главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 





Болотна рослинність

Походження та поширення боліт. Типи боліт і болотних мікроландшафтів. Рослинність українських боліт і торфяників. Болотна рослинність національного природного парку "Сколівські Бескиди". Класифікація сфагнових боліт лісового поясу Українських Карпат.

Рубрика: Биология и естествознание
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 11.10.2011
Размер файла: 29,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Рослинність евтрофних боліт
Етапи та головні фактори, що провокують формування евтрофних боліт. Поняття про евтрофну рослинність, її біологічні особливості. Типи евтрофних боліт, їх відмінні ознаки. Особливості угруповань рослин, поширених серед основних типів евтрофних боліт.
курсовая работа [63,3 K], добавлена 21.09.2010

2. Болотний фонд Волинського Полісся
Час та умови виникнення боліт Волинського Полісся, їх характеристика відповідно до природно-історичних умов місцевості. Інвентаризація боліт за районами, їх гідрологічний режим, фізико-географічні особливості, фауна і флора, ступінь антропогенного впливу.
курсовая работа [42,6 K], добавлена 18.01.2013

3. Рослинність Октябрського району м. Полтави
Рослинність як складова природного середовища. Стан рослинності у Полтавській області. Об'єкти садово-паркової архітектури м. Полтава. Характеристика деяких видів представників флори, що проростають в Октябрському районі. Заходи охорони рослинного світу.
курсовая работа [73,9 K], добавлена 03.01.2011

4. Трав’янисті рослини Кіровоградщини
Способи гербаризації трав’янистих рослин. Характеристика екотопів місць збирання рослин. Екотопи гранітних відслонень, степу, лук та боліт заплав. Біоморфологічний опис квіткової рослини на прикладі тюльпана, його декоративне значення та поширення.
отчет по практике [24,4 K], добавлена 04.02.2013

5. Флора і рослинність урочища Пагур
Напрямки та методика вивчення флори урочища Пагур. Встановлення переліку видів рослин урочища. Проведення флористичного аналізу. Встановлення рідкісних і зникаючих видів рослин. Розробка пропозицій щодо охорони і використання флори даного урочища.
курсовая работа [55,7 K], добавлена 05.11.2010

6. Екологічні особливості родини Брусничні (Vacciniaceae) у флорі Рівненської області
Історія дослідження рослинності Рівненської області, її типи, систематична структура флори. Екологічні умови зростання Брусничних на території Рівненської області. Популяція родини Брусничні (Vacciniaceae). Методики поширення та урожайності рослин.
дипломная работа [1,6 M], добавлена 29.11.2011

7. Біоморфологічні особливості та cхожість насіння Leontopodium alpinum Cass
Загальна характеристика флори Українських Карпат. Систематична характеристика та біоекологічні особливості Leontopodium alpinum Cass. Збереження фіторізноманіття шляхом інтродукції. Оцінка схожості насіння рослини, характеристика ранніх етапів онтогенезу.
курсовая работа [1006,3 K], добавлена 17.02.2013

8. Біологія та екологія люмбріцід Черемського природного заповідника
Фауністичний склад ґрунтових олігохет родини люмбріціди (Lumbricidae, Oligochaeta) Черемського природного заповідника. Екологія дощових червів району дослідження. Особливості поширення люмбріцід в різних типах ґрунтів Черемського природного заповідника.
дипломная работа [3,0 M], добавлена 12.09.2012

9. Ядро. Будова ядра. Функції ядра
Історія відкриття та основні гіпотези походження клітинного ядра. Типи клітин та їх схематичне зображення. Форми, типи, будова, компоненти (хроматин, ядерце) ядра еукаріоти, його функції та загальна роль. Ядерний білковий скелет: каріоплазма та матрикс.
презентация [1,1 M], добавлена 30.03.2014

10. Групи покритонасінних
Зовнішній вигляд, природнє поширення, видове різноманіття і фізіономічні типи ялинових, соснових, модринових, туєвих і тисових груп. Характеристика композиційних елементів для створення поодиноких і алейних посадок, розріджених груп у парках і лісопарках.
реферат [1,4 M], добавлена 01.11.2012


Другие работы, подобные Болотна рослинність


Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Болото є дуже складним і надзвичайно багатим природним середовищем, яке грає дуже важливу роль у водному балансі прилеглих до нього територій в збереженні рослинного і тваринного світу .

На нашій планеті загальна площа боліт складає більше 350 млн.га. Як бачимо, це не мала площа, але, з іншого боку, на території України було осушено близько 60% боліт.

Болотна рослинність розвивається в зниженнях з надмірним зволоженням. Болота займають близько 2% території України. Найбільше поширення вони дістали на Поліссі. Болота мають значні запаси торфу. За розміщенням розрізняють болота заплавні, низинні, долинні, притерасні, старих річищ, схилові. Найбільш поширені низинні болота. В їх рослинному покриві переважають трав'яні і трав'яно-мохові угруповання. Поширені осока, очерет, рогіз, тростяниця, хвощ, лепеха та ін. З дерев - вільха чорна, менше - сосна, береза, верба, чагарники з верби і берези.

1. Походження та поширення боліт

У розподілі боліт на Землі спостерігаються як широтні, так і довготні закономірності. Добре простежується широтна зональність боліт у .Європі, в Сибіру вона виражена не так чітко. В екваторіальному поясі багато боліт у басейні Амазонки, Оріноко, Конго, в Індонезії. В Індонезії й на Цейлоні на болотах ростуть досить високі ліси майже без трав'яного покриву.

Однозначного визначення терміну „болото” немає, В широкому розумінні болото - це надмірно зволожена ділянка суші з застійним водним режимом, на якій відбувається нагромадження рослинних решток, що не розклалися.

Болота утворюються двома шляхами: у першому випадку заболочуванням певних ділянок суші внаслідок надмірного зволоження. Останнє, в свою чергу, виникає внаслідок затоплення або підтоплення певної території. Затоплення відбувається з двох причин. Насамперед - внаслідок переважання опадів над випаровуванням при відсутності належного дренажу, по-друге, - затопленням певних територій поверхневими водами річок, озер, морів. Так утворюються болота на берегах річок, озер та морів. Підтоплення певної території пов'язане з підвищенням рівня ґрунтових вод.

Другий шлях утворення боліт - заростання водойм. Розрізняють такі випадки: пряме заповнення водойми відкладами з наступним заростанням рослинністю; поступове заповнення водойми відкладами і насування з боку берега, рослинності, що формується на мінеральному дні.

Пряме заповнення водойм поширене в мілководних басейнах. Водойма поступово заповнюється змитими з берегів мінеральними наносами і сапропелем. Сапропель - це відклади, що утворилися на дні водойм із органічної маси відмерлих рослин тварин, екскрементів і трупів риб, пилку і т.д. Зовні сапропель нагадує драглисту масу зеленувато-бурого або блакитно-сірого кольору. Коли відклади намулу або сапропелю заповнять озеро майже до поверхні, починає розвиватись рослинність, в першу чергу рогіз, очерет та ін. Все це утворює на поверхні своєрідну сітку, що називається сплавиною. Поступово озеро перетворюється на болото. При заростанні водойми облямівка рослинності розміщується кільцеподібними поясами, кожному поясу відповідає своя глибина. На зовнішньому кільці ростуть осоки, ситняг та ін. Тут відкладається, осоковий або змішаний трав'яний торф. Далі до глибини 1-3 м розміщується пояс високих заростей очерету, тростини, хвоща та ін. Тут відкладається тростинний, очеретяний або хвощовий торф. До глибин 4-6 м розташована вода занурених рослин з плаваючим на поверхні листям водяних лілій, а ще далі рдеста плаваючого. Тут відкладається сапропелевий торф. Далі простежується пояс занурених рослин, що заповнюють своїми стеблами і листям всю товщу води - рдестів, а ще далі - пояс підводних луків із рослин, що не досягають поверхні води - водоростей, моху та ін. Останній пояс - це пояс мікрофітів, де на значній глибині ростуть тільки синьо-зелені, зелені й діамантові водорості. Завдяки підвищенню дна внаслідок відкладання сапропелю і торфу пояси рослинності пересуваються в глиб озера. Нарешті вікна чистої води, що зберігаються лише в центрі, починають теж заростати, і озеро перетворюється на болото.

При заростанні водойм виникають переважно тростинні й осокові болота. Торф, що при цьому утворюється, з часом ущільнюється і на ньому можуть поселитись дерева.

Болота суходільного походження, навпаки, виникають на місці лісів і поступово переходять у слабозаліснені або безлісі.

У розвитку болота виділяють:

1) увігнуте болото із стоком до центра сильно обводнене;

2) плоске болото безлісе, частіше перехідне;

3) слабо випукле болото із стоком від центра до периферії центральна частина вже переходить у верхову стадію, часто випукла частина болота достатньо дренована;

4) різко випукле болото; тут грядово-мочарні комплекси розташовані концентричними колами, що оточують центральну частину. На крутих, добре дренованих схилах поблизу краю болота добре ростуть дерева, і утворюється кільце досить високої сосни;

5) пологовипукле болото; окраїнні частини стають вологішими і доганяють в рості центральну частину, і випуклість зменшується. Заліснене кільце починає деградувати, і основну площу болота займають урядово мочарні комплекси;

6) плоско-випукле болото. Тут торфовище досягає значної потужності й різниця між краєвими і центральною частинами зникає. Стік з болота погіршується, і в центрі починають утворюватись грядово-озерцеві комплекси. Мохи витісняються лишайниками, припиняється відкладання торфу.

2. Типи боліт і болотних мікроландшафтів

За геоморфологічними, гідрологічними та геоботанічними ознаками торфові болота поділяють на три типи: низинні, перехідні та верхові.

Низинним називається болото, що має плоску поверхню, яка сприяє застійному водному режиму і зволожується водами, багатими мінеральними речовинами. Утворюються вони по берегах річок, озер, зокрема в пониззях і дельтах річок (плавні). Основна особливість низинних болітце наявність поблизу водотоку або водойми, близькість рівня ґрунтових вод і переважання у водному живленні поверхневих та ґрунтових вод. Для низинних боліт характерні евтрофні рослини - вільха, береза, осоки, тростина, рогіз.

Верхові болота утворюються там, де у водному живленні переважають атмосферні опади, бідні мінеральними і органічними сполуками. Тут ростуть сосна, верес, пухівка, сфагнові мохи невибагливі до поживних речовин. Ці болота мають опуклу поверхню і покриті товстим шаром торфу. Утворюються верхові болота на вододілах та в інших місцях.

Перехідні болота займають проміжне положення між верховими і низинними і мають виположену або слабоопуклу поверхню з рослинністю, що вимагає помірного мінерального живлення (мезотрофи). Це береза, рідше сосна, осоки, сфагнові мохи.

Кожному з цих трьох типів боліт властивий свій біоценоз, що разом з геоморфологічними рисами створює специфічний мікроландшафт. За місцезнаходженням болота поділяють на кілька типів: 1) замкнених котловин; 2) схилів; 3) стічних котловин; 4) річкових плесів (на місці проточних озер); 6) приозерні та дельтові.

Більшість боліт земної кулі вкриті шаром торфу різної товщини. Швидкість наростання рослинної маси, що утворює торф, регулюється швидкістю випаровування вологи, а на останнє впливає температура. На півночі розклад органіки сповільнений внаслідок низьких температур, але ріст рослин сповільнений ще більше, і тому ріст торфовищ дуже повільний, і вони незначні. На південь потужність торфу зростає. Наприклад, в Арктиці потужність торфу становить 25-30 см у тайзі - 3-4 м, на півдні лісової зони 8-10 м. Далі на південь сухість клімату підвищується і потужність торфу знову зменшується. Отже, ні низькі, ні високі температури не гальмують утворення боліт, якщо наявний надлишок вологи.

Природне торфовище болотних масивів являє собою трифазну дисперсну систему, де твердою фазою є органічна речовина, рідкою - вода з розчиненими в ній органічними та мінеральними сполуками і газоподібною - повітря й гази, що утворюються в торфу внаслідок анаеробного розпаду.

Товща торфу боліт поділяється на верхній діяльний та нижній (інертний) горизонти, відмінні за своїми фізичними та біологічними властивостями. Глибина діяльного горизонту коливається від 40 до 95 см і дорівнює глибині середнього багаторічного мінімального рівня; болотяних ґрунтових вод. Товщина інертного горизонту може змінюватись від нуля до 20 м. Основна маса води перебуває в порах торфу інертного горизонту.

болотний рослинність

3. Рослинність боліт і торфяників

Рослинність українських боліт дуже різноманітна, як різноманітні й умови їх формування, що залежать від великої протяжності території України з півночі на південь та її розташування в різних природних зонах (лісовій, лісостеповій, степовій), ускладнених наявністю гірських систем Карпат та Криму. Неоднорідність геолого-геоморфологічних факторів збільшує різноманітність умов існування болотної рослинності.

Слід додати, що специфічність умов, в яких формується болотна рослинність (надмірне зволоження, погана аерація), зближує іноді характер болотних угруповань, розташованих в різних зонах. Майже однакові за фітоценологічними особливостями та складом едифікаторів угруповання можна спостерігати як на Поліссі, так і в Лісостепу і навіть Степу. До таких угруповань належать, наприклад, вільшняки, зарості очерету, купинники з осоки омської. Проте ступінь поширення і склад другорядних видів цих угруповань у різних зонах можуть бути значно відмінними. Особливо відмінна у флористичному відношенні рослинність карпатських боліт.

На Україні проходить південна межа розташування вододільних боліт з оліготрофною та мезотрофною рослинністю, характерних для Руської рівнини, та північна межа масового поширення очеретяних боліт. Перша проходить по лінії Турійськ - Голоби - Колки Березно - Городниця - Ємільчине - Коростень - Димер - Чернігів - Новгород-Сіверський. Раніше вона неправильно була визначена В.С. Доктуровським (значно північніше, а саме: в БРСР, 1927). Поза вказаною межею оліготрофні та мезотрофні болота спостерігаються на рівнинній частині України дуже рідко.

Болота з очерету звичайного характерні для Лісостепу та Степу, і тому північна межа масового поширення очеретяних боліт сходиться з межею між Поліссям і Лісостепом. У західних лісостепових областях очеретяні болота поширені мало. Це пояснюється, мабуть, тим, що територія їх віднесена до Лісостепу лише умовно, зональність її ще не з'ясована. Висловлюються думки, що вона має належати до лісової зони.

На Українському Поліссі найбільш поширені евтрофні осокові та осоково-мохові болота. Вони займають великі площі в долинах річок, на Західному Поліссі трапляються також на вододільних просторах. Значно менші площі займають евтрофні лісові, чорно-вільхові та березові болота із слаборозвиненим моховим покривом або й зовсім без нього. Ще менше поширені чагарникові болота. Очеретяні болота характерні для Українського Лісостепу, а також для відомих Пінських боліт в районі Білоруського Полісся. На Українському Поліссі вони трапляються рідко і займають невеликі площі.

На заході Українського Полісся значно поширені мезотрофні болота лісового характеру, березово-соснові й соснові з суцільним сфагновим покривом. Рідше трапляються і займають менші площі оліготрофні сосново-сфагнові болота.

На оліготрофних болотах значних розмірів іноді спостерігаються пригнічені рідколісні угруповання з початковим мочаровим комплексом. На Центральному і, особливо, Східному Поліссі мезотрофних і оліготрофних боліт мало.

Щодо Малого Полісся, то там представлені майже виключно евтрофні болота, серед яких переважають осоково-гіпнові та значно підсушені злаково-осоково-гіпнові, іноді ізсхенусом іржавим та меч-травою. Мало поширені чорновільхові, осокові та осоково-сфагнові болота.

Лісостепові болота належать до осокових, осоково-гіпнових, очеретяних та чорновільхових. Очеретяні болота переважають тільки у південних лісостепових районах. Зрідка трапляються дуже маленькі осоково-сфагнові евтрофні та мезотрофні болота на других піщаних терасах Дніпра та інших річок. У степових районах панують очеретяні та чорновільхові болота, переважно мулуваті. На другій терасі Дніпра та Дінця відмічені осоково-сфагнові болітця.

Болота Карпат та Прикарпаття, дуже малі за площею, належать до всіх типів і характеризуються своєрідним рослинним покривом, в якому серед болотяних видів спостерігаються також суходільні. Трапляються там оліготрофні сосново-сфагнові та ялиново-сфагнові болота, мезотрофні осоково-сфагнові, евтрофні осоково-гіпнові та осоково-сфагнові.

У флористичному складі рослинності українських боліт переважають звичайні бореальні види. У невеликій кількості трапляються також аркто-альпійські види, наприклад товстянка звичайна, ломикамінь болотний; субарктично-бореальні - осока малоквіткова, пухівка піхвова тощо. Спостерігаються тут також монтанно-бореальні види, наприклад журавлина чотирипелюсткова, ринхоспора біла.

Серед мохів реліктами льодовикового періоду є субарктично-бореальні, а саме: Calliergon trifarium, Scorpidium scorpioides, Helodium blandowii Warnst., Paludella squarrosa Brid., Meesea trique ira Hedw.

До монтанно-субарктично-бореальних мохів належать Sphagnum papillosum, S. dusenii, S. rubellum Wils., S. fuscum, до аркто-альпійсько-бореаль-них - S. fimbriatum Wils, та S. riparium.

Деякі болотні види знаходять на Україні західну межу свого поширення. Серед них ліонія чашкова, осока вілюйська, осока прямоколоса. Меч-трава, схенус іржавий, осока Давалла, тобто характерні види західноєвропейських карбонатних боліт, на схід від західних областей України майже не зустрічаються. Sphagnum tabulare та S. tenel-lum належать до океанічних видів. Сальвінія плаваюча (Salvinia natans All.), плавун лататтєвидний (Nymphoides pelta-tum Kuntz.), альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.), кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum) належать до південних водяних рослин, переважно третинних реліктів.

Дуже своєрідна рослинність гірськокарпатських боліт, серед якої багато специфічних гірських, високогірних та аркто-альпійських видів.

Слід відмітити велику кількість видів на неосушених болотах. Всього на українських болотах росте 284 види квіткових та папо-ротевидних рослин, 117 видів листяних мохів, близько 50 печіночників (за Д.К. Зеровим) та 30 лишайників (за А.М. Окснером). Вважаємо, що список можна продовжити. Особливо це стосується мохів та лишайників. З вищих рослин налічується 20 видів деревних та чагарникових порід, 12 видів чагарничків, 19 - злаків, 65 - осок та ситникових, 3 - бобових, 156 - різнотрав'я, 9 видів папоротевидних. Серед мохів відмічено 29 видів сфагнових та 88 - зелених гіпнових.

За типами боліт кількість видів розподіляється так: на евтрофних болотах зростає 274 види квіткових і папоротевидних рослин та 90 видів мохів; на мезотрофних - 91 вид квіткових і папоротевидних та 59 мохів, на оліготрофних - 22 види квіткових і 17 мохів.

Принципи класифікації болотної рослинності детально висвітлено у статтях (Брадіс, 1959, 1963). Наведемо тут лише основні вихідні положення для побудови класифікації рослинності українських боліт, прийнятої в цій праці.

Ми розглядаємо болотну рослинність як тип рослинності, що складається головним чином з галофітів (мезогідрофітів) - болотних рослин специфічного видового складу та видів більш широкої екології щодо умов зволоження, що зустрічаються також в умовах, близьких до мезофільних; іноді тут є домішка гідрофітів та мезофітів. Останні ростуть на болотах в неболотних умовах, наприклад на верхівках осокових купин або на пристовбурних підвищеннях у вільшняках. Рослини-галофіти звичайно перебувають в умовах постійного надмірного зволоження різного ступеня, але ніколи не бувають занурені у воду повністю або наполовину, що характерно для прибережно-водяних і водяних рослин гідрофітів.

За кількістю видів на болотах звичайно переважають ті, що характеризуються широкою амплітудою відносно умов зволоження, а саме: факультативні галофіти, але головну масу травостою дають облігатні галофіти. У моховому покриві факультативні галофіти утворюють нерідко велику масу. З деревних порід, поширених на болотах, сосна звичайна зустрічається взагалі в дуже різних умовах зволоження, а вільха клейка та береза зростають майже завжди в умовах підвищеного зволоження.

Звичайним субстратом для болотної рослинності є торф, рідше мулувато-глеєві грунти, у зв'язку з чим треба розрізняти торфові та мулуваті болота. Неправильно відносити до боліт лише торфові болота. Поширені на півдні дуже обводнені зарості очерету або вільхи чорної, часто зовсім позбавлені торфу або з шаром торфу завтовшки 3-5 см, ніяк не можна не віднести до боліт.

Класифікацію рослинності боліт УРСР ще до другої світової війни було розроблено Є.М. Лавренком (1928) та Д.К. Зеровим (1938). Крім того, слід згадати про класифікацію боліт Полісся в межах Польщі від 1919 до 1939 р. (Кульчинський, 1939). Класифікація Є.М. Лавренка побудована на правильному, на еколого-фітоценологічному принципі, запропонованому В.М. Сукачовим та В.С. Доктуровським, але вона схематична і доведена тільки до дуже крупних відділів, що цілком зрозуміло, оскільки дані по вивченню боліт на той час були незначні.

В основу своєї класифікації С. Кульчинський поклав поділ боліт за екологічним принципом на низинні, переходові та верхові, які потім поділив за життєвими формами основних домінантів та їх видами або родами. Ця класифікація взагалі близька до побудованої за еколого- фітоценологічним принципом. Але тут ширше, ніж прийнято у нас, розуміється об'єм переходових боліт, до яких він, наприклад, відносить майже всі осокові болота із сфагновим покривом.

Класифікація Д.К. Зерова побудована на великому матеріалі власних досліджень з використанням усіх літературних джерел, детально розроблена, доведена до асоціацій і тому дуже цінна. Вона охоплює всі основні угруповання українських боліт в межах УРСР до 1939 р. Характеристика виділених асоціацій подана детально і доповнена описом розподілу цих асоціацій за типами боліт. В основу класифікації покладено розподіл на ряди за життєвими формами едифікаторів.

Оскільки класифікація Д.К. Зерова побудована на матеріалах боліт, розташованих в межах УРСР до 1939 р., її необхідно доповнити матеріалами з західних областей, що дали багато нового з рослинності боліт. Крім того, ми вважаємо більш правильним перші розділи класифікації подавати за еколого-фітоценологічним принципом. Тому виникає потреба дати нову класифікацію, використавши великий і цінний матеріал, зібраний Д.К. Зеровим.

Відповідно до принципів сучасної біології, в основу класифікації болотної рослинності ми беремо ознаки самої рослинності у взаємодії із середовищем, її фітоценологічні та екологічні особливості. Така класифікація буде водночас і генетичною, оскільки угруповання, що знаходяться в системі близько одне до одного, споріднені між собою. Виходячи із вказаних принципів, в основу класифікації рослинності українських боліт покладено поділ рослинності за екологічними і флористичними особливостями рослинних угруповань і за їх генезисом на основні класи формацій - оліготрофний та евтрофний і проміжний - мезотрофний. Екологічні особливості угруповань обумовлюються тими чи іншими видами, які потребують різних умов живлення.

Алкалітрофні угруповання Д.К. Зерова ми включаємо до евтрофного класу формацій. Серед видів квіткових рослин, що ростуть на алкалітрофних болотах (поклад яких складений карбонатними торфами), відсутні специфічні для них рослини. Серед мохів лише Drepanocladus sendineri Warnst є едифікатором карбонатності, хоча на алкалітрофних болотах значно частіше трапляється Drepanocladus aduncus - вид широкої екології.

До оліготрофних рослин, поширених на болотах лісової зони України, відносимо мохи - Sphagnum fuscum, S. rubellum, S. angustifolium, S. amblyphyllum Warnst., S. balticum Russ., S. cus-pidatum, S. dusenii, S. magellanicum - та квіткові рослини-багно, буяхи (Vaccinium uliginosum L.), ліонію, журавлину дрібноплоду, пухівку, росичку круглолисту.

До складу оліготрофних угруповань входять також види широкої щодо трофності екології: сосна, береза пухната, шейхцерія, ринхоспора біла, осока багнова, андромеда, журавлина звичайна, осока пухнатоплода, Drepanocladus fluitans Warnst., Sphagnum recurvum var, recurvum Pal., біля стовбурів дерев - Aulaco-mnium palustre Schwa egr., зелені лісові мохи тощо.

Згадані оліготрофні види разом з видами евтрофних боліт складають рослинність перехідного мезотрофного класу формацій. На евтрофних болотах ці види спостерігаються лише у виняткових випадках. Решта видів, що росте на болотах, - евтрофні. Деякі евтрофні види, а також види широкої екології трапляються головним чином на мезотрофних болотах. До таких, переважно мезотрофних, видів відносимо осоку пухнатоплоду, Sphagnum recurvum var. recurvum, S. obtusum, S. papillosum i S. centrale.

Для оліготрофних угруповань характерні мала зольність торфу та особливо висока кислотність і малий вміст кальцію та інших елементів, важливих для живлення рослин. Активна реакція оліготрофного торфу не перевищує 4,5 (у водній витяжці), СаО - не більше 0,7% на абсолютно сухий торф. Нормальна зольність торфу становить не більше 6%, а у випадках пожеж або змиву піску з оточуючих мінеральних берегів вона може значно підвищитися, проте зола залишається бідною за своїм складом.

Для мезотрофних рослинних угруповань характерна зольність поверхневого шару від 4 до 8%, іноді навіть вища, рН водної витяжки 3,5-5,0, вміст СаО - 0,7-2,0%. Кількість азоту звичайно не перевищує 20%, Р2О5 - не більше як 0,1%, зрідка - 0,2%.

В евтрофних угрупованнях поверхневий шар торфу звичайно характеризується більш високим вмістом СаО, іноді навіть до 40% і меншою кислотністю, рН змінюється від 4,0 до 8,0. Зольність звичайно не нижче 5%, але зрідка знижується до 3,5%. Верхні межі всіх названих показників можуть бути дуже високими. Евтрофний торф, а отже і субстрат евтрофних угруповань, звичайно характеризуються також значно більшим вмістом азоту (до 4,0%), фосфору (до 15%), калію та заліза порівняно з оліготрофним і мезотрофним торфами.

Класи формацій або підтипи поділяються на групи формацій за життєвими формами головних едифікаторів болотних фітоценозів. Виділяються лісова та рідколісна, чагарникова, трав'яна, трав'яно-мохова і мохова групи формацій. Цей поділ пов'язаний із ступенем зволоження, що обумовлює наявність або відсутність деревної і чагарникової рослинності та ступінь її розвитку, а також розвитку трав'яної рослинності.

Групи формацій поділяються на формації в основному за едифікаторами або співедифікаторами квіткових рослин, зрідка мохів (у класі формацій оліготрофних боліт).

Лісові формації поділяються на групи формацій за едифікаторними видами трав'яного ярусу, а групи асоціацій - на асоціації за співедифікаторами трав'яного ярусу або за едифікаторами мохового ярусу.

У класі формацій евтрофних боліт ми не виділяємо групи формацій мохових боліт. Виділення на болотах України окремих формацій і груп асоціацій за видами мохів не має, на наш погляд, достатніх підстав. Болота, на яких більш-менш значні площі були б зайняті моховими угрупованнями з дуже розрідженим пригніченим трав'яним ярусом, на Україні відсутні. Таке явище спостерігається на болотах Уралу. Покриття трав'яного ярусу на болотах України звичайно становить 40-60%, іноді до 70% і лише зрідка на незначних площах воно знижується до 30% і менше. У таких випадках ми можемо говорити про єдиний едифікатор - мох. Як правило, трав'яно-мохові угруповання мають два едифікатори - мох і траву, причому більш чітко виділяються представники трав'яного ярусу і краще характеризують угруповання. До того ж моховий покрив, особливо гіпновий, частіше представлений кількома видами. Сфагновий покрив звичайно більш одноманітний. Тому вважаємо за доцільне формації трав'яно-мохової групи розділяти на групи асоціацій за едифікаторами трав'яного ярусу, а асоціації виділяти за едифікаторами мохового.

Серед осоково-мохових угруповань ми розрізняємо тільки три формації - осоково-гіпнову, осоково-сфагнову та проміжну осоково-гіпново-сфагнову. Це пов'язано з тим, що добре розвинутий моховий покрив при нормальному зволоженні створює майже однакові умови розвитку: багатші за мінеральним живленням - на гіпновому килимі, бідніші - на сфагновому. Тому не спостерігається якихось певних сполучень між окремими видами осок та мохів. Різні види осок можуть утворювати більш-менш чисті або здебільшого змішані травостої на змішаному або чистому моховому покриві. Решта травостою, крім осок, досить одноманітна, представлена одними й тими ж видами. У багатьох випадках було б дуже важко віднести будь-яку (навіть типову) асоціацію до тієї або іншої формації. Наприклад, осока здута утворює асоціації разом з осоками пухнатоплодою, двотичинковою, омською тощо.

Поділ формацій за видами осок привів би до виділення великої їх кількості: серед осоково-гіпнових - до 20, серед осоково-сфагнових - до шести. Ці формації були б дуже схожі між собою за екологією, фізіономічністю та видовим складом. Але ж формації повинні добре відрізнятися за названими взаємозв'язаними ознаками. Тому ми не вважаємо за потрібне поділити осоково-гіпнову та осоково-сфагнову формації на більш дрібні.

4. Болотна рослинність національного природного парку «Сколівські Бескиди»

Клас Scheuchzerio-Caricetea на території національного природного парку „Сколівські Бескиди” представлений двома угрупованнями. Їх синтаксономічна приналежність до цього класу може бути переглянута в майбутньому, принаймні це стосується угруповань мокрих лук, досить подібних флористично і екологічно до лучних ценозів порядку Molinietalia.

Асоціація Valeriano-Caricetum flavae відмічена на мокрій луці на березі потоку Зубриця в с. Майдан та у кв. 6, в. 7 Східницького лісництва. Автор описів позначив їх як Caricetum nigrae. Асоціація належить до відомої з долин польської частини Східних Бескидів фації Carex nigra. Ці угруповання досить близькі до угруповань союзу Calthion, особливо до com. Ranunculus acris-Lychnis floscuculi, проте в них менша роль видів союзу Calthion і порядку Molinietalia (відсутні Filipendula denudata, Deschampsia caespitosa, Geum rivale, Cirslum oleraceum та інші види). Іноді асоціацію Valeriano-Caricetum flavae відносять до союзу Molinion Koch 1926 класу Molinio-Arrhenatheretea. Асоціація на території національного природного парку вимагає найсуворішої охорони як типове низькогірне угруповання Східних Бескидів, що нині є рідкісним. Для сусіднього природного району - Верхньодністровських Бескидів - наводяться відомості про рослинний покрив евтрофних трав'яно-мохових боліт, серед яких є угруповання, подібні до описаних ценозів даної асоціації.

Варіант даного угруповання var. Eriophorum lath olium описаний у кв. 25, вид. 2 Східницького лісництва на мокрій луці на схилі. Домінують Eriophorum latifolium (40%), Carex nigra (10%), C.pallescens (10%) і Scirpus sylvaticus (40%).

Дигресивне угруповання com. Menyanthes trifoliate відмічене на правобережжі долини р. Опір нижче м. Сколе на краю чорновільшаника на ділянці розміром 12x6 м. Домінує Menyanthes trifoliate (80-100%), до якої домішуються Equisetum fluviatilis (5%) і Galium palustre (1%).

До класу Охусоссо-Sphagnetea належать сфагнові оліготрсфні, олігомезотрофні і мезооліготрофні болота. На дослідженій території угруповання класу трапляються на болоті в урочищі „Журавлине” у кв. 3 Сколівського лісництва та біля с. Завадка вже за межами національного природного парку. Для болота в урочищі „Журавлине” наводиться асоціація Sphagneto fusci-Eriophqre-tum vaginati Du Rietz 1921. Описані угруповання відносимо до союзу Sphagnion magellanici, про що свідчить зростання у них із сфагнових мохів лише Sphagnum magellanicum. Домінування цього виду характерне для боліт, що вступили в оліготрофну стадію свого розвитку. Відносимо дані ценози до асоціації Sphagnetum magellanici. Ця асоціація попередньо розділяється нами на три варіанти. Варіант var. Picea abies описаний на локальному підвищенні - купині, порослій пригніченими екземплярами Picea abies (20%). У моховому ярусі переважає Polytrichum striatum (60%), решта 40% припадає на Sph. magellanicum. Проективне покриття трав'яного ярусу незначне - 20%. Верхній під'ярус формує Eriophorum vaginatum (20%), у нижньому зростають Oxycoccus palustris і Drosera rotundifolia. Варіант типовий var. typicum характеризується зростанням лише Sph. magellanicum (100%), незначною домішкою Carex limosa (7%). Проективне покриття Drosera rotundifolia і Eriophorum vaginatum складає 10%, Oxycoccus palustris - 5%. Третій варіант var. Carex limosa виявлений у більш оводнених умовах в пониженні з чітко вираженими заглибинами. Для нього характерна значна участь Carex limosa (20%) і відсутність Eriophorum vaginatum.

На північній окраїні торфовища біля озера Журавлиного описані угруповання, що вирізняються пануванням у чагарниковому ярусі Salix саргва, в трав'яному - Carex brizoides (90%), у моховому - Sphagnum magellanicum. Очевидно, це екотонне угруповання.

Созологічне значення угруповань класу на території національного природного парку „Сколівські Бескиди” надзвичайно високе. Лісові сфагнові болота загалом не характерні для цього району Східних Карпат, а є більш звичним складником рослинного покриву Горган. Ценози Sphagne-tum magellanici на дослідженій території є єдиним місцезростанням деяких болотних видів рослин (таких як Drosera rotundifolia, Oxycoccus palustris, Carex limosa та ін.). Одним із завдань працівників НПП має стати забезпечення повної охорони цього унікального болота. Необхідно максимально обмежити відвідування болота в урочищі „Журавлине” туристами і місцевими жителями, що має бути враховано у функціональному зонуванні території національного природного парку.

Класифікація сфагнових боліт лісового поясу Українських Карпат є надзвичайно важливим питанням вітчизняної фітосоціології на сучасному етапі її розвитку. Існує великий фактичний матеріал та глибокі узагальнення, напрацьовані попередніми поколіннями, які можна було б використати для побудови синтаксономічної схеми класу Oxycocco-Sphagnetea Карпат і всієї України. Не маючи можливості працювати із узагальнюючими таблицями, а обробляючи фрагментарні матеріали, дуже важко чітко визначити місце того чи іншого угруповання в існуючих класифікаційних схемах або запропонувати нові одиниці. Автори свідомі того, що зі збільшенням кількості опрацьованих матеріалів синтаксономічна позиція описаних угруповань може змінитися. Однак для потреб національного природного парку як об'єкта природо-заповідного фонду на етапі інвентаризації біорізноманіття наведення асоціації та її варіантів у такому наближенні цілком достатньо.

ВИСНОВКИ

Болотом називають сильно зволожені ділянки земної поверхні, на яких росте особлива болотна (у більшості випадків вологолюбна) рослинність і на яких йде процес нагромадження торфу. Усі сучасні нашій епосі болота утворилися в результаті двох протилежних за своїм характером явищ: шляхом поступового заболочування водойм і шляхом заболочування суші. Заболочування водойм може йти різними шляхами, у залежності від ступеня проточності води в них, рельєфу берегів і дна. Фактором, що сприяє розвитку болотоутворюючого процесу на суші, є збіднення ґрунтів поживними речовинами. При цьому під лісовою чи луговою рослинністю поселяються невимогливі до умов живлення спочатку зелені мохи, зокрема кукушкін льон, а потім різні види сфагнового моху. Заболочування суходолів починається в місцях з затрудненим стоком. Бувають випадки, коли болото починає розвиватися і на схилі, якщо цей схил безупинно зволожений, наприклад, у місці виходу ключів. На такій перезволоженій ділянці поселяється вологолюбна рослинність, найчастіше осоки і зелені мохи, що створюють вологоємну дернину, яка сприяє початку утворення болота.

Для України основними типами боліт є: долинні, старорічні, заплавні. При всіх особливостях хімічного складу води і торф'яних ґрунтів у болотах різної трофності часто виявляються схожі рослинні угруповання. Поряд з цим є і специфічні рослини, пристосовані до певних умов середовища. В цілому біологічне різноманіття болотних екосистем і біомаса гідробіонтів різних трофічних рівнів невеликі. Видовий склад зообентосу в болотах дуже бідний, що обумовлено низьким вмістом кисню, наявністю метану в придонних шарах води та виходом інших токсичних газів з-під покладів торфу.

Збереження болотних екосистем необхідне не тільки як водорегулюючих чинників, а й як природних об'єктів, для яких притаманні специфічні флора і фауна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Елина Г.А. Аптека на болоте: Путешествие в неизведанный мир. - Л.: Наука, 1993. - 493 с.

2. Значение болот в биосфере: Гидрологические аспекты: [сб. ст.]. - М.: Наука, 1980. - 175 с.

3. Иванов К.Е. Гидрология болот. - Л.: Гидрометеоиздат, 1953. - 298 с.

4. Кац Н.Я. Болота земного шара. - М.: Наука, 1971. - 295 с.

5. Пьявченко Н.И. Торфяные болота, их природное и хозяйственное значение. - М.: Наука, 1985. - 152 с.

6. Романов В.В. Гидрофизика болот. - Л.: Гидрометеоиздат. - 1961. - 360 с.

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Болотна рослинність" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов