главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Особливості будови системи кровообігу людини

Ангіологія – учення про структуру судин і серця, їхніх складових частин. Вікові, статеві та індивідуальні особливості кровоносної системи. Характеристика плацентарного кровообігу плоду, будова і функції серця та судинної системи новонароджених.

Рубрика: Биология и естествознание
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 05.09.2009
Размер файла: 356,4 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Класифікація нервової системи людини
Поняття нервової системи людини, її значення для організму. Будова спиного мозоку, його сегментарний апарат та головні елементи. Функції корінців спинномозкових нервів. Головний мозок як вищий відділ нервової системи людини: його будова та функції.
презентация [1,2 M], добавлена 17.12.2012

2. Будова і функції опорно-рухової системи
Визначення тканини як системи клітин і міжклітинної речовини, що мають подібну будову. Поняття єдності фізіологічних систем організму. Характеристика, будова та функції опорно-рухового апарату людини. Хімічна, анатомічна і мікроскопічна будова кісток.
конспект урока [16,3 K], добавлена 06.04.2012

3. Анатомія людини. Системи органів
Характеристика систем органів людини: дихальної, сечовидільної, верхніх і нижніх відділів травного каналу, та зовнішніх і внутрішніх статевих органів. Будова серцевої стінки та клапанного апарату. Огляд артерій і вен малого та великого кіл кровообігу.
контрольная работа [39,0 K], добавлена 23.11.2010

4. Анатомія і фізіологія собаки
Основи анатомії і фізіології собаки. Форма і внутрішня будова органів та їх функції. Системи органів травлення, дихання, кровообігу та лімфоутворення, сечовиділення, розмноження. Будова і функції відділів головного мозку, обмін речовин та енергії.
доклад [1,8 M], добавлена 19.03.2010

5. Вестибулярний апарат. Хеморецепторні сенсорні системи
Структура нервової системи людини. Центральна те периферична нервова система, їх особливості. Інтеграція усвідомлених відчуттів і підсвідомих імпульсів в головному мозку. Схема будови вестибулярного апарату людини як координатора м'язового тонусу.
реферат [185,6 K], добавлена 12.09.2011

6. Класифікація нервової системи та її будова
Нервова тканина, нейрон, класифікація нейронів та їх функції. Нейронна теорія будови нервової системи. Рефлекторна теорія діяльності нервової системи. Рефлекторне кільце, типи рецепторів. Нервові центри та їхні властивості. Гальмування умовних рефлексів.
контрольная работа [22,2 K], добавлена 16.07.2010

7. Загальні питання антропосоціогенезу
Аналіз концепцій визначення місця людини і суспільства у Всесвіті, що є одними із найважливіших елементів складної системи світосприйняття людства. Особливості учення В. Вернадського про генезис людини та ноосфери, що були наслідком розвитку біогеосфери.
реферат [27,7 K], добавлена 12.06.2010

8. Викопні головоногі молюски
Загальна характеристика головоногих молюсків. Особливості внутрішньої будови, розвиток нервової системи. Головне завдання "чорнильної бомби". Поняття про розмноження каракатиць, термін розвитку яєць. Роль головоногих молюсків у природі та житті людини.
реферат [11,6 K], добавлена 16.01.2013

9. Травна система
Будова травної системи людини, органи у її складі. Функції травної системи. Залежність фізичного, психічного та сексуального здоров'я людини від їжі та характеру харчування. Витрати енергії за добу залежно від віку, статі, умов життя, характеру роботи.
реферат [566,6 K], добавлена 03.06.2014

10. Клас Плазуни. Особливості будови і життєдіяльності
Клас Плазуни - перші справжні наземні хордові тварини. Середовище існування, зовнішня будова, скелет, кровоносна, травна, дихальна, видільна та нервова системи. Органи чуття, розмноження та значення плазунів. Ознаки прогресивного розвитку класу Плазунів.
презентация [15,0 M], добавлена 25.02.2013


Другие работы, подобные Особливості будови системи кровообігу людини


РЕФЕРАТ

на тему:

Особливості будови системи кровообігу людини

Учення про судини

Життя кожної клітини багатоклітинного організму залежить від безперервного постачання необхідних речовин та виведення продуктів обміну. Цю функцію у хребетних тварин та людини виконує система різних за діаметром та будовою стінки трубок, в яких циркулює рідка тканина -- кров або лімфа. До цієї системи відносять також серце -- орган, що зумовлює рух крові.

Розділ анатомії, що вивчає структуру судин і серця, а також їхніх складових частин, залежно від функції називається ангіологією, або вченням про судини (angiologia).

Порівняльно-анатомічними та ембріологічними дослідженнями доведено, що судинна система безперервно перебудовується структурно і функціонально. У хребетних тварин та людини судинна система походить з мезенхіми. Із скупчень ЇЇ клітин, які називають кров'яними острівцями, утворюються клітини крові, а також первинні кровоносні судини. Причому спочатку судини з'являються в мезенхімі жовточного мішка та хоріона, а вже потім -- у тілі зародка. Раніше за інші судини формуються серце, аорта і великі (кардинальні) вени.

Серце розвивається в головному кінці зародка з двох складок мезенхіми, з яких формуються дві трубки, що на початку четвертого тижня ембріонального розвитку зливаються в одну. Від верхньої частини трубки в обидва боки відходять по шість зябрових (в цей час у зародка ще е зябра) артеріальних судин (дуг), які біля спинної частини зародка зливаються в одну судину (первинну аорту). Нижче від майбутнього серця (ближче до заднього кінця зародка) первинні аорти з'єднуються в одну непарну вторинну аорту. На дальших етапах розвитку І, II та V пари зябрових артеріальних судин повністю редукуються, а інші в зв'язку із зникненням зябер і розвитком легень зазнають значних змін. На четвертому тижні ембріогенезу в нижній частині непарної трубки -- серці відокремлюються непарне передсердя і непарний шлуночок, які в кінці цього тижня та на початку п'ятого переділяться тонкою перегородкою навпіл -- формуються праві та ліві передсердя і шлуночки. Приблизно на шостому-сьомому тижні формування серця в основному закінчується. Одночасно з цим з III пари артеріальних зябрових судин утворюються внутрішні сонні артерії, з лівої IV -- дуга аорти, а з правої -- плечоголовний стовбур та початок підключичної артерії, VI пара артеріальних зябрових судин частково перетворюється на легеневі артерії, а з лівої судини утворюється, крім того, артеріальна протока.

Кардинальні вени виникають поряд з первинною (передні вени) та вторинною (задні вени) аортами. Передні кардинальні вени збирають кров з передніх частин зародка, а задні -- із задніх. На п'ятому та шостому тижнях ембріонального розвитку між ними утворюється велика кількість з'єднань -- анастомозів, з яких потім розвиваються венозні сплетення. Після поділу загального передсердя на праве та ліве із правої передньої кардинальної вени утворюється верхня порожниста вена, а із правої задньої -- нижня порожниста вена. Ліва передня кардинальна вена поступово редукується, за винятком невеликої її частини, з якої утворюється пазуха порожнистих вен. Ліва задня кардинальна вена внаслідок утворення нижньої порожнистої вени втрачає функцію і також редукується.

У зв'язку з розвитком печінки в неї вростає вена, що йде від пупка (пупкова вена -- vena umbilicalis). В печінці вона утворює сітку, з якої кров збирається в дві печінкові вени, а з них потрапляє в серце. Так виникає первинна ворітна система печінки, по якій проходить уся кров, що приноситься від матері, перед тим як потрапити в серце плоду.

Лімфатична система виникає незалежно від кровоносної і приєднується до неї вторинно. Закладки лімфатичних судин з'являються приблизно на сьомому тижні внутрішньоутробного розвитку в вигляді щілин у мезенхімі, розміщених уздовж передніх і задніх кардинальних вен. Ці щілини поступово з'єднуються між собою і формують різні компоненти лімфатичної системи.

Лімфатичні вузли закладаються на дев'ятому тижні розвитку із скупчень мезенхіми біля лімфатичних судин.

Остаточно сформовану судинну систему за будовою та функцією поділяють на кровоносну і лімфатичну. Кровоносні судини залежно від будови їхніх стінок і напряму руху крові в них відносно серця поділяють на артерії та вени.

Артерія (arteria) -- це судина, по якій кров під значним тиском тече від серця. Цей фактор зумовлює будову стінки артерії, яка складається з внутрішньої, середньої та зовнішньої оболонок.

Внутрішня оболонка (tunica intima) побудована з різних за формою ендотеліоцитів, під якими знаходяться клітини підендотеліального шару, що розміщуються на внутрішній еластичній мембрані. Кількість еластичних волокон у цій мембрані збільшується із збільшенням діаметра артерій.

Найскладнішу структуру має середня оболонка (tunica media), що складається в основному з еластичних волокон та непосмугованих м'язових клітин. Співвідношення їх змінюється залежно від відстані до серця. Так, в артерій, що відходять безпосередньо від серця (наприклад, аорта, плечоголовний стовбур тощо), ця оболонка побудована з великої кількості еластичних волокон, які утворюють еластичні пластинки, і окремих м'язових клітин. Такі артерії називаються артеріями еластичного типу. В артеріях м'язово-еластичного, або мішаного, типу в середній оболонці е однакова кількість еластичних волокон та непосмугованих м'язових клітин. До таких артерій належать великі гілки аорти. На значній відстані від серця в середній оболонці артерій кількість еластичних волокон зменшується, а число м'язових клітин збільшується. Ці судини називаються артеріями м'язового типу. До цих артерій належать внутрішньоорганні артерії, артерії кінцівок.

Назовні від середньої оболонки артерії знаходиться її зовнішня оболонка (tunica externa), побудована з тонких колагенових та еластичних волокон. В її товщі проходять кровоносні судини судин та нерви судин.

Артерії м'язового типу продовжуються в артеріоли (arteriola), під якими розуміють судини, що теж мають три оболонки, але виражені дуже слабо. Внутрішня оболонка складається з ендотеліоцитів і тонкої еластичної сітки. Середня оболонка побудована з окремих непосмугованих м'язових клітин, між якими розміщені дуже тонкі еластичні волокна, а зовнішня -- з сітчастих волокон та основної речовини. Функціонально артеріоли, за вдалим виразом видатного вітчизняного фізіолога І. М. Сеченова (1829--1905), є «кранами судинної системи», що регулюють приплив крові до органів.

Стінка артеріоли поступово стоншується, кількість м'язових клітин у середній оболонці зменшується, а деякі з них утворюють передкапілярний стискач. Цю частину артеріоли називають передкапілярною, або метартеріолою. Артеріоли в органах широко розгалужуються і утворюють густі артеріолярні сітки.

Хоча стінка артеріоли й дуже тонка, вона перешкоджає обміну речовин між кров'ю та тканинами. Після передкапілярних стискачів стінка судини складається з одного шару ендотеліоцитів, що лежать на основній мембрані. Така будова стінки сприяє вільному проходженню розчинених речовин із судин у тканину і навпаки. Судини, стінка яких побудована з ендотелію, що розміщується на основній мембрані, називаються капілярними (vas capillare). В живих тканинах капілярні судини мають різні форму та діаметр, що весь час змінюються залежно від функціонального стану судинної системи і органа, де вони розміщуються.

На основі антропомікроскопічних досліджень було описано три типи капілярних судин: невікончасті, вікончастіта переривні. Невікрнчасті капілярні судини знаходяться в м'язах, легенях, у центральній нервовій системі, в жировій і сполучній тканинах. Обмін речовин у цих судинах відбувається крізь міжклітинні отвори у міжклітинній речовині.

Вікончасті капілярні судини є в клубочках ниркового тільця, слизовій оболонці кишок та в судинній оболонці очного яблука. В цих судинах обмін речовин проходить крізь ендотеліоцит.

Переривні капілярні судини розміщені в печінці, селезінці та кістковому мозку. Між ендотеліоцитами їхньої стінки е багато міжклітинних отворів, крізь які проходять не тільки макромолекули, а й клітини крові.

Капілярними судинами закінчується артеріальна частина кровоносної системи. Клітини крові та різні речовини, що виходять за межі капілярних судин, поступово збираються в післякапілярні венули і починають рухатись до серця. Частину кровоносної системи, по якій кров під незначним тиском тече до серця, називають венозною, а судини -- венами (venae).

Післякапілярні венули (venula postcapillaris), як і передкапілярні артеріоли, побудовані з незначної кількості сполучно-тканинних волокон та ендотеліоцитів. Із збільшенням діаметра в їхніх стінках з'являються непосмуговані м'язові клітини -- м'язові венули. Венули утворюють венулярну сітку. Поступово стінка венул потовщується за рахунок збільшення кількості еластичних волокон та непосмугованих м'язових клітин і венула стає веною. Як і артерії, вони мають внутрішню, середню і зовнішню оболонки. На внутрішній оболонці більшості вен середнього діаметра і деяких великих знаходяться венозні клапани. Вважають, що ці утвори сприяють руху крові до серця і перешкоджають її зворотному руху. На гістологічному зрізі видно, що клапан -- це тонка складка внутрішньої оболонки, в основі якої лежить еластична сітка, вкрита клітинами ендотелію. Між клапаном та стінкою вени знаходиться півмісяцевої форми пазуха.

У середній оболонці вени, як і в середній оболонці артерії, знаходиться різна кількість сполучнотканинних волокон та непосмугованих м'язових клітин. Залежно від цього їх поділяють на вени волокнистого і м'язового типів. У середній оболонці вен волокнистого типу майже немає м'язових клітин. До цих вен відносять вени сітківки, мозкових оболонок, кісток.

Вени м'язового типу, залежно від діаметра, мають різну кількість м'язових клітин (плечова і верхня порожниста вени тощо). Як правило, вони лежать поряд з артеріями або іншими рухомими структурами тіла, що сприяє руху крові.

Сучасні дослідження структурних і функціональних особливостей різних відділів кровоносної системи дали змогу об'єднати передкапілярні артеріоли, капілярні судини і післякапілярні венули в мікроциркуляторну систему. Вважають, що цей відділ кровоносної системи найважливіший функціонально, тому що тільки на цьому рівні відбувається обмін речовин між кров'ю та тканинами.

Завершуючи короткий огляд загальної будови кровоносної системи, необхідно уявити собі її основні риси. Кров рухається по замкнутій системі судин, центром якої є серце. При скороченні воно виштовхує кров в артерії, по яких вона тече аж до капілярних судин і тканин. З тканин кров збирається у вени, по яких тече до серця, утворюючи таким чином коло кровообігу.

В організмі хребетних тварин та людини розрізняють три таких кола, а саме: велике, мале та серцеве (останнє виділяють і визначають не всі морфологи; Рис. 1).

Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка, з якого кров потрапляє в найбільшу артерію тіла -- аорту. До серця кров повертається по двох великих венах -- верхній та нижній порожнистих, які відкриваються у праве передсердя, де й закінчується велике коло кровообігу (Рис. 2).

Мале коло кровообігу (легеневе) починається з правого шлуночка, з якого кров при скороченні серця виштовхується в легеневий стовбур, що поділяється на праву та ліву легеневі артерії. В легенях кров збагачується на кисень і по легеневих венах (з кожної легені виходить по дві вени) переходить у ліве передсердя, де закінчується мале коло кровообігу.

Серцеве коло кровообігу починається від висхідної частини аорти двома вінцевими артеріями, а закінчується вінцевою пазухою, що відкривається в праве передсердя.

Кровоносна система

Серце (cor) -- це частина судинної трубки, що протягом еволюційного розвитку перетворилась на м'язовий орган, поділений на чотири камери, між якими є клапани.

Серце знаходиться в грудній порожнині і лежить усередині осердя або перикарда (pericardium), який за будовою поділяють на волокнистий та серозний (Рис. 3).

Рис. 1, Схема кровообігу:

1 -- капіляри верхньої частини тіла; 2 -- капіляри легень; 3 -- артерії верхньої частини тіла; 4 -- легеневий стовбур; 5 -- дуга аорти; 6 -- легеневі вени; 7 -- ліве передсердя; 8 -- лівий шлуночок; 9 -- низхідна частина аорти; 10 -- капіляри нижньої частини тіла та органів черевної порожнини; 11 -- ворітна вена; 12 -- капіляри печінки; 13 -- печінкові вени; 14 -- правий шлуночок; 15-- нижня порожниста вена; 16 -- праве передсердя; 17 -- грудна протока; 18 -- верхня порожниста вена.

Серозний перикард складається із сполучної тканини і одношарового епітелію (мезотелію). Він щільно зростається із м'язовою оболонкою серця. Його ще називають епікардом.

Біля великих судин, що починаються від серця або йдуть до нього, серозний перикард переходить у волокнистий, який прилягає до сусідніх органів.

Рис. 2. Артерії та вени великого кола кровообігу:

1-- поверхнева вискова артерія; 2-- лицева артерія; 3 -- ліва загальна сонна артерія; 4 -- плечоголовний стовбур; 5 -- підключична артерія; 6 -- пахвова артерія; 7 -- грудна частина аорти; 8 -- черевний стовбур; 9 -- плечова артерія; 110 -- селезінкова артерія; 11 -- верхня брижова артерія; 12 -- нижня брижова артерія; 13 -- черевна частина аорти; 14-- променева артерія; 15 -- зовнішня клубова артерія; 16 -- ліктьова артерія; 17 -- яєчкова, або яєчникова, артерія; 18 -- внутрішня клубова артерія; 19 -- долонні артеріальні дуги; 20 -- зовнішня клубова артерія; 21 -- власні долонні пальцеві артерії; 22 -- стегнова артерія; 23 -- підколінна артерія; 24 -- передня великогомілкова артерія; 25 -- задня великогомілкова артерія; 26 -- зовнішня клубова вена; 27 -- нижня порожниста вена; 28 -- ворітна вена; 29 -- загальна печінкова артерія; 30 -- верхня порожниста вена; 31 -- права плечоголовна вена; 32 -- підключична вена; 33 -- внутрішня яремна вена.

Рис. 3. Положення серця в осерді:

1 -- ліва загальна сонна артерія; 2 -- лівий блукаючий нерв; 3 -- дуга аорти; 4 -- висхідна частина аорти; 5 -- легеневий стовбур; 6 -- ліве вушко; 7 -- ліва легеня; 8 -- реберно-діафрагмальний закуток; 9 -- верхівка серця; 10 -- лівий шлуночок; 11 -- передня міжшлуночкова борозна серця; 12 -- правий шлуночок; 13 -- осердя; 14 -- діафрагмальна плевра; 15 -- права легеня; 16-- праве вушко; 17 -- артеріальний конус (лійка); 18 -- верхня порожниста вена; 19 -- плечоголовний стовбур.

Між волокнистим та серозним перикардом, знаходиться порожнина перикарда з невеликою кількістю серозної рідини.

За формою серце нагадує конус (Рис. 4), основа якого повернена догори й назад і досягає верхнього краю III ребра. Верхівка серця напрямлена вниз, уперед, вліво і торкається передньої стінки грудної клітки між V і VI ребрами. Таке положення серця зустрічається найчастіше, але іноді воно розміщується майже поперечно або вертикально. На ньому розрізняють грудинно-реберну, діафрагмальну та легеневу поверхні. Грудинно-реберна поверхня прилягає до задньої поверхні грудини і II--V лівих реберних хрящів; діафрагмальна -- до діафрагми, а легенева -- до легень. Поділ серця на чотири відділи позначається на його зовнішній поверхні, а саме: на межі між передсердями й шлуночками проходить вінцева борозна, а між обома шлуночками -- передня та задня міжшлункові борозни. В цих борознах під епікардом лежать артерії і вени серця.

Від грудинно-реберної поверхні кожного передсердя відходять порожнисті відростки -- вушка передсердь, що загинаються вперед та присередньо і прилягають до аорти й легеневого стовбура.

Якщо серце вищих тварин і людини розтяти, стає зрозумілим, що воно має чотири камери, а саме: два передсердя і два шлуночки. Передсердя відділяються одне від одного міжпередсердною перегородкою, а шлуночки -- міжшлуночковою перегородкою. В нормі ці перегородки отворів не мають. Між передсердями та шлуночками знаходиться передсердно-шлуночкова перегородка, що побудована значно складніше, ніж попередні, оскільки має отвори. Праве передсердя сполучається з правим шлуночком за допомогою правого пе-редсердно-шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare dextrum), що закривається тристулковим клапаном (valva tricuspidalis). Передня, задня й перегородкова стулки формою нагадують трикутник, основа якого прикріплюється до країв отвору, а верхівка обернена в шлуночок (Рис. 5).

Рис. 4. Серце та його судини:

а-- вигляд спереду: 1 -- висхідна частина аорти; 2 -- права легенева артерія; 3 -- плечоголовний стовбур; 4 -- ліва загальна сонна артерія; 5 -- ліва підключична артерія; 6 -- дуга аорти; 7 -- артеріальна зв'язка; 8 -- ліва легенева артерія; 9 -- легеневий стовбур; 10 -- ліве вушко; 11 -- ліва вінцева артерія; 12 -- велика вена серця; 13 -- Передня міжшлуночкова борозна серця; 14 -- лівий шлуночок; 15 -- верхівка серця; 16 -- правий шлуночок; 17 -- артеріальний конус; 18 -- вінцева борозна; 19 -- права вінцева артерія; 20-- праве вушко; 21 -- верхня порожниста вена; б -- вигляд ззаду: 1 -- дуга аорти; 2 -- ліва підключична артерія; 3 -- ліва загальна сонна артерія; 4 -- плечоголовний стовбур; 5 -- верхня порожниста вена; 6 -- права легенева артерія; 7, 18 -- легеневі вени; 8 -- праве передсердя; 9 -- нижня порожниста вена; 10 -- права вінцева артерія; 11 -- вінцева пазуха з заслінкою; 12 -- правий шлуночок; 13 -- середня вена серця; 14 -- верхівка серця; 15 -- лівий шлуночок; 16 -- огинаюча гілка лівої вінцевої артерії; 17 -- велика вена серця; 19 -- ліве передсердя; 20 -- ліва легенева артерія; 21 -- артеріальна зв'язка.

Ліве передсердя сполучається з лівим шлуночком за допомогою лівого передсердно-шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum), що закривається лівим передсердно-шлуночковим, або митральнам, клапаном (valva mitralis). Цей клапан складається з двох стулок, що формою та будовою нагадують стулки тристулкового клапана (Рис. 6). Передсердно-шлуночкові клапани відкриваються під час скорочень передсердь і закриваються під час скорочень шлуночків.

З правого шлуночка починається легеневий стовбур, отвір якого називається отвором легеневого стовбура, а з лівого шлуночка -- аорта з аортальним отвором. Отвори цих судин також мають клапани, які називають клапанами легеневого стовбура та аорти (Рис. 7). Кожен із клапанів побудований з трьох півмісяцевих васлінок. Кожен отвір має по три заслінки, що прикріплюються до стінок отвору подібно до накладної кишені.

У праве передсердя відкриваються верхня та нижня порожнисті вени, їхні отвори клапанів не мають. Крім порожнистих вен у це передсердя відкривається вінцева пазуха. У ліве передсердя відкриваються отвори чотирьох легеневих вен.

Рис. 5. Порожнини правої половини серця:

1 -- аорта; 2 -- гребенясті м'язи; 3 -- судини серця; 4 -- правий передсердно-шлуночковий (тристулковий) клапан; 5 -- міокард; 6 -- сосочкові м'язи; 7 -- порожнина правого шлуночка; 8 -- епікард; 9 -- верхівка серця; 10 -- м'язові перекладки; 11 -- сухожилкові струни; 12 -- устя вінцевої пазухи серця; 13 -- заслінка вінцевої пазухи; 14 -- заслінка нижньої порожнистої вени; 15, 16 -- нижня порожниста вена; 17 -- овальна ямка; 18 -- верхня порожниста вена.

Рис. 6. Порожнини лівої половини серця:

1 -- права верхня легенева вена; 2 -- устя правої нижньої легеневої вени; 3 -- ліва нижня легенева вена; 4-- устя лівої нижньої легеневої вени; 5 -- міжпередсердна перегородка; 6 -- судини серця; 7-- міжшлуночкова перегородка; 8 -- лівий передсердно-шлуночковий (митральний) клапан; 9 -- сухожилкові струни; 10 -- сосочкові м'язи; 11 -- міокард; 12 -- м'язові перекладки; 13 -- ендокард; 14 -- епікард; 15 -- правий передсердно-шлуночковий (тристулковий) клапан; 16 -- устя венозної пазухи; 17 -- гребенясті м'язи; 18 -- праве вушко; 19 -- устя нижньої порожнистої вени; 20 -- овальна ямка.

Основна маса серця складається з серцевої посмугованої м'язової тканини, що утворює міокард (myocardium). М'язові волокна передсердь і шлуночків прикріплюються до волокнистих кілець, що оточують передсердно-шлуночкові отвори. Таким чином, м'язи передсердь та шлуночків незалежні один від одного. Синхронне скорочення передсердь та шлуночків стає можливим внаслідок існування серцевої провідної системи, що складається із пазушно-передсердного та передсердно-шлуночкового вузлів і провідних м'язових волокон (Рис. 8).

Пазушно-передсердний вузол розміщується у стінці правого передсердя, біля отвору верхньої порожнистої вени. Він складається з міоцитів вузла (які бувають округлі або видовжені) і формою нагадує трикутник. Слід зазначити, що в ньому закінчується велика кількість волокон автономної нервової системи.

Рис. 7. Клапани аорти:

1 -- аорта (розрізана та розвернута); 2 -- ліва вінцева артерія; 3 -- вузлик клапана аорти; 4 -- ліве вушко; 5 -- півмісяцеві заслінки; 5 -- лівий передсердно-шлуночковнй (митральний) клапан; 7 -- сухожилкові струни; 8-- сосочкові м'язи; 9 -- лівий шлуночок; 10 -- устя правої вінцевої артерії; 11 -- пазухи аорти.

Рис. 8. Провідна система серця (схема):

1 -- пазушно-передсердний вузол; 2 -- передсердно-гіїлуночковий вузол; 3 -- передсердно-шлуночковнй пучок; 4 -- права та ліва ніжки передсердно-шлуночкового пучка; 5 -- нервово-м'язові волокна; 6 -- міжшлуночкова перегородка; 7 -- правий передсердно-шлуночковий клапан; 8 -- нижня порожниста вена; 9 -- отвір вінцевої пазухи серця; 10 -- верхня порожниста вена.

Передсердно-шлуночковий вузол лежить у міжпередсердній перегородці біля отвору вінцевої пазухи. Він також побудований з міоцитів, а від нього відходять провідні м'язові волокна. Ці волокна об'єднуються в стовбур, який проходить уздовж правого боку перед-сердно-шлуночкової перегородки й біля верхнього краю міжшлуночкової перегородки поділяється на праву та ліву ніжки, що опускаються вниз по її протилежних боках. Ніжки розгалужуються на гілки, що розміщуються між м'язовими волокнами шлуночків. Доведено, що вузли провідної системи є центрами збудження, звідки воно поширюється на м'язи передсердь та шлуночків.

Кількість м'язових волокон у передсердях та шлуночках неоднакова, що залежить від їхньої функції. У передсердях їхня кількість майже однакова, бо вони виштовхують кров тільки в шлуночки. Кількість м'язових волокон і їхня маса в стінках лівого шлуночка значно більші, ніж у стінках правого, тому що лівий шлуночок виштовхує кров у велике коло кровообігу, а правий -- у мале.

Міокард кожного із передсердь складається з поверхневого -- поперечного та гликобого -- петлеподібного шарів. Петлеподібні пучки м'язових волокон випинаються в порожнину передсердь і утворюють гребенясті м'язи.

Міокард шлуночків побудований з трьох шарів: зовнішнього -- поздовжнього; середнього -- колового та внутрішнього -- поздовжнього. Зовнішній та внутрішній шари спільні для обох шлуночків і переходять один у другий біля верхівки серця. Внутрішній шар формує сосочкові м'язи. Від верхівок цих м'язів до стулок клапанів тягнуться сухожилкові струни, які під час скорочення шлуночків не дають їм вивернутись у передсердя.

Поверхня міокарда, обернена у порожнину серця, вистелена ендокардом (endocardium), який побудований з ендотелію, підендотеліального та м'язово-еластичного шарів. Ендокард утворює вищезгадані клапани, причому до їхнього складу входять усі його шари. Ендотелій та підендотеліальний шар продовжуються у внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.

Вікові, статеві та індивідуальні особливості серця і судин

Серце новонароджених відрізняється від серця дорослих головним чином тим, що між передсердями знаходиться овальний отвір, обмежений складками ендокарда. В нормальних умовах цей отвір заростає у перші тижні після народження або на першому році життя. У дорослих на місці цього отвору залишається овальна ямка (fossa ovalis). У жінок серце за розмірами завжди менше, ніж у чоловіків. Спостерігають випадки, коли розміри серця значно більші або менші за норму. Іноді замість чотирьох камер серця буває три або навіть одна. Відомі випадки, коли тристулковий клапан має дві або чотири стулки, а мітральний -- три стулки. Дуже рідко серце розміщується поза грудною порожниною або його зовсім немає. Описані випадки відходження аорти та легеневого стовбура від правого або лівого шлуночка, відсутності аорти або легеневого стовбура, звуження їх тощо.

Більшість варіантів судин пов'язана з порушенням ембріонального розвитку. Розрізняють такі варіанти судин: відсутність нормальної судини; наявність додаткових судин; незвична топографія судини та її гілок; зміна звичайного місця відходження судин та багато інших.

Завершуючи короткий виклад особливостей будови судинної системи, слід зазначити, що вона дуже пластична і тому в одному органі можна побачити різну форму розгалуження судин або комбінацію різних форм, різний діаметр судини та різні кути, під якими від великої судини відходять її гілки.

Особливості кровообігу плоду

Кровообіг плоду значно відрізняється від кровообігу дорослої людини (Рис. 9), оскільки плід не дихає, а збагачення крові на кисень та поживні речовини, необхідні для його розвитку і росту здійснюється через плаценту (placenta). Нормально розвинена доношена плацента людини має округлу дископодібну форму, м'ясисту консистенцію, діаметр 150--200 мм, товщину 20--30 мм та масу 450--500 г.

У плаценті розрізняють маткову та плодову частини. Зовнішня поверхня маткової частини шорстка і сіткою борозен поділена на значну кількість різних за формою часточок, основною складовою частиною яких є ворсинки -- специфічні утвори з кровоносними судинами всередині. Ворсинки занурені в невеликі порожнини потовщеної частини слизової оболонки матки (так звану відпадну оболонку) і заповнені кров'ю матері. Кров плоду, що протікає в капілярах ворсинок, збагачується на кисень та поживні речовини, які проходять крізь стінки ворсинок та капілярів. Завдяки цим структурним особливостям кров матері безпосередньо не змішується з кров'ю плоду, тобто існує особливий фізіологічний механізм, що захищає організм плоду від змін навколишнього середовища і зберігає його відносно постійний внутрішній склад. Цей механізм називають плацентарним бар'єром. Він, як і інші пристосувальні властивості організму, виник у процесі еволюції.

Від внутрішньої поверхні плодової частини відходить довгий пупковий канатик, або пуповина, який складається з перевитих між собою двох пупкових артерій, однієї пупкової вени і зародкової сполучної тканини з домішкою колагенових волокон.

Кров, що пройшла крізь плацентарний бар'єр, збирає пупкова вена, яка про" никає в черевну порожнину через пупкове кільце. У складі круглої зв'язки пупкова вена доходить до воріт печінки, де поділяється на дві гілки. Одна з них відразу впадає у ворітну вену, що розгалужується в печінці, а друга проходить по задній поверхні печінки і біля її заднього краю з'єднується з нижньою порожнистою веною. Кров із печінки по печінкових венах вливається в нижню порожнисту вену.

Таким чином, з нижньої порожнистої вени, що несе венозну кров від нижніх частин тіла і артеріальну кров з пупкової вени, у праве передсердя вливається змішана кров. У праве передсердя впадає також верхня порожниста вена, що збирає венозну кров з верхніх частин тіла.

Рис. 9. Схема кровообігу плоду (а) та новонародженого (б):

1 -- пупкова вена; 2 -- ворітна вена; 3 -- венозна протока; 4 -- нижня порожниста вена; 5 -- печінкова вена; 6 -- праве передсердя; 7 -- ліве передсердя; 8 -- легеневі вени; 9 -- аорта; 10 -- легеневий стовбур; 11 -- артеріальна протока; 12 -- легеня; 13 -- низхідна частина аорти; 14 -- пупкові артерії.

З правого передсердя значна частина крові крізь овальний отвір у міжпередсердній перегородці переходить у ліве передсердя, а звідти-- у лівий шлуночок та висхідну частину аорти. Невелика кількість крові з правого передсердя потрапляє в легеневий стовбур, а звідти частково в легені та артеріальну протоку, що з'єднує легеневий стовбур і низхідну частину аорти. Артеріальна протока функціонує у плоду та протягом 7--12 днів у новонародженого, а потім облітерується і перетворюється у зв'язку.

У новонародженої дитини плацентарний кровообіг замінюється легеневим, у зв'язку з чим пупкові артерії, що несли венозну кров від плоду до плаценти, заростають протягом перших двох-трьох днів, а пупкова вена --* в кінці першого тижня життя. Овальний отвір у нормі закривається дещо пізніше, а іноді існує протягом усього життя людини.

Список використаної літератури

1. Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. - 2-ге вид., - К.: Вища шк., 1992.

2. Свиридов О.І. «Анатомія людини» - Київ, Вища школа, 2001.

3. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. - К., 1985.

4. М.Р.Сапин, Г.Л.Билич "Анатомия человека" книга 2 "Внутренние органы. Системы обеспечения (эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная системы)". - Москва, Оникс-Альянс-В, 1999 г.

5. Паталогическая анатомия. Струков А.И., Серов В.В., Москва, «Медицина», 1995 г.


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Особливості будови системи кровообігу людини" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов