Розвиток підприємства у довготривалому періоді, використовуючи наявний потенціал підприємства, створює умови для реформування його попереднього потенціалу та для створення нового потенціалу підприємства.

Узагальнюючи теоретичні і методологічні підходи, необхідно зазначити, що структура економічного потенціалу може розглядатися з різних точок зору залежно від того, які вихідні класифікаційні ознаки покладено в основу виділення його складових.

Нами запропоновано у структурі потенціалу аграрного підприємства виділяти три окремі складові - матеріально-речова, соціально-економічна і організаційно-управлінська (рис. 1.5).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.5 Структура економічного потенціалу аграрного підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ми вважаємо, що при дослідженні матеріально-речових компонентів економічного потенціалу необхідно враховувати їх подвійне походження - природне і трудове [164, с. 234]. Тому у структурі потенціалу аграрного підприємства, насамперед, необхідно виділяти компоненти природного потенціалу.

Система економічного потенціалу, опосередкована матеріально-речовими компонентами, у свою чергу, може бути поділена на підсистеми нижчого рівня. Зокрема, у ній можна виділити підсистеми агробіокліматичного потенціалу, що включає потенціал землі, кліматичних умов, біопотенціал рослинництва і тваринництва, техніко-технологічний та фінансовий потенціал.

До організаційно-управлінської складової можна віднести підприємницький, інформаційний та інфраструктурний потенціали.

Соціально-економічна складова включає трудовий потенціал, який охоплює як зайняте у даний час населення, так і те, яке готується до праці. Розглянемо більш детально окремі складові економічного потенціалу аграрного підприємства.

Одним із найважливіших специфічних елементів виробничого потенціалу сільського господарства, від якого значною мірою залежить ефективність аграрного виробництва, є агробіокліматичний потенціал як комплекс діючих чинників і умов, що формуються поза діяльністю людини. У процесі сільськогосподарського виробництва біогенетичний і природно-кліматичний потенціали виступають як цілісна складна система фізіологічних, біологічних та економічних чинників і умов. Багато з них, включаючись у виробничий процес, часто повністю або частково несумісні і знаходяться у певній суперечності. Тому для повнішого використання біогенетичного потенціалу сільськогосподарських культур у процесі виробництва він має узгоджуватися з природно-кліматичним потенціалом шляхом раціонального розміщення виробництва за зонами країни. Відмінності у природно-кліматичних чинниках і умовах зумовлюють об'єктивну необхідність територіального поділу праці, регіональну спеціалізацію за природно-економічними зонами для найбільш продуктивного використання виробничого потенціалу, одержання максимального обсягу продукції з одиниці земельної площі за мінімальних витрат [53, с. 73].

Важлива особливість сільського господарства полягає у тому, що до продуктивних сил галузі належать земельні ресурси. З точки зору загальнонаціональної ефективності використання виробничого потенціалу земельних ресурсів має винятково важливе значення. На нашу думку, потенційні можливості землі як засобу виробництва обумовлюються численними об'єктивними і суб'єктивними чинниками, які можна об'єднати у чотири групи:

? чинники генетичного походження, пов'язані з фізичними, хімічними, біологічними властивостями ґрунтів, які сформувалися внаслідок тривалого ґрунтоутворення;

? чинники, зумовлені різнотипними біокліматичними, гідрологічними природними умовами;

? виробничо-технологічні чинники, пов'язані з капітальними вкладеннями і зростанням основних виробничих фондів, впровадженням прогресивних технологій, наукових досягнень і передового досвіду;

? чинники, зумовлені соціально-економічними умовами розвитку суспільного виробництва.

Система раціонального природокористування має характеризуватися екологізацією виробничої діяльності та постійним відтворенням природних ресурсів. Забезпечення екологізації передбачає всебічний перегляд характеру розвитку виробничої діяльності з точки зору її екологічних наслідків.

Біопотенціал рослинництва - це здатність генерувати максимальний вихід продукції за існуючих природно-економічних умов, оптимальних систем вирощування рослин та рівня агротехнології.

Біопотенціал тваринництва - це інтеграція господарсько-корисних ознак та якостей тварин забезпечувати максимальний рівень продуктивності, що визначається оптимальними умовами годівлі і утримання.

Біовиробничий потенціал, окрім високої продуктивності повинен мати якості високої стійкості (адаптивність, резистентність) та стабільної відтворювальності. Більш ефективне використання біопотенціалу тварин означає, у кінцевому результаті, підвищення їх продуктивності, тобто отримання більше продукції у розрахунку на одиницю витрат. При цьому можна виділити три базових чинники, що цьому сприяють: нарощування та більш повне використання генетичного потенціалу існуючих та нових порід, покращення породної структури основного стада, створення оптимальних умов для їх реалізації.

Техніко-технологічний потенціал - це максимальна здатність підприємства випускати за визначений період часу продукцію певного асортименту, технічного рівня якості на основі створеної системи елементів організаційно-економічної структури, яка постійно удосконалюється на інноваційній основі [167, с. 282].

Матеріально-технічний потенціал можна визначити, як здатність енергетичних засобів, сільськогосподарських машин та предметів праці виконувати сільськогосподарські роботи у встановлені терміни відповідно до передових агротехнологій та забезпечувати безперервність процесу виробництва. Обґрунтування економічної доцільності, удосконалення складу і високоефективне використання як окремих машинно-тракторних агрегатів, технологічних комплексів, так і машинно-тракторних агрегатів підприємств у цілому, є основою максимально можливого випуску сільськогосподарської продукції [179, с. 231].

Розвиток виробництва в умовах прискорення науково-технічного прогресу характеризується радикальними змінами не лише засобів праці, а й методів виробництва, тобто технології виробництва продукції. Тому саме технологія усе у більшій мірі виявляється тією ланкою виробничого процесу, в якому, у першу чергу, реалізуються нові наукові відкриття та технічні рішення. Зменшення витрат на виробництва продукції можна досягти за рахунок впровадження передової техніки та технології.

Технологічний потенціал - здатність наявної сільськогосподарської техніки вчасно й високоякісно задовольнити вимоги рослин і тварин. Технологічний потенціал рослинництва ми пропонуємо характеризувати за наступними елементами:

– система агротехніки;

– система сівозмін;

– система боротьби з шкідниками, хворобами рослин;

– система меліорації.

Технологічний потенціал тваринництва включає технологію утримання тварин, раціони годівлі, технічний рівень обслуговування тварин.

Науково-технічний потенціал - це узагальнююча характеристика можливостей розвитку науково-технічного прогресу та забезпечення відповідним технічним рівнем процесу виробництва. Основними ланками управління науково-технічним потенціалом є розвиток науки і техніки. Розвиток науково-технічного потенціалу є одним з найбільш активних елементів відтворювального процесу, а в якості пріоритетного напряму формування та нарощування економічного потенціалу регіону виступають наукомісткі галузі. Впровадження у виробництво досягнень науки дає можливість підвищити конкурентоспроможність підприємства. На розвиток науково-технічного потенціалу як економіки країни, так і підприємства, впливають наступні чинники: витрати на науково-дослідні роботи, кількість наукових установ, наявність науково-технічних кадрів, можливості та ресурси, виробничий досвід, системи захисту авторських прав і патентів, системи матеріального заохочення тощо.

Фінансовий потенціал визначається як обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів підприємства, якими воно може розпоряджатися для здійснення поточних та перспективних витрат [181, 196]. Ці ресурси беруть участь у виробничо-господарській діяльності та залучаються для фінансування певних стратегічних напрямів розвитку підприємства. Таким чином, фінансовий потенціал забезпечує можливість трансформації ресурсного і виробничого потенціалів в результати діяльності підприємства. Не менш важлива і його роль у відтворювальних процесах на підприємстві. До складу фінансового потенціалу включаються різні фінансові ресурси, що складаються, у свою чергу, зі статутного, додаткового і резервного капіталів, цільового фінансування, фондів накопичення, оборотних активів тощо.

Таким чином, фінансовий потенціал підприємства можна визначити як відносини, що виникають з приводу досягнення максимального фінансового результату за умови ефективного використання власного капіталу, можливості залучення капіталу у необхідному обсязі та наявності ефективної системи управління фінансами.

Головною складовою фінансового потенціалу є інвестиційний, тобто наявні та приховані можливості підприємства для здійснення простого і розширеного відтворення. До інвестиційних ресурсів відносять частину економічних ресурсів у вигляді основних виробничих і невиробничих фондів усіх галузей економіки регіону, запаси і ресурси предметів тривалого користування. Ефективне використання фінансового потенціалу можливе лише за рахунок оптимального співвідношення власного і позичкового капіталу, що забезпечує найвищу рентабельність капіталу та достатній рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

Трудовий потенціал - це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір здійснювати трудову діяльність [222, с. 109].

Трудовий потенціал людини містить [67, с. 41]:

- психофізіологічний потенціал - здатність і схильність людини, стан її здоров'я, працездатність, витривалість, тип нервової системи;

- кваліфікаційний потенціал - обсяг, глибина і різнобічність загальних і спеціальних знань, трудових навичок і умінь, що обумовлює здатність працівника до праці визначеного змісту і складності;

- соціальний потенціал - рівень цивільної свідомості і соціальної зрілості, ступінь засвоєння працівником норм ставлення до праці, ціннісні орієнтації, інтереси, потреби і запити в сфері праці, виходячи з ієрархії потреб людини.

Кількісна характеристика трудового потенціалу, на нашу думку, визначається:

- демографічними чинниками (приростом населення, міграційною рухливістю та інші);

- потребами суспільного виробництва у робочій силі;

- можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

Якісна характеристика трудового потенціалу носить умовний характер і може визначатися за допомогою [31, с. 52]: показників демографічного розвитку; медико-біологічних і психофізичних характеристик; професіонально-кваліфікаційних даних; соціальних можливостей.

Управлінський потенціал являє собою сукупність навичок та здібностей керівників усіх ланок щодо побудови ефективної системи менеджменту на підприємстві, яка забезпечить реалізацію місії підприємства. Управлінський потенціал характеризується, насамперед, кваліфікацією управлінців, їх виробничим досвідом, вмінням швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища, вмінням застосовувати новітні методи управління тощо.

В управлінському блоці формується місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. У ньому, як правило, розрізняють три підсистеми:

1) планування - націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху;

2) реалізації - має завданнями створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху;

3) контролю - виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень і постійного контролю за вірогідністю планових передумов.

Потенціал системи управління підприємством у структурі економічного потенціалу останнього слід розглядати як головний його компонент (якщо розглядати економічний потенціал підприємства як пріоритетну категорію відносно її управлінського потенціалу). Інші складові економічного потенціалу підприємства (інформаційний, фінансовий, інноваційний, матеріально-технічний, технологічний потенціал) у такому випадку є підлеглими категоріями відносно категорії “потенціал системи управління”, оскільки виконують ролі об'єктів управління.

Потенціал організаційної структури управління - це можливості механізму управління певної організаційної структури функціонування підприємства, яка поєднує у собі рівень організації функціональних елементів та характер взаємозв'язків між ними, характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження управлінських впливів.

Підприємницький потенціал - це здібності, навички, інтуїція керівника, схильність його до ризику, вміння використовувати існуючу економічну ситуацію з метою отримання максимальних вигод для підприємства або створення оптимальних умов для його подальшого розвитку.

Ринковий потенціал - здатність приносити власнику прибуток від продажу за рахунок отримання максимальної ціни продажу.

Інформація - найважливіший стратегічний ресурс підприємства. Відсутність необхідної інформації породжує невизначеність. Підприємництво на певному етапі свого розвитку стає не достатньо керованим. При нестачі необхідної інформації в зручній формі виявляється надлишок інформації, що надходить із різних підсистем і яку важко зіставляти. Крім того, нерідко відсутнє стратегічне планування з ефективним контролем [185, с. 190].

Інформаційний потенціал - це єдність організаційно-технічних та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку та прийняття управлінських рішень і впливають на характер виробництва через збирання, зберігання, обробку та поширення інформаційних ресурсів. Крім того, інформація і здобуті через неї знання реалізуються у нових засобах праці, технологіях, професійному досвіді працівників, рівні організації виробничих підрозділів, що свідчить про щільний взаємозв'язок з іншими складовими потенціалу підприємства [47, с. 42]. У цьому контексті виділено ряд специфічних властивостей інформації: можливість багаторазового споживання, незнищуваність у процесі споживання, споживання багатьма користувачами в тому самому вигляді.

Інноваційний потенціал - сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення [199, с. 14].

Інфраструктурний потенціал - це єдність організаційно-технічних та інформаційних можливостей щодо забезпечення необхідних умов для діяльності структурних підрозділів підприємства та задоволення соціальних потреб його персоналу.

Основою структурного формування і необхідною умовою функціонування потенціалу підприємства є комплексне поєднання його складових, взаємодія між якими збільшує ефективність кожної з них. Дослідження й розробка практичних заходів щодо раціонального використання потенціалу спонукають виділити його як цілісний системний об'єкт, елементи якого підпорядковуються одній спільній меті - виробництву продукції. Саме це вимагає від елементів потенціалу системної впорядкованості, взаємозв'язку та взаємодії, тобто відповідностей, які пред'являються до виробничих систем [174, с. 37].

З позицій системного підходу характерною ознакою потенціалу підприємства є його цілісність. Вона проявляється, перш за все, в тісному взаємозв'язку всіх елементів і підпорядкованості кількісних та якісних змін кожного з них єдиному, визначальному напряму розвитку даної системи.

Важливою ознакою потенціалу підприємства є взаємозамінність та збалансованість його елементів. Проте, якщо збалансованість складових потенціалу, яка є запорукою його успішного функціонування, вимагає, як у просторі, так і у часі, всебічної виваженості й прагне до абсолютності, то взаємозамінність - завжди відносна, лімітована і залежить від економічної ситуації, рівня розвитку та особливостей системи господарювання. До того ж слід мати на увазі, що згідно із законом найменших (теорії організації) ефективність системи визначається ефективністю її найслабшого елемента [122, с. 48]. Тобто, загальна ефективність функціонування потенціалу як системи визначається ступенем найменшого ресурсного забезпечення. Отже, збалансованість потенціалу є явищем досить складним і багаторівневим.

Функціональне поєднання складових елементів потенціалу, кожна з яких, у свою чергу, є сукупністю окремих частин, здійснюється завдяки значній кількості прямих і зворотних матеріально-речових та інформаційних зв'язків, що свідчить про його складність. Удосконалення функціональних зв'язків, і як наслідок, їх підсилення та ускладнення, є найважливішим критерієм розвитку, діалектичним критерієм прогресу.

Сприйняття досягнень науково-технічного прогресу, спроможність розвитку шляхом безпосереднього та систематичного використання інноваційних технічних і технологічних рішень є визначальною ознакою потенціалу підприємства. Причому в історичному процесі його формування науково-технічні досягнення кожної епохи ставали невід'ємними частинами потенціалу, суттєво підвищуючи рівень, змінюючи структуру і вдосконалюючи його властивості.

Орієнтація виробничої системи на виробництво різних видів продукції, зміни в технологічних процесах без корінних змін матеріально-технічної бази характеризує гнучкість потенціалу. Слід зазначити, що в умовах залежності виробництва від кліматичних особливостей, нестабільності ринкових обставин, підвищення коливань і структури попиту, різкого прискорення темпів науково-технічного прогресу в агропромисловому виробництві вимоги до мобільного використання потенціалу у різних обставинах, підвищення його гнучкості - особливо актуальне.

Кількісна оцінка виробничої спроможності підприємства як виробничої системи визначає потужність потенціалу. Будучи об'єктивно обумовлено, вона вказує на місце конкретного підприємства у регіоні та галузі.

Зважаючи на ефект синергії, процес оптимізації структури потенціалу підприємства слід проводити за такими етапами [79, с. 30].

Етап 1 - формування системи цілей підприємства: стратегічні, тактичні, поточні; для всього підприємства, його підрозділів.

Етап 2 - визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів.

Етап 3 - оцінка альтернативних комбінацій ресурсів і після цього зробити остаточний висновок.

Етап 4 - раціональний розподіл обмежених ресурсів підприємства.

Етап 5 - оцінка отриманих результатів.

Потенціал ефективності сільськогосподарських підприємств залежить від наявних у підприємстві активів, задіяних у виробництві. У регіональному розрізі мають місце значні варіації забезпеченості підприємств активами, що позначається на показниках їх діяльності.

Сучасна практика господарювання досить багатогранна, що унеможливлює однозначне встановлення ключових чинників стратегічного успіху підприємств. При формуванні потенціалу аграрних підприємств слід враховувати чинник розміщення, який відіграє значну роль саме у сільськогосподарському виробництві.

На формування та розвиток економічного потенціалу підприємства значно впливають зовнішні чинники. Процес розвитку потенціалу вимагає постійного збору та аналізу інформації про вплив чинників зовнішнього середовища. Чинники впливу зовнішнього середовища на формування та нарощування економічного потенціалу підприємства представлено у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 Чинники впливу зовнішнього середовища на формування потенціалу підприємства

Група чинників	Основні складові
Економічні	Рівень розвитку економіки та рівень інфляції; Надійність національної грошової одиниці і стан грошового обігу; Механізм роздержавлення та приватизації власності, демонополізація виробництва; Ефективність інвестиційної політики; Стабільність функціонування товарного, фінансового ринків та ринку праці; Досконалість податкової системи; Розвиток виробничої та соціальної інфраструктури.
Соціальні	Чисельність економічно активного населення; Відтворення населення; Рівень освіти; Міграційні процеси; Соціальний захист населення.
Політико-правові	Політична ситуація у країні; Інструменти державного регулювання економіки; Стабільність правової бази; Правові гарантії щодо власності; Ставлення населення до певних видів підприємницької діяльності.
Науково-технічні	Розвиток техніки та технології; Стан та динаміка науково-технічного прогресу; Система захисту прав інтелектуальної власності.

Як свідчать дані таблиці 1.3, чинники зовнішнього середовища можна поділити на чотири групи: економічні, соціальні, політико-правові, науково-технічні. Слід відмітити, що чинники зовнішнього середовища здійснюють переважно негативний обмежувальний вплив на розвиток потенціалу, тому підприємство має формувати такий господарський механізм, який дозволив би швидко адаптуватися до цих змін.

Мікросередовище складається з чинників, що безпосередньо впливають на підприємство. З метою аналізу мікросередовища, ми пропонуємо виділяти чинники внутрішньої дії формування та використання економічного потенціалу аграрного підприємства наведені на рисунку 1.6.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.6. Основні чинники внутрішньої дії формування та розвитку економічного потенціалу аграрних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Як свідчить рис. 1.6, до чинники внутрішньої дії формування та розвитку економічного потенціалу аграрного підприємства можна поділити на такі групи:

– організаційно-економічні;

– матеріально-технічні;

– чинники соціального розвитку;

– кооперація, спеціалізація виробництва.

В умовах виробництва виникає потреба оптимального співвідношення між видами ресурсів, що забезпечує збалансування виробничих можливостей, створення певних економічних пропорцій. Перехід на інтенсивні технології вимагає не кількісного забезпечення ресурсами, а і формування їх якісного стану. Чинники, що визначають можливості інтенсифікації у сучасних умовах, можна об'єднати у такі групи:

1. Виробничо-технологічні: комплексне застосування засобів хімізації у поєднанні з біологічними та агротехнічними методами, впровадження у практику сучасних індустріальних технологій, біотехнологій, генної інженерії; здійснення цілеспрямованої роботи зі створення нових сортів рослин і порід тварин тощо.

2. Організаційно-господарські та соціально-економічні: поєднання людського чинника і виробничого потенціалу, створення механізму активізації трудових ресурсів. Реструктуризація структурних підрозділів на основі майнових і земельних паїв; вдосконалення механізму плати за земельні та водні ресурси; удосконалення методів планування; оптимізація системи управління, організації виробництва і праці.

Планомірний процес нагромадження і комплектування ресурсів є обов'язковою передумовою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Щоб ресурси сприяли досягненню високого результату за рахунок ефективнішого власного функціонування, варто дотримуватися таких вимог [160, с. 121]:

- ресурси, що використовуються на різних стадіях технологічного процесу, мають бути якісно однорідними;

- ресурси сприятимуть підвищенню ресурсовіддачі за умови, що надходитимуть у відповідному комплекті і для усього технологічного процесу;

- нові технології у тваринництві і рослинництві мають бути механізованими (за можливості автоматизованими);

- кваліфіковане управління врожайністю чи продуктивністю тварин на основі всебічного врахування їх біологічних і фізіологічних властивостей за фазами (періодами) росту і розвитку;

- комплексний і пропорційний розвиток потужностей транспортування, переробки, зберігання і реалізації продукції;

- поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на усіх рівнях його організації.

Проаналізувавши структуру потенціалу аграрного підприємства можна зробити наступні висновки.

1. У структурі потенціалу аграрного підприємства доцільно виділяти три окремі складові - матеріально-речова, соціально-економічна і організаційно-управлінська. Система економічного потенціалу, опосередкована матеріально-речовими компонентами, у свою чергу, може бути поділена на підсистеми нижчого рівня. Зокрема, у ній можна виділити підсистеми агробіокліматичного потенціалу, техніко-технологічний та фінансовий потенціали. До організаційно-управлінської складової можна віднести підприємницький, інформаційний та інфраструктурний потенціали. Соціально-економічна складова включає трудовий потенціал, який охоплює як зайняте у даний час населення, так і те, яке шукає роботу.

2. Чинники зовнішнього середовища функціонування потенціалу можна поділити на чотири групи: економічні, соціальні, політико-правові, науково-технічні, які здійснюють переважно негативний обмежувальний вплив на розвиток потенціалу, тому підприємство має формувати такий господарський механізм, який дозволив би швидко адаптуватися до цих змін.

3. Чинники внутрішньої дії формування та розвитку економічного потенціалу аграрного підприємства можна поділити на такі групи:

– організаційно-економічні (собівартість продукції, система ціноутворення та організація збуту, інвестиційна політика, внутрішньоекономічний механізм, система менеджменту);

– матеріально-технічні (техніко-технологічна база, система матеріального забезпечення, інноваційні процеси);

– чинники соціального розвитку (матеріальна зацікавленість, умови праці, розвиток соціальної інфраструктури);

– комунікативні (кооперація, спеціалізація виробництва, раціональне співвідношення галузей, система організації господарства, партнерські зв'язки з постачальниками та покупцями продукції).

1.3 Методика оцінки ефективності використання економічного потенціалу аграрних підприємств

У зв'язку з тим, що рівень реалізації поточних і потенційних можливостей безпосередньо впливає на досягнення оперативних, тактичних і стратегічних цілей діяльності підприємства, виникає об'єктивна необхідність у його оцінці, визначенні якості. Основною характеристикою потенціалу у процесі такої оцінки має бути його вагомість для досягнення вартісних результативних показників.

Складність дослідження змісту і структури економічного потенціалу аграрних підприємств зумовлена його різноплановістю та маштабністю. Багатовимірність, непорівнянність, специфічність окремих компонентів, взаємопереплетіння їх економічного змісту і функціональної спрямованості, численність кількісних і якісних показників, які характеризують економічний потенціал, безліч можливих варіантів поєднання різних елементів ускладнюють зведення їх до єдиного інтегрального вимірника та визначення загального розміру економічного потенціалу. Тому з питань теоретичного обґрунтування і опрацювання методики сукупної оцінки останнього серед економістів відсутня єдність поглядів.

У дослідженнях проблеми визначення потенціалу підприємства [46, 95, 199] не існує повної єдності щодо самого процесу оцінювання об'єкту та його результатів. Як правило, визначається недостатня глибина обґрунтування правомірності використання одного чи системи показників, абсолютних чи відносних одиниць вимірювання. Дослідники розділилися на прибічників системності та тих, хто вважає, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. Ми поділяємо думку, що наявність часткових показників не суперечить існуванню загального, але за певних умов. На наш погляд, зведення часткових показників до загального не є обов'язковою умовою і виконуються лише тоді, коли такий показник (наприклад, визначення ціни об'єкта при продажі) не потребує додаткових характеристик або потребує їх лише довідково.

Прибічники системного підходу зазначають такі недоліки інтегральних показників, як складність їх розрахунку і недостатня теоретична обґрунтованість порівняння різнорідних величин [100, с. 86; 177, с. 230].

З викладеного вище випливає, що діагностика окремих елементів носія, у будь-якому випадку, є попереднім етапом вартісної оцінки цілісного об'єкту, якщо це потрібно суб'єкту оцінки, або визначення його вихідних експлуатаційних характеристик (продуктивності) у вартісних чи натуральних одиницях. Діагностика являє собою аналіз кожного елементу та за її результатами формується система показників, які відображають потенціал кожного елементу носія як бази для розробки планів відтворення та розвитку усіх функціональних елементів у межах їх потенціалу розвитку.

Дослідники з цього питання, незалежно від поглядів на сутність та підходів до вимірювання потенціалу, найчастіше виділяють: а) об'єкт оцінки; б) суб'єкт оцінки; в) критерій; г) показник (систему показників); д) одиниці виміру; е) методи оцінки; є) послідовність оцінки.

При цьому звичайно підкреслюють, що названі елементи перебувають між собою у відповідному зв'язку і відповідних співвідношеннях, а сам процес оцінювання потенціалу підприємства за існуючими підходами [199, с. 80], має будуватися за схемою відносин не стільки об'єкту та суб'єкту оцінки, як об'єкту та суб'єкту управління. На наш погляд, це не одне і те саме, оскільки, наприклад, конкурент не є суб'єктом управління, але також оцінює підприємство як об'єкт.

Аналіз досліджень потенціалу, що базуються на ресурсному підході [46, 131, 175, 193] показав, що найчастіше пропонують оцінювати його величину як суму фактичних значень його складових з урахуванням ефекту синергії. Але при цьому не зрозуміло, в яких показниках вимірювати ці складові. Використання натуральних показників є надто складним, тому виникає необхідність застосування системи вартісних показників для оцінки вартості потенціалу підприємства.

Оцінка вартості потенціалу підприємства - це упорядкований, цілеспрямований процес визначення у грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце у певний проміжок часу за умов конкретного ринку [199, с. 83].

При визначенні кількісних характеристик потенціалу підприємства не можна не враховувати оціночної структури об'єкта, включаючи носій, існуючий потенціал і потенціал розвитку носія, а також обмежуючого впливу навколишнього середовища й виникаючих при цьому зворотних зв'язків. Виходячи з вищевикладеного, має сенс обґрунтування системи показників, що визначають здатність об'єкта забезпечити очікуваний результат у процесі експлуатації. При цьому розмір виробничого потенціалу на заключному етапі буде визначатися не сумою різнорідних потенціалів часткових елементів, а узагальнюючим, властивим лише сукупності, показником, що відображає обсяг оптимізованої за асортиментом, якістю та ціною продукції, на яку існує попит на ринку і який може забезпечити носій. Тоді, виконаний на цій основі розрахунок економічного потенціалу, що може проявитися як вартість об'єкту продажу або як рентабельність функціонування, буде його оцінкою.

Розглянемо етапи діагностики потенціалу підприємства (рис. 1.7).

Рис. 1.7 Діагностика потенціалу підприємства [розробка авторів]

Як свідчать дані рис. 1.7, діагностика потенціалу підприємства спрямована на виявлення “вузьких” місць виробництва, збуту, постачання тощо. На основі результатів діагностики, здійснюється розробка та впровадження управлінських рішень щодо ліквідації або зменшення негативного впливу зовнішніх і внутрішніх обмежень та пошуку шляхів реалізації наявних резервів.

Результати діагностики можуть бути використані не тільки у плануванні виробництва і реалізації продукції або у плануванні розвитку й розподілі ресурсів, але й у процесі оцінки ринкової вартості об'єкта або визначення економічних наслідків його експлуатації. Звичайно, повної оцінки тільки за результатами діагностики виконати неможливо, оскільки на об'єкт впливає зовнішнє середовище, що обмежує отримання бажаного результату.

Відстоюючи системний підхід до оцінки потенціалу, дослідники розглядали можливість визначення його через фізичний обсяг елементів потенціалу, при чому потенціал пропонується вимірювати вартістю відтворених ресурсів, де виробничі фонди враховуються за оцінками вартості їх відтворення, а трудові й природні - в умовному перерахунку відносно вартості виробничих фондів. Іноді розглядається можливість оцінки фізичного обсягу елементів потенціалу підприємства через чисельність промислово-виробничого персоналу [9, с. 14]. Але слід врахувати, що розглянуті підходи опрацьовані у 80-х роках минулого століття, в умовах централізованого управління економікою.

Сучасні погляди радикально змінилися, і більшість дослідників вважає, що універсальним вимірювачем усіх характеристик будь-яких елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці.

Існує багато підходів до оцінки потенціалу підприємства, однак усі вони зводяться до способів оцінки вартості майна як цілісного об'єкту [16, 32, 59, 63, 199]:

? витратний (майновий) - визначає вартість об'єкту за сумою витрат на його створення та використання;

? порівняльний (ринковий) - визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об'єктами ринкових угод;

? результатний (дохідний) - оцінює вартість об'єкту через величину чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Слід зазначити, що кожен з зазначених підходів реалізується за допомогою специфічних методик, які залежать від об'єкту оцінки.

Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник-користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансового результату. Таким чином, методи цієї групи передбачають ресурсну оцінку усіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства, на підставі обліку усіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату у робочому стані.

Порівняльний підхід базується на інформації про ринкові угоди з аналогічними об'єктами та її використання як бази визначення вартості об'єкту оцінки. В основу методів даної групи покладено припущення про те, що суб'єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналогу.

Результатний підхід базується на залежності вартості об'єкту оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це твердження випливає з тієї думки, що потенційний власник-користувач не заплатить за об'єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Отже, оцінка потенціалу згідно з результатною концепцією виходить з позицій корисності певних можливостей об'єкту.

Доцільно зазначити, що кожен з названих підходів та спеціальних методів має свої переваги та недоліки і тільки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу. Основні переваги та недоліки описаних оціночних концепцій наведено у таблиці 1.4

Таблиця 1.4

Переваги та недоліки різних методик оцінки потенціалу підприємства

Підхід	Переваги методів	Недоліки методів
Витратний підхід	? аналіз варіантів найліпшого та найефективнішого використання земельної ділянки; ? техніко-економічний аналіз можливостей нового будівництва та різного роду поліпшень; ? остаточне збалансування величини ринкової вартості підприємства з його можливостями за кожним зі структурних елементів; ? оцінка об'єктів загально держав-ного чи унікального характеру; ? оцінка потенціалу за умови малоактивного та нерозвинутого ринку капіталу, нерухомості землі.	? використання “застарівшої” господарської інформації потребує їх приведення до одного часового періоду, механізм розрахунків у цьому аспекті не можна назвати досконалим; ? ігнорування перспектив розвитку підприємства та ринкового середовища; ? повністю випадають із кола досліджень індивідуальні можливо-сті ефективного використання об'єкту.
Порівняльний підхід	? орієнтація на поточні фактичні ціни та ринкові умови діяльності дає змогу уникнути розбіжності між розрахунковою величиною вартості та її ринковим еквівалентом; ? достовірна фактична інформація підвищує точність аналітичних розрахунків та відображення специфіки об'єкту оцінки,	? потребує існування розвинутого, цивілізованого та прозорого ринку об'єктів оцінки; ? неможливість оцінки унікальних чи специфічних об'єктів за браком аналогів для порівняння; ? ігнорування перспектив розвитку підприємств у майбутньому; ? значні витрати часу та ресурсів
	урахувавши фактично досягнуті економічні результати; ? дає змогу врахувати не тільки внутрішні особливості об'єкту, а й ринкову ситуацію у цілому (співвідношення попиту та пропонування, ціни на супутні об'єкти тощо).	на збирання та опрацювання великого масиву інформації як про об'єкт оцінки, так і його аналогів; ? необхідність використання складних розрахункових процедур для встановлення адекватних поправок проти аналога, що не завжди можливо.
Результатний підхід	? урахування перспектив діяльності та розвитку підприємства як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, виходячи з колишнього досвіду, досягнутих результатів та сформованих ринкових умов; ? можливість урахування специфіки ринкових умов для певного об'єкту за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнту капіталізації.	? у аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація; ? аналітичні процедури формування ставок дисконтування та капіталізації мають надто суб'єктивний характер; ? неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оцінки та нестабільність реальних процесів руху капіталу

Слід зазначити, що фактична оцінка потенціалу підприємства проводиться на основі усіх підходів та усіма доступними методами. Кінцевий вибір величини вартості об'єкту проводиться на основі визначення її середньоарифметичного еквіваленту з урахуванням вагомості отриманих результатів чи суб'єктивної думки експерта. Доцільно наголосити, що процес гармонізації отриманих величин вартості не зводиться до механічного усереднення, - це імовірнісний розрахунок ринкової вартості, величина якої перебуває у межах від мінімальної до максимальної розрахункової вартості об'єкту.

На думку Ю.А. Дорошенка [66, с. 21], величину сумарного потенціалу підприємства доцільно вимірювати сумою його локальних потенціалів. Проте, зведення різноякісних показників, що характеризують окремі складові потенціалу і виконують різну роль, потребує визначення коефіцієнтів значимості кожного з них у загальній оцінці за допомогою рангів. Відмінність, а інколи незіставність оцінок за наявністю окремих видів ресурсів не може дати об'єктивної оцінки, робить її приблизною, а інколи й не достовірною. До того ж, формування результатів господарської діяльності підприємств здійснюється сукупним впливом можливостей комплексу ресурсів потенціалу. Якщо підприємство має збалансований потенціал, що є основою успіху його діяльності, то за рахунок впливу локальних потенціалів створюється ефект синергізму, який значно перевищує сумарні можливості складових потенціалу і збільшує можливості виробничої системи. При дисгармонії потенціалу, коли його складові розвинуті по-різному, або який-небудь із локальних потенціалів має “хворобливий стан”, то навпаки, створюється ефект “падаючого доміно” і сумарні можливості потенціалу визначаються оцінкою його найслабшого елементу. При цьому потенціал підприємства потребує негайних перетворень для покращення збалансованості його складових, як необхідність упередження небезпечних процесів і зменшення негативного впливу.

Значні методичні труднощі при кількісній оцінці сукупного економічного потенціалу зумовлені, по-перше, якісною неоднорідністю та непорівнянністю його структурних складових ланок. Для визначення окремих елементів економічного потенціалу на практиці користуються системою показників, які характеризують його з різних сторін. Крім того, окремі показники можуть змінюватися у різних напрямах. Отже, кожен з них не дає чіткої уяви про розмір та динаміку розвитку потенціалу.

По-друге, складність визначення сукупних розмірів економічного потенціалу пояснюється тим, що він характеризується не лише кількісними параметрами, а й потенційними можливостями ефективного функціонування структурних елементів та потенціалу у цілому.

По-третє, оскільки окремі структурні елементи мають атрибутивний характер, тобто не мають кількісного виразу, а розрізняються за якісним змістом (наприклад, інформаційний, потенціал кліматичних умов, організаційний потенціал), врахувати їх вплив у сукупній величині потенціалу досить складно.

Пропонуємо застосувати наступний алгоритм дослідження оцінки ефективності використання потенціалу підприємств (рис. 1.8).

Рис. 1.8 Алгоритм дослідження оцінки ефективності використання потенціалу підприємств [розробка авторів]

Таким чином, оцінка потенціалу сприяє визначенню “вузьких місць” у виробничій системі, їх усуненню, цілеспрямованому управлінню процесом реалізації можливостей підприємства, створенню передумов для нових можливостей і перетворення їх у реальну дійсність.

Суттєві труднощі при сукупній оцінці ресурсів сільського господарства з допомогою вартісних показників викликає відсутність грошових оцінок природних ресурсів. У останні роки грошова оцінка земельних ресурсів усе більше використовується у господарській практиці. Але застосовувані з цією метою різні методики (рентні, відновлюючі, відшкодовуючі та інші) не дають однозначної оцінки земельних ресурсів, що ускладнює розробку методики грошової оцінки потенціалу сільського господарства.

Науковцями запропоновано кілька методів визначення вартісної оцінки потенціалу підприємства. Найбільш широкого практичного застосування набуло обчислення економічного потенціалу у грошовій оцінці, запропоноване українськими ученими. Його основні принципи, з урахуванням особливостей сучасного етапу розвитку галузі, полягають у наступному [173, с. 37]:

– вартість земельних угідь визначається за грошовою оцінкою кожного їх виду на момент проведення розрахунків;

– основні засоби виробництва враховуються за їх початковою оцінкою;

– оборотні засоби виробництва враховуються у розмірі їх фактичних затрат, оскільки вважається, що швидкість обороту оборотних засобів у сільськогосподарському виробництві становить у середньому близько року;

– вартісна оцінка трудового потенціалу здійснюється з урахуванням кількості зайнятих у господарстві (або сукупності господарств) і рівня фактичної річної оплати праці одного працівника.

На нашу думку, запропонована методика не дає достовірного уявлення про розмір потенціалу аграрного підприємства, оскільки грошова оцінка різних видів ресурсів є непорівнянною. Зокрема, термін капіталізації земельних ресурсів становить 33 роки, термін ефективного використання основних засобів складає 5 - 10 років, а вартісна оцінка оборотних засобів та трудових ресурсів щорічно змінюється.

Нами запропоновано методика грошової оцінки річного економічного потенціалу. Його основні принципи, з урахуванням особливостей сучасного етапу розвитку галузі, полягають у наступному [163, с. 44]:

— вартість земельних угідь визначається за розміром орендної плати на момент проведення розрахунків;

— основні засоби виробництва враховуються за їх амортизацією;

— оборотні засоби виробництва враховуються у розмірі їх фактичних затрат, оскільки вважається, що швидкість обороту оборотних засобів у сільськогосподарському виробництві становить у середньому близько року;

— вартісна оцінка трудового потенціалу здійснюється з урахуванням кількості зайнятих у підприємстві і рівня фактичної річної оплати праці одного працівника.

Однак, при цьому потрібно мати на увазі, що вартісні еквіваленти оцінки окремих елементів потенціалу, визначені за цими методиками, мають певні недоліки.

По-перше, вартісний вимір окремих елементів виробничого потенціалу не дає фактичне інтегральне значення потенціалу для порівняння структурних елементів, аналізу динаміки та ефективності його використання. Вартісна оцінка і величина економічного потенціалу має дещо умовний характер, оскільки у сільському господарстві потенціал визначається не тільки наявним обсягом відповідних виробничих ресурсів, а й потенційною максимально можливою ефективністю їх використання у межах сучасних організаційних, соціально-економічних форм господарювання. За наведеними методиками організаційні та соціально-економічні чинники як елементи економічного потенціалу не включаються до його складу.

По-друге, фактичні розміри економічного потенціалу характеризуються показниками споживаної вартості, які, фіксуючи здатність тих чи інших засобів виробляти певну кількість матеріальних благ, зумовлюються фізичними, хімічними та іншими природними властивостями, а також властивостями, наданими технічним засобам виробництва діяльністю людини.

По-третє, при визначенні еквівалентного рівня вартості виробничих фондів, необхідного для оцінки у вартісному виразі одного працівника у сільськогосподарському виробництві, за вищенаведеними методиками доводиться робити істотні припущення. Внаслідок цього вартісна оцінка одного працівника не завжди об'єктивно відображає реальні потенціальні можливості живої праці. Так, при обчисленні вартості виробничих фондів, еквівалентної одному працівнику, за першим варіантом методики його потенційні можливості ототожнюються з середньорічною заробітною, а не з потенційною продуктивністю живої праці.

За функціональною ознакою складові потенціалу є якісно однорідними, проте за ступенем впливу на виробництво і його результати елементи потенціалу не рівнозначні. Значимість ресурсів виявляється у процесі виробництва і характеризується їх впливом на результати. Рівень значимості елементів не постійний і змінюється у міру залучення у процес виробництва нових елементів, зміни їх якості й співвідношення, а також при переході до сучасної стадії розвитку, із зміною економічної парадигми. Раніше визначальним елементом потенціалу виступала матеріально-технічна база. У новій економічній системі основу становить оцінка здатності підприємства до якісних структурних зрушень, які перш за все визначаються кваліфікацією працівників, рівнем організації виробництва і праці, ефективністю системи управління підприємством, оптимальністю поєднання окремих видів ресурсів.

Використання економіко-статистичних моделей значно підвищує точність оцінки результатів. Хоча з цією метою і застосовуються різні види математичних функцій, разом з тим їх загальною перевагою є реальна можливість на їх основі з врахуванням ресурсозабезпеченості підприємств визначити розрахунковий результативний показник господарської діяльності підприємства.

У процесі моделювання залежності обсягу виробництва валової продукції від основних елементів виробничого потенціалу (землі, виробничих фондів і трудових ресурсів) на підставі логіко-теоретичної гіпотези відносно форми досліджуваного взаємозв'язку обирається і опрацьовується модель похідної функції у її абстрактній формі. У практиці кореляційно-регресійного моделювання економічних явищ і процесів, які характеризують виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств, можна використовувати такі статистичні моделі:

лінійна однофакторна - , (1.1)

лінійна багатофакторна - , (1.2)

ступенева - , (1.3)

парабола квадратична - , (1.4)

парабола гіперболічна - (1.5)

Перелік елементарних статичних функцій, за якими здійснюється аналіз економічного потенціалу, можна доповнити іншими видами. Остаточне рішення щодо вибору того чи іншого виду моделі має базуватися на зіставленні оціночних статистичних характеристик: F-критерію, t-критерію Стюдента, коефіцієнтів апроксимації тощо, які одержані при обчисленні конкретних числових параметрів порівнюваних видів функцій. Відбір чинників для включення у багатофакторну регресійну модель здійснюють на основі попереднього логіко-теоретичного аналізу.

Економіко-статистичні моделі на основі розрахункового результативного показника дають не пряме, а у зв'язку з його коливаннями, досить відносне уявлення про ступінь розвитку і використання економічного потенціалу сільського господарства. Крім того, регресійні моделі можуть застосовуватися лише при дослідженні однорідних об'єктів, наприклад, підприємств чи районів з подібною спеціалізацією. У іншому випадку, розрахункові значення результативних показників за окремими різноякісними групами будуть неспівставні.

З урахуванням викладених положень, ми пропонуємо розраховувати суму річного економічного потенціалу аграрного підприємства за наступною формулою [163, с. 46]:

РЕП = k1 ? ОР + k2 ? А + k3 ? МВ + k4 ? ФОП, (1.6)

де РЕП - річний економічний потенціал аграрного підприємства, грн.;

ОР - розмір річної орендної плати (3 % грошової оцінки сільськогосподарських угідь), грн.;

А - річна сума амортизації основних засобів, грн.;

МВ - річні матеріальні витрати, грн.;

ФОП - річний фонд оплати праці працівників, грн.;

k1, k2, k3, k4 - парні коефіцієнти кореляції (коефіцієнти значимості ресурсів).

При досліджені впливу ресурсів на результати сільськогосподарського виробництва необхідно визначити: узагальнюючий результативний показник, по відношенню до якого встановлюється значимість ресурсів; показник, який може бути використаний у вигляді коефіцієнта значимості ресурсів.

У якості узагальнюючих результативних показників використовуються: валова і товарна продукція, валовий і чистий дохід (прибуток). Після того, як обрано результативний показник і виділені виробничі ресурси, необхідно знати міру їх впливу на результативний показник, тобто значимість чинників. Для цього у теорії економіко-статистичного моделювання і теорії кореляції використовують різноманітні статистичні показники. Серед них найбільш часто застосовуються коефіцієнти парної кореляції, часткової детермінації, коефіцієнти еластичності, а також показники ступеня змінних функції Кобба-Дугласа, значення часткових похідних виробничих функцій та інші.

Головним недоліком даних методів розрахунку економічного потенціалу і аналогічних показників є низька стабільність коефіцієнтів значимості. Вона має місце, коли зазначені коефіцієнти розраховуються як за визначений період по кожному року окремо, так і у територіальному розрізі за групами підприємств. Вказана нестабільність обумовлена тим, що усі статистичні коефіцієнти, які розраховуються на основі регресійних моделей та інтегруються як вимірники значимості чинників виробництва, у дійсності показують лише внесок останніх у варіацію результативної ознаки. Коефіцієнти регресійних моделей відображають в основному усереднені даної групи підприємств пропорції між ресурсами виробництва і його результатами [140, с. 45].