Розвиток системи міжнародних розрахунків в Україні

Електронні платежі - динамічна галузь права не тільки в нашій країні, але і за кордоном.

В зарубіжних країнах законодавче забезпечення, як правило, оперативно пристосовують до нововведень в галузі електронних технологій і банківської справи.

У нас же досі немає законодавчих актів, що безпосередньо регулюють електронні платежі, і регулюють цю область міжбанківських розрахунків документи представлені в основному нормативними актами Центрального банку.

У Стратегії розвитку платіжної системи України Центральний Банк позначив як одну з головних складових досягнення своїх цілей зміцнення нормативно-правового регулювання платежів і розрахунків.

В рамках цієї роботи передбачається виділити кілька напрямків:

· банківські інформаційні технології; Центральний банк України, Комітет при Президентові України з політики інформатизації і Держстандарт України підготували Угоду про розробка систем стандартизації і сертифікації інформаційних технологій у банківській справі.

В основу перших українських стандартів, розроблених і прийнятих в 1995 р., лягли міжнародні стандарти.

Розроблювальний зараз стандартизований профіль, який регламентує технологічні параметри банківських автоматизовуваних систем, програмні засоби тощо;

· комплексна система захисту банківської діяльності.

Нормативна база, що стосується застосування методів і засобів захисту, поки недостатньо розвинена;

· метрологічне забезпечення банківських операцій.

· стандартизація правил проведення розрахунків, правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності для банківської системи.

Іншою складовою досягнення мети Національного Банку - створення в Україні автоматизованої системи розрахунків у режимі реального часу - має стати посилення нагляду за діяльністю та ризиками кредитних установ у цій сфері .

Законами встановлено загальний порядок і режим платіжних відносин, також терміни проведення платіжних операцій і відповідальність за невиконання зазначених розпоряджень.

Детально, тобто питання практичного застосування зазначених норм, описані в підзаконних, відомчих нормативних актах.

У результаті ми отримуємо діючу платіжну систему.

На практиці вона показала свою працездатність.

Для існування платіжної системи необхідно виконання деяких зовнішніх умов, тобто економічний зміст, яким повинні виступати:

· розрахункові інструменти (просто кажучи досить одного - грошових коштів),

· виконання суб'єктами розрахункових відносин обов'язкових приписів щодо здійснення розрахунків,

· дотримання платіжної дисципліни.

Достатність вище перелічених чинників гарантує існування без кризовий платіжної системи.

Сформований криза змусила всіх підійти до вирішення спільними зусиллями.

Підприємства не перестали відвантажувати продукцію, спрямовану на виконання державного замовлення, інші не перестали виконувати неоплачувані замовлення, треті не перестали забезпечувати міста електро та теплоенергією.

Держава та органи державної влади на місцях підійшли до питання виконання своїх зобов'язань з точки зору рівності у взаєминах.

Якщо ще в січні місяці питання про залік взаємних зобов'язань сприймалися як неприйнятна альтернатива посилення фіскальної політики, то травень місяць приніс свої плоди.

Розширився коло заліку взаємних зобов'язань.

Методи боротьби з неплатежами якими користуються на рівні суб'єктів держави, великих підприємств, дрібних підприємств - це не більше ніж спроба вирішити проблему для самого себе, комплексного рішення немає, та й не може бути.

Проблему неплатежів має вирішувати уряд, і тільки воно.

Чому така винятковість - очевидно.

Криза платіжної системи проблема загальнодержавна, серед причин кризи питання є прерогативою Вищої виконавчої влади.

В якості заходів щодо стабілізації платіжного клімату пропонується: формування необхідного обсягу розрахункових інструментів (на початкових етапах не гроші-сурогати).

Сурогати є без інфляційних інструментом.

Грошова емісія призведе до інфляції, тому що великий недолік коштів в економіці.

Відволікання частини коштів з фінансового ринку, посилення контролю за обігом готівкової маси, відповідальність за порушення платіжної дисципліни.

3.3 Перспективи розвитку системи міжнародних розрахнків

Аналізуючи сучасний стан ринку безготівкових розрахунків за експортно-імпортними операціями зберігається тенденція найбільшого використання банківських переказів - 97% і лише 2,5% - акредитиви, а 0,5% - інкасо.

Використання банківських переказів не відповідає на сьогоднішній день темпам розвитку міжнародної торгівлі, сфері надання послуг при укладанні контрактів з іноземними партнерами.

Останнім часом викликала інтерес підприємців така форма розрахунків, як акредитив, що надійніше та безпечніше як для імпортерів, так і для експортерів. Її використання дає гарантії, що, з одного боку, товар чи послуги будуть повністю та своєчасно оплачені, а з другого - що списання коштів із рахунка відбудеться тільки після виконання умов, визначених контрактом.

Той факт, що по КБ “Експобанк” частка акредитивів щодо зовнішніх розрахунків підвищується, підтверджує бажання підприємців захиститися за допомогою цієї форми розрахунків від ризиків потенційної ненадійності закордонного партнера та від економічної чи політичної нестабільності в його країні.

Водночас дії вітчизняного партнера легше проконтролювати і в разі необхідності застосувати до нього відповідні санкції.

Постає питання про те, чому розрахунки за допомогою акредитиву при експортно-імпортних операціях становлять 2,5%.

Тут можна виділити декілька аспектів.

По-перше, при використанні акредитива виникає ряд труднощів організаційного плану.

Передусім вітчизняні банки мають невеликі розміри (загально відомо, що сумарний статутний фонд українських комерційних банків не перевищує статутного фонду одного з великих польських банків), вони мало відомі на світовому ринку.

Тому, коли банком-емітентом виступає український банк, іноземні можуть відмовлятися від підтвердження акредитива.

Якщо навіть договором між експортером та імпортером не передбачено підтвердження банком країни-експортера, західні банки, приймаючи акредитив, або вимагають покриття, що відволікає з обігу кошти та збільшує витрати заявника акредитива, або ж здійснюють платіж тільки після отримання коштів від банку-емітента, що позбавляє акредитив швидкості отримання коштів бенефіціаром. З іншою боку, українські банки теж не завжди погоджуються підтвердити акредитив, емітований іноземним банком.

По-друге, під час використання цієї форми розрахунків суб'єкти підприємницької діяльності повинні враховувати декілька нюансів законодавчого характеру.

Використання акредитивів у зовнішньоекономічних розрахунках, відповідно до Указу Президента України № 566/94 від 04.10 94р.

"Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України”, регламентується “Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів" (UCP) у їх останній редакції (з 05.11.94 р. правила в редакції 1993 року, публікація Міжнародної торговельної палати, тому посилання на них має бути в усіх договорах, що передбачають використання акредитива, а також у тексті самого акредитива.

Але деякі країни (серед них Китай) не визнали UCP та деякі інші публікації МТП, внаслідок чого банки цих держав не приймають посилання на UCP.

Виходом із цієї ситуації може бути включення тексту з UСР в акредитив.

При використанні акредитива також потрібно звертати увагу на відмінності міжнародного та національного українського законодавства.

“Уніфікованими правилами" передбачено можливість використання трансферабельного (переказного) акредитива, що вигідно для експортера, якщо він не є власником товару, а виступає як посередник.

У цьому випадку він може здійснити операцію, не маючи достатньо коштів для закупівлі товару.

Уніфіковані правила містять застереження, які передбачають можливість збереження експортером комерційної таємниці: перший бенефіціар має право замінити своїми комерційними рахунками рахунки і тратти другого бенефіціара на суми, що не перевищують обумовлену в оригіналі акредитива, і за первісними цінами за одиницю товару, передбаченими акредитивом, і після такої заміни рахунків перший бенефіціар може одержати різницю по акредитиву між його рахунками і рахунками іншого бенефіціара.

Тому розрахунки з використанням трансферабельного акредитива досить, привабливі для підприємців, але в українському законодавстві існує цікава колізія: згідно з Інструкцією №22 про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований, тобто використання трансферабельного акредитива фактично заборонене.

Слід зазначити, що ця норма стосується тільки розрахунків у народному господарстві, розрахунки ж за зовнішньоекономічними операціями регламентуються уніфікованими правилами.

До речі, саме заборона використання трансферабельного акредитив в господарському обороті України є одним із чинників, що зменшують інтерес до цієї форми розрахунків з боку вітчизняних підприємців.

Його використання повністю заборонено у розрахунках між резидентами України.

Якщо резидент відкриває трансферабельний акредитив на користь, нерезидента, останній може його використовувати без жодних обмежень з боку українського законодавства, навіть якщо іншим бенефіціаром виступатиме резидент України.

Якщо ж на користь українського експортера відкрито трансферабельний акредитив, він може бути переказаний нерезиденту; але якщо іншим бенефіціаром виступатиме резидент - власник товару, а така ситуація має місце найчастіше, в експортера виникнуть труднощі з боку іншого законодавчого акта - а саме Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” є єдиним законним засобом платежу на території України.

В той же час згідно з UCP валюта акредитива при переказі не може бути змінена.

Внаслідок цього переказ акредитива, відкритого в будь-якій іноземній валюті експортером на користь іншого резидента України, порушує вищевказаний декрет і фактично неможливий. Інша річ, коли валютою платежу по зовнішньоекономічному контракту є гривня. В цьому випадку експортер може переказати акредитив на користь власника товару - резидента.

Але при цьому слід мати на увазі, що розрахунки у гривнях можуть здійснюватися тільки з контрагентами - резидентами країн колишнього СРСР, крім Естонії.

У практичній діяльності існуюча колізія може бути вирішена таким чином: 1. Експортер може укласти з власником товару договір переуступки виручки. Так, згідно з UСР той факт, що акредитив не обумовлює можливості переведення, не повинен утискати права бенефіціара на переуступку виручки, на яку він має або може мати право. 2. Експортер може відкрити зустрічний акредитив у гривнях на користь виробника на умовах, найбільш наближених до умов первісного акредитива. 3. Отримання кредиту в банку теж є одним із шляхів, але без використання додаткових ліквідних активів як застави він неможливий, тому що сам акредитив не може бути предметом застави. 4. Можливий випадок, коли імпортер укладає з банком експортера договір-доручення, згідно з яким кошти імпортера в сумі контракту переказуються на рахунок у цьому банку на обумовлений термін та з відомим рівнем доходу.

При цьому імпортер доручає банку видати гарантію експортеру для проведення конкретної операції; забезпеченням гарантії мають бути кошти імпортера на цьому рахунку.

І вже експортер, маючи банківську гарантію, може укладати угоду з постачальником необхідних імпортерові товарів.

Усі наведені схеми мають свої як переваги, так і недоліки.

Використання якоїсь із них можливе лише з урахуванням відносин та ступеня довіри між конкретними імпортером і експортером, а також між експортером та його банком.

По-третє, слід зазначити, що використання акредитива - чи то простого, чи то трансферабельного - досить багато коштує порівняно з іншими формами розрахунків.

Підприємці повинні відшкодувати банкам поштово-телеграфні витрати, оплату послуг системи СВІФТ, а крім того - сплатити комісійні, середні тарифи яких по банках України.

Дозволити переказ експортних акредитивів, відкритих на користь резидентів в іноземній валюті, іншим бенефіціарам, які також виступають резидентами України, для чого внести відповідні зміни до валютного законодавства України.

Доцільною була б своєрідна спеціалізація одного з великих українських банків на проведенні міжнародних розрахунків із застосуванням саме акредитива.

Для цього він повинен регулярно проходити міжнародну аудиторську перевірку, отримуючи певний рейтинг, мати розгалужену систему кореспондентських відносин з провідними банками різних країн світу та за рахунок залишків на власних НОСТРО-рахунках гарантувати виконання акредитивів, емітованих чи то підтверджених ним.

З одного боку, така спеціалізація потребує дуже багато зусиль та попередніх витрат, але слід зважати на те, що авізування акредитиву приносить біля 0,1%, а відкриття чи підтвердження: 0,2-0,3% комісійних від його суми.

Хоча такий процент і здається зависоким для підприємця, про що вже йшлося, але ж це плата за надійність та безпечність.

Суб'єктам господарської діяльності України можна порекомендувати погоджуватися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, якщо акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іншими відомими іноземними банками, платоспроможність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності.

В іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам.

Також із метою більш кваліфікованого управління фінансовими ресурсами вітчизняним підприємствам необхідно сміливіше використовувати схеми торгового фінансування, які пропонуються українськими банками: фінансування імпортних контрактів (українському підприємству-імпортеру надається можливість здійснити оплату отриманого товару вже після його реалізації на внутрішньому ринку - в цьому випадку банк відкриває акредитив певному підприємству або надає гарантію з відстрочкою платежу з підтвердженням акредитива зарубіжними банками в рамках кредитних ліній, що відкриті українському банку); фінансування експортних контрактів (підприємства-експортери можуть фінансуватися на етапі виробництва експортної продукції, що дозволяє виробити необхідну продукцію без відволікання власних коштів.

У цьому випадку банк надає фінансування у формі кредиту за умови, що формою розрахунків за контрактом є акредитив відомого іноземного банку, який відкрито на користь українського експортера (перед експортне пряме фінансування).

Якщо кредит іноземного банку надається для фінансування експорту українського виробника, то за наявності акредитива вітчизняний банк надає гарантію повернення кредиту іноземному банку (передекспортне фінансування за рахунок коштів іноземного партнера або банку).

За умови, що в експортному контракті передбачена оплата відвантаженого товару акредитивом, який відкрито іноземним банком на користь підприємства-експортера з відстрочкою платежу, український банк видає цьому підприємству кредит після надання ним пакета відвантажувальних документів (постекспортне фінансування).

Використання цих продуктів та послуг при імпортних операціях забезпечить підприємствам ряд переваг:

· зниження кредитних ризиків за рахунок відмови від авансових платежів, зниження ризику країни та юридичних ризиків у зовнішньоторгових контрактах,

· забезпечення гарантії оплати постачальнику тільки за умови постачання товару у чіткій відповідності з номенклатурою, якістю та строком відвантаження.

Істотно знижується вартість фінансування порівняно з простим кредитуванням, з'являється можливість отримати відстрочку оплати за поставлений товар, продемонструвати партнерам свою обізнаність в галузі організації розрахунків за торговими угодами, а також підтвердити свою платоспроможність.

Переваги від використання інструментів торгового фінансування отримують і українські експортери.

Їм гарантується отримання оплати від банку за поставлений товар при виконанні умов контракту з відвантаження товару, швидка процедура отримання оплати за поставлений товар після відвантаження.

Підвищується конкурентоспроможність товару за рахунок пропозиції різних форм оплати за товар без підвищення ризику несплати, з'являється можливість отримання фінансування для купівлі товару за рахунок трансферабельних або компенсаційних акредитивів.

Таким чином, використання запропонованих форм міжнародних розрахунків дозволить більш кваліфіковано та ефективно управляти грошовими ресурсами українських підприємств при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності, а також підвищити ефективність бізнесу шляхом застосування нових інструментів торгового фінансування.

Висновок

Міжнародні розрахунки - регулювання платежів на грошові вимоги і зобов'язання, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн.

Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншою - щоденну практичну діяльність банків по їх проведенню.

Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється національним законодавством, з іншою - визначається практикою, що склалася, яка існує у вигляді встановлених правил і звичаїв або закріплюється окремими документами.

Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням операцій через банки.

Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх в контракті.

Відповідно до практики, що склалася, в даний час застосовуються наступні основні форми міжнародних розрахунків:

· документарний акредитив,

· інкасо,

· анківський переказ,

· відкритий рахунок,

· аванс.

Крім того, здійснюються розрахунки з використанням векселів, чеків і кредитних карток.

На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд чинників:

· вид товару, що є об'єктом зовнішньоторговельної операції (форми розрахунків відрізняються при постачаннях машин і устаткування або, наприклад, продовольства);

· наявність кредитної угоди;

· платоспроможність і репутація контрагентів по зовнішньоекономічних операціях, що визначає характер компромісу між ними;

· рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках.

Форми міжнародних розрахунків, які розроблені міжнародною практикою є свого роду захисними методами від валютних ризиків і відрізняються один від одного механізмом, ступенем гарантованості і формою участі в розрахунках банків.

Тому необхідно вибрати таку форму розрахунку, яка незалежно від економічної і політичної стабільності країни-контрагента давала б можливість захистити інтереси як експортера так і імпортера.

Кожній формі міжнародних розрахунків властиві свої переваги і недоліки.

Відкритий рахунок, в свою чергу не вимагає від імпортера відвернення грошей з обороту, тому як дає можливість розрахуватися з постачальником через деякий час після реалізації товарів.

Акредитивна і інкасова форма розрахунків не мають таких недоліків (є надійнішими), але проводяться за участю банківських установ, що приводить до значного дорожчання таких форм розрахунків.

У даній роботі була розкрита суть міжнародних розрахунків, розглянуті вживані в даний час основні форми міжнародних розрахунків (акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, аванс, а так само розрахунки з використанням векселів, чеків і кредитних карток), механізм їх здійснення і чинники що впливають на вибір тієї або іншої форми розрахунків.

При чому основний акцент був зроблений на двох формах розрахунків - акредитиві і інкасо - як найбільш поширених формах міжнародних розрахунків, і які найбільшою мірою задовольняють вимоги проведення розрахунків як експортерів, так і імпортерів.

Так само було розглянуте положення України в системі міжнародних розрахунків.

Було з'ясовано яка форма розрахунків найбільш прийнятна для України згідно її політико-економічному положенню на сучасному етапі.

Були проаналізовані основні проблеми проведення розрахунків, проблеми співвідношення національного законодавства і міжнародного законодавства по здійсненню зовнішньоекономічної діяльності, а також перспективи і шляху їх подолання.

Економічні, політичні, культурні зв'язки між країнами породжують грошові вимоги і зобов'язання, платежі по яких підлягають регулюванню.

З цією метою застосовуються різні форми міжнародних розрахунків.

Вибір форми розрахунків визначається поряд чинників. Деякі форми розрахунків вигідніші експортеру, інші імпортеру.

Размещено на Allbest.ru