Низька внутрішня функціональна ефективність системи проявляється в слабкій інформаційній взаємодії фондів, а також в дублюванні фондами окремих функцій (збір внесків та контроль за їх сплатою, обробка звітності, облік платників). Окрім того, адміністрування окремими юридичними особами подібних за ознаками ризиків, зокрема ризиків втрати здоров'я, призводить до додаткового зростання адміністративних видатків.

Низький рівень охоплення системою пояснюється високим рівнем тінізації економіки. Тіньова економіка включає три основні сегменти: 1) протизаконна економічна діяльність, в якій держава не зацікавлена і протидіє їй; 2) економічна діяльність, в якій держава зацікавлена, проте не має ефективних засобів для виведення її з тіні; 3) економічна діяльність на рівні домогосподарств, що найбільш важко піддається оцінці. Система соціального страхування відіграє важливу роль в позиціонуванні суб'єктів економічної діяльності, що знаходяться в другому і третьому секторах.

Розрахунки обсягу тіньового сектора вітчизняної економіки, що базуються на офіційній статистиці, показують рівень у 20% ВВП. Альтернативні оцінки рівня тінізації української економіки суттєво різняться. Зокрема, за висновками дослідження, проведеного зарубіжними експертами на основі даних Світового банку за 1999-2000 pp., рівень тінізації ВВП України перевищував 50 %. Рівень охоплення системою прямо показує низьку ефективність фіскальних та мотиваційних засобів, що застосовуються для підвищення доходів страхових фондів. Зовсім не застосовуються системні засоби.

В системі державного контролю для поліпшення ситуації застосовується лише частина можливого інструментарію, а саме: на законодавчому рівні встановлено відповідальність за несплату внесків; установам, що відповідають за збір внесків, надані права органів стягнення. Проте практично не забезпечена взаємодія органів, що виконують фіскальні функції. Потребує суттєвого удосконалення система державного контролю у сфері соціально-трудових відносин (зокрема, щодо виявлення неправомірних трудових відносин, щодо державного регулювання та контролю за дотриманням законодавства про оплату праці тощо), потребують суттєвого спрощення процедури сплати страхових внесків та подання звітності [23].

Щодо застосування мотиваційних механізмів, то нині майже за всіма видами соціального страхування встановлено пряму залежність розмірів страхових виплат від участі застрахованої особи у формуванні страхових фондів, а також визначено рівень верхнього обмеження розміру заробітної плати, з якої сплачуються та на яку нараховуються страхові внески. Хоча мотиваційні механізми поки що спрацьовують недостатньо ефективно.

Сума мотивацій щодо сплати страхових внесків, як узагальнююча економічна категорія, характеризується попитом на послуги системи соціального страхування. Навіть за умови обов'язковості сплати страхових внесків ця категорія діє і визначає економічну поведінку застрахованих осіб. Це відбувається опосередковано через роботодавців, які, в свою чергу, прагнуть мінімізувати витрати на сплату обов'язкових платежів. Окрім того, за період глибоких економічних змін в суспільстві поступово вкоренилась психологія недовіри до державної системи соціального захисту та поширився ліберальний образ мислення, що має певні тенденції до сприйняття ідеології самозабезпечення як головного принципу виживання за певних негативних несприятливих обставин.

Проте низький попит на послуги системи соціального страхування має й інші причини. Зокрема, низький розмір страхових виплат, що пропонуються системою соціального страхування, а також те, що статус застрахованої особи практично не застосовується в життєдіяльності особи до тих пір, поки вона не починає претендувати на страхові виплати чи певні послуги, які надаються страховими фондами.

Істотною вадою сучасної системи соціального страхування є те, що в ній практично не застосовуються чинники системного характеру. Сама система є адміністративно розрізненою за головними функціями, що нею виконуються. При цьому не забезпечені умови для її діяльності як цілісного технологічного комплексу. Неузгоджуються між собою процедури зі сплати внесків та подання звітності за всіма видами страхування. Не встановлено залежність страхових виплат за одним видом страхування від сплати внесків за всіма видами. Залишається нівельованою роль статусу особи як застрахованої в системі соціального страхування при визначенні її соціального статусу.

Серед проведених системних заходів необхідно відмітити ті, що певною мірою забезпечують взаємодію системи соціального страхування зі сферою економічної діяльності її суб'єктів. Зокрема, запроваджуються накопичувальні складові пенсійного страхування, надається допомога роботодавцям у створенні додаткових робочих місць тощо. Проте ці заходи спрямовані лише на частину секторів ринку, що потребують охоплення.

За десять років від початку докорінних змін у системі соціального страхування існує низка позитивних аспектів: принципово змінено правові, організаційні та фінансові механізми функціонування системи, ліквідовано заборгованості за основними видами страхових виплат, а їх розміри щороку зростають. Вперше в Україні запроваджено управління фондами соціального страхування на паритетних засадах представниками держави, роботодавців та застрахованих осіб, тобто представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів. Таке управління дозволяє сторонам соціального партнерства спільно вирішувати питання діяльності системи з урахуванням інтересів кожної сторони, що сприяє більшій її прозорості, підзвітності, фінансовому контролю.

Відповідно до чинного законодавства, соціальні ризики, що приймаються на страхування, сформовані в групи за спільними ознаками. Фінансове і адміністративне обслуговування кожної групи ризиків здійснюється відповідними страховими фондами, що створені у формі юридичних осіб - самоврядних неприбуткових організацій. Особливе місце серед фондів займає Пенсійний фонд України, що функціонує нині як орган центральної виконавчої влади, а його реорганізацію у самоврядну неприбуткову організацію передбачено через п'ять років після набуття чинності Законом України про "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Проте розбудову системи не завершено. Вплив на економіку від запровадження п'ятого виду страхування (медичного), в силу необхідності встановлення додаткових обов'язкових нарахувань на фонд оплати праці, непередбачуваний. При цьому, для подальшого розвитку та вдосконалення системи не достатньо внутрішніх ресурсів фондів, а державні ресурси, на жаль, обмежені.

Одним із найбільш комплексних завдань щодо подальшого розвитку системи загальнообов'язкового державного соціального страхування є запровадження цілісної системи звітності, фінансового обліку та державного контролю в сфері соціального страхування. Система має забезпечити, окрім інших функцій, збирання страхових внесків у формі консолідованого платежу, що отримав назву „єдиний страховий внесок".

Спеціалістами дається різна характеристика такого внеску та по-різному прогнозується його вплив на майбутній фінансовий стан системи. Очевидним є скорочення адміністративних видатків за умови виконання процедури збору єдиного внеску одним органом замість чотирьох, як це відбувається нині. Однак не зовсім переконливими є твердження про можливість зменшення навантаження на фонд оплати праці у разі лише механічного запровадження єдиної процедури збору. Природа цього процесу має бути досліджена значно ґрунтовніше. Про це свідчить також досвід Російської Федерації, де нещодавно було запроваджено єдиний соціальний податок і що практично не змінило фінансовий стан страхової системи.

Незаперечним є те, що єдиний страховий платіж має дві складові - частину, що вираховується із заробітної плати працівника, та частину, що додатково нараховується роботодавцем на фонд оплати праці. Обидві складові сплачуються одночасно та розподіляються у відповідних пропорціях по фондам соціального страхування.

Проте об'єднання обох складових в єдиний страховий внесок, у крайньому випадку, може бути тільки умовним задля досягнення технологічної зручності.

Так, під час аналізу механізмів застосування на практиці переваг кожної з цих складових, зокрема при обговоренні необхідності переходу до паритетності сплати страхових внесків, часто поза увагою залишаються принципові відмінності, що існують між цими двома різними по суті видами обов'язкових платежів.

По-перше. Внесок працівника є прямим видом обов'язкового платежу, що відраховується з найважливішого виду особистих доходів - заробітної плати. Внесок роботодавця на користь найманого працівника є непрямим видом обов'язкового платежу, що нараховується на фонд оплати праці та включається до валових витрат виробництва, які, в свою чергу, фінансуються за рахунок кінцевих споживачів товарів та послуг, якими є переважно працівники.

У цьому разі більша частина витрат роботодавця на сплату страхових внесків компенсується саме у такий спосіб. Відповідно, найманий працівник із заробітної плати витрачає нетто на компенсацію витрат роботодавця майже ту суму, яку попередньо на його користь сплатив роботодавець до страхових фондів. Це означає, що сплата страхових внесків здійснюється переважно за рахунок заробітної плати працівника.

Розмір цієї частини залежить від структури витрат працівника, до якої можуть входити, окрім товарів вітчизняного виробництва, також товари імпорту, або товари та послуги вітчизняного виробництва, що не включають у собівартість соціальних платежів (продукти харчування з підсобних господарств, що продаються на міських ринках). Проте цей розмір в середньому не може становити менше 50%, адже в іншому випадку довелося б констатувати, що обсяги вітчизняного виробництва товарів та послуг для населення менші за обсяги відповідного імпорту та обсяги товарів і послуг, що вироблені фізичними особами, які не сплачують соціальних платежів, або сплачують за надзвичайно пільговими ставками.

По-друге. Природа виплат із солідарного пенсійного фонду (що загалом становлять понад 80% платежів страхової системи) має подвійний характер. В одних випадках це справді відкладений заробіток, а в інших - сума страхового платежу, що здійснюється шляхом перерозподілу від тих, у кого заробіток був високий до тих, у кого заробіток був малий, або до тих, хто раніше вийшов на пенсію, або до тих, хто проживе на пенсії значно довше за інших. Завдяки значним перерозподільчим процесам такого типу розмір відкладеного заробітку конкретної особи може становити не більше 50% суми реально сплачених на її користь внесків. В інших випадках для осіб, на чию користь здійснюється перерозподіл страхового пенсійного фонду, встановлений порядок нарахування пенсій забезпечує такий розмір страхових виплат, що в сумі перевищує розмір сплачених страхових внесків на користь конкретної особи, яка належить до цієї категорії.

Таким чином застрахована особа покриває за рахунок власної заробітної плати щонайменше половину витрат на сплату страхових внесків і при цьому претендує на цю саму половину при досягненні нею пенсійного віку через механізм солідарності поколінь.

Роботодавець за рахунок механізмів фінансування, що виникають у процесі товарообігу (страхові внески, що включені у вартість товару, можуть покриватись за рахунок покупців - юридичних осіб, або за рахунок пенсіонерів та інших категорій покупців), фактично сплачує другу половину страхових внесків та забезпечує, таким чином, фінансування тих пенсій, що виплачуються за рахунок перерозподільчих процесів всередині солідарної пенсійної системи.

Сума прямих та непрямих витрат на фінансування солідарних страхових фондів з тимчасової втрати працездатності, а також на випадок безробіття, що здійснюються за рахунок заробітної плати, оцінюється таким самим шляхом, тобто через структуру платіжного попиту найманих працівників і, в середньому, становить також не менше 50% фонду оплати праці (тобто, середньостатистичний працівник витрачає у поточному періоді щонайменше 50% своєї заробітної плати на придбання товарів та послуг вітчизняних виробників, які є платниками страхових внесків). При цьому, на етапі фактичної сплати внесків в цих випадках пропорція вже зміщена в бік частки внесків, що вираховуються безпосередньо із заробітної плати найманого працівника (32/2 проти 2,1/0,5 та 2,9/05).

Страхування на випадок виробничої травми є страхуванням відповідальності роботодавця перед третьою особою, якою виступає найманий працівник. Тому платежі до відповідного фонду здійснюються винятково за рахунок нарахувань на фонд оплати праці.

В сумі реальні витрати на фінансування страхової системи розподіляються фактично порівну між працівником та роботодавцем. При цьому страхові внески, що здійснюються роботодавцем, мають більше ознак соціального податку, ніж страхового внеску. Пояснюється це тим, що вони в проміжку часу, необхідному для накопичення застрахованою особою пенсійних прав (або прав на іншу страхову виплату) практично цілком задіяні для фінансування перерозподільчих процесів в солідарних фондах, тоді як внески з заробітної плати працівника в цьому ж проміжку часу спрямовуються безпосередньо на відшкодування витрат, що зумовлені виключно настанням страхового випадку для конкретної особи (при розрахунку за касовим методом).

Тому, говорячи про об'єднання страхових внесків в єдиний платіж необхідно розуміти це лише як процедурне об'єднання різних за своєю природою платежів. І що не менш важливо розуміння цього дає можливість підійти до вирішення питання про механізми регулювання розмірів страхових платежів та підказує можливий фіскальний інструментарій для забезпечення зростання доходів страхових фондів і зменшення навантаження на фонди оплати праці підприємств у майбутньому.

При цьому, зрозуміло, що фіскальний інструментарій розглядається виключно як складова комплексних заходів, котрі необхідно здійснити для поліпшення ситуації у сфері соціального страхування.

До головних засобів фіскального регулювання та оптимізації соціальних платежів можуть належати такі.

1. Здійснення динамічного переходу до паритетності у сплаті внесків на соціальне страхування за відповідного підвищення заробітної плати.

Зрозуміло, що здійснення такого переходу у позабюджетній сфері ускладнене діючими умовами та порядком встановлення розмірів заробітної плати на підприємствах недержавної форми власності. Проте механізм такого переходу може бути запропонований. Він полягає у запровадженні індикативної тарифної сітки для недержавного сектора та одночасному встановленні відповідних механізмів регулювання ставки внеску, що здійснюється за рахунок роботодавця.

При цьому результат буде майже нульовий, якщо не зафіксувати частку внеску, що здійснюється за рахунок найманого працівника в межах половини діючої загальної ставки внесків на соціальне страхування, тобто 20-22%, надавши тим самим цій частині внесків більшого страхового змісту; надалі регулювання сукупної ставки внесків на соціальне страхування здійснювати виключно шляхом регулювання розміру внеску, що здійснюється за рахунок роботодавця, надавши тим самим цій частині внесків більшого змісту соціального податку.

Що це дасть? Спершу це встановить чіткі правила гри - якщо підвищується (зменшується) ефективність системи соціального страхування, то при цьому зменшується (відповідно, підвищується) лише частка внеску роботодавця, а частка внеску працівника завжди залишається незмінною і забезпечує йому статус застрахованої особи, яка має право на страхові виплати.

При цьому, як було показано вище, для найбільш продуктивної частини населення забезпечуватиметься баланс між внесками конкретного працівника та здійсненими йому страховими виплатами, що важливо для сприйняття страхової системи як справедливого механізму соціального захисту.

Частка внеску роботодавця може зменшитись до кількох відсотків за умови, якщо чисельність платників внесків перевищить вдвічі чисельність отримувачів пенсій та інших страхових виплат. При цьому коефіцієнт заміщення становитиме в середньому 40-44%. Якщо в майбутньому пенсійні доходи матимуть додаток ще з добровільної системи, то основна частина непрацездатного населення матиме гідний рівень життя. Хоча про такий стан справ можна лише мріяти, але цей приклад показує основний регуляторний механізм, що отримується в результаті паритетного розподілу страхових внесків.

2. Врахування того, що під час реалізації внутрішньої політики окремо взятого підприємства в недержавному секторі економіки щодо мінімізації валових витрат, роботодавець виступає основним ініціатором і зацікавленою особою у створенні тіньових механізмів оплати праці.

Так, статистичні дані показують, що у 2002 р. внески до Пенсійного фонду в 43% випадків сплачувались із заробітної плати, меншої за 200 грн. Встановлення чітких правил гри під час визначення обов'язків роботодавців щодо сплати своєї частини страхових внесків є необхідною умовою як для роботодавця при плануванні заходів щодо мінімізації валових витрат виробництва, так і для здійснення ефективної державної політики у сфері регулювання доходної частини бюджетів страхових фондів. При цьому має забезпечуватись комплексність підходу до проблематики загалом.

З огляду на це цікавим є досвід Болгарії, де було запроваджено тарифну сітку для 48 галузей економіки, якої мають дотримуватись всі суб'єкти господарювання незалежно від їх форми власності. Тарифною сіткою визначені мінімальні розміри заробітної плати для кожної з галузей економіки за дев'ятьма категоріями найманих працівників за посадами, що вони займають. Це дозволило суттєво та у короткий час зменшити рівень тіньової оплати - праці, а також підвищити доходи обов'язкової страхової системи загалом. В Болгарії цей процес було ініційовано державою, а основними сторонами, що домовлялись по суті питання, тобто про розміри оплати праці для кожної категорії працівників, були об'єднання роботодавців та об'єднання профспілок.

Такий механізм міг би бути застосований і в Україні. Легітимність прийняття такого рішення може бути підтверджена виключно законом. Тобто, тарифна сітка має бути прийнята як закон, недотримання якого викликає застосування відповідних санкцій. У разі, якщо тарифна сітка матиме за основу мінімальну заробітну плату за галузями економіки і встановлюватиме відсоткову залежність кожного тарифу від цієї бази, то вона забезпечуватиме автоматичне коригування конкретних розмірів заробітної плати кожного разу зі зміною розміру мінімальної заробітної плати.

Але встановлення такої тарифної сітки може стати суперечливим в Україні з точки зору втручання у виробничу діяльність суб'єктів господарювання недержавного сектора економіки. А з огляду на існуючу недосконалість і функціональну незрілість правових та організаційних механізмів, що нині діють в громадських об'єднаннях роботодавців та об'єднаннях профспілок, забезпечити повноцінну реалізацію такого задуму сьогодні практично неможливо, адже це вимагатиме прийняття виважених професійних і абсолютно аполітичних рішень.

Для досягнення позитивного результату може бути обраний подібний, але дещо інший шлях. А саме: тарифна сітка може бути встановлена як індикатив. Виконання вимоги роботодавцями щодо виплати заробітної плати своїм найманим працівникам відповідно до встановлених індикативних тарифів оплати праці може бути не обов'язковим. Проте роботодавцю повинно бути надане право сплачувати свою частину страхових внесків до системи соціального страхування за регресивною шкалою в тому разі, якщо він виплачуватиме заробітну плату відповідно до індикативів. При цьому розміри ставок внесків за рахунок найманих працівників залишаються незмінними (або є менш динамічними).

Прив'язка розмірів ставок страхових внесків до умови дотримання роботодавцями індикативної тарифної ставки можлива в межах існуючої практики погодження нового законодавства з соціальними партнерами. А застосування такого регуляторного механізму дозволить оптимізувати розміри ставок страхових внесків, забезпечивши їх диференціацію, та створити додаткові стимули для роботодавців для зменшення обсягів тіньової оплати праці.

Поряд із запровадженням ефективних регуляторних механізмів потребує вирішення також питання спрощення процедур сплати страхових внесків, забезпечення абсолютно прозорого і ефективного їх обліку та прогнозування.

Основним інструментом для вирішення цього питання може бути запровадження в Україні моделі соціального бюджету. Зокрема, 13 жовтня 2003 року це питання обговорювалось у Верховній Раді на засіданні "круглого столу": "Україна на шляху до Європи: соціальні стандарти і гарантії". Серед рекомендацій „круглого столу": проведення інвентаризації сучасної законодавчої бази на відповідність принципам, вимогам та цілям соціально орієнтованої держави, здійснення заходів з удосконалення норм соціального законодавства України відповідно до міжнародних стандартів; впровадження в державну бюджетну практику, починаючи з 2005 p., моделі соціального бюджету; забезпечення використання у практиці соціального управління системи державних мінімальних соціальних стандартів і соціальних гарантій; забезпечення врахування та дотримання вже прийнятих в Україні соціальних і економічних стандартів, прав, гарантій у сфері праці.

Проте зачасту в поняття „соціальний бюджет" вкладається різний і навіть протилежний зміст. „Соціальний бюджет" в одних випадках розуміється як соціально орієнтований державний бюджет, а в інших - як окрема бюджетна система з усіма притаманними їй ознаками. В умовах України як перше, так і друге визначення, безумовно, є хибними. В першому випадку воно є хибним тому, що державний бюджет не охоплює більшої частини видатків на соціальну сферу, яка зосереджується в страхових фондах, а в другому - тому, що страхові фонди є самоврядними організаціями, які відповідно до законодавства самостійно формують свої бюджети і забезпечують їх виконання без ув'язки в єдиному бюджетному процесі (в перехідний період особливе місце займає Пенсійний фонд України, проте в цьому сенсі його бюджетна політика не має принципових відмінностей від бюджетної політики інших страхових фондів).

Відсутність єдиного бачення цього питання є одним зі стримуючих чинників для запровадження ефективної системи планування видатків на соціальну сферу та створення ефективних механізмів прогнозування фінансового стану системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. З іншого боку, для спрощення процедур сплати внесків на соціальне страхування та створення єдиної системи їх збору та обліку перехід до моделі соціального бюджету є просто необхідною передумовою. Українські реалії підказують єдиний можливий шлях для формування такої моделі шляхом здійснення відповідних правових та інс-титуційних перетворень. Ці зміни мають бути спрямовані на створення єдиної системи обліку та планування видатків на соціальну сферу, не порушуючи при цьому принципів формування та використання як відповідних бюджетних коштів, так і коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Цього можна досягти шляхом визначення у Бюджетному кодексі, поряд із поняттям зведеного бюджету, що застосовується для цілей аналізу та планування, більш широкого поняття „консолідованого бюджету", що включатиме аналітичні показники зведеного бюджету та відповідні показники бюджетів, що формуються за рахунок загальнообов'язкових платежів, не віднесених до доходів державного та місцевих бюджетів. Зазначені аналітичні показники використовуватимуться виключно для цілей аналізу та планування соціально-економічних показників розвитку держави.

Проте як регуляторні механізми, так і механізми для забезпечення комплексного бюджетного планування спрацьовуватимуть недостатньо ефективно без запровадження сплати єдиного соціального внеску. Це, в свою чергу, потребує створення системи централізованих рахунків для здійснення розрахункових операцій щодо розподілу єдиного внеску між фондами соціального страхування.

Шляхом здійснення вказаних правових та інституційних змін може бути сформована прозора система збору та обліку обов'язкових страхових платежів, започаткована більш ефективна система державного контролю за їх сплатою, а також створено умови для ефективного аналізу та планування соціально-економічних показників розвитку суспільства на основі даних зведеного бюджету та відповідних аналітичних показників бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому поняття „соціального бюджету" включатиме сукупність аналітичних показників соціальних видатків державного бюджету та зведених показників бюджетів фондів соціального страхування, а також відповідні прогнозні показники.

Такий підхід до організації моделі соціального бюджету дасть змогу найбільш ефективно перейти до сплати єдиного соціального внеску. Це особливо важливо в контексті загальних змін, що відбуваються у фіскальній системі України.

З урахуванням зазначеного, розглянемо можливі варіанти подальшого розвитку внутрішньої структури системи соціального страхування та проведемо короткий аналіз кожного з можливих варіантів з погляду ефективного виконання необхідних функцій.

Світовою практикою відпрацьовано три принципово відмінні варіанти адміністрування соціальним страхуванням. Вони різняться за рівнем концентрації грошових та інформаційних потоків, ступенем централізації процедур збору та обліку внесків, а також за механізмами державного регулювання та нагляду, що застосовуються.

Перший варіант - гранично децентралізована система. Кожен з фондів соціального страхування відповідає за збір внесків та їх облік. Ця схема організації повністю відповідає тій, що існує в Україні, її недоліки вже розглянуті вище. Вони проявляються в ході застосування такої системи - ускладнюється нагляд за процесом збору внесків, зростають адміністративні витрати, відсутня інформаційна взаємодія фондів.

Єдиною перевагою такого варіанту побудови системи соціального страхування є те, що державі її простіше втілити в життя. Проте, така схема є найбільш дорогою і найменш ефективною.

Другий варіант - гранична концентрація як інформаційних, так і грошових потоків, а також централізація процедур збору та обліку внесків. Така система побудована, зокрема, в Російській Федерації, де окрім централізації збору єдиного соціального податку в податкових органах, присутня повна фінансова відповідальність державного бюджету перед страховими фондами. Технологічні проблеми з обміном інформацією між податковими органами та страховими фондами, що виникають в Росії, відомі.

Щоб уникнути цього явища в Україні свого часу було запропоновано зосередити всі зазначені функції в одному із страхових фондів, який би одночасно забезпечував розподіл коштів за фондами, а також виконував би функції накопичення та збереження персоніфікованої інформації. Саме ця ідея покладена в основу експерименту, що нині здійснюється в Запорізькій, Луганській та Львівській областях, де відпрацьовуються окремі елементи цієї схеми на базі Пенсійного фонду.

Проте у такого підходу є свої досить суттєві вади. Перша - це те, що така система є абсолютно замкнутою, непрозорою та малоефективною щодо забезпечення динаміки інформації та коштів. Друга - у разі зміни статусу Пенсійного фонду у самоврядну неприбуткову організацію, безумовно виникне питання про забезпечення необхідного рівня фінансової прозорості системи для органів державного контролю. Структура пенсійної системи настільки масштабна, що забезпечувати дієвий поточний державний контроль за її фінансовим станом важко. З іншого боку, навіть за умови тристороннього управління, існує ризик суттєвого зменшення фінансової прозорості системи для інших фондів соціального страхування, що є наслідком можливого конфлікту інтересів між страховими фондами як фінансовими інститутами. Збереження ж статусу Пенсійного фонду як органу державної влади і надалі не відповідає можливостям держави щодо забезпечення повної фінансової відповідальності за зобов'язаннями Фонду, як це зроблено в Росії, що, в свою чергу, є однією з головних причин тимчасового державного статусу Пенсійного фонду в перехідний період.

Єдиними перевагами граничної централізації є зменшення адміністративних видатків системи та спрощення процедур звітування для роботодавців. Проте такі системи функціонують за ідеологією абсолютизації фіску, однобічно спрямовані на розвиток примусових механізмів і тому ефективні у податкових системах, що суттєво відрізняються від систем соціального страхування природою обов'язкових платежів. В таких системах важко реалізувати завдання щодо оптимізації зовнішніх чинників, що зазвичай функціонують за ринковими законами.

Поряд з граничними існує чимало проміжних варіантів побудови системи соціального страхування. В різних країнах, виходячи з конкретних обставин, запроваджуються такі механізми, що забезпечують, з одного боку, необхідний рівень концентрації грошових та інформаційних потоків, централізації процедур збору і обліку, а з іншого - достатній рівень прозорості системи для всіх її учасників, високу динамічність коштів та інформації.

У більшості країн побудовані саме комбіновані системи. Можна навести окремі приклади. Зокрема в Аргентині забезпечено централізацію як інформаційних, так і грошових потоків через одне державне відомство, що відповідальне за збір. При цьому відомство забезпечує високу динаміку коштів та інформації. Функції чітко розподілені, держава збирає гроші, а фонди мають можливість швидко отримати їх разом з персоніфікованою інформацією. Система проста і дозволяє досягти значної економії від масштабу. Іншим прикладом може бути Мексика. Відмінність від аргентинської схеми полягає в тому, що фінансові потоки централізовані не в органі, що відповідає за збір, а в Національному банку Мексики, який перераховує кошти за дорученням збираючого відомства. Проте в наведених прикладах накопичення та збереження інформації цілком децентралізоване.

Цікавою для України може бути модель, реалізована в Хорватії. Вона забезпечує не тільки концентрацію інформаційних і грошових потоків, що знаходиться в сфері компетенції державної установи, відповідальної за збір внесків, але і персональні рахунки ведуться централізовано в рамках єдиного центрального реєстру. Роботодавці переводять страхові внески і передають інформацію до центрального реєстру через комерційні банки, а відомство, що відповідальне за збір, лише перераховує кошти в компанії з управління пенсійними фондами, не розкриваючи персонали працівників у кожному фонді. При цьому, система відповідає також за збір прибуткового податку з громадян.

Спеціалізований орган зосереджується виключно на своїх завданнях. Поєднання збору внесків та звітності в одному органі поряд із запровадженням централізованого розподілу коштів за фондами через систему централізованих рахунків забезпечує повноту фінансової прозорості. Система має високу гнучкість для забезпечення державного регулювання і значний потенціал для інституційного вдосконалення.

З огляду на умови функціонування суб'єктів страхової системи та стан ринку в нашій державі, саме така модель може бути покладена в основу єдиної системи звітності, фінансового обліку та державного контролю у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні. Нині така модель вже розробляється в Україні. В основу її покладено створення державного спеціально уповноваженого органу, який об'єднуватиме функції збору і обліку страхових внесків та розподілу їх за страховими фондами, здійснюватиме державний контроль за правильністю нарахування страхових виплат та дотриманням підприємствами законодавства у сфері трудових відносин, що особливо важливо для забезпечення ефективного функціонування системи в цілому.

При цьому мають бути створені необхідні умови для завершення формування обов'язкової страхової системи відповідно до чинного законодавства, збережені і примножені сучасні досягнення в сфері управління страховими фондами на засадах паритетної участі сторін соціального партнерства, вдосконалена система бюджетного планування фондів за умови відокремленості їх бюджетів від державного, забезпечена повна фінансова прозорість системи та її доступність для всіх верств населення.

2.2 Діяльність Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у 2004 році

Діяльність виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у 2004 році була спрямована на реалізацію чинного законодавства щодо забезпечення соціального захисту населення від безробіття, зокрема Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки, підвищення ефективності та якості обслуговування громадян України в період пошуку ними роботи.

Звіт про діяльність Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі Фонд) у 2004 році затверджений на правлінні Фонду, яке відбулося ЗО березня 2005 року. Правління Фонду визнало роботу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за 2004 рік задовільною.

Станом на 1 січня 2005 року у сформованому реєстрі платників страхових внесків до Фонду зареєстровано всього 1041034 суб'єктів підприємницької діяльності, які повинні сплачувати страхові внески до нього, з них роботодавців -- 1021570 юридичних і фізичних осіб (98,1% загальної кількості зареєстрованих) та осіб, які беруть участь у страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах -- 19464 (1,9%). Питома вага платників страхових внесків, які сплачують їх, до зареєстрованих у виконавчій, дирекції Фонду з урахуванням роботодавців, які не сплачують внески станом на 1 січня 2005 p., становить 81,0 відсотка, що на 2,6% більше в порівнянні до відповідного періоду 2003 року.

У 2004 році доходи Фонду, враховуючи перехідний залишок 2003 року, склали 2 539 372,9 тис. гривень. Для соціального захисту працівників, що вивільняються у зв'язку з виведенням з експлуатації Чорнобильської АЕС з Державного бюджету України надійшло коштів у сумі 333,5 тис. гривень. Фінансування надання соціальних послуг та матеріального забезпечення безробітних з числа незастрахованих осіб здійснювалося в повному обсязі за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

З метою посилення контролю за сплатою страхових внесків у 2004 році робочими органами виконавчої дирекції Фонду та органами Пенсійного фонду (відпо-відно до Закону України «Про проведення у Запорізькій, Луганській та Львівській областях експерименту з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів») проведено 74137 перевірок правильності та своєчасності нарахування та перерахування страхових внесків до Фонду, в тому числі робочими органами ' виконавчої дирекції Фонду -- 60077 перевірок. Із загальної кількості проведених перевірок виявлено порушень у 13225 суб'єктів підприємницької діяльності. За результатами цих перевірок нараховано фінансових та штрафних санкцій на суму 23835,8 тис. гривень.

Послугами страхової системи на випадок безробіття користується значна частина громадян, які не мають роботи, шукають її, а також ті громадяни, які бажають змінити роботу. Так, чисельність безробітних (визначених за даними вибіркових обстежень домогооподарств з питань економічної активності населення за методологією МОП) у середньому за 9 місяців 2004 року становила 1,7 млн. осіб, а рівень безробіття в середньому склав 8,4 % до економічно активного населення у працездатному віці. Більш ніж дві третини безробітних скористалися послугами служби зайнятості.

У 2004 році соціальним захистом було охоплено майже 3 млн. незайнятих громадян, або дві третини всіх реальних безробітних. Серед них застраховані особи складали 85,6%, незастраховані -- 13,2%, особи, виплати яким було призначено відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» -- 1,2%. Обсяги звернень громадян до центрів зайнятості зросли у 2004 році майже на 7% проти 2003 року.

Відповідно до пріоритетних напрямів діяльності та основних параметрів бюджетної програми Фонду на 2004 рік забезпечено збільшення обсягів охоплення незайнятих громадян активними формами соціальної підтримки. , 3 метою розширення можливостей працевлаштування безробітних забезпечено збільшення банку вакансій. Кількість підприємств, установ і організацій, які співпрацюють з державною службою зайнятості -- виконавчою дирекцію Фонду з підбору кадрів, склала 47,8% їх загального числа. Кількість вільних робочих місць та вакантних посад (потреба підприємств у робочій силі), заявлених державній службі зайнятості, зросла майже в 1,2 рази.

На вільні та новостворені робочі місця працевлаштовано 984,2 тис. осіб, що на 106,9 тис. більше ніж у 2003 році. За допомогою служби зайнятості було працевлаштовано понад 32% загальної чисельності усіх прийнятих працівників в галузях економіки.

Протягом року працевлаштовано шляхом надання дотацій роботодавцям 42,9 тис. осіб, із них 4,3 тис. незастрахованих осіб. У загальній чисельності безробітних, які були працевлаштовані на такі робочі місця, жінки становили 63,2%, молодь у віці до 28 років -- 26,3%, особи з числа сільського населення -- 30,5%. Фактична середньомісячна заробітна плата працевлаштованих таким чином безробітних склала у 2004 році у середньому майже 370 грн. і була більшою за ту, яку вони отримували до звернення у центр зайнятості та з якої їм нараховувалася допомога по безробіттю.

У 2004 році майже 53 тис. безробітних організували власну справу як суб'єкти підприємницької діяльності після отримання ^в установленому порядку одноразової виплати допомоги по безробіттю.

Основними напрямами організації підприємницької діяльності безробітних завдяки отриманню одноразової допомоги по безробіттю є сільське господарство (фермерство, птахівництво, тепличне господарство), торгівля, пошив одягу, автосервіс, транспортні послуги тощо. Розрахунковий середній розмір такої допомоги становив 2124,6 гривні.

Практика показала, що це реальні резерви збільшення робочих місць, зокрема для розширення сфери прикладання праці жінок та мешканців села. У минулому році в загальній чисельності безробітних, які одержали таку допомогу, кожна друга була жінка, кожен четвертий -- молода особа до 28 років або з числа сільського населення. Кожен десятий із колишніх безробітних, які здійснювали підприємницьку діяльність у 2004 році, використовував найману працю як мінімум двох осіб, а це забезпечило додаткову зайнятість 12 тис. осіб. Всього у 2004 році підприємницьку діяльність здійснювали 117 тис. осіб, які одержали одноразово виплату допомоги по безробіттю на ці цілі протягом останніх двох років. З них у минулому році скасували свою діяльність 14 %.

У 2004 році за направленнями робочих органів виконавчої дирекції Фонду професійне навчання проходило 184,4 тис. безробітних, що на 5,1% більше ніж у 2003 році. З числа незастрахованих осіб професійне навчання проходили 48,5 тис. осіб.

Переорієнтація організації професійного навчання безробітних відповідно до потреб ринку праці обумовила зростання до 450 напрямів професійної підготовки та перепідготовки безробітних, що в 1,5 рази більше ніж у 2003 році.

Протягом 2004 року облдержадміністраціями за поданням центрів зайнятості -- робочих органів виконавчої дирекції Фонду були організовані громадські роботи, в яких взяли участь 414,2 тис. незайнятих осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, у тому числі -- 23,1 тис. незастрахованих осіб. Громадські роботи проводились за такими напрямами, як: благоустрій територій шкіл, лікарень, збір урожаю, ремонт шкіл, дитячих садків, впорядкування населених пунктів, допомога одиноким громадянам по ремонту житла та господарських будівель, заготівля палива, обробка присадибних ділянок тощо. Розширено види громадських робіт у соціальній сфері, зокрема по обслуговуванню малорухомих та тяжкохворих пенсіонерів, ремонту інвалідних візків тощо.

У 2004 році здійснювалося профорієнтаційне та профконсультаційне обслуговування безробітних, проведення семінарів (семінари для роботодавців та безробітних, семінари з пошуку роботи та орієнтації на підприємницьку діяльність, семінари-тренінги тощо), спрямовані на сприяння свідомому вибору потрібної на ринку праці професії та відповідно потребам особистості. Всього протягом 2004 року консультаційні послуги були надані 897,2 тис. незайнятим особам, профорієнтаційні послуги -- 2192,2 тис. незайнятим особам. В цілому у 2004 році було проведено різні за змістом і формою семінари для безробітних, до яких були залучені 1363,7 тис. учасників.

Здійснювалися заходи щодо посилення мотивації до праці безробітних, особливо у випадках родинного та тривалого безробіття. У семінарах з техніки самостійного пошуку роботи, на яких безробітні навчались аналізу пропозицій роботи, методам і прийомам подання себе роботодавцям, подолання помилок у співбесідах при працевлаштуванні у 2004 році брали участь понад 319 тис. осіб, майже 35% з них було працевлаштовано.

Продовжується профорієнтаційна робота з молоддю. Так, у 2004 році послугами з профорієнтації скористалися понад 253 тис. випускників загальноосвітніх шкіл. Різні форми профорієнтаційної допомоги отримали також 8,2 тис. дітей-сиріт, інвалідів, учнів спеціалізованих інтернатів і підлітків, які перебувають на обліку комісій у справах неповнолітніх.

Упродовж 2004 року відбувалось впровадження ЄІАС в усіх регіонах України, що забезпечило підвищення якості надання соціальних послуг безробітним. Станом на 01.01.2005 року в новій системі працювало 622 центри зайнятості. Впроваджена в усіх регіональних центрах зайнятості синхронізація та передача даних на державний рівень. Це дозволило значно розширити інформаційний простір. Крім того, діє загальнодержавний Інтер-нет-портал державної служби зайнятості -- виконавчої дирекції Фонду, який містить єдиний по Україні банк вакансій і дає змогу громадянам здійснювати пошук роботи, а роботодавцям -- претендентів для наймання на роботу (інформацію про шукачів роботи).

Протягом 2004 року в середньому у місяць допомогу по безробіттю отримували 655,5 тис. осіб. Середній розмір допомоги по безробіттю становив 132 гривні, що складало 22,4% середньомісячного розміру заробітної плати в середньому по Україні за 2004 рік. У застрахованих осіб, які одержували допомогу з урахуванням страхового стажу та заробітної плати, середній розмір допомоги становив 156 гривень.

Забезпечено поступове збільшення мінімального розміру матеріального забезпечення безробітних. Протягом 2004 року підвищено розмір мінімальної допомоги по безробіттю з 80 грн. до 90 гривень, що склало 23,3% прожиткового мінімуму. Крім того, для застрахованих осіб, які мали низький розмір заробітної плати на попередньому місці роботи мінімальна допомога по безробіттю була підвищена з 1 вересня зі 100 до 115 гривень, азі листопада -- до 125 гривень, що склало 32,3% прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Протягом 2004 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» фінансування за рахунок коштів Фонду виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг застрахованим особам у випадках, визначених зазначеним Законом, і незастрахованим особам, які не мають заробітку внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, здійснювалися у повному обсязі.

Загальні видатки Фонду на забезпечення соціального захисту безробітних склали 2 385 347,3 тис. грн. або 95,4 % передбаченого бюджетом. З них на фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг спрямовано 67,3%, розвиток інформаційно-довідкової системи обслуговування громадян -- 3,8 %, відшкодування Пенсійному фонду витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію -- 4,0 %, спрямування на створення нових робочих місць працівникам вугільної промисловості, які вивільняються в зв'язку з закриттям шахт, -- 4,4%, утримання та забезпечення діяльності Фонду -- 11,9 %, видатки на створення умов для прийому громадян та надання послуг робочими органами виконавчої дирекції Фонду -- 8,6%.

На фінансування надання соціальних послуг та матеріального забезпечення безробітним з числа незастрахованих осіб використано 105 973,2 тис. гривень.

Висновки

Після виконання роботи можна зробити наступні висновки. Україна зробила свій вибір щодо інтеграції до Європейського співтовариства. В абсолютній більшості країн Європи соціальний захист від безробіття здійснюється на засадах соціального страхування, історія розвитку якого -- понад століття. Кращого механізму в світі ще не знайдено, тому в Україні надалі буде здійснюватись удосконалення системи соціального страхування на випадок безробіття у напрямі покращення гарантій незайнятого населення на ринку праці.

Узагальнюючи огляд розвитку системи соціального страхування на випадок безробіття в Україні можна окреслити основні пріоритети на майбутнє:

- удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази як в частині забезпечення належного рівня соціального захисту населення в умовах безробіття, так і в частині формування надходжень до страхового фонду;

- забезпечення відповідності розміру відрахувань до Фонду і розвитку ситуації на ринку праці;

- подальше забезпечення самоврядування в системі соціального страхування відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- розширення форм і методів роботи державної служби зайнятості -- виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, розширення активних програм соціальної підтримки безробітних для забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

Відповідно до бюджету Фонду на 2004 рік, затвердженого постановою правління Фонду від 28.04.2004 р. №19 для фінансування витрат, передбачених законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, були встановлені такі макропоказники:

Доходи -- 1.656.352,5 тис. грн.,

у тому числі страхові внески роботодавців -- 1.594.220,4 тис. грн.

Видатки -- 1.680.120,9 тис. грн.

Дефіцит бюджету -- 65.946,5 тис. грн.

Незважаючи на дефіцит бюджету Фонду, правлінням, виконавчою дирекцією Фонду та и робочими органами вжито дієвих заходів для забезпечення виконання статутних напрямів роботи Фонду. Вжиті заходи щодо реєстрації страхувальників та повноти сплати ними страхових внесків, що дало змогу в 2004 році виконати дохідну частину бюджету Фонду в сумі 1631 млн. грн., яка перевищує доходи за 2003 рік на 301,8 млн. грн.

Кількість зареєстрованих страхувальників у Фонді протягом 2004 року збільшилась на 94 596, або на 13%, і на 1 січня 2005 року становила 821 040 страхувальників. З них юридичних осіб -- 601 913, фізичних осіб, які використовують найману працю, -- 218 124, добровільно застрахованих осіб -- 1003.

Акумульовано надходження коштів до Фонду в сумі 1575 млн. грн., що становить 98,4% плану, в тому числі від страхових внесків роботодавців -- 1568,9 млн. грн., або 98,4% плану. Несплачені платежі до Фонду становлять 176,8 млн.грн. і складаються з недоїмки за платежами (29,2 млн. грн.) та суми страхових внесків, строк сплати яких не настав (147,6 млн. грн.).

Причинами виникнення недоїмки є: прострочення сплати пені (1,8 млн. грн.), банкрутство страхувальників (7,8 млн. грн.), виплата заробітної плати у натуральній формі (11,7 млн. грн.), виникнення обставин непереборної сили (0,1 млн. грн.), заборгованість страхувальників, які перебувають у розшуку (0,5 млн. грн.).

Література

1. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 за № 16/98 - ВР.

2. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 за № 1105-ХІV

3. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 за № 2240-ІІІ

4. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 за № 1533-ІІІ

5. Закон України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 p. № 803-XII.

6. Туй Ф., Хансен Е., Прайс Д. Державна служба зайнятості на ринку праці, що змінюється. -- Женева: Міжнародне бюро праці, 2001. - С. 3.

7. Надточій Б. Соціальне страхування у контексті історії // Соціальний захист. -- 2003. -- № 3. -- С.ЗО.

8. Дзюба С.Г. Регулирование трудовой деятельности в условиях реформирования экономических отношений. -- Донецк, ИЭП НАН Украины. - 1997. - С. 375.

9. Аналітично-статистичний збірник. Ринок праці України в 1996 році/ Міністерство праці та соціальної політики України. Державний центр зайнятості, Київ. --1997. -- С.76.

10. Баланс трудовых ресурсов за 1990 год/ Государственный комитет статистики. -- 1991.

11. Статистичний збірник. Економічна активність населення України у 1999 році./ Державний комітет статистики України, К., -- 2000. - С.81.

12. Статистичний збірник. Економічна активність населення України у 1998 році./ Державний комітет статистики України, -- К., 1999. - С.103.

13. Статистичний збірник. Економічна активність населення України у 2000 році./ Державний комітет статистики України, К., -- 2001. - С.167.

14. Аналітично-статистичний збірник. Ринок праці України в 1997 році./ Міністерство праці та соціальної політики України. Державний центр зайнятості. -- К., 1998. -- С.96.

15. Конвенція 35 про обов'язкове страхування по старості працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, а також надомників і домашніх служників// Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1919-1964. - Т.1, Женева. - С163.

16. Конвенція 37 про обов'язкове страхування по інвалідності працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, а також надомників і домашніх служників.// Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1919-1964. - Т.1. Женева. - С.179.

17. Конвенція 35 про обов'язкове страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників.// Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1919-1964. - Т.1. Женева. - С.194.