Діяльність комерційного банку

Виділяють також факторингові операції з умовою кредитування постачальника у формі оплати вимог до визначеної дати або попередньої оплати. У першому випадку клієнт факторингової компанії, відвантаживши продукцію, пред'являє рахунок своєму покупцеві за посередництвом компанії, завдання якої -- одержати на користь клієнта платіж у терміни відповідно до господарського договору (звичайно від 30 до 120 днів). Сума переданих боргових вимог (за мінусом витрат) перераховується постачальникові на певну дату або після закінчення визначеного часу.

У випадку попередньої оплати факторингова компанія купує рахунок-фактуру в клієнта на умовах негайної оплати 80--90 % вартості відвантаження, тобто авансує оборотний капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур). Резервні 10--20 % вартості відвантаження клієнтові не виплачуються, а бронюються на окремому рахунку на випадок претензій на його адресу від покупця щодо якості продукції, її ціни тощо. Одержання такої послуги найбільш повно відповідає потребам функціонуючих підприємств, оскільки дає їм змогу за допомогою факторингу перетворити продаж із відстроченням платежу в продаж із негайною оплатою й у такий спосіб прискорити оборот свого капіталу.

За способо м обліку рахунків-фактур факторингових операцій, коли можуть бути партії товарів, на які проводиться відкритий облік рахунків-фактур, і платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальникові, і агентського типу, коли дисконтуються продажі окремим покупцям, а кредит забезпечується факторинговою компанією з відкриттям спеціальних рахунків під конкретні операції.

За видом обслуговування операцій факторинг може бути простим і вексельним, коли розрахунок з постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів.

Факторинг відносять до нетрадиційних для вітчизняної практики операцій, їх частка в загальній сумі активів банку незначна, що спричинено відсутністю економічних умов для їх розвитку. Основними факторами розвитку факторингових операцій є зро-стання обсягів виробництва, зміцнення загальної платоспроможності контрагентів ринкових відносин, зниження темпів інфляції, удосконалення ресурсної бази.

Слід зауважити, що факторингові операції не здійснюються:

· за борговими зобов'язаннями приватних осіб;

· за вимогами, що виставляються бюджетним організаціям;

· за зобов'язаннями підприємств та організацій, що визнані неплатоспроможними;

· за зобов'язаннями філій та структурних підрозділів підприємств та організацій.

Головною метою аналізу факторингових операцій є визначення невикористаних резервів з підвищення рівня їх ефективності.

Крім того, в процесі аналізу факторингових операцій необхідно визначити:

· рівень купівлі дебіторської заборгованості;

· значимість факторингу в діяльності банку;

· дохідність і прибутковість факторингових операцій;

· доцільність проведення факторингових операцій.

7.Валютні операції: угода типу `спот' та її основні елементи, механізм операцій типу `своп'

Характеристика угод типу «спот»

Операції спот - найпоширеніші та становлять до 90% обсягу валютних угод.

Валютна операція "спот" -- це купівля-продаж валюти на умовах її поставки протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

У міжнародній практиці прийнято, що поточні конверсійні операції здійснюються на умовах спот, тобто з датою валютування на 2-й робочий день після дня укладання угоди. Міжнародний ринок поточних конверсійних операцій називається спот-ринком.

Спот-курс (курс спот) - ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, спот (англ. spot - готівкова) є угодою купівлі-продажу валюти за курсом, зафіксованим в угоді, відповідно до якої обмін валют між банками-контрагентами проводиться, як правило, протягом 2-х робочих днів, не враховуючи для укладення угоди. Той, хто прострочив платіж, платить прогресивно зростаючий штраф-відсоток. Швидкість одержання валюти в таких операціях дала підстави називати ці угоди "готівковими".

Строк постачання валюти має назву дата валютування (value date). Продану валюту продавець негайно переказує на рахунок, що вказується банком-бенефіціаром, за курсом, зафіксованим у момент укладання валютної угоди.

Курс tod/overnight котирується, якщо поставка відбувається в день укладення угоди, курс overnight -- за поставки наступного дня, курс tom/next -- якщо виконання припадає на наступний день після вихідного. При цьому курс за угодою "спот", як правило, коригується залежно від рівня процентних ставок за відповідними валютами.

Лише на валютному ринку в Токіо поставка валют за угодами звичайно здійснюється протягом наступного робочого дня. Це пояснюється тим, що на цьому ринку робочий день розпочинається раніше порівняно з іншими валютними ринками, і це дає можливість здійснити своєчасний переказ валюти.

При валютній угоді "спот", як правило, застосовується курс банківського переказу. Курс готівкових угод публікується в котирувальних бюлетенях. Ці операції є найпоширенішими, їхня частка становить більше 50% обсягу валютних угод на міжбанківському ринку.

За допомогою операцій «спот» банки забезпечують потреби своїх клієнтів у іноземній валюті для міжнародних розрахунків, створюють можливості для міграції капіталів, у тому числі «гарячих грошей», з однієї валюти в іншу, здійснюють арбітражні та спекулятивні операції.

В основі угод спот лежать кореспондентські відносини між банками. Умови розрахунків спот досить зручні для контрагентів угоди: протягом поточного і наступного дня зручно обробити необхідну документацію, оформити платіжні та інші телекси для виконання умов угоди.

Основними учасниками спот-ринку виступають комерційні банки, які здійснюють такі валютні операції:

* напряму з клієнтами -- підприємствами приватного і державного секторів;

* на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками;

* через брокерів з банками і клієнтами;

* з центральними банками країн.

Характерними рисами спот-ринку є:

1) виконання платежів протягом двох робочих банківських днів (як правило) без нарахування процентів на суму валюти;

2) виконання угоди головним чином на базі електронної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

3) діють обов'язкові курси: якщо дилер великого банку цікавиться котируваннями іншого банку, то оголошені йому котирування є обов'язковими для виконання угоди з купівлі-продажу.

Основними інструментами спот-ринку є електронний переказ каналами системи СВІФТ, яка забезпечує цілодобовий доступ швидкісної мережі передачі міжбанківської інформації у стандартній формі за високого ступеня контролю та захисту несанкціонованого доступу.

Процес установлення валютного курсу має назву котирування валют, яке може бути прямим або непрямим (зворотним), прямим/зворотним.

Дилери отримують інформацію про поточні зміни обмінні курсів у електронних інформаційних системах типу “Reuters”, “Telerate”, “Bloomberg”, “Knightridder”, а також з телефонних розмов дилерами інших банків та брокерських домів. Деякі банки орендують у системи Reuters власні сторінки, на яких відображають інформацію про свої останні курси придбання/продажу валют Однак курси, зафіксовані на цих сторінках, не є обов'язковими для виконання даним банком;

4) звичайні обсяги на ринках доларів США -- 3--5 млн. швейцарських франків -- 5--10 млн.;

5) на спот-ринку банки котирують валюти за курсами: продажу ask (offer) rate -- AR(OR) -- більший курс; придбання bid rate -- BR -- низький курс;

середня арифметична AR та BR -- середній курс застосовується дилерами для зовнішньоторговельних контрактів.

На валютному ринку базові котирування встановлюються маркет-мейкерами (market-makers). Учасників, які використовують ринок, що визначається маркет-мейкером, називають маркет-тейкерами (market-takers).

Вибір курсу користувачем ринку є дзеркальним відображенням котирувань, що пропонуються маркет-мейкерами.

оча спот-операції належать до "швидких" валютних операцій, все-таки і вони підвладні валютному ризику. Це пов'язано насамперед з технічними особливостями клірингових розрахунків, що існують у більшості країн світу, а також з часовими різницями в роботі валютних ринків. Наприклад, валютні ринки США і Західної Європи розділені п'ятьма годинними поясами і тому платежі в доларах можуть направлятися на кілька годин пізніше від платежів у західноєвропейських валютах, все ж встигаючи до відведеного строку валютування по операції, що може призвести до можливості виникнення ризику збитків. Крім того, особливістю багатьох клірингових систем є те, що інформація про одержання платежу від контрагента стає відомою лише на наступний день після дати валютування, а за цей час різка зміна валютного курсу може призвести до збитків або до упущення вигоди.

Механізм операцій типу своп

Операції своп - комбінація двох протилежних конверсійних операцій на однакову суму з однією датою укладання та різними датами валютування.

При цьому одна із вказаних операцій і дій - термінова, а інша є угодою з негайною поставкою.

На міжнародному ринку капіталів своп має наступні значення:

- здійснення одночасних купівлі та продажу валюти;

- одночасне надання кредитів у різних валютах;

- обмін зобов'язаннями.

Своп - сукупність операцій спот і форвард - обмін номіналу (який також називається основним капіталом) і процентних платежів в одній валюті на номінал і процентні платежі в іншій валюті, тобто обидва грошові потоки представлені різними валютами. Процентна ставка може бути фіксованою або плаваючою для обох валют, або фіксованою - для однієї і плаваючою - для другої валюти.

Свопи - операції купівлі валюти на умовах спот в обмін на національну з наступним викупом - укладаються з метою здійснення комерційних угод, кредитування клієнта, придбання банками валюти без валютних ризиків для забезпечення міжнародних розрахунків.

Таким чином, своп, це одночасна купівля з гарантією наступного продажу.

Укладаються два окремі контракти по обміну валют в один і той самий час, але дати розрахунків є різними. Часто ці операції здійснюють банки.

Перевага валютних операцій своп у тому, що вони майже повністю ліквідують валютний ризик. Валюти, куплені і продані у різні дати, можуть бути продані і куплені, утворюючи обернений своп. Тому, якщо непокрита позиція виникає лише через різницю розрахункових дат, вона може бути легко зменшена, або покрита повністю, тобто може бути створена обернена позиція.

Отже, основна перевага операцій своп як засобу створення термінових позицій полягає у тому, що їх учасникам не треба переживати про короткострокові коливання курсів, оскільки останні не чинять сильного впливу на форвардний курс.

Оскільки операція своп - це комбінація купівлі та продажу однієї і тієї ж валюти, але з різними строками платежів, визначена сума валюти одночасно виступає об'єктом як касової, так і термінової угоди. Отже, вона була продана як готівка і одночасно викуплена через певний час, або навпаки, закуплена як готівка і одночасно продана на термін. Перша частина операції здійснюється за курсом кеш (спот), друга - термінова угода - за курсом форвард. Сума, яку взамін одержуємо або продаємо, збільшена або зменшена на своповий процент, який виражає різницю між курсами спот і форвард.

Тому на практиці часто такі угоди називають подвійними угодами. Вони зручні для банків, оскільки не створюють відкритих позицій - купівля/продаж валюти покривається зустрічним продажем/купівлею.

Напр., французький комерційний банк володіє 1 млн. англ. фунтів, які йому не потрібні в найближчі 20 днів, і в той же час зараз йому потрібні долари. Швейцарський банк має лишні долари, і в той же час потребує англ. фунтів. Обидва банки зустрічаються на валютному ринку та укладають угоду купівлі-продажу доларів за фунти по курсу даного дня. Однак оскільки французькому банку знову будуть потрібні продані долари через 20 днів, а швейцарський банк хоче одержати назад фунти (як сильнішу валюту), вони домовляються повернути кошти назад, укладаючи термінову угоду своп з відповідною премією чи дисконтом.

Свопові операції використовуються і для зменшення та уникнення валютних ризиків, пов'язаних з коливаннями валютних курсів. Однак найчастіше вони пов'язані з поточними операціями банків і укладаються для підтримання їх позицій, для надання короткострокових кредитів іншим фірмам та банкам.

У періоди великого поширення клірингових розрахунків свопові операції використовувалися і для придбання клірингової валюти, коли плафон технічного кредиту за даною кліринговою угодою було вичерпано і не було іншої можливості придбати авуари для розрахунків за необхідний країні імпорт. У таких випадках держави, що потребували імпортних товарів, закладали вільно конвертовану валюту на визначений термін. Напр., за клірингом між Іраном і Фінляндією технічний кредит повністю засвоєно.

Іран потребує імпорту важливих для країни товарів, але не має клірингових коштів, щоб оплатити імпорт. Тоді він домовляється з Фінляндією і переводить їй 1 млн. вільноконвертованих доларів, за що Фінляндія надає Ірану 1 млн. клірингових доларів. Якщо своп укладено на 1 місяць, після його закінчення Фінляндія повертає Ірану 1 млн. вільноконвертованих доларів, а Іран Фінляндії - 1 млн. клірингових доларів. В даному випадку маємо своп - комбінацію з двох операцій: угода готівкою - обмін конвертованої валюти на клірингову - і термінова угода - зворотний обмін клірингової валюти на конвертовану. с зараз йому потрібні

8.Операції банку з векселем

У процесі свого руху вексель стає важливим об'єктом банківських операцій. До найбільш поширених належать: урахування (облік) векселя, операції з переобліку векселів, інкасування векселів, доміциляція, банківський акцепт, авалювання і видача позик під заставу векселів. Дані операції зазвичай регламентуються центральним банком країни. В Україні це здійснюється відповідно до розробленого і прийнятого у 1993 р. »Порядку здійснення банками операцій із векселями». Це положення неодноразово доповнювалось і в 1999 р. було замінено іншим, більш досконалим.

Операція з урахування (обліку) векселів дуже поширена. Її суть полягає в передачі векселя банку за допомогою індосаменту. Банк ураховує вексель за обліковим відсотком або за дисконтом. Дисконтна ставка, або просто дисконт, і є прибутком банку, що утворюється як різниця між вартістю погашення векселя і вартістю, за якою він був урахований.

Оскільки термін платежу за векселем різний, то це впливає на суму дисконту, що розраховується за формулою:

де С -- сума дисконту;

К -- номінальна сума векселя;

Т -- термін у днях з дня обліку до дня платежу;

П-- дисконтна ставка банку, що встановлюється банком залежно від ступеня ризику, надійності зобов'язаних по векселю осіб та ставки рефінансування Національного банку України.

За необхідності комерційний банк може переврахувати (здійснити переоблік) уже враховані векселі в Центральному банку. Ця операція за своїм змістом практично нічим не відрізняється від операції з обліку векселів. Відмінності якщо і є, то вони мають скоріше технічний характер. Так, векселі в процесі їх переобліку приймаються за реєстром, а в угоді між комерційним і центральним банком фіксується право останнього не перевраховувати векселі, які з погляду центрального банку є ненадійними і т. ін. Проте слід зауважити, що центральні банки переобліковують тільки першокласласні векселі, за якими відповідають як мінімум три особи, відомі як платоспроможні. Як правило, векселі на переоблік беруться тоді, коли термін до їх сплати (з моменту переобліку) не більше трьох місяців.

Досить поширеною операцією банку з векселем є ломбардна операція, яку ще часто називають вексельним онколем (від англ. on call -- за вимогою). Це кредит, що видається під заставу векселів звичайно в зазвичай у 60 до 90 % від суми векселів.

Даний кредит, на відміну від кредиту, одержуваного в результаті облікової операції, має для позичальника ту перевагу, що такий кредит характеризується більш високою еластичністю. Це пов'язано з тим, що кредитними ресурсами за онкольним кредитом можна скористатися практично в будь-який момент. У той же час відсоток за цим кредитом виплачується позичальником тільки в межах дійсно використаних сум і терміну. Що правда, банки встановлюють відсоток з даного кредиту дещо вище, ніж за обліковою операцією. Це перевищення, як правило, коливається в межах 1 %.

Після погашення суми кредиту, взятої під заставу векселя і сплати відсотка за кредитом, вексель повертається позичальнику. Якщо позика не повертається, то на її погашення йдуть кошти, одержані у вигляді плати за векселем.

Банки приймають векселі також для інкасування. Ця операція супроводжується передовірчим (інкасовим) індосаментом, що робиться у вигляді напису: »На інкасо», »Доручаю одержати», »Валюта до одержання» або іншого рівнозначного за змістом напису.

За операцію з інкасування векселя банк одержує комісійні. Вони розраховуються, як правило, від суми платежу. До цієї суми зазвичай додаються поштові витрати (порто) і витрати, пов'язані з інкасуванням іногородніх векселів (дамно).

Операція з інкасування вигідна не тільки банку, але й клієнту, тому що він звільняється від необхідності стежити за термінами пред'явлення векселя до оплати. За певних умов ця операція стає для клієнта також більш швидкою і менш витратною.

Якщо немає особливого розпорядження поручителя банку, то останній зобов'язаний здійснити і операцію протесту у разі відмови боржника від платежу за векселем.

У процесі роботи з векселем дуже поширеною операцією є доміциляція векселя. Вона полягає в тому, що платник замість себе призначає платником за векселем третю особу. Найчастіше такою особою є банк, який у цьому випадку є доміциліатом. Зовнішньою ознакою доміциляції виступає те, що банк, прийнявши вексель на доміциляцію, на лицьовому боці векселя робить напис: »Доміцильований у ... банку». Цей напис супроводжується підписами перших осіб банку. Такий вексель вважається доміцильованим. Ця операція вигідна банку, тому що вона не пов'язана з ризиком, оскільки банк погоджується стати доміциліатом тільки за умови попереднього переказу йому грошей, необхідних для оплати векселя. Відсутність ризику пояснює і той факт, що комісійні, які банк бере за цю операцію, як правило, невеликі. Вигідність даної операції для банку обумовлена також тим, що гроші, які акумулюються на спеціальному накопичувальному рахунку і призначені для оплати доміцильованих векселів, можуть бути в межах певного часу використані банком як кредитний ресурс.

До числа досить поширених операцій банку з векселем слід зарахувати акцептну операцію й авалювання. Сутність акцептної операції банку полягає в тому, що банк бере на себе зобов'язання заплатити за векселем тоді, якщо це через якісь причини не може зробити боржник. Дана операція для банку досить ризикована і тому вона, з одного боку, супроводжується високим відсотком за цю послугу, а з іншого -- акцепт відбувається, як правило, за векселями першокласних позичальників, тобто позичальників стосовно яких не виникає проблем оплати боргів. Якщо ж клієнта не можна зарахувати до цього класу, то тоді банк іде на акцептну операцію тільки за наявності високоліквідного забезпечення, або банківської гарантії.

Авалювання векселя зовні нагадує акцептну операцію. Воно супроводжується написом: »Вважати за аваль», »Як аваліст» та іншими рівнозначними їм за змістом словами. Цей напис робиться на лицьовому боці векселя, або на додатковому аркуші (алонжі), і означає прийняття банком повної або часткової відповідальності за платіж. Аваль (поручительство) може бути даний як за векселедавця, так і за кожного індосанта.

Авалювання вигідне банку тому, що видача гарантії не супроводжується одномоментним відволіканням ресурсів банку на ці цілі. Однак дана операція належить до високоризикових, і тому плата за авалювання векселя є досить високою.

9.Показники діяльності комерційних банків

Основним принципом діяльності банків за умов ринкової економіки є комерційний розрахунок та самофінансування. Це означає, що банк за рахунок власних доходів здійснює кредитно-комерційну діяльність та соціальну програму, гарантує всім акціонерам єдиний рівень дивідендів.

Важливим показником діяльності банків є прибуток, який визначається як різниця між отриманими доходами і проведеними витратами. За умов комерційного розрахунку важливо, щоб банки були достатньо прибутковими. Прибуток стимулює діяльність банків щодо розширення і підвищення якості банківських послуг, забезпечення резервів та та страхових фондів на випадок непередбачених обставин або втрат.

У прибутковості банків зацікавлені також акціонери і клієнти. З одного боку, акціонери банків зацікавлені у прибутку, оскільки він є джерелом доходів на інвестований ними капітал. З іншого, акціонери як інвестори зацікавлені в зменшенні ризику при здійсненні інвестицій. Позичальники певною мірою також заінтересовані у прибутковості банків, оскільки здатність банку надавати кредити залежить від розміру і структури його капіталу. А тому при визначенні банку, в який будуть інвестуватись кошти, важливо мати інформацію про результати фінансово-комерційної діяльності банку. Для цього можна використовувати таку систему оціночних показників:

Абсолютний розмір (сума) прибутку (збитку) банку.

Цей показник має універсальний характер, дає уявлення як про зміст, характер, функціональну спрямованість та обсяг діяльності банківської установи, так і про результативність її роботи, що, в принципі, є головним у фінансовій справі. До того ж, цей показник є досить зручним у порівнянні, в оцінці економічної результативності банку.

2. Рентабельність капіталу (ROE ? return on equity)

ROE = П / К ,

де П ? сума прибутку банку,

К ? капітал банку.

Даний показник є узагальнюючим показником результативності діяльності комерційного банку.

3. Рентабельність активів (ROA ? retutn on assest)

ROA = П / А ,

де П ? сума прибутку банку,

А ? активи банку.

Аналогічний показник:

ROAд. = П / Ад.,

де Ад. ? доходні активи.

Даний показник відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його персоналу в підтримці оптимальної структури активів та пасивів з погляду на доходи та витрати.

Показник характеризує здатність банку забезпечити найбільшу віддачу активів, їхню прибутковість, на що, в свою чергу, впливає доходність активів та можливості банку мінімізувати витрати і тим самим максимізувати частку прибутку в доходах. Саме тому між показниками ПА, ДА та РВ діє такий взаємоз'язок:

ROA = ДА * РВ ,

Прибуток Доходи Прибуток

???? = ???? x ????? ? Активи Активи Доходи

Аналогічним чином діє також взаємозв'язок між показниками:

ROE = ROA / ПС ,

Прибуток Прибуток Капітал

???? = ???? x ????? ? Капітал Активи Активи

У даному випадку показник ПО (Платоспроможність) можна розглядати як достатність капіталу ?Д:

Д = ВК / ЗК ,

де ВК ? власні кошти банку,

ЗК ? залучені кошти, що відображають розмір зобов'язань банку.

Показник відображає фінансову стійкість банку, достатність власних коштів для забезпечення зобов'язань на залучені кошти.

4. Рівень витрат (частка прибутку в доходах)

РВ = Пр / Д ,

де Пр. ? сума прибутку банку,

Д ? сума доходу банку.

Показник відтворює результати роботи банку шляхом контролю та порівняння за розміром витрат.

5. Доходність активів

ДА = Д / А ,

де Д ? сума доходу банку,

А ? активи банку.

Показник відтворює ступінь доходності активів банку.

Аналогічний показник:

ДА = Д / Ад. ,

де Ад. ? доходні активи, які складаються із суми:

короткострокових та довгострокових кредитів;

кредитів, виданих в інвалюті;

кредитів, наданих іншим банкам;

кредитів, наданих філіям банку;

коштів, вкладених у спільну господарську діяльність, цінні папери, паї та акції.

6. Загальна рентабельність

Rent = Пр.ч. / В ,

де Пр.ч. ? чистий прибуток банку,

В ? витрати банку.

Показник демонструє, скільки прибутку (збитків) припадає на одиницю витрат банку.

7. Показник банківського ризику (індекс Кука)

ІК = К / ВБ ,

де К ? власний капітал банку,

ВБ ? валюта балансу банку.

Показник свідчить про ступінь захищеності операцій банку власним капіталом. Даний показник аналогічний до показників платоспроможності та достатності капіталу.

Показники ROE, ROA, індекс Кука, рекомендовані для банківських установ Базельським комітетом Всесвітнього банку, є загальновизнаними в світовій банківській практиці і почали використовуватися останнім часом в Україні при визначенні рейтингу комерційних банків.

Висновки

При проходженні переддипломної практики в ПАТ "Укрінбанк" були закріплені та розширені знання з теоретико-методологічних аспектів функціонування банку. Також ознайомились із організаційною структурою та технічним оснащенням комерційного банку, здобули навики практичної роботи у сфері управління провідними напрямами діяльності банку, зібрали необхідні матеріали для дипломної роботи.

Отже, Укрінбанк здійснює свою діяльність відповідно до своїх стратегічних завдань. Запорукою успішної активної роботи є одержання банком права на проведення абсолютно усіх видів банківських та інших операцій, що передбачені ліцензією Національного банку України, збільшення статутного капіталу.

Водночас з підвищенням рівня капіталізації Укрінбанк значно збільшив депозитний портфель корпоративних клієнтів. Збалансована продуктова політика банку дозволяє здійснювати активну діяльність у сегменті корпоративного ринку. Укрінбанк фінансує українські підприємства та проводить кредитні операції з фінансування довгострокових інвестиційних проектів у форматі проектного фінансування. У сфері кредитування основним принципом виступає принцип рівно доступності ресурсів для підприємств усіх форм власності та галузевої приналежності. Це дозволяє більшою мірою диверсифікувати кредитні ризики. Банк продовжує активну роботу за Програмою кредитування малого та середнього бізнесу, що спрямована на задоволення потреб у фінансуванні розвитку господарської діяльності суб'єктів малого підприємства.

Для обслуговування фізичних осіб у банку розроблена власна система грошових переказів "Швидка копійка". Банком впроваджено нові інформаційні технології, зокрема програми, що удосконалюють процес кредитування населення. Постійно зростаючий рівень доходу населення став наслідком збільшення попиту на кредитні ресурси. У зв'язку з цим в Укрінбанку оптимізовано структуру підрозділів розвитку роздрібного кредитування у філіях та розширеного спектра послуг з кредитування фізичних осіб.

Отже, можна зробити висновок, що Укрінбанк продовжує розвиток, стрімко нарощуючи обсяги діяльності, підвищуючи ефективність операцій та власний конкурентний статус.

Проаналізувавши вище викладений матеріал можна запропонувати наступні заходи щодо удосконалення діяльності роботи банку:

впровадження нових ефективних методів роботи з клієнтами;

ефективне використання та розміщення наявних коштів, у тому числі залучених та запозичених;

постійне підвищення професіоналізму та компетенції персоналу банку, активна кадрова робота з підбору персоналу з високим рівнем відповідальності, професійних знань, новаторським хистом;

виважений фінансовий менеджмент при управління структурою активів та пасивів, формуванні оптимальної структури балансу;

підвищення платоспроможності та зміцнення фінансової стійкості банку;

диверсифікація діяльності за різними напрямами з метою зниження рівня банківських ризиків;

виважена цінова (тарифна) політика при просуванні банківських продуктів та послуг на ринок;

здійснення діяльності у відповідності до чинного законодавства, сумлінне дотримання та виконання вимог Національного банку України та укладених договорів.

Використана література

комерційний банк операція кредит

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність" від 7.12. 2000 р. №2121-XІV.

2. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2002 p. № 297.

3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління Національного банку України від 26.09. 2001 р. №368.

4. Методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.11. 2001 р. № 489.

5. Банківський менеджмент: Навчальний посібник / За ред. О.А. Кириченка. - К: Знання, 2002. - 438 с.

6. Банківський менеджмент: Підручник / За ред. О.А. Кириченка, В.І. Міщенка. - К.: Знання, 2005. - 831 с.

7. Дмитренко М.Г. Кредитування і контроль: Навчально-методичний посібник. - К: Кондор, 2005. - 296 с.

8. Ігор Дугін. Врахування чинників зовнішнього середовища в процесі управління кредитним портфелем комерційного банку. // Вісник НБУ, 2006. - № 5. - с.32-36.

9. Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник / В.В. Вітлінський. - К.: Т-во "Знання", 2000. - 251 с.

10. Операції комерційних банків / За ред. Р. Котовська - К.:. Алеута. 2003. - 500 с.

11. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 280 с.

12. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції: Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 632 с.

13. Сало І.В. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. - Суми: ВДТ „Університетська книга", 2007. - 314 с.

14. У.Р. Байрам. Методика оцінки ефективності кредитної роботи структурних підрозділів банку. // Формування ринкових відносин в України, 2007. - № 6. - с.44-47.

Размещено на Allbest.ru