главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Рівні організації живої матерії

Розрізняють такі рівні організації живої матерії: молекулярний, клітинний, тканинний, органний, організмений, біологічних угруповань. Екологізація сільськогосподарського виробництва. Екологічна експертиза: мета, завдання, засоби та організація.

Рубрика: Биология и естествознание
Вид: контрольная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 09.12.2008
Размер файла: 18,4 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Рівні організації організму людини
Організація організму людини як цілісної живої системи. Виокремлені рівні: молекулярний, клітинний, клітинно-органний, організменний, популяційно-видовий, біоценотичний, біосферний. Розвиток організму людини - онтогенез. Методи дослідження генетики.
контрольная работа [22,6 K], добавлена 09.01.2009

2. Поняття по біосферу. Роль живої речовини в біосфері
Поняття та відмінні особливості біосфери, чисельність різних груп організмів в ній. Структура і розподіл життя у біосфері, три групи життєзабезпечуючих факторів. Геохімічна робота живої речовини та її властивості. Функції живої речовини в біосфері.
реферат [452,7 K], добавлена 22.11.2010

3. Екосистема
Екосистема - ієрархічна структура організованої матерії, в якій при об'єднанні компонентів в більші функціональні одиниці виникають якості, що відсутні на попередньому рівні. Біогеоценоз. Штучні біогеоценози - агроценози (поля, пасовища, сади).
реферат [12,1 K], добавлена 30.01.2008

4. Методологічні та біологічні проблеми біоніки
Огляд відтворення в штучних умовах особливих технічних систем окремих властивостей і закономірностей біологічної форми руху матерії. Практична спрямованість біоніки як науки. Методи вивчення принципів дії, побудови і функціонування біологічних систем.
реферат [24,9 K], добавлена 14.09.2010

5. Загальна біологія
Зміст, основні завдання та досягнення сучасної біології як навчальної дисципліни. Ознайомлення із поняттями регенерації, подразливості та розмноження. Вивчення хімічного складу живих організмів та особливостей молекулярного рівня їх організації.
учебное пособие [2,4 M], добавлена 26.01.2011

6. Еволюція життя на Землі
Поняття часу. Гіпотези виникнення життя на Землі: природний результат еволюції матерії, абіогенез і біогенез. Дані, отримані при досліджені метиоритів. Енергетичний баланс життя. Гіпотеза панспермії. Перші теорії Опаріна і Холдейна.
реферат [17,7 K], добавлена 07.08.2007

7. Природничо-наукова картина миру
Формулювання характерних рис механічної картини світу: оборотність часу, підкорення процесів принципу строгого детермінізму, виключення випадкових явищ із природи, зведення закономірностей більш високих форм руху матерії до законів найпростішої форми.
реферат [26,5 K], добавлена 17.06.2010

8. Концепція біосфери й екологія
Еволюція уявлень про біосферу, наукові ідеї Ж. Ламарка. Концепція В. Вернадського про біосферу: характеристики живих тіл, відмінність живої речовини від кісної. Емпіричні факти переходу від біосфери до ноосфери, створення цілісної системи знання.
реферат [19,3 K], добавлена 20.06.2010

9. Метелики: загальна характеристика виду
Метелики - одне з найпрекрасніших творінь живої природи. Найдрібніші метелики: молі й листовійки. Махаони та білани, зірочки, лимонниці та голубінки. Будова тіла лускокрилих, їх забарвлення, дивовижні перетворення розвитку, життєвий цикл та харчування.
реферат [16,3 K], добавлена 30.08.2012

10. Рослини і тварини шкільного куточку живої природи
Значення дослідів при вивченні біології. Екстракція пластидних пігментів. Роль дощового черв’яка у підвищенні родючості ґрунту. Наявність органів чуття та рефлексів у виноградного слимака. Дослід за риючою осою. Виявлення кольорового зору у бджіл.
контрольная работа [24,7 K], добавлена 06.10.2013


Другие работы, подобные Рівні організації живої матерії


13

Відкритий міжнародний університет

розвитку людини «Україна»

Факультет економіки та менеджменту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

Біологія

Тема: Рівні організації живої матерії

Виконала: студентка ІІ курсу,

Київ-2008

1. Рівні організації живої матерії

Рівні організації живої матерії -- це відносно гомогенні біологічні системи, для яких характерний певний тип взаємодії елементів, просторовий і часовий масштаби процесів. Розрізняють такі рівні організації живої матерії: молекулярний, клітинний, тканинний, органний, організмений, біологічних угруповань (від елементарних біогеоценозів до біосфери загалом).

З ускладненням організації нижчий рівень входить до складу наступного, вищого рівня, останній -- до складу ще вищого і т. д. Так здійснюється принцип ієрархії (ступінчастого підпорядкування), властивий живій матерії. Рівень організації є одним з фундаментальних у вивченні біологічних об'єктів, які існують завдяки зв'язкам, що поєднують їхні елементи в єдине ціле. Ідея рівнів організації живого дає змогу пояснити цілісність і якісну своєрідність біологічних систем.

На біосферному рівні сучасна біологія вирішує глобальні проблеми, наприклад визначення інтенсивності утворення вільного кисню рослинним покривом Землі або зміни концентрації вуглекислого газу в атмосфері, пов'язаної з діяльністю людини.

На біоценотичному і біогеоценотичному рівнях провідними є проблеми взаємовідносин організмів у біоценозах, умови, які визначають їх чисельність і продуктивність біоценозів, стійкість останніх і роль впливу людини на збереження біоценозів та їхніх комплексів.

На популяційновидовому рівні є фактори, що впливають на чисельність популяцій, проблеми збереження зникаючих видів, динаміку генетичного складу популяцій, дію факторів мікроеволюції тощо. Для господарської діяльності людини важливі такі проблеми популяційної біології, як контроль чисельності видів, що завдають шкоди господарству, підтримання оптимальної чисельності популяцій, які використовують у народному господарстві й оберігаються.

На організменому рівні вивчають особину -- організм як єдине ціле, елементарну одиницю життя, оскільки поза особинами в природі життя не існує. При цьому вивчають характерні ознаки будови організму, фізіологічні процеси та нейрогуморальну регуляцію їх, механізми забезпечення гомеостазу та адаптації.

На органнотканинному рівні основні проблеми полягають у вивченні особливостей будови і функцій окремих органів та тканин, з яких побудовані органи.

Особливий рівень організації живої матерії -- клітинний; біологія клітини (цитологія) -- один з основних розділів сучасної біології, включає проблеми морфологічної організації клітини, спеціалізації клітин у ході розвитку, функцій клітинної мембрани, механізмів і регулювання поділу клітин. Ці проблеми мають особливо важливе значення для медицини, зокрема становлять основу проблеми раку.

На рівні субклітинних, або надмолекулярних, структур вивчають будову і функції органел (хромосом, мітохондрій, рибосом тощо), а також інших частин клітини (наприклад, включень).

Молекулярний рівень організації живої матерії є предметом вивчення молекулярної біології, яка вивчає будову молекул білків, нуклеїнових кислот, жирів та інших речовин і їхню роль у життєдіяльності клітини. На цьому рівні досягнуто великих практичних успіхів у галузі біотехнології і генної інженерії.

Поділ живої матерії і проблем біології за рівнями організації хоча й відображає об'єктивну реальність, але водночас є умовним, бо майже всі конкретні завдання біології стосуються одночасно кількох рівнів або й усіх разом. Наприклад, проблеми еволюції, або онтогенезу, не можна розглядати тільки на рівні організму, тобто без молекулярного, субклітинного, клітинного, органно-тканинного, а також популяційно-видового і біоценотичного рівнів, проблема регулювання чисельності спирається на молекулярний рівень, але стосується також усіх вищих, включаючи аспекти біосферного рівня (наприклад, забруднення середовища).

2. Екологізація сільськогосподарського виробництва

Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил України становить понад 40 %, а використання земельної території має екстенсивний характер. В розрахунку на одного громадянина припадає 0,81 га сільськогосподарських угідь, в тому числі -- 0,64 га ріллі, тоді як в середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 га і 0,25 га. До обробітку залучені малопродуктивні землі, включаючи прируслові луки і пасовища, схилові землі. Одночас ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж в Європі. Таким чином, сільське господарство справляє активний техногенний вплив майже на 80% території України. Воно залучає до господарського обороту майже 2/3 поверхневого річкового стоку, третину запасів підземних вод.

Нині аграрний сектор економіки за рівнем негативного впливу на природу співставний з екологічно небезпечними промисловими галузями. Наше сучасне агропромислове виробництво призводить до руйнування та виснаження ґрунтового покриву і потенціалу землі в цілому. Сільське господарство стало джерелом забруднення землі та питної води, а через них -- і аграрної продукції -- низкою агрохімікатів, що в свою чергу призвело до зростання захворюваності населення як в сільських районах, так і в містах. За оцінками експертів "внесок" агропромислового комплексу України в забруднення і деградацію навколишнього середовища доходить до 40 %, в тому числі -- земельних ресурсів -- понад 50 %.

Як і в інших секторах економіки, шкода, яка завдається сільським господарством навколишньому середовищу, в декілька разів перевищує обсяг збитків, що їх несе сама галузь. Ерозія ґрунтів та забруднення водних джерел агрохімікатами стало національною проблемою і виходить за межі тільки сільських територій. За оцінками фахівців нинішня практика розвитку агропромислового комплексу держави як в технологічному, так і в соціально-економічному аспектах є невірною та науково необґрунтованою, тому що при цьому не забезпечується раціональне природокористування, сталий розвиток агроландшафтів і культурних екосистем. Одночас це знижує ефективність та конкурентноспроможність сільського господарства.

Аналіз показує, що за останні 30 років площа еродованих земель зросла майже в 1,5 рази. Родючість землі упала до критично низького рівня. Тільки 1 з кожних 10 га сільськогосподарських угідь має нормальний екологічний стан. Все це результати надмірного залучення в аграрній сфері земельних та водних ресурсів, досягнення критичного рівня техногенного навантаження на біосферу і порушення екологічно допустимих співвідношень між ріллею, багаторічними насадженнями, площами під лісами та водоймами і так званою "дикою природою".

Наша діюча концепція діяльності сільського господарства була зорієнтована на великомасштабну, енергомістку, хімізовану та надмірно концентровану екстенсивну модель ведення агропромислового виробництва. Як результат, енерго-, земле- та водомісткість нашого агропромислового комплексу в 3--5 разів вище, ніж в країнах Європи та Північної Америки.

Стратегічною метою нової агроекологічної політики має стати впровадження і опанування моделі сталого, еколого-врівноваженого агропромислового комплексу, спрямованого на забезпечення виробництва екологічно чистих продуктів харчування та всебічній охороні навколишнього середовища. На сьогодні, враховуючи незадовільний стан природних ресурсів, ми повинні віддати пріоритет екологічним вимогам над економічними. Для аграрного комплексу країни, як і для інших, треба інтегрувати екологічні та економічні підходи, застосувати для господарювання еколого-економічні критерії, нормативи та стандарти.

Важливість екологізації сільського господарства має особливе значення, оскільки воно охоплює майже всю територію країни і безпосередньо пов'язане з використанням природних і біологічних ресурсів. Вчені вважають за необхідне і можливе, покращити природний потенціал сільського господарства за рахунок, перш за все, радикального удосконалення використання продуктивних земель, селекції високопродуктивних сортів рослин та тварин, застосування сучасних досягнень агроекології та біотехнології.

Вимагає принципового перегляду та обгрунтованої раціоналізації хімізація сільськогосподарського виробництва -- від використання мінеральних добрив до застосування різних добавок та стимуляторів. В практику виробництва повинні розповсюджуватись екологічно чисті та безпечні технології з обмеженим застосуванням, або без використання, мінеральних добрив, пестицидів, з використанням біологічних методів захисту рослин та підвищення родючості. Такі технології розроблені фахівцями України, а закордонні аналоги використовуються в країнах Європи. Треба запровадити мережу ефективного екологічного моніторингу й контролю за рівнями забруднення і вмістом шкідливих речовин у продовольстві, визначенню ланцюгів забруднення та чинників, що його викликають.

Принципово іншою повинна бути і практика гідромеліорації та використання води в аграрному секторі, спрямована на недопущення погіршення природного середовища, виснаження і деградації його ресурсів. В цілому потребує змін наше відношення до водокористування і водоспоживання. Перш за все, треба повною мірою виконувати вимоги Водного Кодексу України, який зобов'язує водокористувача економно витрачати водні ресурси, дбати про їх відтворення та покращення якості води, дотримувати встановлені нормативи та ліміти скидів та забирання води, санітарно-екологічних вимог впорядкування власної території. Споживачі повинні дотримуватися вимог щодо водоохоронних зон, захисних та берегових смуг, очисних споруд та здійснення агро-, лісо- та гідротехнічних заходів охорони вод й запобігання їх забруднення виробничими та побутовими стоками. Якщо такі вимоги будуть виконуватись, то досить швидко відбудеться відновлення малих річок -- цього головного джерела водопостачання країни, а покращення якості води в них призведе до підвищення якості питної води в сільській місцевості.

Групою фахівців нещодавно розроблений "Кодекс кращих методів ведення сільського господарства з метою попередження забруднення природних вод", головною метою якого є намагання запобігти хімічному та мікробіологічному забрудненню продукції та природних вод. Він пропонує, зокрема, оптимізувати структури сільськогосподарських ландшафтів і мінімізувати поверхневий стік, застосувати контурно-смугове розміщення посівів в умовах прояву водно-ерозійних процесів, довести лісистість на водозаборах до оптимального науково обгрунтованого рівня по різних зонах. Добре відомі і максимально допустимі річні дози азотних добрив для різних зон та культур, дотримання яких разом з вибором оптимальної технології їх внесення, термінів та препаративної форми дає змогу запобігти втратам азоту та надходження нітратів в продукцію та воду. Це -- окремі пропозиції з "Кодексу", який пропонує розгалужений комплекс заходів.

Як визначає академік УААН О. Тараріко, "Мистецтво землеробства якраз і полягає в забезпеченні найбільш високих рівнів продуктивності агроекосистем при збереженні сталості і стабільності окремих їх ланцюгів, особливо грунтів". На перше місце виходить сталість агроекологічних систем, їх властивість зберігати стабільну структуру і процеси саморегуляції. Врахувати складні та пов'язані між собою компоненти функціонування агроландшафтів пропонується шляхом використання контурної (полосної або мозаїчної) структури їх територіальної організації. Ця система вже довела свою високу ефективність, зокрема, продуктивність сільськогосподарського виробництва при одному і тому ж ресурсному забезпеченні підвищувалась на 20-30% і створювались умови для нарощування родючості грунтів. Грунтозахисна система виходить з пріоритету вологозберігаючої обробки грунту над оранкою і передбачає виведення сильноеродованих земель з обробки. На базі показників родючості грунту та фітосанітарного стану посівів запроваджуються вузько-спеціалізовані сівозміни з короткою ротацією.

Безперечно, далеко не всі питання і проблеми з'ясовані та докладно вивчені, але ми маємо добру базу для розробки зональних типів сталих агроекологічних систем з високою продуктивністю і використанням гнучких динамічних моделей еколого-економічного характеру. Завдяки такому обгрунтованому технологічному варіанту землекористування можна суттєво зменшити ерозійні процеси та забруднення, втрати поживних речовин, оптимізувати використання техніки, паливно-мастильних матеріалів і водночас -- зменшити механічний тиск на грунт, мінімізувати використання хімічних засобів і максимально біологізувати всі технологічні процеси агровиробництва, підвищити якість продуктів харчування і сприяти покращанню загальної екологічної ситуації та здоров'я населення України. Ми маємо здійснити справжню "зелену революцію" в нашому сільському господарстві і вивести Україну з зони "ризикового землеробства" до стабільного еколого-економічного господарювання.

Зараз лунають численні промови, що тільки сільське господарство виведе країну з економічної кризи. Але ця теза не безперечна, і, на мою думку, не враховує можливості цілком реальних подій. Перехід до ринкових відносин і реалізація ринкових механізмів в сільському господарстві автоматично викличе зміни в номенклатурі та кількості продукції як на рівні господарств, так і окремих регіонів, що буде обумовлюватись кон'юнктурою ринку. Вже сьогодні приватний виробник овочей, м'яса, яєць тощо, домінує на ринку. Можна передбачити зміни в структурі посівних площ, зменшення використання земельного фонду, а також зростання культури та інтенсивності землеробства.

Агросектор досить швидко може заповнити власний ринок як по обсягу, так і по асортименту продуктів харчування. Але одночас треба думати, що відбудеться далі. Теоретично, зростання виробництва в агросекторі відкриває ворота на експорт закордон, де нас зовсім не чекають. Обмеження в експорті сільгосппродукції з України вже є реаліями сьогодення. Ринок Європи заповнений власними продуктами, і нас туди не пустять, захищаючи власного виробника. Нові ринки продукції з України буде знайти вкрай важко. І тому виникає питання -- чи є грунтовні підстави для привабливих "експортних ідей".

Структурні зміни в агросекторі призведуть і до скорочення зайнятості в сільському господарстві. Досвід Європи за останні 30--50 років свідчить про це. В насичених продовольством США в агросекторі зайнято всього 2--3 відсотки населення. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва автоматично призведе по зменшення зайнятості і зростання безробіття в сільській місцевості, яке існує вже, хоча за специфікою життя на селі воно не так відчутне, як наприклад, "шахтарські" проблеми, пов'язані з закриттям шахт. Все це викликає вже тепер необхідність у вивченні можливих сценаріїв подій та пошуку оптимальних заходів для вирішення проблем, що виникнуть. Мабуть, як один із напрямків для найближчого майбутнього, можна використати, знову-таки, досвід деяких країн Європи у стимульованій державами переорієнтації сільського виробника на виробництво відновлювальної сировини для промисловості непродовольчих товарів та відновлювальних енергоносіїв (спирт, дизельне пальне з олії, тощо). Ми ще не маємо розвиненої інфраструктури підтримки сільського господарства, і відповідна організація його також забезпечить зайнятість частки населення. Я маю на увазі промисловість з переробки та збереження продукції, ремонтно-технологічну базу, сектор забезпечення хімічними засобами тощо. Природа України створює можливість суттєвого розширення зон відпочинку та оздоровлення у сільській місцевості, якщо про це подбати належним чином. Впевнений, якщо думати зараз взятися за грунтовну проробку таких проблем, то ми будемо мати належну готовність до можливих подій.

Це -- тільки окремі думки та пропозиції фахівців по реалізації ідей сталого розвитку в сільському господарстві України.

3. Екологічна експертиза:

мета, завдання, засоби та організація

Закон про екологічну експертизу чітко визначає мету та завдання, принципи, об'єкти цієї експертизи форми участі громадськості в еколого-експертному процесі. Передбачається що екологічна експертиза має спрямовуватися на запобігання і прогнозування негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінку ступеню екологічної небезпеки господарської діяльності і екологічної ситуації на окремих об'єктах і територіях. Відповідно до цього головним завданням екологічної експертизи є визначення ступеню екологічного ризику і небезпеки запланованої чи здійснюваної діяльності, здійснення комплексної науково обгрунтованої оцінки об'єктів, що передаються на експертизу, перевірка дотримання вимог екологічного законодавства, стандартів, лімітів та нормативів екологічної безпеки, оцінка можливого чи реального впливу об'єктів на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів та ефективності, повноти, обгрунтованості й достатності природоохоронних заходів і підготовка на цій основі об'єктивних, науково обгрунтованих висновків, їх своєчасна передача державним органам та заінтересованим особам, інформування громадськості про результати екологічної експертизи.

Здійснення екологічної експертизи відповідно до встановлених вимог має базуватися на гарантуванні пріоритету безпечного для життя і здоров'я навколишнього природного середовища, врахуванні екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів, забезпеченні екологічної безпеки, територіально-галузевої, еколого-економічної доцільності реалізації об'єктів, що піддаються еколого-експертній оцінці, наукової обгрунтованості, незалежності , об'єктивності, комплексності, варіантності, гласності, превентивності, врахуванні громадської думки та дотриманні норм і правил міжнародних угод, чинного законодавства.

В якості об'єктів екологічної експертизи передбачаються проекти законодавчих і нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, проекти нормативно-технічних та інструктивно-методичних документів, проекти створення нової техніки, технології, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози для здоров'я людей, а також екологічної ситуації та діючі об'єкти і комплекси, що мають значний негативний екологічний вплив.

Норми Закону визначають форми участі громадськості в процесі екологічної експертизи та її суб'єктний склад. Для врахування громадської думки особи, які проводять екологічну експертизу ( суб'єкти експертизи ) зобов'язані провести публічні слухання або відкриті засідання за участю населення. В той же час громадськості надається право викласти свою думку стосовно об'єкту експертизи у засобах масової інформації, чи подати письмові зауваження, пропозиції, рекомендації її замовникам або суб'єктам експертизи, чи доручити своїм представникам працювати у складі еколого-експертних комісій та груп.

Проводити екологічну експертизу уповноважуються відповідно Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, його еколого-експертні підрозділи чи спеціально створювані організації і установи, організації та установи Міністерства охорони здоров'я України, інші органи виконавчої влади та їх експертні формування, громадські об'єднання, громадяни та різні установи, організації і підприємства, в тому числі за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, статути яких передбачають здійснення еколого-експертних функцій. Висновки державної екологічної експертизи після затвердження відповідними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки є обов'язковими для виконання. Юридичним особам, зацікавленим у спростуванні окремих положень чи в цілому висновків державної екологічної експертизи, надається право подавати обґрунтовану заяву до відповідних органів, що приймали рішення про проведення такої експертизи, а в разі їх відмови звернутися до суду.

За порушення законодавства в галузі екологічної експертизи передбачається притягнення винних осіб до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та цивільної відповідальності.

Список використаної літератури:

1. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (від 25.03.1991 р. зі змінами та доповненнями на 6.03.1996 р. )

2. Андрейцев В.І. Екологічне право. - К., 2001.

3. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. -- К.: Либідь. 1995 -- 368 с.

4. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн.--К.:Либідь, 1997.--160с.

5. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. -- Львів: ЛДУ, 1994. -- 160 с.

6. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. - Харків: ХДАМГ, 1999. - 416 с.

7. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн./ Відповідальний редактор док. юрид. наук, професор, акад. Андрейцев В. А. -- К.: Юрінком їнтер, 1997. -- 704 с.

8. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. - 249.

9. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. - 238 с.


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Рівні організації живої матерії" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов