-амідів хінолінкарбонових кислот на їх діуретичну активність.

Таким чином, усі розглянуті сполуки були розділені на дві приблизно однакові групи. До класу активних речовин були додані вивчені раніше 4-N-ме-токсіаніліди 6-гідрокси-4-оксо-1,2-дигідро-4Н-піроло[3,2,1-ij]хінолін-5- і 4-метил-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот, які виявляють виражені діуретичні властивості та є підставою для сучасного дослідження.

Одержане дерево дозволяє безпомилково класифікувати 21 досліджувану сполуку на основі лише трьох структурних параметрів (var2, var29 і var84), відібраних 2D-QSAR-моделлю з більш ніж двохсот симплексних дескрипторів.

Із аналізу одержаного дерева зроблено висновок, що в групі досліджуваних сполук активними є ті, в яких структурний параметр var2 = 0 або ті, в яких var2 > 0, але при цьому var84 ? 40 і var29 ? 69. Встановлено, що параметру var2 відповідає зв'язаний ароматичний фрагмент, який складають атоми двох типів з характеристикою ліпофільності -0.5 < log P ? 0 і 0 < log P ? 0.5. Параметру var29 відповідає молекулярний фрагмент, який складається з атомів з тими ж характеристиками ліпофільності, але незв'язаний. Параметру var84 відповідає незв'язаний молекулярний фрагмент, до якого входять атоми чотирьох типів з точки зору розподілу часткових зарядів на них: q_A ? -0.1, 0.05 < q_E ? 0.1, 0.1 < q_F и 0 < q_D ? 0.05.

Одержані дані свідчать про те, що в цілому спрямованість впливу N-R-амідів 57-73 на діуретичну активність визначається поєднанням атомів з фіксуванням розподілу ліпофільності й часткових зарядів. Це дещо ускладнює інтерпретацію одержаних залежностей, оскільки вказаним вище умовам можуть відповідати різноманітні структурні фрагменти (табл. 1).

Таблиця 1. Молекулярні фрагменти, кількості яких визначають діуретичну активність

При цьому напрямок впливу кожного конкретного молекулярного фрагменту на діуретичну активність спостерігається чітко, отже, одержана QSAR-модель цілком придатна для прогнозу біологічної активності нових похідних N-R-амідів хінолінкарбонових кислот.

Виходячи з одержаних результататів первинного фармакологічного скринінгу нами були відібрані сполуки, що мають діуретичну дію. Для коректного порівняння сечогінних властивостей їх повторно тестували на здатність посилювати діурез у піддослідних тварин з тією лише різницею, що на цей раз усі речовини вивчалися одночасно і в однакових умовах. Одержані результати проведених експериментів підтвердили дані попередніх випробувань.

Результати вивчення гострої токсичності одержаних сполук свідчать, що всі відібрані амідовані похідні 2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти за класифікацією К.К. Сидорова є практично нетоксичними речовинами.

Узагальнюючи одержані результати, з усіх протестованих сполук нами була рекомендована найбільш активна субстанція - 6-гідрокси-N-(4-метокси-феніл)-4-оксо-1,2-дигідро-4Н-піроло[3,2,1-ij]хінолін-5-карбоксамід з умовною назвою Хімопірон для поглибленого фармакологічного тестування.

Аналіз результатів доклінічного вивчення діуретичної та салуретичної дії показав, що Хімопірон активно впливає на іонний склад сечі, при цьому в дозі ЕД₅₀ 10 мг/кг його діуретичний ефект у порівнянні з Гідрохлортіазидом (ЕД₅₀ 40 мг/кг) перевищує його активність. Дослідження салуретичної активності Хімопірону показало, що досліджувана субстанція збільшує екскрецію іонів натрію в умовах добового діурезу на 90%, а іонів калію на 16% у порівнянні з контролем.

Результати вивчення дегідратаційної дії субстанції Хімопірону на різних моделях патологічних станів (адреналіновий, хлорамонійний набряки легенів та осмотичний набряк головного мозку) свідчать про те, що дана сполука певною мірою послаблювала ознаки розвитку набряку легенів, зменшувала загибель тварин до 60%, та більш ніж в 1,2 рази знижувала величину легеневого коефіцієнту в порівнянні з набряком легень у тварин, без лікування. У дозах 50 мг/кг і 100 мг/кг Хімопірон зменшував розвиток осмотичного набряку головного мозку.

На експериментальній моделі індометацинової артеріальної гіпертензії Хімопірон виявив виражену гіпотензивну активність, значно знижуючи рівень систолічного артеріального тиску. При цьому гіпотензивний ефект субстанції у дозі 10 мг/кг складав у середньому 16%, тоді як референс-препарат Гідрохлортіазид аналогічну дію мав тільки у дозі 40 мг/кг.

Експериментально доведена ефективність Хімопірону на моделі ниркової недостатності, при якій спостерігається порушення концентраційної функції нирок (олігурія, лужність сечі, зниження питомої ваги) та порушення фільтраційної функції нирок (підвищений білок сечі). Фармакотерапія Хімопіроном практично нормалізувала показники ниркового гомеостазу, поліпшувала функцію нирок та загальний стан тварин.

За даними проведених досліджень Хімопірон не виявив мутагенної і потенційної канцерогенної активності у використаних тестах (аналіз хромосомних аберацій та тест на домінантні летальні мутації на мишачих ембріонах). Враховуючи те, що між канцерогенезом і мутагенезом існують тісні кореляції, субстанція не виявила мутагенних властивостей; також у неї відсутні ембріотоксичні та тератогенні властивості. Виходячи з одержаних результатів, можна стверджувати, що субстанція Хімопірон безпечна у плані можливої канцерогенної дії.

Результати вивчення гострої токсичності свідчать про те, що Хімопірон при гострому введенні експериментальним тваринам (мишам, щурам, собакам) майже не чинить токсичної дії в дозах до 5000 мг/кг. Таким чином, результати токсикометрії, дані некропсіі і спостережень за експериментальними тваринами у постінтоксикаційному періоді гострого отруєння дозволяють віднести субстанцію Хімопірон до V класу практично нетоксичних лікарських речовин. Стан тварин, що пережили гостру інтоксикацію свідчить про добру переносимість і велику широту терапевтичної дії субстанції (токсичні дози перевищують терапевтичні у тисячу і більше разів).

Підводячи підсумки всебічних досліджень найбільш активної та перспективної сполуки-лідеру - 6-гідрокси-N-(4-метоксифеніл)-4-оксо-1,2-дигідро-4Н-піроло[3,2,1-ij]хінолін-5-карбоксаміду (Хімопірон), нами проведено дослідження зі стандартизації цієї субстанції, а саме, запропоновано методики ідентифікації, обґрунтовано наявність супутніх домішок та розроблено методики їх визначення, розроблено методику кількісного визначення з використанням кислотно-основного титрування у неводних розчинниках. Розроблені методики включено до проекту МКЯ, на основі якої розроблено фармакопейна стаття підприємства та тимчасовий технологічний регламент виробництва на субстанцію Хімопірон.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вперше наведено експериментально-теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми, що полягає в цілеспрямованому синтезі біологічно активних речовин у ряду похідних 2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот, які поєднують у своїй структурі базовий фрагмент 4-гідроксихінолін-2-он та різноманітні структурні елементи-фармакофори. Встановлено структурно-біологічні закономірності даних молекулярних систем щодо фармакологічних властивостей, виявлена нова перспективна лікарська сполука, яка рекомендована для впровадження в медичну практику.

1. Запропонована модифікована методика одержання етилового естеру 6-гідрокси-4-оксо-1,2-дигідро-4Н-піроло[3,2,1-ij]хінолін-5-карбонової кислоти, яка полягає у додаванні етилового естеру2-(індолін-1-кар-боніл)-малонової кислоти у нагрітий до 220°С дифенілоксид.

2. З використанням доступних реагентів розроблено препаративні методики синтезу серії алкіл-, арилалкіл- та ариламідів 6-гідрокси-4-оксо- 1,2-дигідро-4Н-піроло[3,2,1-ij]хінолін-5-карбонової кислоти.

3. Вивчені особливості перебігу реакції 1N-алкілзаміщених етилових естерів 2-оксо-4-хлор-1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти з ціаноцтовим естером, на підставі чого розроблено препаративна методика синтезу 1-заміщених 4-метил-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот.

4. Досліджено умови, розроблено декілька альтернативних способів та здійснено синтез амідованих похідних 1R-4-метил-2-оксо-1,2-ди-гідрохінолін-3-карбонових кислот взаємодією 1R-4-метил-2-оксо- 1,2-дигідрохінолін-3-карбонової кислоти з тіонілхлоридом або N,N'-кар-бонілдіімідазолом з препаративно високими виходами та простотою практичного використання.

5. Вивчено особливості перетворення 1-заміщених 4-гідроксихінолонів-2 у відповідні 1-алкіл-4-хлорхінолони-2 за допомогою фосфор окситрихлориду, що супроводжується видаленням N-алкільних груп.

6. Синтез етилових естерів 2-гідрокси-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]піримідин-3-карбонових кислот реалізовано конденсацією 2-амінопіридину з тріетилметантрикарбоксилатом. В ході дослідженя запропоновано модифіковані методики синтезу.

7. Досліджено взаємодію етилових естерів 2-гідрокси-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]піримідин-3-карбонових кислот з алкіл-, арилалкіл-, арил- та діалкіламіноалкіламінами, що дозволило запропонувати найбільш ефективні методики синтезу і одержати велику серію N-R-амідів 2-гі-дрокси-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]піримідин-3-карбонових кислот.

8. Запропоновано можливий механізм реакції бромування N-алілзаміщених 4-гідрокси-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот. Експериментально доведено і теоретично обґрунтовано напрям гетероциклізації, що супроводжується замиканням п'ятичленного оксазольного циклу.

9. Хімічна будова синтезованих речовин підтверджена елементним аналізом, даними спектроскопії ЯМР ¹Н і ¹³С, мас- та хроматомас-спектрометрії, УФ-, ІЧ-спектроскопії, а в окремих випадках - рентгеноструктурним аналізом. Обґрунтовано сучасні фізико-хімічні методи для контролю якості перспективних субстанцій.

10. Проведено фармакологічний скринінг синтезованих похідних 2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот, відібраних за даними попереднього прогнозу на наявність діуретичної, протизапальної, протитуберкульозної та противірусної активності і гострої токсичності. Знайдені практично нетоксичні сполуки з високою діуретичною дією. Вперше проаналізована кількісна залежність структурно-біологічних закономірностей та встановлені молекулярні фрагменти, які впливають на діуретичну активність амідів хінолонкарбонових кислот, а проведений QSAR-аналіз підтверджує, що значимими для прояву діуретичної активності є 2D-сиплексні дескриптори.

11. За результатами фармакологічного тестування для поглиблених досліджень рекомендовано Хімопірон - 6-гідрокси-N-(4-метоксифеніл)-4-ок-со-1,2-дигідро-4Н-піроло[3,2,1-ij]хінолін-5-карбоксамід, що є більш активним ніж гіпотіазид та практично нетоксичною сполукою. Здійснено дослідження зі стандартизації цієї субстанції, запропоновано методики ідентифікації, визначення супутніх домішок та кількісного вмісту основної речовини. Розроблено проект МКЯ, на основі якого підготовлена фармакопейна стаття підприємства та технологічний тимчасовий регламент на виробництво субстанції Хімопірон.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. 4-Hydroxy-2-quinolones. 107. Reacting of triethylmethanetricarboxylate with indoline / I. V. Ukrainets, O. V. Gorokhova, L. V. Sidorenko, N. L. Bereznyakova // Chem. Heterocycl. Comp. - 2006. - № 8. - С.1032-1037. (Особисто дисертантом проведено аналіз та узагальнення експериментальних даних).

2. 4-Hydroxy-2-quinolones. 109. Alkylation of 4-substituted ethyl 2-oxo-1,2-di-hydroquinoline-3-сarboxylatеs / I. V. Ukrainets1, L. V. Sidorenko, O. V. Gorokhova, N. L. Bereznyakova, S. V. Shishkina // Chem. Heterocycl. Comp. - 2006. - Vol. 42, № 10. - С.1296-1300. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

3. 4-Hydroxy-2-quinolones. 111. The simple synthesis of 1-substituted 4-methyl-2-oxo-1,2-dihydroquinoline-3-carboxylic acids / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, L. V. Sidorenko, O. V. Gorokhova // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 1. - P. 58-62. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

4. 4-Hydroxy-2-quinolones. 114. Synthesis and structure of 6-R-5-hydroxy- 2,4-dioxo-2,3,4,6-tetrahydrobenzo-[c][2,7]-naphthyridine-1-carbonitriles / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, V. A. Parshikov, S. V. Shishkina // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 5. - P. 608-616. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

5. 4-Hydroxyquinol-2-ones. 119. About reacting ethyl 1-R-4-chloro-2-oxo- 1,2-dihydroquinoline-3-carboxylates with malononitrile / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, V. A. Parshikov, S. V. Shishkina // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 6. - P. 722-728. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

6. 4-Hydroxyquinol-2-ones. 120. Synthesis and structure of ethyl 2-hydroxy- 4-oxo-4H-pyrido[1,2-a]pyrimidine-3-carboxylates / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, G. P. Petyunin, I. A. Tugaibei, V. B. Rybakov, V. V. Chernyshev, A. V. Turov // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 6. - P. 729-739. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

7. Ukrainets I. V. 4-Hydroxyquinol-2-ones. 121. Synthesis and biological properties of 1-hydroxy-3-oxo-5,6-dihydro-3H-pyrrolo[3,2,1-ij]quinoline-2-car-boxylic acid alkylamides / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, E. V. Mospanova // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 7. - P. 856-862. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, аналіз та узагальнення експериментальних даних, з'ясування зв'язку «структура-активність»).

8. 4-Hydroxyquinol-2-ones. 123. Amidation of 2-bromomethyl-5-oxo-1,2-di-hydro-5H-oxazolo[3,2-a]quinoline-4-carboxylic acid / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, A. V. Turov, S. V. Shishkina // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 7. - P. 871-878. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

9. 4-Hydroxyquinol-2-ones. 124. Synthesis and structure of ethyl 2-bromomethyl-5-oxo-1,2,6,7,8,9-hexahydro-5H-oxazolo-[3,2-a]-quinoline-4-carboxylate / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, O. V. Gorokhova, A. V. Turov, S. V. Shishkina // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 8. - P. 1001-1007. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

10. Синтез, спектральні характеристики та біологічні властивості анілінів і гетериламідів 1-фурфурил-4-гідрокси-2-оксо-1,2,5,6,7,8-гексагідрохінолін-3-карбонової кислоти / І. В. Українець, Н. Л. Березнякова, О. В. Колесник, О. В. Туров // Журнал орган. та фармац. хімії. - 2007. - Т.5, вип.1(17). - С. 32-38. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, аналіз та узагальнення експериментальних даних, з'ясування зв'язку «структура-активність»).

11. Ukrainets I. V. 4-Hydroxyquinol-2-ones. 127. A simple method of chlorine exchange to hydroxy group in 1-R-4-chloro-3-ethoxycarbonyl-2-oxo-1,2-di-hydroquinolines / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, S. V. Shishkina // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 9. - P. 1154-1158. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез речовин, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

12. 4-Hydroxyquinol-2-ones. 128. Bromination of N-allyl 4-hydroxy-2-oxo- 1,2-dihydroquinoline and pyridines unsubstituted in position 3 / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, A. V. Turov, S. V. Slobodzian // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 9. - P. 1159-1166. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез речовин, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

13. 4-Hydroxyquinol-2-ones. 129. Synthesis and structure of 2-bromomethyl- 4-carboxy-5-methyl-1,2-dihydrooxazolo[3,2-a]quinolinium bromide / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, V. A. Parshikov, A. V. Turov // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 10. - P. 1269-1274. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

14. 4-Hydroxyquinol-2-ones. 131. Bromination of 3-allyl 4-hydroxy-2-oxo-1,2-di-hydroquinoline / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, O. V. Gorokhova, A. V. Turov // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 11. - P. 1426-1433. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез речовин, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

15. 4-Hydroxy-2-quinolones. 138. Synthesis and the study of regularities of «structure - biological activity» relationship of 1-hydroxy-3-oxo-5,6-dihydro-3H-pyrrolo[3,2,1-ij]-quinoline-2-carboxylic acid anilides / I. V. Ukrainets, E. V. Mospanova, N. L. Bereznyakova, O. I. Naboka // Chem. Heterocycl. Comp. - 2007. - Vol. 43, № 12. - P. 1532-1539. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, аналіз та узагальнення експериментальних даних, з'ясування зв'язку «структура-активність»).

16. Синтез, діуретична та протизапальна активність арилалкіламідів 1-гі-дрокси-3-оксо-5,6-дигідро-3Н-піроло[3,2,1-ij]хінолін-2-карбонової кислоти / Н. Л. Березнякова, О. В. Моспанова, І. В. Українець, О. В. Горохова // Журнал орган. та фармац. хімії. - 2007. - Т. 5, вип. 4(20). - С. 49-53. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

17. Ukrainets I. V. 4-Hydroxy-2-quinolones. 139. Synthesis, structure and antiviral activity of 2-hydroxy-4-oxo-4H-pyrido[1,2-a]pyrimidine-3-carboxylic acid N-R-amides / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, I. A. Tugaibei // Chem. Heterocycl. Comp. - 2008. - Vol. 44, № 1. - P. 50-63. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, аналіз та узагальнення експериментальних даних, з'ясування зв'язку «структура-активність»).

18. 4-Hydroxy-2-quinolones. 140. Synthesis and diuretic activity of 4-methyl- 2-oxo-1,2-dihydroquinoline-3-carboxylic acid arylalkylamides / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, V. A. Parshikov, V. N. Kravchenko // Chem. Heterocycl. Comp. - 2008. - Vol. 44, № 1. - P. 64-72. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, аналіз та узагальнення експериментальних даних, з'ясування зв'язку «структура-активність»).

19. 4-Hydroxy-2-quinolones. 142. 4-Methyl-2-oxo-1,2-dihydroquinoline-3-car-boxylic acid anilides as potential diuretics / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, V. A. Parshikov, O. I. Naboka // Chem. Heterocycl. Comp. - 2008. - Vol. 44, № 2. - P. 178-183. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, аналіз та узагальнення експериментальних даних, з'ясування зв'язку «структура-активність»).

20. 4-Hydroxy-2-quinolones. 144. Alkyl-, arylalkyl- and arylamides of 2-hydroxy-4-oxo-4H-pyrido[1,2-a]pyrimidine-3-carboxylic acid and its diuretical properties / I. V. Ukrainets, I. A. Tugaibei, N. L. Bereznyakova, V. N. Kravchenko, A. V. Turov // Chem. Heterocycl. Comp. - 2008. - Vol. 44, № 5. - P. 565-575. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, аналіз та узагальнення експериментальних даних, з'ясування зв'язку «структура-активність»).

21. Ukrainets I. V. 4-Hydroxy-2-quinolones. 147. Synthesis and tautomerism of 2-methyl-9H-furo[2,3-b]quinolin-4-one / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, A. V. Turov // Chem. Heterocycl. Comp. - 2008. - Vol. 44, № 7. - P. 833-837. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез речовин, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

22. 4-Hydroxy-2-quinolones. 150. Effective synthesis, structure and biological properties of 4-methyl-2-oxo-1,2-dihydroquinoline-3-carboxylic acid alkylamides / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, V. A. Parshikov, O. V. Gorokhova // Chem. Heterocycl. Comp. - 2008. - Vol. 44, № 12. - P. 1493-1499. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, аналіз та узагальнення експериментальних даних, з'ясування зв'язку «структура-активність»).

23. Ukrainets I. V. 4-Hydroxy-2-quinolones. 153. Synthesis of 4-methyl-2-oxo-1,2-dihydroquinoline-3-carboxylic acid hetarylamides / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, V. A. Parshikov // Chem. Heterocycl. Comp. - 2009. - Vol. 45, № 3. - P. 345-350. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

24. 4-Hydroxy-2-quinolones. 167. Study of the reaction of ethyl 1-alkylsubstituted 4-hydroxy-2-oxo-1,2-dihydroquinoline-3-carboxylates with phosphorus oxychloride / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, A. A. Davidenko, S. V. Slobodzian // Chem. Heterocycl. Comp. - 2009. Vol. 45, № 8. - С. 952-956. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

25. 4-Hydroxy-2-quinolones. 169. Synthesis and bromination of 1-allyl- 3-arylamino-methylenequinoline-2,4-(1H,3H)-diones / I. V. Ukrainets, Liu Yangyang, N. L. Bereznyakova, A. V. Turov // Chem. Heterocycl. Comp. - 2009. - Vol. 45, № 10. - P. 1235-1240. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

26. 4-Hydroxy-2-quinolones. 170. Synthesis and bromination of N-allylisatin / I. V. Ukrainets, N. L. Bereznyakova, O. V. Gorokhova, S. V. Shishkina // Chem. Heterocycl. Comp. - 2009. - Vol. 45, № 10. - P. 1241-1247. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, розробку та апробацію синтетичної методики, аналіз та узагальнення експериментальних даних).

27. Вивчення протигерпесної активності 2-діетиламіноетиламіду 2-гідрокси- 9-метил-4-оксо-4Н-піридо[1,2-а]піримідин-3-карбонової кислоти в дослідах in vivo / Н. Л. Березнякова, І. В. Українець, І. А. Тугайбей, О. В. Горохова // Медична хімія. - 2009. - Т. 11, №2. - С. 57-60. (Особисто дисертантом здійснено постановку задачі дослідження, синтез окремих речовин, аналіз та узагальнення експериментальних даних, з'ясування зв'язку «структура-активність»).