главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Роль кредитних операцій у діяльності комерційних банків України

Методика аналізу кредитоспроможності позичальника. Кредитні операції в структурі банківських активів. Регулювання Національним банком України кредитних операцій банків. Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами.

Рубрика: Банковское, биржевое дело и страхование
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 02.03.2011
Размер файла: 77,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Кредитні операції банків
Роль комерційних банків як головних суб'єктів грошово-кредитних відносин у суспільстві. Аналіз сучасного стану кредитних операцій і практичне використання принципів банківського кредитування. Основні напрями покращення кредитних операцій в Україні.
курсовая работа [135,1 K], добавлена 14.10.2010

2. Кредитні відносини комерційних банків із позичальниками та шляхи їх удосконалення (на прикладі УкрСиббанку)
Характеристика стану економіки та фінансів УкрСиббанку, здійснення кредитних операцій. Шляхи вдосконалення кредитних відносин банку із позичальниками, поліпшення умов обслуговування кореспондентських рахунків для здійнення кредитної політики банком.
курсовая работа [1,0 M], добавлена 28.11.2011

3. Удосконалення механізму здійснення кредитних операцій
Особливості організації кредитної діяльності в банку, сучасний стан і проблеми банківського кредитування в Україні. Показники кредитної діяльності комерційних банків, аналіз кредитоспроможності позичальника, оцінка кредитної роботи філії "ПриватБанку".
дипломная работа [279,8 K], добавлена 25.01.2010

4. Банківські операції
Визначення понять "кредит" і "позика". Головні відмінності кредитних та інвестиційних операцій комерційних банків. Класифікація банківських кредитів. Поняття та види банківських інвестицій. Обчислення відсоткових прибутків за позиковими операціями.
контрольная работа [53,0 K], добавлена 05.09.2013

5. Визначення рейтингової оцінки діяльності банків
Сутність операцій комерційних банків, критерії оцінки їх діяльності як фінансово-кредитних установ. Система рейтингування банків в Україні. Розроблення методик визначення комплексного рейтингового оцінювання фінансово-кредитної діяльності банків.
курсовая работа [193,1 K], добавлена 22.09.2010

6. Система рефінансування Національного Банку України комерційних банків: сучасний стан, шляхи вдосконалення
Еволюція кредитних відносин Національного Банку України з комерційними банками. Економічна сутність, значення кредитів, що надаються НБУ комерційним банкам. Сучасний стан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національним Банком комерційних банків.
курсовая работа [49,5 K], добавлена 07.12.2010

7. Аналіз короткострокових кредитних операцій банку
Економічна сутність короткострокових кредитних операцій банку. Державне регулювання кредитних операцій. Інформаційна база та інструментарій аналізу короткострокових кредитних операцій. Аналіз індикаторів ринку короткострокового кредитування в Україні.
курсовая работа [1,2 M], добавлена 02.10.2011

8. Активи комерційних банків
Види активних операцій комерційного банку. Кредитна діяльність банків України. Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій. Процес кредитування. Формування відсоткової ставки за позиками. Перспективи розвитку активних операцій вітчизняних банків.
курсовая работа [328,6 K], добавлена 24.02.2009

9. Формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (на прикладі АКБ "Приватбанк")
Сутність кредитних операцій та ризиків процесів банківського кредитування. Методологія формування резервів під кредитні операції. Аналіз кредитного портфелю та управління кредитним ризиком, резервів покриття втрат в КБ "Приватбанк", шляхи їх оптимізації.
дипломная работа [7,3 M], добавлена 06.07.2010

10. Сутність, класифікація і призначення кредитів комерційних банків в Україні
Класифікація і характеристика кредитних операцій. Форми кредиту. Кредитні операції. Види кредитів. Розгорнута класифікація кредитів. Етапи видачі кредиту. Перелік документів. Етап розгляду кредитного проекту. Експертиза кредитного проекту.
реферат [37,1 K], добавлена 07.08.2007


Другие работы, подобные Роль кредитних операцій у діяльності комерційних банків України

Страница:  1   2 


Міжнародний кредит являє собою рух позикового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний із наданням урядами, банками і юридичними особами одних держав товарних і валютних ресурсів урядам, банкам та юридичним особам інших держав. Функціонує такий кредит на принципах повернення, строковості, платності, забезпеченості, цільового характеру за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел.

Міжнародні кредити за формою бувають товарні (надані експортерами імпортерам) і валютні (надані банками у грошовій формі); за валютою позики - у валюті країни-боржника, у валюті країни-кредитора, у валюті третьої країни, у міжнародній рахунковій грошовій одиниці (наприклад екю).

Міжнародні фірмові кредити, що є різновидом комерційного кредиту у сфері міжнародних економічних відносин, надають позику фірми однієї країни фірмі іншої країни у вигляді поставки товарів із відстроченням платежу (оформляються переказним векселем). Розрахунки можуть здійснюватися також у формі відкритого рахунку. Експортер відкриває рахунок заборгованості імпортера. Такий кредит погашається періодичними платежами з короткими проміжками часу (1-2 місяці). Найбільше поширення одержали фірмові кредити, надані експортерами імпортерам.

Залежно від термінів розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) фірмові кредити. Відсоткові ставки за фірмовими кредитами звичайно нижчі ринкових відсоткових ставок, оскільки система кредитування експорту субсидується державою.

Міжнародні банківські кредити являють собою форму кредиту, при якій банки однієї країни надають кошти в тимчасове користування позичальникам з іншої країни (державі, юридичним, фізичним особам).

кредитний позичальник актив банк

Банківський кредит у міжнародній банківській практиці застосовується в різних формах: форфейтинг, факторинг, експортний кредит, лізинг, кредитна лінія.

Форфейтинг -- це кредитування експортера шляхом купівлі в нього векселів, акцептованих імпортером. При такій формі кредитування весь ризик щодо виконання боргового зобов'язання переходить до покупця векселя -- форфейтера, тобто банку-експортера. Експортер перевідступає вимоги до покупця банкові-форфейтеру і тим самим знижує дебіторську заборгованість, поліпшуючи структуру свого балансу. Термін кредитування дуже незначний. Джерелом коштів для банків, які беруть участь у форфейтингових операціях, є ринок євровалют. Тому облікова ставка за форфейтингом фіксується на базі ставок євровалютного ринку, у її розрахунок входять витрати форфейтингу щодо залучення коштів, страхові й валютні ризики.

Факторинг -- форма кредитування, яка виражається в наданні експортерові, що продав товар на умовах кредиту, різноманітних послуг, у тому числі інкасування дебіторської заборгованості клієнта. Беручи на себе вимоги свого клієнта до його боржників, факторингова фірма зобов'язується або вручати гроші клієнта в міру стягування їх із боржників, або виплатити йому готівкою при укладанні угоди. Найпоширеніша форма - короткострокове кредитування. Операція факторингу звільняє експортера від кредитних ризиків, до посередника (фактора) переходять облік і стягування боргу з несумлінного платника.

Вартість факторингового кредиту містить відсоток за користування ним, комісію за бухгалтерське обслуговування, інкасування боргу та інші послуги. У відсотковому відношенні до розміру фактично виданих позикових коштів вона може досягати 20 %.

Факторингові компанії нерідко входять у фінансові групи, очолювані комерційними банками.

Різновидом міжнародних банківських кредитів є банківські експортні кредити, надані іноземним імпортерам безпосередньо приватними комерційними банками або консорціумами і спеціалізованими зовнішньоторговельними банками. Існують кредити за разовими контрактами, кредити на спорудження промислових та інших об'єктів із постачанням обладнання і наданням різноманітних послуг. Кредит покупцеві становить близько 80-85 % контрактної ціни.

Великим сегментом ринку міжнародних банківських кредитів є ринок єврокредитів -- міжнародних позик, наданих великими приватними комерційними банками за рахунок ресурсів євровалютного ринку терміном від 2 до 10 років із плаваючими відсотковими ставками. Єврооблігації -- боргові зобов'язання, що випускаються позичальником при одержанні довгострокової позики на євроринку. Єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох країн емісійним синдикатом, у якому представлені банки кількох країн. Для кредиторів валюта єврооблігаційної позики є іноземною.

Міжнародний приватний кредит. Головними джерелами міжнародних приватних фінансових кредитів і позик є міжбанківські депозити і вклади під євродоларові депозитні сертифікати. Більшість депозитів і вкладів мають короткостроковий характер, тому актуальним завданням банків стає їх пролонгація.

Довгострокові позики звичайно здійснюються у формі випуску облігацій і поділяються на іноземні облігаційні та міжнародні облігаційні позики.

5. Регулювання Національним банком України кредитних операцій комерційних банків

Традиційно центральний банк виконує чотири основні функції: здійснює монопольну емісію банкнот, є банком банків, банкіром уряду, проводить грошово-кредитне регулювання і банківський нагляд. Загальний стан економіки певною мірою залежить від стану грошово-кредитної сфери. Державне регулювання цієї сфери може бути успішним лише в тому випадку, якщо держава через центральний банк здатна впливати на масштаби і характер операцій комерційних банків. Методи цього впливу різні, найпоширенішими з них є: зміна ставки облікового відсотка або офіційної облікової ставки центрального банку (облікова або дисконтна політика); зміна норм обов'язкових резервів банків; операції на відкритому ринку, тобто операції з купівлі-продажу векселів, державних облігацій та інших цінних паперів; регламентація економічних нормативів для банків (співвідношення між касовими резервами й депозитами, ліквідними активами і депозитами, власним капіталом і позиковим, акціонерним капіталом і позиковим, власним капіталом і активами, сумою кредиту одному позичальнику і капіталом або активами тощо).

Вказані методи грошово-кредитного регулювання можна назвати загальними в тому розумінні, що вони впливають на операції всіх комерційних банків, на ринок позикових капіталів у цілому.

Можуть застосовуватися також вибіркові (селективні) методи, спрямовані на регулювання окремих форм кредиту (наприклад споживчого) або кредитування різних галузей (житлового будівництва, сільського господарства тощо). До вибіркових методів належать: пряме обмеження розмірів банківських кредитів для окремих банків або позик (так звані кредитні стелі); регламентація умов видачі конкретних видів кредитів, зокрема встановлення розмірів маржі, тобто різниці між сумою забезпечення і розміром виданої позики; ставками за депозитами і ставками за кредитами тощо.

Основним методом регулювання є облікова політика. Підвищуючи або знижуючи офіційну облікову ставку, центральний банк впливає на можливості комерційних банків і їх клієнтів в одержанні кредиту, що, у свою чергу, впливає на економічне зростання, грошову масу, рівень ринкового відсотка, відображається на стані платіжного балансу і ринкового курсу. Підвищення ставки сприяє залученню в країну іноземного короткострокового капіталу, внаслідок чого активізується платіжний баланс, збільшується пропозиція іноземної валюти, відповідно знижується курс іноземної і підвищується курс національної валюти. Зниження ставки призводить до протилежних результатів.

Суттєвий вплив на кредитні ресурси комерційних банків, на їх можливості надавати позики справляє зміна норми обов'язкових резервів. Підвищення її означає, що більша частина банківських коштів «заморожена» на рахунках центрального банку і не може бути використана комерційними банками для видачі кредитів. У результаті скорочуються банківські позики і грошова маса в обігу, підвищуються відсотки за банківськими позиками. Зниження норми банківських резервів приводить до розширення банківських кредитів і грошової маси, до зниження ринкового відсотка.

У країнах із розвинутим ринком цінних паперів найпоширенішим методом грошово-кредитного регулювання є операції на відкритому ринку, які впливають на діяльність комерційних банків через обсяг наявних у них ресурсів. Якщо центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку, а комерційні банки їх купують, то ресурси останніх і відповідно їхні можливості надавати позики клієнтам зменшуються. Це призводить до скорочення грошової маси в обігу і підвищення позикового відсотка. Купуючи цінні папери на ринку в комерційних банків, центральний банк надає їм додаткові ресурси, розширює їх можливості щодо видачі позик. Операції на відкритому ринку сприяють регулюванню банківських ресурсів, відсоткових ставок і курсу державних цінних паперів.

Завдання і функції Національного банку України щодо проведення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організації міжбанківських розрахунків, координації діяльності банківської системи в цілому визначають пріоритетні напрями діяльності банківського нагляду.

Головне завдання банківського нагляду -- створення ефективної системи захисту інтересів кредиторів і вкладників, оперативне реагування на події, що дестабілізують діяльність банківської установи. Основні принципи (їх усього 25) дієвого нагляду сформулював у квітні 1997 р. Базельський комітет з банківського регулювання. Це мінімальні вимоги, які кожна країна доповнює, виходячи з властивих тільки їй умов і можливих ризиків. Службою банківського нагляду НБУ розроблений план стратегічного розвитку банківської системи України. Одним із найважливіших пунктів цього плану є розроблення відповідно до міжнародних стандартів порядку формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків, що дасть змогу створити раціональну методику оцінювання якості кредитних вкладень банків, ефективного управління кредитними ризиками.

Кредитна діяльність українських комерційних банків регламентується Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків і кредитними договорами.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників, а також суб'єктів господарської діяльності з урахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення і використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комісійних винагород. Вони відповідають за свої зобов'язання перед клієнтами всім належним їм майном і коштами. Рішення щодо надання кредиту позичальникові, незалежно від розміру цього кредиту, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом, комісією тощо) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Основним нормативним документом, на підставі якого комерційні банки України здійснюють свою кредитну діяльність, є положення Національного банку України «Про кредитування», затверджене постановою правління НБУ № 246 від 28.09.95 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами правління НБУ від 22.04.96 р. № 97, від 17.02.97 р. № 35, від 04.04.97 р. № 80 і листом НБУ від 10.10.95 р. № 306). Цей документ регламентує кредитні відносини між Національним банком України і комерційними банками, між комерційними банками і позичальниками, визначає основні принципи проведення кредитної політики комерційних банків, процедуру підписання кредитних угод між банками і суб'єктами господарської діяльності, встановлює правові основи регулювання міжбанківських кредитів, а також відповідальність сторін кредитних операцій за різні види порушень умов кредитних угод. З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється відповідно до чинного законодавства України з дотриманням установлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків і вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Серед основних принципів проведення кредитної політики, визначених НБУ, слід назвати такі.

1. При наданні позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банкові.

2. Кожний із виданих «великих кредитів» не повинен перевищувати 25 % власних коштів банку.

3. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банків.

Діяльність банків, пов'язана із кредитуванням в іноземній валюті, регулюється цілою низкою нормативних документів Національного банку України, а також документів інформативного характеру, таких, як:

1. Лист Національного банку України «Про кредитування в іноземній валюті під гарантії Уряду і Національного банку України» від 20.12.1994 р. № 16014/1179-6959. Цей документ дає роз'яснення щодо порядку одержання резидентами України кредитів в іноземній валюті від нерезидентів і підкреслює, що таке кредитування повинне проводитись тільки за участю комерційних банків і можливе виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ. З цього листа випливає, що НБУ згідно з чинним законодавством не має права надавати будь-які гарантії суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності; Уряд України надає гарантії тільки щодо міждержавних кредитів.

2. Телеграма Національного банку України «Про одержання кредитів в іноземній валюті» від 2.04.1995 р. № 19013/975. Згідно з телеграмою за постановою НБУ від 10.04.95 р. резиденти України можуть одержувати кредити в іноземній валюті як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках лише в безготівковій формі.

3. Лист Національного банку України «Про окремі питання валютного регулювання» від 25.04.1995 р. № 19011/1055-1746.

4. Телеграма Національного банку України «Роз'яснення Національного банку України щодо порядку одержання кредитів в іноземній валюті» від 05.05.1995 р. № 19013/1093. У телеграмі уточнено, що юридичні і фізичні особи -- резиденти України мають право на одержання кредитів в іноземній валюті тільки через уповноважені банки України.

5. Лист Національного банку України «Про придбання коштів в іноземній валюті для погашення кредитів» від 18.05.1995 р. №19012/1158. Цей лист дає роз'яснення щодо надання права резидентів України на придбання на Українській міжбанківській валютній біржі або на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти з метою спрямування її на обслуговування заборгованості за кредитами в іноземній валюті, наданими уповноваженими банками або нерезидентами.

Положення «Про порядок надання резидентам України індивідуальних ліцензій на одержання кредитів в Іноземній валюті від іноземних кредиторів», затверджене постановою правління НБУ від 28.09.1995 р. № 244, реєстраційний № 293 від 28.09.1995 р. Положенням регламентуються такі основні етапи кредитування, як ліцензування Національним банком України кредитів в іноземній валюті, а також аналіз документів позичальника. Відповідно до цього Положення одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів відбувається: у межах ліміту зовнішнього боргу України, який щорічно затверджується Верховною Радою; тільки для проведення діяльності, передбаченої їх статутними документами; тільки для цільового фінансування конкретного проекту; тільки через систему відкритих уповноваженими банками або НБУ (Центр міждержавних розрахунків Національного банку України) кореспондентських рахунків у зарубіжних країнах; тільки в безготівковій формі; за рахунок валютних надходжень від усіх видів зовнішньоекономічної діяльності.

6. Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування (затверджено постановою правління Національного банку України від 21.02.1996 р. № 37).

У лютому 1993 р. Національним банком України був затверджений «Порядок проведення банками операцій з векселями», який встановив порядок надання вексельних кредитів і проведення банками комісійних операцій з векселями.

Згідно з цим нормативним документом банки України можуть проводити операції з обліку векселів підприємств і видавати позики підприємствам під заставу векселів, надавати послуги клієнтам при одержанні платежів і виплаті заборгованості за векселями.

Управлінням НБУ надане право видавати позики комерційним банкам для рефінансування їхніх позикових операцій під векселі. Національний банк із метою створення сприятливих фінансових умов для розвитку вексельних операцій установлює преференційну (пільгову) плату за кредит, пов'язаний із рефінансуванням операцій комерційних банків із векселями. Залежно від пріоритетів економічного розвитку господарства НБУ може змінювати умови дисконтної політики і таким чином впливати на кон'юнктуру ринку векселів.

Надзвичайно важливе значення для функціонування банківської системи мають:

* незадовільний фінансовий стан більшості позичальників, якими в основному є державні підприємства й організації;

* надмірна політизованість економіки в Україні (тобто захист інтересів деяких галузей і підприємств зацікавленими в них політичними силами);

* недосконалість правової бази щодо захисту інтересів кредиторів. Тому НБУ ставить жорсткі вимоги щодо обмеження кредитного ризику, застосовуючи низку відповідних нормативів.

Національний банк України здійснює функції регулювання і нагляду за діяльністю банків для підтримання стабільності грошово-кредитної системи, при цьому НБУ не втручається в оперативну діяльність банків.

Кредити, які надаються банком, поділяються:

* за термінами користування:

- короткострокові - до 1 року;

- довгострокові - понад 1 рік;

* за забезпеченням:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

- гарантовані (банками, фінансами або майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням (доручення, поліс страхової організації);

- незабезпечені (бланкові);

* за ступенем ризику:

- стандартні;

- з підвищеним ризиком;

* за методами надання:

- разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантійні (із попередньо обумовленою датою надання, за потреби, зі стягуванням комісії за зобов'язання);

* за термінами погашення:

- одноразово;

- на виплат;

- на вимогу кредитора або заявку позичальника;

- з регресією платежів;

- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

6. Організація кредитної роботи в банку

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

Кредити становлять близько 50% усіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів. Теорія портфеля пропонує розглядати не кожну окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та взаємозалежністю.

Кредитний портфель -- це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, котра має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Дохідність і ризик -- основні параметри управління кредитним портфелем банку.

Якість та склад кредитного портфеля істотно залежать від організації кредитної роботи в банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих банках організаційна структура може складатися з кількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій кредитної процедури, наприклад, відділ галузевого аналізу, відділ кредитної політики, відділ кредитних продуктів, відділ кредитної документації, відділ економічних прогнозів, відділення з розгляду кредитного процесу тощо. У невеликих банках виконання всіх функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах.

Але в будь-якому разі існують загальні принципи та правила, яких має додержувати менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування. Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному відділенні доцільно функцію кредитного аналізу відокремити від власне процесу надання та оформлення позики. Це сприятиме підвищенню рівня об'єктивності оцінки кредиту та обережнішому затвердженню позики. Обов'язковою є організація роботи Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. До складу Комітетів входять керівники та провідні спеціалісти банку, які періодично збираються на засідання і колегіально вирішують поставлені завдання, формують кредитну політику, виносять рішення про надання «великих» кредитів та списання безнадійних позик. Комітети не є структурними підрозділами банку.

Найзагальнішу організаційну структуру кредитної функції банку унаочнює рисунок 1.

Рисунок 1. - Організаційна структура кредитної функції банку

Функції кредитного комітету:

1) формування кредитної стратегії та кредитної політики;

2) затвердження організаційної структури процесу кредитування;

3) встановлення напрямків диверсифікації кредитного портфеля та відповідних лімітів за країнами, галузями, кредитними інструментами, позичальниками;

4) оцінка адекватності резервів на можливі втрати за кредитами;

5) аналіз кредитного ризику портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані із кредитуванням;

6) прийняття рішень про надання «великих» кредитів;

7) періодичне списання безнадійних позик.

Функції Комітету кредитного нагляду:

1) ухвалення змін та доповнень до загальної кредитної політики;

2) аналіз та оцінювання нових ринків, на які націлений банк;

3) затвердження критеріїв прийнятності ризику;

4) ухвалення введення нових кредитних інструментів, включаючи встановлення допустимого рівня ризику за такими інструментами;

5) розгляд взаємостосунків банку з найважливішими новими клієнтами та збільшення обсягу кредитних операцій з постійними клієнтами;

6) затвердження списку винятків із загальних правил кредитної політики банку;

7) розгляд усіх звітів внутрішніх аудиторів;

8) ухвалення кредитних процедур.

Функції відділу кредитного аналізу:

1) збір та обробка фінансової інформації про клієнтів та перспективних позичальників;

2) аналіз фінансової звітності претендентів на одержання позики;

3) підготовка звітів про затвердження кредитів та іншої інформації, необхідної для прийняття рішень про кредити;

4) організація засідань Кредитного комітету і реєстрація рішень;

5) ведення картотеки кредитної інформації (ККІ);

6) підготовка відповідей на запити за кредитами з інших банків та інші небанківські законні запити.

Функції відділу кредитних операцій:

1) підготовка, реєстрація та перевірка основної документації, яка стосується кредитних операцій банку;

2) зберігання кредитних справ, включаючи оригінали договорів, документів на заставу, гарантійних зобов'язань, повідомлень тощо;

3) реєстрація позик у бухгалтерських книгах, підготовка документації для здійснення бухгалтерських проводок у головній книзі;

4) підтримання юридичних прав банку на заставу шляхом реєстрації вимог до позичальника і передання права власності банку;

5) виставлення клієнтам рахунків на відсоткові платежі за кредитами, комісійними та іншими зборами;

6) звіт про банкрутство клієнта, а також підготовка документації, що попереджає про закінчення строку кредитної угоди.

Наведений перелік функцій Комітетів та відділів далеко не повний, але він дає уявлення про розподіл повноважень між різними структурними підрозділами.

Одним із головних завдань, що постають перед менеджментом банку у сфері кредитування, є розроблення кредитної політики банку. Кредитна політика має охоплювати найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, які необхідно зафіксувати в письмовому вигляді й затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Кредитна політика банку є основним документом, яким необхідно керуватися при формуванні кредитного портфеля. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті співробітники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, яка б відбивала напрямки та специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень допустимого ризику, права та обов'язки кредитних працівників тощо.

У країнах, де відбуваються процеси дерегулювання банківської діяльності, документальне оформлення кредитної політики є обов'язковим. Під час перевірки банків органами нагляду перший крок полягає в тому, щоб з'ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням кредитної політики. Саме цей документ регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля. Якщо банк має високоризиковий кредитний портфель, але це узгоджується з офіційною, документально зафіксованою кредитною політикою, то органи нагляду не мають права на будь-які санкції.

В Україні деякі банки мають документально оформлену кредитну політику, але розроблення такого документа ще не стало обов'язковим для вітчизняних банків. Кредитну діяльність банків значною мірою централізовано регулює НБУ, обмежуючи можливості банків щодо формування власної кредитної політики. Нестабільність економічної ситуації також не сприяє відпрацюванню довгострокових планів і перспективних завдань. Тому розроблення кредитної політики як офіційного документа є складним та проблематичним завданням для невеликих і новостворених банків.

Одним із обов'язкових елементів організації процесу кредитування є визначення систем затвердження кредиту. Система затвердження кредиту може бути одноступеневою, коли кредитний працівник має індивідуальні повноваження щодо надання кредиту. З метою зменшення кредитного ризику та впливу суб'єктивних факторів банки звичайно обмежують індивідуальні повноваження, установлюючи ліміти кредитування. За такої системи кредитний працівник має право підписувати кредитний договір, а тому розглядуваний підхід називають іноді системою «одного підпису».

Найчастіше в банках у процесі кредитування застосовується система «подвійного підпису», яка передбачає узгодження остаточного рішення щодо позики зі старшою посадовою особою -- керівником кредитного відділення (департаменту). За такої системи кредитний працівник розглядає та аналізує кредитну заяву, а також приймає і обрунтовує своє рішення щодо надання позики. Інформація в стислій стандартній формі подається керівникові кредитного відділення й обговорюється, після чого приймається остаточне рішення. Система «подвійного підпису» також має обмеження щодо суми кредиту, яка може бути надана позичальнику.

Кредити, які перевищують ліміт кредитування для системи «подвійного підпису», необхідно затверджувати на засіданнях Кредитного комітету. Така система затвердження кредиту є багатоступеневою і передбачає розгляд кредитної заяви на різних рівнях: кредитний працівник, старший кредитний співробітник та Кредитний комітет. Недоліком цієї системи порівняно з двома щойно розглянутими є те, що рішення приймається довше і підвищуються витрати робочого часу досвідчених спеціалістів -- членів Кредитного комітету. Система затвердження Кредитним комітетом сприяє зниженню ризиковості кредитних операцій банку.

7. Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності при певному рівні ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками: розмір банку (капіталу); правила регулювання банківської діяльності; офіційна кредитна політика банку; досвід і кваліфікація менеджерів; рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків.

Національним банком України встановлено ряд пов'язаних із кредитуванням нормативів, які розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, розмір капіталу банку визначає обсяг та структуру його кредитного портфеля.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банк не повинен надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями банку. Отже, досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників також впливають на характеристики кредитного портфеля банку.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активів. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів активних операцій.

В Україні із введенням в обіг ОВДП, які до фінансової кризи 1998 року мали низький ризик і середню дохідність (приблизно на рівні доходів за кредитними операціями), більшість банків перерозподілили свої активи, збільшивши розміри портфеля цінних паперів за рахунок зменшення обсягів кредитування. В період кризи ризиковість таких банків значно зросла, а фінансовий стан погіршився.

Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується правилом -- видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику -- одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом при формуванні кредитного портфеля.

Рівень кредитного ризику кожного позичальника безпосередньо впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом. Високий рівень ризику пов'язується з високою кредитною ставкою, і навпаки. Але кредитна ставка залежить не тільки від ризику. Вона формується під впливом наведених далі зовнішніх і внутрішніх чинників, які необхідно враховувати, визначаючи її: попит і пропозицію на ринку кредитів; рівень конкуренції; рівень кредитного ризику, що пов'язується з конкретним клієнтом; кредитну політику банку; категорію клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з даним позичальником; загальний рівень прибутковості всіх зв'язків з клієнтом; вартість кредитних ресурсів для банку; рівень базових ставок; форму забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.

Усі ці чинники по-різному впливають на ставку конкретного кредиту. Наприклад, високий рівень кредитного ризику клієнта підвищує ставку, а надання забезпечення знижує кредитний ризик. Але з наданням забезпечення у формі застави матеріальних цінностей зростають витрати банку, пов'язані з необхідністю зберігання застави чи з контролем за її станом та ліквідністю. Ці видатки необхідно враховувати, установлюючи кредитну ставку.

За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кредитні ставки на певному рівні, який був би прийнятний для клієнтів і приносив прибуток. Кредитна ставка повинна бути достатньо низькою, аби позичальник не звернувся до іншого банку. Тому на висококонкурентних ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті банківська маржа має тенденцію до скорочення. З огляду на сказане значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом.

МЕТОД «ВАРТІСТЬ ПЛЮС»

Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов'язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює: вартість залучення кредитних ресурсів для банку; операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо); премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом; премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування; бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.

Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації.

Головний недолік методу - ігнорування ринкових чинників, таких, як попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

МЕТОД «БАЗОВА СТАВКА ПЛЮС»

Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR і т. ін.), інші ставки, що є загальноприйнятними на конкретних ринках.

Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності. На міжнародних ринках для першокласних позичальників кредитний спред прирівнюється до нуля. При наданні кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних, кредитний спред становить від 0,25 до 5% і вище. Прибуток банку, а також адміністративні витрати входять до складу базової ставки. Оскільки базова ставка складається як середньоринкова, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат.

Такий метод ціноутворення виник у часи великої депресії в 30-ті роки у США і відомий як модель цінового лідерства. 30 найбільших банків США встановили так звану ставку першокласного позичальника (прайм-ставка), тобто ставку, за якою надавались короткострокові кредити найбільш кредитоспроможним клієнтам. Тоді це була найнижча кредитна ставка. Час від часу прайм-ставка переглядалася банками з огляду на попит і пропозицію на ринку. Згодом прайм-ставка втратила своє пріоритетне значення насамперед через те, що виникла та набула популярності ставка LIBOR.

Інтернаціоналізація банківської справи, перехід провідних банків на розрахунки в євродоларах сприяли зростанню популярності LIBOR, яка стала загальноприйнятою базовою ставкою для більшості як міжнародних, так і національних ринків. Завдяки цьому клієнти можуть порівнювати умови кредитування на різних ринках. Крім того, ставка LIBOR нижча за прайм-ставку в середньому на 0,75 - 1% і є найнижчою кредитною ставкою.

Перевагами методу є простота, необов'язковість точного врахування витрат за кожним кредитом, зручність застосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, урахування впливу конкуренції.

МЕТОД «НАДБАВКИ»

Метод «надбавки» полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити «овернайт». З розвитком ринку комерційних паперів великі компанії набули можливість самостійно залучати кошти, не користуючись послугами банків. Це спонукало банки до зниження кредитних ставок з метою збереження вигідної клієнтури. У США багато банків пропонують кредити великим корпораціям на короткі терміни за низькими ставками, розрахованими за методом «надбавки». У такому разі маржа звичайно становить 0,35 - 0,75%, у результаті чого кредитна ставка стає нижчою за прайм-ставку. Досить значні суми таких кредитів дозволяють банкам одержувати прибутки навіть за мінімального рівня відсотків.

Практика встановлення незначних надбавок під час визначення кредитних ставок за цим методом сприяла його поширенню та популяризації. Дослідження показали, що близько 90% кредитних портфелів 48 найбільших банків США становлять кредити, надані за ставками, нижчими за прайм-рейт. Витрати залучення коштів визначаються ставками грошового ринку, які й слугують основою для розрахунків кредитних ставок.

МЕТОД «АНАЛІЗУ ДОХІДНОСТІ КЛІЄНТА»

Метод «аналізу дохідності клієнта» базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів та витрат, пов'язаних із кожним клієнтом, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв'язки з банком. Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів.

Доходи банку від операцій з клієнтом включають відсотки та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання трастових, консультативних, інформаційних послуг. Витрати, пов'язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку та обробку рахунків. Якщо різниця між доходами і витратами щодо суми кредиту перевищує середню норму прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена.

Метод аналізу дохідності клієнта має певні недоліки: складність, громіздкість, необхідність розроблення докладної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта. Часто аналіз дохідності включає консолідовані дані не лише самого позичальника, а також і його дочірніх компаній, найбільших акціонерів та вищого керівництва. Але такий підхід до управління кредитними ставками може бути корисний для виявлення найприбутковіших клієнтів і видів банківських послуг та операцій.

Крім методів визначення кредитної ставки, вартість кредиту залежить і від обраної системи встановлення та нарахування відсотків за позикою. Відсоткові ставки за кредитами можуть бути фіксовані, якщо вони визначаються в момент видачі кредиту і лишаються незмінними протягом всього періоду кредитування, або плаваючими, тобто такими, що переглядаються періодично зі зміною базової ставки. Коли відбувається загальне зниження ставок на ринку, для банку вигіднішою є фіксована ставка за кредитами, а в разі зростання ставок -- плаваюча.

У банківській практиці використовують три основні системи нарахування відсотків: американська -- база 360 днів і 30 днів у кожному місяці; англійська -- база 365 (366) днів (фактична) і фактична кількість днів у кожному місяці; європейська -- база 360 днів та фактична кількість днів у кожному місяці.

У кредитному договорі обов'язково фіксуються обрана система нарахування відсотків та правила встановлення ставок (фіксована чи плаваюча).

Література

1. Банківський менеджмент: Конспект лекцій / Укладачі: В.М.Олійник, С.М. Фролов, М.А. Деркач. - Суми: Вид-во СумДУ, 2009.- Ч.1.162 с.

2. Банківський менеджмент: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. /О. Кириченко, І. Пленко, А. Ятченко. - К.:Основи, 2009.-671с.

3. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. - К.: Видавничий центр «Академія», 2007.-320с.

4. Роуз П.С. Банковский менеджмент. - М.: Дело Лтд, 2005. - 768 с.

5. Сало В.І., Криклій О.А. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 314 с.

6. Фролов С.М. Банківська справа та основи митного регулювання в Україні: теорія та практика: Навчальний посібник. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2008. - 368с.

7. Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 2009. - 576 с.

8. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 384 с.

9. Брігхем Е. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. - К.: Молодь, 2007.

10. Васюренко О.В., Волохата К.О. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навч. посіб.-К.: Знання, 2006.-463с.

11. Долан Э. Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер. с англ. В. Лукашевича. - 2004. - 496с.

12. Любунь О.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий Дім „Слово”, 2004. - 296 с.

13. Платежные системы: Учеб. пособ. / Под ред. В.А. Ющенко, А.С. Савченко. - К.: Лыбидь, 2008. - 416 с.

14. Полфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. - М.: Инфра-М, 2006. -624 с.

15. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

16. Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках/Пер.с англ./Под ред. Р.Я. Левиты .- М., 2004.-820с.

Размещено на Allbest.ru


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Роль кредитних операцій у діяльності комерційних банків України" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов