Банківська система України

Комерційні банки, незалежно від форм власності, створюються з дозволу Національного банку України шляхом внесення їх до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Щоб зареєструвати комерційний банк, орган його управління у двотижневий термін після аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління НБУ за місцем створення банку пакет документів, у тому числі: заяву про реєстрацію банку; установчі документи; економічне обґрунтування й мету створення банку; висновок аудиторської організації про фінансовий стан і платоспроможність засновників; бухгалтерську та фінансову звітність учасників (акціонерів) банку на перше число місяця, в якому вони роблять внесок до статутного фонду; дані про наявність професійно придатних перших керівних осіб банку (голови правління, головного бухгалтера); угоду про надання приміщення для банку та інше.

Перед тим як подавати до НБУ пакет документів, необхідних для реєстрації, потрібно зібрати всю суму коштів, що відповідає установчому договору, але не меншу від встановленого законодавчо мінімального розміру заявленого і фактично сплаченого статутного фонду.

Для формування статутного капіталу в установі НБУ за місцем створення комерційного банку відкривають тимчасовий рахунок, на який кожен засновник (учасник) вносить визначену установчими документами частку статутного фонду.

До моменту реєстрації банку на тимчасовому рахунку має бути сума, не менша від: а) еквівалента 1 млн. ЕКЮ, якщо банк створюється за участю національного капіталу; б) еквівалента 5 млн. ЕКЮ, якщо банк створюється за участю іноземного капіталу, частка якого менша від 50%; в) еквівалента 10 млн. ЕКЮ, якщо частка іноземного капіталу становить 50% і більше.

Після того як необхідну суму для формування статутного капіталу зібрано, до регіонального управління НБУ подають пакет документів, потрібних для реєстрації.

Рішення про створення комерційного банку за участю національного капіталу приймає комісія НБУ з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а про створення банку за участю іноземного капіталу - Правління НБУ.

Діяльність комерційних банків підлягає контролю з боку держави. В Україні провідником державного контролю є НБУ, який регулює Діяльність вітчизняних банків з метою, захисту інтересів вкладників шляхом встановлення обов'язкових економічних нормативів: достатності капіталу; ліквідності; максимально допустимого кредитного ризику; валютного ризику.

Достатність капіталу характеризує спроможність комерційного банку захистити інтереси кредиторів і вкладників від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у своїй діяльності залежно від величини різноманітних ризиків. У вітчизняній практиці достатність капіталу певного банку оцінюють за допомогою таких нормативів: мінімальний розмір банківського капіталу; мінімальний розмір статутного капіталу; платоспроможність (співвідношення між капіталом банку і активами, зваженими на ступінь ризику); достатність капіталу (співвідношення між банківським капіталом і загальною сумою активів); категорія капіталу (узагальнюючий показник, значення якого залежить від ступеня дотримання інших нормативів достатності капіталу).

Ліквідність - це спроможність банку перетворити свої активи в наявні кошти з метою задоволення вимог вкладників і кредиторів банку. Ліквідність оцінюють за допомогою таких нормативів: миттєва ліквідність (співвідношення між грошовими коштами банку й коштами вкладників до запитання); загальна ліквідність (співвідношення між загальною сумою активів банку й усіма його зобов'язаннями); співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.

Для комерційних банків, що виконують валютні операції, встановлено обов'язкові нормативи, які мінімізують властиві цим операціям валютні ризики:

* нормативи відкритої валютної позиції (загальної, довгої/короткої щодо окремих валют і банківських металів);

* нормативи зваженої валютної позиції (загальної, довгої/короткої у вільноконвертованій і неконвертованій валютах).

Банківські ресурси - це сукупність коштів засновників, вкладників, кредиторів та інвесторів, а також коштів внутрішньобанківського походження, якими банк розпоряджається на певних умовах і користується для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Залежно від джерел та умов мобілізації коштів банківські ресурси поділяють на власні, залучені та позичені.

Власні ресурси - це сукупність коштів, мобілізованих від засновників банку (в процесі формування й поповнення статутного фонду), та коштів внутрішньобанківського походження.

Залучені ресурси - це тимчасово вільні кошти вкладників, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін чи до запитання. Залежно від категорії вкладника це можуть бути кошти: а) юридичних осіб; б) фізичних осіб; в) банків і фінансово-кредитних установ; г) бюджету.

Операції банків, спрямовані на залучення тимчасово вільних коштів, звичайно називають пасивними депозитними операціями (рис. 2.3).

Усі кошти вкладників банки акумулюють на різних рахунках: на поточних, бюджетних, депозитних рахунках підприємств, установ та організацій; на поточних, вкладних рахунках фізичних осіб; на спеціальних рахунках клієнтів, призначених для зберігання різних за своїм цільовим призначенням коштів і фондів; на кореспондентських і депозитних рахунках інших банків у цьому банку; на тимчасових поточних рахунках юридичних осіб.

Структура залучених банківських ресурсів залежить від терміну й порядку вилучення вкладниками коштів.

Міжбанківський кредит посідає особливе місце в структурі ресурсів комерційного банку. За способом одержання коштів - це оперативне джерело, що має переважно короткотерміновий характер, проте найдорожче порівняно з іншими джерелами банківських ресурсів.

Розмір кредитів, терміни та плату за користування кредитами банки визначають самостійно.

Додаткові ресурси комерційні банки можуть залучити і від НБУ через кредитні аукціони, шляхом одержання централізованих ресурсів з НБУ, а також через ломбардне кредитування під заставу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Розмір, термін і плату за користування такими кредитами встановлює НБУ.

Загальний обсяг одержаних міжбанківських кредитів і централізованих ресурсів у нашій країні обмежується трикратним розміром власного капіталу банку-позичальника.

Можливість надавати кошти одним комерційним банком іншому залежить від наявності в першого у певний період надлишкових ресурсів, однак вона обмежена двократним розміром його власного капіталу.

Ще одним джерелом банківських ресурсів є кошти інвесторів, укладені в довготермінові незабезпечені боргові зобов'язання банку (облігації, сертифікати). Згідно з чинним законодавством, банки можуть емітувати облігації тільки після повної сплати заявленого статутного фонду і в обсязі, що не перевищує 25% його розміру.

Отже, позичені ресурси - це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківському та фондовому ринках.

Залучені кошти, одержані кредити і реалізовані боргові зобов'язання сукупно визначають розмір балансових зобов'язань банку перед вкладниками, кредиторами й інвесторами.

А загалом наявні в банку ресурси визначають його потенціал для проведення активних операцій. Щоб визначити ресурсну позицію банку, потрібно порівняти мобілізовані ресурси з розміром реалізованих вкладень в активи:

РП = Р_моб. - Рез. лікв. - Вкл. в акт.,

де РП - ресурсна позиція, тобто надлишок чи нестача ресурсів для проведення активних операцій;

Р_моб. - мобілізовані (у вигляді власних, залучених, позичених) ресурси;

Рез. лікв. - резерв ліквідності, тобто частина залучених ресурсів, що має зберігатися в НБУ як обов'язковий резерв;

Вкл. в акт. - фактичні вкладення в активні операції [11].

3.1 Організація комерційними банками розрахунків у народному господарстві

У сучасних умовах гроші є неодмінним атрибутом господарської діяльності. Усі операції, пов'язані з поставками товар-но-матеріальних цінностей, виконанням робіт чи наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Залежно від форми коштів, у якій їх використовують, розрахунки поділяються на дві сфери: готівкові розрахунки, які обслуговуються законними грошовими знаками держави; безготівкові розрахунки, які обслуговуються платіжними засобами в депозитній формі та у формі комерційних боргових зобов'язань (векселі, чеки, банківські сертифікати тощо).

Безготівковий обіг грошей має певні переваги порівняно з готівковим. Тому в країнах з розвиненою ринковою економікою скорочується сфера готівкових розрахунків, що значною мірою пов'язано з широким розвитком електронної системи розрахунків.

Організаційно безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські, що обслуговують відносини між банками, та міжгосподарські, що обслуговують відносини між банківськими клієнтами.

Міжгосподарські безготівкові розрахунки здійснюються шляхом запису за рахунками в банку, коли гроші списуються з рахунку платника й записуються на рахунок отримувача.

Організація міжгосподарських безготівкових розрахунків базується на єдиних умовах і правилах, визначених законодавчими та нормативними актами. Насамперед це Інструкція НБУ №7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України».

Для зберігання коштів і здійснення безготівкових розрахунків банки відкривають своїм клієнтам такі види рахунків:

у національній валюті:

* поточні - для юридичних і фізичних осіб (у тому числі типу «Н» і «П»);

* бюджетні - для юридичних осіб;

* кредитні - для юридичних і фізичних осіб (крім нерезидентів);

* депозитні - для юридичних і фізичних осіб;

* вкладні - для фізичних осіб;

* тимчасові поточні - для юридичних осіб;

в іноземній валюті:

* поточні - для юридичних і фізичних осіб;

* розподільчі - для юридичних і фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;

* тимчасові поточні - для юридичних осіб;

* кредитні - для юридичних осіб;

* депозитні - для юридичних осіб;

* вкладні - для фізичних осіб;

* анонімні - для фізичних осіб.

Кожне підприємство-резидент може відкрити по одному поточному рахунку в національній та іноземній валютах (за кожним кодом валют відповідно до класифікації НБУ), в тому числі в різних банківських установах.

У вітчизняній практиці міжгосподарських безготівкових розрахунків розрізняють такі способи платежу: 1. Залежно від терміну виконання; 2. Залежно від джерел коштів, призначених для здійснення платежу; 3. Залежно Від способу перерахування коштів.

3.2 Послуги комерційних банків

Як банківські послуги розуміють такі види банківської діяльності, що супроводжують основні (базові) банківські операції, спрямовані на залучення юридичних і фізичних осіб як постійних клієнтів і на зростання дохідності банківської діяльності.

За характером надання банківські послуги поділяють на такі: кредитні (лізинг, факторинг, форфейтинг, операції з пластиковими кредитними картками); гарантійні (видача банком гарантій, поручительств, аваль, акцепт векселів); посередницькі: а) агентські - послуги, що їх банк надає клієнтові, не дістаючи від нього прав власності, а тільки отримуючи повноваження на здійснення операцій від імені клієнта; б) трастові - довірене управління та розпоряджання майном за дорученням клієнта; в) довірчі - пов'язані із зберіганням цінностей.

Характерною ознакою банківських послуг є надання їх за окрему плату - комісійну винагороду.

Послуги кредитного характеру вимагають наявності в банку надлишкових ресурсів, а тому, крім комісійної винагороди, передбачають виплату відсотка за користування банківськими ресурсами.

Лізинг - це вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виняткове користування на обумовлений договором термін лізингоодержувачу майна, яке належить лізингодавцеві або яке він набув у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до чинного законодавства комерційні банки в Україні можуть виступати в ролі лізингодавця, надаючи клієнтам лізингові послуги за відповідним договором, який підписують банк-лізингодавець і клієнт-лізингоодержувач.

Отже, лізинговий платіж розраховують як фіксовану загальну суму відшкодувань усіх витрат лізингодавця, пов'язаних із наданням майна в лізинг, плати за ресурси та комісійної винагороди. Лізингову плату вносять періодично протягом терміну дії лізингового договору (зокрема, й нерівномірно) за кожен обумовлений договором період.

Факторинг - це переуступка факторинговій компанії несплачених боргових вимог, векселів, що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів чи послуг на умовах комерційного кредиту.

Згідно з «Конвенцією про міжнародний факторинг», яку в 1988 р. прийняв Міжнародний інститут уніфікації приватного права, операцію вважають факторингом у тому разі, якщо вона задовольняє щонайменше дві з чотирьох його ознак: наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку постачальника, передусім щодо реалізації; інкасування дебіторської заборгованості постачальника або інкасування вимог поставки товарів і надання послуг; страхування постачальника від кредитного ризику.

В Україні комерційні банки надають своїм клієнтам факторингові послуги за умови укладення між банком і клієнтом спеціального
договору, в якому передбачено вид факторингу, умови надання послуг, права та обов'язки фактора й клієнта-постачальника.

Агентські послуги - це послуги, в разі надання яких клієнт, не втрачаючи прав власника, уповноважує банк на проведення певних операцій від його (клієнта) імені. Це можуть бути послуги, пов'язані зі збереженням майна, інвестиціями та комерційними операціями, оплатою рахунків, сплатою податків, операціями купівлі-продажу, оформленням і відновленням страхових полісів та ін.

Трастові послуги - це операції банків та інших фінансових інститутів з управління майном і виконання інших послуг за дорученням клієнтів і в їхніх інтересах на правах довіреної особи.

Довірчі послуги - це послуги, пов'язані з довірчим зберіганням цінностей у банківських сейфах і камерах.

3.3 Основи організації банківського кредитування

Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на засадах партнерства. Це означає, що всі питання, пов'язані з процесом кредитування, сторони вирішують на договірній основі, укладаючи кредитний договір.

Комерційні банки, проводячи кредитну політику, керуються інтересами банку, своїх акціонерів, вкладників, клієнтів, а також ураховують загальнодержавні інтереси.

Рішення про надання кредиту позичальникові приймають колегіально Правління банку, Кредитний комітет, комісія та ін. Комерційний банк повинен проаналізувати діяльність позичальника, визначити його кредитоспроможність, спрогнозувати ризик неповернення кредиту й на основі цього ухвалити рішення про надання кредиту або про відмову його надати.

Забороняється надавати кредит на такі цілі: покриття збитків від господарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного фонду господарських товариств.

Кредити надають суб'єктам господарської діяльності в такій формі: а) у безготівковій; б) у готівковій.

Видану позику можна погашати: одноразово; у розстрочку; достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (кварталу, місяця, року).

Надані кредити погашають: а) за рахунок коштів на поточному або валютному рахунку позичальника; б) автоматично під час надходження виручки від реалізації та інших грошових надходжень у кредит контокорентного або поточного рахунку (якщо це контокорентний кредит або договір про овердрафт).

У кредитному договорі обумовлюють рівень плати за кредит і порядок її внесення, а також черговість погашення позики. Позичальник може мати кілька позичкових рахунків, у тому числі в різних банках.

Комерційний банк здійснює контроль за тим, щоб позичальник дотримувався умов кредитного договору, використовував кредит за цільовим призначенням, своєчасно й повністю його погашав.

Кредитним операціям властиві різноманітні фінансові ризики, серед яких найвразливішим для банку є кредитний. Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником основного боргу та відсотків за ним, що належать кредиторові.

Щоб покрити можливі збитки, які виникають унаслідок кредитної діяльності, комерційні банки повинні обов'язково створювати резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Цей резерв формують для всіх кредитів, виданих у національній та іноземній валюті фізичним особам і банкам за встановленим відсотком, а використовують лише для покриття несплаченої заборгованості за основним боргом.

Кредитоспроможність - це наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. У світовій банківській практиці працівники, які відповідають за надання кредитів, ураховують звичайно такі чинники: дієздатність позичальника; його репутацію; наявність капіталу; наявність забезпечення; економічну кон'юнктуру.

Оскільки позичкова операція - це продаж коштів на комерційних засадах на певний термін, то й сплата відсотка за таку операцію є об'єктивною потребою, складовою самої кредитної операції. Відсоток за надані кредити - це основне джерело доходів комерційного банку, за рахунок яких вони покривають свої витрати й одержують дохід.

Визначаючи відсоткову ставку за кредит, банки виходять з мінімальної норми доходності, яка має покривати максимальні витрати на позику й містити цільовий прибуток.

Орієнтуючись на суму доходу за позичкою, банк розраховує ефективну річну відсоткову ставку за кредитом (р):

р=ДП/К*365 (360)/t*100%,

де ДП - дохід за позичкою, тобто сума відсоткових платежів за кредитом;

К - сума кредиту, не погашеного клієнтом на день розрахунку;

t - термін користування виданим кредитом [11].

Відсотки нараховують на основі умов, зафіксованих у підписаному з клієнтом договорі (помісячно, поквартально і т.д.). Утримувати з клієнта всю суму відсоткових виплат одноразово під час видачі позички заборонено.

Суму наступного відсоткового платежу (ВП) визначають за формулою, виведеною з формули ефективної річної відсоткової ставки:

ВП=К*(p*t/100%*365 (360))

При цьому банки застосовують різні моделі, виходячи з точної або приблизної кількості днів у році й місяці.

Загальна сума боргу клієнта перед банком разом із несплаченими відсотковими платежами (ЗСБ):

ЗСБ=К*(1+p*t/100%*365 (360))

Щоб ефективно контролювати виконання умов кредитного договору, а також своєчасність внесення плати за кредит і сплату основного боргу, кредитні працівники формують «Кредитну справу» [11].

Висновки

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов'язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб'єктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх в реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах. Серед суб'єктів фінансово-господарської діяльності комерційні банки - це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон'юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

Становлення банківської системи тісно пов'язане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дійової системи регулювання і контролю банківських операцій. Це, в свою чергу, потребує глибокого вивчення основ сучасної банківської справи, дослідження сутності й особливостей надання різноманітних банківських послуг, відстежування та врахування міжнародного досвіду, а також перспективних можливостей розвитку фінансово-кредитної системи України в цілому.

Останні десятиріччя корінним чином змінили погляди на банки та банківську діяльність. 3 одного боку, це обумовлено можливими практично миттєвими змінами умов функціонування банків. 3 іншого - все очевидніша інтеграція банківських систем, фінансова конкуренція, що посилюється, розвиток інформаційних технологій зводять нанівець традиційні методи здійснення банківських операцій.

Національний банк України виконує всі функції, притаманні центральному банку держави.

Головним завданням НБУ у сфері грошово-кредитної політики є збереження фінансової стабільності в країні як головної передумови забезпечення економічного зростання та підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети потребуватиме від Національного банку продовження виваженої монетарної політики. Вона й надалі має бути спрямована, з одного боку, на контролювання темпів інфляції (річне значення якої не повинно перевищувати відповідний програмний показник), а з другого - на створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, що потребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб'єктів господарювання.

Пріоритетним напрямом грошово-кредитної політики НБУ залишається стабільність гривні, її обмінного курсу в поєднанні зі збільшенням обсягів міжнародних резервів. Грошово-кредитна політика формуватиметься на основі поточного прогнозу позитивного сальдо торгівельного балансу, зростання прямих іноземних інвестицій та надходжень від приватизації, позитивної динаміки інших макроекономічних та монетарних індикаторів. Національний банк підтримувати динаміку стабільного курсу гривні на економічно обґрунтованому рівні, яка б сприяла розвитку експорту, а відтак і економічному зростанню, але не впливала б на фінансову стабільність та інфляцію.

Література

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» (від 7.12.2000 р. № м2121 - III) // Урядовий кур'єр. - 2001. - №8. - 17 січня.

2. Закон України «Про Національний банк України « // Галиц. контракти. - 2002. - №25. - С. 55-66.

3. Постанова Правління НБУ «Про внесення змін і доповнень до Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» (від 18.05.1999 р. №238) // http://www.rada.kiev.ua.

4. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. Д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004, - 461 с.

5. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник / За редакцією Любуня О.С. - К.:Центр навчальної літератури, 2004. - 351 с.

6. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричавська, Г. Табачук, я. Грудзевич, М. Вознюк. - 4-те вид. - К.: Алеута, 2004. - 500 с.

7. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник / Романишин В.О., Уманців Ю.М. - К.: Атака, 2005. - 480 с.

8. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 243 с. - (Вища освіта XXI століття).

9. Ковальчук А.Т. Банки. Кредит. Фінанси. - К.: Парлам. вид-во, 2004. - 285 с.

10. Колодзієв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування // Банківська справа. - 2000. - №2. - с. 50.

Размещено на Allbest.ru