Лізингові операції банку

Має місце також неконкретність у визначенні операцій з лізингу в існуючих законодавчих актах. Насамперед, це стосується оперативного лізингу, що дає підстави для різного його трактування, а в деяких випадках - до неправильного віднесення до фінансового лізингу, що, в свою чергу, призведе до ускладнення фінансових можливостей лізингодавця.

Так, в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» -стаття 1 «Визначення термінів» даються такі трактування оперативного і фінансового лізингу. Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

-- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

-- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

-- якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

-- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Новим положенням вказаного вище Закону є також те, що, незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу чи ні, платник податку має право при укладенні договору визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. На жаль, у такій новій редакції Закону, на відміну від існуючих раніше старих термінів, відсутній головний критерій віднесення операцій до того чи іншого виду лізингу - якщо в договорі передбачено перехід права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до лізингоотримувача, то лізинг фінансовий, а якщо ні - то оперативний.Тому можливі випадки, коли оперативний лізинг можуть віднести до фінансового разом з витікаючими звідси податковими зобов'язаннями.

Наприклад, лізингодавцю вдалося такого клієнта, який взяв в оперативний лізинг майно на умовах сплати за період дії договору суму, що перевищує первинну його вартість. У такому разі буде виконана одна з умов віднесення договору до фінансового лізингу, хоча лізингодавець не планує передавати об'єкт договору у власність і оподатковувати його передачу як продаж. Виходячи з цих міркувань, на нашу думку, доцільно було б зберегти критерій власності на об'єкт лізингу, який існував раніше.

Отже, на наш погляд, має місце деяка неузгодженість прав і зобов'язань суб'єктів лізингових відносин, а також деяке порушення, недостатня захищеність прав лізингооджержувача. У зв'язку з цим для вирішення питання прав власності щодо предмету лізингу, доцільно передбачити можливість іншого варіанту, крім повернення його лізингодавцю. З цією метою слід внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг", а саме: у пункт 5 частини 2 статті 10 «Права та обов'язки лізингодавця» і пункт 7 частини 2 статті 11 «Права та обов'язки лізингоодержувача» доповнити словами «якщо інше не передбачено умовами договору лізингу». Тоді за взаємною згодою учасників лізингової угоди можна і не повертати об'єкт лізингу після закінчення строку договору, а залишити лізингоодержувачу.

Законодавчі норми щодо оперативного лізингу теж не передбачають отримання права власності на техніку або обладнання після закінчення лізингової угоди. Тоді лізингова компанія шукає іншого покупця, хоча лізингоодержувач може бути зацікавлений у придбанні залишкового майна. Проте через неможливість здійснення такої операції він змушений часто оформляти таку покупку через іншу (підставну) юридичну особу. Звичайно, це ускладнює лізинговий бізнес.

Потрібно також привести українське законодавство з лізингу у відповідність до міжнародного, насамперед, європейського. Саме таке завдання ставиться перед Асоціацією „Українське об'єднання лізингодавців", створеної у вересні 2008 р. Україна поки що не приєдналася до Конвенції ЮНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, Конвенції "Про міжнародні гарантії у відносинах з рухомим обладнанням", Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення та Кіотської Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур. Тому діючий в Україні механізм оподаткування операцій при міжнародному лізингу надто жорсткий і не відповідає загальноприйнятим світовим стандартам, передбаченими вищевказаними конвенціями. Зокрема нині лізингоодержувачі сплачують за об'єкти міжнародного лізингу безліч податків і платежів: мито на імпорт, акцизний збір, ПДВ. Виключення складають договори операційного лізингу строком до одного року, коли мито не сплачується.

3.2 Вдосконалення інформаційної бази щодо лізингу

В Україні лізинг почав формуватися на початку 90-х років минулого століття. Проте і до нині в країні відсутня необхідна достовірна інформаційна база не тільки по кількісних, а й по якісних показниках, що характеризують вітчизняну лізингову діяльність. Державні статистичні органи не мають даних по обсягах лізингових послуг, кількості укладених, виконаних і невиконаних договорів, джерелах фінансування, вартості техніки і обладнання, переданого у лізинг тощо у розрізі видів економічної діяльності, суб'єктів господарювання та економіки в цілому.

Це значно утруднює проведення наукових аналітичних досліджень з лізингу, вироблення і прийняття оперативних і зважених виробничих рішень, управління лізинговою діяльністю. Для створення належного інформаційного забезпечення лізингової діяльності необхідно здійснити комплекс заходів з таких напрямів:

-- удосконалення статистичної звітності, формування інформаційного банку даних, пропаганда та розповсюдження інформації, надання дорадницьких, просвітницьких послуг з лізингу (рис. 9).

Розглянемо їх послідовно і детальніше.

У Загальнодержавному табелі (переліку) форм державних статистичних спостережень для об'єднань, підприємств, організацій та установ України всіх форм власності на 2008 рік, розробленому і затвердженому Державним комітетом статистики України (наказ 14. 01. 2008 р. № 10) на виконання Указу Президента України „Про державний комітет статистики України" від 19 січня 2007 р. №60/2007, містяться 217 форм державних статистичних спостережень за і 8 розділами (у томі числі: статистика інвестицій; статистика основних засобів; статистика сільського та рибного господарства; статистика фінансів підприємств). Однак, жодних даних про лізингову діяльність в цілому по країні, регіонах, по видах економічної діяльності, галузях економіки у вказаних формах не наводиться.

Така негативна ситуація щодо інформаційного висвітлення лізингу пояснюється рядом причин. Нами встановлені основні з них. По-перше, лізингові операції не підлягають ліцензуванню, а лізингові компанії не є чисто „лізинговими", вони паралельно можуть займатися іншими видами діяльності, які є основними і за обсягом значно перевищують лізингові операції.

По-друге, дуже часто операції продажу на виплату - в розстрочку відносять до лізингових.

По-третє, має місце навмисне уникання укладання договорів лізингу і підміна їх на договори купівлі-продажу на виплату або договори-оренди через недосконалі оподаткування, нормативно-правову базу тощо.

По-четверте, зустрічаються випадки, коли зареєстрована компанія по наданню лізингових послуг, але фактично займається іншими видами діяльності. За нашими розрахунками, в Україні лише кожен 5-7 суб'єкт господарювання від усіх задекларованих реально надає лізингові послуги.

Проте дія всіх цих та багатьох інших факторів не повинні бути причиною не відображення лізингової діяльності у державній статистичній звітності. В останні роки зроблені певні кроки по започаткуванню та впорядкуванню інформації щодо лізингу, зокрема фінансового. Так, згідно Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено фінансовий лізинг. При цьому у 2006 р. відповідним Указом Президента України було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, або скорочено - Держфінпослуг. Зазначена комісія займається регулюванням ринку фінансових послуг, здійснює нагляд за небанківськими фінансовими установами, що надають такі послуги і в тому числі з фінансового лізингу, а також створенням інформаційної бази. Для цього Держфінпослуг затвердила "Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній".

Завдяки прийнятим заходам у першому кварталі 2007 р. запроваджено реєстрацію фінансових компаній.

Перспективним і таким, що відповідає вимогам сьогодення, є створення, можливо, на базі крупної лізингової компанії, міжобласного лізингового центру, який, міг би розробляти та розповсюджувати різні методичні рекомендації, методики з лізингу, створення інформаційного банку даних. Останній має містити інформацію про попит підприємств, у тому числі аграрних на техніку та обладнання, її пропозицію і постачальників, лізингодавців та лізингоотримувачів, умови здійснення лізингових операцій тощо. Не менш важливим питанням є забезпечення доступності, якості інформації, насамперед, звітних даних. Нині навіть ті форми звітності, які не містять інформацію,що становить державну чи комерційну таємницю, практично не доступні, розпорошені по різних відомствах (статистична, фінансова звітність), їх показники часто не ув'язані між собою. Слід зазначити, що раніше, до реформування бухгалтерського обліку і звітності складені річні звіти господарств, які містили найбільш повну інформацію виробничо-фінансового напряму, здавалися в органи управління сільського господарства (районні, обласні, національні). Тут вони ретельно перевірялися на предмет взаємозв'язки складових частин (розділів, таблиць), показників звіту щодо виробничої та фінансової частин, зводилися передавалися у вище стоячу організацію. Такий підхід забезпечував більшу достовірність даних і кращий доступ до них.

Ефективне застосування лізингового механізму та активізація лізингової діяльності потребують організації надання кваліфікованих порад, роз'яснень професійних дорадників, проведення відповідного навчання. Це пояснюється тим, що ринок лізингових послуг в Україні почав розвиватися порівняно недавно і розуміння його вимагає певного рівня знань і навичок. Як вже зазначалося, результати проведеного нами соціологічного обстеження керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств Київської області показали, що кожен дев'ятий із них не знає взагалі, що таке лізинг. Тільки 32,5% знає, що таке фінансовий, 22,9% - оперативний, 19,9% внутрішній і 24,7 -- міжнародний лізинг.

Крім того, механізм укладання, дії лізингових угод і нарахування лізингових платежів непростий. Кожен вид лізингу має свої сильні та слабкі сторони, які потрібно знати та вміло використовувати. Наприклад, при укладанні договорів з фінансового лізингу з тривалим строком дії можливі випадки швидкого морального зносу лізингового майна під дією науково-технічних досягнень, хоча орендні платежі не можна припиняти, бо, згідно укладеній угоді, слід виплатити всю вартість його амортизації. У такому разі доцільно укладати угоди з оперативного лізингу, оскільки термін дії її коротший і менший від амортизаційного строку (як правило, від 2 до 5 років).

Отже, виходячи з викладеного вище, необхідно постійно проводити навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників лізингових компаній, потенційних і реальних клієнтів, постачальників техніки та обладнання з питань фінансування, бухгалтерського обліку, оподаткування, менеджменту, правових питань тощо. Різні види і форми навчання та пропаганди лізингу можуть проводитися спеціалістами провідних лізингових компаній, їх асоціацій, аграрних дорадчих служб, банків тощо.

Висновки

Залучення різних джерел фінансування інвестиційних процесів є головним питанням сьогодення. Однією з нових форм фінансування є лізинг, який з одного боку, дозволяє залучити вільні грошові фінансові ресурси, з іншого - є механізм оновлення основних фондів, який у всьому світі використовується банками як різновид фінансової послуги і в той же час є самостійною галуззю небанківського фінансування. Основні переваги лізингу у порівнянні з іншими видами інвестування:

інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає можливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижують оподаткований прибуток.

Розвиток цього напряму банківської діяльності характеризує повільністю, суперечливістю та непрозорістю за вартісними показниками діяльності лізингових компаній. Розбіжність між реальним обсягом вартості наданих лізингових послуг та потенційним попитом, низький показник застосування лізингу для оновлення основних фондів підприємствами визначають актуальність застосування лізингу насамперед у банківській сфері, яка є найбільш інвестиційно привабливою.

Через недосконалість законодавства та низьку прибутковість фінансового лізингу в цей бізнес направляється незначна частка фінансових ресурсів, насамперед банківських. На цьому сегменті ринку працює небагато підприємств, головним видом діяльності яких є надання послуг з фінансового лізингу.

Під час здійснення лізингових операцій перед комерційними банками постають проблеми, аналогічні проблемам кредитування. У першу чергу, це недостатня кількість платоспроможних позичальників та збитковість: за даними Державного комітету статистики, 34,5% загальної кількості підприємств є збитковими. Існує висока ймовірність несвоєчасного одержання лізингового платежу за користування майном, через що банки змушені формувати спеціальні резерви.

Отже можна зробити висновок, що на загальнодержавному рівні лізинг витупає не лише засобом стимулювання реалізації нової техніки і прискорення оновлення основних фондів, а й дає поштовх до розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.

Список використаних джерел

банківський лізинг економічний

1. Закон України «Про фінансовий лізинг»: прийнятий Верховною Радою України 11 грудня 2006 р. N1381-IV зі змінами і доповненнями. //Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 15.

2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятий Верховною Радою України 22 травня 1997 р. N 283/97 ВР зі змінами, внесеними Законом України від 24.12.02 р. № 349-15 //Все про бухгалтерський облік. -2006. - N 12. - с. 88.

3. Аналіз банківської діяльності: Підручник / [А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.]; за ред. А.М. Герасимовича. - К.КНЕУ, 2007. - 599 с.

4. Різник В. Придбання лізингоодержувачем предмета лізингу: законодавство та практика його застосування // Лізинг в Україні. - 2010. - № 3. - с. 11-15.

5. Різник В. Загальні положення про укладення договорів лізингу у сфері банківської діяльності // Вісник Національного банку України. - 2009. - № 4. - с. 28-31.

6. Підсумки діяльності лізингодавці [Електронний ресурс]: Українське об'єднання лізингодавці. - Режим доступу: http://www.leasing.org.ua/ua/bulletin.

7. Бадзим О.С. Удосконалення функціонування ринку лізингових послуг / О.С. Бадзим // Актуальні пробулеми економіки. - 2013. - № 9. - с. 182-190.

8. Вітт О. Пробулеми і перспективи розвитку лізингу в Україні / О. Вітт // Ринок цінних паперів України. - 2011. - № 3/4. - с. 51-54.

9. Чукурна О. Досвід використання лізингових операцій в банківській сфері / О. Чукурна // Економіст. - 2011. - № 11. - с. 22-25.

10. Сисоєва Л. Взаємодія лізингових компаній з банківськими установами / Л. Сисоєва // Формування ринкових відносин в Україні. - 2013.- № 4. - с. 96 - 99.

11. Дорофеєва О.В. Організаційні аспекти управління фінансовими ризиками лізингових компаній // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 6 (48).

Додаток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Специфіка лізингових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Організація лізингового процесу

Таблиця 1. Аналіз структури активів банку, тис.грн.

Таблиця 2. Аналіз структури зобовязань банку, тис.грн.

Таблиця 3. Аналіз власного капіталу банку, тис. грн.

Таблиця 4. Структура доходів банку тис., грн.

Рис. 3. Динаміка надання послуг фінансового лізингу за 2010-2013 рр.

Рис. 4. Динаміка діючих договорів фінансового лізингу 2010-2013 рр.

Рис. 5. Вартісний розподіл діючих договорів фінансового лізингу станом на кінець ІІІ кв. 2012-2013 рр., за терміном їх дії (млн. грн.)

Рис. 6. Розподіл вартості чинних договорів фінансового лізингу за галузями станом на 30.09.12 (млн. грн., %)

Рис. 7. Розподіл вартості чинних договорів фінансового лізингу за галузями станом на 30.09.13 (млн. грн., %)

Рис. 8. Розподіл чинних договорів фінансового лізингу за обладнанням станом на кінець ІІІ кв. 2012-2013 рр. (млн. грн.)

Таблиця 5. Розподіл джерел фінансування лізингових операцій за січень-вересень 2012-2013 рр.

Рис. 9. Структура джерел фінансування лізингових операцій за 2013 рік

Рис. 10. Вартісний розподіл лізингових платежів за звітний період

Таблиця 6. Лідери на ринку лізингових послуг

Размещено на Allbest.ru