Фінансовий аналіз діяльності банку

- відносні величини координації - співвідношення частин цілого між собою, наприклад основного та оборотного капіталу, власного і позикового капіталу;

- відносні величини інтенсивності - ступінь поширеності розвитку якогось явища у відповідному середовищі;

- відносні величини ефективності - співвідношення ефекту з ресурсами, затратами.

У фінансовому аналізі широкого застосування серед відносних величин набули:

- проценти (результат від ділення абсолютних величин

- множиться на 100),

- коефіцієнти (характеризують відносні величини двох порівнюваних показників, з яких один беруть за одиницю),

- індекси (відносні величини, які характеризують зміну показника, що вивчається в часі або просторі).

Поряд з абсолютними та відносними показниками часто застосовуються середні величини. Вони використовуються у фінансовому аналізі для узагальненої кількісної характеристики сукупності однорідних явищ за визначеною ознакою. Наприклад, при аналізі валюти балансу використовується середня величина підсумку балансу для обчислення коефіцієнта зросту (зниження) валюти балансу; при аналізі дебіторської заборгованості розраховується середня дебіторська заборгованість для обчислення показників її якості та ліквідності - коефіцієнта оберненості та тривалості одного обороту в днях.

Порівняння - один із способів, за допомогою якого досліджуються предмети та явища у природі, суспільстві, в економіці. Порівняння є найдавнішим і самим поширеним прийомом аналізу. Кожен показник і кожна цифра, отримувані в аналітичному дослідженні, мають значення лише в порівнянні з відомими показниками та цифрами.

Групування - невід'ємна частина практично будь-якого економічного дослідження. Воно потребує визначення класифікації явищ і процесів, а також причин і факторів, що їх обумовлюють. Групування - виділення із сукупності досліджуваних явищ якісно однорідних типів, груп з істотними ознаками.

Ряди динаміки - ряд чисел, що характеризують зміну величин у часі. Аналіз динаміки показників дає можливість виявляти і досліджувати закономірності, тенденції розвитку явищ.

Графік - засіб ілюстрації діяльності, являє собою узагальнений малюнок стану і розвиту досліджуваного економічного явища або явищ, дає змогу наочно дослідити тенденції і зв'язки економічних показників.

Досконало пізнати суть і розвиток будь-якого досліджуваного явища можна лише за умови розкриття внутрішнього його змісту, з'ясування взаємозв'язку його із складовими.

Фінансовий аналіз передбачає проведення факторного аналізу. Під факторним аналізом слід розуміти методику комплексного системного вивчення та вимірювання впливу факторів на результативний показник. Детермінований факторний аналіз являє собою методику дослідження впливу факторів, зв'язок яких з результативним показником є функціональним.

Елімінування - один з найважливіших елементів здійснення детермінованого факторного аналізу. Прийом, за допомогою якого виключається дія ряду факторів і виділяється один з них називається елімінуванням. Він дає змогу визначити величину впливу окремих факторів на досліджуваних показник, оцінити їх позитивну, негативну роль, знайти невикористані резерви підвищення ефективності діяльності.

До елімінування належить спосіб ланцюгових підстановок. Він застосовується, коли існує функціональний зв'язок між аналізованим показником і факторами, тобто є детерміновані факторні моделі. Даний спосіб полягає в отриманні ряду скоригованих значень узагальненого показника шляхом послідовних замін (ланцюгової підстановки) базисних значень факторів на аналізовані.

До прийому елімінування належить також спосіб відносних чисел, який застосовується для вимірювання впливу факторів на відхилення результативного показника тільки в мультиплікативних моделях і комбінованого (змішаного) типу. Він використовується, коли вихідні дані містять уже визначені відносні відхилення факторних показників у процентах або коефіцієнтах.

Великого значення у фінансовому аналізі набув експертний метод (прийом експертних оцінок). Сутність його полягає у збиранні думок спеціалістів щодо поставленої проблеми, подальше опрацювання їх і використання в аналітичній роботі.

При здійснені фінансового аналізу важливим етапом після збирання інформації про аналізований показник та її опрацювання є узагальнення отриманих результатів. Взагалі узагальнення в аналізі носить досить творчий характер, залежить від професійних знань спеціалістів, уміння їх усвідомити аналітичну інформацію. Правильно зроблені висновки мають велике практичне значення для поліпшення діяльності.

У фінансовому аналізі узагальнення інформації найчастіше здійснюються підсумковим способом, факторним підрахунком резервів, конструктивно-варіантним способом. [2, с.12]

Об'єктивне оцінювання фінансового стану комерційних банків та створення методики комплексного аналізу їх діяльності - один із пріоритетних напрямків досліджень у банківській сфері. Щоправда, універсальної методики досі не розроблено ні у вітчизняній, ні в зарубіжній практиці, а застосовувані методичні прийоми ґрунтуються здебільшого на використанні значної кількості як абсолютних, так і відносних показників.

Відтак отримання інтегральної оцінки всієї сукупності розрахункових величин виявляється доволі складною справою.

Для аналізу фінансової діяльності банку використовуються різноманітні показники. Провідну роль серед них відіграють аналітичні коефіцієнти, для більшості з яких характерна множинність способів кількісного відображення одних і тих же економічних величин. [4, с.40]

Також слід враховувати наступне. Фінансові коефіцієнти, що виступають у ролі інформації для прийняття управлінських рішень, мають відповідати вимогам, серед яких можна виділити наступне:

повноту - характеризує завершеність кола інформативних показників, потрібних для прийняття управлінських рішень;

вірогідність - визначає, наскільки інформація адекватно відображає реальний фінансовий стан і результати діяльності;

своєчасність - визначає відповідність інформації потребі в ній з урахуванням терміну її можливого корисного використання;

порівнянність - визначає можливість проведення порівняльного аналізу.

Лише та інформація, яка задовольняє всі зазначені вимоги, є корисною з погляду прийняття ефективних управлінських рішень. Ігнорування хоча б однієї з вимог призводить до того, що інформація стає некорисною. Некорисну інформацію не можна використати для прийняття рішення: її використання призведе до матеріальних втрат та інших негативних наслідків.

Вірогідність фінансових коефіцієнтів забезпечується у разі дотримання всіх принципів ведення бухгалтерського обліку; порівнянність і повнота коефіцієнтів визначаються наявністю єдиних методик, які використовують суб'єкти діяльності.

Складніше забезпечити виконання такої вимоги до фінансових коефіцієнтів, як їх своєчасність.

Своєчасна інформація дає змогу її користувачам - суб'єктам, які приймають рішення, вчасно реагувати на зміну ситуації, а несвоєчасна - ні. Проілюструємо своєчасність інформації так:

Рис.1.3 Схема надходження своєчасної а та несвоєчасної б інформації про зміну стану спостережуваного об'єкта О

Ступінь своєчасності інформації тим вищий, чим коротший інтервал часу між подією і моментом часу, в який стало відомо про неї користувачу інформації.

Інформація про події, одержувана у режимі реального часу, являє собою інформацію з найвищими ступенем своєчасності.

Зі збільшенням часового інтервалу надання інформації користувачеві настає такий момент, коли інформація більше не відображає дійсної ситуації (що пов'язано зі зміною самої ситуації). Реакція користувача цієї інформації на зміну ситуації більше не є своєчасною, оскільки не відповідає умовам і вимогам ситуації, що знову склалася. Інформація на цей момент часу перетворюється зі своєчасної на несвоєчасну та стає некорисною з погляду прийняття ефективних управлінських рішень.

Таким чином своєчасність визначають співвідношенням двох часових інтервалів:

1). інтервалу відносної незмінності спостережуваного об'єкта t_ri - інтервалу часу, протягом якого стан спостережуваного об'єкта оцінюється суб'єктом, який приймає рішення, як відносно незмінний;

2). інтервалу реагування t_r - який включає такі складові:

- інтервал інформування t_i - інтервал часу між моментом, у який відбулася подія (у даному випадку зміна стану спостережуваного об'єкта О) і моментом, у який інформація про цю подію досягла суб'єкта, що приймає рішення;

- інтервал рефлексії t_rf - інтервал часу між моментом, у який інформація про подію досягла суб'єкта, що приймає рішення, і моментом, у який зворотна реакція суб'єкта, що приймає рішення, досягла спостережуваного об'єкта. Інтервал рефлексії складається з: інтервалу прийняття рішення, інтервалу реалізації рішення.

З наведених умов своєчасності інформації можна зробити висновок, що своєчасність інформації залежить не тільки від об'єктивних стосовно спостережуваного об'єкта чинників, але й від його суб'єктивних характеристик. Тобто за однакових умов інформування про подію для одного суб'єкта інформація може бути своєчасною, а для іншого - ні.

Зараз під час здійснення фінансового аналізу у випадку розрахунку фінансових коефіцієнтів недостатньо береться до уваги чинник часу і, отже, той факт, що інтервал відносної незмінності спостережуваного об'єкта t_ri може виявитися меншим за інтервал реагування t_r, а інформація, що містить у собі фінансовий коефіцієнт, у цій ситуації втратить своєчасність і перетвориться на несвоєчасну. Особливо гостро ця проблема стоїть перед зовнішніми користувачами фінансової звітності.[5, с.68]

Незважаючи на те, що коефіцієнтний аналіз є доволі простим, доступним і легко реалізується на практиці, він усе ж не є оптимальним методичним підходом до вирішення проблеми комплексного аналізу діяльності банку, адже відсутність форм урахування зв'язків між окремими коефіцієнтами, їх відносна автономність, різні рівні критичних значень та непорівнюваність унеможливлюють формування інтегральних, узагальнюючих оцінок. Аналіз за методом коефіцієнтів ускладнюється ще й тим, що одні аналітичні показники характеризують діяльність банку з позитивного боку, а інші - з негативного, тобто одні й ті ж значення коефіцієнтів можуть бути наслідком різних причин.

Ще одним недоліком такого аналізу вважаються методологічні розбіжності оцінки певних коефіцієнтів. Найбільш суттєво такі розбіжності стосуються коефіцієнтів ліквідності та платоспроможності.

Ліквідність та платоспроможність відносно недавно використовуються як характеристики фінансового стану компаній. Ще за радянських часів у пояснювальних записках до річних звітів такі поняття не використовувалися. Ця термінологія почала входити у вітчизняну економічну науку і практику через перекладні зарубіжні підручники з фінансового менеджменту. Переклад здійснювався філологами, які не мали ніякого відношення до економіки, редагували переклад економісти, які, на той час, були не готові академічно підійти до такої термінології. До того ж, сутності зазначених термінів дійсно предметно близькі. Таким чином відразу сформувався певний підхід, який започаткував однаковість цих понять. Але, насправді, це не так. Тому виникла проблема у чіткій конкретизації сутнісного змісту.

Етимологічне дослідження цих слів указує на те, що перше передбачає ліквідацію, знищення існування певного предмету в конкретній формі, а друге - спроможність платити за певними зобов'язаннями.

Словник визначає термін ліквідність як:

- можливість перетворення статей активу в гроші для сплати зобов'язань по пасиву;

- легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у готівку. [47, с. 56]

Виходячи з цих визначень, можна зробити висновок, що ліквідність - це спроможність певного, не у грошовій формі, активу, перетворитися в грошову форму. Безумовно, така якість певного активу має цінність з позицій використання одержаної грошової форми активу для сплати по певних зобов'язаннях. Тобто, ліквідність активу не у грошовій формі забезпечує потреби платоспроможності будь-яких суб'єктів. Однак те, що певний предмет забезпечує ефективне функціонування іншого, не є підґрунтям для ототожнення.

Що стосується зарубіжного досвіду, то не зважаючи на високу наукову розвиненість фінансового менеджменту в англо-американській школі, американські підручники майже ототожнюють поняття ліквідності і платоспроможності [48, с. 174].

У значної кількості авторів навчальних посібників підміна відбувається діалектично, коли у процесі формулювання визначення, коефіцієнтам ліквідності приписується можливість оцінювати рівень платоспроможності. Типовим прикладом є визначення коефіцієнтів ліквідності у „Фінансах зарубіжних корпорацій”:

„коефіцієнти поточної ліквідності дають змогу оцінити можливості фірми у виконанні не короткострокових зобов'язань та її платоспроможність” [49, с. 156].

Тобто автори розуміють, що насправді оцінюється платоспроможність, але вони не допускають думки про те, що під відносними показниками оцінки ліквідності можуть розумітися зовсім інші сутності. Така позиція є досить поширеною, але не домінуючою.

Зазначена невідповідність є наслідком існуючих стереотипів, розповсюджених у масових підручниках. Вчені, в більшості випадків, не бажають „йти” проти сформованих звичок саме у такий спосіб користуватися певною термінологією.

З огляду на ці вади коефіцієнтного аналізу цілком природним є прагнення розробити методики, які б давали єдине значення - рейтинг, індекс, інтегральну оцінку.

Очевидно, що якість таких оцінок суттєво залежить від обраної методики стиснення (узагальнення) вихідної інформації. Зауважимо, що більшість наявних методик рейтингового аналізу діяльності банків засновано на найпростіших (як правило адитивних) операціях згортання інформації. Дослідження та врахування взаємодії, взаємовпливу і динаміки окремих показників ці методики не передбачають, у чому й полягає їхній недолік.

На обмеженість методу рейтингового аналізу звернули увагу російські вчені А.Д. Шеремет, Г.М. Щербакова [25, с.23]:

«Рейтинги є потужним засобом формування громадської думки про діяльність кредитних установ, який іноді помітно впливає на рівень їх фінансового стану. Проте рейтинг - це не аналіз і тим більше не комплексний аналіз, а всього лиш експертний спосіб визначення місця того чи іншого банку серед інших кредитних установ за обмеженим колом показників».

Сучасна економічна література засвідчує, що нині ведуться активні пошуки шляхів подолання зазначених вад та вдосконалення методик рейтингового аналізу діяльності банків. [4, с.40]

Вказані проблеми щодо фінансового аналізу діяльності банку є предметом дослідження та аналізу наступного розділу дипломної роботи. Також розглядатимуться шляхи вирішення існуючих проблем.

Висновки до Розділу 1

Отже, за економічною сутністю поняття „економічний аналіз” є дещо ширшим за поняття „фінансовий аналіз”, оскільки останній є складовою економічного аналізу.

Ці економічні категорії активно досліджуються та вивчаються, як результат існують різні класифікації видів аналізу, предмету, завдань. Різні автори класифікують зазначенні поняття дещо по-різному, але загальна суть лишається незмінною.

Активні дослідження економічного аналізу та розвиток вказаного напрямку, як науки, почались у 17 ст. В Україні розвиток науки починається дещо пізніше ніж за кордоном. Іноземний досвід стає основою для досліджень українських вчених. У розділі виокремлено найвидатніших науковців, предмет їхнього дослідження, здобутки.

В останньому підрозділі розглянуто деталізоване вивчення економічної категорії - фінансовий аналіз. Зокрема визначено предмет, об'єкт, метод здійснення фінансового аналізу.

Розділ 2. Теоретичні аспекти фінансового аналізу

2.1 Теоретичні проблеми фінансового аналізу

Питання, що пов'язані з фінансовим аналізом - актуальні для сьогодення, оскільки в ринкових умовах надзвичайно важливими для управлінського персоналу є прийняття вірних рішень щодо ведення подальшої діяльності, які ґрунтуються на проведенні аналізу діяльності.

Дослідженню теоретичних проблем економічного аналізу та бухгалтерського обліку, прикладним аспектам аналізу господарської діяльності підприємств, діяльності комерційних банків та їхньої ролі в економічній системі, засобів централізованого регулювання банківської сфери, організації грошово-кредитних відносин присвячено праці багатьох вітчизняних і зарубіжних економістів.

Авторами цих досліджень є вітчизняні вчені:

О.Д. Василик, О.В. Васюренко, О.В. Дзюблюк, А.М. Герасимович, С.Ф. Голов, В.І. Єфіменко, Л.М. Кіндрацька, Г.Г. Кірейцев, М.В. Кужельний, В.Г. Лінник, В.І. Міщенко, Є.В. Мних, В.В. Сопко, В.М. Суторміна, Р.І. Тиркало, В.М. Чумаченко, В.Г. Швець, С.І. Шкарабан, В.А. Ющенко та інші.

А також зарубіжні економісти:

Г. Александер, М. Баканов, В. Бансал, Л. Батракова, К. Валравен, Дж. Кейнс, В. Кісельов, Р. Колб, В. Колєсніков, Т. Кох, О. Лаврушин, Дж. Маршалл, Ю. Масленченков, Р. Міллер, В. Палій, Г. Панова, К. Редхэд, П. Роуз, Дж. Сінкі, Л. Сурен, В. Усоскін, В. Черкасов, Дж. Хікс, В. Шарп, А. Шеремет, О. Ширінська та інші”. [9, с. 3]

На сучасному етапі найголовніші проблеми методологічного та методичного характеру, пов'язані з реформуванням системи бухгалтерського обліку, у цілому вирішено, тому акценти переносяться на трансформацію економічного аналізу як логічне продовження реформаційного процесу, загальна спрямованість якого обумовлює об'єктивну необхідність удосконалення методології економічного аналізу, оскільки за сучасних умов горизонти аналітичних досліджень значно розширюються.

Аналіз банківської діяльності є логічним продовженням банківської справи та необхідною передумовою прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

В банківській сфері аналіз відіграє особливо важливу роль, бо діяльність банку як фінансового посередника заснована на довірі, котра формується в суспільстві за результатами аналізу надійності як окремих кредитних установ, так і банківської системи загалом.

Це потребує розроблення адекватних методичних підходів до аналізу діяльності банків, які б сприяли більшій прозорості та прогнозованості всієї банківської системи. Щоб виконувати взяту на себе місію збереження та примноження суспільного капіталу, банки мусять постійно підвищувати ефективність діяльності та вдосконалювати аналітичний інструментарій, застосовуваний у процесі управління.

Питання рейтингового аналізу досліджуються такими російськими вченими-економістами, як О. Кармінським та А. Петровим [23, с.74]. З метою подолання існуючих недоліків рейтингового аналізу вони розробили методику рейтингу динамічної фінансової стабільності банків, яка ґрунтується за застосуванні мережевої моделі аналізу грошових потоків банку.

Розрахунок рейтингу базується на врахуванні семи зовнішніх (які відображають питому вагу банку в банківській системі) і 13 внутрішніх (що відображають відповідність нормативам центрального банку та ефективність діяльності) показників.

Науковець Примостка Л.О. звертає увагу на дослідження, які проведені О. Мартенсом та Дж. Ургою [24, с.29] щодо застосування методики маржинального аналізу в процесі оцінки ефективності банківської системи, а також спроби формування інструментарію багатовимірного маржинального аналізу, реалізовані в так званих технологіях аналізу середовища функціонування (АСФ-технологіях) [26, с.26].

У деяких інших дослідженнях показники стійкості банку пропонується оцінювати за методикою побудови нейронних мереж, яка базується на використанні методів нелінійної апроксимації масиву багатовимірних даних; для аналізу динамічної активності банків рекомендується використовувати моделі стохастичної апроксимації; для графічної інтерпретації результатів аналізу - методи когнітивної графіки [27, с.49].

Кожен із вказаних підходів заслуговує на увагу і може бути використаним у процесі вдосконалення обчислювальних процедур, проте доцільність їх застосування залежить насамперед від теоретичної обґрунтованості та цілісності обраної концепції аналізу, тобто домінантою має стати економічний зміст, а не технічні можливості методу. [4 ст. 40]

Примостка Л. на основі проведених досліджень робить наступний висновок. Узагальнивши та систематизувавши наявні нині методики аналізу фінансового стану фінансово-кредитних установ, дійдемо висновку, що більшість із них є модифікаціями рейтингових систем оцінювання банків, адже майже всі вони зорієнтовані на множину банківських установ і на оцінювання шляхом порівняння (з найбільш ефективними, стійкими чи надійними установами). І хоча отримані в такий спосіб оцінки є корисними, вони не дають змоги оцінити діяльність одного конкретного банку в контексті досягнення поставленої ним стратегічної мети і прийняти відповідні управлінські рішення.

Нині пріоритетним напрямом наукових досліджень стає аналіз банківської діяльності з урахуванням динамічної компоненти. Тож у ході формування комплексної методики насамперед слід розглянути, вивчити і врахувати всі значимі групи коефіцієнтів, які дають змогу кількісно описувати й оцінювати діяльність банку не лише в статиці, а й у динаміці. Останнє є особливо важливою і складною проблемою. В економічній науці намітилося кілька підходів до її вирішення.

Один із них, якому варто приділити особливу увагу, пов'язаний із побудовою динамічного нормативу. Теоретичні та методичні засади його формування (як одного з найбільш обґрунтованих, реалістичних та економічно інтерпретованих прийомів аналітичних досліджень) розробили російські вчені Н.М. та Ю.А. Погостинські [28, с.96]. Доцільність запропонованого ними застосування методів непараметричної статистики до аналізу фінансового стану за даними фінансової звітності підтвердилася у банківській практиці, зокрема у сфері оцінювання ліквідності та платоспроможності банків [29, с.29].

Перш ніж зупинитися на розгляді методичних особливостей процесу формування динамічного нормативу та побудови на його основі нормативної динамічної моделі, слід зазначти, що саме ця методика дає змогу застосувати системний підхід до аналізу та описати у формалізованому вигляді е лише стан (статичний аналіз) системи „банк”, а й процес руху системного об'єкта в часі (тобто зробити динамічний аналіз).

Динамічна компонента знаходить своє відображення у ранжованому ряді впорядкованих за темпами зростання економічних показників з урахуванням їх взаємозв'язків та взаємовпливу. Це дає змогу сформувати динамічний норматив, за яким оцінюють властивості об'єкта досліджень, які жодним окремим показником описати неможливо.

Аналіз можливостей методики формування динамічного нормативу в ході аналізу господарської діяльності дає підстави для висновку, що саме цей підхід найбільшою мірою відповідає критеріям комплексної методики аналізу динамічної фінансової стійкості банку.

Примостка Л. виділяє наступні основні елементи методики побудови нормативної динамічної моделі:

Система інтегральних показників - сукупність значимих співвідношень (коефіцієнтів, індексів, аналітичних моделей, сукупності індикаторів), які комплексно характеризують кожну зі складових фінансової стійкості банку (ліквідність, платоспроможність, надійність, фінансовий стан);

Динамічний норматив - сукупність показників, упорядкованих за ознакою міри їх динаміки (зокрема темпів чи індексів зростання або приросту) так, що підтримка цього порядку в реальній діяльності банку забезпечує кращі (порівняно з попереднім періодом) результати;

Нормативна, або еталонна модель - формалізований опис бажаного стану банку, здійснений за допомогою впорядкованого ряду індексів динаміки аналітичних показників (коефіцієнтів), які комплексно характеризують фінансову стійкість комерційного банку.

За своїм змістом нормативна модель є ідеальною, тобто такою, що формалізовано описує еталонний порядок зміни аналітичних показників, які характеризують процес розвитку банку. Звичайно, на практиці досягти ідеалу вдається не часто, та все ж побудова нормативної моделі уможливлює визначення об'єктивної точки зору відліку, дає змогу проаналізувати міру відхилення реального розвитку банку від ідеального і скоригувати його в подальшому. Призначення такої моделі полягає в тому, щоб, свідомо конструюючи та контролюючи динаміку показників, не лише визначати напрям руху системи, а й керувати ним, спрямовуючи на досягнення поставлених банком цілей.

Загальна спрямованість руху системи „банк” з метою забезпечення фінансової рівноваги описується за допомогою формулювання цільових установок, які формалізуються шляхом упорядкування показників діяльності банку. Мета ж процесу управління банком полягає у підтримці визначеного в такий спосіб порядку.

Побудова нормативної динамічної моделі складається з кількох етапів.

Процес побудови динамічної моделі розпочинається із процедури вибору значимих і технологічно реалізованих показників діяльності на основі яких формується динамічний норматив.

Слід зазначити, що єдиних, строго формалізованих підходів чи рекомендацій щодо критеріїв вибору та кількості значимих показників немає, а в ході вирішення цього питання аналітики керуються такими чинниками, як мета аналізу, його спрямованість, склад інформаційної бази, необхідний рівень деталізації тощо.

На другому етапі побудови нормативної динамічної моделі провадяться економічна інтерпретація співвідношень, між показниками, від результатів якої залежить якість та об'єктивність результативних оцінок, корисність самої моделі й доцільність її практичної реалізації. Це один із найважливіших етапів, на якому основним засобом дослідження є логічно-теоретичний аналіз, спрямований на визначення змісту і взаємозв'язків економічних категорій, показників, коефіцієнтів, які описують діяльність банку, а необхідною умовою - дотримання економічної обгрунтованості у порівнянні кожної пари показників. Наприклад, перевищення темпів зростання процентних доходів над процентними витратами свідчить про підвищення ефективності роботи банку, а перевищення темпів збільшення резерву на покриття кредитних ризиків на темпами зростання обсягів кредитного портфелю банку - про підвищення рівня ризику. Проте не всі співвідношення між показниками мають однозначне трактування. Приміром, швидше зростання активів банківської установи порівняно з темпами збільшення власного капіталу, з одного боку, свідчить про розширення можливостей банку щодо залучення коштів, а з другого - про підвищена загального ризику банку.

Тому необхідно розглянути і проаналізувати всі можливі пати відібраних на першому етапі показників і впорядкувати їх, орієнтуючись на досягнення стратегічних цілей банківської установи, в результаті чого можна отримати нормативне (еталонне) впровадження показників, економічно обґрунтоване стосовно діяльності того чи іншого банку.

На третьому етапі шляхом попарного порівняння та впорядкування показників провадиться ранжирування, за результатами якого будується динамічний норматив. Показники впорядковуються з огляду на мету поставлену перед конкретним об'єктом управління, відтак для різних рівнів управлінської ієрархії вибір показників та процедура впорядкування відрізнятимуться. Формуючи динамічний норматив, розглядають кожну пару показників діяльності банку та обирають той. Що має зростати швидше. Надалі його порівнюють з третім показником та обирають „найшвидший” уже із цієї пари, і так далі.

Процедура повторюється доти, доки не буде знайдено показник, який має зростати найвищими темпами, і саме він стає першим у ординальному впорядкуванні показників. У такий же спосіб упорядковують решту показників, у результаті чого отримують ранжований ряд показників діяльності банку (ординальну шкалу).

Зрозуміло, що внаслідок різноманітності економічних показників не всі з них можна безпосередньо порівняти як із позицій цільової спрямованості, так і з погляду інтерпретації співвідношень, а тому застосування розглянутого способу впорядкування не завжди можливе. Відтак за результатами аналізу динамічних співвідношень отримують один із двох імовірних результатів: лінійний динамічний норматив (якщо всі обрані показники можна однозначно інтерпретувати і впорядкувати за темпами зростання) нелінійний динамічний норматив (який формується за результатами побудови графу або матриці нормативних співвідношень (преференцій) у тому разі, коли не всі попарні порівняння показників мають однозначну економічну інтерпретацію).

Узагальнення методичних підходів до побудови динамічного нормативу дає підстави стверджувати, що порівняно з іншими прийомами аналізу цей метод має низку суттєвих переваг:

- зводить до мінімуму втрату інформативності, оскільки в ньому кожний показник зберігає своє значення;

- усуває ефект взаємного погашення позитивних і негативних змін у діяльності банку, зафіксованих у значеннях різних показників;

- виражає динаміку показників у їх взаємозв'язку;

- не залежить від досягнутого в минулому;

- може бути нормативним або дескриптивним залежно від цілей аналізу;

- має комплексний характер, оскільки до нормативу можна включити показники, які характеризують будь-які аспекти банківської діяльності, незважаючи на застосовувані при цьому одиниці виміру;

- дає змогу визначити цілі діяльності банку, котрі жодним окремим показником описати не можливо;

- дає змогу оцінити ступінь реалізації поставлених цілей і налагодити контроль за процесом їх досягнення.

З точки зору методики важливим є те, що використання динамічного нормативу дає змогу провадити факторний аналіз і визначати (спираючись на будь-який із його прийомів - логарифмічний, диференціальний, інтегральний, ланцюгових підстановок) вплив кожного окремого фактора на приріст результативного показника.

Отже, сформований динамічний норматив можна розглядати як факторну модель, що дає змогу виявляти вплив кожного фактора на приріст інтегральної оцінки фінансової стійкості банку. За допомогою цієї моделі можна з'ясувати на скільки відсотків відносно базового рівня під дією динаміки кожного із факторів змінилася інтегральна оцінка, а також визначити частку її приросту чи зменшення внаслідок зміни окремих показників.

Такий методичний підхід можна охарактеризувати як універсальний інструмент аналітичних досліджень, що дає змогу не лише оцінювати фінансову стабільність та рівновагу, а й спрямовувати подальший розвиток банку шляхом формування нормативної моделі, причому як за окремими напрямами діяльності, так і в комплексі.

Г.В. Федоров виокремлює аналіз фінансової звітності як окремий сегмент фінансового аналізу та вивчає іноземний досвід здійснення такого аналізу [30, с.62].

Виокремлення систематизованого аналізу звітності в окремий розділ фінансового аналізу відбулося нещодавно - наприкінці 19 ст. В цей час в західній обліково-аналітичній практиці в додаток до залізничного транспорту з'явились перші розрахунки деяких відносних показників, що характеризують ліквідність компаній та ефективність затрат.

В даний час вітчизняні та зарубіжні спеціалісти пропонують різні методи аналізу фінансової звітності, які відрізняються між собою в залежності від цілей, задач аналізу, інформаційної бази, технічного забезпечення, оперативності рішення аналітичних та управлінських задач, досвіду та кваліфікації персоналу.

В іноземних наукових напрямах аналізу фінансової звітності виділяють п'ять відносно самостійних підходи, наукових шкіл (J.O. Horrigan).

Такий поділ є достатньо умовним, оскільки в тій чи іншій мірі підходи перетинаються та є взаємно доповнюючими:

- Школа емпіричних прагматиків (Empirical Pragmatists School);

- Школа статистичного фінансового аналізу (Ratio Statisticians School);

- Школа мультиваріантних аналітиків (Multivariate Modelers School);

- Школа аналітиків, які вивчають діагностику банкрутства компаній (Distress Predictors School);

- Школа учасників фондового ринку (Capital Marketers School).

Школа емпіричних прагматиків.

Намагаючись визначити кредитоспроможність компаній, фінансові аналітики обґрунтували набір відносних показників - індикаторів, придатних для такого аналізу. Аналіз кредитоспроможності розглядався як найважливіший аспект фінансового аналізу діяльності компаній. Тому особлива увага приділялася показникам використання оборотних коштів, власним оборотним коштам, кредиторській короткостроковій заборгованості.

Представники цієї школи, які займалися оцінкою, аналізом і управлінням фінансовими ресурсами та кредитною політикою, переконали компанії в доцільності такого підходу.

Школа статистичного фінансового аналізу.

Основна ідея представників цієї школи полягала в тому, що розраховані аналітичні фінансові коефіцієнти корисні лише тоді, коли є критерії, з граничними значеннями яких можна порівнювати ці коефіцієнти.

Критеріальні значення коефіцієнтів за допомогою статистичних методів обробки інформації були диференційовані з огляду на галузі, підгалузі та типи компаній. У межах цього напрямку досліджується колінеарність і стійкість коефіцієнтів для обраних (однакових за типами) груп компаній. Дослідження свідчать, що коефіцієнтам властива мультиколінеарність у часі й просторі. Це зумовило нове актуальне завдання - класифікацію всієї сукупності коефіцієнтів по групам: показники однієї групи корелюють між собою, а показники різних груп - відносно незалежні. Граничні рівні фінансових коефіцієнтів використовуються у вітчизняних нормативних документах.

Школа мультиваріантних аналітиків.

Представники цієї школи мають на меті побудувати концептуальні основи САФЗ, що базуються на існування беззаперечного зв'язку між окремими коефіцієнтами, які характеризують фінансовий стан і ефективність діяльності компаній (наприклад, валовий дохід, оборотність коштів у активах, запасах, розрахунках тощо), і узагальнюючими показниками діяльності компаній (наприклад, рентабельність власного капіталу).

Основне завдання представники цієї школи вбачали в побудові піраміди (системи, дерева) показників. Певного розвитку цей напрямок аналізу набув у межах побудови комп'ютерних імітаційних моделей щодо взаємозв'язку аналітичних показників і ринкової ціни акцій. Один із найвідоміших практичних результатів цієї „школи” - методика аналізу, запропонована менеджерами фірми „Дюпон”.

Школа аналітиків з прогнозування можливого банкрутства компаній. Представники цієї школи наголошують на фінансовій стійкості компанії (стратегічний аспект), надаючи перевагу перспективному аналізу перед ретроспективним. На їхню думку, цінність фінансової звітності визначається виключно її здатністю передбачити можливе банкрутство. У найзавершенішому вигляді методика й техніка прогнозування банкрутства відображені у працях американського дослідника Е. Альтмана.

Школа учасників фондового ринку.

Це найновіший напрямок у межах САФЗ, який став розвиватися у 60-х роках минулого сторіччя. Представники цієї школи вважають, що цінність фінансової звітності полягає в можливості її використання для прогнозування рівня ефективності інвестицій у цінні папери та пов'язаного з цим ступеня ризику.

Праці мають поки що теоретичний характер. Перспективи подальшого розвитку САФЗ пов'язані насамперед з розробкою нових аналітичних коефіцієнтів, а також з розширенням інформаційної бази аналізу. Вочевидь, аналітичні розрахунки, особливо перспективного характеру, не можуть виконуватися лише за даними фінансової звітності, аналітичні можливості якої, безперечно, обмежені.

2.2 Проблеми інформаційного забезпечення фінансового аналізу

Ефективність кожної управлінської системи значною мірою залежить від інформаційного забезпечення. Якість інформації, що використовується для прийняття управлінських рішень, визначає обсяг витрачання фінансових ресурсів, рівень прибутковості, ринкову вартість структурної одиниці, альтернативність вибору інвестиційних проектів і наявних фінансових інструментів та інші показники, які характеризують перш за все темпи розвитку.

За умов ринкової економіки банки самостійно здійснюють свою діяльність, але при цьому вони повинні враховувати існуючий попит на ринку. Оскільки у разі відсутності останнього існує загроза банкрутства.

Одним з інструментів встановлення реальної конкурентоспроможності є аналіз фінансового стану.

Аналіз фінансового стану навіть банку, який успішно здійснює діяльність, є постійною необхідністю, оскільки не можна здійснювати діяльність без аналізу доходів і витрат. Закони ринкової економіки потребують відповідного способу мислення й поведінки всіх її учасників.

Система інформаційного забезпечення, що використовується для проведення фінансового аналізу, являє собою безперервний і цілеспрямований відбір відповідних інформаційних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень за всіма напрямами фінансової діяльності.

Інформаційна система призначена не тільки забезпечувати необхідною інформацією управлінський персонал та власників самого банку, а й задовольняти інтереси широкого кола зовнішніх її користувачів.

Зовнішні користувачі можуть використовувати лише ту частину інформації, яка характеризує результати фінансової діяльності та фінансовий стан. Більша частина цієї інформації зосереджена в офіційній фінансовій звітності, яка надається банком.

Що стосується внутрішніх користувачів, то окрім вищеназваної, використовують значний обсяг оперативної інформації про фінансову діяльність, що є комерційною таємницею.

Інформація, яка використовується відповідним відділом банку для здійснення фінансового аналізу та аналізу діяльності в цілому, поділяється на певні види.

Так, А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, О.В. Павловська виділяють наступні види інформації залежно від джерела та призначення[10, с. 41]:

1. Звітні та оперативні дані, зокрема баланс, форми 2 - 4 бухгалтерської звітності, статистичні та фінансові оперативні дані.

До цього виду інформаційного забезпечення можна віднести, крім даних відповідних форм офіційної бухгалтерської та статистичної звітності, також розроблені підприємством форми документів-носіїв оперативної інформації, а також накопичу вальні збірники усіх видів звітної інформації.

2. Нормативна та інструктивна інформація всіх рівнів (державна, регіональна, галузева).

Цей вид інформації включає законодавчо правові та нормативно-методичні документи з питань фінансової діяльності, відповідні збірники інформаційних матеріалів.

3. Планово-прогнозна інформація.

Цей вид інформації охоплює: статистичні збірники (державні, регіональні, галузеві, відомчі) з питань фінансової діяльності, фінансових ринків, банківської діяльності; публікації з відповідних питань у періодичних виданнях; прогнозні дані, бюджети всіх рівнів та їх проекти; курси валют у динаміці, біржову та банківську оперативну інформацію.

До цього виду інформаційного забезпечення можна віднести також дані інвестиційної інформації, зокрема результати порівняльної оцінки варіантів інвестиційних проектів за всіма видами інвестицій (прямих або портфельних). Носіями цієї інформації можуть бути довідки або прогнозні моделі трастових та інвестиційних компаній щодо управління портфелем цінних паперів, робочі розрахунки підприємства з питань планування та оцінювання ефективності інвестицій.

До планово-прогнозного виду інформаційного забезпечення можна також віднести інформацію, яка використовується для складання бізнес-плану, зокрема всі види техніко-економічних розрахунків з цих питань, довідково-аналітичну інформацію. Носіями такої інформації можуть слугувати відповідні форми бізнес-плану, поточний та перспективний фінансові плани.

4. Довідково-аналітична інформація.

До цього виду інформаційного забезпечення можна віднести накопичу вальну або різного роду разову інформацію, яка формується відповідними службами.

Ця інформація включає, зокрема, різні аналітичні огляди, що складаються банком, у тому числі пояснювальні записки до балансу і кожної з форм бухгалтерської звітності з питань фінансово-господарської діяльності, а також накопичу вальні аналітичні збірники, таблиці, форми, макети, бізнес-довідки з різних аспектів фінансів.

Більш детально питання класифікації інформаційних джерел аналізу розглядає І.М. Парасій-Вегруненко.

Зупинимося більш детально на фінансовій звітності, оскільки саме вона є основним джерелом інформації для проведення фінансового аналізу. Як правило для проведення аналізу використовується річна фінансова звітність. Згідно з вимогами Постанови правління НБУ №598 від 07.12.04 р. [13]:

Річна фінансова звітність банку - це система взаємопов'язаних узагальнювальних показників, що відображають фінансовий стан банку на кінець останнього дня звітного року та результати його діяльності за цей самий період.

В Україні річна фінансова звітність складається згідно з вимогами Міжнародних стандартів фінансової звітності, національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, нормативно-правових актів НБУ та облікової політики банку. При складанні річної фінансової звітності використовують дані бухгалтерського обліку банку за станом на кінець останнього дня звітного року з урахуванням коригуючи проводок щодо подій, які коригують дані після дати балансу. До складу річної фінансової звітності банку входять:

1. Загальна інформація про діяльність банку.

2. Звіт про фінансові результати

3. Баланс

4. Звіт про власний капітал

5. Звіт про рух грошових коштів

6. Примітки до звітів.

Звіт про фінансові результати характеризує діяльність банку за звітний рік.

Баланс відображає фінансовий стан банку на кінець дня 31 грудня звітного року.

Звіт про власний капітал - це фінансовий звіт, який відображає зміни та рух капіталу.

Звіт про рух грошових коштів відображає джерела отриманих банком готівкових та безготівкових коштів і напрям їх використання у звітному періоді, а також рух грошових коштів за звітний період залежно від виду діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова).

Форма складання фінансової звітності регламентована Постановою Правління НБУ №598 [13].

Серед перелічених форм головним джерелом аналізу, на думку українських науковців, є баланс. Баланс є найважливішою формою бухгалтерської звітності, що відображає стан коштів банку та їх джерел у грошовій оцінці на визначену дату.

Бухгалтерський баланс вміщує інформацію, на основі якої можна встановити кошти, які має банк в своєму розпорядженні, джерела їх формування, напрям та ефективність використання, стан розрахунків з юридичними та фізичними особами, платоспроможність, фінансову стійкість. Він дає змогу визначити склад і структуру майна, ліквідність та оборотність оборотних коштів, наявність власного капіталу та зобов'язань (зовнішніх ресурсів), стан та динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості. Одержання такої інформації - необхідна умова для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінювання ефективності наступних вкладень капіталу і розміру фінансових ризиків.

За балансом визначають чи можливо найближчим часом погасити зобов'язання перед третіми особами - акціонерами, інвесторами, покупцями, продавцями, тощо чи існує загроза фінансових труднощів.

Також за балансом визначають кінцевий фінансовий результат роботи банку як нарощування власного капіталу за звітний період, який відображають у вигляді чистого прибутку або збитку в пасиві балансу.

Отже, бухгалтерський баланс призначений не тільки для відображення стану господарських засобів і джерел їх формування на певну дату, але й для одержання інформації, необхідної для управління діяльністю банку.

Науковець Лахтіонова Л.А. виділяє наступні вимоги до побудови

балансу [2, с. 45]:

- повністю охопити процес діяльності;

- дати належне групування явищам, що мають місце в діяльності банку;

- вивчити зв'язок між цими явищами, тобто встановити правильну кореспонденцію рахунків, що дасть змогу аналізувати не тільки фінансову діяльність банку, а й рух майнових засобів.

Як відомо, фінансова звітність є відкритою формою звітності, тобто користувачами такої інформації можуть бути і як внутрішні представники банку, так і зовнішні користувачі. Так, окремі користувачі інформації про фінансову діяльність класифікуються наступним чином, за А.М. Поддерьогіним, М.Д. Біликом [10, с. 44]:

Таблиця 2.1

Класифікація інтересів внутрішніх і зовнішніх користувачів інформації про фінансову діяльність та її джерела

	Користувачі інформації	Основні інтереси внутрішніх і зовнішніх користувачів інформації	Джерела інформації
Внутрішні користувачі інформації	Менеджери	Об'єктивна і всебічна оцінка фінансової діяльності як основи для прийняття фінансово-управлінських рішень	Баланс та фінансові звіти
	Акціонери	Оцінка адекватності прибутків, ризикованості акціонерних інвестицій. Оцінка ефективності дивідендної політики	Фінансова звітність та оперативні фінансові дані
	Працівники	Оцінка фінансової стабільності та прибутковості діяльності з метою визначення перспектив продуктивної зайнятості та матеріального стимулювання	Фінансова звітність та оперативні дані
Зовнішні користувачі інформації	Податкові органи	Правильність оподаткування (податок на прибуток, ПДВ, акцизний збір, мито, інші податки)	Фінансова та податкова звітність, матеріали перевірок
	Кредитори	Визначення інвестиційної привабливості, ризикованості інвестицій	Фінансова звітність та фінансові дані про кредитоспроможність
	Постачальники	Оцінка наявності фінансових ресурсів для своєчасної оплати за поставлену продукцію, сировину, напівфабрикати	Фінансова звітність
	Статистичні органи	Статистичне узагальнення результатів фінансової діяльності	Статистична звітність, фінансова звітність

Інформаційним забезпеченням відділу, який здійснює фінансовий аналіз має бути бухгалтерська звітність, а саме: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, а також оперативні дані, що стосуються фінансової діяльності.

Дані бухгалтерської звітності та фінансової інформації дають змогу: аналізувати за відповідні періоди стан і тенденції управління фінансами, складати фінансові плани та фінансові прогнози діяльності на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу; формувати бюджети доходів і витрат з різних елементів фінансово-економічної діяльності; контролювати стан фінансових комерційних операцій; розробляти на основі аналітичних оцінок рекомендації щодо фінансового оздоровлення, поліпшення формування і використання фінансових ресурсів.

Інформаційне забезпечення відділу, який проводить фінансовий аналіз дає змогу, зокрема оцінити стан управління активами і пасивами, визначити ефективність управління власним капіталом і всіма його майновими засобами, виявити в ході такого оцінювання резерви поліпшення майнового стану і спрогнозувати відповідні тенденції в цих процесах у майбутніх періодах.

Інформаційне забезпечення також використовується для оцінки ефективності фінансових угод.

На підставі аналізу інформаційних даних щодо фінансового менеджменту також можна зробити висновок, чи дотримуються умови здійснення фінансових операцій.

До фінансових функцій бізнесу, що використовуються на основі зазначених вище інформаційних даних, належать також ведення й оцінювання фінансової звітності, оцінювання виконання прийнятих рішень у галузі фінансів, складання бюджетів формування та використання фінансових ресурсів.

Прийняття ефективних рішень у галузі управління фінансовою діяльністю неможливе без досконального знання даних бухгалтерської та фінансової звітності.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством.

У разі надмірної затримки надання звітної інформації вона може втратити своє значення.

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінювання результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану.

Під час підготовки фінансової звітності кожний банк розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності банку. Тому у фінансовій звітності (зокрема в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників за внесками капіталу та розподілу прибутку власникам (у вигляді процентів, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Вище описаний принцип вважається принципом автономності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності, тобто банк не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності і залишатиметься таким надалі (принаймні наступного періоду).

У разі наявності протилежних обставин, тобто якщо події після дати балансу свідчать про наміри припинити діяльність або про неможливість її продовження - в такому разі відсутня необхідність у поділі активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові). Оскільки виникає необхідність покриття зобов'язань у процесі ліквідації, тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткостроковими.

Принцип періодичності припускає поділ діяльності на певні періоди (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності. Згідно вимогами чинного законодавства звітним періодом є рік, але фінансова звітність може складатися протягом року - щоквартально. Така звітність вважається проміжною.

Принцип відображення у звітності за періодом нарахування полягає у тому, що результати господарських операцій визначаються, коли вони відбуваються, і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому.

Така інформація щодо минули операцій є найбільш корисною для прийняття рішень.

Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, з огляду на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, а крім того містить примітки, які дають інформацію про облікову політику та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової інформації події, які відбулися після дати складання балансу.