Становлення і розвиток ринку банківських послуг в Україні

Грошові ресурси -- фінансова основа всіх видів активних операцій, продажу продуктів, послуг, що надаються або проводяться комерційними банками. Це сукупність коштів, які є власністю банку або тимчасово перебувають у його розпорядженні і протягом певного часу використовуються на власний розсуд.

Ресурси кожного комерційного банку мають конкретну структуру, тобто співвідношення між власними, залученими та запозиченими коштами. Ця структура складається насамперед під впливом конкретних умов: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної тактики і стратегії, позицій на грошово-кредитному ринку, обсягу продуктів і послуг, які пропонуються клієнтам, тощо.

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ. Щоб захистити інтереси вкладників, НБУ визначає порядок видачі та видає комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій щодо залучення грошових коштів вкладників на депозитні рахунки.

Вклад -- це грошові засоби (в готівковій чи безготівковій формі в національній чи іноземній валюті), передані в банк їх власником чи третьою особою за дорученням чи за рахунок власника для зберігання на визначених умовах. Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом надання депозитних послуг, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Тому в практиці діяльності комерційних банків вклади клієнтів являють собою депозити і є основним джерелом формування банківських ресурсів. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

Законом України “Про банки і банківську діяльність” (стаття 43) передбачено, що, залучаючи гроші на вклади, банки видають клієнтові вкладний документ. Залучення депозитів юридичних і фізичних осіб банк оформляє шляхом видачі ощадного сертифіката або відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу і видачею вкладного документа -- ощадної книжки.

Депозитом може бути, в принципі, будь-який відкритий клієнту в комерційному банку рахунок, на якому зберігаються його грошові засоби, включаючи активно-пасивні рахунки при наявності на них кредитового сальдо.

В залежності від вкладника депозити прийнято підрозділяти на депозити фізичних осіб і депозити юридичних осіб.

В залежності від терміну і порядку вилучення депозити підрозділяють на вклади до запитання і термінові.

З точки зору призначення депозити можна підрозділити на три групи:

? до запитання;

? термінові;

? ощадні.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з розрахункового та поточного рахунків у будь-який час можуть вилучатися. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо. Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку знаходять відображення усі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і проведення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок -- це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки розрахункового і позичкового. Кредитове сальдо по контокорентному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове, -- що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позиками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафті таке запозичення допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і неюридичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має більш широку сферу застосування.

Строкові вклади -- це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, значного).

Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску -- зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання. Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні -- фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за такими ознаками:

? спосіб випуску;

? спосіб оформлення;

? термін обертання;

? умови сплати відсотків.

Відповідно до першої ознаки сертифікати випускаються у разовому порядку і серіями; із другою ознакою -- іменні і на пред'явника; із третьою ознакою -- термінові і до запитання; із четвертою ознакою -- з регулярною сплатою процентів по закінченню визначеного розрахункового періоду і з виплатою процента в день погашення сертифікату. Депозитний сертифікат -- це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, у той час як дострокове розірвання договору -- втрату прибутку, а для банку -- втрату частини ресурсів.

Після бурхливого розвитку ринку ощадних сертифікатів до 1993 року інтерес українських банків до них значно зменшився. “Розлюбити” такі цінні папери змусила девальвація. Адже за умов знецінення національної валюти навіть великі відсоткові ставки не встигали за “падаючими грошима”.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифікату, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги. Погашення банківських векселів здійснюється шляхом їхнього викупу до кінця терміну обертання або ж дострокового викупу.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений законодавче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунка. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в активних банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав депозит, що відкривається клієнту при оформленні ним розрахункового рахунка. Депозит має обов'язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у випадку закриття клієнтом розрахункового рахунка. Він вважається безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового кредитного ресурсу. За аналогією з вкладами до запитання по даному депозиту нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій по розрахунковому рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. В іншому випадку банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру але й може позбутися вже існуючої.

З 1995 по 1998 рр. банки мали право відкривати для фізичних осіб анонімні депозитні валютні рахунки, які відкривалися без подання документа, що засвідчує особу.

В умовах широкої тінізації економіки та доходів анонімні рахунки користувалися популярністю у населення. З 1998 p. вони були скасовані, замість них введені кодовані рахунки, які, власне, є рахунками на пред'явника і втратили анонімність.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливості клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку. Проте успіх такого методу залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку по кредитах. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат по розрахунковому обслуговуванню), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.

У роботі комерційних банків по залученню вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Розмір депозитного проценту встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують по рахунках до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти зовсім можуть не нараховуватися. У цьому випадку з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених процентів або виплати клієнтам в обов'язковому порядку, прибуток по них набагато нижчий, ніж по термінових депозитах.

При встановленні розміру процентної ставки по термінових депозитах визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть зацікавити вкладників шляхом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку по вкладах. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку по внеску. Складні проценти доцільно використовувати в тому випадку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії внеску.

За своїм економічним призначенням депозитний процент повинен стимулювати концентрацію вільних грошових коштів у кредитних установах.

З метою компенсації інфляційних втрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску. Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В Україні створено міжбанківський фонд гарантування вкладів населення, куди комерційні банки у якості початкового внеску сплачують 1% від свого зареєстрованого статутного фонду, а також регулярні внески у 0,5% від суми залучених депозитів. Це сприяло зростанню довіри вкладників до банківської системи хоча й значною мірою підвищило вартість залучених коштів для банків.

Цей захід спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршення фінансового стану комерційного банку, а також постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб.

На сьогоднішній день в Україні спостерігається чітка тенденція до зниження рівня процентних ставок по депозитах.

За січень - листопад 2005 року обсяг зобов'язань банків за коштами суб'єктів господарювання та фізичних осіб, залученими в банківську систему, збільшився на 49,8% (за відповідний період попереднього року - на 36,3%) і на 01.12.2005 р. становив 124,3 млрд. грн., у тому числі в національній валюті - на 54,2% (до 81,3 млрд. грн.), в іноземній - на 42,3% (до 43,0 млрд. грн.). На 01.12.2005 р. серед депозитних вкладень суб'єктів господарювання та фізичних осіб в іноземній валюті частка депозитів у доларах США становила 83,6%, в євро - 15,2%, у російських рублях - 1,0%, в інших валютах - 0,2%.

У листопаді 2005 року зберігалася позитивна тенденція до нарощування ресурсної бази банків, за місяць зобов'язання банків за коштами суб'єктів господарювання та фізичних осіб збільшилися на 4,6%, у тому числі в іноземній валюті - на 7,6%, а обсяг депозитів фізичних осіб зменшився на 0,6%.

У структурі депозитів за видами валют переважали депозити в національній валюті. На 01.12.2005 р. їх частка в загальному обсязі депозитів становила 65,4 проти 63,6% на початок року (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Динаміка зобов'язань банків за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання та фізичних осіб (за видами валют).

Упродовж січня - серпня 2005 року зобов'язання банків за коштами фізичних осіб зростали вищими темпами (162,1%), ніж за коштами суб'єктів господарювання (141,0%), як наслідок їх частка у структурі депозитів за категорією вкладників за цей період збільшилася на 4,1 процентного пункту до 54,3% (або на 67,5 млрд. грн.). У листопаді поточного року обсяг депозитних вкладень фізичних осіб збільшився на 4,6%, а суб'єктів господарювання - на 4,7%.

Упродовж січня - листопада поточного року стабільно утримувалася тенденція до збільшення питомої ваги строкових депозитів у загальному обсязі депозитів. За станом на 1 грудня 2005 року частка строкових депозитів зросла з 59,7% на початок року до 61,3%, а їх обсяг за 11 місяців збільшився на 53,8% до 76,2 млрд. грн. Серед строкових депозитів вкладення в національній валюті становили 55,9% (рис. 2.2).

Рис 2.2. Динаміка зобов'язань банків за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання та фізичних осіб.

У структурі строкових депозитів, як і раніше, переважали (69,3%) депозитні вкладення фізичних осіб, обсяг яких з початку року збільшився на 56,7%, у тому числі в листопаді - на 4,8%, і на 01.12.2005 р. становив 52,8 млрд. грн. Строкові депозитні вкладення суб'єктів господарювання за січень - листопад поточного року збільшилися на 47,9%, у тому числі за останній місяць - на 1,4% до 23,4 млрд. грн. (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Структура зобов'язань банків за коштами, залученими на строкові рахунки, на 01.12.2005 року.

Тривало зростання довгострокових депозитних зобов'язань банків. За 11 місяців поточного року їх обсяг збільшився на 51,1% (у тому числі за листопад - на 2,5%) і на 1 грудня 2005 року становив 47,6 млрд. грн. (рис. 2.5). Частка зазначених коштів у загальному обсязі депозитів на кінець листопада 2005 року становила 38,3%, або зросла порівняно з початком року на 0,3 процентного пункту.

Рис. 2.4. Динаміка зобов'язань банків за коштами, залученими на строкові рахунки.

За 11 місяців 2005 року довгострокові вкладення фізичних осіб збільшилися на 58,1% до 35,4 млрд. грн., суб'єктів господарювання - на 33,8% до 12,2 млрд. грн. У листопаді 2005 року кошти на довгострокових рахунках фізичних осіб збільшилися на 3,1%, а на рахунках суб'єктів господарювання - на 0,8%.

Зобов'язання банків за коштами, залученими на поточні (до запитання) рахунки, за січень - листопад 2005 року збільшилися на 43,9%, зокрема в листопаді - на 6,0%, і на 01.12.2005 р. становили 48,1 млрд. грн.

У структурі депозитів до запитання переважали депозитні вкладення суб'єктів господарювання, питома вага яких на 01.12.2005 р. становила 69,5%. Порівняно з початком року їх обсяг збільшився на 31,0%, у тому числі за листопад - на 7,1%, і на 1 грудня 2005 року становив 33,4 млрд. грн.

Упродовж січня - листопада 2005 року поточні депозитні вкладення фізичних осіб зростали вищими темпами (185,5%), і на 01.12.2005 р. їх обсяг становив 14,7 млрд. грн. (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Структура зобов'язань банків за коштами, залученими на поточні (до запитання) рахунки, на 01.12.2005 року.

У структурі депозитів за формами власності переважали (94,0%) депозити суб'єктів господарювання з приватною формою власності та фізичних осіб, обсяг яких з початку 2005 року збільшився на 53,4%, у тому числі в листопаді - на 5,4% до 116,8 млрд. грн. Зобов'язання за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання з державною та державною корпоративною формою власності, за 11 місяців 2005 року збільшилися на 9,8% (у листопаді - зменшилися на 6,7%) і на 01.12.2005 р. становили 7,0 млрд. грн. (5,6%). Решту, або 0,5 млрд. грн., становили зобов'язання за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання з комунальною та комунальною корпоративною формою власності, обсяг яких з початку року збільшився на 13,1% (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Структура зобов'язань банків за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання та фізичних осіб, на 01.12.2005 року (за формами власності).

У структурі депозитних зобов'язань у розрізі регіонів за станом на 01.12.2005 р. найбільші частки належали банкам м. Києва (40,1%), Дніпропетровської (25,2%) та Донецької (24,4%) областей.

На 01.12.2005 р. строкові зобов'язання банків за коштами, залученими на міжбанківському ринку, становили 671 млн. грн., тобто зменшилися порівняно з початком року на 5,4%, а порівняно з жовтнем Ї зросли на 2,6%.

У листопаді 2005 року серед строкових міжбанківських депозитів переважали зобов'язання в національній валюті (56,2%). На 01.12.2005 р. їх обсяг становив 377 млн. грн., або збільшився порівняно з початком року на 13,6%, проте порівняно з жовтнем він зменшився на 3,6%.

Обсяг строкових міжбанківських депозитів у іноземній валюті на 01.12.2005 р. становив 294 млн. грн., що на 22,0% менше, ніж на 01.01.2005 р., проте порівняно з жовтнем він збільшився на 11,8%.

Отже, на основі вищесказаного можна зробити висновок, що зростання суми депозитів у національній валюті і навпаки зменшення у іноземній валюті вказує на ріст довіри до національної грошової одиниці, її стабільність, низький рівень інфляції і зміцнення кредитно-банківської системи завдяки грошово-кредитній політиці, яку провадить НБУ.

Необхідно врахувати, що межі між окремими видами вкладів розмиваються, виникають гібридні, які поєднують у собі якості окремих видів депозитів. Причиною такого процесу є посилення конкуренції між самими комерційними банками, а також між комерційними банками і небанківськими установами за залучення грошових засобів юридичних і фізичних осіб. Лише деякі українські банки розширюють асортимент депозитних послуг, використовуючи досвід іноземних банків. Така ситуація склалась в основному із-за недосконалості законодавчої бази, а також відносної нестабільності економічної ситуації.

Деякі банки роблять спроби оновити асортимент депозитних послуг. Так з початку 1994 року пропонується клієнтам відкриття NOW-рахунку (negotiable order of with drywall). Цей вид депозитних послуг виник на початку 80-х років. Це рахунок, по якому встановлюється процент. У разі звернення клієнта до рахунку банк здійснює операції та комісійні витрати за рахунок клієнта за підвішеними тарифами. Цей вид депозитних послуг клієнти солідних банків вважають одним із найвигідніших. Однією із найновіших депозитних послуг, які надають іноземні банки, стали рахунки з автоматичним самоочищенням, які є варіантом повного злиття специфіки розрахункового та депозитного рахунків з автоматичним самоочищенням. Клієнт і банк домовляються про розмір щоденного операційного залишку, який перебуває у повному розпорядженні клієнта. Всі надходження, що перевищують певний операційний залишок, банк в кінці дня переводить автоматично на доходний рахунок, регламентуючи періодичність звернення до депонованого залишку і максимальну разову суму зняття за додатковим договором. Такий вид рахунку дає можливість клієнту забезпечити досить високу доходність усіх видів грошових залишків при максимально вільному режимі оперування ними.

В Україні слід у майбутньому чекати подальшого розширення спектру депозитних послуг, їх споживання буде залежати від вигідності, надійності і зацікавленості клієнтів у цих послугах.

Із набуттям Україною статусу країни з ринковою економікою створюються сприятливі умови для подальшого розвитку договірних відносин у банківській сфері, у тому числі й депозитних операцій, які полягають у залученні грошових коштів на вклади. За своєю економічною сутністю послуги по залученню коштів на депозитні рахунки у комерційних банках характеризують кредитні відносини між вкладниками та комерційними банками. У цьому разі комерційні банки є позичальниками, а не кредиторами.

2.2 Аналіз кредитних послуг комерційного банку