3.1 Становлення банківської системи України

Шлях до ринку несумісний з тією моно-банківською структурою, яка була характерною для авторитарно-бюрократичної системи нашої країни в минулому. Роль кредитного закладу через свої відділення в кожному адміністративному районі виконував Державний банк. По суті діяло "банківське кріпосне право", за якого кожне підприємство (організація) законодавче прикріплювалося до конкретного банку [11, 152].

Перехід до ринкових відносин передбачає введення дворівневого порядку банківської системи, що юридичне закріплено Законом України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим законом утворюються Національний банк України і комерційні банки, у тому числі Зовнішньоекономічний банк України, Ощадний банк України та інші комерційні банки різних видів та форм власності. Національний банк України є центральним банком держави. Її емісійним центром, здійснює єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей у обіг, а також національних грошових знаків. Він зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінних металів та золотовалютних запасів, здійснює операції щодо розміщення їх, у тому числі в іноземних банках [11, 152].

Статутний фонд Національного банку України утворюється за рахунок держави. Він є власністю України, юридичним суб'єктом.

Комерційні банки є закладами, що створюються для залучення грошових засобів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, сплачування і терміновості, а також здійснення інших банківських операцій. В Україні утворюються комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або пайових засадах.

Такі банки формують кредитні ресурси за рахунок статутного фонду, залучення засобів підприємств, особистих заощаджень громадян, придбання кредитних ресурсів у інших комерційних банках або у Національного банку України.

Становлення незалежної банківської системи в Україні бере свій початок від 20 березня 1991 p., з часу прийняття Закону України "Про банки і банківську діяльність". Цей Закон став законодавчою підставою для створення Національного банку України на базі українського республіканського відділення Держбанку СРСР. Національний банк України - юридичне і реально центральний банк нашої держави. Відповідно до цього Закону, в нашій країні були закладені підвалини класичної дворівневої банківської системи [3, 18].

За роки незалежності України проведена величезна робота по становленню грошово-кредитної національної системи.

Створена дворівнева банківська система, що складається з Національного банку України і системи комерційних банків, введена в обіг національна грошова одиниця - гривня, побудована власна база для друкування паперових грошей і карбування монет, введена в експлуатацію система електронних розрахунків, запроваджена заснована на міжнародних стандартах система бухгалтерського обліку в банках, створені валютний ринок і ринок цінних паперів.

Діяльність Національного банку України, його монетарна політика позити в но вплинули на подолання гіперінфляції, керованість інфляційними процесами. Проте подальше загострення економічної, фінансової і платіжної кризи, гальмування ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні прорахунки комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них вимог до ліквідності й інших економічних нормативів свідчать про необхідність удосконалення банківської справи, проведення комплексної державної програми реформування і розвитку банківської системи України. Невпорядкованість і нестабільність нормативно-правового регулювання створює додаткові труднощі у здійсненні банківської діяльності, заважає її розвитку.

Банківська система України на даному етапі розвитку ще не досягла високого рівня платоспроможності - баланси більшості великих банків містять ненадійні кредити, а баланси підприємств, відповідно, містять борги без перспектив їхньої оплати. Сьогодні чимало банків є прихованими банкрутами. Навіть частина досить великих банків практично недієздатні. Банки змушені функціонувати в інфляційному середовищі з недосконалим податковим і фінансовим законодавством.

До особливостей стану банківської системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність і розвиток, можна також віднести високу вартість фінансового посередництва, недостатній для країн із ринковою економі кою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи. Не вирішені також питання, пов'язані з банківською таємницею, із захистом клієнтури. Певна невизначеність у сфері зовнішньо економічної діяль но сті комерційних банків викликає труднощі у фінансуванні міжнародних операцій.

Таке на сьогодні коло проблем, вирішити які необхідно найближчим часом у рамках програми реформування і розвитку банківської системи України. Цілями цієї програми є: поліпшення мобілізації заощаджень і тим самим сприяння зростанню економіки; розвиток фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання шляхом ринкових відносин; підвищення ефективності розподілу обмежених ресурсів між конкурентоспроможними підприємствами; передача контролю за фінансовим станом підприємства ринковому механізму (саме банки мають бути ініціаторами ліквідації або реструктуризації неплатоспроможного підприємства); вирішення проблеми неплатежів і запобігання її виникненню; подальше удосконалення і підвищення ефективності платіжної системи. Макроекономічна політика має бути спрямована на забезпечення стабільних ділових умов, економічно обґрунтованих валютних курсів, проведення зваженої бюджетно-податкової політики, зменшення дефіциту бюджету і встановлення цінової стабільності, яка б заслуговувала довіри [3, 20].

Життєздатність фінансових інститутів повинна бути відновлена шляхом припинення практики пролонгації кредитів і нарахування неоплачених відсотків, створення резервів щодо ненадійних кредитів, рекапіталізації банків. Стосовно дрібних неплатоспроможних банків прийнятними заходами можуть стати закриття і проведення ліквідаційного процесу, об'єднання з потужними у фінансовому відношенні банками. Що стосується великих нестабільних банків, то не можна допустити їхнього банкрутства, оскільки потенційні збитки держави від негативних соціально-політичних наслідків такого банкрутства будуть незмірно вищими за витрати на оздоровлення цих банків.

В нашій державі необхідно інтенсивніше розвивати фінансову інфраструктуру, що містить інформаційні системи, правову систему, систему банківського нагляду. Додаткова мобілізація заощаджень можлива за рахунок залучення відповідних небанківських фінансових посередників та об'єднань при суттєвому зменшенні витрат на фінансове посередництво.

3.2 Функції Національного банку України

Національний банк України створений на підставі Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 p.

Він перебуває на верхньому щаблі дворівневої банківської системи країни.

Для розуміння статусу Національного банку України, його місця в системі державного устрою України необхідно розглянути правові засади його функціонування і його структуру.

Національний банк України є юридичною особою з державною формою власності, тобто статутний фонд банку формується виключно за рахунок державних коштів. Розмір статутного фонду встановлюється рішенням Верховної Ради України, статут затверджується Президією Верховної Ради. Визначальним є питання незалежності діяльності Національного банку. Принцип незалежності Національного банку означає, що органу, відповідальному за монетарну політику, надається свобода в досягненні мети цієї політики без втручання уряду. Така свобода має припускати право Національного банку відмовити урядові у наданні своїх фінансових ресурсів у тому випадку, якщо це може негативно вплинути на мету політики, що проводиться Національним банком. Принцип незалежності не заперечує того, що Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Це значить, що Верховна Рада призначає Правління Національного банку, розглядає річний звіт і аудиторські висновки про діяльність Національного банку.

Структура Національного банку України будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи Національного банку входить центральний апарат, регіональні управління, розрахункові палати, центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські вищі та середні навчальні заклади й інші структурні одиниці та підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності банку. Керівним органом Національного банку є Правління банку. В порядку виконання і застосування Закону України "Про банки і банківську діяльність" Правління Національного банку в межах наданих йому повноважень приймає постанови, які мають нормативний характер і обов'язкові для виконання всіма органами державної влади й органами місцевого самоврядування, а також юридичними і фізичними особами на території України.

Національний банк України здійснює такі функції:

Визначає і здійснює єдину державну грошово-кредитну політику відповідно до затвердженої Верховної Радою України економічної політики.

Монопольно здійснює емісію валюти України й організовує її обіг.

Є кредитором останньої інстанції для комерційних банків, організовує систему рефінансування.

Встановлює для банківської системи правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації і коштів.

Визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками і фінансово-кредитними установами.

Проводить державну реєстрацію банків і кредитних установ та ліцензування банківських операцій.

Здійснює самостійно або з доручення Кабінету Міністрів України усі види банківських операцій, що необхідні для виконання основних завдань Національного банку України.

Бере участь у розробці прогнозу платіжного балансу держави, організовує складання звітного платіжного балансу України.

Проводить валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків з іноземними державами, організовує і здійснює валютний контроль.

 Забезпечує накопичення, збереження і проведення операцій із золотовалютними запасами та резервами.

 Здійснює банківський нагляд за діяльністю банків і кредитних установ.

 Аналізує і прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин.

 Організовує інкасацію і перевезення грошових знаків та інших цінностей.

 Реалізує державну політику з питань захисту державних таємниць у системі Національного банку України.

 Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

 Здійснює інші функції, згідно із законами України. Національний банк України для досягнення своїх цілей використовує відповідні інструменти, які за механізмом своєї дії діляться на прямі та непрямі [3, 22].

До прямих інструментів монетарної політики відносять обмеження розмірів процентних ставок, встановлення агрегованої та індивідуальної кредитної межі, визначення правил розміщення кредитів для окремих фінансових інститутів, резервні вимоги.

Непрямі монетарні інструменти можуть тільки побічно впливати на монетарні та кредитні агрегати всієї банківської системи. Основні з них - це операції на від критому ринку, договори про зворотний викуп цінних паперів, вільні кредитні аукціони, переговори і попередження, а також ряд інших.

Таким чином, основними інструментами і методами грошово-кредитної політики Національного банку України слід вважати:

визначення меж процентних ставок по кредитах і депозитах Національного банку;

визначення норм обов'язкових резервів, що депонуються в Національному банку;

операції на відкритому ринку;

встановлення банкам і фінансово-кредитним установам прямих кількісних обмежень;

рефінансування банків і надання кредитів Уряду України;

регулювання обсягу грошової маси в обігу;

валютне регулювання, в тому числі валютні інтервенції.

3.3 Комерційні банки України

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;

випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

касове виконання державного бюджету;

придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю [11, 528-529].

Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування. Їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями:

формою власності, організаційною формою, розміром капіталу;

філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на унітарні і колективні.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавче обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків - це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25% загальної кількості) є Промінвестбанк.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків - середні (активи понад 10 млн. грн.). У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк "Аваль", Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять "Аваль" (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць).

Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами є кооперативи. Процес створення таких банків в Україні особливо помітним був у період 1990-1993 рр. Пізніше більшість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію [11, 531].

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та деякі інші.

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інве с ти ційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

У системі комерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу. Кількість банків, створених за участю іноземного капіталу на початок 2006 р. досягла 25% від загальної кількості діючих банків, з них майже третину становлять банки зі 100-процентним іноземним капіталом.

Будучи самостійними суб'єктами грошового ринку, банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення. У літературі, на жаль, найчастіше функції банків ототожнюються з їх певними напрямами чи видами діяльності, а то й просто з окремими операціями. Такий підхід до визначення функцій банків не правомірний.

У січні 1989 p. першим комерційним банком України стало Акціонерне товариство "Український інноваційний банк" (AT "Укрінбанк"). Він є кредитно-фінансовою установою, створеною у формі відкритого акціонерного товариства.

Укрінбанк - правонаступник Українського республіканського акціонерного інноваційного банку, створеного рішенням загальних зборів засновників. Основними його завданнями є підтримка інноваційної діяльності з використанням усіх видів банківських операцій. Капітал банку працює у різних галузях економіки - промисловості, торгівлі, туризмі, науці. З метою збільшення статутного фонду Укрінбанк здійснює емісію цінних паперів у вигляді простих іменних акцій. Передплатниками можуть бути юридичні особи і громадяни. Акції реалізуються за ціною, що встановлюється виходячи з попиту та пропозиції.

Діяльності комерційних банків має бути властива динамічність і ефективність вирішення питань. Вони будують свої відносини з клієнтами на контрактно-договірній основі відповідно до критеріїв ринку і кредитоспроможності позикоодержувача. Швидке їх зростання сприятиме розвитку конкуренції, що поліпшуватиме якість обслуговування, зробить кредит доступним для будь-якого господарського суб'єкта, громадянина.

Кооперативні банки є кредитними установами, які утворюються союзами (об'єднаннями) кооперативів у формі галузевих або територіальних банків. Такі банки забезпечують коштами кооператорів, здійснюють касово-розрахункове обслуговування, представляють їхні інтереси у господарських і фінансових органах. Вони можуть брати на себе функції здійснення операцій, пов'язаних з продажем цінних паперів кооперативів або союзів (об'єднань), які їх випускають, а також на договірних началах брати участь своїми коштами у господарській діяльності кооперативу [11, 154].

Джерелом засобів кооперативних банків є вільні кошти кооперативів, інших підприємств, громадян і позики спеціалізованих банків.

Кооперативні банки в нашій країні лише починають створюватися і тому досить корисним може бути сторічний досвід роботи таких банків у західноєвропейських країнах. Вони обслуговують кооперативні підприємства, яких майже в 100 країнах світу налічується близько 640 тис. (292 млн. пайовиків). Такі банки спеціалізуються на обслуговуванні невеликих і середніх підприємств, а також громадян з провінції та сільської місцевості через розгалужену мережу відділень і контор. Вони спираються на велику кількість рядових пайовиків, які одночасно є їхніми клієнтами [11, 155].

Ощадний банк України забезпечує організацію заощаджень у країні, безготівкові розрахунки і касове обслуговування населення, кредитування потреб населення. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" він перетворений на спеціалізований комерційний банк. Він здійснює не тільки кредитно-розрахункові та інші касові операції, а й безготівкові розрахунки, розповсюдження і погашення цінних паперів, валютне обслуговування іноземних громадян, надає різні платні послуги [11, 155].

Деякі параметри діяльності грошової і банківської систем України наведено в додатках.

Висновки

Отже, грошова система - це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади.

Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємозв'язку і взаємодії. Основними видами банків є комерційні, емісійні, сільськогосподарські, кооперативні та ін. До найважливіших банківських об'єднань належать банківські асоціації, банківські картелі (консорціуми), трести, концерни та ін.

Головний елемент банківської системи - центральні емісійні банки, які здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банків ської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система, в Німеччині - Бундесбанк, в Україні - Національний банк України.

Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк і він може здійснювати на адміністративно-командних засадах і емісійно-касову функцію, і кредитно-розрахункове обслуговування господарської клієнтури, як це, по суті, було в СРСР.

При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками.

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банки і банківську діяльність", ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 p.

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багатофакторова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Становлення незалежної банківської системи в Україні бере свій початок від 20 березня 1991 p., з часу прийняття Закону України "Про банки і банківську діяльність". Цей Закон став законодавчою підставою для створення Національного банку України на базі українського республіканського відділення Держбанку СРСР. Національний банк України - юридичне і реально центральний банк нашої держави. Відповідно до цього Закону, в нашій країні були закладені підвалини класичної дворівневої банківської системи.

Література