Добровільне страхування

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначених нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі.

Правові наслідки, пов'язані з достроковим розірванням договору, визнаються залежно від того, допущені чи ні будь-якою зі сторін порушення правил страхування. Так, у разі дострокового припинення договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому внески за відкиданням певних витрат на ведення справи. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком правил страхування, страхові внески повертаються страхувальникові за відкиданням витрат на ведення справи.

При укладанні договорів страхування Законом України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про страхування"" передбачено особливі умови врегулювання відмови у питаннях, пов'язаних з виплатою страхових сум (страхового відшкодування), причому підставою для відмови страховика у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) може бути таке:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником - громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у виплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком у термін, не більший від передбаченого правилами страхування, та повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика щодо виплати страхових сум може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Договір страхування вважається недійсним з часу його укладання у випадках, передбачених цивільним законодавством України. Крім того, відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним також у разі:

1)коли його укладено після страхового випадку;

2) коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

ГЛАВА 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ СТРАХУВАННЯ

Незважаючи на світову фінансову кризу, яка в цілому негативно відобразилась на динаміці національних фінансових ринків, позитивна динаміка на українському страховому ринку збереглась і на при кінці 2008 року. Зокрема, страхові премії за видами страхування життя за III квартал 2008 року зросли на 72 %, а відповідні страхові виплати - на 39 %.

Зростання обсягів страхової діяльності стало одним із факторів збільшення страхових резервів та активів. Протягом останніх двох періодів (2007 рік та 2008 року) зберігається позитивна динаміка зростання активів страховиків, страхових резервів, а також збільшенні питомої ваги сформованих страхових резервів зі страхування життя (у 2007 році резерви зі страхування життя становили 11,8 % у загальній величині страхових резервів, а в ІII кв. 2008 року - 12,8 %). Динаміка основних параметрів за останні роки свідчить про зміцнення тенденцій до зростання обсягів страхового ринку. Серед позитивних чинників - стійке зростання капіталу та обсягів активів, що є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку страхового ринку.

Незважаючи на позитивні зрушення у розвитку страхового ринку, мають місце і негативні тенденції.

В Україні існує також і безліч проблем організаційно-методологічного забезпечення страхової діяльності, зокрема:

- Відсутність послідовної і чіткої державної політики щодо розвитку страхування й достатнього рівня методологічної підготовки страхових механізмів;

- Відсутність системи стандартизації і сертифікації страхових продуктів і системи менеджменту;

- Наявність недобросовісної конкуренції;

- Нерозвиненість страхового брокерства;

- Недосконалість інвестиційної діяльності страхових компаній.

Страховий ринок України сьогодні гостро потребує належного інформаційного забезпечення. Можна твердити про відсутність загальнонаціональної системи розкриття фінансової інформації учасниками страхового ринку України. Недостатньою мірою на вітчизняному страховому ринку вирішені питання автоматизації обліку, формування бази даних клієнтів, оперативного прийняття рішень щодо страхових випадків і скарг клієнтів, комп'ютеризації з використанням передових інформаційних технологій для розв'язання поточних завдань компанії. Головною проблемою є й відсутність доступної аналітики.

Стратегія розвитку страхового ринку України має бути орієнтована передусім на досягнення незалежного рівня особистого страхування, зокрема його довгострокових (накопичувальних) видів. При цьому най зацікавленішою в розвитку ринку особистого страхування в країні має бути держава.

По-третє, розвиток особистого страхування, як однієї з найбільш праце містких і науково містких галузей страхування, веде до утворення нових робочих місць.

Систематичний розвиток нових страхових продуктів - інновативність - як один із наріжних принципів маркетингу в страхуванні має охоплювати всі сфери страхової діяльності: від укладання договорів страхування до пошуку нових сфер інвестування і сучасних методів корпоративного управління.

Важливим напрямом створення ефективної системи державного регулювання є підготовка до створення Національного гарантійного страхового фонду (НГСФ), який захищав би суспільство від потенційно неплатоспроможних страховиків.

Загалом стратегія розвитку вітчизняного страхового ринку має передбачати поступову, помірно динамічну його еволюцію в напрямі до моделі, що вже сформувалася у розвинених, передусім з огляду на євро інтеграційні наміри України, західноєвропейських країн.

Місія страхової компанії повинна базуватись на трьох базових принципах: надійність, професійна експертиза управлінських рішень і відповідальність за їхню реалізацію. Але на жаль сьогодні в Україні немає чітких розроблених підходів до системи стратегічного управління в страховій компанії.

Систематичний розвиток нових страхових продуктів - інновативність - як один із наріжних принципів маркетингу в страхуванні має охоплювати всі сфери страхової діяльності: від укладання договорів страхування до пошуку нових сфер інвестування і сучасних методів корпоративного управління.

Важливим напрямом створення ефективної системи державного регулювання є підготовка до створення Національного гарантійного страхового фонду (НГСФ), який захищав би суспільство від потенційно неплатоспроможних страховиків.

Загалом стратегія розвитку вітчизняного страхового ринку має передбачати поступову, помірно динамічну його еволюцію в напрямі до моделі, що вже сформувалася у розвинених, передусім з огляду на євро інтеграційні наміри України, західноєвропейських країн.

Місія страхової компанії повинна базуватись на трьох базових принципах: надійність, професійна експертиза управлінських рішень і відповідальність за їхню реалізацію. Але на жаль сьогодні в Україні немає чітких розроблених підходів до системи стратегічного управління в страховій компанії.

Отже, ринок страхових послуг набув певного рівня розвитку, але не став реальним чинником стабільності та за своїми інституційними і функціональними характеристиками не відповідає завданням розвитку національної економіки і тенденціям світових страхових ринків, що зумовлює його істотне відставання у глобальному процесі формування світової фінансової системи. Для розвитку економічного стійкого, соціально справедливого і ефективного страхового ринку необхідно, щоб : схеми страхування не викривляли ринкових сигналів; страхові тарифи і відшкодування забезпечували широку участь страхувальників у программах страхування; при розробленні страхового продукту враховувався феномен природного хеджування; обов'язково використовувалися франшизи (участь страхувальника у збитках при настанні страхового випадку може значно мінімізувати проблему морального ризику); страхові схеми були легко доступними для розуміння і мали прозорий механізм реалізації; існував суворий контроль адміністративних витрат, особливу у випадку субсидіювання страхування державою; роль держави полягала передусім у створенні необхідного правового, економічного і організаційного забезпечення страхової діяльності; перед запуском програм страхування в масштабах країни відбувалася їх не апробація в пілотних регіонах; існувало чітке розмежування між ризиками катастрофічного характеру і ризиками, що страхуються.

ВИСНОВКИ

Отже, підсумовуючи все, що розглядалося, можна зробити наступні висновки:

У ст. 1 Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. поняття страхування визначено як вид цивільно-правових відносин по захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування встановлюються правилами страхування, що їх встановлює страховик самостійно. Конкретні умови страхування встановлюються при укладенні договору страхування. Добровільне страхування не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин, не пов'язаних зі страхуванням.

Види, умови і порядок проведення обов'язкового страхування встановлюються відповідними актами законодавства України. При цьому страхувальник вільним у виборі страховика, якщо інше не передбачено актами законодавства.

Поряд із цивільно-правовими нормами інституту страхування існує інститут державного соціального страхування. Головна відмінність між ними полягає в тому, що при державному соціальному страхуванні за робітників, службовців, членів кооперативних та інших організацій внески до фонду соціального страхування, якими відають профспілки, вносять підприємства або кооперативи без будь-яких відрахувань з їхньої заробітної плати, тоді як страхування за нормами цивільного законодавства засноване, як правило, на майновій участі у створенні страхових фондів самих громадян.

Майнові та особисті немайнові відносини, що виникають внаслідок страхування, регулюються нормами статей 369-- 373 ЦК України, Законом України "Про страхування", правилами окремих видів страхування, що встановлюються відповідними чинними нормативними актами законодавства України. Відносини з морського страхування суден, вантажів та інших об'єктів регулюються нормами, що містяться у Кодексі торговельного мореплавства і правилах про окремі види морського страхування.

Учасниками страхового зобов'язання, які пов'язані між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з другого -- страхувальник. Договір страхування -- це договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК).

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.982 ЦК).

Слід зазначити, що страхування в Україні, як і в світі, постійно вдосконалюється, зазнає змін, що, в свою чергу, зумовлює нові підходи в правовому регулюванні страхових відносин.

При проведнні дослідження були використані такі наукові методи, як порівняльний синтези та аналізи, метод узагальнення та інші. Також при написанні роботи були використані різноманітні нормативно-правові акти та спеціалізовані видання, посібники.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти:

1. Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.);

2. Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 12 березня 1994 р. №П;

3. Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. №1290;

4. Положення про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 9 грудня 1996 р. №129;

5. Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. №1523;

6. Положення про впорядкування діяльності страхових брокерів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №747;

7. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені наказом Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства фінансів України від 16 липня 2001 р. №98/343.

8. http://zakon.rada.gov.ua

Підручники, періодичні та спеціалізовані видання:

9. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. -- К., 2001.

10. Притыка Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное право: общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украины. -- К. -- Севастополь, 2002.

11. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

12.Шиминова М.Я. Страхование: история, действующее законодательство, перспективьі. -- М., 2002. -- С. 57.

13.О.Павленко Український страховий ринок: можливості фінансування росту // Фінансовий ринок України. - 2007. - №10. - С.11-12.

14.Л.М. Гутко Страховий ринок України: стан, проблеми розвитку та шляхи їх вирішення // Економіка. Фінанси. Право. - 2006. - № 7. - С. 19-24.