Агрогенетична характеристика та окультурення ґрунтів господарства

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Агрогенетична характеристика та окультурення ґрунтів господарства

ВСТУП

ґрунт гумус вапнування

Будь-який фактичний матеріал експериментального характеру, що накопичується людством протягом сотень років приречений перерости в науку, якщо знайдеться людина здатна узагальнити його і звити в структуроване вчення. Не виняток і вчення про грунт, автором якого є Докучаєв В. В. (1846-1903). У його основу російський геній поклав генезис, тобто походження, розвиток і еволюцію ґрунту як самостійного природного історичного тіла.

Для сільського господарства найбільше значення має частина землі під назвою грунт - особливе природнє утворення, якому властиві риси живої та неживої природи, що сформувалися внаслідок тривалого перетворення поверхневих шарів літосфери під спільним та взаємним впливом гідросфери, атмосфери, живих і мертвих організмів.

Ґрунтознавство вивчає ґрунти, їх утворення, еволюцію, будову, склад, властивості, закономірності поширення, шляхи раціонального використання у різних галузях народного господарства, передусім, у зв'язку з формуванням родючості та підвищенням у різних антропогенних ландшафтах.

Ґрунтознавство нині вивчається в умовах лізації продовольчої, екологічної, демографічної проблеми, конкретизованих через окультурювання рослинами ґрунтів.

Метою курсової роботи є: навчитись проводити на підставі аналізу взаємозв'язку природних факторів і умов ґрунтоутворення конкретного господарства з його ґрунтовим покривом агрономічну характеристику ґрунтів та розробляти систему заходів щодо збереження і підвищення їх родючості.

Головним завданням курсової роботи є:

· аналіз природних факторів і умов ґрунтоутворення господарства, номенклатурного списку ґрунтів та встановлення їх взаємозв'язку;

· вивчення агрогенетичних характеристик ґрунтів, що формуються за різними процесами ґрунтоутворення;

· на підставі наявної інформації про властивості та показники ґрунтів, набуття і закріплення умінь з розроблення рекомендацій щодо підвищення рівня родючості ґрунтів господарства та їх раціонального використання;

· набуття умінь аналізувати і використовувати необхідні показники ґрунту для встановлення потреби ґрунтів у вапнуванні або гіпсуванні та проводити необхідні розрахунки для визначення доз вапна або гіпсу;

· вміння провести розрахунок балансу гумусу у ґрунті сівозміни, розрахувати дозу органічних добрив щодо забезпечення бездефіцитного балансу гумусу у ґрунті, а також запропонувати альтернативні заходи для досягнення поставленої мети;

· набуття умінь щодо виявлення у складі ґрунтового покриву грунтів різного ступеня еродованості та, враховуючи це, надання рекомендацій щодо застосування системи ґрунтозахисних заходів.

РОЗДІЛ 1.ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ ТА ПРИРОДНІ УМОВИ ҐРУНТОУТВОРЕННЯ ГОСПОДАРСТВА

1.1 Відомості про господарство

ТОВ агрофірма «Вікторія» розміщена на території Маловисківського району Кіровоградської області в селі Хмельове. ТОВ спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції, зокрема, окрім вирощування рослин ще й розведення тварин (великої рогатої худоби, овець та птиці). Головними культурами, що вирощує агрофірма є: зернові (крім рису), бобові,олійні, коренеплідні, баштанні культури та багаторічні трави - це пшениця озима, пшениця яра, ячмінь озимий, ячмінь ярий, жито, овес ярий, горох, просо, гречка, соя, ріпак озимий, соняшник, кукурудза, гірчиця, цукровий буряк, кормовий буряк, гарбузи, багаторічні трави - еспарцет, люцерна, суданка.

Приблизна відстань до районного центру міста Мала Виска - 30 км, до обласного - міста Кіровоград - 75 км.

Загальна площа господарства ТОВ агрофірма «Вікторія» складає приблизно 4500 га.

1.2 Природні умови ґрунтоутворення господарства

Ґрунтоутворюючі породи -- вихідний матеріал, з якого формується ґрунт, тому її механічний, хімічний, мінералогічний склад, а також фізичні, хімічні, і фізико-хімічні властивості в значній мірі визначаються складом і властивостями ґрунтоутворюючими породами. Властивості материнських порід впливають на видовий і хімічний склад і біологічну продуктивність рослин на швидкість розкладення органічних залишків і якість гумус, що утвориться. Між ґрунтом і ґрунтоутворюючою породою відбувається обмін тепловою енергією, газами, водяною парою і розчинами. Усе це впливає на темп і напрямок ґрунтоутворюючого процесу.

Ґрунт формується на продуктах вивітрювання гірських порід, які є важливим фактором ґрунтоутворення. Для розуміння ґрунтоутворення необхідні чіткі уявлення про склад ґрунтотворних порід і мінералів, які їх складають, а також про процеси перетворення гірських порід і мінералів. На гірських породах, що містять достатню кількість хімічних елементів, необхідних для живлення рослин, формуються більш родючі ґрунти.Залежно від материнських порід змінюється рослинність, тип ґрунтоутворення.

Ґрунти ТОВ агрофірми «Вікторія» характеризуються високою родючістю. Ґрунтовий покрив характерний для перехідної зони від південного лісостепу до північного степу. Переважають чорноземи потужні малогумусні з вмістом гумусу - 5.0% та середньогумусні з вмістом гумусу трохи більше 5.5%. Значні площі тут займають чорноземи різної ступені реградованості, щоє результатом окультурення опідзолених і вилугуваних чорноземів під час розрідження лісів і розвитку багатої рослинності,а також чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені та сірі опідзолені ґрунти.За механічним складом ґрунти важкосуглинисті.

Клімат.Клімат робить прямий і непрямий вплив на ґрунтоутворюючий процес. Прямий вплив позначається в безпосередньому впливі елементів клімату: зволоження ґрунту вологою опадів і її промочування; нагрівання й охолодження. Непрямий вплив виявляється через дію клімату на рослинний та тваринний світ.

Склад рослинності і її біологічна продуктивність, кількість органічних залишків, що попадають у ґрунт, і швидкість їхнього розкладання, кількість хімічних елементів, що втягуються в біологічний круговорот -- усе це в тієї чи іншій мірі залежать від кліматичних умов у робить суттєвий вплив на особливості ґрунтоутворюючого процесу.

Клімат помірно-континентальний. Господарство проходить у смузі високого атмосферного тиску. Зима м'яка, з частими відлигами, а літо спекотне. Середня температура липня + 21 °C, січня -- -5,5 °C. Опади випадають найчастіше влітку і восени у вигляді дощів. Їх середньорічна кількість становить від 450 до 520 мм., переважають вологі повітряні маси, що їх приносять західні вітри зАтлантичного океану.Середньорічна відносна вологість повітря становить 73-76%.Сніговий покрив встановлюється в ІІІ декаді листопада, а сходить в ІІдекаді березня. Максимальне промерзання ґрунту 98-144 см.

Серед несприятливих кліматичних явищ слід відмітити посухи, суховії,пилові бурі, град, зливи.

Рельєф. ТОВ розташовується на південних схилах Придніпровської височини. Таке місцерозташування обумовлює дуже нерівний горбистий рельєф, на території знаходиться велика кількість балок і ярів. Дуже актуальною проблемою є водна ерозія ґрунтів.

Рослинність. Сучасний рослинний покрив значною мірою трансформований, розміщення рослинності є нерівномірним. Природна рослинність вкриває 15-16% площі території де розміщується ТОВ тапредставлена лісовим, степовим, лучним, болотним і водним типами рослинності.

Серед дерев поширені такі як ясен, липа, граб, клен гостролистий.

Серед кущів поширені ліщина, глід, калина, малина, ожина.

Трав'янистий покрив у цій місцевості дуже багатий і різноманітний. У березні тут цвітуть підсніжники, проліски, анемона дібровна, або жовтець, ряст, медунка, печіночниця, ведмежа цибуля. У травні - конвалії, зірочник, купина, веснівка. У червнівероніка дібровна, наперстянка, вороняче око тощо. У липні і серпні в дібровах зустрічається звіробій, материнка, буквиця.

РОЗДІЛ 2.ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ ҐРУНТУ У ВАПНУВАННІ І РОЗРАХУНОК НОРМИ ВАПНА

Ефективність мінеральних добрив різко знижується, при їх використанні на кислих ґрунтах. Тому в кожній сівозміні господарства відповідно до матеріалів агрохімічного обстеження виділяють поля, на яких необхідно проводити вапнування, встановлюють послідовність вапнування ґрунтів на окремих полях сівозміни з урахуванням ступеня їх кислотності, ступеня насиченості ґрунту основами і відношення окремих сільськогосподарських культур до реакції ґрунту.

Вапнування - необхідна умова підвищення родючості грунтів. Вапнування нейтралізує кислотність грунтів, усуває шкідливу дію рослини рухомих форм марганцю. Під впливом вапнування зростає використання рослинами поживних речовин грунту і добрив і значно підвищується врожайність сільськогосподарських культур.

Ефективність мінеральних добрив на сильно- і средньокислих грунтах при їх вапнування підвищується на 35-50%, а слабокислих - на 15-20%. Збільшення врожаю від спільного застосування вапна і мінеральних добрив зазвичай вище, ніж сума збільшень від роздільного їх внесення.

Вірогідність визначення потреби у вапнуванні за показником рН сольової витяжки посилюється, якщо враховувати ступінь насиченості грунтів основами (V%). За цим показником потребу у вапнуванні визначають за такими параметрами:

- V<50% - потреба у вапнуванні висока;

- V= 50-70% - грунти потребують вапнування;

- V= 70-90% - вапнування проводять під час вирощування культур;

- V> 90% - вапнування непотрібне.

Вапнування необхідно застосовувати на ґрунтах з рН зі значенням 6 і нижче та ступенем насичення основами менше 80%. Норма внесення вапнякових добрив залежить від кислотності і механічного складу грунту, адже завдяки вапнуванню зростає ефективність, як мінеральної, так і органічно-мінеральної системи удобрення. За даними систематичного та довготривалого внесення органічнихі мінеральних добрив та вапна підвищується продуктивність семипільної сівозміни у 3 - 4 рази.

В першу чергу слід вапнувати сильнокислі, а в останню ?слабокислі ґрунти. При цьому ґрунти з вищим ступенем насичення основами менше потребують вапнування. Важкі, багаті на гумус ґрунти сильніше протидіють зміні реакції в сторону підкислення чи підлуговування. Тому на цих ґрунтах при рівних значеннях кислотності норми вапна повинні бути більшими, ніж на бідних органічною речовиною ґрунтах, які мають невисокі буферні властивості.

Для визначення вірогідності потреби у вапнуванні(V) використовують такуформулу:

V = S/S+Hr * 100 (%)

V = 19,75 / 19,75 + 2,75 * 100 = 87,8%

Отже, потреба у вапнуванні мала, ступінь кислотності - близька до нейтральної.

Повну норму вапна встановлюють за гідролітичною кислотністю:

, т/га

де 0,5 - кількість г СаСОз, необхідних для нейтралізації 1 мг-екв. кислотності в 1 кг ґрунту;

Нг ? величина гідролітичної кислотності, мг-екв. на 100 г ґрунту;

S ? площа 1 га, 10 000 м²;

h ? глибина орного шару, м;

d? щільність ґрунту, кг/м³;

1000 ? для перерахунку в тонни.

9,776 т/га

Оскільки, у даному випадку, коливапняковий матеріал заорюють на глибину 0,25 м, а щільність ґрунту становить 1 200 кг/м³, формула визначення норми вапна буде мати вигляд:

Нг * 1,5 (т/га)

2,75 * 1,5 = 4,125 т/га

Отже, нормою вапна для даного випадку буде 4,125 т/га.

Норма вапнякового матеріалу (Н_ВМ) обраховується за формулою:

Н_ВМ =, т/га

де С ? вміст вапна (СаСОз) у вапняковому матеріалі, %.

Н_ВМ = (4,125 /60) х 100 = 6,875т/га

Отже, норма вапнякового матеріалу в який вноситься дефекат для даного грунту становить 6,875т/га. Внаслідок внесення вапна усувається обмінна та активна кислотність, зменшується гідролітична кислотність грунту. Слід зазначити, що гідрологічна кислотність повністю не усувається навіть при внесенні високих норм вапнувальних речовин.

Потрібно враховувати, що вапнування слід проводити приблизно через 5 ? 8 років, оскільки підприємство знаходиться в зоні Лісостепу. Черговість проведення вапнування на полях, що потребують цього заходу, залежить від ступеня кислотності та чутливості культури до реакції ґрунту.

РОЗДІЛ 3. РОЗРАХУНОК БАЛАНСУ ГУМУСУ ВІДПОВІДНОЇ СІВОЗМІНИ ГОСПОДАРСТВА

Збереження та підвищення родючості ґрунтів - одне з основних завдань як науковців, так і практиків. За останній час у сільському господарстві відбулися значні зміни. Недотримуються науково обґрунтовані системи сівозмін, проводиться мінімізація обробітку ґрунту, різко знизились обсяги застосування органічних і мінеральних добрив та зросла кількість побічної рослинної продукції, яка заорюється в ґрунт. Все це суттєво вплинуло на рівень родючості ґрунту і, в першу чергу, на вміст гумусу та рухомих поживних речовин.

Проблема збереження та підвищення природної родючості ґрунтів є базовою як при оцінюванні рівня живлення сільськогосподарських культур зокрема, так і при аналізі використання земель сільськогосподарського призначення загалом. В цій проблемі важливе значення займає питання балансу гумусу як основного критерію екологічної стійкості землеробства.

Отже, при сільськогосподарському використанні земель дотримання умови, коли вміст гумусу в ґрунті за період ротації не зменшується, є необхідним екологічним обмеженням. Той факт, що наразі середньорічні втрати гумусу на Поліссі досягають 0,7- 0,8, в Лісостепу - 0,6-0,7, а в Степу - 0,5-0,6 т/га, і вказує на недотримання цієї екологічної умови.

Чорноземи є найбільш родючими ґрунтами світу. В Україні вони займають площу близько 25 млн. га. Однак тривале інтенсивне сільськогосподарське їх використання порушує екологічну рівновагу, що призводить до зменшення вмісту органічної речовини у ґрунтах, зниження рівня їх родючості. Втрати гумусу у чорноземах України за час сільськогосподарського використання становлять близько 50%. За останнє десятиріччя дефіцит балансу гумусу в середньому по Україні становить 0,62 т/га за рік. Тому на даний час питання балансу гумусу є досить актуальним і необхідно знаходити всі можливі резерви для того, щоб досягти рівня його бездефіцитності.

Розрахунок балансу гумусу дозволяє здійснювати контроль за характером змін його вмісту при тій структурі посівних площ, яка складається у останні роки, та рівні застосування мінеральних і органічних добрив.

Баланс гумусу математично являє собою різницю між статтями його надходження і втрат за однаковий проміжок часу. Розрізняють наступні типи балансу гумусу у ґрунті:

? бездефіцитний - коли мінералізація гумусу дорівнює гуміфікації органічних решток;

? додатній - гуміфікація перевищує мінералізацію гумусу;

? від'ємний (дефіцитний) - втрати гумусу перевищують його утворення.

3.1 Статті надходження гумусу

Гуміфікація післяпоживних залишків

Кількість післяжнивних залишків залежить від вирощуваної культури та її врожайності. Кількість гумусу, який при цьому утворюється із післяжнивних залишків, залежить від їх кількості і ступеня гуміфікації.

Кількість утвореного гумусу (Q₁) у т/га розраховують за формулою:

,

де U ? урожай сільськогосподарської культури, т/га;

k_Р ? коефіцієнт накопичення післяжнивних залишків відносно врожаю сільськогосподарської культури;

k_g ? коефіцієнт гуміфікації залишків.

Тому розрахунок, за даними таблиці 1, кількості утвореного гумусу для кожної культури буде виглядати так:

1) багаторічні трави - Q1 = 5,2 х 3.2 х 0,25 = 4,16 т\га

2) пшениця озима - Q1= 6,0 х 1,3 х 0,25 = 1,95 т\га

3) цукровий буряк - Q1= 40,5 х 0,08 х 0,10 = 0,32 т\га

4) соняшник - Q1 = 3,4 х 1,7 х 0,15 = 0.87 т\га

5) кукурудза - Q1 =7,4 х 0,27 х 0,15 = 0,30 т\га

6) соя - Q1= 2,6 х 1,2 х 0,23 = 0,72 т\га

7) ячмінь ярий + багаторічні трави - Q1 = 5,1 х 1,2 х 0,22 = 1,35 т\га

Гуміфікація органічних добрив

Застосування органічних добрив - на сьогодні найефективніший засіб оптимізації родючості ґрунтів, підвищення врожайності сільськогосподарських культур та поліпшення їх якості. Використання органічних добрив, дозволяє оптимізувати процеси живлення рослин та умови одержання якісної рослинної продукції, поліпшити фізичні, хімічні та біологічні властивості ґрунту.

Ключове значення органічних добрив полягає в насиченні ґрунту органічною речовиною, значна частина якої в процесі біологічної трансформації перетворюється на гумусні сполуки.

Вирощування сільськогосподарських культур без застосування органічних добрив зумовлює зменшення вмісту гумусу в ґрунті і зниження його родючості, що спричиняється мінералізацією гумусу. Зокрема, зниження вмісту гумусу в ґрунті на 1% зумовлює зниження врожайності на 5 ц/га зернових одиниць.

Темпи мінералізації гумусу в ґрунтах підвищуються при збільшенні частки використання інтенсивного обробітку, вирощування просапних, беззмінних культур, відсутності у сівозміні багаторічних трав і необґрунтованому використанні мінеральних добрив. Із зниженням кількості гумусу в ґрунті погіршуються його водно-фізичні, агрохімічні та біологічні властивості.

При використанні науково-обґрунтованої кількості органічних добрив вміст гумусу в ґрунті оптимізується до природного рівня, та при систематичному їх застосуванні відбувається тенденція до збільшення його кількості. Слід зазначити, що підвищення вмісту гумусових сполук в ґрунті спостерігається вже у перші роки систематичного застосування органічних добрив.

Велике значення на вміст гумусу та коефіцієнта гуміфікації має тип ґрунтів, їх гранулометричний склад, кліматичні умови, сівозміни, агротехнічні заходи. За сприятливих умов 20-30% вуглецю органічної речовини може перетворюватися на гумус. На легких ґрунтах коефіцієнти гуміфікації нижчі, ніж на важких.

При застосуванні органічних добрив накопичуються поживні речовини (макро-, мікроелементи) у ґрунті, знижується кислотність, підвищуються вміст увібраних основ, поглинальна здатність і буферність. Органічні добрива містять біологічно активні речовини, вітаміни групи В та ауксини, необхідні для росту і розвитку рослин та мікроорганізмів, які визначають біосинтетичні реакції і трансформацію органічної речовини. Органічні добрива сприяють оптимізації біорізноманіття та структури ґрунтової мікрофлори, активізується біологічна рослинно-мікробна активність. Збалансоване застосування органічних добрив при механічному обробітку зменшує опір ґрунту та поліпшує його тепловий режим, тому що темнозабарвлений колір трансформованої органічної речовини, що утворюють гумусові сполуки, сприяє підвищенню поглинанню тепла.

Встановлено, що органічні добрива позитивно впливають на перетворення радіонуклідів і важких металів на малорухомі і недоступні рослинам сполуки. Вони також сприяють очищенню ґрунту, поліпшуючи його фітосанітарний стан. Крім того, органічні добрива створюють умови для ефективнішого використання рослинами і ґрунтовою біотою мінеральних добрив. Особливо велике значення застосування органічних добрив набуває у зонах, де розміщені ґрунти з низькою природною родючістю, використання яких визначає отримання високих врожаїв.

Кількість гумусу (Q₂) у т/га, яка утворилася з стандартного підстилкового гною, розраховують за формулою :

,

де Н_г ? норма гною, яка була внесена або буде вноситись під сільськогосподарську культуру, т/га;

k_g ? коефіцієнт гуміфікації підстилкового гною.

Коефіцієнтом гуміфікації підстилкового шару для даного господарства буде значення 0,054.

Норма внесення гною залежить від культури під яку буде зроблене внесення:

- для бобових - 30-35 т\га

- для злакових - 40-50 т\га

- для просапних - 40-45 т\га

- для коренеплодів - 45-55 т\га

Під багаторічні трави показник норми гною не використовується.

1) пшениця озима - Q₂ = 40 х 0,054 = 2,16 т\га

2) цукровий буряк - Q₂ = 45 х 0,054 = 2,43 т\га

3) соняшник - Q₂ = 40 х 0,054 = 2,16т\га

4) кукурудза - Q₂ = 40 х 0,054 = 2,16т\га

5) соя - Q₂ = 35 х 0,054 = 1,89 т\га

Надходження гумусу (Q)за рахунок гуміфікації післяжнивних залишків та внесених органічних добрив вираховують за формулою:

,

де Q₁- значення гуміфікації післяжнивних залишків;

Q₂- значення гуміфікації органічних добрив.

Розрахунки загального надходження гумусу матимуть такий вигляд:

1) багаторічні трави - Q =4,16 т\га

2) пшениця озима - Q= 1,95 +2,16 = 4,11т\га

3) цукровий буряк - Q= 0,32 + 2,43 = 2,75т\га

4) соняшник - Q= 0,87 + 2,16= 3,03т\га

5) кукурудза - Q= 0,30 + 2,16= 2,46т\га

6) соя - Q= 0,72 + 1,89 = 2,61т\га

7) ячмінь ярий + багаторічні трави - Q = 1,35т\га

3.2 Статті витрат гумусу

Мінералізація гумусу

Розмір мінералізації гумусу (V) у т/га визначається загальною кількістю гумусу в орному шарі, ступеню його стійкості при різних системах обробітку і кліматичних умов та розраховується за формулою:

,

де G ? вміст у гумусу у ґрунті, %;

Н ? глибина орного шару, см;

d_V- щільність складення ґрунту, г/см³;

k_M - коефіцієнт мінералізації гумусу;

k_K - відносний індекс біологічної продуктивності.

Вміст гумусу у ґрунті ? один із основних генетичних його показників. На вміст гумусу вливає гранулометричний склад ґрунту, клімат, еродованість та інші показники. Вміст гумусу визначають за результатами агрохімічної паспортизації на основі агрохімічного паспорту поля чи земельної ділянки.За даними курсової роботи у чорноземі редагованому вміст гумусу складає від 5,0 до 6,5%

Глибина орного шару (Н) залежить від культур, які вирощується. При розрахунках потрібно користуватись конкретними даними виміряної глибини орного шару ґрунту. У випадках розрахунку балансу гумусу на великих площах можна використовувати приблизні дані, для даного грунту цей показник дорівнює 30-32 см.

Щільність складення ґрунту (d_V) залежить від гранулометричного складу та вмісту гумусу і коливається від 1,00 до 1,60 г/см³. Оскільки ми маємо справу з реградованим чорноземом, то цей показник буде коливатись від 1,00- 1,20 г\см³.

Коефіцієнт мінералізації гумусу (k_M) ? щорічна частка гумусу, яка мінералізується (визначається в середньому за кілька років). Мінералізація залежить від ґрунтово-кліматичної зони (ґрунту), частоти обробітку. Чим менше ґрунт обробляється, тим менші втрати гумусу за рахунок мінералізації.

За грунтово-кліматичною зоною чорноземи реградовані відносяться до Лісостепової зони, тому всі сільськогосподарські культури можна розмістити у наступний зростаючий ряд:

багаторічні трави - 0,0037;

зернові, колосові - 0,0060;

просапні - 0,0125;

чистий пар - 0,0162.

Відносний індекс біологічної продуктивності (k_К) характеризує кліматичні умови мінералізації гумусу в досліджуваному місці по відношенню до середнього показника по країні, прийнятому за одиницю.

Дана місцевість відноситься до грунтово-кліматичної зони Лісостепу, тому відносний індекс біологічної продуктивності буде дорівнювати 1,065.

Отже, розрахунки розміру мінералізації гумусу для кожної сівозміни будуть мати такий вигляд:

1) багаторічні трави - V₁ =6,5х30х1,0х 0,0032 х 1,065 =0,66 т\га

2) пшениця озима - V₁ = 6,5х 30 х 1,0 х 0,0060 х 1,065 = 1,25 т\га

3) цукровий буряк - V₁ = 6,5х 30 х 1,0 х 0,0125 х 1,065 = 2,60 т\га

4) соняшник - V₁ =6,5х 30 х 1,0 х 0,0125 х 1,065 = 2,60 т\га

5) кукурудза - V₁ = 6,5х 30 х 1,0 х 0,0125 х 1,065 = 2,60 т\га

6) соя - V₁ = 6,5х 30 х 1,0 х 0,0125 х 1,065 = 2,60 т\га

7) ячмінь ярий + багаторічні трави - V₁ = 6,5 х 30 х 1,0 х 0,0060 х 1,065 = 1,25 т\га

З даних розрахунків можна зробити висновок: мінералізація гумусу залежить від культури, найменше вона буде проходити у полі з багаторічними травами, потім - у злакових і ярих культурах, та найбільша її кількість буде спостерігатись у просапних культурах.

Витрату гумусу від ерозії

Ерозія ґрунту -- це процес руйнування верхнього найродючішого шару ґрунту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників. Залежно від чинників руйнування ґрунту, розрізняють водну, вітрову, антропогенну ерозію.

За ступенем прояву ерозію ґрунтів поділяють на нормальну і прискорену.

Нормальна, або геологічна ерозія проявляється у природних умовах (без втручання людини) і відбувається повільніше, ніж формування профілю ґрунту під часпроцесів ґрунтоутворення. Вона спостерігається на цілинних землях, у лісах, на луках і зазвичай не веде до утворення еродованих ґрунтів.

Прискорена, або антропогенна ерозія виникає внаслідок нераціональної господарської діяльності людини і відбувається інтенсивніше, ніж процеси ґрунтоутворення. Вона призводить до утворення еродованих ґрунтів.

Втрати гумусу (V₂) у т/га внаслідок ерозії вираховують за формулою:

,

де В_Е ? втрати ґрунту під впливом ерозії, т/га;

G ? вміст гумусу у ґрунті, %.

Втрати грунту під впливом ерозії для даного грунту будуть сягати 0,17-0,22 т\га. Загальний вміст гумусу в грунті 5,0-6,5%.

Оскільки значення втрат грунту від ерозії та втрат гумусу в грунті для всіх культур в сівозміні матимуть однакові значення, то розрахунок загальноївтрати від ерозії матиме такий вигляд:

V₂ = 0,17 х 6,5 = 1,105 т\га

Загальні втрати гумусу

Глобальною проблемою сьогодні є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє провідну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Однією із основних причин цього є споживацький підхід до землі, намагання якнайбільше з неї взяти і якнайменше їй повернути. А гумус витрачається не тільки на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, а й виноситься з ґрунту в процесі ерозії, з коренеплодами та бульбоплодами, на колесах транспортних засобів, руйнується під впливом різноманітних хімічних речовин.

Загальні втрати гумусу (V) у т/га розраховують за формулою:

V = V₁ + V₂,

Розрахунки даної формули за даними матимуть такий вигляд:

1) багаторічні трави - V =0,66 + 1,105 =1,765т\га

2) пшениця озима - V = 1,25 + 1,105= 2,355т\га

3) цукровий буряк - V =2,60 + 1,105= 3,705т\га

4) соняшник - V = 2,60 + 1,105= 3,705т\га

5) кукурудза - V = 2,60 + 1,105= 3,705т\га

6) соя - V = 2,60 + 1,105= 3,705т\га

7) ячмінь ярий + багаторічні трави - V =1,25 + 1,105= 2,355т\га

3.3 Баланс гумусу

Баланс гумусу- арифметична сума кількості гумусу, що утворився в грунті (стаття надходження «+») та кількості гумусу, який витратився на мінералізацію (стаття втрат «-»).

Залежно від переважання першої чи другої статті, баланс гумусу може бути:

1)бездефіцитним (зрівноваженим, компенсованим), якщо кількість новоутвореного гумусу за відповідний період відповідає кількості мінералізованого за цей же період;

2)від'ємним (якщо кількість новоутвореного гумусу менша від мінералізованого);

3)позитивним (якщо надходження у ґрунт новоутвореного гумусу перевищує його втрати в результаті мінералізації).

Отже, бездефіцитний баланс гумусу свідчить про врівноваження процесів гуміфікації та мінералізації органічної речовини грунту.

Зниження вмісту гумусу в орних ґрунтах більшості агрогрунтових районів України є наслідком багаторічного переважання процесів мінералізації над процесами гуміфікації, головною причиною якого були характер використання ґрунтів і недостатнє надходження в них свіжої органічної речовини.

Баланс гумусу (Вg) у т/га вираховують за формулою:

Bg= Q-V

Для кожної культури розрахунок балансу гумусу буде мати такий вигляд:

1) багаторічні трави -Вg =4,16- 1,765 = 2,4 т\га

2) пшениця озима -Вg = 4,11- 2,355 = 1,8 т\га

3) цукровий буряк - Вg =2,75- 3,705 = -1 т\га

4) соняшник - Вg =3,03- 3,705 = -0,7 т\га

5) кукурудза -Вg = 2,46- 3,705 = -1,2 т\га

6) соя - Вg = 2,61- 3,705 = -1,1 т\га

7) ячмінь ярий + багаторічні трави - Вg =1,35- 2,355 = -1 т\га

Розрахунок балансу гумусу в сівозміні

Показник	Культура
	Багаторічні трави	Пшениця озима	Цукровий буряк	Соняшник	Кукурудза	Соя	Ячмінь ярий + баг. тр.
Урожай культури, т/га (U)	5,2	6,0	40,5	3,4	7,4	2,6	5,1
Коефіцієнт накопичення залишків (kр)	3,2	1,3	0,08	1,7	1,3	1,2	1,2
Коефіцієнт гуміфікації залишків (kg)	0,25	0,25	0,10	0,15	0,20	0,23	0,22
Гуміфікація післяжнивних залишків, (Q1)	4,16	1,95	0,32	0,87	1,92	0,72	1,35
Норма гною, т/га (НГ)	-	-	40	-	-	-	-
Коефіцієнт гуміфікації підстилкового гною (kg)	-	-	0,054	-	-	-	-
Гуміфікація органічних добрив, (Q2)	-	-	2,16	-	-	-	-
Загальне надходження гумусу, (Q)	4,16	1,95	2,48	0,87	1,92	0,72	1,35
Вміст гумусу в ґрунті, (G)	3,78	3,78	3,78	3,78	3,78	3,78	3,78
Глибина орного шару, (H)	30	30	30	30	30	30	30
Щільність складення, (dV)	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0
Коефіцієнт мінералізації, (kM)	0,0032	0,0060	0,0125	0,0125	0,0125	0,060	0,0060
Відносний індекс біологічної продуктивності (kK)	1,065	1,065	1,065	1,065	1,065	1,065	1,065
Мінералізація гумусу (V1)	0,38	0,72	1,5	1,5	1,5	0,72	0,72
Втрати від ерозії(ВЕ)	0,17	0,17	0,17	0,17	0,17	0,17	0,17
Загальні втрати від ерозії (V2)	0,643	0,643	0,643	0,643	0,643	0,643	0,643
Загальні втрати гумусу (V)	1,023	1,363	2,143	2,143	2,143	1,363	1,363
Баланс гумусу (Вg)	3,14	0,6	0,34	-1,2	-0,2	-0,9	-0,01

Отже, за даними розрахунків балансу гумусу можна зробити висновки, що багаторічні трави та внесення сидеральних культур після пшениці під цукровий буряк сприяють покращенню вмісту гумусу в грунті, але під впливом таких культур як соняшник, кукурудза, соя та ячмінь ярий + багаторічні трави показник гумусу знову стає від'ємним та погіршується родючість грунту.

За даними таблиці ми можемо побачити, що з урахуванням того, що баланс гумусу має багато від'ємних показників, але вони не є значними, а середній баланс гумусу має додатне значення, то ми не визначаємо додаткову дозу органічних добрив і гною.

РОЗДІЛ 4. РОЗРОБКА СИСТЕМИ ЗАХОДІВ ПО ЗБЕРЕЖЕННЮ І ПІДВИЩЕННЮ РОДЮЧОСТІ ҐРУНТІВ ГОСПОДАРСТВА

Родючість грунту - це здатність забезпечувати рослиннеобхідними для росту і розвитку елементами мінерального живлення вологою та повітрям в оптимальному поєднанні між ними. Родючість грунту є такою властивістю, яка здатна до відтворення і в природних умовах і при сільськогосподарському використанні грунту. Катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості грунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.

З метою збереження і підвищення родючості грунтів в господарствах використовують такі методи щодо грунту: комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів (протиерозійні лісонасадження, що пов'язані із закріпленням і залісненням ярів, балок, берегів річок; терасування низьконапірних гребель, водовідводів із заболочених балок)проведення культуртехнічних робіт, що включають збирання та виведення каміння, зрізування і обробку купин, фрезерування, засипання ям та вибоїн.

Оскільки в господарстві крутість схилів понад 5%, крім польових сівозмін запроваджують кормові ґрунтозахисні сівозміни, оранку лише поперек схилів, що враховує встановлені норми виробітку та витрати палива на механізовані роботи. Правильну організацію та дотримання польових сівозмін з введенням 20-30% у структуру посівних площ багаторічних бобових трав - сидеральні культури, тобто запровадження системи органічного землеробства.

Сидеральні культури - зелені добрива, рослини, які тимчасово вирощують на вільних ділянках грунту з метою поліпшення структури грунту, збагачення його азотом та пригнічення росту бур'янів. Зазвичай, сидеральні культури використовуються в окремий період часу, а потім проорюються та змішуються з ґрунтом у недозрілому віці або незабаром після цвітіння. Традиційно практику використання сидератів можна віднести до циклу парування землі в сівозміні, який використовується для відпочинку землі.

Широке впровадження післяукісних та післяжнивних посівів сидеральних культур на зелене добриво - в першу чергу бобових, а також використання післяжнивних залишків зернових, зернобобових та технічних культур у поєднанні з оптимальними нормами використання мінеральних добрив; запровадити безплужні системи обробітку грунту; застосування комбінованого обробітку грунту і хімічного захисту посівів; внесення більшості кількості органічних добрив, у тому числі гною та компонентів; хімічна меліорація (вапнування та гіпсування); запровадження біологізації землеробства за рахунок соломи пшениці, ячменю та сидератів.

Оскільки фактичний вміст гумусу менший від оптимального, а їх різниця становить - 0,14, то нам потрібно визначити яка маса гумусу повинна додатково утворитися, щоб вміст гумусу приблизився до оптимального.

За допомогою коефіцієнта гуміфікації із сидеральних культур 0,28 масу гумусу перетворимо в зелену масу, яка має бути занесена в грунт.

Х = = 18 т\га,

де, 0,14 - різниця між оптимальним і фактичним вмістом гумусу в грунті;

0,28 - коефіцієнт гуміфікації сидеральної культури;

3600 - маса грунту в 1 га орного шару.

Отже, після проведення даних розрахунків ми визначили, що нам додатково треба внести в грунт 18 т\га сухої речовини сидеральних культур, щоб вміст гумусу зрівнявся до оптимального. В якості сидеральної культури можна використати гірчицю білу - вона за короткий період вегетації формує велику вегетативну масу.

Загальновідомо, що в зеленій масі сидеральних культур містяться до 20% сухої речовини. Тому необхідно скласти пропорцію для визначення фізичної маси зеленого добрива.

= 90 т\га.

Отже, щоб забезпечити оптимальний вміст гумусу в ґрунтах сівозміни рекомендовано щорічно застосовувати не менше 90 т\га зелених добрив.

ВИСНОВКИ

1.ТОВ агрофірма «Вікторія» розміщена на території Маловисківського району Кіровоградської області в селі Хмельове. ТОВ спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції, зокрема, окрім вирощування рослин ще й розведення тварин.

2. В господарстві переважає такий грунтів: чорноземи потужні малогумусні та середньогумусні чорноземи різної ступені реградованості, а також чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені та сірі опідзолені ґрунти. За механічним складом вони важкосуглинисті. Клімат помірно-континентальний, переважає високий атмосферний тиск,рельєф нерівний та горбистий, оскільки на території знаходиться велика кількість балок і ярів. Рослинність представлена багаторічними травами, широколистими лісами.

3. В господарстві визначали потребу у вапнуванні, яка виявилася малою, а ступінь кислотності - близький до нейтрального. Його потрібно проводити восени під чутливі культури, такими, наприклад, є буряки. Для цього використали дефекат (60%) нормою6,875 т/га.

4. Розрахувавши баланс гумусу на території господарства можна зробити висновки, що баланс гумусу на сівозміну становить -0,1 т/га, це від'ємний баланс гумусу тобто, мінералізація гумусу перевищує гуміфікацію решток. Для виправлення ситуації з балансом гумусу потрібно внести 18 т/га органічних добрив під одну з технічних культур, в даному випадку під сою або ячмінь ярий.

5. Найбільш поширеним методом збереження родючості грунтів є сидерація. Сидерація - це висадження зелених добрив, які тимчасово вирощують на вільних ділянках грунту з метою поліпшення структури грунту, збагачення його азотом та пригнічення росту бур'янів.

Також використовують комбінований обробіток грунту, хімічний захист рослин, внесення більшої кількості органічних добрив, хімічну меліорацію, запроваджують біологізацію землеробства за рахунок соломи злакових та сидеральних культур. Для даної сівозміни рекомендовано щорічно застосовувати не менше 90 т\га зелених добрив.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Ґрунтознавство: Підручник / Д.Г. Тихоненко, М.О. Горін, М.І. Лактіонов та ін.; за ред. Д.Г. Тихоненка. -- К.: Вища освіта, 2005. -- 703 с.: іл.

2. Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2010. - Ч. 1. - 270 с.; Ч. 2. - 285 с.

3. Недвига М.В., Хомчак М.Ю., Осадчий О.С., Бойко Л.Д. Лабораторний і польовийпрактикум з ґрунтознавства.-К.: Агропромвидав України, 1999.-240 с.

4. Назаренко І.І., Польчина С.М. НікоричВ.А. Грунтознавство: Підручник. - Чернівці: Книги - XXI, 2004. - 400 с.

5. Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А. Грунтознавство. Термінологічний словник з грунтознавства та географії грунтів / Складений на основі тлумачного словника з агрогрунтознавства (Тлумачний словник з агрогрунтознавства / За ред. М.І.Лактіонова, Т.М.Лактіонової. - Харків, 1998. - 75 с.) та екологічного енциклопедичного словника (Дедю И.И. Экологическийэнциклопедическийсловарь. - Кишинев: Гл. ред. МСЭ, 1990. - 408 с).

Размещено на Allbest.ru